Проблеми обмеження прав і свобод людини в умовах дії спеціального і правового режиму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми обмеження прав і свобод людини в умовах дії спеціального і правового режиму

Постановка проблеми. Останнім часом в Україні відбуваються безпрецедентні події - окупація території АРК Російською Федерацією, проведення АТО в східних регіонах України. З огляду на це, особливого значення набувають проблеми правового забезпечення життєдіяльності громадян в умовах дії негативних чинників. У таких випадках усвідомленою необхідністю є запровадження особливого комплексного регулювання відповідних суспільних відносин, які потребують додаткового координування соціально-економічних процесів в умовах обмеження прав і свобод громадян - спеціального правового режиму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням забезпечення прав людини під час дії окремих правових режимів у юридичній літературі присвячена певна увага науковців. Окремі аспекти цієї проблематики розглядали такі правники, як С.С. Алексеев, В.В. Бєпєвцев, Д.Д. Коссе, С.О. Маїда, С.В. Пчелінцев та інші. Зазвичай об'єктом наукових досліджень виступали правові режими окремих галузей права, об'єкти таких правових режимів, зміна форм і методів державного управління в умовах дії правових режимів. Водночас аспекту забезпечення прав людини в умовах дії спеціального правового режиму приділялася недостатня увага.

Формування цілей. З огляду на викладене, метою статті є дослідження підходів щодо розуміння змісту поняття «спеціальний правовий режим» та обмеження прав людини в умовах його дії.

Виклад основного матеріалу. Правовий режим є складним, багатогранним правовим явищем, що полягає у специфічному комплексі прийомів і засобів регулювання. Він закріплений нормативно й тісно пов'язаний з відповідно режимно-функціональною групою суспільних відносин - власним предметом правового регулювання [1, с. 16]. У юридичній літературі під поняттям «правовий режим» традиційно розуміють певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів та типів правового регулювання [2, с. 25-29; 3, с. 217].

Водночас слід мати на увазі, що кожен правовий режим має різноманітні правові засоби (тому він не зводиться до типів регулювання), а головне - слід ураховувати основні змістовні аспекти категорії «режим», у тому числі те, що правовий режим виражає ступінь жорсткості юридичного регулювання, наявність відомих обмежень або пільг, допустимий рівень активності суб'єктів, межі їх правової самостійності. Саме тому при розгляді правових питань ми зазвичай говоримо, наприклад, про загальні або пільгові правові режими [4].

Д.Д. Коссе зазначає, що крім елементів механізму правового регулювання (норми права, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації прав та обов'язків, правозастосування), у межах яких здійснюється право-вий режим, структура останнього включає такі складові, як суб'єкти, їх правові статуси, об'єкти, методи взаємодії конкретних видів суб'єктів з об'єктами, систему гарантій (насамперед юридичну відповідальність за порушення режиму). Для правового режиму найважливіше значення мають такі умови, як час, простір, коло осіб, на яких він поширюється. У будь-якому режимі є ці три компоненти змісту. Фактично правовий режим стає особливим правовим інструментом законодавця при формуванні правової системи України [4].

У результаті системного аналізу різноманітних джерел можна виділити певні види правових режимів. Зокрема виділяють загальні та спеціальні правові режими. Суть загального полягає в тому, що встановлюваний ним порядок регулювання поширюється на всі суб'єкти права, які перебувають у сфері правового регулювання. Він охоплює й загально-дозволений, і дозвільний режими в цілому. Якщо ж нормою права буде встановлено інше, але в той же час однакове коло суб'єктивних прав і юридичних обов'язків різних суб'єктів права відносно одного й того ж об'єкта правового регулювання, то виникає новий вид правового режиму - спеціальний правовий режим. Таким чином, можна говорити, що цей режим, як особливий порядок правового регулювання певних суспільних відносин, який установлюється стосовно конкретного кола об'єктів або сфери їх діяльності та який відрізняється від загального режиму, пільговою або обмежувальною спрямованістю регулювання, що обумовлена публічним інтересом, який виявляється в усіх елементах йою механізму, зокрема через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони й додаткові підстави юридичної відповідальності [5, с. 12; 6, с. 86].

На думку Н. І. Матузова та А.В. Малько, якщо спеціальний правовий режим обтяжує загальний правовий режим будь-якими додатковими обов'язками (тобто стане більш імперативним), варю вести мову про обмежувальний (дискримінаційний) режим [7, с. 14].

На наш погляд, про спеціальні дискримінаційні правові режими йдеться в законах, які пов'язані з надзвичайними ситуаціями різного характеру, зокрема «Про правовий режим воєнного стану», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прикордонний режим» тощо звичайного стану або в районі проведення антитерористичної операції». Вона встановлює особливий правовий режим досудового розслідування, який передбачає, що повноваження слідчих суддів, передбачені чинним Кримінальним процесуальним кодексом, тимчасово передаються відповідним прокурорам, які набувають додаткові процесуальні права.

Дискримінаційність спеціального (особливого) правового режиму перш за все проявляється в обмеженні прав і свобод людини, тобто визначені законодавством меж здійснення людиною своїх прав і свобод, що виражаються у встановленні певних заборон, які носять виключно тимчасовий характер і застосовуються з метою усунення тих обставин, що спричинили введення особливого режиму [8, с. 14].

З огляду на це, регламентований Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII особливий правовий режим не є дискримінаційним, оскільки носить не обмежувальний, а забезпечувальний характер.

Найбільш рельєфно правові обмеження проявляються в умовах дії режиму надзвичайного стану. У юридичній літературі виділяють такі ознаки обмежень, що застосовуються в умовах надзвичайного стану будь-якої Іенези.

По-перше, обмеження становлять собою певні юридичні та фактичні наслідки у вигляді «незручних» умов для здійснення правових інтересів відповідних суб'єктів (фізичних та юридичних осіб), права і свободи яких обмежуються за одночасного задоволення «правових інтересів» суб'єкта владних повноважень, що запровадив такі обмеження, або інтересів третьої сторони, яка зацікавлена в запровадженні таких обмежень.

По-друге, у будь-якому разі обмеження завжди становлять собою зменшення «вільної» (тобто дозволеної нормами права) поведінки (дій). Наприклад, в умовах дії режиму надзвичайного стану можуть бути застосовані такі заходи, як особливий режим в'їзду та виїзду; обмеження свободи пересування; заборона проведення зборів, мітингів, демонстрацій, та інших масових зборів, запровадження комендантської години, запровадження цензури; установлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів; заборона проведення виборів у представницькі органи впади та інші. Законодавець розширює компетенцію апарату управління, надає йому додаткові повноваження щодо обмеження прав громадян та організацій.

- По-третє, обмеження, що запроваджуються у зв'язку з виникненням надзвичайних ситуацій, завжди мають установлені нормами права (законом) межі їх реалізації, зокрема: просторові - запроваджуються на певній території, яка має бути визначена у відповідному акті (указі Президента, рішенні парламенту країни, Уряду тощо);

- тимчасові - запроваджуються в умовах виникнення надзвичайної ситуації, в обов'язковому порядку мусять мати строк дії, що також визначається в рішенні уповноваженого суб'єкта. Так, Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» чітко визначає строки дії обмежень, що запроваджуються, а саме: ЗО та 60 діб (залежно від території дії режиму). Також зазначений Закон передбачає можливість продовження дії таких обмежень до ЗО діб. Тобто загальний строк дії обмежень складає 90 діб. Однак ст. 7 Закону не містить положення, яке стосується кількості разів продовження дії режиму надзвичайного стану, а отже, і максимального строку дії таких обмежень. Це питання є актуальним, оскільки необмежений строк дії обмежень, що застосовуються в умовах дії режиму надзвичайного стану, перетворює їх з тимчасових на повсякденні щодо «стану» суспільства та держави в цілому [9].

Зауважимо, що первинну легалізацію режим надзвичайного стану отримав у Конституції України, норми якої також закріплюють загальні положення й принципи функціонування інституту надзвичайного стану, принцип недоторканості загальних прав і свобод (ч. 2 ст. 64), підстави обмеження прав і свобод (ч. 1, ст. 64). При цьому конституційно-правове регулювання обмеження прав людини мас вичерпні правові параметри, які не можуть розширюватися в довільному порядку й мають дискретний характер. Обмеження прав людини може бути: 1) загальним; 2) конкретно-індивідуальним. У першому випадку обмеження прав людини с наслідком настання певного правового режиму чи стану, пов'язаного з потребами захисту національної безпеки Й оборони [10].

У зв'язку з цим варто повернутися до вже згадуваного Закону України від 12 серпня 2014 року №1630-VII «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або в районі проведення антитерористичної операції», яким було запроваджено інститут превентивного затримання. Зокрема, Стаття 15-1 Закону передбачає можливість здійснення превентивного затримання осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години, установлюючи граничний строк превентивного затримання ЗО діб. Зазначене затримання здійснюється без ухвали слідчого судді, суду.

Наведені положення прямо суперечать статті 29 Конституції України, у якій проголошено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. Крім того, у частині

2 статті 29 Конституції України чітко визначено сімдесяти двох годинний строк, протягом якого суд має перевірити законність тримання особи під вартою як тимчасового запобіжного заходу. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом зазначеного строку з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. При цьому, відповідно до статті 64 Конституції України права і свободи, передбачені статтею 29 Конституції України не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану [11, с. 133-136].

21 травня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські й політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», тим самим визнавши протиправтсгь та одночасно легітимізувавши дискримінаційні процедури обмеження права на свободу на особисту недоторканність, запроваджені всупереч положень зазначених міжнародно-правових актів. Крім того, це дозволило Україні тимчасово вийти з-під юрисдикції Європейського суду. Водночас питання щодо консгигуційносгі законів, прийнятих 12 серпня 2014 року, запишається актуальним.

По-четверте, правомірне обмеження в умовах виникнення надзвичайних ситуацій установлюється лише відповідним уповноваженим суб'єктом дотриманням процедури, що визначена в нормативно-правових актах (законах). Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 січня 2015 року №47-р з метою координації дій державних органів, спрямованих на забезпечення захисту населення, територій та майна, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту для подолання наслідків надзвичайної ситуації державного рівня соціального та воєнного характеру, яку спричинили загострення ситуації на деяких територіях України, загро-за вчинення терористичних актів, та відповідно до статті 14 Кодексу цивільного захисту України, на території Донецької та Луганської області було встановлено режим надзвичайної ситуації. На решті території країни, у зв'язку з наявними загрозами, згідно зі статтею 13 КЦЗ України запроваджено режим підвищеної готовності.

Акцентуємо, що на відміну від режиму надзвичайного стану, в умовах режимів надзвичайної ситуації та підвищеної готовності відсутні обмеження прав і свобод громадян. Зазначені режими спрямовані на забезпечення функціонування державних органів в умовах надзвичайної ситуації.

По-п'яте, обмеження, що застосовується в умовах виникнення надзвичайних ситуацій, завжди пов'язане з розширенням компетенції органів державної впади, що відповідальні за ліквідацію негативних наслідків надзвичайної ситуації [9].

Режим надзвичайного стану характеризується істотною зміною правового статусу суб'єктів правовідносин. При цьому компетенція органів державної впади розширюється, в основному за рахунок обмеження прав і свобод громадян та юридичних осіб. Наприклад, в умовах дії режиму надзвичайного стану можуть бути застосовані такі заходи, як особливий режим в'їзду та виїзду; обмеження свободи пересування; заборона проведення зборів, мітингів, демонстрацій, та інших масових зборів, запровадження комендантської години, запровадження цензури; установлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів; заборона проведення виборів у представницькі органи впади та інші. Законодавець розширює компетенцію апарату управління, надає йому додаткові повноваження щодо обмеження прав громадян та організацій. Режим надзвичайного стану істотно розширює дозвільний тип правового регулювання дій фізичних та юридичних осіб щодо здійснення їх прав і свобод. Апарату управління надаються повноваження обмежувати або забороняти реалізацію окремих конституційних прав, які у звичайних умовах регулюються в загально-дозвільному порядку. Завдяки переорієнтації типів правового регулювання досягається найбільш ефективна можливість контролювати ситуацію. Громадяни повинні діяти так, як необхідно у конкретний кризовий момент - дозволено все, що прямо дозволено законом [12, с. 84]. Тут ми безпосередньо стикаємося з державним примусом.

З урахуванням викладеного, варто погодитися з О.В. Скрипнюком, що обмеження прав і свобод людини - це передбачений Конституцією та законами України режим тимчасового загального або конкретно-індивідуального призупинення чи звуження обсягу визначених і гарантованих Основним Законом прав і свобод в інтересах забезпечення прав інших людей, а також забезпечення національної безпеки й оборони України [10].

Категорію «обмеження прав людини» необхідно відрізняти від категорії «порушення прав людини», оскільки обмеження, на відміну від порушення може мати як законний, так і протизаконний характер. Водночас порушення завжди перебуває поза межами дозволеного та тягне за собою юридичну відповідальність. Ураховуючи соціальну цінність прав людини та значущість їхнього дотримання для суспільства, більшість таких прав поставлені під охорони кримінального закону.

Висновки. Оскільки сутність будь-якого правового режиму не можна розглядати поза межами суспільних та державних інтересів, обумовлених такими базовими поняттями як громадська та державна безпека, упровадження спеціальних правових режимів дискримінаційного характеру, які легалізують обмеження прав та свобод людини, варто розглядати в контексті «меншого зла», заподіяння якого свідомо санкціонується суспільством. Водночас жоден суспільний інтерес не може виправдати обмеження таких природних прав людини як життя та свобода, адже їх непорушність є запорукою існування правової держави.

Використані джерела

право дискримінаційність свобода

1. Настюк В.Я. Адміністративно-правові режими в Україні: монографія / В.Я. Настюк, В.В. Бєлєвцева. - X.: Право, 2009. - 128 с.

2. Коссе Д.Д. Значення та сутність правового режиму в правовій системі Україні / Д Д Коссе / / Часопис Київського університету права. - 2010. - №2. - С. 25-29.

3. Загальна теорія держави і права: [підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. - X.: Право, 2009. - 584 с.

4. Коссе Д.Д. Правовий режим та механізм правового регулювання: ознаки та співвідношення [Електронний ресурс]/ Д.Д. Коссе. - Режим доступу: adnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3468-2010-01-20-23-17-44.html.

5. Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия специальный правовой режим / Л.К. Крупа / / Господарське право. - 2001. - №2. - С. 12.

6. Таран Л.В. Специальный правовой режим предпринимательской деятельности в свободных экономических зонах Украины (комплексное исследование) / Л.В. Таран - X.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. - С. 86.

7. Матузов Н. I. Правовые режимы: понятие и виды / Н. I. Матузов, А.В. Малько / / Право и политика: Современные проблемы и развитие. - Воронеж, 1996. - Выл. 4. - С. 14.

8. Колінко Я.А. Надзвичайний стан як особливий державно-правовий режим конституційно-правовий аспект: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Я.А. Колінко. - X., 2011. - 20 с.

Басов А.В. Теоретико-правовий аналіз визначення поняття «обмеження» [Електронний ресурс] / А.В. Басов, Ю.Ю. Басова. - Режим доступу: http: / / applaw.knu.ua/ index, php/ arkhiv-nomeriv/ 3-9-2014-jubilee/ item/ 381-teoretyk cepravovyi-amliz-vyznachennia-pomattia-obmezhennia-basov-a-v-basova-yu-yu.

9. Скрипнюк О.В. Конституційно-правове регулювання обмеження прав і свобод. людини й громадянина в Україні [Електронний ресурс] / О.В. Скрипнюк. - Режим доступу: http://www.yourfuture.org.ua/ua/pb/ 2011 /3/ Skrupniuk.pdf.

10. Мельник Р. Нормативно-правовий аспект обмеження свободи та особистої недоторканності в умовах проведення антитерористичної операції / Р. Мельник / / Державна політика у сфері протидії тероризму: міжнародний досвід і його актуальність для України: збірник матеріалів Інтернет - конференції (Київ, 25 червня 2015 року). - К.: Національна академія прокуратури України; Міжвідомчий науково-дослідний центр із проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки й оборони України, 2015. - 225 с. - С. 133-136.

11. Басов А.В. Правова природа норм режиму надзвичайного стану: тео - ретико-правовий аспект / А.В. Басов / / Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». - Том 20 (59). - 2007. - №2. - С. 84.

Размещено на Allbest.ru