Стратегічні пріоритети з розвитку національної системи нафтогазотрубопровідного транспорту

- намагання РФ нівелювати можливості України з залучення іноземних інвестицій у пошук і розробку нових вітчизняних родовищ вуглеводнів з метою збереження монопольної залежності від Росії [28].

Відносини в рамках ЄС - Україна з 2005 року регулюються Договором про заснування Енергетичного Співтовариства і Меморандумом «Про взаєморозуміння й співробітництво в енергетичній сфері між Україною і ЄС», головною метою яких було створення єдиного європейського ринку електроенергії та газу, який функціонує за уніфікованими та гармонізованими правилами з інтеграції і лібералізації ринків європейських країн.

Меморандум «Про взаєморозуміння й співробітництво в енергетичній сфері між Україною і ЄС» є важливим етапом з її приєднання до Договору, а газові конфлікти 2006 і 2009 років мотивували ЄС до зміни ситуації в сфері енергетичної безпеки Європи через підписання Спільної Декларації з реконструкції і модернізації української ГТС (Брюссельська декларація) [29]. Цим документом була визначена програма кардинальної реорганізації газової галузі України на засадах прозорості, розвитку конкуренції, безпеки газопостачання, створення в галузі інвестиційно-привабливих умов і започатковані конкретні кроки з адаптації української нафтогазової галузі до норм і правил ЄС.

Якби Україною були здійснені заплановані реформ, то фінансові інституції ЄС взяли б на себе функцію залучення інвестицій у реконструкцію української ГТС на суму приблизно в 3-5 млрд. доларів, що майже вчетверо менше від вартості «Південного потоку».

На виконання Договору-Меморандуму Парламентом України у 2010 році було ухвалено Закон «Про засади функціонування ринку природного газу», який частково адаптував українське законодавство до відповідних Директив ЄС шляхом створення відповідних державних регулювань щодо рівного доступу суб'єктів газового ринку до Єдиної газотранспортної системи та розмежування функцій з видобутку, транспортування, розподілу і поставок газу. Головним же результатом виконання завдань Договору-Меморандуму слід вважати приєднання України до Договору 1 лютого 2011 року [30].

Незаперечним пріоритетом відносин ЄС - Україна є реформування НАК «Нафтогаз України» в сучасну корпоративну бізнес-структуру з високою якістю управління, яка при сьогоднішній непрозорій структурі і нечітко сформульованих державних інтересах займалась перерозподілом фінансових і матеріальних ресурсів держави на користь провладних бізнесів. Зволікання ж з реформуванням НАК і виокремлення ГТС як самостійної юридичної особи, приводить до того, що без фінансової та юридичної самостійності ДК «Укртрансгаз» не зможе досягти фінансової стабільності та залучити потрібні кошти інвесторів на модернізацію магістральних газопроводів і підземних сховищ газу.

Однак, прийнятий 13 квітня 2012 року Закон «Про внесення змін до Закону України «Про трубопровідний транспорт» (щодо реформування нафтогазового комплексу)» є декларативним і не наближає українське законодавства до норм і правил ЄС так як надав право на реорганізацію НАК «Нафтогаз України» українському Уряду, економічні і політичні інтереси якого залишаються непрозорими. Тому імплементація енергетичного законодавства ЄС в Україні відбувається в імітаційному режимі, в зв'язку з чим замість розвитку конкуренції, забезпечення захисту прав споживачів та інвесторів, продовжується практика розробки все нових і нових корупційних схем, які базуються на зрощенні влади і крупного бізнесу.

Не дивлячись на це, вступ України до Енергетичного Співтовариства все таки відкриває певні можливості для її повноцінного входження до єдиного енергетичного простору ЄС, а адаптація нормативно - правової бази сприятиме гармонізації газових ринків України та ЄС, конкуренції і безпеці поставок газу, надійності його транзиту до країн Європи, посиленню позицій України в перемовинах з країною - постачальником.

Відносини в рамках ЄС - РФ ґрунтувались на підписаній ще у 1994 році Угоді про партнерство та співробітництво між Росією та ЄС. Однак, впродовж останніх років реальним механізмом співпраці в енергетичній сфері став Енергетичний діалог РФ - ЄС, який стартував у 2000 році на Спільному саміті в Парижі. В рамках цього діалогу організована робота тематичних груп, груп високого рівня і Постійної ради партнерства РФ-ЄС на рівні міністрів енергетики. Головною метою діалогу є забезпечення взаємної енергобезпеки та взаємовигідного співробітництва між бізнес-структурами сторін.

Слід однак наголосити на тому, що сьогодні механізм діалогу не забезпечує ефективного використання потенціалу взаємовідносин РФ-ЄС, які з кожним роком все більше формалізуються і не сприяють вирішенню практичних завдань. Це спричинено тим, що інтеграції країн ЄС не відповідає інтересам РФ в зв'язку з тим, що остання (як і у випадку з Україною) надає перевагу вирішуванню будь-яких питань у двосторонньому форматі з кожною країною ЄС окремо.

Така індивідуалізація політики РФ чітко окреслилась і отримала адекватну реакцію ЄС у вигляді затвердження в 2009 році Європарламентом і Радою Європи пакета документів, якими встановлені головні принципи третього етапу лібералізації ринків електроенергії і природного газу ЄС. Цими документами було передбачено можливість і обов' язок обмеження інвестиційної активності компаній-монополістів, які не забезпечили відокремлення функцій видобутку, транспортування та постачання, в енергетичну інфраструктуру ЄС. Таким чином, це стало серйозною загрозою втіленню стратегічних інтересів РФ з придбання енергетичних активів ЄС, а також будівництва нових газопроводів.

Ця ситуація обумовила загострення протиріч у відносинах РФ-ЄС, що, однак, не стало на заваді продовження співпраці з окремими країнами ЄС у реалізації економічно необґрунтованого і політично вмотивованого проекту «Південний потік», який є для РФ стратегічним пріоритетом [25].

Слід вказати, що газопроводи «Північний потік» і «Південний потік», за існуючої практики укладання довгострокових контрактів, можуть підвищити узалежнення європейських споживачів від російського газу, що створює реальну загрозу диверсифікації і конкуренції на ринку ЄС та суперечить енергетичній політиці ЄС.

Конкретизуючи стратегічні інтереси країн - учасників ланцюга «видобування-постачання - транзит - споживання» вуглеводневих ресурсів, прийдемо до фіксації наступних трьох переліків, виконаних в порядку формування ланцюга:

1. Стратегічні інтереси РФ.

1.1. Бажання отримання контролю над експортними маршрутами нафти і природного газу з РФ до ЄС з метою нарощування доходів і посилення політичного впливу, яке реалізується шляхом блокування диверсифікаційних проектів ЄС і монополізації поставок цих ресурсів з країн Центральної Азії.

1.2. Деліберелізація енергетичного ринку ЄС з метою виходу РФ на кінцевих споживачів в країнах ЄС, нарощування частки своїх енергоносіїв і встановлення монопольних цін шляхом протидії впровадженню документів «Третього пакету і збереження практики укладання довгострокових контрактів.

1.3. Максимально можливе нівелювання впливу України в перемовинах з ЄС через дискредитацію України і її політики в очах ЄС та виключення її із технологічного ланцюга «видобуток - постачання - споживання» вуглеводневих ресурсів.

1.4. Встановлення контролю над нафто- і газотранспортними системами України, внутрішнім ринком вуглеводневої сировини та примусового втягування України до Митного союзу.

1.5. Гальмування і/або повне припинення процесу адаптації і наступної інтеграції України до єдиного енергопростору ЄС з метою збереження статус-кво у внутрішньому монополізованому і непрозорому ринку енергоресурсів на основі використання чинника глибокої енергозалежності та вузько кланових інтересів близьких до влади промислово-фінансових груп.

2. Стратегічні інтереси України.

2.1. Мінімізація політичних, економічних і соціальних наслідків дефіциту вуглеводневих ресурсів і вирішення цієї проблеми в недалекому майбутньому.

2.2. Реформування галузевої складової на правових засадах енергетичних пакетів ЄС з метою залученню інвестицій, зниження залежності від поставок РФ, посиленню позицій України в процесі перемовин з РФ.

2.3. Масштабна розробка і впровадження проектів енергозбереження, енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії, збільшення видобутку природного газу (включаючи всі види нетрадиційного), будівництва LNG- і CNG-терміналів та диверсифікації країн-постачальників.

2.4. Кардинальний реінжиніринг процесів поставок і продажу газу РФ споживачам ЄС, згідно з яким споживачі ЄС будуть отримувати газ від постачальника (ВАТ «Газпром») на кордоні РФ-Україна з одночасним укладанням контрактів на транзит з українським газотранспортним оператором, що поглибить співпрацю в рамках Україна-ЄС і ліквідує двосторонній формат РФ - ЄС з переходом до тристороннього РФ-Україна-ЄС і мінімізує транзитні ризики.

2.5. Синхронізація нафто- і газотранспортних систем України з відповідними мережами ЄС з метою зростання конкуренції на внутрішньому ринку, ліквідації монопольної залежності від поставок РФ, зниженню цін для споживачів, оптимізації ефективності використання українських підземних сховищ газу для організації ринку спотової торгівлі у країнах ЄС.

2.6. Забезпечення прозорого тристороннього механізму «раннього попередження» про проблеми в сфері енергобезпеки ЄС по всьому ланцюгу «видобування-постачання - транзит - споживання».

2.7. Збереження ТТС України в державній власності та державним контролем до моменту їх реформування відповідно з вимогами законодавства ЄС та залучення європейських і/або американських компаній до їх приватизації із збереженням за державою контрольних пакетів акцій.

2.8. Мінімізація обсягів закупівлі природного газу і нафти в РФ з метою подолання монопольної залежності України від російських енергоносіїв шляхом виконання реструктуризації енергоринку за принципами законодавства ЄС, кардинального зменшення енергоємності! ВВП, збільшення залучення іноземних інвестицій для видобутку власного природного газу і нафти.

3. Стратегічні інтереси ЄС.

3.1. Розвиток мережі LNG-терміналів і участь у формуванні глобального LNG-ринку.

3.2. Створення альтернативних джерел і маршрутів поставок газу з Каспійського регіону в рамках «Південного коридору», який охоплює такі ТТС, як Nabucco, «Трансадріатичний газопровід», газопровід Туреччина-Греція-Італія, Транскаспійський газопровід та ін. для залучення ресурсів Центральної та Середньої Азії.

3.3. Збільшення на ринку ЄС частки спотової торгівлі газом з переглядом моделі ціноутворення на основі прив'язки вартості газу до ціни нафтопродуктів.

3.4. Активізація конкуренції, посилення антимонопольно заходів та обмеження інвестицій в енергетичну інфраструктуру з боку вертикально-інтегрованих європейських енергетичних компаній, співвласником яких є ВАТ «Газпром» (РФ).

3.5. Інтеграція окремих газопроводів у єдину газотранспортну систему ЄС з метою створення умов для розширення палітри вибору постачальників газу, підвищення надійності газопостачання, оптимізації режимів роботи ГТС, зниження залежності ЄС від третіх країн.

Цілком очевидно, що сформульовані нами вище переліки стратегічних інтересів сторін-учасниць процесу транспортування вуглеводнів носять аналітично - умоглядний характер (особливо щодо таких складових, як РФ і ЄС). Однак, стратегічні інтереси України дозволяють прийти до висновку, що енергетичні політики РФ та України сьогодні є несумісними з принципами реформування енергетичного ринку ЄС в зв'язку з тим, що як в РФ, так і в Україні переважають адміністративні методи державного управління та намагання закріпити за державними і окремими бізнес - структурами монопольних прав і домінування на енергетичних ринках цих країн, замість удосконалення ринкових механізмів державного регулювання та лібералізації їх економік загалом та складових енергетичного сектору зокрема.

Отже, головні проблеми і перепони процесам інтеграції української нафтогазотранспортної системи до європейських мереж генеруються системними протиріччями між інтересами діючих в РФ і Україні державних влад, які сьогодні спрямовані на обслуговування потреб крупного бізнесу шляхом створення умов для отримання представниками останнього монопольної ренти через використання корупційних схем і механізмів. Без вирішення цих системних протиріч і збереженні статус-кво у відносинах ланцюга РФ - Україна - ЄС належна, економічно ефективна і технологічно безпечна координація діяльності суб'єктів господарювання є неможливою, а це, в свою чергу, продовжує залишати сферу гарантованого енергозабезпечення як України, так і ЄС високо ризиковою та конфліктогенеруючою.

Отже, ситуацію, яка склалася на сьогодні, можна охарактеризувати словами старшого наукового співробітника британського Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймса Шерра - сьогодні «Україна затиснута між вимогами Європейського Союзу та Росії» [31].

На основі сформульованих вище стратегічних інтересів України можна виділити і сформулювати перелік пріоритетних цілей та завдань з розвитку і функціонування національної системи трубопровідного транспорту, які в подальшому повинні стати пріоритетами державного управління і регулювання його діяльності: