Державна адміністрація та суд на Волині у кінці XV - середині XVI століття: уряд старости

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477.8) «XV-XVI»

Національний університет водного господарства і природокористування

Державна адміністрація та суд на Волині у кінці XV - середині XVI ст.: уряд старости

О.В. КРУПКА

м. Рівне, Україна,

Постановка проблеми. Політико-правові дослідження суспільств перехідного періоду виявляють не лише специфічні юридичні прояви функціонування владного механізму, а й дають змогу глибше зрозуміти динаміку і тенденції суспільних процесів, докладніше проаналізувати соціальну структуру населення та процеси, що відбувалися всередині соціуму. Однією із ак© О.В. Крупка, 2015 туальних та багатоаспектних проблем сучасної української історичної науки є історія місцевого та центрального (загальнодержавного) управління і суду на межі пізнього середньовіччя та раннього нового часу. У кінці XV - першій половині XVI ст. на українських землях Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) склалася політико-адміністративна вертикаль влади, яка поєднувала загальнодержавні інституції та її представництва на окремих територіях. У межах такої політичної системи забезпечувався належний рівень концентрації влади та централізації системи управління, відбувалася консолідація владної політичної верхівки, здійснювався контроль над конфліктними сферами суспільних відносин. Інтерес до політико-ад- міністративних структур та системи владних взаємовідносин в Україні у литовсько-руський період зумовлений також сучасним станом реформування системи адміністрування та суду, пошуком оптимальної моделі співіснування місцевого самоврядування та державних органів влади.

Аналіз досліджень і публікацій. Окремі аспекти зазначеної тематики були висвітлені у ґрунтовних джерелознавчих працях українських і російських дослідників дореволюційного періоду. Походження воєводського та старостинського урядів, їх компетенції, особливості адміністрування і судочинства вивчали М. Любавський [10], М. Грушевський [6],

І. Якубовський [13]. М. Довнар-Запольський, автор праці «Українські староства у першій половині XV! ст.» намагався визначити відмінності у структурі воєводського та старостин- ського урядів. Проте зрештою констатував, що два суди мали подібні функції, тому що їх діяльність стосувалася службового землеволодіння [7, с. 17]. Аналіз обласних привілеїв, у цьому переліку і Волинської уставної грамоти 1508 р., здійснив М. Ясинський [14]. Ф. Леон- тович, аналізуючи зміст обласних привілеїв Дорогочинської землі та Більського повіту, зазначає, що про соціально-правову суб'єктність інших, не шляхетських класів можна говорити лише настільки, наскільки ці класи були дотичні до місцевої шляхти в силу спільного життя та пов'язаною з цим спільністю інтересів тяглових, економічних [9, с. 70-71]. Полі- тико-правові сюжети литовсько-руської доби знаходяться також у полі зору сучасних дослідників. Юрисдикцію луцького замкового уряду згідно із статтями Волинських уставних грамот з'ясував В. Поліщук [11]. Обсяг повноважень старостинської влади на Волині та їх практичне втілення, зокрема у сфері судочинства, проаналізовано у новітній праці Д. Ващука [5].

Метою дослідження є вивчення уряду старост на Волині у кінці XV - середині XVI ст., як складової загальнодержавної політичної системи влади, що діяла на місцевому рівні ВКЛ, та, разом із тим, такої судово-адміністративної інституції, яка була покликана консолідувати місцеву політико-майнову верхівку, захищати і врегульовувати станові інтереси князівсько-шляхетської верстви.

Виклад основного матеріалу. Ще від часів формування державної території ВКЛ українські землі займали у його складі окреме місце. Інкорпоровані як у процесі завоювання, так і в результаті встановлення тактичного порозуміння литовців із місцевими руськими елітами, землі Волині, Київщини та Східного Поділля тривалий час зберігали як політико-територі- альну єдність, елементи політичної автономії, так і виразну культурну самобутність. Ліквідація українських удільних князівств призвела до формування на цих землях нової владної конструкції, яка серед іншого передбачала новий тип відносин між центральними та місцевими політичними інститутами. Централізаторські зусилля великих князів Олександра Ягеллончи- ка (1492 - 1506) та Сигізмунда І (1507 - 1548) зрештою призвели до перетворення колишніх українських удільних князівств на звичайні у політико-адміністративному сенсі провінції держави - намісництва (згодом - воєводства).

У кінці XV - першій половині XVI ст. на чолі українських земель, які втратили політичну автономію, але продовжували зберігати адміністративно-правову та етнокультурну самобутність, стояли воєводи та старости. Саме воєводсько-старостинська модель місцевої (земської, обласної) влади презентувала на українських землях Литовсько-Руської держави у кінці XV - першій половині XVI ст. офіційну загальнодержавну судово-правову систему. Взаємовідносини між центральною (великокнязівською) та обласною (воєводсько-старо- стинською) владою до прийняття у 1529 році Статуту ВКЛ визначалася обласними привілеями - земськими уставними грамотами. Особливості політико-правового статусу Волинської землі були відображені у двох підтвердних привілеях 1501 та 1508 років.

Волинська земська уставна грамота 1508

р. визначала повноваження старостинського суду у межах чотирьох артикулів - найважчих кримінальних злочинів, до яких відносилися розбій, зґвалтування, побиття (вбивство) та підпал. Документ чітко окреслює ті групи населення, які підпадають під юрисдикцію цього суду - староста повинен судити «на замку на- шомь князьких, або паньских, або зем'янських людей» [14, с. 182]. Разом з тим судова влада старости на Волині була суттєво обмежена існуванням особливих присудів як станових, так і приватних, під які підпадали цілі прошарки населення українських земель. Значними привілеями з точки зору підсудності користувалася шляхта Волинської землі. За спостереженням М. Ясинського, звинувачувальний вирок щодо представника знатного походження міг бути винесений волинським старостою лише за прямою вказівкою чи згодою великого князя [14, с.132]. Ця обставина значно обмежувала значення уряду старости як самостійного суб'єкта у сфері реального місцевого адміністрування і правосуддя.

Волинська шляхта мала право безпосередньо, оминаючи старосту, звертатися до великого князя для вирішення земельних, маєткових чи інших правових суперечок (15 стаття Волинського привілею 1501 р.) [5, с. 271]. Скажімо, 1526 р. староста луцький князь Федір Чарто- рийський видав лист, у якому повідомляв, що за розпорядженням великого князя («зь роска- заня господарського») четверо поселенців разом із трьома дворищами віддаються пану Івану Подолянину. Старостинське повідомлення адресувалося саме цим чотирьом «мужамь гос- подарскимь», адже у листі міститься таке застереження: «и вы о томь ведали и пана Ивана были бисте во всемь послушны, яко то пана своего» [2, c. 8-9]. В іншому випадку вже 1528 р. староста Луцький, теж на вимогу великого князя, відсилає ключника Б. Мордвиновича виміряти і з'ясувати точні межі земельних володінь селян та землевласника [2, с. 9-11]. Земельні питання (розмежування наділів, обмірювання ділянок, встановлення законного власника, залагодження конфліктів за землю) займали значну частину справ, які розглядав староста. Тож його судова функція значною мірою випливала й була продовженням повноважень із врегулювання прав на земельну власність, із контролем над законністю земельних тримань та належним виконанням шляхтою службового обов'язку, яким зумовлювався увесь комплекс привілеїв та пожалувань.

У більшості випадків староста був особисто присутній на судових засіданнях. Така практика усталилася ще у добу уставних грамот [5, с. 163-165]. З часом безпосереднє виконання суддівських обов'язків переходить до його заступників, найчастіше до підстарости [2, с. 31-33; 4, с. 16-24]. Траплялися випадки, що справи у замковому суді розглядали дрібні урядники, наприклад ворітний, писар, справца.

Старостам траплялося особисто виїжджати на місце, де у їх слуги - вижі опитували свідків, робили замір земельної ділянки, виконували інші необхідні слідчі процедури. Так, староста Луцький, Брацлавський і Вінницький князь Костянтин Острозький у 30-х рр. XVI ст., на підставі особистого огляду офіційним листом розмежував землі між Жидичинським монастирем та маєтками князів Корецьких [3, с. 23].

Із часом судові компетенції світської влади на місцях зазнавали все більших обмежень. На Волині інтенсивно відбувався процес вивільнення селян та інших непривілейованих груп українського населення, які проживали на території державного землеволодіння, з-під великокнязівської юрисдикції. Так, у підтверджуваль- ній жалуваній грамоті Сигізмунда І старості Луцькому князеві Ф. Чарторийському на Пере- сопницький монастир 1526 р. йдеться про те, що «староста Луцкии вь тоть монастырь, й вь люди, й земли, й вь подаване того монастыря не мають ся уступати» [1, с. 4]. Ця грамота особливо прикметна тим, що з формальної точки зору забороняє Чарторийському як власнику здійснювати управління Пересопницьким монастирем, адже на момент пожалування він перебував на посаді великокнязівського намісника - старости Луцького. У цьому випадку тісно переплелися права власника і обов'язки посадової особи.

Напередодні судово-адміністративної та правової реформи 1564-1566 рр. таке розмежування настільки вкоренилося у свідомості української шляхти, що будь-які порушення існуючого статус-кво ставали приводом до серйозних конфліктів, що закінчувалися переважно у приміщенні суду. Так трапилося і 1565 р. , коли до Луцького замкового суду надійшла скарга від пані Ф. Загоровської на підстаросту Володимирського В. Гулевича. Вона звинувачувала підстаросту у тому, що він силою захопив землі і підданих володимирського шпиталю, що належали раніше її чоловікові П. Загоровсько- му. Як випливає із документа, основна провина підстарости полягає у тому, що він незаконно здійснював суд над селянами, які були поза його судовою компетенцією («судить, радить, до вежи замковое у везене сажаеть и вины сь нихь берети»). Сам В. Гулевич, що прибув від імені («водле науки и розказаня») воєводи Київського, маршалка землі Волинської і старости Володимирського К. Острозького, мотивує свої вчинки потребами військово-стратегічної ваги, а саме обороною Володимирського замку («вь опеце и обороне замковой мети росказаль») [2, с. 48].

Земельні пожалування, привілеї, надання центральною владою дозволів на здійснення певного виду діяльності теж звужували соціальну базу адміністрування та межі юрисдикції уряду старости. Так, привілей короля Сигіз- мунда II Августа (1548 - 1572) князю О. Чарторийському 1561 р. надавав право заводити в своїх маєтках торгові дні. Окрім цього, документ проголосив автономність суду князя, який дістав можливість «а дней торговыхь судити, радити во всемь» і «вь суде волность, водле права й статуту земского» [1, с. 34-36]. Посилання на державне законодавство, на Статут Великого князівства Литовського 1529 року утримує суд князя над своїми підданими у правовому полі держави і свідчить про намагання центральної влади контролювати процес судочинства у державі, впливати на нього, мінімізуючи значення звичаєвого права і сваволі можновладців у сфері правосуддя. уряд староста судовий юрисдикція

Судово-адміністративна практика старо- стинського уряду на Волині у кінці XV - першій половині XVI ст. засвідчує тенденцію до інституційної єдності виконавчої та судової влад, що логічно випливала із факту ліквідації удільного княжіння і поширення у регіоні загальнодержавних правових норм [12, с. 44]. Нерозривний зв'язок між управлінням і системою правосуддя є традиційним явищем для середньовічної моделі влади. Особливостями побудови і функціонування управлінської та судової систем на землях Волині та Наддніпрянської України були труднощі їх організаційно-правового становлення та юрисдикційна невизначеність. Цікаво у цьому контексті зазначити, що на королівських землях Польської держави було здійснено відокремлення судово-слідчої функції від виконавчої (старостин- ської) влади ще Червінським привілеєм 1422 р. [8, с. 85]. Однак на українському Правобережжі цей процес лише зароджувався, будучи тісно пов'язаним із консолідацією української шляхти та початком її боротьби за розширення та правове закріплення станових прав. Суд із його правоохоронними функціями ще не виокремився у повноцінний суспільний інститут, у цю добу він відіграє роль невід'ємної складової центральної та місцевої адміністрації. Аналіз актового матеріалу дає підстави стверджувати, що поділ документів на записові, поточні та декретові існував уже в часи старостинських (замкових) судів. Коло питань, що розглядалися судовими урядниками, було досить широким: збройні напади, пограбування, крадіжки, підпали, зґвалтування, побиття, оголошення про втечі селян, допомога в організації втеч і переселення селян, самовільна забудова, несплата боргу, невиконання інших зобов'язань, оголошення про селянські бунти та заворушення, межові земельні суперечки, встановлення та регулювання податків.

Висновки

Уряд старости можна розглядати як повноцінне явище у контексті розвитку вітчизняних політико-адміністративних і судових інститутів пізньої литовсько-руської доби. Концептуальна ідея і практика цього уряду вплинули на появу та становлення шляхетської структури судоустрою, а саме - гродсько- го (замкового) суду, який став інституційним утіленням синтезу державного нагляду за єдністю країни і контролю за дотриманням законодавства та забезпеченням соціально-правових привілеїв шляхетського стану. Вже у текстах уставних грамот Волині проявилася тенденція до суспільного та правового домінування шляхти. Тож уряд старости у кінці XV - першій половині XVI ст. відображав потребу в існуванні виконавчої вертикалі, яка стояла б на сторожі централізації держави та разом із тим забезпечувала станові потреби шляхти у правовому врегулюванні відносин усередині соціальної групи та за її межами. Особливості побудови тексту судово-слідчих актів старостинського уряду Волині, чітке сегментування його на окремі частини, порядок і послідовність внесення його до актових книг, етапність слідчої процедури та своєрідність актової мови свідчать про ознаки спадкоємності у судовій практиці, про генетичний зв'язок замкових судів із шляхетськими політичними і судовими інституціями, які виникли після проведення судово-адміністративної і правової реформ 1564-1566 рр. Реалізація урядами волинських старост політико-адміні- стративних і судових повноважень свідчить про важливе місце й ефективність цього інституту у процесах посилення великокнязівської влади, зміцнення територіальної єдності земель держави, підвищенні ролі шляхти у суспільно-політичному, економічному та правовому житті українського соціуму у переддень доби великих перетворень.

Список літератури

1. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов, Высочайше утвержденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. I. Т. 1. Акты, относящиеся к истории православной церкви в Юго-Западной России (1481-1596 гг.). [Под ред. Н. Иванишева] [Текст] - К., 1859. - X+554 с.

2. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов, Высочайше утвержденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. 4.VI. Т.1. (Приложение) Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI - XVIII ст. (1498-1795 гг.). [Под ред. К. Е. Козловского и И. П. Новицкого] [Текст] - К., 1876. - 614+146 с.

3. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов, Высочайше утвержденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. I. Т. 6. Акты о церковно-религиозных отношениях в Юго-Западной Руси (1372-1648 гг.). [Под ред. О. Левицкого] [Текст] К., 1883. - 182+938 с.

4. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов, Высочайше утвержденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. 3. Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI - XVII вв. [Под ред. О. Левицкого] [Текст] - К., 1909. - XXX+708 с.

5. Ващук Д. П. Абыхмо деръжали ихъ пшдл права ихъ земъли (Населення Київщини та Волині і великокнязівська влада в XV-XVI ст.): Монографія [Текст] / Ващук Д. П. - К.: Інститут історії України, 2009. - 320 с.

6. Грушевський М. С. Історія України-Руси Т^. [Текст] / Грушевський М. С. - К.: Наукова думка, 1994. 704 с.

7. Довнар-Запольський М. Украинские староства в первой половине XVI в. [Текст] / Довнар-Запольський М. - К., 1908. - 118 с.

8. Крикун М. Г. Земські уряди на українських землях у XV-XVIII ст. [Текст] / М. Г. Крикун // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1994. - Т. 228. - 1994. - С. 65-122.

9. Леонтович Ф. И. Источники русско-литовского права [Текст] / Леонтович Ф. И. - Варшава, 1894. - 71 с.

10. Любавский М. К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского Статута [Текст] / Любавский М. К. - Москва, 1892. - VIII+884 с.

11. Поліщук В. В. Луцький замковий уряд в адміністративній системі Великого князівства Литовського до реформи 1564 - 1566 рр. [Текст] / В. В. Поліщук // Український історичний журнал. - 2003. - № 2. - С. 3-14; 2005. - № 1. - С. 108-125.

12. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна) [Текст] / Яковенко Н. М. - К.: Критика, 2008. - 472 с.

13. Якубовский И. Земские привилегии Великого княжества Литовского [Текст] / И. Якубовский // Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1903. - № 6. - С. 245-303.

14. Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства [Текст] / Ясинський М. - К., 1889. - 207 с.

Анотація

Досліджується функціонування уряду старост на Волині у кінці XV - середині XVI ст., як політико- адміністративного та судового органу місцевої державної адміністрації. Судово-адміністративна діяльність старостинського уряду на Волині перебувала у нерозривній єдності виконавчої та судової функцій здійснення влади. Висвітлюється нормативна сфера компетенції, відображена у текстах волинських земських уставних грамот, та практична діяльність старостинської адміністрації. Нормативні та практичні аспекти діяльності місцевого уряду засвідчують тенденцію до суспільного та правового відособлення стану землевласників (шляхти). Вирішення комплексу земельних питань, врегулювання прав на земельну власність, здійснення контролю над законністю земельних тримань та належним виконанням шляхтою службового обов'язку займало переважну частину справ старостинського уряду. Стверджується, що судові компетенції державної влади на місцях зазнавали постійних обмежень. На Волині інтенсивно відбувався процес вивільнення селян та інших непривілейованих груп українського населення з-під державної юрисдикції. Земельні пожалування, привілеї, надання центральною владою дозволів на проведення певного виду діяльності звужували соціальну базу адміністрування та межі юрисдикції уряду старости. Обґрунтовано тезу про те, що політико-юридичний концепт і практичні вияви діяльності уряду волинських старост вплинули на появу та становлення шляхетської структури судоустрою, а саме - гродсько- го (замкового) суду. Зроблено висновок, що уряд старости у досліджуваний період сприяв централізації держави та одночасно забезпечував станові потреби шляхти.

Ключові слова: шляхта, великий князь, староста, воєвода, замковий суд, уставні грамоти, державна адміністрація, судочинство, Волинь.

We investigate the functioning of government of head in Volyi in the late XV - the middle of the XVI century. As the political-administrative and judicial authority of the local administration. Judicial and administrative activities government of head in Volyn was an indissoluble unity of the executive and judicial functions of the exercise of power. Highlights the normative sphere of competence, as reflected in the texts Volyi rural charters, and practice of head administration. Legal and practical aspects of local government show a tendency to social isolation and the legal status of landowners (nobility). Solving complex land issues, negotiating rights to land ownership, control over the legality of land hangings and proper performance of duty gentry took the bulk of the cases government of head. It is alleged that the judicial competence of the local government authorities suffered permanent restrictions. In Volyi intensely underwent a process of liberation of peasants and other underprivileged groups of ukrainian population from the state jurisdiction. Land grants, privileges, giving the central government permits for a certain kind of narrowed the social base administration and limits the jurisdiction of the government of head. Substantiates the idea that the political and legal concept and practical manifestation of the government of head on Volyi influenced the emergence and formation of noble structure of the judicial system, namely grodskij (castle) court. It is concluded that the government of head in the study period contributed to the centralization of the state and simultaneously provide class needs gentry.

Keywords: gentry, grand duke, starosta (head), voyevodа (governor), castle court, charters, state administration, legal proceedings, Volyi.

Размещено на Allbest.ru