Адміністративно-правові засади регулювання діяльності підприємств агропромислового комплексу України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ДВНЗ «Запорізький національний університет»

Адміністративно-правові засади регулювання діяльності підприємств агропромислового комплексу України

B.C. Литовченко

Вітчизняний агропромисловий комплекс є локомотивом вітчизняної економіки, що дозволяє створювати нові робочі місця, наповнювати бюджет та збільшувати обсяги експорту. Особливо це актуально в умовах євроінтеграційних процесів, тому надзвичайно важливо постійно досліджувати та вдосконалювати адміністративно-правові засади регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств з метою приведенім їх у відповідність до санітарних та фітосанітарних заходів та технічних регламентів Європейського Союзу. Досягнення зазначеної мети забезпечить конкурентоздатність українського агропромислового комплексу та вільний доступ вітчизняної сільськогосподарської продукції на ринки ЄС.

Різні аспекти адміністративно-правового регулювання діяльності підприємств державного та приватного секторів економіки досліджували у своїх працях такі відомі вчені адміністративісти, як В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, І.В. Арістова, Д.Н. Бахрах, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, М.Ю. Кравчук, О.В. Кузьменко, В.І. Курило, В.В. Ладиченко, І.Ю. Ломакіна, Р.С. Мельник, Н.Р. Нижник, Н.В. Хорощак, В. К. Шкарупа, В.З. Янчук та ін.

Із останніх досліджень варто виділити дисертаційні дослідження І.Ю. Ломакіної «Державне регулювання сільського господарства в Україні (адміністративно-правовий аспект)» [1] та М.Ю. Кравчук «Державний контроль у сільському господарстві України» [2]. Зокрема, М.Ю. Кравчук досліджує систему суб'єктів державного контролю у сільському господарстві України, а І.Ю. Ломакіна приділяє увагу саме адміністративно-правовому аспекту державного регулювання суспільних відносин в агропромисловому комплексі України. Проте, чинне адміністративне та аграрне законодавство знаходяться в стадії активного реформування, особливо в контексті ратифікації Україною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що вимагає науково обґрунтованого підходу щодо внесення змін до чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів. Саме тому, метою статті є дослідження адміністративно-правових засад регулювання діяльності підприємств агропромислового комплексі України та формулювання пропозицій щодо удосконалення чинного адміністративного законодавства.

Зазначимо, що діяльність підприємств агропромислового комплексу України регулюється значною кількістю законів та підзаконних нормативно-правових актів. По-перше, це Цивільний та Господарський кодекси України, Закони України: «Про господарські товариства», «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про пестициди і агрохімікати», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про ветеринарну медицину», «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», «Про молоко та молочні продукти», «Про аквакультуру» тощо.

По-друге, це закони, які регулюють земельні відносини в діяльності підприємств агропромислового комплексу України Земельний кодекс України, Закони України: «Про землеустрій», «Про оцінку земель», «Про оренду землі», «Про охорону земель», «Про меліорацію земель», «Про державну експертизу землевпорядної документації».

По-третє, це Закони України, які регулюють питання здійснення державного контролю за діяльністю підприємств агропромислового комплексу держави «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про ціни і ціноутворення», «Про захист прав споживачів», «Про стандартизацію», «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» тощо.

Адміністративно-правове управління агропромисловим комплексом здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України у відповідності із Положенням про нього [3].

Ключовим суб'єктом здійснення державного контролю в агропромисловому комплексі України є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка у відповідності із Положенням про неї, виконує наступні завдання:

- реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу, охорони прав на сорти рослин);

- здійснює відповідно до закону державний ветеринарно-санітарний контроль, державний нагляд (контроль) за дотриманням санітарного законодавства, дотриманням законодавства про захист прав споживачів, законодавства щодо зберігання, транспортування, торгівлі та застосування засобів захисту рослин, дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін тощо;

- здійснює контроль за виконанням фітосанітарних заходів;

- здійснює ринковий нагляд в межах сфери своєї відповідальності [4].

Щодо підприємств аграрно-промислового комплексу України, то у відповідності до зазначеного Положення, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів здійснює державний нагляд за додержанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами державних санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів і регламентів безпечного виробництва, транспортування, зберігання, застосування пестицидів і агрохімікатів, за вмістом залишкової кількості пестицидів і агрохімікатів у харчових продуктах та продовольчій сировині [4].

Контроль за діяльністю підприємств агропромислового комплексу здійснює і Державна екологічна інспекція України. Зокрема, її співробітники здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про використанім та охорону земель щодо: консервації деградованих і малопродуктивних земель; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок [5].

В умовах продовження євроінтеграційних процесів особливе значення має дотримання підприємствами агропромислового комплексу України європейських санітарних та фітосанітарних правил (вимог), що є умовою допуску української продукції на європейський ринок. Базові засади функціонування системи санітарних та фіто-санітарних заходів (СФЗ) ЄС із забезпечення якості та безпеки продуктів харчування окреслені у Регламентах Ради ЄС № 178/2002 від 28.01.2002 року та № 852/2004.

Згідно вимог законодавства ЄС, країна, що зацікавлена у здійсненні поставок продукції тваринного походження на ринок ЄС, має бути включена до переліку країн, яким дозволено здійснювати відповідні поставки. Для включення до таких переліків країна та підприємства, які бажають здійснювати поставки, мають пройти процедуру легалізації експорту. Зазначена процедура в цілому зводиться до приведення виробничих потужностей зацікавлених експортерів, а також можливостей контролюючих органів країни до норм та вимог законодавства ЄС у сфері СФЗ. Для цього представниками профільних установ ЄС складається план проведення верифікаційних місій (інспектування) на зацікавлені підприємства країни-ініціатора, в ході яких розробляються відповідні рекомендації та фіксується прогрес у їх виконанні. Після виконання усіх вимог Європейською Комісією приймається рішення щодо наданім країні дозволу на експорт того чи іншого виду продукції тваринного походження, що має наслідком визнання відповідних сертифікатів національних контролюючих органів.

Україна вже має досвід проходження окресленої процедури з легалізації експорту. Зокрема, відповідно до Рішення ЄК № 2006/766/ЕС Україну включено до переліку країн, з яких дозволено імпортувати до ЄС рибну продукцію для людського споживання. Згідно з Регламентом ЄС № 88/2013/ЄС від 31.01.2013 року (набув чинності 20.02.2013 року) Україна була включена до переліку третіх країн, що мають право експортувати продукцію птахівництва до ЄС. Крім цього Україна також може експортувати залишки процесу переробки м'яса (окрім кролячого), пастеризовані та стерилізовані молочні продукти тощо.

На відміну від продуктів тваринного походження експорт продуктів рослинного походження не передбачає процедуру його легалізації. Достатнім є проходження контролю продукції на предмет її відповідності санітарним та фіто-санітарним вимогам ЄС (в залежності від виду продукції процедура контролю може бути більш або менш складною). Відповідальність за дотримання встановлених європейським законодавством вимог покладена на імпортера [6].

Таким чином, основним завданням органів державної влади та підприємств агропромислового комплексу України є приведення вітчизняних нормативів у відповідність до системи санітарних та фіто-санітарних заходів (вимог) ЄС із забезпечення якості та безпеки продуктів харчування, які окреслені у Регламентах Ради ЄС № 178/2002 від 28.01.2002 року та № 852/2004. Виконання даного завдання та наступний контроль за дотриманням зазначених вимог є умовою доступу української сільськогосподарської продукції на ринок ЄС, збільшення існуючих обсягів експорту та зростання української економіки в цілому.

Не менш важливе значення має затвердження Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки [7], розробленої Міністерство аграрної політики та продовольства України, а також прийняття проекту Закону України «Про сільське господарство» [8], який має стати правовою основою розвитку агропромислового комплексу України. Цей закон повинен визначити соціально-економічні основи організації сільського господарства України, створення сприятливих економічних умов для його ефективного розвитку, як пріоритетної галузі економіки, з метою гарантування продовольчої безпеки, необхідного сировинного забезпечення інших галузей, нарощування експортного потенціалу, створення належних умов проживання в сільській місцевості та комплексного розвитку сільських територій.

Позитивним є те, що в проекті Закону України «Про сільське господарство» чітко визначаються види сільськогосподарських товаровиробників та регламентується створення різних організаційно-правових форм господарювання в агропромисловому комплексі. Так, ст.3.1 вказаного проекту визначає, що до сільськогосподарських товаровиробників відносяться: сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, в яких реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва становить не менше 75 відсотків за календарний рік;

- фермерські і особисті селянські господарства, які реалізують вироблену ними сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки;

- сільськогосподарські виробничі кооперативи і їх об'єднання, які реалізують сільськогосподарську продукцію власного виробництва;

- підсобні сільські господарства (агроцехи) промислових підприємств і організацій, що виробляють і реалізують сільськогосподарську продукцію в сирому і переробленому вигляді;

- господарства населення (домогосподарства), які реалізують надлишки сільськогосподарської продукції, виробленої ними для власного споживання.

А згідно ст.3.2 зазначеного проекту, сільськогосподарські товаровиробники можуть об'єднуватись у інтегровані територіально-виробничі формування, громадські галузеві, агропродуктові і фахові (професійні) об'єднання по спільній діяльності їх учасників, захисту їх інтересів та налагодження взаємовигідного партнерства. Діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у частині надання послуг членам цих кооперативів є неприбутковою і не оподатковується [8].

Держава (у відповідності до ст.3.3 проекту), в межах належних їй адміністративних функцій управління, здійснює систему заходів по створенню необхідних передумов по вирівнюванню соціально-економічного розвитку аграрного виробництва з урахуванням регіональних відмінностей природно-економічного середовища. Кабінет Міністрів України періодично (в законодавчо встановлені строки) визначає перелік економічно-відсталих сільських районів (територій). В ці райони, крім загальнодержавних програм підтримки виробничої діяльності усіх категорій сільськогосподарських товаровиробників, залучаються кошти у відповідності із законами України.

Але, крім позитивних аспектів, слід зазначити, що проект вказаного Закону України «Про сільське господарство» має і ряд недоліків та передбачає реалізацію недоцільних та нераціональних правових заходів. Так, у відповідності до ст.7.3 проекту створюється «Фонд підтримки сільського господарства», який формується у складі спеціального фонду державного бюджету за рахунок:

за рахунок коштів, одержаних від оподаткування надприбутків (одержаних понад встановлену по країні норму прибутку) підприємств різних галузей економіки;

за рахунок тимчасових відрахувань від обсягу реалізації продукції, робіт і послуг з усіх господарюючих суб'єктів економіки (розмір і порядок відрахування встановлюються нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України) [8].

Тут, по-перше, незрозумілим є поняття «надприбутку», як прибутку «одержаного понад встановлену по країні норму прибутку». Встановлення в законодавстві визначених «норм прибутку» не відповідає принципам вільної ринкової економіки (зокрема, принципу свободи здійснення господарської діяльності, не забороненої законом).

По-друге, передбачене вказаним проектом тимчасове відрахування від обсягу реалізації продукції, робіт і послуг з усіх господарюючих суб'єктів економіки для наповнення зазначеного Фонду порушує принцип рівності всіх суб'єктів господарювання перед законом, адже згідно із ч.2 ст.7.3 проекту Закону України «Про сільське господарство» Фонд підтримки галузей сільського господарства планується використовувати для підтримки цін реалізації продукції та підтримки доходів господарських суб'єктів, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Такі законодавчі положення можуть призвести до зловживань в процесі використання коштів вказаного Фонду, їх нецільового використання тощо.

Тому більш ефективним на сучасному етапі вбачається прийняття Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки [7].

Стратегія визначає план розвитку аграрного сектору України та сільських територій на період 2015-2020 pp. Вона побудована на чинних стратегічних документах, зокрема Стратегії сталого розвитку «Україна 2020» [9] і Коаліційній Угоді 2014 року, визначає довгострокову концепцію розвитку сільського господарства і сільських територій, надає базу для стабільної, передбачуваної і прозорої правової системи, спрямованої на покращення ділового клімату, протидію корупції і стимулювання інвестицій для модернізації сільськогосподарського сектору. Вона також надає підґрунтя для проведення інституціональної реформи, необхідної для ефективного контролю і реалізації.

В Єдиній комплексній стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки зазначається, що виняткові природні багатства і вигідне географічне розташування створюють прекрасну основу для розбудови потужного сільськогосподарського сектору в Україні. Третина світових запасів найбільш родючого чорнозему разом зі сприятливим температурним режимом і опадами забезпечують прекрасну основу для розвитку рослинництва, тваринництва і виробництва біомаси для біоенергетики.

За останні десять років Україна, завдяки своїм ґрунтам і агрокліматичним умовам, істотно збільшила обсяги виробництва сільськогосподарської продукції і експорт зерна, ставши одним з провідних світових виробників та експортерів. У 2014 році Україна стала третім найбільшим у світі експортером кукурудзи (17,6 мли. тонн) і ячменю (4,2 млн. тонн), а також шостим найбільшим експортером пшениці (10,5 млн. тонн). Україна також зайняла перше місце у світі за обсягами експорту соняшникової олії. За останні десять років загальні обсяги виробництва зерна і насіння олійних культур в Україні зросли на 56 відсотків і досягай рекордної позначки у 79 млн. тонн в 2014 році. За цей період експорт зерна, насіння олійних культур і продуктів їхньої переробки зріс на 250 відсотків і досяг 35 млн. тонн в 2014 році. Втім, в сільськогосподарському секторі України продовжує переважати вирощування зернових та технічних культур, для ефективного виробництва яких потрібні великі площі землі, у той час як незначний прогрес досягнуто в розвитку переробки сільськогосподарської продукції та виробництві продовольства з високою доданою вартістю [7].

Агропродовольча продукція також відіграє все більшу роль в торговельному балансі держави. Частка експорту сільськогосподарської продукції і харчових продуктів зросла у загальному обсязі експорту з 12 відсотків у 2005 році до 31 відсотку в 2014 році, що в грошовому вимірі складає 16,7 млрд. доларів США. Баланс торгівлі сільськогосподарською продукцією завжди був позитивним в Україні і в 2014 році становив 10,6 млрд доларів США. Втім, в експорті української агропродовольчої продукції домінували не перероблені продукти, і їхня частка постійно зростає.

На сьогодні ЄС є головним торговим партнером України, експорт української сільськогосподарської продукції до ЄС складає 30,9 відсотка всього експорту від загального обсягу, а імпорт сільськогосподарської продукції з ЄС відповідно 39 відсотків всього імпорту. За останні десять років експорт української сільськогосподарської продукції до ЄС зріс в шість разів. Серед товарів, які Україна експортує до ЄС, переважають зернові культури, насіння олійних культур, рослинна олія, відходи харчової промисловості [7].

Обсяг валової продукції сільського господарства в Україні формується двома основними групами виробників, а саме сільськогосподарськими підприємствами і домогосподарствами. Нараховується понад 4 млн домогосподарств (на кожне з яких в середньому припадає 2,8 га землі), які виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для власного споживання, і в 2014 році вони обробляли 38 відсотків від загальної площі українських земель сільськогосподарського призначення та виробили близько 45 відсотків від обсягу валової сільськогосподарської продукції країни. Решта обсягу сільськогосподарської продукції була вироблена переважно приватними сільськогосподарськими підприємствами. Державні сільськогосподарські підприємства виробили лише близько 0,9 відсотка від обсягу валової сільськогосподарської продукції країни в 2014 році.

Сільськогосподарські підприємства в Україні можна поділити на корпоративні сільськогосподарські підприємства та на фермерські господарства. Ці підприємства, на відміну від домогосподарств, є зареєстрованими юридичними особами. В 2013 році налічувалось 14724 корпоративних сільськогосподарських підприємств (переважно правонаступники колишніх колгоспів і радгоспів), кожне з яких обробляло в середньому 956 га ріллі. Всі вони разом забезпечили 46,5 відсотка від обсягу валової сільськогосподарської продукції країни в 2014 році. Нараховується близько 40 856 фермерських господарств (які експлуатуються переважно фермерами приватними підприємцями), кожне з яких обробляє в середньому 105 га орних земель. Всі вони разом обробляли близько 13 відсотків і виробили близько 7,6 відсотка від обсягу валової сільськогосподарської продукції країни в 2014 році [7].

Таким чином, за наведеної статистики стає очевидним, що в агропромисловому комплексі України переважає приватний сектор. Частина продукції, яку виробляють державні підприємства є настільки незначною, що це наводить на думку про необхідність приватизації державних сільськогосподарських підприємств, замість витрачання бюджетних коштів на їх підтримку та здійсненім державного контролю за їх діяльністю.

Отже, проектований Закон України «Про сільське господарство» повинен орієнтуватися на приватний сектор агропромислового комплексу України, який не потребує створення потенційно корумпованих «Фондів підтримки сільського господарства», а натомість має передбачати прозорі умови кредитування приватних сільськогосподарських підприємств, за сприянням, наприклад, ПАТ «Аграрний фонд», який називає підтримку вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника як одну із основних цілей своєї діяльності.

ПАТ «Аграрний фонд» було створено 22.04.2013 року як структуру, яка покликана здійснювати інвестиції у сфері сільського господарства. До цього «Аграрний фонд» був бюджетною організацією, яка здійснювала некомерційну діяльність.

Не менш важливим є створення єдиних для всіх сільськогосподарських підприємств умов оподаткування та страхування їх виробничої діяльності.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження зробити висновок про те, що Україна повинна визначитися зі стратегією та механізмами реалізації статті 64 глави «Санітарні та фітосанітарні заходи» Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Рівень відповідності виробництва сільськогосподарських виробників в Україні вимогам Європейського Союзу на сьогодні досить строкатий. Деякі із них мають рівень, який перевершує середньостатистичний європейський, а деякі не відповідають мінімальним вимогам ЄС. При цьому Україна є країною із активною імпортоекспортною діяльністю, яка обумовлює економічний стан держави. Адаптація законодавства у сфері санітарних та фітосанітарних заходів до вимог ЄС є ключовим моментом при отриманні права експорту до країн торговельних партнерів, які визнають систему контролю ЄС.

Подальше дослідження даної теми є необхідним у зв'язку з необхідністю формулювання конкретних пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства. Зокрема, потребують більш детального дослідження наступні питання:

- запровадження системи делегування державних функцій контролю безпечності та якості харчових продуктів уповноваженим недержаним організаціям;

- адаптація законодавства в частині визначеній обов'язковою за результатами верифікаційних візитів інспекторів офісу харчових продуктів та ветеринарії (FVO);

- внесення змін до Закону України від 22.07.2015 р. № 1602-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів» з метою більш глибокої його гармонізації до вимог ЄС;

- обґрунтування та встановленім реальних перехідних періодів задля впровадження наближеного законодавства у сферах ГМО, благополуччя тварин, протиепізоотичних заходів, імпорто-експортних операцій (в частині санітарних та фітосанітарних заходів), якісних показників молока, молочних продуктів, правил внутрішньої торгівлі, застосування правил локальної торгівлі;

- створення законодавчої бази щодо: належної практики виробництва української органічної продукції; питання регулювання ГМО; визначення деяких показників якості молока і молочних продуктів, а також яловичини; вимог до деяких показників якості окремих видів сільськогосподарської та харчової продукції, зокрема соків, джемів, продуктів вироблених з какао, меду, що сприятиме створенню бренду «Продукт України»;

- створення умов для використання схем якості для сільськогосподарських та харчових продуктів (географічні зазначення та гарантовані традиційні склад і методи виробництва харчових продуктів).

Вирішення вищевказаних питань забезпечить виконання зобов'язань відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та інших зобов'язань України відповідно до міжнародних документів у сфері безпечності продукції, призначеної для споживання людьми, що, в свою чергу, сприятиме реальному зростанню обсягів експорту вітчизняної продукції та національної економіки в цілому.

Література

1. Ломакіна І. Ю. Державне регулювання сільського господарства в Україні (адміністративно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / І. Ю. Ломакіна ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. Київ, 2012. 19 с.

2. Кравчук М. Ю. Державний контроль у сільському господарстві України : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / М. Ю. Кравчук ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. Київ, 2011.-19 с.

3. Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України / затв. Указом Президента України : від 23.04.2011 р., № 500/2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 500/2011/page.

4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» : від 02.09.2015 р., № 667 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/ control/ш/cardnpd? docid=248464285.

5. Указ Президента України «Про Положення про Державну екологічну інспекцію України» : від 13.04.2011 р., №454/2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/454/2011.

6. Санітарні та фітосанітарні заходи / Представництво України при Європейському Союзі та Європейському Співтоваристві з атомної енергії [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukraine-eu.mfa.gov.ua/ ua/Ukraine+-+EU+export-import+helpdesk+/ Non-tariff+regulation/ SP S+measures.

7. Єдина комплексна стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://minagro.gov.ua/node/ 16025.

8. Проект закону України «Про сільське господарство» : від 12.12.2011р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. uniflor. biz/law/ zakon-ukraj iny-prosilskeho spodarstvo. html.Режим доступу: http://zakon2.rada. | gov.ua/laws/show/5/2015.

Анотація

Литовченко В. С. Адміністративно-правові засади регулювання діяльності підприємств агропромислового комплексу України / В. С. Литовченко // Форум права. -- 2016. -- № 1. -- С. 154--161 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/jpdf/FPindex. htm_2016 1 2 7. pdf