Використання наукового потенціалу у становленні сучасної правової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.14

ВИКОРИСТАННЯ НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ У СТАНОВЛЕННІ СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

М.В. Кармаліта,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави і права Національного університету ДПС України

У статті розглядається процес формування сучасної національної правової системи в Україні, де спостерігається активне оновлення нормативно-правової бази, урізноманітнення правових засобів, зокрема джерел (форм) права, перегляд концепції панування та верховенства закону, утвердження загальносоціальних цінностей. Вказано на значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулювання вітчизняним законодавцем.

Ключові слова: право, правова доктрина, джерело (форма) права, система права.

правовий національний панування закон

The article deals with the formation of a modern national legal system in Ukraine, where there is active updating of the legal framework, the diversity of legal means, in particular sources (forms) law, the revision of the rule and the rule of law, the statement of general social values. The importance of a scientific work of lawyers to form a model of legal regulation of the domestic legislator.

Keywords: law, legal doctrine, the source (form) law, the legal system.

На думку багатьох науковців, сьогодні в галузі правової науки настав період, коли вона значною мірою вже використала ресурс розвитку «в ширину», повинна бути готовою «поглянути на себе» ніби збоку [1, с. 17].

Завдяки запровадженню сучасними науковцями нових правових підходів відбулася плюралізація правових поглядів і концепцій, що дозволяє різноаспектно досліджувати таке складне, багатогранне та багаторівневе соціальне явище, як право. Плюралізм парадигм, концепцій, теорій усе більше набуває поширення у юридичній науці.

У наш час нове досить часто буває необачливим, оскільки стверджуючись у своїй новизні, відкидає все старе. Проте це «старе» не позбавлене раціональності та несе в собі необхідну інформацію, підкріплену досвідом, практикою та теоретичними розробками.

Для права надзвичайно важливими є ідеї, що розкривають істинний зміст та призначення права, його місце в житті особи та всього людства. Соціальне життя є фактичною основою правових знань, предметом юридичної науки.

Як доводить світовий та вітчизняний досвід суспільного розвитку, жодні соціальні перетворення неможливі за відсутності сучасного теоретичного обґрунтування. Адже у сучасних умовах наука розробляє конкретні пропозиції та рекомендації щодо усіх сфер суспільного життя, а юридична наука надає їх державно-правовій практиці. У наш час, коли відбувається процес становлення правової держави, соціальна практика зобов'язана вивчати та враховувати теоретичні висновки, які випливають із узагальнення її досвіду, а також брати до уваги науково обґрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення практичної діяльності.

Розширення «горизонту» наукового пізнання обумовлює необхідність у подальшому дослідженні категоріального апарату юридичної науки. Надбанням останніх років стало утвердження таких понять, як: правова дійсність, правове життя, правова карта світу тощо. Ідеться, перш за усе, про доктринальні, які згодом можуть стати легальними, поняття. Доктринальні та легальні правові поняття у своїй взаємодії утворюють понятійний апарат юридичної науки. Причому, трансформація доктринальних положень у легальні завжди свідчить про перехід наукових правових знань у позитивне право.

Сьогодні у світі надзвичайно важливим процесом є глобалізація права, яка відбувається через уніфікацію існуючих правових принципів регулювання, розробки єдиної юридичної мови й правових понять, створення нових норм права, загальних для всіх держав-учасників міжнародних відносин.

На сучасному етапі інтеграція систем джерел (форм) права різних правових сімей як один із напрямів фіксує появу та розвиток у національних правових системах нових форм права - законів-програм, актів-доктрин, прогнозів, рекомендацій , модельних актів тощо.

У сучасній науковій літературі загальна проблематика розширення джерельної бази права, визначення її змісту, сутності, напрямів і пріоритетів є предметом уваги таких вчених як:

І. Ю. Богдановська, С. В. Бошно, Н. Л. Гранат, С. Д. Гусарєв, О. В. Зайчук, М. І. Козюбра, М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Р. Б. Тополевський.

Чинне право, незалежно від нашого відношення до нього та запроваджених заходів з його зміни, потрібно розуміти та застосовувати таким, яким воно є на момент звернення до нього. Інакше - говорити про законність та правопорядок у суспільстві немає потреби. На думку

А. Покровського, за правом закріплюється функція констатації існуючих у даному суспільстві норм та встановлення їх справжнього змісту [2, с. 60].

У праві, яким би не був конкретний зміст законів, відомості юридичної практики, правосвідомості, є та об'єктивна основа, дещо незмінне, що непідвладне вільному розсуду та свавіллю жодної особи, в тому числі правителю, посадовій особі або науковому авторитету. Наука забезпечує належне аналітичне опрацювання правового матеріалу. Від ступеня розвитку юридичної науки багато в чому залежить стан законодавства, рівень його досконалості, характер підвалин або основ вирішення життєвих ситуацій, юридичних справ, якість та ефективність юридичної діяльності, рівень підготовки спеціалістів у сфері юриспруденції, а також рівень правосвідомості та правової культури, як наслідок - стан законності в суспільстві.

Практика законотворення останнього часу свідчить про те, що неможливо створити закон чи галузь права, яка б відповідала сучасним вимогам справедливості, без ґрунтовної наукової розробки її концепції. Законодавство має формуватися на підставі ретельно виважених та апробованих національною і світовою практикою наукових висновків, а не відповідно до уявлень та прагнень окремих осіб чи угруповань. До того ж недоліком законодавства є численність декларативних норм, специфіка яких полягає у тому, що вони не наділені механізмом реалізації та самореалізації. Тому подальший розвиток правової теорії спрямований на розроблення механізму відповідного виконання важливих публічно-правових норм, що забезпечить їх самореалізацію [3, с. 9].

Висока кваліфікованість фахівців у сфері юриспруденції, їх професіоналізм ґрунтується на володінні базовим юридичним категоріальним апаратом, юридичною лексикою, правовими формулами та є значним кроком у напрямі розуміння правового матеріалу усіма членами суспільства. До того ж дані навики є підтвердженням чи відноситься даний фахівець до категорії юриста-професіонала чи, навпаки, є людиною, яка має лише поверхневі знання.

Наукові узагальнення, визначення, порівняльні характеристики, класифікації, вироблені в результаті наукового дослідження, досить часто сприймаються законодавцем, втілюються у закони, особливо кодекси, сприймаються судовою практикою, набувають статусу нормативних узагальнень.

Правова доктрина піднімає питання, що є нагальними для юридичної практики, і розглядає їх більш досконало. Але точка зору вченого-юриста відрізняється у деяких аспектах з точкою зору судді. Зокрема:

правознавець немає повноважень приймати обов'язкові рішення. Вчені вибирають предмет вільно. Водночас суддю зв'язують претензії, вимоги і пропозиції сторін, від яких він абстрагуватись не в змозі;

судова аргументація звертає увагу тільки на інформацію, яка має відношення до розглянутого випадку. На відміну від учених проявити себе в більш абстрактній формі і меншою мірою орієнтуватися на конкретні випадки і факти судді не мають права;

вчені шукають проблеми, у той час як судді обмежуються проблемами, які впливають на винесення того чи іншого судового рішення;

вчений може вільно надавати рекомендації і навіть сміливіше пропонувати нові юридичні методи, у той час як суддя повинен приймати правильні рішення в світлі чинного правового законодавства [4].

Водночас і для доктрини є можливою напруга між тим, що говорять і що діється. Здійснюючи опис та оцінюючи правові явища, іноді спостерігаються досить суперечливі явища. Дійсно, правова доктрина як результат вільного дослідження правової дійсності буває відмінною від обґрунтованих рекомендацій для законодавця.

Однак правова доктрина завжди дотримується засад чинного законодавства, ґрунтується на загальних принципах права та слідує правовим традиціям. Правова доктрина спрямовується на досягнення обізнаності у законодавстві. Тому про взаємний вплив доктрини та закону багато говорити не варто.

Необхідно зазначити такий позитивний ефект від правової доктрини:

надання праву точності, узгодженості і прозорості за структурою;

сприяння справедливості і моралі;

зміцнення довіри закону;

сприяння глобалізації права, враховуючи, зокрема, що вчені підтримують міжнародні контакти;

сприяння стабільності в світі, де панує політична динаміка.

Можна сподіватися, що правова доктрина відіграватиме важливу роль у процесі уніфікації європейського права. Однак ця роль виявляється меншою ніж очікувалося. Правова інтеграція поряд із нормативною охоплює і доктринальну сферу, але на відміну від першої інтеграцію в доктринальній сфері цікавить не сам процес, а результат інтегрування, що може бути представлений у вигляді трьох варіантів [5, с. 300]:

відбувається інтеграція нормативної сфери певного нормативного масштабу;

без зміни нормативних компонентів відбувається зміна в юридичній практиці за допомогою зміни тлумачення певних категорій і явищ;

- з'являється єдина стратегічна концепція правового розвитку певних сфер правового життя країн або регіонів.

Уніфікація правової думки виражається у тому, що при існуючому різноманітті правових точок зору, теорій і доктрин, варто ґрунтуватися на єдиних принципах пріоритету прав і свобод людини й громадянина, захисту приватної власності й інших основних постулатів права, визнаних у більшості країн світу [6].

У цілому, правова доктрина значно впливає на створення права. Наприклад, у багатьох країнах правові дослідники приєднуються до законодавчих комітетів. Крім того, у міжнародних відносинах типовий закон досить часто розробляється професорами.

Важливим питанням у цьому контексті є вплив вчених-юристів на політичні рішення. Політики часто використовують правову доктрину для того, щоб знайти підтримку. Також часто ті цілі та цінності, що обирають політики, юристи допомагають втілити у проект закону. Однак є межа. Якщо тиск на користь змін викликає занадто багато соціальних конфліктів, правова доктрина повинна діяти з метою сповільнення темпу змін.

Вплив правових досліджень на відправлення правосуддя також значно помітний. У багатьох країнах професора права призначаються членами судів, особливо верховних судів та конституційних судів. Відомим є факт того, що судді іноді застосовують результати досліджень вчених-правознавців. Іноді цього не трапляється залежно від традицій країни, але нерозумно припускати, що вони ігнорують їх.

Серед каналів впливу правової доктрини можна згадати також законодавчі ради (рада Constitutionаl у Франції, Lagredet у Швеції та ін), консультативні комітети конституційних судів (як у Польщі), а також висновки факультетів вузів з того чи іншого законопроекту.

Незалежна Україна одержала в спадок досить високий науковий потенціал. Це, передусім, Національна академія наук, сотні галузевих науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів. За науковим потенціалом Україна посідала, за класифікацією ЮНЕСКО, сьоме місце в світі.

Сьогодні вважається за необхідне суттєво підвищити роль наукової еліти в суспільно- політичному житті держави. Успішне реформування економіки, політики та соціальної сфери залежить від реального залучення наукового потенціалу країни до процесу прийняття державних рішень, виконання їх незалежної наукової експертизи, до глибинного аналізу тих явищ, що виникають у процесі зміни держави, суспільства, людини, до формування науково обґрунтованих цілей політики та шляхів їх досягнення, нових ідей і цінностей.

За умов сучасного світу, жодна держава не може обійтися без використання наукових розробок учених інших держав, що обумовлено, передовсім, економічною доцільністю. Всебічна співпраця українських вчених із зарубіжними колегами, їх участь у міжнародних наукових програмах, спільних проектах, розширення можливостей використання ними світових інформаційних ресурсів має підтримуватися державою.

Надзвичайно великого значення набуває діяльність науково-дорадчих органів, завданням діяльності яких є підготовка узагальнених пропозицій щодо концептуального розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування; забезпечення взаємодії центральних органів виконавчої влади, наукових установ та вищих навчальних закладів у питаннях опрацювання проектів законодавства.

На превеликий жаль, більшість наукових прогнозів-пропозицій, у тому числі з розробки законопроектів щодо вдосконалення конкретних правових норм і механізмів їх застосування, оголошуються на наукових та науково-практичних конференціях або друкуються у численних фахових виданнях юридичного спрямування, не фіксуються та не доводяться до законопроектних органів чи відомств, що займаються створенням відомчих нормативно-правових актів. Тому вчені констатують факт відсутності продуктивної взаємодії науковців та практиків. Наукові доробки, рекомендації часто залишаються на папері [7, с. 82].

Необхідно погодитися із думкою О.Ф. Скакун про те, що учені можуть й повинні більш ґрунтовно впливати на розробку концепцій законодавчих актів, здійснювати науковий супровід їх прийняття, формувати правову доктрину [8].

У процесі сучасного державного регулювання значно підсилюється роль планування та прогнозування, які є важливими складовими всього правотворчого процесу Прогнозування полягає у передбаченні на основі наявних даних напряму, характеру та особливостей розвитку тих чи інших явищ і процесів. Як вважає А.П. Заєць, принципове значення для підвищення якості проектів нормативно-правових актів має глибокий аналіз ситуації і підстав, що породжують необхідність їх підготовки та врахування досягнень науки, забезпечення активної участі у правотворенні широких верств населення, врахування громадської думки, пропозицій науковців і фахівців-практиків [9, с. 28].

У працях правознавців усіх часів були присутні виважені та оригінальні конструктивні рішення правових проблем. Надзвичайно популярним сьогодні є переймання ідей зарубіжних вчених, однак все ж таки варто детальніше зупинятися на їх перевагах та недоліках, можливості застосування у національних умовах. Дійсно, актуальними залишаються доктринальні витоки права, дослідження розвитку такої його характеристики на майбутнє. Інтелектуальна традиція запобігає відриву правового регулювання від соціальної дійсності та робить правову систему якісно вищого рівня розвитку. Спрямування права в напрямі принципу верховенства права, верховенства людини над державою здійснюється, у першу чергу, правовою доктриною, а вже потім - пересічними громадянами через праворозуміння та державою завдяки виконанню правових приписів.

У зв'язку з цим говорити про місце та значення юридичної науки як джерела та фактора подальшого розвитку права не потрібно. Наукові доробки роблять з права логічно розвинене, чітке, структуроване, змістовно завершене нормативне утворення.

Вдосконалення вітчизняної правової доктрини зумовлює зміну праворозуміння як сукупності принципів, на яких ґрунтуються структурні елементи правової системи, в тому числі й джерел (форм) права. Незаперечним є той факт, що в масовій суспільній свідомості України продовжують домінувати уявлення про право як знаряддя політики, інструмент примусу, зведену в закон волю, якщо й не якогось окремого панівного класу, то принаймні панівної частини суспільства.

Вчені-правознавці покликані виконувати ту роботу, яку раніше виконував увесь народ. Теоретики права мають доводити до свідомості та розвивати право, що лежить у народному дусі. Цим самим вони заповнюють прогалини в законах та звичаях, вказують шлях для подальшого розвитку законодавства та не допускають видання законів, що протирічать народному духу. Визнання людини найвищою соціальною цінністю обумовлює необхідність урахування її участі в процесах творення і реалізації права. Відповідно, змістом нової правової доктрини має стати переорієнтація вітчизняного правознавства із соціоцентричного на антропоцентричний підхід.

Список використаної літератури

1. Брызгалов А. И. О некоторых теоретико-методологических проблемах юридической науки на современном этапе / А. И. Брызгалов // Государство и право. - 2004. - N° 4. - С. 17.

2. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права / И. А. Покровский. - М.: Статут, 1998.

3. Голоскоков Л. В. Юридическая доктрина как основа правовой политики / Л. В. Голоскоков // Правовая политика и правовая жизнь. - 2004. - N° 3.

4. Peczenik А. Legal Doctrine and Value Pluralism / А. Peczenik // Associations. Volume 6. - 2002. - № 2. - Р 167-200.

5. Удовика Л. Г Трансформація правової системи в умовах глобалізації: антропологічний вимір: [монографія] / Л. Г Удовика. - Х.: Право, 2011. - 252 с.

6. Kampto M. Mondialisation et droit [Text] / M. Kampto // Athene. Revue hellenique du roit international. - 2000. - № 2. - Р 457-485.

7. Ковальський В. С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В. С. Ковальський, І. П. Козинцев. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

8. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: [підручник] / О. Ф. Скакун. - К.: Алента ; КНТ; ЦУЛ, 2009.

9. Заєць А. П. Роль Міністерства юстиції України у законотворчій діяльності / А. П. Заєць // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 1.

Подано до редакції 28 жовтня 2014 р.

Размещено на Allbest.ru