Поняття та значення похилого віку потерпілого в кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

За даними, отриманими під час дослідження кримінальних проваджень, найвищий рівень віктимності мають особи у віці від 50 і старші - 49 %/ Крім того, серйозною проблемою сучасності є стабільно зростаюча кількість злочинів, що вчиняються щодо осіб похилого віку. Так, якщо у 2001 році щодо вказаної категорії осіб було вчинено 9,75 % від загальної кількості злочинів, то в 2014 році їх кількість зросла до 15 %. При цьому слід враховувати порівняно невелику частку осіб похилого віку у структурі суспільства (близько 25 %), а також підвищену латентність таких злочинів, що зумовлена низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Значна кількість злочинів проти потерпілих осіб похилого віку, як правило, пов'язані із соціальними, психологічними, біологічними особливостями похилого віку, які виступають умовами у прийнятті злочинцем рішенім вчинити суспільно небезпечне діяння щодо зазначеної категорії осіб [2, с.251].

З огляду на це, проблема злочинності щодо осіб похилого віку стоїть надзвичайно гостро. Тому не дивно, що вчинення злочину щодо особи похилого віку визнається обставиною, що обтяжує покарання.

Питання пов'язані з вчиненням злочину щодо осіб похилого віку як обставини, яка обтяжує покарання, поверхнево досліджені в працях таких науковців: М.М. Бабаева, М.І. Бажанова, В.К. Грищука, Т.А. Денисової, В.І. Зубкова, Г.А. Крігера, Л.Л. Круглікова,

Л.О. Мостепанюк, 0.0. Мяснікова, В.В. Полтавець, ЛО. Прохорова, В.І. Ткаченка, В.І. Тю- тюгіна, П.Л. Фріса та інших. На дисертаційному рівні питання пов'язані з особами похилого віку в кримінальному праві були досліджені А.В. Андрушком (Геронтологічна злочинність: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання, 2011) та

О.М. Гришком (Запобігання корисливим злочинам щодо осіб похилого віку 2010). Проте, ці дослідження носять більше кримінологічний характер, а не кримінально-правовий. Тому питання, пов'язані з потерпілими особами похилого віку в кримінальному праві, залишаються мало дослідженими, що і є метою статті.

На сьогодні шанобливе ставлення до осіб похилого віку є нормою будь-якого цивілізованого суспільства, основою його нормального розвитку, запорукою спадкоємності поколінь. Забезпечення його, на наше переконання, є обов'язком держави. Видається, що для цього у неї є всі необхідні важелі впливу. Одним із них має бути підвищена кримінально-правова охорона осіб похилого віку від злочинних посягань. Прикро, та мусимо констатувати - на фоні тотальної комерціалізації та принизливої для людини меркантилізації суспільства, зниження загального рівня його моральності, переоцінки багатьох цінностей спостерігається байдуже, а подекуди й зневажливе ставлення до таких осіб.

Зрозуміло, що будь-яке насильство щодо осіб похилого є особливо небезпечним, оскільки можливості захисту останніх є мінімальними, а наслідки злочинних посягань для вказаної категорії осіб можуть бути набагато тяжчими через їх підвищену уразливість.

Поняття похилого віку широко вживається в міжнародно-правових актах. Як приклад, можна навести Додатковий Протокол до Європейської Соціальної Хартії, стаття 4 якого поіменована «Право осіб похилого віку на соціальний захист». Аналіз соціального і, зокрема, пенсійного законодавства дає підстави стверджувати, що питання старості завжди пов'язувалось і пов'язується з досягненням певного віку. Саме за таких умов особа набуває права на забезпечення у старості. Якщо особа, вік якої значно менший від загального пенсійного віку, за індивідуальними медико- біологічними показниками стану здоров'я є непрацездатною, вона може мати право на соціальний захист в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, не досягнувши старості.

Визнання в законі конкретного віку, коли виникає право особи на соціальний захист (забезпеченім) у старості, є реалізацією стрижневого принципу права - принципу формальної (юридичної) рівності.

В наш час жодною країною не запропоновані та науково не розроблені критерії для визначення граничного віку виходу на пенсію у зв'язку із старістю. Зазвичай вважається, що відхід від активної діяльності знаходиться у межах від 45 до 70 років. Основним критеріями у визначенні віку, що надає право особі виходити на пенсію у зв'язку із старістю, зазвичай, є середня тривалість життя для окремої країни [3, с.43].

До недавнього часу Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» від 16.12.1993 р. № 3721-ХІІ передбачалося, що громадянами похилого віку визнаються чоловіки у віці 60 та жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше 1,5 року. Відповідно до нової редакції вищезазначеного закону громадянами похилого віку визнаються особи, які досягай пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення цього віку право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30.09.1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1956 року по 31.03.1957 року; 56 років - які народилися з 01.04. 1957 року по 30.09.1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1957 року по 31.03.1958 року; 57 років - які народилися з 01.04.1958 року по 30.09.1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1958 року по 31.03.1957 року; 58 років - які народилися з 01.04.1957 року по 30.09.1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1959 року по 01.03.1957 року; 59 років - які народилися з 01.04.1957 року по 30.09.1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 01.10.1960 року по 31.03. 1957 року; 60 років - які народилися з 01.04.1957 року по 31.12.1961 року [4].

Слід зазначити, що за чинним законодавством для деяких категорій осіб передбачений зменшений пенсійний вік. На нашу думку, осіб, які мають право на різні державні пенсії, але не досягай чоловіки - 60 років, жінки - 55 років, не варто відносити до категорії осіб похилого віку.

Вище вже зазначалося, що вчинення злочину щодо особи похилого віку є обставиною, що обтяжує покарання. Це зумовлено особливостями їхнього віку. В першу чергу, слід зауважити, що старіння є важливим процесом в організмі людини, коли відбуваються суттєві фізіологічні та психологічні зміни. В процесі старіння поступово втрачається фізична сила, психологічна гнучкість та здатність до адаптації, слабшають інтелектуальні можливості.

Якщо в дитинстві, юності і навіть в зрілості зміни відбуваються по висхідній лінії, то в старості біологічні процеси йдуть по низхідній [5, с.35]. Темп і характер старіння людини пов'язані як з вродженими факторами, так і з впливом оточуючого середовища. Умовно розрізняють нормальне, або фізіологічне, і передчасне (патологічне) старіння. При фізіологічному старінні людина до глибокої старості залишається практично здоровою, вона здатна до самообслуговування, зберігає активність та інтерес до оточуючих. Передчасне старіння характеризується раннім розвитком вікових змін. Воно значною мірою обумовлене перенесеними захворюваннями і впливом негативних факторів навколишнього середовища [6, с.42].

Процеси старіння супроводжуються змінами у багатьох системах і органах осіб літнього віку, що у значною мірою відображається на їхній руховій активності. Ці зміни відбуваються в опорно-руховому апараті, погіршуються рефлекторні процеси координації рухової діяльності на рівні центральної нервової системи та периферичної структури [7, с.63].

Виникнення фізіологічних обмежень на віковому етапі старості змінює поведінку старих людей. Фізичний світ, з яким вони безпосередньо взаємодіють, все більше звужується. Особливо необхідними для них стають речі, що виконують допоміжну функцію: окуляри, зубні протези, візочок для перевезенім вантажів, ціпок. У зв'язку з фізіологічними обмеженнями все більше небезпек підстерігає їх на вулиці, в парку, власному помешканні. Тому літні люди поводять себе дуже обережно.

Особливо знижується їх соціальна активність, яка здебільшого обмежується сімейним спілкуванням, взаєминами з близьким оточенням. Немало з них відчувають себе самотніми. Подоланню самотності і підтриманню матеріального добробуту сприяють продовження професійної діяльності чи будь-яка інша робота [8].

В силу психофізіологічних змін особа похилого віку часто стає більш егоцентричною, дратівливою, набуває безпосередності, скупості (іноді й дріб'язковості), педантизму, підозрілості, впертості та багатьох інших якостей. Зрозуміло, що ці риси здатні провокувати конфлікти, протиправну поведінку з боку оточуючих. Не випадково більшість убивств та тілесних ушкоджень, заподіяних особам похилого віку, мають місце в сімейно-побутовій сфері, де щоденне життя з «важкими» стариками є найскладнішим через певну замкнутість середовища. І якщо у благополучних родинах такі випадки досить рідкісні, то у сім'ях, де стосунки між найближчими родичами й раніше не були зразковими, конфлікти (в тому числі й такі, що закінчуються вчиненням злочину) є звичним явищем. Особливо ж якщо їх живильним джерелом є не лише психофізіологічні зміни, що відбуваються в старості та небажання молодшого покоління йти на певні поступки, але й пристрасть до алкоголю. Особливу роль останнього як важливого кримінального фактора переоцінити складно. Ілюстрацією до сказаного може бути випадок у с. Коси на Буковині. Під час сварки, не бажаючи поступитися 86-річній матері, 5 3-річний син, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, заподіяв їй тілесні ушкодження, від яких старенька померла. В ході слідства було встановлено, що сімейно-побутові конфлікти виникали між ними часто, потерпіла мала «складний» характер, а чоловік зловживав алкоголем [9, с.460].

А. Андрушко зауважує, що особи похилого віку стають жертвами сімейно-побутових злочинів частіше, ніж діти. Проблема домашнього насилля щодо осіб похилого віку стоїть дуже гостро. Водночас доводиться констатувати, що у нашому суспільстві про це не прийнято говорити вголос. Відомо, зокрема, що у більшості досліджень, присвячених аналізові проблем домашнього насилля, йдеться лишень про насилля щодо жінок та дітей. Про стариків найчастіше не згадується. Про справжні масштаби домашнього насилля щодо старих говорити складно. Даремно сумніватися, що більшість таких випадків залишаються латентними. Особливо ж це стосується сільської місцевості, де подібні діяння залишаються маловідомими правоохоронним органам з огляду на замкнутість середовища, певну соціальну ізоляцію осіб похилого віку [10, с. 15 7].

Результати сучасних досліджень свідчать, що особи похилого віку, які мають вади органів чуття та сприйняття, переважно можуть стати жертвами крадіжок; особи літнього віку з погіршеним станом здоров'я стають жертвами таких злочинів як грабіж та розбій. Особи, що не обізнані у правових питаннях (недостатній освітній (правовий) рівень) можуть стати жертвами шахрайства. Вагомий вплив мають також такі особистісні особливості як: надмірна довірливість, добродушність, нездатність швидко орієнтуватися у складних (непередбачених) ситуаціях тощо [3, с.75].

Зрозуміло, що вчиненім будь-яких злочинів щодо осіб похилого віку є особливо небезпечним, позаяк можливості захисту останніх мінімальні, а наслідки злочинних посягань для вказаної категорії осіб можуть бути набагато тяжчими через їх підвищену уразливість.

Потерпілі особи похилого віку під час вчинення щодо них злочину, як правило, терплять додаткові страждання так як не можуть чинити опір злочинцеві у зв'язку з своїми обмеженими фізичними можливостями. В свою чергу, злочинець це чітко розуміє, але через свою нахабність та жорстокість продовжує злочинне діяння щодо особи похилого віку.

Підсумовуючи, зазначимо, що кримінальний закон повинен захищати правове положення незахищених верств суспільства. Особи похилого віку, як і неповнолітні та малолітні, є особливими потерпілими від злочину. Проте кримінальний закон значно ширше захищає малолітніх та неповнолітніх осіб, зокрема вчинення злочинів щодо цих осіб є не тільки обставиною, що обтяжує покарання, але й кваліфікуючою ознакою багатьох складів злочинів. Тому найпоширеніші злочини проти осіб похилого віку слід віднести до кваліфікуючих ознак відповідних злочинів.

Література

кримінальний правовий похилий законодавство

1. Сіренко О.В. Потерпілий у криміналістичній характеристиці крадіжок, грабежів та розбійних нападів, вчинених неповнолітніми / О.В. Сіренко // Науковий вісник Нац. ун-ту держ. податкової служби України (економіка, право). -2014. -№ 2,- С. 156-161.

2. Гришко О.М. Віктимологічна характеристика осіб похилого віку як жертв корисливих злочинів / О.М. Гришко // Часопис Київськ. ун-ту права. - 2009. - № 2. - С. 250-255.

3. Гришко О.М. Запобігання корисливим злочинам щодо осіб похилого віку: віктимологічне дослідження: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / О.М. Гришко. - Київ, 2010 . -213 с.

4. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» : від 09.07.2003 р., № 1058-IV.

5. Барсукова О.В. Старческая преступность и преступления против лиц пожилого возраста.

6. Андрушко А.В. Геронтологічна злочинність: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання: монографія / Андрушко А.В. - Ужгород: Поліграф центр «Ліра», 2011. - 248с.

7. Павлова Ю. Фізична активність людей похилого віку / Павлова Ю., Вовканич Л., Виноградський Б. // Здоров'я і спорт. - 2010. - № 1. -с. 62-65.

8. Савчин М.В. Вікова психологія : навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. - 2-ге вид., допов. - К. : Академвидав, 2011. - 382с.

9. Андрушко А.В. До питання про віктимність осіб похилого віку / А.В. Андрушко // Держава і право. - 2009. - Вип. 45. - С. 459-465.

10. Андрушко А.В. Домашнє насилля щодо осіб похилого віку.

11. Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах: тези міжнар. наук.-практ. конф. - X., 2008. -С. 156-158.

Размещено на Allbest.ru