Зародження та еволюція експертології в кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Зародження та еволюція експертології в кримінальному судочинстві

П. В. Цимбал,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету ДПС України,

А. М. Лазебний, старший викладач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

У статті розглядаються витоки виникнення та розвитку інституту експертів у кримінальному процесі.

Ключові слова: інститут експертизи, кримінальне судочинство, експерт.

The article discusses the origins of the development of the institution and experts in criminal proceedings.

Keywords: mstitute examination, criminal justice, judge.

На сучасному етапі розвитку кримінального процесу інститут експертизи має вагоме значення для розкриття та розслідування злочинів, оскільки всебічно та об'єктивно встановити істину по справі неможливо без застосування спеціальних знань та технічних способів. Відповідно, дана тема є досить актуальною на сьогодні.

Обізнані особи діяли в кримінальному судочинстві з давніх часів. У стародавньому правовому документі - індійській «книзі законів Ману» розслідування порівнюється з діями мисливця, який шукає здобич за слідом крові: «як мисливець шукає слід тварини по краплинах крові, так царю потрібно виявити слід дхарми, проводячи розслідування» [1, с. 150].

Початковою формою використання спеціальних знань була практика народних слідопитів. Г Гросс розповів про особливу касту слідопитів - «кхоях», які займались розшуком злочинців в Індії [2, с. 624-625].

В Австралії слідопити - «трекєри» займались розшуком худоби, викраденої або яка заблукала, і розшуком злочинців за слідами, залишеними ними на місці злочину [3, с. 5-6].

Спеціальні знання використовувалися не тільки слідопитами, але й спеціалістами для встановлення причин смерті, при розслідуванні злочинів проти життя і здоров'я. Збереглися дані про те, що тіло вбитого Ю. Цезаря оглянув лікар Актістій, який встановив, що поранення було смертельним [4, с. 10].

Відомий пам'ятник китайської судової медицини «Сі-юань-лу» написаний в 1247 р., де згадувалися правила огляду покійника. Є також історичні данні про те, що в Китаї для ідентифікації особи відбитки пальців використовувались ще з часів Танської династії, а в період Сунської династії (900-1278) вони фігурували вже в кримінальних процесах [5, с. 4].

Перший спогад про використання знань обізнаних осіб у російському судочинстві відносять до XVII ст. Соборне уложення 1646 р. не тільки признає злочином підробку документів, виготовлення фальшивих грошей , шахрайство з дорогоцінними металами, але і детально описує можливі способи їх здійснення; виникає впевненість у тому, що на практиці в той час вже існувала ціла система перевірки достовірності документів і виявлення фальшивок [6, с. 10].

З XVII ст. у Росії почали проводитися освідування людей для встановлення характеру тілесних ушкоджень, зустрічається опис огляду трупа, зустрічаються перші випадки звернення до спеціальних знань лікарів для встановлення душевного стану. В цей же час проводилися дослідження речовин на предмет встановлення їх отруйних властивостей, де використовувалися спеціальні знання лікарів та аптекарів - у випадку підозри на смерть від отруєння, по справах про незаконне лікування і незаконну реалізацію різних лікарських препаратів.

До ХІХ ст. правова регламентація використання спеціальних знань існувала у вигляді окремих вимог, які відносять до діяльності обізнаних осіб, переважно лікарів.

Подальше розширення законодавчої регламентації використання спеціальних знань було здійснено Петром І у військовому Артикулі 1715 р. (за деякими даними 1716 р.), де в ст. 154 вказувалось про проведення судово-медичної експертизи, був вказаний метод дослідження - розтин трупів, встановлювався порядок оформлення і вводилася присяга [8 с. 355].

У 1722-1723 р. покладено початок законодавчій регламентації психіатричної експертизи в Росії Указ від 6 квітня 1722 р. «Про освідування дурачків в Сенаті»[9, с. 516].

Пізніше в «Збірнику законів кримінальних 1832 року» в кримінальний процес вводиться поняття «знаючих людей». Так, у ст. 197 Збірника показання знаючих осіб прямо признаються доказами по кримінальних справах. Інститут знаючих осіб отримав подальший розвиток у Статуті кримінального судочинства 1864 р. У цьому документі вказані не тільки особи, які можуть бути запрошені як «знаючі особи» - лікарі, професори, вчителі, техніки, фінансисти та особи, які за рахунок тривалих занять з будь-якої служби чи частини отримували особливий досвід [10, с. 46], а й визначені вимоги до їх кваліфікації.

Т аким чином, появився перелік знаючих осіб, визначені причини їх відводу, обумовлювалась можливість ініціативи знаючих осіб, порядок призначення і проведення дослідження.

За розвитком науки крокує процес введення окремих наукових розробок у практику розкриття і розслідування злочинів і, відповідно, притягнення знаючих осіб до цієї роботи. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. встановилась назва діяльності, в якій «знаючі люди» застосовують свої знання в кримінальному судочинстві, - експертиза.

Термін «експертиза» походить від латинського «expertus», що означає знаючий. Початком введення і поширення науково-технічних досягнень для кримінального судочинства можна рахувати надрукування посібника «Керівництво для судових слідчих» П. В. Макалинського (1871), де вже рекомендувалось використовувати «знаряддя вимірювання» [12, с. 259], а також моделювати сліди ніг, роблячи з них знімки. Після винаходу фотографії з'явилась можливість фіксації слідів, дослідження документів.

Величезний вклад у використанні наукових досягнень при розслідувані злочинів був внесений Є.Ф. Буринським. У 1889 році їм була відкрита судово-фотографічна лабораторія при прокуророві Петербурзької судової палати. Це був перший спеціальний криміналістичний заклад у Росії.

Є.Ф. Буринський був основоположником процесу якісно нового використання спеціальних, технічних знань не тільки в сфері фотографії, дослідження документів, але й обґрунтував необхідність науково-дослідницького підходу для пошуку нових шляхів рішення завдань кримінального судочинства. Пізніше це привело до більш широкого використання у кримінальному судочинстві сучасних досягнень різних наук.

Слідчим і судовим органам були необхідні всі нові наукові методи, прийоми і засоби боротьби зі злочинністю, які розвивались паралельно з науково-технічним прогресом. Відомі дослідження, які проводилися у межах кримінального судочинства Д.І. Мєндєлєєвим, А.М. Бутлєровим, Н.Н. Зініним та іншими вченими. Використовувався іноземний досвід наукові відкриття і розробки в галузі дактилоскопії (В. Гершеля, Г Фолдса, Ф. Гальтона), антропометрії (А. Бертільона), систематизації засобів і методів збирання доказів, організації і здійсненні розслідування (Г. Гроса).

Виникла необхідність створення закладу, який спеціалізувався б на проведенні досліджень безпосередньо для потреб кримінального судочинства. Таким закладом став у 1912 р. кабінет науково-судової експертизи при прокуратурі Сан-Петербурзької судової палати.

Пізніше подібні кабінети були створені в Москві, Києві та інших великих містах Росії.

В обов'язки працівників даних кабінетів входило, крім виконання досліджень у лабораторіях, виїжджати на місця злочинів і застосовувати науково-технічні засоби для збирання доказів. Таким чином, ці працівники виконували роль і спеціаліста, і експерта. З моменту створення кабінетів активізувалось виконання судових експертиз. Так, працівники петербурзького кабінету за перший рік його існування виконали 365 різних досліджень - 272 по кримінальних справах і 93 по цивільних [13, с. 70].

У результаті експертної і науково-дослідної роботи працівників кабінетів, проведеної в перші роки їх існування, був зібраний достатній імперичний матеріал для обміну досвідом експертної роботи і на його основі 1-9 липня 1916 р. у Петрограді відбувся 1-й з'їзд експертів - криміналістів Росії. У його роботі взяли участь усі керівники кабінетів науково-судової експертизи, їх помічники, а також судові слідчі, фізики, біологи, хіміки, судові медики. Доповіді, зроблені на з'їзді, відіграли велику роль у розвитку вітчизняної судової експертизи.

З'їзд показав велику зацікавленість у використані спеціальних знань у Росії. На ньому обговорювались питання, які не тільки характеризували науковий рівень криміналістики тих років, але й стан експертної практики, її досягнення і недоліки [14, с. 79].

У 1917 р., дореволюційна судова система була ліквідована, а разом з нею закрилися експертні заклади, дактилоскопічні бюро та інші криміналістичні заклади.

Однак через деякий час більшовики зрозуміли, що без застосування наукових досягнень у роботі з розслідування злочинів не обійтись. 4 березня 1919 р. при Центророзшуку був створений кабінет судової експертизи. Почали створюватися науково-технічні кабінети в губерніях та областях, заклади кримінального розшуку, судово-медичні заклади, які ввійшли в систему органів охорони здоров'я. Судово-психіатрична експертиза отримала самостійне направлення. Створюються самостійні науково-технічні заклади в системі НКВС РСФСР.

У цей час були створені науково-технічні відділи, управління Кримінального розшуку в республіках та Москві, а також на місцях, створено центральне бюро дактилоскопічної реєстрації, яке надавало широку науково-практичну допомогу органам слідства і суду.

У період 40-х рр. ХХ ст на території СРСР нараховувалося вже 30 науково-технічних відділень і груп, видавалось чимало західної методичної літератури. Зокрема даному питанню приділяли увагу А. Гельвіч, Г Шнейкерт, С. Оттоленга, Г Гросс та інші науковці.

У цей час визначається термін «експерт» і закріплюється у перших кримінально- процесуальних кодексах 1922 і 1923 рр.

У ст. 63 КПК від 15 лютого 1923 р. говориться про те, що «експерти визиваються у випадках, коли при розслідуванні або при розгляді справи необхідні спеціальні знання у науці, мистецтві та ремеслі»[16, с. 18]. Кодексом передбачено, що експерт має право знайомитися з обставинами справи, знання яких йому необхідні для висновку, бути присутнім у залі судового засідання. Висновок експерта визнано одним із видів доказів, слідчий має право не згоджуватися з висновком експерта, призначати додаткові експертизи тощо.

Було підкреслено, що висновок експерта підлягає перевірці та оцінці судом як і інші докази, але разом з тим висновок не може бути відкинутий без зазначення мотивів. Частина 3 ст. 298 КПК 1923 р. говорить, що «висновок експертів для суду не обов'язковий, але незгода з експертизою повинна бути їм детально мотивовано у вироці або особливому визначенні».

У КПК 1923 р. введено ще одне важливе положення - закон признавав за експертом право відмовитися від проведення експертизи, якщо матеріали, які йому надавалися, є недостатніми.

Суть і природа експертизи в цей період не викликає ніяких суперечливих думок, як і до революції, але до загальноприйнятого погляду на експертизу прийшли не відразу.

Ряд вчених, таких як професор Б.Д. Сперанський, ставили експерта або на місце суду, або допускали втручання експерта у вирішення питань, які може вирішувати тільки суд. Так, у 1925 р. Б.Д. Сперанський запропонував розділити експертизу на три категорії:

експертиза встановлена (передбачалось встановлення злочинного діяння і винуваності особи, а також включення всіх технічних експертиз, при проведені яких експерт виступає як вчений помічник слідчого або судді);

експертиза визначальна, ціль якої полягає у дослідженні ознак юридичного складу діяння, наприклад, ознак кваліфікуючих даний злочин;

експертиза кваліфікаційна, яка повинна призначатися для встановлення соціальної безпеки обвинуваченого навіть щодо встановлення по відношенню до нього міри захисту [17].

У 20-х роках проти єдиного поняття експертизи виступив Якимов. Він фактично висловив припущення Л. Є. Володимирова про поділ експертів, запрошених для вирішення спеціальних питань, на дві категорії:

наукових експертів, які вирішують питання на основі науки;

довідкових експертів, які надають дослідні дані, необхідні по справі із галузі мистецтва, ремесла, промисла або заняття [18, с. 119].

Пізніше в радянській юридичній літературі і судовій практиці закріпився погляд на висновок експерта, як на самостійне джерело доказів, який відрізняється від інших доказів тим, що дані, отримані від нього, встановлюються на основі спеціальних знань.

Звернення до різних спеціалістів при розслідуванні кримінальних справ стимулювало подальшу розробку і вирішення проблем використання спеціальних знань. У цей час експертні заклади утворилися в системі НКВС - ОІ НУ, з однієї сторони, а з іншої - в юридичних інститутах утворились навчальні лабораторії.

У 1944 р. в Москві утворюється Центральна криміналістична лабораторія Міністерства юстиції СРСР, яка потім стала частиною Всесоюзного інституту юридичних наук (з 1946 р.). У 1962 р. на базі Центральної криміналістичної лабораторії утворюється Центральний НДІ судових експертиз, який після утворення у 1970 р. Міністерства юстиції СРСР отримав назву Всесоюзного науково-дослідного інституту судових експертиз. Незважаючи на незначну чисельність, криміналістичні підрозділи надавали відчутну допомогу оперативно-слідчим підрозділам у розкритті злочинів. На працівників експертно-криміналістичної служби покладалося завдання навчити особовий склад карного розшуку, підрозділів боротьби з розкраданням соціалістичної власності, слідства та інших служб застосуванню науково- технічних засобів та методів у практичній діяльності. З цією метою на місцях утворювалися криміналістичні класи і полігони, експерти систематично проводили заняття з оперативно- слідчими працівниками. кримінальний експертиза судочинство слідопит

У 1989 році Експертно-криміналістичний відділ МВС УРСР знову реорганізовано в Управління - почався процес поступового зміцнення позицій експертно-криміналістичної служби у боротьбі зі злочинністю. Розширено мережу спеціальних лабораторій.

Починаючи з 90-х років експертно-криміналістична служба зміцнилася організаційно. У травні 1991 року затверджено Положення про Експертно-криміналістичне управління, а також Типове положення про експертно-криміналістичний відділ, відділення обласних УВС, УВСТ. Суттєво збільшено їх штатну чисельність та удосконалено нормативно-правову регламентацію діяльності служби. Наказом МВС України від 9 березня 1992 року N° 140 затверджено Положення про діяльність експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ.

Кінець 90-х років XX ст. ознаменувався початком кардинальних змін системи техніко- криміналістичного та судово-експертного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ з виявлення, запобігання, розкриття та розслідування злочинів. Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 1998 року № 617 на базі Експертно-криміналістичного управління, Центру криміналістичних досліджень і вибухотехнічної служби утворено Державний науково- дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України.

Наказом МВС України від 18 січня 1999 року № 30 затверджено Положення про Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України та його штати, а також Типове положення про Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при ГУМВС України в Криму, м. Київ та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополь та на транспорті, їх Типову структуру.

Заключним етапом масштабних перетворень стало утворення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року № 988, Експертної служби МВС України як системи експертних підрозділів, до якої увійшли ДНДЕКЦ та НДЕКЦ.

Результатом активної міжнародної професійної співпраці стало набуття ДНДЕКЦ у 2002 році членства в Європейській мережі судово-експертних установ (BNFSI). Під патронатом цієї авторитетної міжнародної організації та Міністерства юстиції США здійснюються заходи щодо акредитації лабораторій Експертної служби МВС України за міжнародним стандартом ISO/ES 17025.

З 2004 року ДНДЕКЦ є державним органом сертифікації продукції: спортивної та мисливської вогнепальної зброї, набоїв до неї, а також побутових піротехнічних виробів.

На сьогодні лабораторії оснащено сучасними приладами, які надають змогу застосовувати передові технології й новітні методики експертних досліджень. Зокрема, починає формуватися мережа лабораторій з дослідження біологічних об'єктів методом ДНК-аналізу.

Відповідно до потреб практики спектр експертних проваджень розширено до понад 50 видів. За останні роки впроваджено комп'ютерно-технічні, економічні, товарознавчі, мистецтвознавчі, пожежно-технічні, молекулярно-генетичні дослідження, а також дослідження у сфері інтелектуальної власності, технічного стану транспортних засобів.

Результатом динамічних перетворень стало створення потужної системи техніко- криміналістичного та судово-експертного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ. На сьогодні Експертна служба МВС України забезпечує майже 80 % потреб досудового і судового слідства у проведенні експертиз з кримінальних справ. Щороку фахівцями проводяться понад 700 тис. експертиз і досліджень, за їх допомогою розкривається кожний другий злочин загальнокримінального напряму.

Завдяки експертам-криміналістам щорічно виявляється у середньому 5 тис. спроб легалізації автомобілів зі зміненими ідентифікаційними номерами або за підробленими документами, знешкоджуються сотні вибухонебезпечних об'єктів. Зміцнюється авторитет Експертної служби МВС України, зростає престиж професії експерта-криміналіста.

Список використаної літератури

Бєлкін Р. С. Історія вітчизняної криміналістики / Бєлкін Р С. - М., 1999. - С. 25.

Гросс Г Руководство для судебных следователей как система криминалистики / Г Гросс.

СПб., 1908. - С. 624-625.

Закони Ману. Ст. 44. Глава VII. - М., 1960. - С. 150.

Ісаєва Л. М. Спеціальні пізнання в кримінальному судочинстві / Ісаєва Л. М. - М., 2002. - С. 10.

Ісаєва Л. М. Указ. Твор / Ісаєва Л. М. - С. 15.

Крилов І. Ф. Били і легенди криміналістики / Крилов І. Ф. - Л., 1987. - С. 79.

Крилов І. Ф. Криміналістичне вчення про сліди / Крилов І. Ф. - Л., 1976. - С. 5-6.

Крилов І. Ф. Судова експертиза в кримінальному процесі / Крилов І. Ф. - Л., 1963. - С. 4.Там само. - С. 46.

Кримінально-процесуальний кодекс РРФСР - М., 1957. - С. 18.

Макалинський П. В. Практичне керівництво для судових слідчих / Макалинський П. В.

СПб., 1915. - С. 259.

Пам'ятники російського права. - М., 1961. - Вип. 8. - С. 355.

Там само. - С. 516.

Повне зібрання законів Російської імперії. - СПб., 1820. - Т. 111. -№° 1732.

Рожановський В.А. Судово-медична експертиза в дореволюційній Росії і СРСР / Рожановський В.А. - М., 1928. - С. 10.

Размещено на Allbest.ru