Оптимізація законодавчої техніки гармонізації національного нормативно-правового забезпечення праці державних службовців із міжнародним законодавством

Необхідно зазначити, що питання діяльності профспілкових організацій у державних органах від часу здобуття Україною незалежності неодноразово замовчувалось і залишалось поза увагою українського законодавця, незважаючи на існування позитивних практик сусідніх європейських країн. Однак із цього приводу варто зауважити, що й міжнародна спільнота пройшла нелегкий і довгий шлях до нормативного закріплення права профспілкових організації державних службовців.

Так, ще в 1948 р. Конвенція МОП № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» закріпила можливість організацій працівників державного управління поряд з організаціями працівників приватного сектора використовувати ефективні засоби захисту професійних інтересів їх членів. Однак з огляду на норму ст. 9 цієї конвенції, згідно з якою країнам дозволялося самостійно визначати, якою мірою передбачені в ній гарантії застосовуватимуться до працівників галузідержавного управління, насамперед збройних сил і поліції, ця категорія працівників у різних країнах все-таки не могла практично реалізувати своє право на свободу асоціації й захист права на організацію [1].

Серед причин такої ситуації О.М. Петроє називає існування на той час переконання, що державні службовці пов'язані з владою держави, а тому не можуть бути прирівняні в правах із працівниками приватного сектора. Головним призначенням державних службовців є підтримка верховенства закону й реалізації державної політики, а отже, вони мусять мати високі ціннісні стандарти та єдине покликання працювати на загальний інтерес [2].

Необґрунтоване припущення, що державні службовці працівники системи державного управління наділяються особливим статусом та обов'язками, що за свою суттю й функціональним призначенням є несумісними із членством у професійних організаціях, стали причиною появи подібних обмежень. Окрім цього, негативним фактором для запровадження добровільних соціально-правових організацій державних службовців слугувала ситуація зростання чисельності чиновників, множення державних структур, що в підсумку спричинило суттєве збільшення витрат на управління. Це все в сукупності стало підставою для багаторічної дискримінації державних службовців працівників держави в праві на асоціацію. Фактично упродовж тривалого часу вони були позбавлені належного захисту у сфері соціальнотрудових відносин.

Потреба в ефективному врегулюванні проблемних аспектів реалізації прав державних службовців у сфері праці, необхідність створення умов для ефективних трудових відносин між державними органами й організаціями працівників таких органів стали основною причиною прийняття МОП спеціальних стандартів соціального діалогу в галузі державного управління. Так, 7 червня 1978 р. Генеральна конференція МОП прийняла Конвенцію № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» [3] та Рекомендацію № 159 «Про процедури визначення умов зайнятості на державній службі» [4]. Ці два нормативні акти становлять ядро міжнародно-правового регулювання проблематики участі державних службовців у соціальному діалозі через залучення власних соціально-правових організацій, діяльність яких спрямовується на захист трудових прав державних службовців.

Конвенція № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі», яка містить прогресивні положення щодо встановлення захисту інтересів державних службовців і розвитку соціального діалогу в галузі державного управління, набрала чинності для України лише у 1981 р. А наприкінці 2015 р. положення, які стосуються захисту права на організацію державних службовців, що включає також процедури участі представників державних службовців у визначенні умов зайнятості, переговорів між сторонами та процедури врегулювання спорів, громадянських і політичних прав державних службовців, були враховані українським законодавцем у новому Законі України «Про державну службу» [5]. У чинному сьогодні Законі України «Про державну службу» [6] від 1993 р. за державними службовцями навіть не закріплюється право на участь у профспілкових організаціях. Головним досягненням цього документа є закріплення права працівників сфери державної служби на організацію (профспілку) та встановлення переліку, хоч і не систематизованого, повноважень такої організації державних службовців.

Профспілки, беручи участь у захисті прав на державну службу, будучи в складі Комісії з питань вищого корпусу державної служби та конкурсної комісії, беручи участь у затвердженні правил внутрішнього службового розпорядку та виконуючи інші, не завжди соціально суттєві, функції, не наділяються головною якістю, яка має бути їм притаманною з огляду на сферу їх існування незалежністю організацій державних службовців від державних органів влади. Таке положення не закріплено в новому Законі України «Про державну службу» [5], хоча існує в прийнятій Конвенції № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» [3].

Аналіз законодавчих положень нового нормативного документа, який встановлює правові основи діяльності державної служби в Україні та закріплює головні засади трудової діяльності державних службовців, дає підстави стверджувати про недостатнє залучення профспілок у трудову сферу державних службовців. Так, виборний орган первинної профспілкової організації не бере участь, навіть номінальну, у таких процедурах:

1) звільнення державних службовців;

2) регулювання зміни істотних умов служби;

3) відкликання із щорічної основної й додаткової оплачуваної відпусток тощо.

У зв'язку із цим вважаємо за доцільне доповнити ч. 1 ст. 43 Закону України «Продержавну службу» [5] положенням такого змісту: «У разі зміни істотних умов служби суб'єктом призначення видається відповідний акт, узгоджений із відповідною організацією профспілки».

Частину 5 ст. 66 Закону України «Про державну службу» [5] варто доповнити положенням такого змісту: «Звільнення з посади державної служби на підставі наведених норм допускається за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є державний службовець».

Частину 1 ст. 60 Закону України «Про державну службу» [5] необхідно викласти в такій редакції: «Державні службовці за їх згодою можуть бути відкликані із щорічної основної й додаткової оплачуваної відпусток за рішенням суб'єкта призначення, погодженого з відповідною організацією профспілки». службовий трудовий законодавчий правовий

Залучення організацій державних службовців у такі важливі сфери трудової діяльності є надзвичайно важливим. Саме тому змістовне оновлення й нормативне закріплення переліку повноважень організацій державних службовців у спеціальному законодавчому акті, що регулює особливості здійснення державної служби, є не лише вимогою часу, перевіреною практикою міжнародної спільноти, а й сучасним напрямом оптимізації законодавчої техніки гармонізації національного нормативно-правового забезпечення праці державних службовців із міжнародним законодавством.

Далі проаналізуємо законодавче закріплення та реальну реалізацію права державних службовців на страйк.