Визначення правового статусу особи в адміністративному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ

ТОКАР-БАЛАЖ Я.І

У нинішніх умовах питання правового статусу особи в Україні набуває особливої актуальності. Недосконалість вітчизняного законодавства, з одного боку, надто ускладнена надбудова системи органів публічної адміністрації та негативні явища корупції й владного свавілля з іншого, не дають можливості ефективно реалізувати громадянам та іншим особам їхні права у взаємовідносини з владними інституціями. Надмірна бюрократизація процесів діяльності органів публічної адміністрації, подекуди невисокий рівень професіоналізму персоналу та низький рівень адміністративних послуг спричиняють проблеми у взаємовідносинах із звичайними людьми, комфорт яких повинен бути пріоритетом.

Зважаючи на сказане, вважаємо, що своєчасним буде здійснити наукову розробку адміністративно-правового статусу особи в контексті останніх суттєвих змін та перебудови відносин з владою.

Слід відмітити вагомий вклад у розробку проблем визначення правового статусу особи в адміністративному праві здійснили такі вче- ні-правознавці, як В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, Р.А. Калюжний, Л.В. Коваль, А.Т. Комзюк, В.В. Копейчиков, Н.Р. Ніжник, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, О.І. Остапенко, В.П. Пєтков, В.О. Селіванов та інші вчені.

Метою статті є подальша розробка теоретичних напрацювань щодо характеристики правового статусу особи в якості учасника відносин у сфері публічного управління.

Традиційно для досліджень складних питань, пов`язаних із формуванням статусу та визначення певного місця в системі суб`єктів певної галузі права, існує потреба звернутись до теоретичних основ такої наукової розробки.

У першу чергу, необхідно привести позицію видатного українського вченого-адмі- ністративіста В.Б. Авер`янова, який дослідив питання співвідношення категорій «особа» та «громадянин» у адміністративному праві в констатував, що вони не є рівнозначними і найчастіше не збігаються. Проте далі вчений зазначав, що громадянство, яке виражає певний стан політико-правової належності людини, мають далеко не всі люди. Є так звані апатриди, особи без громадянства -- люди, котрі втратили громадянство однієї держави й не набули його в іншій. Крім того, особами, притягуваними до адміністративної відповідальності, можуть бути як іноземці, так і особи без громадянства. Інститут громадянства опосередковує відносини держави й особи, оскільки щодо держави особа виступає у специфічній ролі саме її громадянина, а держава, у свою чергу, адресується до неї не як до людини взагалі, а як до свого громадянина. Цей фактор значною мірою визначає правовий статус людини як суб`єкта адміністративного права. У контексті адміністративно-правового статусу фізичної особи, за певних обставин, допустиме вживання термінів «суб'єкт» і «особа» як тотожних поняттю «громадянин» [1, с.195]. Ми підтримуємо таку позицію вченого і будемо використовувати вищезазначене співвідношення зазначених категорій.

Адміністративно-правовий статус особи прямо пов`язаний із загальним правовим статусом і за своєю суттю є спеціальним. Тому для повноцінного аналізу цього явища коротко зупинимось на загальнотеоретичних підходах. Також зазначаємо що зважаючи на достатню наукову розробку теорії прав людини та правового статусу в науці загальної теорії держава та права, ми зупинимось тільки на найсуттєвіших визначеннях. Отже, правовий статус особи є системою прав, свобод і обов`язків, які знайшли своє чітке правове закріплення в нормах права, що визначають політико-правовий стан особи [2, с. 119]. Таке визначення є класичним і відповідає традиційним уявленням про статус людини та громадянина. З цього приводу правильною видається думка Єрмоленка Д.О., який зазначає, що поняття «людина» і «особа» відрізняються один від одного не за обсягом, а за змістом, в тому сенсі, що суттєве значення має соціальна природа людини, яку відображає поняття «особа», що вказує на зв'язок людини з соціальними законами її буття [3, с. 92]. Саме поняття «особа» ми використовуємо у роботі, зважаючи на її соціальну сутність і інтеграцію до публічних відносин.

З цього приводу у науковій літературі в частині аналізу правового положення персоніфікованої особи висловлюється думка про нестабільний індивідуальний правовий статус громадян, особливість якого полягає в тому, що він відображає зміни в часі: які саме права і обов`язки громадян фактично реалізуються в цей конкретний момент [4, с. 190191]. Павленко П.І. правильно відмічає, що правовий статус громадянина не може бути елементом, який встановлюється раз і назавжди, він змінюється та зміцнюється разом із розвитком суспільства і держави, наповнюється новим, більш глибоким і широким змістом, збагачується додатковими рисами, ознаками [5, с. 81-82]. Правовий статус особи в повному об`ємі характеризується сукупністю прав, свобод і обов`язків, якими особа наділяється як суб`єкт правовідносин, що виникають у процесі реалізації норм різних галузей права [6, с. 154]. Цікавим і не зовсім стандартним видається підхід В.Г. Сокурен- ко та О.М. Савицька, які стверджують, що правовий статус, встановлюючи межі можливого і дозволеного поводження людей, тим самим забезпечує вільну, автономну, суспільно корисну діяльність особистості [7, с. 154]. Особливістю такого підходу є спроба пере- форматувати відносини конкретної особи з владою, встановлення правил взаємин між ними.

Українська вчена М.А. Бояринцева зробила висновок, що правовий статус - це соціально допустимі та необхідні можливості особи не просто як індивіда, а як громадянина держави, оскільки вони гарантовані авторитетом держави. Зміст правового статусу в цілому визначає межі діяльності громадянина до інших осіб, колективів, держави, природи, рамки його активної та пасивної життєдіяльності [8, с. 179]. А.Г. Бережнов зазначав, що правовий статус є серцевиною нормативного вираження основних принципів взаємовідносин між громадянином і державою. За своєю суттю він є системою еталонів, зразків поведінки людей, що заохочуються і захищаються від порушень державою і, як правило, схвалюваних суспільством [9, с. 263]. Для системного урегулювання багатьох структурних компонентів правового статусу теорія права виробила диференціацію їх за галузевою ознакою. Мова йде про існування конституційно-правового, цивільного-правового, адміністративно-правового, кримінально- виконавчого й інших статусів осіб. За допомогою галузевого спрямування, різні види статусів характеризують певним чином особу як учасника правових відносин. Адміністративно-правовий статус є галузевим правовим статусом, який характеризує основні засади участі особи у якості суб`єкта адміністративного права або адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-правовий статус як правова категорія ґрунтується на положеннях загальної теорії права, теорії державного управління, конституційного, адміністративного права, а також інших галузей наукового знання. Йдеться, в першу чергу, про такі правові категорії, як правове положення, правовідношення, механізм правового регулювання, співвідношення права і законодавства [10, c. 14].

Адміністративно-правовий статус громадянина визначається як встановлена законом та іншими нормативно-правовими актами система прав та обов'язків громадянина, які реалізуються через суспільні відносини у сфері державного управління та забезпечуються системою юридичних гарантій на участь в управлінні державними справами і задоволенні публічних та особистих інтересів через діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування [8, с. 179].

Д.М. Бахрах під адміністративно-правовим статусом індивідуального суб`єкта розуміє правове положення громадян у її відносинах із суб`єктами виконавчої влади, врегульоване нормами державного і адміністративного права. Він є складовою частиною загального правового статусу громадянина [11, с. 40]. Інший вчений Ю.А. Тихомиров зазначав, що адміністративно-правовий статус громадянина - це встановлені законом і іншими правовими актами права, обов`язки і відповідальність громадянина, що забезпечують його участь в управлінні державою і задоволенні публічних і особистих інтересів завдяки діяльності державних органів. Причому регламентуються і охороняються як індивідуальні права громадян, так і публічні права і їх колективне вираження [12, с. 345346]. В. І. Новоселов стверджує, що громадянином в адміністративному праві слід розуміти «особу (людину), яка не перебуває в трудових або державно-службових стосунках з органами управління» [13, с. 17]. Адміністративно-правовий статус особи безпосередньо пов`язаний із участю в адміністративних правовідносинах та характеристиці в якості суб`єкта адміністративного права.

Особа не може самостійно наділити себе правами й обов'язками, ставши суб'єктом адміністративного права, таким вона може бути визнана тільки відповідними нормами права [14, с. 90].

У сучасних наукових роботах сформульовано багато визначень адміністративного права, однак однозначного розуміння цієї категорії дотепер не вироблено. Це однозначно пов`язано із надто складною природою адміністративного права.

Є.В. Курінний першочерговим завданням адміністративного права пропонує вважати здійснення правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення прав і обов'язків людини під час реалізації публічних потреб у рамках владно-управлінської діяльності, що охоплюється предметом адміністративного права. Другим головним завданням адміністративного права є здійснення правового захисту вказаних вище відносин, а також регулятивних відносин інших, передусім “управлінських” правових галузей [15, с. 109]. Як зазначають Р.С. Мельник та В.М. Бевзенко, адміністративне право становить собою галузь права, яка тісно пов`язана з інститутами публічної влади, публічного інтересу та публічного адміністрування. На думку цих вчених, адміністративне право регулює:

- суспільні відносини, які виникають у зв`язку із забезпеченням суб`єктами публічної влади, насамперед публічною адміністрацією, прав і свобод людини та громадянина;

- суспільні відносини, які мають місце у сфері публічного адміністрування об`єктів державної та комунальної власності;

- суспільні відносини, які мають місце у внутрішньоорганізаційній діяльності органів публічної влади;

- суспільні відносини у сфері взаємодії органів публічної влади з інституціями громадянського суспільства [16, с. 60].

Адміністративно-правовий статус особи формується у рамках тільки тих окремих груп адміністративно-правових відносин, які виникають щодо реалізації завдань та функцій органів публічної адміністрації, і відносин, пов`язаних з реалізацією державно-управлінських функцій виконавчими органами місцевого самоврядування. Внутріш- ньоорганізаційні та управлінські відносини здійснюються усередині органів публічної адміністрації, і тому з правовим статусом особи безпосередньо не пов`язані. Проте не враховувати цю категорію відносин при характеристиці адміністративно-правового статусу особи не можна.

Адміністративно-правовий статус визначає особу в якості суб`єкта адміністративного права, що характеризує її в якості активного учасника суспільних відносин, які виникають, розвиваються та припиняються у сфері публічного управління, адміністрування та інтегрування (взаємодії) з іншими публічними інституціями. Слід також вказати, що, крім цього, особа може не тільки впливати (бути активним учасником) на суспільні процеси, але й бути об`єктом впливу. У такому випадку мова йде про вплив управлінських рішень через правові акти на поведінку конкретних людей у процесі здійснення публічних повноважень та при вступі в публічні відносини, а також здатність нести адміністративну відповідальність та бути підданим адміністративним стягненням.

У окремих випадках нормативними актами може бути передбачено залучення приватних осіб до реалізації публічного управління в окремих сферах. У цьому разі фізичні особи наділяються частиною прав та обов`язків, що їх мають службовці (працівники) відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Під час реалізації таких прав та виконання обов`язків фізичні особи здійснюють публічне управління [16, c. 133]. адміністративний правовий свобода обов'язок

Таким чином, можна підсумувати:

1. Аналіз теоретичних напрацювань теоретико-правового та адміністративно-правового змісту правового статусу особи, ми дійшли до висновку, що адміністративно- правовий статус спеціальний правовий статус, який характеризує особу через її права, обов`язки та відповідальність у якості суб`єкта адміністративного права і забезпечує участь в суспільних відносинах, які виникають у зв`язку із забезпеченням суб`єктами публічної влади прав і свобод фізичних осіб, при взаємодії органів публічної влади з інституціями громадянського суспільства, а також опосередковано у відносинах, які пов`язані у сфері публічного адміністрування об`єктів державної та комунальної власності, а інколи - у відносинах, які мають місце у внутрішньо- організаційній діяльності органів публічної влади.

2. Ми підтримуємо позицію В.Б.Авер`янова, який у контексті адміністративно-правового статусу фізичної особи, за певних обставин, допустиме вживання термінів «суб`єкт» і «особа» як тотожних поняттю «громадянин». Тому при характеристиці адміністративно-правового статусу використовуються усі зазначені категорії.

3. Специфіка адміністративно-правового статусу особи обумовлена сукупністю нормативних правових актів, на основі яких він формується. Це обумовлено широким колом відносин, які врегульовані адміністративно- правовими нормами, що виникають між громадянами і органами виконавчої влади. При цьому слід зазначити, що юридичне закріплення адміністративно-правового статусу особи здійснюється не лише матеріальними, але і процесуальними адміністративно-правовими нормами. При цьому багато правових актів, що регламентують питання адміністративно-правового статусу особи, містять одночасно і матеріальні, і процесуальні правові норми.

4. У сучасних умовах спостерігається зміна пріоритету у регулюванні адміністративно-правових відносин у бік акцентуації державно-владної діяльності на захист осіб. Сервісний зміст діяльності органів публічного управління повинен стати основою для ефективної співпраці державних (владних) інституцій з інституціями громадського суспільства. Здатність особи бути активним учасником публічного управління повинна бути належним чином підкріплена на нормативно-правовому рівні, але занадто розгалужена система адміністративного законодавства не дозволяє в повній мірі забезпечити реалізацію прав конкретної особи.

5. Ми розділяємо занепокоєність вчених з приводу відсутності в адміністративних нормативно-правових актах визначення адміністративної правосуб`єктності, правоздатності та дієздатності, що, безперечно, негативно впливає на здатність брати участь у публічних відносинах через невизначеність межі «публічної здатності» конкретної особи. Також закріплення цих важливих категорій слугуватиме додатковими гарантіями дотримання законності в діяльності органів публічної адміністрації.

6. Включення особи в сферу публічного управління в якості активного учасника потребує розширення прав у цій сфері, запровадження додаткових гарантій та механізмів впливу на органи виконавчої влади, а також процедур оскарження рішень посадових осіб публічної адміністрації. З іншого боку, існує потреба у зменшенні владного впливу на приватну сферу особи, що призведе до розширення прав та свобод осіб та зменшення свавілля з боку посадових осіб органів публічної адміністрації.

Література

1. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Рсд. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). -- К,: Видавництво «Юридична думка», 2004.- 584 с.

2. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. - М.: Манускрипт, 1996 - 400с.

3. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Національний університет внутрішніх справ МВС України, Харків, 2002. - 175с.

4. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. М.: Наука, 1979. - 320с.

5. Павленко П.І. Правовий статус службовців органів внутрішніх справ (проблеми загальної теорії). - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Донецький інститут внутрішніх справ, Донецьк, 2003 - 164с.

6. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. Учебник. 3-е изд., пере- раб. и доп. М.: Юристъ, 2003. -- 585 с.

7. Сокуренко В.Г., Савицкая А.Н. Право, свобода, равенство. - Львов: Вища школа, 1981.- 231 с.

8. Бояринцева М.А. Адміністративно-правовий статус громадянина України. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07

- теорія управління; адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право.

- Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - Київ, 2005. - 213с.

9. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. Том. 1. Теория государства. М.: Издательство «Зерцало», 1998. - 340с..

10. Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник: Общ. часть. - М.: Норма - Норма- Инфра-М, 2000. - 640с.

11. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. М.: Юринформцентр, 1998. 798с.

12. Новоселов В.И. Правовое положение граждан в советском государственном управлении. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. - 217с.

13. Мацелик Т.О. Адміністративна правосуб'єктність як онтологічна здатність особи бути суб'єктом адміністративного права // Науковий вісник Чернівецького університету. 2011. Випуск 597. Правознавство. - С.90-94

14. Курінний Є.В. Предмет і об'єкт адміністративного права України: характеристика категорій в умовах системного реформування. - Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право - Національна академія внутрішніх справ України, Україна, Київ, 2004. - 428с.

15. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / за заг. ред.. Р.С.Мельника. - К.: Ваіте, 2014. - 376с.

Анотація