Особливості регулювання трудових правовідносин працівників сільського господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості регулювання трудових правовідносин працівників сільського господарства

Пироговська В.О., аспірант КНУ імені Тараса Шевченка

Анотація

трудовий гарантія фермерський законодавство

У статті проведений аналіз законодавства України щодо особливостей регулювання трудових правовідносин працівників селянського господарства. Для усунення певних труднощів трудових правовідносин, забезпечення належних гарантій в реалізації і захисті прав та інтересів працівників фермерських господарств сформульовані висновки та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у цій сфері.

Ключові слова: трудові правовідносини, регулювання праці, працівники сільського господарства, фермерське господарство, трудовий договір, статут фермерських господарств.

Аннотация

В статье проведен анализ законодательства Украины относительно особенностей регулирования трудовых правоотношений работников сельского хозяйства. Для устранения определенных трудностей трудовых правоотношений, обеспечения надлежащих гарантий в реализации и защите прав и интересов работников фермерских хозяйств сформулированы выводы и предложения по совершенствованию действующего законодательства в этой сфере.

Ключевые слова: трудовые правоотношения, регулирование труда, работники сельского хозяйства, фермерское хозяйство, трудовой договор, устав фермерских хозяйств.

Annotation

In the article the analysis of legislation of Ukraine on peculiarities of regulation of labor relations of agricultural workers. To resolve certain difficulties, labor relations, adequate safeguards in the implementation and protection of the rights and interests of workers farms conclusions and suggestions for improvement of the existing legislation in this area.

Keywords: employment relationship, the regulation of labor, farmers, farming, employment contract, Statute farms.

Постановка проблеми. Трудові правовідносини, що складаються в процесі сільськогосподарської виробничої діяльності аграрних підприємств та інших суб'єктів сільськогосподарського виробництва, характеризуються істотними особливостями, що повинні знаходити своє відображення у змісті відповідних правових норм.

Трудові правовідносини -- це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

Але не всі правовідносини, сутність яких є у виконання якихось робіт є трудовими, це було б надзагальною характеристикою. Поряд із цим, з безпосередньо трудових відносин виникає безліч правовідносин, що є похідними по-відношенню до трудових. Ознакою таких похідних відносин є те, що їх існування можливе лише при виникненні трудових відносин, але за своїм змістом, учасниками, правовими наслідками, вони не можуть бути віднесені до трудових [4, c. 36].

Виклад основного матеріалу. Наприклад, до трудових відносин відносяться обов'язки працівника виконати певні роботи за трудовим договором, але не відносяться до трудових відносини між роботодавцем та Пенсійним фондом з приводу сплати збору на пенсійне страхування з винагороди цього правника за трудовим договором, хоча існування останніх можливе лише за умови існування перших.

Праця у фермерському господарстві має свої особливості. Трудове законодавство мусить регулювати трудові правовідносини не лише найманих працівників, які працюють у фермерському господарстві, а і його членів, що надаватиме однакові гарантії для всіх працівників щодо оплати праці, відпочинку, робочого часу, оплати та охорони праці.

Особливість сучасного розвитку трудових правовідносин у галузі сільського господарства полягає в тому, що в аграрному секторі протягом останніх років відбувається процес реформування майнових та земельних відносин, унаслідок чого змінилися не лише виробничі відносини, а й трудові [7, с. 142].

Проблема захисту трудових прав селян набула особливої актуальності з огляду на процеси реформування, які відбуваються на селі. На жаль, питання правового регулювання правовідносин в сільськогосподарських підприємствах залишились поза увагою науковців.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство», трудові правовідносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучити до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором [1].

Трудовий договір (контракт) укладається з найманими працівниками у письмовій формі. В ньому необхідно зазначити термін дії договору, умови праці та відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Сторонами в договорі слід вважати: фермерське господарство (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві. Це підтверджується ч. 2 ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство», в якій зазначено, що голова представляє інтереси господарства перед підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами. Крім того згідно з ч. 5 ст. 27 вказаного Закону, голова фермерського господарства також несе відповідальність за створення безпечних умов праці, забезпечує дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки як для членів свого господарства, так і для громадян, з якими укладено трудовий договір [10].

Таким чином, сторонами трудових правовідносин у фермерському господарстві можуть бути як члени господарства, так і наймані працівники. Трудові відносини між найманими працівниками та роботодавцем -- фермерським господарством, що базуються на трудовому договорі, є предметом правового регулювання трудового права. Трудові відносини за участю членів фермерських господарств регулюються аграрним правом. Це пояснюється тим, що до предмету правового регулювання трудового права належать відносини з використання найманої праці. Якщо ж особа є одночасно і членом фермерського господарства, і працівником, то в такому разі наймана праця відсутня, тобто немає підстав для поширення трудового права, окрім функцій охорони праці та захисту трудових прав [3, с. 61].

Найманими працівниками у фермерському господарстві визнаються ті особи, що подали заяву про прийняття на роботу. На них видається наказ про прийняття на роботу, з ними укладається трудовий договір, робиться відповідний запис у трудовій книжці [2].

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» [1] членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Чинне трудове законодавство передбачає, що особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами [2].

Тобто законодавством, що регулює діяльність фермерського господарства, та статутом господарства визначаються лише «особливості», а основні питання праці в них повинні регулюватися трудовим правом.

Це пояснюється тим, що трудове право як основна галузь права, визначаючи загальні засади регулювання трудових правовідносин, не може врахувати специфічні особливості таких відносин у сфері сільськогосподарського виробництва.

Законодавством про працю визначаються гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді та інвалідів, а особливості трудової діяльності членів фермерського господарства регулюються законодавством щодо вказаного підприємства та його статутом [2].

Тобто держава на законодавчому рівні закріпила певний мінімум вимог, які мають бути дотримані при здійсненні трудової діяльності у фермерському господарстві.

Саме тому трудові правовідносини у виробничих кооперативах та фермерських господарствах базуються на основі праці їх членів. У разі виробничої потреби вони мають право залучати до роботи інших громадян за трудовим договором (контрактом). Наймана праця використовується в інших сільськогосподарських підприємствах. Мінімальні соціальні гарантії для найманих працівників встановлюються державою у Кодексі законів про працю України.

Необхідно виділити дві категорії особливостей, які впливають на трудові правовідносини в будь-яких сільськогосподарських підприємствах. По-перше, в науковій літературі звертається увага на особливий характер сільськогосподарської праці, який проявляється, насамперед, у галузевій специфіці таких підприємств.

Це використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва, вплив на ефективність та характер такої праці погодних і кліматичних умов, її сезонний характер, невідповідність тривалості виробництва продукції тривалості робочого часу, неможливість завчасного визначення наслідків праці, високий рівень виробничого ризику тощо [8, с. 55].

У свою чергу, вищезазначені обставини обумовлюють певний порядок організації та нормування праці, умови її оплати, встановлення робочого часу і часу відпочинку, особливості в охороні праці (її організації, порядку розгляду нещасних випадків на аграрних підприємствах, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю сільськогосподарських працівників) тощо.

Тобто основні засади сільськогосподарської праці є однаковими для працівників усіх підприємств, які здійснюють свою діяльність в аграрному секторі економіки, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності.

Враховуючи те, що вищезазначені питання стосуються всіх працівників агропромислового комплексу, їх основних трудових правовідносин та гарантій їх захисту, необхідно зазначити, що вони повинні регулюватися саме на законодавчому рівні.

На жаль, у сучасному аграрному законодавстві відсутній нормативно-правовий акт, який би регулював особливості правовідносин в агропромисловому комплексі.

Зважаючи на незадовільний стан нормативної бази, на практиці підвищується значення колективно-договірного регулювання трудових правовідносин у сільському господарстві.

На галузевому рівні ці відносини регулюються Галузевими угодами, які укладаються між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та профспілкою працівників агропромислового комплексу України на відповідний період [9].

В них закріплюються норми щодо нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки за мінімальною межею, мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі, встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці й зайнятості, трудових відносин; умов і охорони праці, житлово- побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку, умов зростання фонду оплати праці (ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р.).

Нині саме цей документ практично є єдиним комплексним актом, якій відбиває особливості сільськогосподарської праці. Але слід зазначити, що умови галузевої угоди обов'язкові тільки для сторін, що ведуть на підприємствах колективні переговори і укладають колективний договір. Зважаючи на те, що далеко не на кожному підприємстві такий договір укладається, велика кількість недержавних сільськогосподарських підприємств залишаються поза межами її регулювання.

Крім того, слід звернути увагу, що особливості правового становища членів сільськогосподарських виробничих кооперативів і фермерських господарств також впливають на формування специфіки трудових правовідносин у цих підприємствах.

По-перше, члени формують відповідні фонди таких підприємств, беруть участь у розподілі прибутків, несуть ризик втратити свою частку, мають право на свою частку в разі виходу з підприємства тощо. Тому в науковій літературі їх навіть називають працюючими власниками.

По-друге, вони беруть участь в управлінні справами таких підприємств.

По-третє, повинні приймати обов'язкову трудову участь у їх діяльності. Саме ці ознаки не дають можливості ототожнити членів таких підприємств з найманими працівниками.

Таким чином, правовий режим їх праці набуває істотних відмінностей порівняно з умовами, передбаченими трудовим законодавством. Саме вони і повинні бути відображені у спеціальному законодавстві, яке регулює основні питання діяльності цих підприємств, а також в їх статутах.

Встановлення таких особливостей не повинно погіршувати правове становище членів (учасників) зазначених суб'єктів господарювання або сприяти зменшенню обсягу їхніх трудових прав порівняно з трудовим законодавством. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю (ст. З КЗпП України).

Трудові правовідносини членів кооперативу (об'єднання) регулюються Законом, законодавством про працю, статутом та правилами внутрішнього розпорядку кооперативу (ст. 35 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») [11]

На жаль, з тексту Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» не зрозуміло, які ж особливості щодо регулювання зазначених відносин у ньому встановлено, крім права кооперативу самостійно визначати форми і систему оплати праці його членів і найманих працівників (ч. З ст. 35).

Враховуючи, що основна мета створення і діяльності будь-якого кооперативу -- це підвищення добробуту його членів, рівня їх соціальних прав, у Законі необхідно передбачити розділ, який би регулював ці питання.

До речі, в законах України «Про кооперацію» (ст. 35), “Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 21) та «Про споживчу кооперацію» (ст. 14) закріплено обов'язок кооперативів щодо забезпечення соціально-економічних гарантій їх членів. Особливості ж правового регулювання праці учасників господарських товариств взагалі не враховуються в чинному законодавстві. Законом України «Про фермерське господарство» також не встановлено жодних особливостей в регулюванні трудових правовідносин його членів. Передбачено лише, що вони регулюються статутом (ст. 27) [11].

Що стосується гарантій трудових прав працюючих членів, то на голову фермерського господарства та сільськогосподарського кооперативу лише покладається обов'язок створювати безпечні умови праці для членів господарства, забезпечувати дотримання вимог техніки безпеки, виробничої гігієни та санітарії, пожежної безпеки (ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» та ст. 36 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Крім того, кооператив несе відповідальність за шкоду, заподіяну здоров'ю членів кооперативу (об'єднання) фізичних осіб внаслідок виконання ними своїх службових обов'язків, відповідно до законодавства (ст. 36).

Таким чином, особливість сучасного розвитку трудових правовідносин у галузі сільського господарства полягає в тому, що в аграрному секторі економіки протягом останніх років відбувається процес реформування майнових та земельних відносин, і це змінило не лише виробничі відносини, але і трудові.

Специфічні особливості трудових відносин у фермерському господарстві мали би відображатись у статуті фермерського господарства, за винятком, коли воно створюється однією особою. Оскільки статут фермерського господарства -- це звід правил локально-нормативної дії, які регулюють перш за все внутрішні різноманітні відносини, а також відносини з іншими суб'єктами господарювання, що випливають з внутрішніх, та відносини з державою [6].

Велике значення при регулюванні трудових правовідносин в фермерському господарстві мають локальні правові акти, а саме його статут. Вважаємо, що для полегшення їх підготовки в конкретному випадку слід затвердити Примірний статут, який би надавав реальну правову допомогу фермерським господарствам в регулюванні трудових правовідносин у цій сфері.

З одного боку, його встановлення на державному рівні може розцінюватися як деяке втручання у локальне регулювання праці в аграрному секторі, але воно направлене на вирішення надто важливої проблеми запобігання порушенню трудових законних прав та інтересів працівників фермерських господарств.

У проекті Трудового кодексу України також слід передбачити особливості регулювання трудових правовідносин членів таких господарств.

Нагадаємо, що особливостями трудових правовідносин у сільськогосподарському виробничому кооперативі також є наявність двох категорій працівників: членів кооперативу та найманих працівників, а стороною трудових правовідносин, а саме роботодавцем, є кооператив -- юридична особа. Трудові правовідносини працівників- членів виробничого кооперативу крім загальних статей КЗпП України регулюються спеціальними статтями чинного трудового законодавства, обов'язково з членами і з найманими працівниками укладається трудовий договір. Статутами або іншими нормативним актами кооперативу може бути визначений перелік посад, які можуть займати виключно члени кооперативу, а трудові правовідносини членів виробничого кооперативу виникають із складу юридичних фактів: членства та трудового договору, а з найманими працівниками -- лише з трудового договору.

Не потрібно забувати і про те, що особливостями виникнення трудових правовідносин у фермерському господарстві є те, що фермерське господарство функціонує лише у галузі сільського господарства, правосуб'єктність членів фермерського господарства наступає з 14-річного віку, сторонами трудових правовідносин є фермерське господарство і члени фермерського господарства, фермерське господарство і наймані працівники, трудові відносини членів фермерського господарства на сучасному етапі регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), -- законодавством України про працю [4, с. 162].

Трудові правовідносини членів фермерського господарства повинні регулюватися трудовим законодавством, а вже потім статутом. Тому ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство» слід викласти в новій редакції: «Стаття 27. Трудові відносини у фермерському господарстві». Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором.

Трудові відносини працівників -- членів фермерського господарства регулюються трудовим законодавством України, цим законом, статутом та іншими нормативними актами роботодавця.

Тому що праця в сільському господарстві є настільки специфічною, що її не можна ототожнювати з працею в будь-якій іншій галузі економічної діяльності. Це і потребує її особливого правового регулювання.

Наприклад, праця в сільському господарстві має певні особливості, які впливають, зокрема, на режим робочого часу та час відпочинку сільськогосподарських працівників. З їх урахуванням запропоновано проект ТК України доповнити статтею, яка б надавала можливість працівникам рослинництва у весняно-літній період, на відміну від осінньо- зимового, працювати з більшою тривалістю робочого часу. На думку автора, для працівників рослинництва в обов'язковому порядку має встановлюватися підсумований облік робочого часу за річний обліковий період; для працівників майстерень автотранспорту, складів та інших підрозділів, що обслуговують рослинництво, може встановлюватися підсумований облік робочого часу на окремі періоди польових робіт, пов'язані з підвищеними навантаженнями. При цьому роботодавець повинен мати право в такі періоди збільшувати тривалість щоденної роботи цим працівникам до десяти годин, але, щоб у середньому за кожний обліковий період тривалість робочого часу за графіком робіт (змінності) не перевищувала нормативної кількості годин.

Застосування у виробництві гнучких графіків роботи сприятиме покращенню трудової дисципліни працівників, підвищенню ефективності роботи та продуктивності праці. Отже, в колективних договорах сільськогосподарських структур, зокрема в розділі «Робочий час», необхідно передбачати зобов'язання сторін про застосування гнучкого режиму робочого часу.

Організація оплати праці сільськогосподарських працівників повинна здійснюватися на основі внутрішньогалузевої диференціації, що передбачає визначення співвідношень у рівнях посадових окладів залежно від кваліфікації, складності та умов праці.

Пропонуємо удосконалити ст. 15 Закону України «Про оплату праці» шляхом доповнення її ч. 4, в якій закріпити норму щодо встановлення в колективному договорі мінімальної погодинної заробітної плати для відповідних категорій працівників не нижче двох відсотків рівня мінімальної заробітної плати. Це гарантуватиме високий рівень заробітної плати тим працівникам, які мають високу кваліфікацію, необхідний досвід, вищу спеціальну освіту, та зменшить відтік трудових кадрів із села. А трудова функція працівника є необхідною умовою трудового договору і обов'язково повинна визначатися угодою сторін, а не технологічною інструкцією, як це передбачено у проекті ТК України [6, с. 40].

Варто зазначити, що специфічні особливості трудових правовідносин у фермерському господарстві мали би відображатись у статуті фермерського господарства. Оскільки статут фермерського господарства -- це звід правил локально-нормативної дії, які регулюють перш за все внутрішні різноманітні відносини, а також відносини з іншими суб'єктами господарювання, що випливають з внутрішніх, та відносини з державою [6]. Це внутрішній локально-правовий акт, за допомогою якого можна максимально врахувати специфіку трудової діяльності на локальному рівні.

Однак, у статутах фермерських господарств недостатньо повно враховуються особливості трудових відносин. Вирішення цих та інших проблем, пов'язаних з трудовою діяльністю у фермерських господарствах, має як теоретичне, так і практичне значення.

Висновок

Саме тому на сьогоднішній день існує невідкладна потреба у доповненні нормативно-правових актів аграрного законодавства, що приймаються за суб'єктним принципом, нормами, які б забезпечували спеціалізоване правове регулювання трудових правовідносин.

В даний час доцільним видається розробка і затвердження типового статуту фермерського господарства, який би затверджувався Міністерством аграрної політики та продовольства України, як спеціально уповноваженим органом управління агропромисловим комплексом. Це сприяло б ефективному і якісному регулюванню.

Література

1. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №45. - Ст. 363.

2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - Додаток до № 50. - Ст. 375.

3. Андриановская И. И. Сфера действия норм трудового права и система правоотношений в сфере применения труда // Известия вузов: Правоведение. -- 2000. -- № 5. -- С. 78-82.

4. Дмитренко Ю.П. Трудове право України: підручник / Ю.П.Дмитренко. - К.: Юрінком Інтер, 2009.- 624 с.

5. Єрьоменко В. В. Підстави виникнення трудових правовідносин у колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, кооперативах // Право України. -- 1997. -- № 6. -- С. 51-55.

6. Иванов С. Ю. Кооперативная форма труда -- самостоятельный предмет правового регулирования // Известия вузов: Правоведение. -- 2000. -- № 2. -- С. 127-145.

7. Уркевич В. Ю. Проблеми теорії аграрних правовідносин. -- X.: Харків юридичний, 2007. -- 494 с.

8. Багай Н.О. Особливості правового регулювання трудових відносин у сільському господарстві [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.nspp.gov.ua/index.php?option=com_content&view= article&id=194:2010-03-17-15-46-13&catid=15:2010-01-19-22-14-24&Itemid=12

9. Галузева Угода між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу на 2011-2013 роки від 25.01.2011 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.minagro.kiev.ua/page/?11442

10. Долинська М. Установчі документи та державна реєстрація фермерських господарств України / М. Долинська // Юридичний радник. - 2006. - №3(27) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/stride/men/index.php?m=rubricator&rub=11&art=85

11. Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Електроний ресурс. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/469/97-%D0%B2%D1%80

Размещено на Allbest.ru