Забезпечення прав та законних інтересів потерпілих при перегляді судових рішень

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Забезпечення прав та законних інтересів потерпілих при перегляді судових рішень

L В. Грицюк,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету ДПС України

У статті розглядаються питання щодо діяльності потерпілого та забезпечення реалізації його прав на стадії перегляду судових рішень. Обґрунтовуються відповідні пропозиції до кримінального процесуального законодавства.

Ключові слова: кримінальне провадження, потерпілий, апеляційна інстанція, касаційна інстанція, Верховний Суд України, нововиявлені обставини

The article is devoted to the activities of the victim and ensure the implementation of its rights under judicial review. Grounded appropriate proposals to kryminalnho procedural law.

Key words: criminal proceedings, victim, an appellate court, courts of appeal, the Supreme Court of Ukraine, the new circumstances

З метою виправлення помилок, допущених при здійсненні кримінального провадження, законодавством України передбачений порядок оскарження судових рішень у вищестоящих судових інстанціях, що є додатковою гарантією захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, забезпечення законності та справедливості у кримінальному судочинстві. В Україні судові рішення можуть бути переглянуті в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами.

Правова система кожної держави передбачає інститути, судові інстанції, які гарантують виправлення помилок, що були допущені судами внаслідок неправильного застосування кримінального закону, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноти або однобічності судового слідства тощо [1, с. 79].

З метою реалізації в кримінальному процесуальному законодавстві однієї з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції), необхідно створити умови для свободи оскарження, а саме, суттєво спростити порядок апеляційного оскарження судових рішень та реально забезпечити суб'єктам оскарження можливість вільного доступу до правосуддя в суді апеляційної інстанції [2, с. 64]. На сьогодні будь-яку дію чи рішення у кримінальному судочинстві можна оскаржити до суду. Інститут оскарження є гарантією та інструментом захисту рівних прав громадян перед законом і судом.

Погоджуємося з думкою В. І. Теремецького, який стверджує, що право на апеляційне оскарження вироку становить фундаментальне право людини, оскільки визнано в ряді міжнародно-правових актів, а також закріплене в конституціях багатьох держав світу. Його наявність у законодавстві тієї чи іншої країни свідчить про демократичний характер існуючої у державі системи перевірки судових рішень [3, с. 7].

Юридична природа права особи на апеляційне оскарження розглядається як надана їй законом можливість ініціювати процесуальну діяльність суду апеляційної інстанції, спрямовану на перевірку законності й обґрунтованості рішення, ухваленого судом першої інстанції, шляхом подання апеляції. потерпілий перегляд оскарження судовий

Згідно з ч. 1 ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є: 1) неповнота судового розгляду; 2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; 3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Також відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

З метою більш надійного захисту прав потерпілого КПК України передбачає, що в разі незгоди потерпілого чи його представника з винесеним вироком, постановою або ухвалою суду першої інстанції їм надається право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку і, в першу чергу, в тій його частині, що стосується відшкодування моральної чи матеріальної шкоди. Вказане право є важливою процесуальною гарантією права особи на судовий захист й водночас гарантією відправлення правосуддя.

На думку В. Т. Маляренка, потерпілий та його представник, виходячи з принципу рівності сторін, повинні мати право подати заяву лише в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції [4, с. 211]. У зв'язку з цим суду першої інстанції необхідно чітко з'ясовувати вимоги цих учасників судового провадження, у тому числі, що стосується доведеності вини, кваліфікації діяння, міри покарання та цивільного позову. Якщо вирок ухвалений стосовно декількох засуджених, потерпілий вправі оскаржувати вирок тільки стосовно особи, діями якої йому була заподіяна фізична, майнова або моральна шкода.

Питання про апеляційне оскарження судового рішення потерпілим потребує певного законодавчого уточнення. Так, у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року N° 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» [5], визнана правильною практика тих судів, які у випадках, коли справу розглянуто без участі потерпілого і у вироку нічого не зазначено щодо меж перегляду вимог потерпілого, направляють йому копію вироку. З аналізу судової практики можна зробити висновок, що у випадках, у яких ставиться питання про погіршення становища засудженого (виправданого), кримінальна справа апеляційним судом приймається до розгляду. А коли суд намагається з'ясувати відношення потерпілого до пред'явленого підсудному обвинувачення чи міри покарання, як правило, це питання відноситься на розсуд суду. У цьому випадку знову ж може виникнути питання про право потерпілого на перегляд з мотивів м'якості покарання чи застосування закону про більш тяжкий злочин. Тому суд першої інстанції, враховуючи вимоги закону щодо обмеження права потерпілого та його представника на перегляд судового рішення, зобов'язаний враховувати їх правову позицію в судовому засіданні під час вирішення справи по суті.

Апеляційне провадження є логічним продовженням здійснення кримінального провадження по суті судом другої інстанції, обов'язковість якого цілком залежить від учасників судового процесу. Можливість апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції є вагомою гарантією забезпечення як інтересів правосуддя, так і інтересів учасників судочинства. Зміст цієї гарантії полягає в можливості долучення до провадження по суті вищого, більш досвідченого й кваліфікованого суду, створення режиму співставлення юридичних оцінок в одній справі ієрархічно різних судових інстанцій та можливості доводити переконливість доказів щонайменше перед двома судами.

Як правильно зазначає О. Ю. Костюченко, з метою реалізації однієї з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду - необхідно суттєво спростити порядок апеляційного оскарження та реально забезпечити суб'єктам оскарження можливість вільного доступу до правосуддя в суді апеляційної інстанції [6, с. 4].

Зміст апеляції полягає у здійсненні повторного обмеженого апеляційними вимогами розгляду фактичної та юридичної сторони провадження. Ми погоджуємося з думкою М. Сірого, що неможливо повторно розглядати вже розглянуту справу без входження в оцінку винесеного в ній судового рішення (хоча й неостаточного), в якому, згідно з законом, має відображатись уся фактична сторона розгляду справи та здійснені судом відповідні юридичні оцінки. Таким чином, рішення нижчого суду входить до предмета апеляційного розгляду, але предмет апеляції не складається виключно із рішення нижчого суду. Тобто завдання апеляційних судів насамперед полягає не в тому, щоб ревізувати рішення судів першої інстанції, а в тому, щоб повторно «вслухатись» у представлені сторонами й іншими учасниками процесу докази, встановити наявність чи відсутність фактів, що залишилися спірними, та повторно дати юридичну оцінку в справі з огляду на вимоги закону та спираючись на власне переконання. А тому рішення апеляційного суду - це його власне рішення в справі, а не результат ревізії рішення суду першої інстанції [7, с. 3-4]

Підставою виникнення процесуального права потерпілого на апеляцію є наявність порушених, не поновлених чи недостатньо захищених судом першої інстанції прав, свобод та законних інтересів потерпілого, а також наявність підстав вважати, що рішення суду першої інстанції не може набрати законної сили, оскільки його постановив незаконний суд чи з порушенням процедури провадження.

Цілком обґрунтованим є те, що реалізація права на апеляцію потерпілим залежить від процесуальної поведінки й позиції потерпілого в суді першої інстанції. Так, визнання потерпілим у суді першої інстанції певних фактів, встановлених після цього в рішенні суду, означає відсутність спору з його боку в цій частині фактичної сторони справи і як наслідок - втрата ним права на апеляцію в цій частині. Право на апеляцію також втрачається відносно тих обставин порушення процесуального закону, допущеного відносно потерпілого, які мали місце за його добровільною згодою і які він вчасно не вимагав усунути.

Протягом строку, встановленого для апеляційного оскарження, суд за клопотанням потерпілого або його представника зобов'язаний надати їм можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження (ч. 4 ст. 395 КПК України). Насамперед суд зобов'язаний ознайомити потерпілого та його представника з протоколом судового засідання, а також з тими матеріалами, що надійшли до суду. Потерпілому та його представнику це право зазначено в пам'ятці про їх права та обов'язки, яку вручає судовий розпорядник на початку судового засідання. Після ознайомлення учасників судового процесу, які беруть участь у судовому розгляді, з пам'яткою головуючий з'ясовує, чи зрозумілі їм їх права та обов'язки і у разі необхідності роз'яснює їх (ст. 345 КПК України). Потерпілому і його представнику роз'яснення права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції необхідне для того, щоб вони могли визначитися, з якими конкретно матеріалами кримінального провадження хотіли б ознайомитися у встановлені законом строки.

Частина 1 ст. 397 КПК України зобов'язує суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надіслати отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Зауважимо, що при цьому він не зобов'язаний інформувати учасників провадження про апеляцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції: 1) надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом з копіями апеляційних скарг, інформацією про їх права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу; 2) пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу.

Зі змісту цієї статті бачимо, що до початку розгляду справи в апеляційному суді потерпілий чи його представник мають право доповнити апеляцію новими доводами, змінити апеляцію або відкликати її, а також подати свої заперечення на апеляцію іншого учасника провадження.

На думку В. І. Теремецького, окрім того, законодавцю необхідно встановити положення про те, що будь-який учасник судового розгляду, який подав заперечення на апеляцію, вправі з'явитися до суду апеляційної інстанції і безпосередньо усно підтримати його в судовому засіданні [3].

У разі невиконання потерпілим, його представником хоча б однієї з вимог, передбачених ст. 396 КПК України, суддя-доповідач своєю ухвалою залишає апеляційну скаргу без руху, в якій зазначає недоліки скарги і встановлює достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу (ч. 1 ст. 399 КПК України). Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

На нашу думку, про повернення апеляційної скарги головуючому більш доцільно було б направити вказаним учасникам копію винесеної постанови, де повинно зазначатися, які саме вимоги кримінального процесуального закону не дотримані й у який спосіб ці недоліки усунути.

Якщо у визначений строк вимоги не будуть виконані, то апеляція ухвалою судді-доповідача залишається без руху та повертається скаржнику, тобто визнається такою, що не підлягає розгляду (ч. 3 ст. 399 КПК України).

У зв'язку з цим слід погодитися з думкою Д. В. Філіна, який вважає, що розумним було б покласти на головуючого обов'язок при залишенні скарги потерпілого без руху, роз'яснити йому право залучити до участі представника, а також надати останньому час для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. У цьому випадку необхідно передбачити надання безкоштовної правової допомоги [8, с. 98].

Крім того, С. Ворожцов вважає, що коли у поданих до суду апеляційної інстанції до початку судового засідання додаткових скаргах містяться доводи, що безпосередньо стосуються інтересів іншої сторони, яка вирок не оскаржувала й у судовому засіданні суду другої інстанції не знаходиться, суд не може здійснити апеляційне провадження, не надавши можливості зацікавленим особам (потерпілому та його представнику) ознайомитися зі змістом додаткових скарг. У цьому випадку суд апеляційної інстанції повинен відкласти розгляд провадження, сповістити про принесені додаткові скарги чи подання заінтересованих осіб, направити їм копії скарг, надати час на принесення заперечень і тільки потім починати розгляд справи [9, с. 15].

Важливе значення для апеляційного оскарження має питання про можливість подати апеляцію як індивідуально, так і спільно декількома учасниками провадження з близькими інтересами, а також прийняття апеляційним судом нових доказів, якщо вони не досліджені судом першої інстанції, досліджені не повністю або з порушеннями і про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (ч. 3 ст. 404 КПК України). Особи, які не подали апеляції взагалі, однак мають на це підстави чи подали її з обмеженими вимогами, повинні мати право приєднатись до заявленої іншими апеляції в межах строку апеляційного оскарження. Особливої актуальності набуває це питання і має вирішуватись позитивно щодо проведення додаткової чи повторної експертизи, щодо заявлених у суді першої інстанції, але з тих чи інших причин не досліджених доказів.

Аналізуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що основною формою перегляду судових рішень має вважатись апеляція, в межах якої переглядається як фактична, так і юридична сторона справи і тому апеляційна процедура потребує найбільшої диференціації процесуальної форми й деталізації її положень для різних суб'єктів апеляції, різних підстав апеляційного оскарження та щодо самого порядку повторного розгляду справи по суті. Основою апеляційної скарги потерпілого є посилання потерпілого на наявність порушених, не поновлених чи недостатньо захищених судом першої інстанції його прав, свобод та законних інтересів; наявність підстав вважати, що рішення суду першої інстанції не може набрати законної сили, оскільки постановлено незаконним судом чи з порушенням процедури провадження; визначення, в якому обсязі оскаржується рішення суду (повністю чи частково); суть зверненої до суду вимоги потерпілого.

Потерпілий, його представник чи законний представник мають право подати касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції (п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України). Вказані учасники вправі в касаційному порядку оскаржити судові рішення виключно з підстав: 1) істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ч. 1 ст. 438 КПК України).

Інститут касації є притаманним правовим системам континентального права, у яких домінуючим джерелом права є нормативні акти, які приймає вищий законодавчий орган на основі політичної більшості (сталої чи ситуаційної). Цей інститут процесуально обумовлений необхідністю здійснення двох основних завдань - судового тлумачення спірних норм права в конкретній справі та забезпечення їх однакового застосування в тотожних ситуаціях усіма судами в державі. Рішення касаційної інстанції завжди має подвійне значення: по-перше, воно важливе для провадження у справі, в якій було заявлене касаційне оскарження, а подруге, воно орієнтує практику всіх судів, оскільки є обов'язковим для них при правозастосуванні [7, с. 5].

Рішення суду касаційної інстанції мають важливість для судової системи в цілому завдяки тлумаченню норм права і саме ці рішення складають основну цінність для функціонування й розвитку правової системи.

Сутність касаційного провадження полягає у розгляді за касаційною скаргою чи касаційним поданням прокурора питань щодо законності, обґрунтованості та справедливості вироків та інших судових рішень, постановлених судами першої чи апеляційної інстанцій. Надходження касаційної скарги або внесення подання прокурора є обов'язковою умовою вказаної діяльності, адже без них касаційне провадження не може здійснюватись [10, с. 469].

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Касаційний суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами у межах оскарженої частини. Вийти за межі касаційних вимог суд може лише у випадку, якщо цим не погіршується становище засудженого або виправданого [10, с. 559].

На нашу думку, позитивним є те, що закон передбачає скасування обвинувального вироку, ухваленого судом першої чи апеляційної інстанції у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник. Така ж вимога стосується і виправдувального вироку. Він може бути скасований не інакше як на підставі касаційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника (ст. 437 КПК України). Ця норма закріплює додаткові гарантії реалізації прав потерпілими у стадії касаційного провадження у кримінальних справах.

Відповідно до положень ст. 125 Конституції України систему судів загальної юрисдикції в Україні складають: Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди [108, с. 290].

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Верховний Суд України: 1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; 5) здійснює інші повноваження відповідно до закону [12].

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України значно звузив коло справ, які можуть бути переглянуті Верховним Судом України. Разом з тим, у зв'язку з новими повноваженнями Верховного Суду України, варто сказати, що право на перегляд справ цим судом в порядку, визначеному КПК України, є дуже важливою гарантією дотримання прав людини та не може трактуватись як порушення засади остаточності рішень суду, яка закріплена у ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і громадянина. Так, відповідно до цієї норми та практики її застосування Європейським судом з прав людини, одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, тобто жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення [13, с. 37].

Потерпілий та його представник має право подати заяву про перегляд судового рішення, що набрало законної сили після його перегляду в касаційному порядку з підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Заява про перегляд судового рішення подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Після реєстрації заява перевіряється на відповідність вимогам КПК України та колегією у складі п'яти суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішується питання про допуск справи до провадження у Верховному Суді України.

Якщо Верховний Суд України встановить, що судове рішення у справі, яка переглядається з вище зазначеної підстави, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і ухвалює нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції (ст. 455 КПК України).

Після набрання вироком законної сили іноді виникає необхідність знову переглянути судове рішення, зокрема, у випадку якщо з'явились нові, раніше невідомі обставини.

Тривалий час точилися дискусії навколо питання про те, чи допустимий у кримінальних провадженнях перегляд судових рішень, які набрали законної сили і є обов'язковими до виконання. Держава визнала, що такий перегляд зазначених судових рішень необхідний, оскільки він є додатковою надзвичайно важливою гарантією забезпечення законності і справедливості в суспільстві [11, с. 312-313].

Чинний КПК України не дає визначення нововиявлених обставин, а встановлює їх перелік. Відповідно до вимог ст. 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; 5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що інститут перегляду судових рішень є додатковою гарантією забезпечення прав, свобод та законних інтересів потерпілого при здійсненні кримінального провадження. Аналіз змін, внесених у кримінальне процесуальне законодавство з років незалежності України, дає підстави стверджувати про тенденцію зближення та гармонізацію кримінального провадження з таким судочинством в інших європейських державах. Відбувається це під активним впливом зовнішніх факторів на внутрішнє життя держави, у тому числі на розвиток права, всіх його галузей, включаючи кримінальну процесуальну галузь права. Серед цих факторів необхідно виділити, в першу чергу, міжнародно-правове (міждержавне) співробітництво та обмін між державами науковою, аналітичною та іншою інформацією стосовно правових питань.

Список використаної літератури

Ольшанська Н. Про перегляд судових рішень у кримінальних справах за нововиявленими обставинами / Н. Ольшанська // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - N° 11. - С. 79-85.

Давиденко С. В. Потерпілий як суб'єкт кримінально-процесуального доказування: монографія / С. В. Давиденко. - Харків: Финн, 2008. - 182 с.

Теремецький В. І. Право особи на апеляційне оскарження вироку та процесуальний порядок його реалізації: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук.: спец. 12.00.09 / В. І. Т еремецький. - Х., 2010. - 20 с.

Маляренко В. Т. Прокурор у кримінальному судочинстві: деякі проблеми та шляхи їх вирішення / В. Т. Маляренко, І. В. Вернидубов. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.

Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: Постанова Пленуму Верховного Суду України: від 02 липня 2004 року № 13 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-04.

Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / О. Ю. Костюченко.

Київ, 2005. - 18 с.

Сірий М. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє / М. Сірий // Юридичний журнал. - 2003. - № 3.- С. 1-13.

Филин Д. В. Диспозитивно-публичное начало апелляции в уголовном процессе Украины / Д.В. Филин // Право і безпека. - 2002. - № 1. - С. 97-100.

Ворожцов С. Принципы кассации по новому УПК / С. Ворожцов // Российская юстиция.

2002. - № 12. - С. 14-16.

Кримінальний процес: підручник / [за ред. Ю. М. Грошевого та О. В. Капліної]. - Х. : Право, 2010. - 608 с.

Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: монографія / Маляренко В. Т - К. : Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. - 544 с.

Про судоустрій і статус суддів: Закон України: від 7 липня 2010 року № 2453 - VI // Відомості ВР України. - 2010. - № 44-45. - Ст. 529.

Блудиліна М. Є. Теоретичні питання і практика порушення кримінальної справи у кримінальному процесі України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Блудиліна Марина Євгенівна. - К., 2011. - 201 с.

Размещено на Allbest.ru