Правова оцінка діяльності самопроголошених організацій у документах Верховної Ради України та рішеннях українських судів: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ САМОПРОГОЛОШЕНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ДОКУМЕНТАХ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ТА РІШЕННЯХ УКРАЇНСЬКИХ СУДІВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Діяльність так званих ДНР/ЛНР з юридичної точки зору потребує однозначного тлумачення як на рівні законодавчих актів, так і в рішеннях правозастосовних органів та судів. Від цього залежить цілий комплекс правових наслідків: від умов правомірності виконання військовослужбовцями та працівниками правоохоронних органів наказів та/чи розпоряджень до підстав надання тих чи інших пільгових статусів особам, які постраждали внаслідок участі в конфлікті.

При цьому, якщо узагальнювати, то у публічному дискурсі діяльність цих організацій висвітлюється здебільшого через призму поняття «тероризм», що сприймається далеко не однозначно. Так, у ході розгляду у Шевченківському районному суді м. Києва справи про встановлення факту збройної агресії Російської Федерації проти України лунає думка про те, що «принципово важливо, що органи державної влади прийняли помилкову позицію кваліфікації дій та подій, що мають місце на сході України як тероризм/сепаратизм, який підтримується Росією, а не як безпосередня збройна агресія РФ. У підсумку це коштуватиме не тільки життя тисяч співвітчизників, які й по сьогоднішній день офіційно ведуть боротьбу з терористами, а не з агресором, проте йде мова і про сотні мільярдів доларів завданої шкоди, які Україна не зможе відшкодувати з агресора» [1].

Аналіз правових актів Верховної Ради України свідчить про віднесення СО до числа терористичних за своєю природою. Так, пропонується святкувати річниці звільнення міст від «проросійських терористів» [2], звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, Європейського Парламенту і парламентських асамблей міжнародних організацій щодо продовження та посилення санкцій проти Російської Федерації за організацію терористичних актів в Україні містить конструкції «агресія РФ проти України», «окуповані Російською Федерацією території», «російська терористична агресія проти України», які у наведеному переліку закликів парламенту логічно пов'язані з вимогою виконання мінських зобов'язань, що свідчить про те, що ці поняття пов'язуються парламентом саме з подіями на територіях Донецької та Луганської областей.

Схоже розуміння відповідних подій міститься у Заяві про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян Від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду з метою притягнення до кримінальної відповідальності у Міжнародному кримінальному суді щодо передбачених статтями 7 та 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду злочинів проти людяності, воєнних злочинів, скоєних на території України, починаючи з 20 лютого 2014 року і по теперішній час, вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», яких визначить прокурор Міжнародного кримінального суду. Беручи до уваги, що наведені дії містять ознаки тяжких та особливо тяжких злочинів проти людя-.

Нарешті, закликаючи «парламенти та уряди країн світу визнати так звані «Донецьку народну республіку», «Луганську народну республіку» та інші подібні формування терористичними організаціями, докласти до цього зусиль як на національному, так і міжнародному рівні» Верховна Рада України зазначає: «Український народ, Збройні Сили України, Національна гвардія України, загони територіальної оборони, усі патріоти України, які розмовляють різними мовами, які ходять до різних церков, під синьо-жовтим прапором дають гідну відсіч агресії терористів. Але підтримка терористів з боку Російської Федерації - найманцями, технікою, а в останні дні й безпосереднім використанням зброї російськими підрозділами проти українських військових - веде до продовження війни і перешкоджає встановленню миру» [4].

Разом з тим суто правові наслідки цих актів парламенту залишаються неоднозначними, про що свідчить у тому числі триваючий розгляд у парламенті проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо визнання організацій терористичними (реєстр. № 1840), поданого Кабінетом Міністрів України.

Невизначеність, яка простежується в актах парламенту (відбувається збройна агресія чи терористична діяльність), не повинна відтворюватися у вироках судів, у яких конкретні особи притягуються до кримінальної відповідальності за окремими статтями Кримінального кодексу України. У цьому контексті, в першу чергу, заслуговують на увагу вироки за вчинення злочинів «терористичної спрямованості».

Так, вироком Слов'янського міськра- йонного суду Донецької області від 8 квітня 2016 року особу засуджено за участь у теро- ності та воєнних злочинів, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, Верховна Рада України цією Заявою:

визнає відповідно до пункту 2 статті 11 та пунктів 2, 3 статті 12 Римського Статуту юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо скоєних злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян, починаючи з 20 лютого 2014 року і по теперішній час [3].

ристичній організації ДНР3. Тут рішенням суду фактично розтлумачено зміст Указу Президента №405, який насправді обмежений для широкого загалу4 і не уточнює, де

На підставі Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»» на території Донецької області триває антитерористична операція, спрямована на припинення діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка» (далі «ДНР» ).

Встановлено судом, що у березні - квітні 2014 року у Донецькій області розпочала свою активну діяльність так звана «ДНР». Основною метою діяльності даної організації, її формувань є насильницька зміна і повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України шляхом створення незаконного державного утворення «ДНР», встановлення своєї терористичної псевдовлади, вчинення терористичних актів, диверсій, військове протистояння правоохоронним органам та Збройним силам України, органам державної влади, фізичне знищення їх особового складу, залякування населення, захоплення адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та вчинення інших тяжких і особливо тяжких злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно - політичної ситуації у державі.

Вказана терористична організація створена на території Донецької області на початку квітня 2014 року та має стійку, організовану структуру військового типу, єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархіч- ність, дисципліну, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з планом спільних злочинних дій. Члени «ДНР» мають у своєму розпорядженні сукупність технічних пристроїв та засобів, що застосовуються для ураження живої сили, техніки, споруджень та інших цілей, у тому числі вогнепальну зброю, важке військове озброєння та техніку.

Зазначене свідчить про те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 року - «Донецька народна республіка» є терористичною організацією, яка здійснює цілеспрямовану суспільно небезпечну діяльність [5].

Відповідно до статей 107 та 112 Конституції України постановляю:

1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (додається, таємно).

2. Контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим Указом, покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

саме і проти кого відбувається антитерорис- тична операція і чи відбувається вона взагалі. Ці питання відносно деталізовані Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерорис- тична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. у Законі України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» [6], на який суд, на жаль, не посилається.

Але логіка визнання ним ДНР терористичною організацією наступна:

1) збройний конфлікт на території Донецької області є антитерористичною операцією;

2) метою діяльності даної організації, її формувань є насильницька зміна і повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України шляхом створення незаконного державного утворення «ДНР», встановлення своєї терористичної псевдовлади, вчинення терористичних актів, диверсій, військове протистояння правоохоронним органам та Збройним силам України, органам державної влади, фізичне знищення їх особового складу, залякування населення, захоплення адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та вчинення інших тяжких і особливо тяжких злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно - політичної ситуації у державі;

3) дана організація має стійку, організовану структуру військового типу, єдиноначальність, підпорядкованість, чітку іє- рархічність, дисципліну, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з планом спільних злочинних дій;

4) члени «ДНР» мають у своєму розпорядженні сукупність технічних пристроїв та засобів, що застосовуються для ураження живої сили, техніки, споруджень та інших цілей, у тому числі вогнепальну зброю, важке військове озброєння та техніку.

На цій підставі і з посиланням на статтю 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» суд розцінює ДНР як терористичну організацію.

Зауважимо, що терміни, що містяться у ст. 1 зазначеного Закону, використовуються в такому значенні в цьому законі (виділення наше - В.Г.), що не означає правомірність їх використання для цілей застосування інших нормативно-правових актів (у тому числі КК України).

Крім того, значна частина із наведених вище ознак ДНР як організації, не міститься у визначенні, на яке посилається суд, і, відповідно, не має значення для визнання організації терористичною6, хоча може свідчити про наявність у діях її учасників складів багатьох інших злочинів.

Стаття 24. Відповідальність організації за терористичну діяльність

Організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. кримінальний законодавство парламент терористичний

У разі визнання судом України, в тому числі відповідно до її міжнародно-правових зобов'язань, діяльності організації (її відділення, філії, представництва), зареєстрованої за межами України, терористичною, діяльність цієї організації на території України забороняється, її українське відділення (філія, представництво) на підставі рішення суду ліквідується, а належні йому майно і майно зазначеної організації, яке знаходиться на території України, конфіскуються.

Заява про притягнення організації до відповідальності за терористичну діяльність подається до суду відповідно Генеральним прокурором України, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя у встановленому законом порядку.

Іншим вироком участь особи у складі підрозділів ДНР розцінено як участь у діяльності не передбачених законом збройних форму- вань. При цьому, аналогічне рішення іншого суду свідчить про кваліфікацію дій особи за статтею 260 КК навіть за умови, що, як встановлено в мотивувальній частині вироку, винний «здійснював збройний опір військовослужбовцям Збройних сил України, задіяним на проведення антитерористичної операції, які дислокувались у с. Піски Ясинуватського району Донецької області» [8]. Іншими словами, участь у складі збройного формування організації, яка чинить спротив силам антире- рористичної операції, судом не кваліфіковано як участь у терористичній організації.

У той же час, в іншому вироку У період часу з 08 жовтня 2014 року по 19 березня 2015 року, ОСОБА_1, діючи умисно на території- м. Донецька за власною ініціативою вступив до терористичної згідно зі ст. 1 п. 16 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організації «Донецька народна республіка» (далі за текстом «ДНР»), утвореної 07 квітня 2014 року у м. Донецьку, одним із основних завдань якої є зміна меж території та державного кордону України у спосіб, що суперечить порядку, вста- сової допомоги від інших учасників терористичної організації та осіб, лояльно налаштованих до терористичної діяльності, чим також забезпечується існування вказаної терористичної організації., визнавши з посиланням на статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» органіновленому Конституцією України (а саме - шляхом відокремлення від України території Донецької області в порушення порядку, встановленого Конституцією України, згідно зі ст. ст. 2, 73 якої територія України є цілісною і недоторканною, а питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом), тобто стійкого об'єднання не- визначеної кількості осіб (більше трьох), що створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в якому її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації, а саме до структурного підрозділу так званого «силового блоку» терористичної організації «Донецька народна республіка» - не передбачених законом збройних формувань «Семенівський батальйон».

Завідомо для ОСОБА_1 учасники вказаної терористичної організації з моменту її створення систематично вчиняли на території України терористичні акти, здійснювали залякування населення, вбивства громадян, захоплення адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування України, вчиняли інші тяжкі й особливо тяжкі злочини, що призводило до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні.

ОСОБА_1 усвідомлював, що основною метою діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка» є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України, шляхом створення незаконного державного утворення «Донецька народна республіка» на території Донецької області в порушення порядку, встановленого ст. ст. 2, 73 Конституції України.

Вказана терористична організація завідомо для ОСОБА_1 є стійкою, має чітку ієрархію та структуру, яка складається з так званих «політичного» та «силового» блоків, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з планом спільних злочинних дій.

На керівників зазначених вище «блоків» терористичної організації «Донецька народна республіка» покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входили до вказаних блоків.

При цьому на керівників та учасників так званого «силового» блоку (не передбачених законом збройних формувань) покладається забезпечення стійкості терористичної організації шляхом вчинення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів і військовослужбовцями Збройних Сил України. У свою чергу, на представників так званого «політичного» блоку покладаються організація збору та отримання матеріальної і фінан- зацію ДНР терористичною (вказавши при цьому, що її «основною метою діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка» є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України, шляхом створення незаконного державного утворення «Донецька народна республіка» на території Донецької області в порушення порядку, встановленого ст. ст. 2, 73 Конституції України»), суд кваліфікував дії підсудного, який здійснював бойове чергування як оператор ПЗРК Переносний зенітно-ракетний комплекс., за статтею 258-3 КК як участь у діяльності терористичної організації.

У свою чергу, іншим вироком діяльність особи із сприяння ремонту та виготовленню озброєнь для «ДНР» кваліфікована за частиною першою статті 256 КК, а сама організація фактично визнана злочинною в «класичному» розумінні, без посилань на її терористичний (за іншими вироками) характер. Така різниця у кримінально-правовій кваліфікації повинна стати предметом дослідження, адже проблема має не лише схоластичний характер, правові наслідки різних підходів суттєво різняться. Зокрема, є різниця у підслідності, у розмірах санкцій (причому доволі суттєва), у наявності/відсутності підстав для застосування заходів кримінально- правового характеру щодо юридичних осіб тощо.

У літературі достатньо позицій щодо виокремлення специфічних ознак терористичних організацій. Так, М.В. Семикін зазначає: вони можуть ставити за остаточну мету спонукання до вчинків і задоволення їх інтересів в економічній, політичній, національній, соціальній чи іншій сфері, а як засіб залякування використовувати вчинення вибухів, підпалів, втручання в діяльність ЕОМ, захоплення заручників, викрадення людей, особливо представників владних структур або іноземних громадян. Однак лише тоді їх діяння можливо розцінювати як терористичні, коли як невід'ємний структурний елемент, що зв'язує допоміжну дію з кінцевим результатом, виступає залякування населення [11]. Аналогічних висновків вчений дійшов і в результаті дисертаційного дослідження, підкреслюючи конститутивне значення мети залякування населення для віднесення організації до числа терористичних [12].

На думку С. Єфремова, здійснення терористичної діяльності передбачає гуртування осіб на єдиній ідейній платформі; від них нерідко вимагається здатності до самопожертви, а з іншого боку - готовності здійснити варварський терористичний акт, потерпілими від якого здебільшого стають ні у чому не повинні люди [13]. В.В. Кухар вважає, що тероризм у широкому розумінні (злочини терористичної спрямованості) - це суспільно небезпечні діяння, спрямовані на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи або групи осіб до вчинення чи відмови від вчинення певних дій [14].

І хоча в одному із наведених нами вироків залякування населення включено судом до переліку цілей СО, там, на наш погляд, бракує чіткої логіки, яка б безпосередньо відповідала змісту поняття «тероризм» (залякування населення як мета першого рівня та водночас засіб досягнення більш віддаленої цілі - спонукання держави України до вчинення чи відмови від вчинення певних дій).

При цьому, складний характер диспозиції частини першої статті 258 КК, де залякування населення є лише однією з цілей вчинення терористичного акту нарівні із порушенням громадської безпеки, провокацією воєнного конфлікту тощо, формально дає можливість кваліфікувати за «терористичними» статтями занадто широке коло суспільно небезпечних діянь.

На наш погляд, варто звузити ознаки складу злочину «терористичний акт», що матиме наслідком більш чітке окреслення ознак терористичної організації. Зокрема, використавши при цьому підходи, зафіксовані в актах міжнародного характеру. Так, Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму передбачає кримі- налізацію фінансування не лише актів тероризму, перелічених у відомому списку конвенцій, а й будь-якого іншого діяння, спрямованого на те, щоб викликати смерть будь-якої цивільної особи або будь-якої іншої особи, яка не бере активної участі у воєнних діях у ситуації збройного конфлікту, або заподіяти їй тяжке тілесне ушкодження, коли мета такого діяння в силу його характеру чи контексту полягає в тому, щоб залякати населення чи змусити уряд чи міжнародну організацію вчинити будь-яку дію або утриматись від неї.

У цьому контексті важливе значення також має правова оцінка зовнішнього впливу на СО, їх появу, поточне функціонування та кінцеві цілі їх діяльності. Ігнорування цього, як мінімум, викривляє реальність і має наслідком неправильну кримінально-правову кваліфікацію за статтями про злочини проти громадської безпеки замість норм про злочини проти основ національної безпеки чи проти миру.

Якщо ж тенденція на «терористичну» кримінально-правову оцінку діяльності СО триватиме (що цілком можливе), необхідним є ретельніший підхід до визначення їх ознак саме з точки зору кримінального законодавства, уникаючи посилань на Закон України «Про боротьбу з тероризмом», та вжиття низки заходів для забезпечення єдності судової практики по відповідних справах, що й повинно стати предметом подальших досліджень у цій сфері.

Література

1) Постанова Верховної Ради України від 31.03.2016 р. №1069-VIII «Про внесення змін до розділу I додатка до Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2016 році» щодо звільнення міст Краматорська та Слов'янська від проросійських терористів» // Відомості Верховної Ради України. - 2016. - № 16. - Ст. 184.

2) Постанова Верховної Ради України від 04.02.2015 р. №145-VIII “Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» // Відомості Верховної Ради України. - 2015. -№ 12. - Ст. 77.

3) Заява Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму» // Відомості Верховної Ради України. - 2014. - № 36. - Ст. 2002.

4) Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» // Відомості Верховної Ради України. - 2014. - № 44. - Ст. 2040.

5) Семикін М.В. Кримінальна відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / М.В. Семикін; Нац. ун-т внутр. справ. -- Х., 2004. -- 19 с.

6) Єфремов С. Створення організованого злочинного угруповання: кримінологічні та кримінально-правові аспекти / С. Єфре- мов // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2012. - №93. - С. 31.

Анотація

The Article dedicated to analysis of current legislation implementation trends as well as the parliament documents related to self-proclaimed organizations functioning in the East of Ukraine.

It is opined, that the Verkhovna Rada of Ukraine in the series of documents of the declarative nature (announcements, regulations) uses different terminology, including “aggression” and “terrorism” thus making law enforcement process more difficult. It is also concluded that courts also implement the criminal legislation differently applying different articles (on terrorism and other crimes) to the similar cases regarding actions of the self-proclaimed organization members.

Размещено на Allbest.ru