Проблеми управління, адміністративного права, адміністративної діяльності правоохоронних органів світові тенденції протидії сімейному насильству

Формування цілей. Проблема насильства в сім'ї є загальносвітовою і різні держави протягом тривалого часу відпрацьовують шляхи її подолання. У статті розглядається досвід багатьох країн світу та можливість його впровадження до національної правової системи України. Досліджуються світові тенденції у сфері боротьби із насильством у сім'ї.

Виклад основного матеріалу. Уперше на світовому рівні проблема сімейного насильства була висвітлена та актуалізована завдяки активним спільним діям міжнародного руху на захист прав жінок, оскільки саме жінки становили найбільш уразливу та незахищену групу, що страждала від насильницьких дій з боку членів своєї родини (батьків, чоловіків, братів тощо). Отже, на початковому етапі запобігання насильству в сім'ї увійшло в поле зору світової спільноти як складова подолання насильства щодо жінок загалом [13, с. 121].

У Канаді, наприклад, не існує федерального закону щодо протидії насильству в сім'ї, але правоохоронна система всіх провінцій та територій знаходиться в стані «нульової терпимості» до будь-яких виявів насильства. Поліції та судам наказано діяти рішуче та швидко. Для реалізації цієї настанови провадяться навчальні програми та тренінги для поліції, прокурорів, персоналу пенітенціарних закладів, патрульних служб [4].

У Ірландії, Німеччині, Люксембурзі та Іспанії крім програм електронного спостереження, спрямованих на агресорів та жертв домашнього насильства, увели в роботу й консультаційні центри, що надають послуги психотерапії та психологічної допомоги особам, які скоїли насильницькі дії [9].

У Німеччині один з найважливіших заходів Акту про захист від актів насильства та домагання за цивільним законодавством - це наказ «не підходити». Він надає можливість цивільному суду на основі заяви особи, яка отримала ушкодження, зазнавала погроз або переслідувань, заборонити кривдникові: заходити до помешкання жертви; знаходитися на певній відстані від будинку жертви; намагатися знаходитись у місцях, які зазвичай відвідує жертва; наближатися до жертви; ініціювати контакт з жертвою, зокрема, через засоби спілкування на відстані.

Окрім можливості винесення наказу «не наближатися» має місце положення Акту, що надає право жертві звернутися з проханням про виключне користування спільним помешканням протягом принаймні шести місяців. Такий захід може застосовуватися навіть якщо договір оренди оформлений не на ім'я жертви. За невиконання захисного припису, виданого судом, Закон передбачає санкції згідно з кримінальним законодавством, такі як штраф або ув'язнення на строк до одного року.І

Це, вочевидь, свідчить, що заходи, застосовувані судом, не лише існують на папері, а й діють на практиці [12, с. ЗО].

Згідно із Законом про захист від насильства в сім'ї, прийнятому в Республіці Болгарія, захист від насильства в сім'ї забезпечується таким чином: на кривдника покладається зобов'язання утриматися від вчинення насильства в сім'ї; суд забороняє кривдникові знаходитись у спільному помешканні/будинку на період часу, який визначається судом; кривдникові забороняється знаходитися поблизу помешкання, місця роботи та місць, де жертва зазвичай спілкується та відпочиває, на термін, на умовах та на період часу, які визначаються судом; тимчасово змінити місце проживання дитини з родичем, який є жертвою насильства в сім'ї, або родичем, який не чинив актів насильства, на термін, на умовах та на період, які визначаються судом, якщо це не суперечить інтересам самої Дитини; на кривдника покладається зобов'язання пройти спеціальні програми; жертві пропонується пройти реабілітаційні програми. Обмеження 2, 3 та 4 можуть накладатися на період від одного місяця до одного року.

На нашу думку, в Україні захисні приписи повинні надаватися суддями в судах (зокрема, суддями, які пройшли навчання й добре знайомі з динамікою насильства в сім'ї, особливостями жертв та осіб, які чинять насильство в сім'ї) [12, с. 31].

В Іспанії акти насильства в сім'ї (за умови повторюваності) є окремим видом злочину (тортури або інші зазіхання на моральну недоторканність).

Відповідно до чинного Карного кодексу Іспанії особа, яка наражає свого партнера або подружжя на акти фізичного або психологічного насильства, може бути ув'язнена на строк від шести місяців до трьох років. Окремі та різні вироки за актами насильства в сім'ї, як-от: побит тя та нанесення фізичних ушкоджень можуть додаватись. Судді можуть заборонити кривдникові наближатися до місця проживання/домівки жертви та спілкуватися з ним/нею. Така заборона може запишатися в сипі не більше п'яти років і суддя може відмовити винному в доступі до помешкання/ місця проживання подружжя. Крім того, у 1995 р. Верховний Трибунал Іспанії створив прецедент, коли вперше визнав злочином зґвалтування чоловіка/дружини його/її подружжям. Для порушення кримінального переслідування кривдника в Іспанії попереднє звернення жертви не вимагається.

Судця може наказати вжити заходів для забезпечення захисту жертви та визначити, хто має право перебувати в місці проживання сім'ї, але лише за умови, що було порушено процедуру розлучення чи переривання стосунків.

Держава надає жертвам фінансову допомогу, якщо останні втратили працездатність на період більше шести місяців або якщо жертва не отримує виплат за соціальним страхуванням. У випадку смерті жертви ці фінансові права переходять до безпосередніх жерт в насипьст ва, якими зазвичай є ді ти. Зазначена допомога надається на основі остаточного рішення суду, а її розмір визначається рівнем мінімальної заробітної плати в державі та фінансовим становищем жертви.

Міністерство внутрішніх справ Іспанії також надає допомогу жертвам насильства в сім'ї через мережу спеціальних співробітників із надання допомоги. Найбільші за розміром поліцейські відділки мають спеціалізовані підрозділи в справах насильства в сім'ї. У великих містах працюють притулки для жінок, які зазнали наруги або покинули місце спільного проживання подружжя [12, с. 34].

У США, як і у світі загалом, питання насильства проти жінок залишається актуальною проблемою. Маючи тридцятилітній досвід попередження і подолання насильства, американці ретельно підраховують масштаби проблеми та ризики, пов'язані з нею. Згідно з даними Національної коаліції проти домашнього насильства 25% жінок у США зазнають домашнього насильства протягом життя [1].

Досліджено, що жінки у віці 20-24 років мають найбільшу вірогідність зазнати насильства з боку інтимного партнера. Близько 2/3 усіх зґвалтувань у США відбувалися з боку особи, яку жертва знала. Кожна шоста жінка в США протягом її життя була жертвою зґвалтування чи спроби зґвалтування [3].

У політиці США основними методами реагування на насильство в сім'ї є здійснення систематичного контролю за сімейними правопорушниками та практика обов'язкового реагування на насильство в сім'ї, відповідно до якої у разі вчинення правопорушення застосовується обов'язкове інформування громадськості про такий факт, в обов'язковому порядку здійснюватиметься судове провадження. Згідно із законом США про обов'язковий арешт поліцейські зобов'язані заарештувати кривдника, навіть якщо жертва насильства виступає проти цього [6, с. 110,115].

Політика обов'язкових арештів повністю виключає вільний розсуд органів поліції та вимагає арешту в усіх випадках, коли в офіцерів є достатні підстави вважати, що стався випадок насильства в сім'ї. Хоча недостатнє втручання держави може бути дуже шкідливим для безпеки жертв, надмірне втручання у вигляді примусових арештів та безвідкличного кримінального переслідування може посягати на незалежність жертви насильства, так що ставить під сумнів доцільність застосування такої політики [12, с. 17].

Аналізуючи досвід діяльності спеціальних відділів поліції по боротьбі з домашнім насильством, створених у кожному районному поліцейському відділку Сполученого Королівства, слід зазначити, що поліцейські, які прибули на виклик, пов'язаний із домашнім насильством, залежно від серйозності агресії та необхідності з точки зору безпеки, можуть затримати особу, яка вчинила насильство в сім'ї, навіть без прохання жертви сімейного насилля. При цьому, за наявності підстав, може бути порушена кримінальна справа навіть без згоди жертви [11].І

У Сполученому Королівстві насильство в сім'ї не є окремим злочином. Під час слухань у справі судця може взяти до уваги вид стосунків, що склалися між жертвою та кривдником і присудити компенсацію. Водночас, деякі акти насильства в сім'ї можуть бути віднесені до домагання, що є окремим правопорушенням. Кримінальне переслідування кривдника може розпочатися без подання скарги жертвою насильства в сім'ї.

Цивільне законодавство Сполученого Королівства дозволяє жертві вимагати заборонний судовий наказ проти порушника або ж наказ стосовно місця проживання сім'ї. Заборонні накази можуть передбачати як загальні, так і конкретні заходи, як-от: заборону кривдникові контактувати з жертвою телефоном.

Законодавство також дає право жертві вимагати в суді виключних прав на сімейне помешкання/місце проживання сім'ї. Таке рішення залежить від фінансових можливостей сім'ї, поведінки сторін, можливих наслідків для дітей тощо. Такий тип наказу діє упродовж шести місяців і може бу ти подовжений пише в тому випадку, копи жоден з пари не мас права власності на помешкання.

У Сполученому Королівстві жертви насильства в сім'ї також отримують фінансову допомогу, проте лише у випадку порушення кримінальної справи проти агресора, коли жертва більше не проживає спільно з ним/ нею.

Для надання допомоги жертвам у поліцейських відділках, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ, були створені спеціальні підрозділи Закон про житло, прийнятий у 1997 р., зобов'язує місцеву громаду надавати жертвам насильства в сім'ї житло на період до двох років [12, с. 36].

Як свідчить досвід Швеції, ефективність впливу на насильство в сім'ї зростає, якщо проблему вирішувати комплексно. У цій країні справи про насильство в сім'ї ведуть спеціальні прокурори, на такі повідомлення реагують спеціальні підрозділи поліції, побудовані на паритетних засадах (50% чоловіків та 50% жінок) [2, с. 160].

Швеція визнала зазіхання на недоторканість жінки злочином у 1998 р., визначивши його як злочин проти життя та свободи жінки або сексуальне зазіхання на жінку, з якою кривдник перебував або перебуває в інтимних стосунках. Винний отримує ув'язнення строком від шести місяців до шести років, та строк може бути довшим у випадку нанесення тілесних ушкоджень. Зґвалтування чоловіка/дружини його/ її подружжям є окремим злочином.

Будь-яка особа, яка має докази, що мав місце акт насильства в сім'ї, може подати заяву для початку кримінального переслідування, а скарга жертви не с обов'язковою. Заборонний судовий наказ проти порушника вдасться тільки у випадку, копи триває процес розлучення.

Швеція як держава надає допомогу жертвам насильства в сім'ї. Кожен поліцейський відділок може надати жертві загін для втручання за надзвичайних обставин та особистого охоронця. Йому або їй можуть запропонувати змінити паспортні дані. У 1994 р. уряд Швеції створив національний центр для жінок, які зазнали жорстокого ставлення або були зґвалтовані. Тут вони можуть отримати невідкладну медичну допомогу, консультаційні послуги із соціальних та юридичних питань, перебуваючи під захистом поліції [12, с. 35].

Оцінюючи міжнародний досвід щодо впровадження корекційних програм по роботі з особами, які вчинили насильство в сім'ї, спід зазначити, що загалом програми підтримки постраждалих є більш поширеними в усьому світі. Європа, на перший погляд, охоплена мережею програм по роботі з кривдниками. Понад 200 таких програм діє у Великій Британії, 30-у Франції, 66-у Німеччині, 20-у Швеції, 15-у Норвегії, 26-у Швейцарії. Понад 70 програм існує в Іспанії, причому 40 з них розраховані на осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення насильства в сім'ї. Водночас, якщо Північна та Північно-Західна Європа дійсно покрита розгалуженою мережею корекційних програм, то ситуація на півдні континенту радикально інша. Взагалі немає таких послуг в Італії, пише одна програма діє в Греції, одна - на Кіпрі. Найгірший стан речей у Східній та Південно-Східній Європі, де система протидії насильству в сім'ї ще досить слабка та нестабільна. Отже, у будь-якому випадку, в Північній та Західній Європі впроваджується значно більше корекційних програм для домашніх насильників, ніж у Південній та Східній Європі [12, с. 211].

Що стосується США, то за даними М. Labriola, М. Rernpel, Є. S. O'Sullivan, Ph. В. Frank в країні запроваджено щонайменше 2265 програм роботи з кривдниками. Понад 67 програм для кривдників діє в Ізраїлі. Аналогічна ситуація спостерігається в Канаді, Австралії, Гонконгу [10].

Водночас, програм роботи з кривдниками менше, ніж програм допомоги постраждалим від насильства. Крім того, у великій кількості країн цей вид соціально-реабілітаційної послуги є взагалі недоступним (це, зокрема, країни СНД і Східної Азії, африканські країни) [8].

Досвід США демонструє, що ефективність роботи з особами, які вчиняють насильство в сім'ї, залежить від того, наскільки добре співпрацюють між собою поліція, суди, служби апробації, служби підтримки жінок і дітей, інші громадські утворення. Отже, ті, хто намагається налагодити роботу з кривдниками, мають підгримувати діалог з усіма відповідними організаціями, органами та службами, залученими до протидії насильству в сім'ї [12, с. 212].

Висновки. Багато країн ЄС вже зробили різнорідні, але тим не менш, суттєві кроки, спрямовані на подолання насильства в сім'ї, захист та підтримку жертв і покарання порушників. Усі країни Західної Європи та Північної Америки дійшли висновку, що створення ефективної законодавчої системи протидії насильству в сім'ї потребує її постійного аналізу на предмет слабких сторін, прогалин та лазівок.І

У Європейському Союзі визначення державної політики із попередження насильства в сім'ї відтепер не обмежується національним законодавством, оскільки велика кількість документів уже прийнята на міжнародному рівні [12, с. 31].