Делікт у сфері здійснення державної влади та конституційно-процесуальна відповідальність: сутнісно-правові характеристики та взаємозв’язок

Постановка проблеми. Проблематика конституційно-правової та інших, суто юридичних, видів відповідальності розробляється фахівцями різних суспільних та гуманітарних наук, а також у сфері законотворчої діяльності тощо. Однак згадані розробки стосуються насамперед удосконалення інституційно-конструктивної основи тих видів відповідальності, що визнані на конституційному рівні. Тривала криза в державній владі та в управлінні обумовлюють підвищений інтерес науковців і практиків до пошуків нових форм, видів відповідальності суб'єктів конституційно - політичних відносин насамперед держави та її органів, службових, посадових осіб тощо. Адже, про відповідальність держави та її представників у різних гілках впади дискутують практично на всіх рівнях суспільно - політичного життя - від пересічного громадянина до суб'єктів міжнародної спільноти. Реалії сьогодення вимагають належного наукового обґрунтування та регламентування в національній правовій системі підстав і механізмів притягнення державно-владного суб'єкта (деліквента) до конституційно-процесуальної відповідальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість наукових праць з конституційного права містять ґрунтовні дослідження з проблематики конституційно-правової (конституційної) відповідальності владних суб'єктів у контексті проблем щодо реалізації та забезпечення ефективності конституційно-правових норм, співвідношення конституційної та політичної відповідальності тощо. Однак проблеми визначення підстав процесуальної відповідальності якщо й зачіпатися певного мірою, то виключно з позиції теорії права або галузевого конституційно-правового підходу окремих науковців з предмета чітко окресленої тематики дослідження.

Початок більш ґрунтовним дослідженням галузевих видів процесуальної відповідальності було покладено в роботах зарубіжних і вітчизняних науковців: С. Авак'яна, С. Бапана, Ю. Барабаша, К. Басіна, Н. Батанової, М. Бобрової, В. Бойцової, Г. Вєгрової, П. Епькінда, Т. Зражевської, З. Ковкпуня, В. Коркунова, В. Лучина, О. Мельника, Л. Наливайко, П. Недбайла, Р. Павленка, І. Петрухіна, В. Погоріпка, С. Полуніна, О. Скакун, А. Столярова, В. Федоренко, Н. Чечиної, А. Юдіна, В. Яркова та інших учених.

Формування цілей. У статті обґрунтовується необхідність виділити конституційно-процесуальну відповідальність в окремий вид відповідальності, визначити її сутнісні характеристики, ознаки, елементний склад процесуального правопорушення у сфері конституційно-правових відносин (відносин владарювання), підстав щодо застосування цього виду відповідальності. Перспективною метою с впровадження досягнутих науково - теоретичних результатів в українську правову систему, оскільки на сьогодні відсутні наукові роботи, присвячені зазначеному комплексу взаємозв'язаних проблем, а ті аспект и конституційно-правової відповідальності, що містяться в деяких наукових працях, юридичних актах, недостатньо досліджені, розрізнені, відтак, знаходяться в процесі становлення й не відображають достатньою мірою потреби з урегулювання на законодавчому рівні правовідносин щодо притягнення до відповідальності державно-владних суб'єктів у випадку порушення ними конституційних в процесі владарювання.

Виклад основного матеріалу. У загальновідомому вигляді предмет конституційного права України формують відносини, що визначають основоположні засади демократії, суверенітету народу; опосередковують побудову держави як організації народовладдя (опосередковують основоположні засади функціонування, процеси щодо формування держави, її функціонування та розвиток); визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою.

Із цього доходимо висновку, що конституційне право, на відміну від інших галузей права, виступає чи не найважливішим засобом забезпечення повновладдя Українського народу в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах і займає центральне місце в системі національного права, об'єднуючи довкола себе, зважаючи на вищу юридичну сипу Основного закону, інші галузі права в єдину систематизовану цілісність. Ця галузь права також передбачає відповідальність окресленого кола суб'єктів (у певних формах) за вчинення окремих правопорушень у сфері конституційно-правових відносин.

Відтак, конституційне право насамперед формує центральний стрижень державно-політичних відносин, що виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні. Стаття 5 Конституції України гласить: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» [1].

Тобто, Основний закон «призначає» ці органи та їхніх службовців відповідальними за здійснення законодавчої, виконавчої, судової впади від імені народу, закріплює загальні засади й механізми її реалізації. За тим, наскільки ефективно згадані суб'єкти здійснюють впаду та управління у ввіреній народом сфері відносин пересічний громадянин України, світова спільнота може скласти власну думку про державу в цілому. Належне забезпечення найвищого, конституційного гарантування демократичних цінностей можливе лише за умов зацікавлення державного апарату в законності та демократичності функціонування власних елементів.

Переважна більшість конституційних норм не містить санкцій за порушення власних приписів. Це певного мірою нівелює саме поняття «конституційна відповідальність», а за відсутності в законі чітких вимог до складу процесуального делікту та процедур притягнення до відповідальності практично унеможливлює застосування до деліквента відповідних заходів впливу, а санкції інших галузей права не можуть бути застосовані в конкретному випадку, оскільки за сферою дії спрямовані на «власні» галузеві правовідносини. Окрім цього, привілеї посадовців (імунітет глави держави, народного депутата України, судді тощо, політичний характер вищих урядових посад тощо) зводять, практично, нанівець ефективність правового впливу на негативну поведінку деліквента, захищеного конституційно-політичним статусом, що також не сприяє позитивному іміджу нашої держави на міжнародній арені.

Одним із найважливіших елементів щодо підвищення ефективності суб'єктів у сфері здійснення публічної влади є, на нашу думку, запровадження інституту конституційно-процесуальної відповідальності за невиконання (неналежне виконання) останніми конституційних приписів під час відповідних процедур (у законодавчому процесі, конституційному судочинстві, у здійсненні виконавчої діяльності центральними органами впади, у діяльності глави держави тощо).

Для досягнення мети нашого дослідження важливо визначити загальне поняття відповідальності та з'ясувати підстави щодо застосування відповідних заходів щодо деліквентів - владних суб'єктів конституційно - правових ВІДНОСИН.

Відповідальність як категорія етики та права відображає особливе соціальне й морально-правове славлення особи до суспільства, характеризується дотриманням норм права і норм моралі [2, с. 469], а юридична відповідальність у теорії права визначається як застосування в особливому процесуальному порядку до особи, яка вчинила правопорушення, засобів державного примусу, передбачених санкцією правової норми [3, с. 502].

Учений А. Венгеров вважає, що правопорушення - це поведінка у вигляді дії чи бездіяльності характеру, спрямована на порушення заборон, невиконання обов'язків, передбачених нормою права [4].

У юридичній науці правопорушення поділяють, загалом, на такі види: 1) злочини - діяння, що передбачене кримінальним законом, є суспільно - небезпечним, винним та посягає на конституційний і суспільний лад у державі, її політичну, економічну систему, власність, житія, права та свободи особи; 2) проступки - це правопорушення, що заподіює шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється у різних сферах суспільного життя й наділене різноманітними об'єктами вітливу та юридичними наслідками.

Науковці О. Зайчук, Н. Оніщенко розрізняють такі види проступків: конституційні - суспільно шкідливі протиправні вчинки, що завдають шкоду порядку організації та діяльності органів влади н управління, конституційним правам та свободам громадян, але не мають ознак складу злочину; адміністративні - це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, на відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави тощо (порушення правил протипожежної безпеки, митних правил тощо); цивільно-правові - це правопорушення у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин, що виникають між суб'єктами та складають для них матеріальну чи духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором тощо); дисциплінарні - суспільно шкідливі вчинки, що завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій (наприклад невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків працівником тощо); процесуальні - це правопорушення, які посягають на встановлені законом процедури здійснення правосудця тощо [5].убачається, що всі згадані види правопорушень тією чи іншою мірою спрямовані на порушення конституційних приписів, однак не всі види правопорушень (особливо, конституційно-процесуального характеру) охоплюються відомими видами відповідальності. Крім того, вважаємо, що поняття процесуального правопорушення поширюється не лише на правовідносини щодо встановлених законом процедур здійснення правосуддя, а й безпосередньо стосується регламентно-процедурної діяльності державно-владних суб'єктів («кнопкодавство», зривання виступу депутата, блокування трибуни, порушення строків конституційного провадження та інші зловживання правами тощо).

Склад правопорушення (делікту) у вузькому розумінні є безпосередньою підставою юридичної відповідальності, при цьому необхідна присутність усіх складових елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона. Однак названі елементи - це ще не єдина підстава відповідальності, адже в широкому розумінні юридична відповідальність настає за наявності, принаймні, таких трьох складових (підстав): нормативного (юридичного закріплення відповідальності), фактичного (юридично-значима поведінка (бездіяльність) як факт правопорушення) та процесуального (правовий акт регламентно-процедурного змісту, що містить відповідні санкції та механізми їх застосування).

Правові підстави для застосування безпосередньо засобів конституційно-правової відповідальності (імпічмент Президента, відставка урядовців, конституційних судців, дострокове припинення повноважень парламенту, відкликання депутата тощо) прямо визначаються Конституцією України (вчинення державної зради або іншого злочину Президентом, прийняття резолюції недовіри Уряду, не сформовано коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до статті 83 Конституції України протягом одного місяця; не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України протягом шістдесяти днів після його відставки; якщо пленарні засідання не можуть розпочатися протягом тридцяти днів однієї чергової сесії тощо), а галузевих видів юридичної відповідальності - відповідними кодексами або законами (п. 22 сг. 92 Конституції України) [1].

Саме з моменту вчинення конституційного делікту в правопорушника виникає обов'язок зазнати заходів конституційно-правової відповідальності, передбачених санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а в суб'єкта, який є інстанцією конституційно - правової відповідальності, з'являються право і обов'язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності [6, с. 7].

Науковець О. Скакун зазначає, що конституційно-правова відповідальність, наділена складними політико-правовими й морально-правовими властивостями, зумовленими боротьбою політичних сил у парламенті й державі, настає за вчинення конституційних правопорушень (порушення консгитуцінної заборони; вчинення дій, що суперечать загальним принципам і змісту Конституції), спрямована на припинення зловживання владою, проведення профілактики її діяльності та виділяє її юридичну підставу - Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України», Регламент Конституційного Суду України.

У контексті дослідження важливо зрозуміти той момент, що конституційно-правову та конституційно-процесуальну відповідальність, які мають спільне правове джерело - Конституцію України та сходяться між собою за об'єктно-суб'єктним складом, вважаємо відносно окремими видами відповідальності, виходячи саме з природи вчиненого делікту, його елементного складу, нормативної підстави, характеру наслідків для деліквента та інших факторів.

Конституційна процесуальна відповідальність об'єктивно повинна містити деякі необхідні елементи конституційно-правової, юридичної, соціальної, політичної відповідальності та, водночас, відрізнятися від цих галузевих видів відповідальності рівнем захисту та характером охоронюваних правовідносин.

Виділимо такі характерні ознаки конституційно-процесуальної відповідальності: а) наділена політико-правовими та морально-правовими властивостями; б) настає за вчинення особливого виду конституційних деліктів (процедурно-дисциплінарних порушень) у відносинах владарювання; в) діяння (бездіяльність) владного суб'єкта суперечать конституційно - правовим інтересам; г) спрямована на обмеження конституційно-правового статусу деліквента, припинення зловживання владою або спеціальними правами; д) спрямована на профілактику правопорушень, усунення причин і умов, що сприяти вчиненню правопорушення у сфері конституційно-процесуальних відносин; е) застосовується спеціально уповноваженим суб'єктом щодо деліквента в чітко регламентованому порядку; є) може застосовуватися поряд із конституційно-правовою відповідальністю та видами юридичної відповідальності; ж) санкції та юридичні наслідки для деліквента прямо не визначаються Конституцією України тощо.

Отже, санкції конституційно-правової відповідальності безпосередньо зазначені в Конституції України, а конституційно-процесуальної - у правових нормах актів процесуального характеру (регламенти парламенту, уряду тощо). Адже саме нормами конституційного процесуального права безпосередньо регламентовано, зокрема, такі важливі конституційні процедури як виборчий процес, організація та проведення всеукраїнського референдуму, парламентські, президентські, конституційні юрисдикційні процедури, процедури у сфері місцевого самоврядування та інші, що в сукупності складають конституційний процес в Україні.

Висновки. Проблеми теорії та практики конституційно - процесуальної відповідальності є доволі новаторськими для України й комплексно не порушуються в сучасній юридичній літературі та практично відсутні в законодавстві. Водночас, доволі ситуативний розвиток відносин сфери владарювання (робота парламенту, глави держави, уряду та конституційного правосуддя тощо) переконливо доводить значущість цього питання для нашого суспільства і держави, світової спільноти.