22

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

22

Національного університету ДПС України

Київський фінансово-економічний коледж

Комерційна таємниця в Україні та відповідальність за її порушення

Г.М. Бондаренко, кандидат юридичних наук,

доцент кафедри господарсько-правових дисциплін

Стаття присвячується проблемі інформації, інформаційному суспільству, видам інформації та способам захисту інформації. Окрему увагу приділено інституту комерційної таємниці та правовим засобам її захисту в Україні.

Ключові слова: інформація, правова інформація, конфіденційна інформація, комерційна таємниця, комерційне шпигунство, економічна розвідка, інформаційна безпека.

Article is devoted to the problem of media, information society, media types and how to protect information. Special attention is paid to the institution of trade secrets and the legal means to protect it in Ukraine.

Keywords: information, legal information, confidential information, trade secrets, industrial espionage, economic intelligence, information security

В умовах, коли в економіці іде жорстока конкурентна боротьба, підприємці прибігають до промислового, економічного, комерційного шпигунства (розвідки), тобто активних протиправних дій щодо збирання, накопичення і обробки інформації, яка містить комерційну таємницю.

Питання правової інформації активно обговорюється на сторінках юридичних видань. Цій проблемі присвячували свої праці відомі юристи як далекого і близького зарубіжжя, так і вітчизняні науковці: Э. Тоффлер, А. Турена, К. Коята, И. Лазарев, В. Лопатин, Б. Вербенко, Э. Брадман, Т. Полякова, В. Бритко, В. Цимбалюк, О. Орехов, М. Швец, Р. Колюжний, О. Селезньов, О. Шакірова, О. Кохановська та інші. Але внесення змін до Закону України "Про інформацію" [1], прийняття Закону України "Про доступ до публічної інформації" [2] потребує уточнення окремих положень щодо регулювання інформаційного суспільства, видів інформації, порядку доступу до інформації та способів її захисту робить цю тему актуальною.

Закон України від 13 січня 2011 року N° 2938 "Про внесення змін до Закону України "Про інформацію" визнано, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Сама по собі інформація, тобто будь-які відомості та/або дані є нематеріальним благом. Інформація стає об'єктом правових (інформаційних) відносин тільки тоді, коли вона відповідним чином оброблена і стає документом.

Документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі [1]. Іншими словами, це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітному або оптичному носії, чіпі пам'яті, на кіно - , відео - , фотоплівці або іншому носії [7, с.64].

У літературі інформацію розглядають в різних аспектах [5, с.751], у тому числі і як сукупність відомостей, повідомлень про господарську (комерційну) діяльність підприємств та їх зовнішнє середовище.

Підприємницька діяльність у всіх сферах економіки нерозривно зв'язана з одержанням, нагромадженням, збереженням і використанням різних відомостей, що характеризують як саму підприємницьку фірму, так і пов'язаних з нею партнерів, що хазяйнують [5, с.792].

Законом України "Про інформацію" [ст.5], передбачається можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Однак зазначене правило не стосується інформації, яка відповідно до ст.21 Закону є інформацією з обмеженим доступом, тобто конфіденційною. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом [1]. До такого виду інформації відносять і комерційну таємницю.

Відповідно до ст.505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою і не є легкодоступною для осіб, які, звичайно, мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність і була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Відповідно до ст.36 Господарського Кодексу України [4], до комерційної таємниці відносять відомості, пов'язані з виробництвом, технологією та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону [4].

Як бачимо, саме поняття "комерційна таємниця" ґрунтується на конфіденційності відомостей і стосується тільки інтересів підприємства (підприємців). Ось чому Закон України "Про інформацію" надає право діловим якостям (бізнесменам) самостійно визначити, що у їх справі є комерційною таємницею, як її краще захистити, розробити правила віднесення інформації до комерційної таємниці "КТ" та порядок її обігу.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року N° 611 дається перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці. Виходячи зі змісту названої постанови комерційну таємницю не становлять:

- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що, відповідно до чинного законодавства, підлягають оголошенню.

Проте підприємства зобов'язані подавати перелічені у постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства за їх вимогою.

В окремих випадках законодавець покладає охорону комерційної таємниці на органи державної влади. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформації, яка є комерційною таємницею, створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо їх охорони від недобросовісного комерційного використання.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України (ст.27 Закону України "Про інформацію") [1].

До кримінальних видів правопорушень, що посягають на комерційну таємницю, відносять: незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст.231 Кримінального кодексу України - КК України) та розголошення комерційної або банківської таємниці (ст.232 КК України).

Під незаконним збиранням на підставі, ст.231 КК України слід розуміти умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Під вчиненням дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, необхідно розуміти вчинення будь-яких дій, метою яких є добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарювання.

З суб'єктивної сторони обов'язковою ознакою цього злочину є мета - розголошення чи інше використання таких відомостей.

Злочин вважається закінченим, якщо збирання відомостей з метою розголошення чи інше використання спричинило істотну шкоду суб'єкту господарювання. Заподіяна шкода може бути як матеріальною, так і моральною і в кожному конкретному випадку їх розмір визначається окремо з урахуванням усіх обставин справи.

З суб'єктивної сторони даний злочин є умисним. Суб'єкт злочину загальний. Особа, яка досягла 16-річного віку. Кримінальна відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці передбачена ст.232 КК України. Дана стаття передбачає відповідальність за умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди їх власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Предметом злочину є відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю суб'єкта господарської діяльності.

Розголошення комерційної таємниці - це ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

Способи розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, можуть бути різними: повідомлення вказаних відомостей іншим особам, зокрема, конкурентам власника комерційної таємниці; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; інше умисне створення умов, які дають можливість стороннім особам ознайомитися з відомостями, що становлять комерційну та банківську таємницю, наприклад, залишення документів на робочому місці для того, щоб стороння особа, яка знаходиться у приміщенні, мала можливість ознайомитися з ними, коли винний під якимось приводом, виходить з приміщення на певний час; повідомлення відомостей, що містять комерційну та банківську таємницю, в засобах масової інформації тощо.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є наслідки у вигляді істотної шкоди, заподіяної суб'єкту господарської діяльності.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння суб'єкту господарської діяльності істотної шкоди. У разі, якщо заподіяна шкода не є істотною або взагалі не заподіяна, але встановлено, що у особи був прямий умисел на її заподіяння, її дії треба кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ст.232 КК України.

З суб'єктивної сторони розголошення комерційної та банківської таємниці характеризується прямим умислом і спеціальними мотивами - корисливими чи іншими особистими мотивами.

Суб'єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять комерційну та банківську таємницю, стали відомі у зв'язку з її професійною чи службовою діяльністю і які вона повинна зберігати в таємниці.

Отже, із зазначеного можна дійти висновку що:

Основна мета охорони комерційної інформації полягає у тому, щоб вона не потрапила до конкурентів. У окремих випадках потрібна охорона і чужих комерційних таємниць, які стали відомі підприємцю офіційним шляхом. Відсутність такого захисту може позбавити фірму вигідних партнерів, клієнтів, партнерів.

Надмірний захист доступу до інформації може ускладнити партнерські зв'язки і призвести до неоправданих комерційних витрат.

За неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

На наш погляд, норми кримінального Кодексу (ст. ст.231 і 232 занадто криміналізовані, необхідно зазначити про такі покарання, як позбавлення волі за діяння, які надумав суб'єкт господарювання.

комерційна таємниця правовий захист

Список використаної літератури

1. Про внесення змін до Закону України "Про інформацію": Закон України // Голос України. 2011. - 9 лютого. - № 24.

2. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 02.10.1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - 1 грудня. - № 48.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV - К.: Велес, 2008.

5. Скібіцький О.В. Організація бізнесу. Менеджмент підприємницької діяльності: [навч. посібник для студ. вищ. навч. закл.] / О. В Скібіцький, В.В. Матвеев, Л.І. Скібіцька. - К.: Кондор, 2011. - 912 с.

6. Про внесення змін до Закону України "Про інформацію": Закон України від 13 січня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - 13 січня. - № 2938-17.

7. Яременко О.І. Інформаційні відносини як предмет цивільно-правового регулювання. Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики / О.І. Яременко. - Х. - 2004. С.447.

8. Підопригора О.О. Розвиток законодавства України про інформацію. Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики / О.О. Підпригора. - Х. - 2004. - С.467.

Размещено на Allbest.ru