Поведінка потерпілого як складова його криміналістичної характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОВЕДІНКА ПОТЕРПІЛОГО ЯК СКЛАДОВА ЙОГО КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ

О.В. Сіренко

Жертва злочину чи то реальна, чи потенційна має певні риси і якості, які роблять її вразливою. Адже відомо, що риси характеру, якими володіє конкретна особа, її поведінка, становище, яке вона займає у суспільстві створюють або можуть створити ризик заподіяння особі фізичної, моральної чи матеріальної шкоди.

Потерпілий від злочину є важливим елементом процесу вчинення злочину. Його роль в механізмі вчинення злочинів розглядали в своїх працях Л. В. Франк, А. І. Долгова, В. О. Коновалов, В. С. Мінська, Д. В. Рівман, В. Я. Рибальська, В. О. Туляков та інші автори. В їх працях зазначається, що соціальний, правовий, фізичний, психологічний статуси та психічний стан потерпілого за конкретних обставин утворюють елемент ситуації, в яких діє злочинець.

Особа потерпілого досить складна у криміналістичному відношенні фігура. Вона змінює своє становище залежно від категорії злочину, виду злочинного посягання, наявності або відсутності зв'язків між потерпілим і злочинцем, психологічними особливостями потерпілого, його рольовими функціями до і під час вчинення злочину [2, с. 32].

Окремі питання потерпілого в кримінальному праві розглядали Ю. О. Афіногенов, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, С. В. Бородін, Л. Д. Гаухман, Т. І. Присяжнюк, М. В. Сенаторов, В. Я. Тацій, Є. В. Фесенко, М. Д. Шаргородський та інші.

Кримінальна процесуальна наука в першу чергу звертає увагу на проблеми правового статусу учасників кримінального процесу, забезпечення захисту їх прав та законних інтересів. До проблеми потерпілого в кримінальному процесі звертались І.М. Гальперін, Ю. М. Грошевий, М. М. Михеєнко, В. М. Савицький, М. І. Гошовський та ряд інших науковців.

Що стосується криміналістичних аспектів дослідження потерпілого, то вони полягають у розробці та отриманні даних, які мають сприяти розкриттю та розслідуванню злочинів. Дослідження в цій сфері проводили В. А. Журавель, О. Н. Колесніченко, В. О. Коновалова, Є. О. Центров, В. І. Шиканов, В. Ю. Шепітько.

Науковці звертають увагу на те, що криміналістичне дослідження жертв злочинів ширше за аналогічні дослідження, які проводяться кримінологами, представниками кримінально- правової науки та кримінального процесу, що пов'язано зі специфікою предмета науки криміналістики. Саме про криміналістичну віктимологію йдеться, коли експерти в галузі побудови психологічного портрета (профілю) формулюють визначення віктимології як «вивчення жертви або жертв конкретного злочинця» [10, с. 290].

Незважаючи на різноманітність досліджень особи потерпілого, вчені-криміналісти не достатньо приділяють увагу зазначеному елементу криміналістичної характеристики, хоча з'ясування криміналістичної характеристики особи потерпілого від злочинних посягань дозволить прослідкувати кореляційних зв'язок, який виникає між жертвою злочину, особою злочинця та обстановкою вчинення кримінального правопорушення, що, безперечно, підвищить ефективність методики здійснення кримінальних проваджень.

Сьогодні постає питання про використання криміналістичною наукою віктимологічних даних. В основі самої віктимології закладена ідея про те, що, поруч із вивченням злочинності та особи злочинця, мають бути досліджені: 1) жертва не залежно від її ролі, а через сам факт завдання їй шкоди злочином; 2) жертва як можливий фактор, що впливає на хід злочинної події [1, с. 39].

У криміналістичній літературі мали місце спроби розробки відповідних програм вивчення особи потерпілого для отримання криміналістично-значущої інформації. Їх створення, на думку фахівців, є доцільним і сприяє визначенню найбільш важливих характеристик особи потерпілого. Зазначені програми можуть мати подальшу диференціацію залежно від виду (або категорії) злочину.

Найбільш загальна програма вивчення особи потерпілого охоплює: 1) відомості анкетного характеру; 2) соціально-психологічні дані; 3) особливості поведінки; 4) незалежні характеристики; 5) соціальні зв'язки; 6) дані про виконувану діяльність; 7) матеріальне становище; 8) злочинний досвід; 9) причини віктимної поведінки [9, с. 315-316].

Є. О. Центров, працюючи над створенням криміналістичного вчення про потерпілого, вказував, що особа потерпілого від злочину здавна привертала до себе увагу криміналістів, оскільки доволі часто, особливо на початковому етапі розслідування, жертва виступає у ролі одного з особливих джерел отримання суттєвої для встановлення істини інформації. Саме потерпілий від злочину нерідко повідомляє перші, вихідні, інколи дуже важливі для організації і проведення подальшого розслідування злочину фактичні відомості про подію, що відбулась [17, с. 8].

В науковій літературі жертву визначають як «людину, яка постраждала від: а) неправомірних дій інших осіб; б) власної поведінки; в) збігу негативних обставин; г) нещасного випадку» [7, с. 11] як «переважно фізичну особу, якій безпосередньо заподіяно шкоду» [11, с. 35].

В. Е. Христенко визначає жертву так, «жертва» - це людина (сторона взаємодії), яка втратила значимі для нього цінності, в результаті впливу на неї іншою людиною (стороною взаємодії). Як сторона взаємодії можуть виступати: одна людина, група людей, соціальний прошарок, клас, держава, коаліції держав. Жертвою людина може бути лише у випадку її взаємодії з ким-небудь [17, с. 38].

У віктимології жертва злочину - це людина (спільнота людей у будь-якій формі їх інтеграції), якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілою чи такою вона сама себе вважає [4, с. 127].

Жертвою злочину одна особа може стати через негативні характеристики, інша внаслідок власних соціальних і психологічних якостей. Це можуть бути як окремі особи, так і групи осіб.

Б. Холист виділяє чотири групи властивостей особи, що зумовлюють віктимність, а саме:

1) біологічні властивості (стать, недостатність фізичного розвитку, вік); 2) психічні властивості (агресивність, відсутність захисних механізмів); 3) властивості, набуті через суспільне становище особи (наприклад, водії таксі, нічні охоронці, особи, які працюють вночі, та ін.); 4) властивості, що характеризуються економічним становищем особи, матеріальна забезпеченість особи, її демонстрація [15, с. 73-77].

До системи ознак, що стосуються особи потерпілого, відносять: загальні демографічні ознаки (стать, вік, місце проживання, роботи або навчання, професія, фах, освіта та ін.), дані про спосіб життя, риси характеру, навички і схильності, зв'язки і стосунки. Дані про потерпілого включають також відомості про його віктимність (схильність окремих людей ставати внаслідок ряду обставин жертвами певних злочинів) [6, с. 193].

За соціальною, моральною і правовою характеристикою поведінка потерпілих може бути поділена на: 1) побутову; 2) нейтральну, що не заслуговує ні позитивної, ні негативної оцінки; 3) аморальну, що порушує правопорядок, хоча й не злочинна; 4) злочинну [3, с. 54].

О. Ю. Юрченко, розглядаючи віктимну поведінку та її роль у механізмі вчинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи, виділяє такі види віктимної поведінки: 1) соціально схвалювана (позитивна) поведінка, яка виявляється в активній протидії злочинному посяганню; 2) нейтральна поведінка; 3) провокуюча. Провокуюча поведінка, наприклад, при вчиненні умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, у свою чергу, може поділятися на агресивну, аморальну та зухвалу. Найчастіше провокуюча поведінка не буває у «чистому вигляді» і переплітається з іншими видами [18, с. 8].

Провокаційна винна поведінка жертви в більшості випадків проявляється у вигляді погрози застосування насильства щодо винної особи та безпосереднього застосування останнього.

З позицій віктимології, провокацією потрібно визнати таку неналежну поведінку жертви, яка викликає реакцію у відповідь суб'єкта, що виражається в протиправних діях. Провокаційна поведінка потерпілого переважно перебуває в причинному зв'язку з протиправними діяннями злочинця. Для віктимології не має значення, чи передбачав потерпілий результати своєї негативної поведінки, чи усвідомлював, до чого призведуть його дії, чи чекав реакції у відповідь від особи, яка спричинила шкоду чи ні. Головне в цьому випадку - з'ясувати причинно- наслідкові зв'язки між поведінкою потерпілого, яка має елементи провокації у широкому значенні цього поняття, і протиправним діянням особи, яке спричинило шкоду, і розробити на їх основі профілактичні, попереджувальні заходи щодо захисту потенційної жертви від злочинної агресії.

Провокаційна поведінка жертви може виявлятись як у активній формі, так і в пасивній. При цьому і та, й інша форма неналежної поведінки потерпілого може бути усвідомленою і неусвідомленою, коли жертва не розуміє провокаційного характеру своєї поведінки і можливої реакції на неї [8, с. 80]. Саме тому фахівці вважають, і ми погоджуємося з їх думкою, що провокаційна поведінка жертви не може характеризуватися позитивними ознаками.

Об'єктивно негативне, але невинне поводження потерпілого (наприклад, душевнохворого або особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності) також може викликати або сприяти заподіянню йому шкоди злочинним зазіханням, обумовленим таким поводженням. Але в таких випадках імовірніший вплив віктимності патології або вікової віктимності жертви [13, с. 114].

Існують форми винної поведінки, які безпосередньо не провокують, але сприяють здійсненню посягання. Це може бути, наприклад, спільне розпивання спиртних напоїв.

Аналізуючи роль потерпілого в механізмі злочинної поведінки, потрібно насамперед зазначити, що цей механізм являє собою зв'язок і взаємодію зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів, що детермінують рішення особи вчинити злочин, скеровують і контролюють його виконання [5].

Вина жертви, як один із приводів протиправного діяння, не може бути ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, вона займає місце серед елементів його об'єктивної сторони, так само як і будь-які інші обставини, що сприяють протиправному діянню. У цьому одна з принципових відмінностей вини в праві від вини в кримінальній віктимології.

Разом з тим «вина жертви», являючи собою психічне ставлення потерпілого до своєї поведінки в передзлочинній ситуації, в момент чи після вчинення злочину, знаходить зовнішнє відображення у певних вчинках потерпілого, в його дії або бездії. Вибирати ж лінію поведінки особа (у тому числі і майбутня жертва) може свідомо, заздалегідь вирішивши діяти саме так, а не по-іншому. Але вона може і не передбачати наслідків своєї поведінки або розраховувати на інший результат. У зв'язку з цим психічне ставлення жертви до результатів своєї поведінки як у передзлочинній ситуації, так і в момент вчинення злочину і після нього також може виражатися у формі умислу чи необережності [8, с. 70].

При взаємодії жертви і злочинця завжди існують певні цінності, які цікавлять обидві сторони. Вони можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні. Наприклад, цінні речі, які намагається викрасти злочинець, або здоров'я особи, на яку здійснено напад. Під час такої ситуації жертва може повести себе по-різному, а саме: відмовитися від цінних речей, захищатися стільки скільки це буде можливим, відразу відмовитися навіть від самої думки чинити опір нападнику і тому подібне. При цьому можуть виникати випадки, коли жертва фізично переважає злочинця і злочинець внаслідок цього сам стає жертвою. Тобто відбувається інверсія ролей, яку фахівці визначають як ситуацію, в якій потенційна жертва злочину вчиняє злочин щодо потенційного злочинця.

Психологи вказують, що при взаємодії жертви і злочинця, особа, потрапляючи в умови насильницького впливу, залежно від значимості цінностей, які втрачаються, відчуває сильне емоційне напруження, яке знижує рівень довільної регуляції її дій. Це призводить до того, що вчинки людини в цьому стані досить часто не зовсім усвідомлені, а визначаються формами поведінки [16, с. 68].

При вивченні відносин, які виникають між злочинцем і жертвою, потрібно звертати увагу на поведінку потерпілого до моменту вчинення злочину, в момент вчинення і після вчинення злочину.

Поведінка до, під час та після вчинення злочину - це система поведінкових актів особи, спрямованих на підготовку, вчинення, приховування злочину, використання кримінального результату, сприяння або перешкоджання розкриттю злочинного діяння або варіант деструктивної поведінки, що свідчить про причетність суб'єкта до вчинення злочину [3, с. 53].

Відомо, що зв'язок «злочинець - потерпілий» виникає як наслідок розвитку злочинної події і дій особи, яка скоїла злочин, її взаємодії з жертвою посягання. Зв'язки і відносини майбутньої жертви і майбутнього злочинця набувають юридичного значення з моменту вчинення злочину або ж безпосередньо після нього [17, с. 59].

Якщо ми хочемо зрозуміти, чому виник той чи інший тип поведінки у людини, необхідно розглянути відносини, що пов'язують конкретну особу з навколишнім середовищем.

Взагалі зовнішні обставини можуть по-різному сприйматися різними людьми. Так, у ситуації, коли в результаті нещасного випадку гинуть люди, одна особа може кинутися на допомогу, а інша в цей час буде нишпорити по речах, кишенях з метою знайти гроші чи інші матеріальні цінності. Тип життєвої ситуації, в яку потрапляє той чи інший суб'єкт, багато в чому визначається особливостями способу життя особи, мікросередовищем спілкування.

Як правильно зазначає В. Рибальська, зв'язок між злочинцем і жертвою - це завжди соціальний зв'язок. Він існує об'єктивно, незалежно від того, усвідомлюють вони його чи ні. Це завжди взаємодія, незалежно від конкретного змісту такої взаємодії, форми якої досить різні.

Типи зв'язків між злочинцем і жертвою можуть бути матеріальними і духовними, основними (для кожного із суб'єктів зв'язку) і другорядними, усвідомлюваними і неусвідомлюваними. Можна виділити зв'язок докримінальний, «кримінальний», посткримінальний, безпосередній, опосередкований, двосторонній і багатосторонній [12, с. 83, 84].

Зв'язок «злочинець - жертва» може розглядатись і як певний стан, коли в одній особі «вживаються» злочинець і жертва одночасно або чергуючись [4, с. 123]. Про це говорить і Л. В. Франк: «чергування може бути не тільки у вигляді «нападник, а потім жертва», «жертва, а потім нападник», але і по замкненому колу: «нападник, жертва, знову нападник» і «жертва, нападник і знову жертва» [14, с. 15].

Типи зв'язків злочинця і жертви різні. Так, Є. Є. Центров поділяє їх за:

1) часом виникнення: а) що утворюється до вчинення злочину; б) що виникає у процесі злочинного посягання;

2) характером (наявністю чи відсутністю) взаємодії потерпілого і злочинця у процесі вчинення посягання зв'язок може бути безпосереднім (контактним) або ж опосередкованим;

3) обставинами утворення зв'язок поділяється на такі: а) що розвивається в результаті певних взаємовідносин, існуючих між злочинцем і його жертвою до вчинення злочину; б) що утворюється в результаті гостроконфліктної ситуації безпосередньо до чи в момент вчинення злочину; в) що виникає за відсутності яких-небудь конфліктних взаємовідносин між жертвою і особою, яка вчиняє посягання до вчинення злочину [17, с. 60-62].

Використання часового критерію дозволяє прослідкувати динамічність розвитку «злочинець - потерпілий», визначити часовий проміжок, протягом якого проходить його формування: а) який виникає в процесі чи в момент злочинної події; б) який розвивається до події злочину впродовж певного проміжку часу за наявності ряду об'єктивних і суб'єктивних обставин.

При безпосередньому (контактному) зв'язку злочинець, посягаючи на життя, здоров'я, свободу, честь, майнові інтереси особи, безпосередньо зіштовхується зі своєю жертвою.

Опосередкований зв'язок виникає не в результаті взаємодії двох осіб, а лише через односторонній вплив особи, яка скоює злочинне посягання (наприклад, при квартирній крадіжці, яка була виявлена потерпілим через деякий час).

Залежно від наявності і впливу різноманітних відносин, які існували чи виникли між злочинцем і його жертвою до вчинення злочину, відбувається поділ зв'язку за обставинами його утворення.

Взаємовідносини між майбутнім злочинцем і майбутнім потерпілим за своїм характером можуть бути найбільш різноманітними: від хороших (близьких, інтимних, дружніх, приятельських тощо) чи таких, що мають байдужий, нейтральний характер, до неприязних, відверто ворожих. Причому ворожість, неприязнь і інші негативні відносини так само, як і позитивні необов'язково взаємні. Вони можуть бути як двосторонні, так і мати односторонню спрямованість.

У типології зв'язку «злочинець - потерпілий» виділяється зв'язок, який проявляється за відсутності яких-небудь конфліктних взаємовідносин між жертвою і особою, яка посягає: а) який утворюється в результаті певних дій майбутнього злочинця, які здійснюються для пошуку жертви; б) який виникає при пошуку й активних діях з боку самого потерпілого для досягнення якої-небудь цілі і при ситуаціях співробітництва потерпілого і особи, яка чинить злочин; в) який виникає за відсутності спеціального вибору жертви чи її пошуку [17, с. 60-68].

Можна погодитися і з В. І. Полубинським, який відносини між злочинцем і його жертвою розділяє на невизначені, визначені і випадкові.

Невизначені взаємовідносини злочинця і його жертви складаються винятково за ініціативою правопорушника при пасивній ролі потерпілого в генезисі протиправного діяння.

Вибір злочинцем своєї жертви при невизначених стосунках здійснюється, як правило, не стихійно, а за наявності певних факторів і передумов.

Визначені - це такі взаємовідносини між потенційним злочинцем і можливою жертвою, в основі зародження і розвитку яких лежать особистісні якості, особливості поведінки, умови життя чи інші обставини, пов'язані з особою потерпілого.

Випадкові відносини між злочинцем і його жертвою виникають самі по собі і не залежать від волі, бажання і спонукань ні одного із учасників злочинної драми. За випадкових взаємовідносин поведінка жертви відіграє, як правило, нейтральну роль у генезисі злочину, а в діях правопорушника відсутній прямий умисел на його вчинення [7, с. 39-44].

Наступним видом зв'язку «злочинець - жертва» є зв 'язок, що виникає за відсутності яких- небудь конфліктних взаємовідносин між потерпілим і злочинцем.

Є. Є. Центров [17, с. 68] виділяє такі підвиди цього зв'язку: а) що утворюється в результаті певних дій майбутнього злочинця, які здійснюються для пошуку жертви; б) який виникає при пошуку і активних діях з боку самого потерпілого для досягнення яких-небудь цілей і при ситуаціях співробітництва потерпілого і особи, яка скоює злочин; в) який виникає за відсутності спеціального вибору жертви чи її пошуку.

Розглянувши в статті лише питання поведінки потерпілого від злочину, ми залишили поза увагою ряд елементів криміналістичної характеристики особи потерпілого, які потребують окремого дослідження.

Таким чином, існує необхідність здійснення комплексного дослідження особи потерпілого від злочину, в тому числі і як елемента криміналістичної характеристики.

поведінка потерпілий злочин криміналістичний

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Віктимологія; [учеб, пособие] / Т. В. Варчук, К. В. Вишневецкий; под ред. С. Я. Лебедева. М.; ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2008. - С. 39.

2. Коновалова В. Е. Убийство; искусство расследования; [монография] / Коновалова В. Е. Х.: Факт, 2001. - С. 32.

3. Кримінологічна віктимологія; [навчальний посібник] / за заг ред. проф. О. М. Джужі]. - К.: Атіка, 2006. - 352 с.

4. Курс кримінології; Загальна частина / [за ред. О. М. Джужі]. - К.; Юрінком Інтер, 2001. -352 с.

5. Механизм преступного поведения / [под ред. В. Н. Кудрявцева]. - М.; Наука, 1981. - 248 с.

6. Настільна книга слідчого; [наук.-практ. вид. для слідчих і дізнавачів] / Панов М. І., Шепітько В. Ю., Коновалова В. О. та ін. - К.; Вид. Дім «Ін Юре», 203. - С. 193.

7. Полубинский В. И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений / В. И. Полубинский. - М.: Академия МВД СССР, 1980. - 121 с.

8. Полубинский В. И. Правовые основы учения о жертве преступления: [учеб. пособие] / В. И. Полубинский. - Горький: МВД СССР, 1979. - 84 с.

9. Потерпілий від злочину (міждисциплінарне правове дослідження) / колектив авторів; за заг. ред. Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова. - Х.: Вид-во Кроссроул, 2008. - С. 315-316.

10. Резнікова О. І. Проблеми використання віктимологічних даних у криміналістичній характеристиці злочинів / О. І. Резнікова. - Питання боротьби зі злочинністю. - 2014. - Вип. 27. - С. 290.

11. Ривман Д. В. Потерпевший от преступления: личность, поведение, оценка / Д. В. Ривман. - Л., 1973.

12. Рыбальская В. Я. Проблемы борьбы с преступностью несовершеннолетних: [учебное пособие] / В. Я. Рыбальская. - Иркутск: Издательство Иркутского ун-та, 1994. - 200 с.

13. Туляков В. О. Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи: дис.... докт. юрид. наук: 12.00.08 / Туляков В. О. / Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2001.

14. Франк Л. В. Некоторые теоретические вопросы становления советской виктимологии / Л. В. Франк // Потерпевший от преступления: Тематический сборник. -Том 85. - С. 15.

15. Холыст Б. Факторы, формирующие виктимность / Б. Холыст // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юридическая лит-ра, 1984. -Вып. 41. - С. 73-77.

16. Христенко В. Е. Психология жертвы: [учебное пособие] / В. Е. Христенко. - Харьков: Консум, 2001. - 256 с.

17. Центров Е. Е. Криминалистическое учение о потерпевшем / Е. Е. Центров. - М.: Московский гос. ун-тет, 1988. -160 с.

18. Юрченко О. Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи в Україні: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О. Ю. Юрченко / Національна юридична академія України Ярослава Мудрого, 2008. - Харків. - 16 с.

Размещено на Allbest.ru