Інтелектуальна власність в умовах інноваційної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 346.5

Процеси, що виникають у сфері інтелектуальної власності та інноваційної діяльності потребують аналізу стану нор- мотворчих процесів та перспектив впровадження інновацій на підприємствах, з метою оцінки ефективності регіонів України, їх впровадження суб'єктами господарювання та їх вплив на розвиток економіки України в цілому.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Приєднання до Світової організації торгівлі та обраний Україною шлях інтеграції до Євросоюзу вимагає запровадження дієвих засобів захисту прав інтелектуальної власності, зближення та інтеграцію національної економічної системи до систем країн ЄС. Це ставить Україну перед вибором запровадження тієї моделі розвитку, яка прийнята ЄС за базову, тобто моделі інноваційного розвитку. Розвиток суспільства та економічна стабільність залежить від ефективного розвитку науково-технічного прогресу в країні. Процеси інноваційної діяльності потребують аналізу стану та перспектив впровадження інновацій на підприємствах, з метою оцінки ефективності регіонів України, їх впровадження суб'єктами господарювання та їх вплив на розвиток регіонів та економіки України в цілому.

Зв'язок вказаної проблеми із важливими науковими та практичними завданнями

Приєднання України, як і будь-якої іншої держави, до СОТ зумовлене об'єктивними процесами глобалізації, що ведуть до зростання взаємопов'язаності економічних систем окремих країн. Сучасний етап розвитку економіки України характеризується зміною пріоритетів національного прогресу. Так, світове співтовариство в умовах глобалізації суспільних та соціально-економічних процесів визначає відправним фактором суспільного прогресу саме розвиток людини та якісні внески в людський потенціал, по відношенню до яких культура виробництва, продуктивність праці та інші пріоритети вважаються вторинними. На сьогодні досягнення економічного розвитку шляхом широкомасштабного введення у господарський обіг таких продуктів інтелектуальної праці, як знання, технології, науково-технічні розробки тощо для їх комерціалізації та досягнення соціально-економічного ефекту, визнається моделлю інноваційного розвитку економіки Євросоюзу.

Звідси виникає потреба не тільки гармонізації вітчизняного законодавства з нормами і стандартами СОТ, які вже перевірені практикою співпраці країн-членів цієї світової організації, а й опрацювання механізму належного правового захисту прав інтелектуальної власності. Це, у свою чергу, вимагає великої уваги до проблем, пов'язаних з державним регулюванням у зазначеній сфері, впровадженням і удосконаленням чітких механізмів такого регулювання.

Суворе дотримання та виконання законів є основним принципом правової політики України. Боротьба з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності віднесена до одного з пріоритетних напрямів внутрішньої політики України і є пріоритетним напрямом роботи державних контролюючих органів, яка націлена на захист прав, свобод та законних інтересів громадян. Це зумовлено складною криміногенною ситуацією у цій сфері, значними матеріальними та моральними збитками, що завдаються економіці та авторитету держави, громадянам і підприємствам усіх форм власності, а також критикою з боку міжнародних організацій, що викликана поширенням в Україні цього виду правопорушень.

Уряд України ініціював формування найбільш актуальних для держави інноваційних проектів і ухвалив необхідні рішення для їх фінансової і адміністративної підтримки. Подібні ініціативи є надзвичайно важливими, оскільки вони демонструють політику держави щодо її пріоритетного ви- сокотехнологічного розвитку.

Проте, модернізацію економіки країни неможливо здійснити, використовуючи тільки адміністративні і фінансові ресурси, без створення в державі сприятливого інноваційного клімату і керованої інноваційної моделі її розвитку. Тобто необхідним є вироблення системи правил і стимулів, які активізували б до цього виду діяльності національний бізнес, широкі верстви науковців, освітян, винахідників уже без безпосередньої організаційної роботи держави.

Формулювання цілей статті (постановка завдання)

Особливими вимогами до характеру та темпів розвитку національної економіки після її виходу із багаторічного глибокого кризового стану постають завдання забезпечення її відтворювального інноваційного циклу на новій технологічній основі в умовах ринкової економіки, а також забезпечення соціальної спрямованості цього відтворювального циклу з максимально ефективним використанням інноваційного потенціалу країни, внутрішніх та зовнішніх ресурсів, досягнення випереджальних темпів динаміки розвитку порівняно з провідними країнами світу відповідно до напряму прогресу світової економіки.

Mетою дослідження є визначення шляхів удосконалення системи правового забезпечення охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності і на цій основі досягнення гармонізації законодавства в цій сфері в умовах розвитку інноваційної економіки.

Об' єктом дослідження є сукупність наукових поглядів, ідей, уявлень та понять щодо існуючої системи правових норм, юридичних та організаційних відносин, які виникають, розвиваються і припиняються в процесі інноваційної діяльності та при здійсненні порушень прав інтелектуальної власності.

Предметом дослідження є норми цивільного, господарського, адміністративного, кримінального права, міжнародних та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють порядок виявлення, дослідження і закріплення інформації у справах про порушення прав інтелектуальної власності, а також діяльність посадових осіб державних контролюючих органів щодо протидії правопорушенням у сфері інтелектуальної власності та інноваційної діяьності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання цієї проблеми

В Україні швидкими темпами протягом останніх десятиліть формується власна школа інтелектуальної власності, що націлена саме на забезпечення інноваційного розвитку держави. ЦІ питання розкриваються у працях вітчизняних та зарубіжних учених, які зробили вагомий внесок у дослідження питань правової охорони та захисту об'єктів промислової власності та інноваційної діяльності, зокрема праці: С. С. Алексєєва, Г. А. Андрощука, Ю. Л. Бошицького, М. К. Галян- тича, І. І. Дахна, О. В. Дзери, Р. Дюма, В. Жарова, І. Н. Звягіної, Ю. М. Капіци, Р. А. Калюжного, Л. В. Коваля, А. М. Коло- дія, В. В. Копєйчикова, М. Й. Коржанського,

A. Т. Комзюка, В. О. Котюка, В. І. Курила, П. І. Крайнєва, О. Е. Лейста, А. В. Міцкеви- ча, А. Ю. Олійника, Й. Е. Маміофи, П.С. Мат- вєєва, B. C. Мартем'янова, Л. О. Михайло- вої, Н.О. Можаровської, О. А. Підоприго- ри, О. О. Підопригори, А. Д. Святоцького,

B. В. Сергієнко, Р. Б. Шишки, О. Х. Юлдашева та інших.

Водночас слід зазначити, що раніше опубліковані роботи не в повній мірі вичерпують наявні практичні та теоретичні проблеми державної діяльності по боротьбі з правопорушеннями і злочинами у сфері інтелектуальної власності в умовах інноваційної економіки.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття

Система правових приписів утворювалася на рівні міжнародних угод та конвенцій у різних промислово розвинутих країнах протягом декількох століть. Національне ж законодавство формувалось у радянських умовах на засадах ігнорування прав на інтелектуальну власність з визнанням пріоритету держави над іншими інтересами окремих суб'єктів правових відносин.

У зв'язку з цим, для усвідомлення особливостей національної системи правових приписів, які утворюють юридичну основу охорони прав інтелектуальної власності в умовах інноваційного розвитку України, необхідно проаналізувати систему міжнародних угод, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів різного рівня, які в Україні призначені для охорони прав і законних інтересів суб'єктів правових відносин у галузі інтелектуальної власності в умовах інноваційної економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження і обґрунтування отриманих наукових результатів

Результати творчої діяльності виступають у декількох аспектах: як ідея, як наукове, культурне надбання суспільства, інформація, як матеріальний носій та як майнові та немайнові права, що виникають через факт їх створення, використання та розповсюдження [1, 215]. З найдавніших часів людина у своїй діяльності застосовує власний інтелект. Але особа завжди схильна до набуття власних, індивідуальних навичок і навіть здійснення відкриттів чи створення чогось оригінального, що нерідко впливає на соціум і здатне стати його спільним надбанням, яке передаватиметься з покоління в покоління. Таким шляхом розвивалося людство, і до певного історичного періоду ніхто не фіксував авторства на відкриття, винахід або твір тощо. Право власності творця на результат його інтелектуальної діяльності було запроваджене у суспільно-правових відносинах значно пізніше. Перший нормативний акт, який став прототипом захисту майнових прав авторів, було прийнято в державі з найпотужнішою для того часу промисловістю - Англії. Йдеться про так званий Закон королеви Анни 1709 року [2, 10]. Згідно з цим документом видавцям книг надавалося право впродовж 12-ти років з моменту першого опублікування контролювати перевидання цієї продукції.

Філософія забезпечення прав людини, яка в середині XVIII століття стала домінуючою у французькому суспільстві, мала значний вплив як на розвиток законодавства цієї країни, так і на відповідні суспільні відносини. Так, відомий автор та імпресаріо Бомарше створив першу в світі організацію із захисту прав авторів. А така ж організація, створена згодом (1850 року) Віктором Гюго і Оноре де Бальзаком, існує й донині [2, 10]. Французька практика вплинула на розвиток законодавства практично всієї Європи, крім Великої Британії. реформування інтелектуальний власність інноваційний

Еру міжнародного авторського права започатковано прийняттям 1886 року Берн- ської конвенції [3]. Цим документом на міжнародному рівні, окрім так званих не- майнових прав, за автором було закріплено майнове право на його твори, як право самостійно використовувати їх та виключне право дозволяти таке використання.

Поняття інтелектуальної власності вперше було введено у 1967 році Конвенцією [4], яка засновувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності, учасником якої у теперішній час є Україна, Російська Федерація та інші країни колишнього СРСР. Проте в радянському законодавстві поняття інтелектуальної власності не застосовувалося тривалий час. Так, юридичний енциклопедичний словник за редакцією А. Я. Сухарєва визначав інтелектуальну власність як умовний збірковий термін у міжнародних угодах, а також у законодавстві деяких країн [5, 126]. Це поняття включало права, що відносилися до літературних, художніх та наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- та телевізійних передач (тобто авторські права); наукових відкриттів, винаходів та інших прав, пов'язаних з різноманітними видами промислової власності, а також захистом від небросовісної конкуренції.

Баріхін А.Б. визначає інтелектуальну власність як сукупність правових відносин з приводу володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної власності, виключні права на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації [1,215].

Основними міжнародно-правовими джерелами, що регулюють питання інтелектуальної власності, є Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року

[6] (СРСР приєднався у 1965 р.), Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року

[7] (СРСР приєднався у 1973 р.), Договір про патентну кооперацію 1970 року, Берн- ська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1971 року [3], Договір про інтелектуальну власність по відношенню до інтегральних мікросхем 1989 року, Євразійська патентна конвенція 1994 року та інші.

Правове регулювання інтелектуальної власності в Україні, як і в більшості цивілізованих країн, започатковане на основі названих міжнародно-правових актів, які виступають еталоном для побудови національних систем авторського та патентного права. Інтелектуальна власність виділена у ст. 199 нового Цивільного кодексу України як самостійний об'єкт цивільних прав [8]. Разом з тим рівень розвитку країни, наявність достатніх коштів для забезпечення високоефективного правового механізму безпосередньо впливає на вибір його конкретної системи та форм реалізації цих прав, особливо патентування та охорони інтелектуальних прав.

Право інтелектуальної власності в Україні розвивається відповідно до європейської доктрини права інтелектуальної власності, з урахуванням потреби Інтеграції в міжнародні організації та національних особливостей і можливостей. Тому на сьогодні воно має досить складну структуру. Воно охоплює майнові права, тому за своєю сутністю є підгалуззю цивільного права, хоча включає і вертикальні відносини, переважно адміністративного (управлінського) характеру. Накопичений нормативний масив перебуває в стадії його оптимізації в рамках нового Цивільного кодексу України. Окрім цього, існує великий масив інших нормативних актів як на рівні спеціальних законів, так і інших підзаконних актів. Ця система постійно перебуває у стані розвитку та удосконалюється.

Як відомо, нині Україна є учасником майже двох десятків багатосторонніх міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності [9, 1]. У державі триває законотворча робота з приведення національного законодавства у повну відповідність з нормами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди Trips).

Останнім часом уряд схвалив низку рішень, що стосуються регулювання відносин у цій сфері. Зокрема, затверджено «Порядок присвоєння і нанесення на диски для лазерних систем зчитування спеціальних ідентифікаційних кодів», нанесених на імпортні диски, визначено повноважні органи, відповідальні за виконання Угоди про співробітництво у напрямі виявлення, запобігання та припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності тощо.

Система правового захисту інтелектуальної власності в Україні продовжує розвиватися. На сьогоднішній день в Україні вже створено необхідну нормативно-правову базу для регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Правовідносини тут регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного, Кримінального, Господарського, Митного кодексів, Кодексу України про адміністративні порушення, процесуальними кодексами, нормами окремих законів, підзаконни- ми правовими актами, яких зараз нараховується близько ста. В Україні, у першу чергу, прийнято низку нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в цій сфері: Закон України «Про авторське право та суміжні права», Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» , Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності», Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», Закон України «Про інноваційну діяльність», Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності» тощо.

Урядові заходи та його виконавчих органів спрямовані на розвиток правової регламентації сфери інтелектуальної власності та визнання України на міжнародній арені такою державою, де права інтелектуальної власності надійно захищені. Сформовано дієздатну інфраструктуру, що забезпечує застосування правових норм щодо захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному та судовому порядку. Так, Указом Президента України передбачено ряд заходів у сфері інтелектуальної власності щодо охорони прав її суб'єктів та забезпечення підготовки фахівців у цій сфері. Зокрема, передбачено утворення у складі Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України спеціальних підрозділів боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності, у складі Державної служби інтелектуальної власності - підрозділу інспекторів з питань інтелектуальної власності та, що особливо вчасно, - запровадження у вищих навчальних закладах курсу з прав інтелектуальної власності.

Процес формування та вдосконалення нормативно-правової бази щодо інноваційної діяльності в країні особливо активним є в останні роки. Перший суттєвий крок у цьому напрямку вже зробив Президент України, який ще у жовтні 2010 року підписав Закон про головні пріоритетні напрями наукового і інноваційного розвитку держави, а у 2011 Закон «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні».

Таких напрямів є сім, і вони повною мірою відповідають ресурсному, людському потенціалу України, перспективам її гео- політичного поступу. Так, стратегічними пріоритетними напрямами наукового і інноваційного розвитку України на 2011-2021 роки є:

1) освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефек- тивних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії;

2) освоєння нових технологій високотех- нологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки;

3) освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нано- технологій;

4) технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу;

5) впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

6) широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища;

7) розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки.

Уряд України ініціював формування найбільш актуальних для держави інноваційних проектів і ухвалив необхідні рішення для їх фінансової і адміністративної підтримки. Подібні ініціативи є надзвичайно важливими, оскільки вони демонструють політику держави щодо її пріоритетного високотехнологічного розвитку. Забезпечення розвитку інноваційної діяльності, новітніх технологій становлять 14 законодавчих актів, близько 50 нормативно-правових урядових актів, понад 100 різноманітних відомчих документів, що регламентують інноваційну діяльність і трансфертехнологій за такими важливими аспектами, як визначення науково-технологічних та інноваційних пріоритетів, фінансове забезпечення інноваційної діяльності, функціонування технологічних парків тощо. Проте, як слушно зазначає П. С. Матвєєв, відсутність сформованого системного підходу, науково обґрунтованих концептуальних засад та єдиного структурованого «дерева цілей» державної науково-технологічної та інноваційної політики, не компенсується збільшенням кількості законодавчих і нормативно-правових актів, численними змінами та доповненнями до них [10, 211-212]. Законодавчу базу щодо інноваційного розвитку та формування державної інноваційної політики крім базових законів «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Пр о інноваційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків», Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України становлять прийняті спеціальні закони, положення яких спрямовані на регулювання відносин саме на стадії розробки програм. Зокрема, мова йде про Закони України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Пр о пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про державні цільові програми», а також низку підзаконних актів, якими протягом останніх років затверджувалися програми інноваційного розвитку. Прикладом таких актів можуть бути Постанови КМУ «Про затвердження переліку державних наукових і науково- технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки», «Про затвердження Положення про державну наукову і науково-технічну програму» тощо.

Усі ці заходи Уряду України позитивно оцінені зарубіжними, у тому числі й американськими, експертами.

Таким чином, вдосконалення правових засад у цій важливій сфері триває системно, послідовно й поетапно.

Варто зауважити, що активізація інноваційної діяльності має дуже важливе значення як на рівні підприємства, так і на рівні держави. Оскільки тільки при розвитку науки, техніки, технологій можливий випуск конкурентоспроможної продукції та послуг. Коли підприємство випереджає конкурентів в освоєнні досягнень науково-технічного прогресу, тільки тоді воно має змогу отримувати прибуток [11, 34]. З огляду на це, по-перше, в країні має бути втілена дієва державна політика, спрямована на пріоритетний науково-технологічний розвиток економіки (поки що така політика лише декларувалася). Очевидно, що ця політика має набути головних програмних засад найбільших політичних партій України, стати пріоритетною в реальних діях як керівників держави, так і усіх рівнів державного управління, стати домінуючою компонентою навчальних планів і програм вищих навчальних закладів, наукових установ.

Важливим результатом цієї політики має бути принципова зміна ставлення держави до зовнішніх запозичень. Їх можна брати лише у крайніх випадках і лише для інвестицій у високотехнологічне виробництво, тому що Україна практично вичерпала свої можливості щодо запозичень. Держава повинна бути основним джерелом фінансування розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. Важливим чинником для підвищення інноваційного рівня України є освоєння та застосування прогресивних технологій та наукомісткої продукції. Порівняно з країнами Європи в Україні частка підприємств, які використовують у своїй діяльності інформацію від державних науково-дослідних інститутів і університетів вища. Але відсоток інноваційних підприємств, що користуються власними або приватними джерелами інформації (консультанти та консультаційні об'єднання) вище ніж відсоток тих, що використовують інформацію державного сектору, це свідчить про те, що зв'язок між державним та підприємницьким сектором досить обмежений. Відповідно, необхідно розвивати законодавчу базу для більш тісного співробітництва державного та підприємницького сектору, оскільки тільки при ефективному, стимулюючому розвитку підприємств Україна буде економічно стабільною та розвиненою.

Можна визначити ще низку важливих складових моделі інноваційного розвитку України. Але всі вони спрацюють лише за умови консолідації країни, навколо пріоритетного, високотехнологічного розвитку суспільства.

Нині є всі підстави стверджувати, що норми регулювання правових відносин у сфері інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні цілком відповідають міжнародним стандартам.

Література

1. Барихин А.Б. Большой энциклопедический словарь. - М.: Книжный мир, 2002, с. 215

2. Юридический словарь / Под ред. С.Н. Братусь и Н.Д. Казанцева - М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1953.

3. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 г. // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. - М.: Логос, 1993.

4. Стокгольмская конференция по интеллектуальной собственности 1967 г., об основании Всемирной организации интеллектуальной собственности // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. - М.: Логос, 1993.

5. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев; Ред. колл. М.М. Богуславский, М.И. Козырь, Г.М. Миньковский и др. - М.: Сов. энциклопедия,1984.

6. Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20 марта 1883 года, пересмотренная в Брюсселе 14 декабря 1900 г., в Вашингтоне 2 июня 1911 г., в Гааге 6 ноября 1925 г., в Лондоне 2 июня1934 г., в Лиссабоне 31 октября 1958 г. и в Стокгольме 14 июля 1967 г. // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. - М.: Логос, 1993.

7. Всемирная конвенция об авторском праве (пересмотренная в Париже 24 июля 1971 года) // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. - М.: Логос, 1993.

8. Цивільний Кодекс України, Цивільно- процесуальний Кодекс України / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - К.: Юрінком, 1996. - № 2. - 286 с.

9. Авторское право Украины: Сборник нормативно-правовых актов / Сост. В.В. Ситцева. - К.: Агентство по защите прав авторов «Ринкор-поралес», 1996. - 168 с.

10. Матвєєв П. С. Господарсько-правове регулювання інноваційної діяльності (теоретичний аспект) : [монографія] / П. С. Матвєєв. -- К., 2013. -- 328 с.

11. Андросова О.Ф., Череп А.В. Трансфер технологій як інструмент реалізації інноваційної діяльності. Монографія. - К.: Кондор, 2007.- 356 с.

Анотація

Статья посвящена исследованию проблем реформирования системы государственного регулирования и управления в сфере охраны и использования интеллектуальной собственности, инновационной деятельности в Украине с целью усовершенствования института интеллектуальной собственности в инновационной экономике Украины.

Ключові слова:, інтелектуальна власність, інтелектуальний потенціал, інноваційна політика, промислова власність, державне регулювання, державне управління.

Стаття присвячена дослідженню проблем реформування системи державного регулювання та управління у сфері охорони та використання інтелектуальної власності, інноваційної діяльності в Україні з метою вдосконалення інституту інтелектуальної власності в інноваційній економіці України.

The article is devoted to research of reform problems of the government regulation system and administration in the sphere of protection and use of intellectual property, innovation activity in Ukraine for the purpose of intellectual property institution in the innovation economy of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru