Сучасні теорії (концепції) вини в науці кримінального права

згідно з положеннями фінальної теорії, полягає в усвідомленні (або можливості усвідомлення) суб'єктом протиправності скоєного діяння, під яким розуміється «несправедливість діяння», «порушення соціальних норм, необхідних для спільного суспільного існування», «порушення суспільного порядку». Всі ці ознаки є не досить визначеними порівняно з ознаками протиправності, що даються в нормативній та оціночній теоріях.

Отже, слід зазначити, що фінальна теорія, висвітлюючи питання вини, ґрунтується на таких основних положеннях: 1) вина є підставою кримінальної відповідальності; 2) вина існує поза межами складу злочину; 3) для наявності вини необхідне усвідомлення порушення соціальних норм, необхідних для суспільного існування; 4) вина не пов'язується з психологічними характеристиками особи; 5) умисел та необережність належать до діяння, а не до вини; 6) поняття вини зводиться до поняття докірливості.

Об'єктивна кримінально-правова концепція (теорія)

Дещо по-іншому розглядає питання вини так звана об'єктивна теорія. її представниками є: Т. Риттлер (Австрія), К. Енгиш, Е. Мецгер (ФРН) та інші. Вони виступають проти нових суб'єктивних концепцій кримінальної відповідальності (перш за все, - проти фінальної теорії дії) та відстоюють принцип відповідальності особи за конкретне діяння, що нею вчинене і відповідає ознакам передбаченого в законі складу злочину.

Вину прихильники об'єктивного напряму розглядають як ознаку злочину, що характеризує його суб'єктивну сторону. За Т. Риттлером, «вина - це духовна участь суб'єкта в його протиправному діянні, що відповідає складу» [5, 164], вина є виною у конкретному, одиничному діянні суб'єкта. Таке розуміння вини відповідає чинному кримінальному законодавству Австрії, Швейцарії та інших держав.

«Оскільки вина є виною в одиничному діянні, остільки неприпустимо за виною оцінювати характер, особистість суб'єкта в повному обсязі з урахуванням особливостей і обставин, які не мали прояву в діянні. Так само не можна ставити питання про вину без наявності протиправного діяння, що має відповідати складу», - зазначає Т. Риттлер.

В основі такого розуміння поняття вини Т. Риттлером та іншими прихильниками об'єктивного напряму лежать принципи класичної школи кримінального права, оскільки питання про вину і кримінальну відповідальність пов'язується із здійсненням особою певного діяння, що передбачене законом. Піддається критиці і теорія так званого «симптоматичного поняття злочину», сутність якої зводиться до того, що ототожнюється вина та особистість суб'єкта і одиничне діяння розглядається як критерій, що свідчить про небезпечність особистості виконавця взагалі.

Зауважимо: встановлення вини опосередковано трьома умовами і відповідно вина має три ознаки: біологічну, психологічну та нормативну.

1. Біологічна ознака вини. Для наявності вини необхідно, щоб суб'єкт протиправного діяння належав до кола осіб, які за законом можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності. Інакше кажучи, суб'єкт має бути осудним, що передбачає досягнення встановленого законом віку та психічну повноцінність особи. Спір про те, чи є осудність умовою або ознакою вини, - є спір про терміни. Будучи умовою вини, осудність є її ознакою.

2. Психологічна ознака вини. Зміст вини становить внутрішнє психічне ставлення суб'єкта до діяння. Осудний суб'єкт має бути у зв'язку із скоєним ним діянням, як свідома особистість, він має свідомо брати участь у діянні.

3. Нормативна ознака вини. Як уже зазначалось, прибічники об'єктивного напряму характеризують вину і нормативною ознакою, а розглянуті вище біологічна і психологічна ознаки вини не вичерпують поняття вини.

Узагальнюючи положення об'єктивної теорії, слід звернути увагу на основні ознаки, якими наділяється вина: 1) вина є умовою кримінальної відповідальності; 2) вина як правило не є ознакою складу злочину; 3) для наявності вини має усвідомлюватись формальна про - типравність діяння; 4) умисел та необережність утворюють психологічну ознаку вини; 5) встановлення вини опосередковано трьома умовами і у відповідності з цим вина має три ознаки: біологічну, психологічну та нормативну.

Психологічна теорія вини

У сучасній вітчизняній кримінально - правовій літературі основне місце посідає психологічна теорія вини. її представниками є: П. Матишевський, А. Піонтковський, І. Філановський та інші вчені.

Вперше розуміння вини як психічного ставлення осудної особи до вчиненого нею злочинного діяння в формі умислу або необережності дав А. Піонтковський

[6, 131].

Вина - це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності. Прибічники даної теорії зазначають, що вина - це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності. У кримінально-правовій літературі на початку 50-х років ХХ ст. мало місце твердження, що поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, тобто умислу або необережності, кримінальне право знає більш широке розуміння вини - як підстави кримінальної відповідальності. Це положення було піддане гострій критиці.

У кримінальному законодавстві України поняття вини вперше дано в КК України. Відповідно до ст. 23 КК України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею віку встановленого для кримінальної відповідальності за такий злочин. Тобто два елементи складу злочину - суб'єкт і суб'єктивна сторона - становлять суб'єктивну підставу кримінальної відповідальності, а два інших - об'єкт і об'єктивна сторона - становлять об'єктивну підставу кримінальної відповідальності і тим самим створюють єдину підставу кримінальної відповідальності, якою є склад злочину. Усвідомлення про - типравності не є обов'язковим для наявності вини.

Ще раз зауважимо: прихильники даної теорії розглядають вину як психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчинюється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності. В літературі трапляються визначення психічного ставлення і як «ставлення свідомості та волі». Очевидно, не існує «юридичного» поняття «психічне ставлення». Це поняття вивчається та визначається психологічною наукою. Саме із психологічної науки юриспруденція запозичує психологічні категорії, поняття та ін.

Відомий вчений Д. Райгородський зазначає, що особистість як предмет психології не є окремою частиною психологічної науки, окремим розділом курсів психології. Оскільки психологія вивчає психічне життя людини, вона є наукою про психічні функції, процеси, властивості особистості та закономірності психічного життя людини, що обумовлені закономірностями розвитку її особистості [7, 60]. А інший вчений - В. Джеймс підкреслював, що «особистість людини не обмежується власним тілом, а охоплює «свої» речі, продукти власної праці, а також поширюється на людей, з якими даний індивід пов'язаний родинними, дружніми, професійними, духовними стосунками» [8, 110].

На думку В. Мясищева, основоположними у психічному житті людини є психічні процеси (послідовність зміни психічної діяльності при певній взаємодії людини зі світом, починаючи від мислення і закінчуючи руховими реакціями); психічні відношення (вибіркові, активні, позитивні або негативні зв'язки людини з дійсністю); психічні стани (загальний функціональний рівень, на фоні якого розвивається процес); психічні властивості особистості (властивості відносин, станів та діяльності). У психічному змісті злочину також потрібно побачити ці сторони: вина, по-перше, - це психічне ставлення суб'єкта до оточуючої дійсності і скоєного діяння; по-друге, - це психічний процес, що розвивається в часі та має свою динаміку, початок і завершення; цей процес проходить на фоні певного психічного стану суб'єкта, що здебільшого відіграє важливу роль; вина у злочині має вираження у певних психічних властивостях, якостях особистості. При цьому не слід забувати: якщо психіка людини являє собою систему її індивідуальних ставлень до дійсності, то самі ці ставлення обумовлені суспільними відносинами, що їх сформували, і є виразом останніх.

В. Мясищев, досліджуючи теорію психологічних ставлень людини, визначив ставлення наступним чином: «В психологічному плані ставлення людини являє собою внутрішню індивідуально-вибіркову сторону її різноманітних зв'язків з різними явищами дійсності…».

На думку П. Дагеля, кримінальне право цікавить перш за все таке психічне ставлення, яке обумовило вчинення злочину і відбилося в ньому. Це і визначає межі психічного ставлення, якому ми даємо назву вина: воно обмежується ставленням до суспільно небезпечного діяння і до його суспільно небезпечних наслідків.

У кожний психічний акт певною мірою входять два елементи (аспекти) - інтелектуальний та вольовий. Деякі вчені, наприклад П. Дагель, Д. Котов, виділяють і третій елемент (аспект) - емоційний. В реальному житті ці компоненти дуже тісно пов'язані, обумовлюють один одного, являють собою сторони єдиного психічного ставлення, і їх відокремлений розгляд можливий лише при теоретичному аналізі. Однак зазначеними елементами не вичерпується зміст психічного ставлення, що являє собою вину, оскільки в дії, як в «клітині», є зародки усіх елементів або сторін психіки. Тому різноманітні моменти психічного життя, оскільки вони знайшли відбиття у вчиненні злочину, можуть охоплюватися змістом вини. Будь-яка дія людини виходить з тих чи інших мотивів і спрямована на певну мету: вона вирішує те або інше завдання та відображає певне ставлення людини до оточуючого.

Інтелектуальний момент. Мислення - психічний процес, завдяки якому свідомість людини відображає предмети і явища дійсності в їх суттєвих ознаках і розкриває різноманітні зв'язки, що існують в них, між ними. Завдяки мисленню стає можливою найвища форма психічного відображення дійсності - людська свідомість, що являє собою відображення дійсності у формі ідеальних, розумових уявлень, що опосередковуються мовою і є регулятором цілеспрямованої поведінки людини. Мислення людини не завжди відповідає її свідомості, а є одним з її знарядь, поряд з відчуттям, сприйняттям, пам'яттю.

Вольовий момент. Воля являє собою практичний бік свідомості, вона полягає в регулюванні практичної діяльності людини. Вольове регулювання поведінки - це усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль на досягнення мети. Завдяки вольовим зусиллям людина може контролювати свою поведінку, керувати своїми діями, владарювати над собою і над оточуючою дійсністю, підпорядковувати свої дії соціальним нормам поведінки, стримувати (гальмувати) спонукання, що суперечать цим нормам, долати труднощі на шляху до мети. Оскільки воля являє собою практичний бік свідомості, то говорити про реальне вольове ставлення стає можливим лише стосовно реальної вольової дії або бездіяльності.

У кримінальному законодавстві України вольовий момент вини визначається шляхом вказівки на: 1) бажання настання; 2) свідоме припускання; 3) розрахунок на відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Однак в принципі було б неправильним ототожнювати вольове ставлення злочинця до скоєного злочину лише з суспільно небезпечним наслідком. При такому підході саме суспільно небезпечне діяння залишається поза межами вольового моменту.

У деяких випадках психологічною передумовою вчинення злочину є недостатність вольових зусиль, що виявляє суб'єкт. Наприклад, через розгубленість водій не знаходить правильного рішення, лікар неправильно визначає стан хворого, суб'єкт не утримується від імпульсивної дії. У всіх цих і подібних випадках відповідальність можлива лише за умови, що у суб'єкта була можливість виявити вольові зусилля, які вимагалися.

Вина не передує злочину, а «супроводжує» його від початку до закінчення злочинних дій та являє собою своєрідний самоконтроль за вчинюваними діями.

Емоційний момент. Емоції (почуття, афекти) мають вияв: 1) як емоційні реакції, що їх викликаються раптовими обставинами; 2) як емоційні стани із змінами нервово-психічного стану; 3) як відображена вибірковість емоційних ставлень (позитивних або негативних) до того або іншого об'єкта. Відповідно до цього емоції відіграють у вчиненні злочину різну роль. По-перше, вони можуть відігравати роль мотиву вчинення злочину (почуття кохання, жорстокості, страху тощо). По-друге, вони можуть являти собою той фон, де здійснюються інтелектуальні і вольові процеси, впливають на них і тим самим впливають на вчинення злочину. Захоплення одним об'єктом, може, наприклад, з одного боку, збільшити до нього тяжіння суб'єкта, а з іншого - породжувати неуважне ставлення до інших об'єктів. По-третє, вони можуть породжувати злочин під впливом афекту.

У науці кримінального права деяких держав положення психологічної теорії вини зазнають суттєвих змін. Наприклад, положення психологічної теорії вини в ФРН включають ознаку докірливості поряд з такими її елементами, як умисел та необережність. Ознака докірливості полягає в тому, що злочинця можна докорити за скоєне ним: в існуючій життєвій ситуації він міг не переступати закон і суттєвих перешкод на шляху до цього у нього не було. У принципі, було б помилковим вважати, що ознака докірливості не має сенсу. її джерела криються в німецький класичній філософії, що багато зробила для гуманізації кримінального права і прагнула довести зворотний зв'язок між суспільством та злочинцем: тяжкий збіг життєвих обставин може не лише сприяти вчиненню злочину, але і бути його головною причиною. Тому більшість юристів ФРН пропонують судам при розгляді кримінальних справ не обмежуватися констатацією наявності в діянні підсудного тої або іншої форми вини. Крім цього, важливо оцінити, як поводила себе в аналогічній життєвій ситуації інша, «середня» людина і якщо дійти висновку, що вона чинила так само, як і підсудний, то це означає, що останній діяв невинно і підлягає виправданню.

Можна сказати, що в такому розумінні включення ознаки докірливості в поняття вини не тягне за собою судового свавілля, а всупереч твердженням критиків дозволяє більш повно зрозуміти етимологію суб'єктивної сторони діяння і за наявності до цього підстав висунути зустрічне звинувачення державі. Під «звинуваченням» розуміється можливість виправдання підсудного, оскільки в багатьох випадках держава винна перед суб'єктом діяння, оскільки неналежним чином піклувалася про нього, не звертала уваги на природні, матеріальні та духовні потреби. Намагання поставити державу над громадянином, надавши їй лише права і не наділивши відповідальністю за наслідки в галузі кримінального права, як наслідок, може породити правовий режим, що заснований на тоталітарному застосуванні репресій.

Узагальнюючи положення психологічної теорії вини, виділимо основні її характеристики: 1) вина - це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності; 2) вина - це завжди умисел або необережність; 3) в кожний психічний акт певною мірою входять два елементи (аспекти) - інтелектуальний та вольовий; інколи виділяється і третій елемент (аспект) - емоційний; 4) вина є умовою кримінальної відповідальності; 5) усвідомлення протиправності не є обов'язковим для наявності вини; 6) в принципі, в межах психологічної теорії вини можна виділити також нормативний елемент.

Слід зазначити, що положення психологічної теорії вини знайшли своє відображення в чинному кримінальному законодавстві України. Зокрема, на основі положень психологічної теорії вини КК України в ст. 23 дає визначення поняття вини.

Сучасна наука кримінального права характеризується наявністю великої кількості кримінально-правових теорій (концепцій). Однак така їх різноманітність не виключає певної внутрішньої єдності цих теорій.

Аналіз основних положень нормативної, оціночної, фінальної, об'єктивної кримінально-правових концепцій (теорій) та психологічної теорії вини, в частині, що стосуються вини, дозволяє дати їх загальну оцінку філософської основи та показати співвідношення різних теорій між собою.

Виходячи з тих питань, які були поставлені і розглянуті по кожній з основних кримінально-правових теорій, слід відмітити, що: 1) при співвідношенні вини і кримінальної відповідальності нормативна, об'єктивна теорії та психологічна теорія вини розглядають вину як умову кримінальної відповідальності, а фінальна та оціночна теорії як підставу кримінальної відповідальності; 2) по-різному вирішується питання в межах теорій щодо співвідношення вини і складу злочину: в нормативній теорії вина не є елементом складу злочину, в оціночній та фінальній теоріях вина існує поза межами складу злочину, в об'єктивній теорії та психологічній теорії вини вина є елементом складу злочину; 3) при співвідношенні вини і протиправності положення основних кримінально-правових теорій суттєво відрізняються між собою: в нормативній теорії суб'єкт має усвідомлювати, що його поведінка заборонена правом; в оціночній теорії усвідомлення протиправності не є ознакою вини; в фінальній теорії для наявності вини необхідно усвідомлювати порушення соціальних норм; в об'єктивній теорії для наявності вини має усвідомлюватись формальна протиправність, тобто заборона діяння правопорядком; в психологічній теорії вини усвідомлення протиправності не є обов'язковим для наявності вини; 4) при співвідношенні вини з умислом та необережністю кримінально-правові концепції (теорії) мають суттєві відмінності. Нормативна теорія розглядає вину як родове поняття умислу та необережності по відношенню до конкретного складу; оціночна теорія не зводить вину лише до умислу та необережності; фінальна теорія відносить умисел та необережність до діяння, а не до вини; в об'єктивній теорії умисел та необережність утворюють психологічну ознаку вини; психологічна теорія вини визначає, що вина - це завжди умисел або необережність.

Таким чином, слід відмітити, що положення щодо розуміння вини, які містяться в нормативній, об'єктивній теоріях та психологічній теорії вини є певною мірою схожими, а положення оціночної та фінальної теорій, як правило, суттєво відрізняються від положень інших кримінально-правових теорій і мають багато особливостей.

При цьому, на нашу думку, найбільш близькими до традиційного для вітчизняної теорії розуміння вини є психологічна теорія вини, об'єктивна та нормативна кримінально-правові теорії.