Актуальні проблеми інформаційної безпеки та способи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 341/342

аспірантка кафедри кримінального та адміністративного права ОНМУ

Актуальні проблеми інформаційної безпеки та способи їх вирішення

Михайлуца М.І.

Актуальність проблеми інформаційної безпеки виражається у сучасних тенденціях розвитку в області інформаційних, комп'ютерних технологій, у сфері формування нового типу суспільства і економіки. За стрімким ростом в інформаційній сфері тягнеться багато позитивних та негативних аспектів, але деякі питання викликають занепокоєння через поширення фактів протизаконного збору і використання інформації, несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів, незаконного копіювання інформації в інформаційних системах, викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків та баз даних, порушення технологій обробки інформації, запуску програм-вірусів, знищення та модифікація даних у інформаційних системах, перехоплення інформації в технічних каналах її витоку тощо.

Серед існуючих проблем сучасної політичної науки однією з найбільш значущих є дослідження питань забезпечення національної безпеки.

Нині національна безпека значною мірою залежить від забезпечення інформаційної безпеки, оскільки захищеність інформації та її повнота впливають на стабільність у суспільстві, забезпечення прав і свобод громадян, правопорядок і, навіть, на збереження цілісності держави. Тривалий час розуміння інформаційної безпеки в наукових та нормативно-правових джерелах ототожнювалося тільки з безпекою інформації, що значно звужувало її сутність.

Питання забезпечення інформаційної безпеки сьогодні для України стоять на одному рівні із захистом суверенітету і територіальної цілісності, забезпеченням її економічної безпеки. Рівень інформаційної безпеки активно впливає на стан політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки України, бо найчастіше, реалізація інформаційних загроз -- це нанесення шкоди в політичній, військовій, економічній, соціальній, екологічній сферах тощо.

Сьогодні вважається, що загрози інтересам держави можуть проявлятися тільки у вигляді отримання зловмисниками протиправного доступу до відомостей, що становлять державну таємницю, до іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може нанести збитки державі. Також існує думка, що найбільш небезпечними джерелами загроз інтересам держави в інформаційному суспільстві є неконтрольоване розповсюдження інформаційної зброї, спроби реалізації концепції ведення інформаційних війн.

Упродовж багатьох років державна інформаційна політика спрямовувалася переважно на розв'язання проблем, пов'язаних із діяльністю електронних та друкованих засобів масової інформації (ЗМІ). З часу проголошення незалежності України відбулося переосмислення ролі і місця ЗМІ у демократичному суспільстві. Розширився зміст державної інформаційної політики завдяки включенню нових завдань щодо захисту прав людини і громадянина на свободу слова та вільний доступ до публічної інформації; визначилися основні засади забезпечення інформаційної безпеки, загрози інформаційній безпеці та шляхи протидії їм. Широка інформатизація всіх сфер життя суспільства, зокрема сфери забезпечення безпеки особи, суспільства, економіки і фінансів, державної інфраструктури, ставить питання про комплексний підхід до проблеми інформаційної безпеки.

Над проблематикою інформаційних відносин та інформаційної безпеки працювали В.М. Богуш, В.Я. Василюк, В.Г. Виноградова, В.В. Копєйчиков, Б.А. Кормич, А.І. Марущак, М.М. Присяжнюк, В.П. Горбулін, А.О. Рось та інші.

Виклад основного матеріалу. На думку А.І. Марущака, масове впровадження нових технічних засобів, на основі яких здійснюється інформатизація у всьому світі, робить прозорими державні кордони і формує нові геополітичні парадигми у розумінні глобальних соціотехнічних систем. Міжнародна інформаційна сфера стає не тільки однією з важливих сфер співробітництва, а й середовищем конкуренції між окремими особами, державами, міждержавними політичними та економічними угрупованнями .

Все це зумовлює необхідність формування такого аспекту інформаційної культури, як культура інформаційної безпеки, культура організації інформаційної безпеки [1, с. 72].

Перш за все, потрібно дати визначення основним термінам, яким приділяється увага, це надасть змогу зрозуміти сутність та складову таких понять, як «інформація» та «інформаційна безпека».

Поняття «інформація» використовується в усіх галузях науки і в правовій, зокрема. Воно набуло багатозначності та інтерпретується залежно від сфери застосування.

Відповідно до Закону України «Про інформацію», під інформацією розуміється, «документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі» [2, ст. 1].

Цивільний кодекс України дещо коригує визначення поняття «інформація»: документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. У визначенні акцентується увага на динаміці подій та явищ, відомості про які є інформацією [3, ст. 200].

Аналіз змісту вказаних визначень, а також відповідних норм Закону України «Про інформацію» та Цивільного кодексу України дає підстави для виділення таких ознак поняття «інформація»:

інформація -- це відомості про події та явища, що відбуваються:

а) у суспільстві,

б) у державі;

в) у навколишньому природному середовищі.

інформація -- це дані, які можуть зберігатися в будь-якій формі й вигляді. Однак для набуття певного правового статусу інформація має відповідати вимогам та ознакам, передбаченим правовими нормами, або ж відповідати букві та духу закону;

інформація -- це відомості, які є документованими або публічно оголошеними;

інформація є об'єктом цивільних прав і відноситься до категорії нематеріальних благ;

джерелами інформації є передбачені або встановлені законом носії інформації: документи, інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи [1, с. 16].

Інформаційна безпека -- стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому існує запобігання нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації

Інформаційна безпека держави -- це стан її захищеності, при якій спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив не завдає суттєвої шкоди національним інтересам [4, п. 13].

Науковці виокремлюють три рівня забезпечення інформаційної безпеки: рівень особи, якій належить, формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору; суспільний рівень, формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам; державний рівень, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп'ютерним злочинам.

інформаційна безпека України, як невід'ємна частина її національної безпеки, включає законодавче формування державної інформаційної політики, встановлення законодавством правил доступу до національних інформаційних ресурсів, визначення порядку їх використання тощо. Вирішення проблем, пов'язаних з інформацією та забезпеченням її безпеки, в Україні регламентуються рядом нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади.

Деякі дослідники вважають, що забезпечення інформаційної безпеки необхідно не тільки для того, щоб зберегти недоторканість національного інформаційного простору, але й наполягають на тому, що вірно сформульована національна інформаційна стратегія сприяла б більш успішному вирішенню задач у політичній, економічній, соціальній та інших сферах життя. Припускається також можливий вплив відповідної інформаційної політики на позитивний хід розв'язання як внутріполітичних так і зовнішніх конфліктів.

Підтвердженням важливості інформаційної безпеки, визначенням місця інфор-маційної складової в загальній системі забезпечення національної безпеки є стаття 17 Конституції України, де зазначено: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу» [5, ст. 17].

Головними критеріями віднесення питань захисту інформації до сфери державної функції захисту інформаційної безпеки, як вже зазначалося, є її велике суспільне значення і можливі суспільно небезпечні наслідки несанкціонованих дій з такою інформацією. Крім того, якщо мова йде про захист інформаційної безпеки як функцію держави, то цей захист здійснюється державними органами на правових засадах.

Такі критерії обумовлюють певні характеристики захисту інформації в цілях інформаційної безпеки:

по-перше, випадки обмеження доступу інформації, прямо передбачені законом;

по-друге, ці обмеження пов'язані із забезпеченням інформаційних прав і свобод людини, забезпеченням інформаційних аспектів національної, державної, громадської безпеки, моральності, громадського здоров'я тощо. Тобто йдеться про обмеження, які покликані гарантувати визначені законодавством безпечні умови життєдіяльності людини, суспільства і держави; інформаційний зброя загроза безпека

і, по-третє, ще однією важливою характеристикою є те, що суб'єктом застосування цих обмежень виступають держава та її компетентні органи [1, с. 76].

Інформаційними загрозами стосовно нашої держави, як визначено в Законі України «Про основи національної безпеки України», можуть бути:

прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації;

розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

комп'ютерна злочинність та комп'ютерний терроризм [6, ст. 7].

Якщо звернути увагу на проект Указу Президента України «Про Доктрину інформаційної безпеки України», існуючі загрози щодо інформаційної безпеки України, можна сьогодні деталізувати й водночас систематизувати на такі як: 1) загрози у зовнішньополітичній сфері; 2) загрози у сфері державної безпеки;

3) загрози у воєнній сфері; 4) загрози у внутрішньополітичній сфері; 5) загрози у економічній сфері; 6) загрози у соціальній та гуманітарній сферах; 7) загрози у науково-технологічній сфері; 8) загрози у екологічній сфері [7, п. 3].

Крім того, що проект Указу Президента України розкриває зазначені загрози у інформаційній сфері та стосовно інформаційної безпеки, він закріплює й дієві напрями державної політики для вирішення наявних загроз та проблем, які, на нашу думку, є достатньо обгрунтованими та можуть стати доволі результативними. Зазначимо, що Доктрина інформаційної безпеки держави -- це лише проект Указу Президента України, який ще не затверджений та не може бути приведений в дію сьогодні.

Разом з тим, за оцінками вітчизняних експертів з проблем інформаційної безпеки, сформованими на основі аналізу іноземного впливу на інформаційний медіа- та кіберпростір України, існують дещо інші ознаки реальних загроз для нашої держави [8, с. 36].

Про це свідчать такі основні тенденції:

цілеспрямоване формування окремими іноземними державами негативного міжнародного іміджу України;

активізація критики вищого державного керівництва України;

здійснення низкою зарубіжних країн потужного інформаційного тиску на Україну з метою спонукання українського керівництва до прийняття вигідних для цих країн рішень у внутрішньо- та зовнішньополітичній сферах;

посилення інформаційних заходів з перешкоджання реалізації Україною її зовнішньополітичного курсу та спонукання її до участі в проектах, які в сучасних умовах не вигідні нашій державі;

дискредитація нашої держави як конкурента у сфері міжнародного військово-технічного співробітництва;

зростання для України загроз кібернетичних атак, що зумовлено появою нових, більш досконалих зразків кібернетичної зброї [9, с. 14].

Таким чином, розбудова України як незалежної, суверенної, розвиненої країни є можливою тільки за умови побудови інформаційного суспільства з урахуванням досягнень науки, техніки та сучасних інформаційних технологій. Тому в Законі «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» мова йде про інформаційну безпеку як «стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації» [4, п. 13].

Інформаційна безпека держави можлива тільки за умови дотримання права громадян на доступ до інформації. Шляхи реалізації цих прав окреслено в Законі України «Про інформацію», який встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України [2, ст. 13].

Шляхи практичного вирішення проблеми інформаційної безпеки описуються в Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в

Україні на 2007-2015 роки».

Обов'язковими умовами для цього є:

створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація [4, п. 13].

Висновки. Вступ до «інформаційного суспільства» є однією з важливих умов економічного процвітання і духовного розвитку держав-членів міжнародного співтовариства, збереження стратегічної стабільності в світі. Реалії інформаційного суспільства дедалі відчутніше змінюють життя нашої держави.

Комплексний характер наявних в інформаційній сфері проблем потребує по-новому визначити загрози безпеці та оцінити їхню небезпеку, розробити теоретичні та методологічні основи напрямів протидії з огляду й на найвагоміші чітко визначені національні інтереси кожної країни, з якою спілкуємось.

У такому вимірі мають вибудовуватися стратегія та концепція розвитку інформаційного законодавства України. Воно має віддзеркалити цілісне системне бачення нашого інформаційного простору в єдності всіх елементів його інфраструктури, ефективного використання потенціалу інформаційних ресурсів, форми та засоби інформаційно-комунікаційних технологій і водночас усвідомлення їх значення й цінності як складових інноваційних проектів розвитку України в глобальному вимірі, заради збереження національної самобутності та нормального історичного розвитку нашого суспільства.

Таким чином, необхідний рівень інформаційної безпеки держави має своє відображення у цілому ряді політичних, економічних, організаційних та інших заходів, які допомагають реалізації інформаційних прав та інтересів держави, але існує ряд моментів, які є далекі від досконалості, тому аналіз розглянутого матеріалу дає нам змогу запропонувати: - вдосконалити нормативно-правову базу інформаційної безпеки держави; - посилити захист інформаційних ресурсів, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері.

Доцільним є прийняття Доктрини інформаційної безпеки України, оскільки основні шляхи і напрями реалізації концептуальних положень інформаційної безпеки держави мають бути зазначені в науково обґрунтованій доктрині інформаційної безпеки, якої на сьогодні в Україні немає. Доктрина інформаційної безпеки держави є не тільки системою офіційно прийнятих поглядів щодо інформаційних та інших питань, а насамперед є керівництвом до дії. На основі доктринальних положень буде здійснюватись широке коло політичних заходів і дій у зовнішній і внутрішній політиці держави. Все це має стати значним поштовхом для започаткування кодифікації інформаційного законодавства та прийняття Інформаційного кодексу України.

Література

1. Марущак А.І. Інформаційне право: доступ до інформації: навч. посібн. / А.І. Марущак. - К.: КНТ, 2007. - 532 с.

2. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року №2657 - ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650 (з наступними змінами та доповненнями).

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356 (з наступними змінами та доповненнями).

4. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 9 січня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 12. - Ст. 102.

5. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - ст. 141.

6. Про основи національної безпеки: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст. 351.

7. Жук С.Я. Тенденції та перспективи розвитку інформаційної боротьби й інформаційної зброї / С.Я. Жук, В.О. Чмельов, Т.М. Дзюба // Наука і оборона. - 2006. - № 2. - С. 35-41.

8. Рось А.О. Щодо удосконалення системи інформаційної безпеки держави / А. О. Рось // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. - Житомир : ЖВІ НАУ, 2009. - С. 14-19.

Анотація

У статті розглянуто питання щодо інформації та її інформаційної безпеки, виявлені актуальні проблеми та способи їх вирішення за допомогою комплексу політичних, економічних, організаційних та інших заходів.

Ключові слова: інформація, інформаційна безпека, інформаційна безпека держави, національна безпека, інформаційне суспільство.

В статье рассмотрены вопросы касающиеся информации, информационной безопасности, выявлены актуальные проблемы и способы их решения с помощью комплекса политических, экономических, организационных и других мер.

Ключевые слова: информация, информационная безопасность, информационная безопасность государства, национальная безопасность, информационное общество.

In this article was considered the questions about information, information security, revealed actual problems and ways of their decision and found the complex of political, economic, organizational and other measures.

Keywords: information, information security, information security of the state, national security, information society.

Размещено на Allbest.ru