Правове регулювання в галузі бджільництва в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Україна, яка тримає першість за експортом натурального меду в Європу, є однією з найпотужніших бджільницьких держав світу, завдяки вигідному географічному положенню, яке робить доцільним розвиток галузі в масштабах, які дають змогу виробляти продукцію не тільки для задоволення внутрішнього попиту, а й на експорт. Особлива роль бджільництва, як галузі агропромислового комплексу, зумовлена виробництвом корисних продуктів харчування, формуванням сировинної бази для переробної промисловості, важливим засобом підвищення врожайності та орієнтацією на світовий ринок. В умовах ринкової орієнтації ефективне функціонування галузі бджільництва є важливим завданням. Але це вимагає комплексного розвитку аграрних відносин, пов'язаних із бджільництвом, найефективнішим суспільним регулятором яких виступає саме аграрне право, зокрема ті його норми, які регулюють відносини у галузі бджільництва.

Система аграрного права є органічною складовою і водночас специфічним складником системи права України. Соціально-економічні й політичні зміни в країні, здійснювана аграрна реформа безпосередньо впливають на стан правового регулювання відносин у сфері сільського господарства. Суттєві перетворення в організації аграрного виробництва, стрімкий розвиток аграрного законодавства, підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом зумовлюють необхідність наукового аналізу теоретичних основ аграрно-правового регулювання, зокрема, регулювання відносин в галузі бджільництва.

Обрана тема дослідження зумовлена низкою невирішених теоретичних питань та недосконалістю норм чинного законодавства щодо правового регулювання бджільництва України, адже правове регулювання відносин в галузі бджільництва на сучасному етапі вимагає не лише свого подальшого вдосконалення, але й адаптації до вимог права СОТ та законодавства ЄС.

Практичне значення проблеми полягає в тому, що дослідження сучасного стану законодавчого забезпечення бджільництва в Україні є соціально значущим і, безперечно, потрібним для сучасного українського суспільства, бо аналізуючи сучасний стан правового регулювання бджільництва в Україні, виявляючи існуючи недоліки чи прогалини правового регулювання відносин у зазначеній сфері аграрних відносин, - тільки так ми можемо створити гармонійне правове регулювання, яке зможе забезпечити реалізацію того величезного потенціалу у сфері бджільництва, який має сучасна Україна.

Метою дослідження є аналіз правового регулювання в галузі бджільництва України. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

– аналіз сучасного стану історіографії з вивчення проблеми та формування джерельної бази дослідження;

– аналіз чинного законодавства України та деяких аспектів міжнародного законодавства у сфері бджільництва;

– систематизування та узагальнення зібраного матеріалу;

– розробка пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання бджільництва в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері бджільництва.

Предметом дослідження є норми чинного вітчизняного та міжнародного законодавства, які забезпечують державне регулювання в галузі бджільництва України, практика їх застосування.

Характеристика джерел. Серед джерел інформації, використаних при написанні даної роботи, треба вказати норми чинного вітчизняного та міжнародного законодавства, які забезпечують державне регулювання в галузі бджільництва України, спеціальну наукову літературу, матеріали періодичних видань, навчальні підручники, а також, інформаційні ресурси Інтернету.

Науковою основою дослідження стали праці вітчизняних юристів-науковців: Л.О. Бондаря, С.І. Бугери, Ю.В. Суперсон, С.І. Марченко, О.О. Погрібного, О.М. Лосєва, І.І. Головецького, О.Ф. Скакун, Л.М. Ковальської.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи об'єктивності, історизму, системності. При розробці теми використані загальнонаукові методи дослідження (формально-логічний, метод системного аналізу і синтезу, аналогія, систематизація, узагальнення) та спеціально-правові методи (історико-правовий, формально-юридичний і порівняльно-правовий методи).

Вважаю, що написання даної роботи дає змогу більш краще зрозуміти сучасний стан правового регулювання в галузі бджільництва в Україні, хоча обрана проблематика безумовно потребує свого подальшого вивчення та поглибленого дослідження.

1. Поняття, зміст та принципи правового регулювання бджільництва

Відносини у сфері бджільництва належать до предмета аграрного права України, адже вони складаються між відповідними суб'єктами аграрного права з приводу об'єктів, до яких належать продукти бджільництва, що є сільськогосподарською продукцією, та тварини-виробники цієї продукції, тобто бджоли, що є сільськогосподарськими тваринами, яких розводять з метою отримання цінних продуктів бджільництва та для запилення сільськогосподарських культур [17; С. 332].

Оскільки сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері бджільництва, є складовою аграрного права України, вітчизняною юридичною наукою правове регулювання бджільництва розглядається як субінститут інституту правового регулювання тваринництва [15]. В такому значенні правове регулювання бджільництва - це здійснюваний державою за допомогою юридичних засобів вплив на суспільні відносини щодо утримання та використання бджіл для запилення ентомофільних рослин, виробництва та первинної переробки продукції бджільництва, й забезпечення гарантій дотримання прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, зайнятих у цій сфері, що здійснюється за допомогою механізму правового регулювання бджільництва, який включає наявність правових норм, що містяться у спеціальному законі, та норм, що містяться в інших законах та нормативно-правових актах, нормативних документах і регулюють суспільні відносини, пов'язані із зайняттям бджільництвом. При цьому, необхідно відрізняти поняття «правове регулювання» від поняття «державне регулювання», під яким розуміють цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в цій галузі та відповідну організаційну діяльність державних органів. Зміст державного регулювання в галузі бджільництва полягає в регулятивному впливі на об'єкти регулювання з метою досягнення галуззю максимальної ефективності для задоволення попиту споживачів продукції бджільництва. Такий вплив може здійснюватись через економічні та правові заходи впливу держави на аграрні правовідносини. Правове регулювання бджільництва здійснюється за допомогою правових норм, які містяться у численних нормативно-правових актах та інших джерелах права України [27].

Серед існуючих правил поведінки доцільно зупинитись на основоположних, відносно стабільних нормах, які прийнято називати принципами. Під принципами правового регулювання бджільництва розуміються відображені у законодавстві вихідні, головні положення, що забезпечують уніфіковане формування норм права та їх вплив на суспільні відносини, виникаючі у процесі утримання та використання бджіл для запилення сільськогосподарських рослин, виробництва продукції бджільництва з метою її споживання чи реалізації, та забезпечення гарантій дотримання прав і законних інтересів осіб, зайнятих у сфері бджільництва.

До спеціальних принципів правового регулювання бджільництва Ю.В. Суперсон пропонує віднести наступні: 1) забезпечення потреб населення і промисловості безпечною і якісною продукцією бджільництва; 2) підвищення ефективності державного регулювання; 3) забезпечення продовольчої безпеки держави; 4) охорона навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки; 5) рівність суб'єктів аграрних відносин; 6) забезпечення інноваційного розвитку; 7) запозичення позитивного досвіду правового регулювання бджільництва у зарубіжних країн [21; 26].

Прийняття Закону України «Про бджільництво» стало особливим етапом регулювання суспільних відносин у галузі бджільництва нашої держави, бо головним його призначенням стало регулювання відносин щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі та переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних (комахозапилювальних) рослин сільськогосподарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом.

Таким чином, правове регулювання бджільництва здійснюється відповідно до Закону України «Про бджільництво», прийнятого 22 лютого 2000 р. [1], і підзаконних актів, які визначають порядок зайняття бджільництвом в Україні.

Закон України «Про бджільництво» - це уніфікований, комплексний та спеціалізований нормативно-правовий акт аграрного законодавства, що визначає правові умови розведення та охорони бджіл, ефективного використання продуктів бджільництва.

Даний нормативно-правовий акт дає визначення поняття «бджільництво», що розглядається як галузь сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення комахозапильних (ентомофільних) рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості [1].

Являючись складовою частиною аграрно-промислового комплексу України, галузь бджільництва не може існувати без регулюючого впливу держави. Правове регулювання бджільництва слід розуміти як здійснюваний державою за допомогою юридичних засобів вплив на суспільні відносини щодо утримання та використання бджіл для запилення ентомофільних рослин, виробництва та первинної переробки продукції бджільництва, й забезпечення гарантій дотримання прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, зайнятих у цій сфері, що здійснюється за допомогою механізму правового регулювання бджільництва, який включає наявність правових норм, що містяться у спеціальному законі, та норм, що містяться в інших законах та нормативно-правових актах, нормативних документах і прямо чи опосередковано врегульовують суспільні відносини, пов'язані із зайняттям бджільництвом [15].

Підсумовуючи вище сказане необхідно зазначити, що перехід до ринкових відносин в сучасній Україні безумовно потребує вдосконалення аграрно-правового регулювання по найбільш важливих для галузі бджільництва напрямках, це зокрема: 1) удосконалення правового регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи; 2) удосконалення державного регулювання щодо якості кормової бази та використання запилення як обов'язкового агротехнічного заходу; 3) забезпечення організації промислових пасік, первинної переробки продукції та сприянні в її реалізації; 4) удосконалення державного регулювання в питаннях дотацій з державного бюджету; 5) посилення адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі бджільництва.

2. Сучасний стан законодавчого забезпечення бджільництва в Україні

Правове регулювання бджільництва -- відносно новий правовий інститут в українському аграрному праві. Правове регулювання бджільництва здійснюється за допомогою правових норм, які містяться у численних нормативно-правових актах та інших джерелах права України. Одним із виявів його є прийняття Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про бджільництво» [1] і численних підзаконних актів, які об'єднують комплекс норм аграрного права, що регулюють порядок зайняття бджільництвом в Україні. Потреба в особливому правовому регулюванні цієї галузі виникла у зв'язку із завданням створення сприятливих умов для розвитку бджільництва, посилення державного контролю за якістю і безпекою його продукції, а також у зв'язку з боротьбою з хворобами бджіл.

Основним нормативно-правовим актом у сфері бджільництва є спеціальний Закон України від 22 лютого 2000 р. «Про бджільництво» [1], який складається з 9 розділів і 42 статей та детально регламентує відносини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі та переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом. Цим Законом надано визначення таких термінів, як: бджільництво, бджолина сім'я, продукти бджільництва, апітерапія тощо; закладено основи державного регулювання бджільництва; вимоги до формування та розміщення пасік, реєстрації пасік та обліку бджолосімей; охорони бджіл; міжнародного співробітництва в галузі бджільництва [1]. Законодавство України про бджільництво базується на Конституції України та складається з названого Закону, а також законів України «Про ветеринарну медицину» [2]. «Про племінну справу у тваринництві» [6], «Про тваринний світ» [7], «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» [5] та інших нормативно-правових актів.

У ст. 1 Закону України «Про бджільництво»розкривається зміст бджільництва як галузі сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості [1].

Програма розвитку галузі бджільництва в Україні, затверджена спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 13 липня 2006 р. № 374/62 [24], розроблена на виконання Закону України «Про бджільництво» з метою створення конкурентоспроможної галузі. Тому в програмі враховані й дістали розвитку положення відповідних статей зазначеного Закону щодо удосконалення державного управління в галузі бджільництва, здійснення контролю за ефективністю запилення ентомофільних рослин, підготовки спеціалістів із бджільництва у професійно-технічних і вищих сільськогосподарських закладах освіти, координації підготовки та перепідготовки спеціалістів, із бджільництва, організації державної підтримки бджільництва, охорони бджіл у разі застосування в сільському і лісовому господарстві засобів захисту рослин тощо [24].

Згідно із Законом України «Про бджільництво», із метою стимулювання діяльності з розведення бджіл та виробництва продукції бджільництва, право на зайняття бджільництвом надано фізичним та юридичним особам, які мають необхідні навики чи спеціальну підготовку. При цьому, окремий дозвіл органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування не вимагається. Фізична або юридична особа з метою зайняття бджільництвом формує пасіку з бджолиних сімей, яка може мати підсобне приміщення, інвентар і обладнання та розміщується на відповідній земельній ділянці, що може використовуватися на умовах оренди або отримання у власність відповідно до Земельного кодексу України. Незважаючи на те, що кількість бджолиних сімей, яка може утримуватися юридичними та фізичними особами, не обмежується, бджоли мають бути лише районованих у тій чи іншій місцевості порід, відповідно до плану їх породного районування в Україні, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України [1].

На розвиток нормативно-правової бази було прийнято спільний наказ Мінагрополітики України і УААН «Про затвердження нормативно-правових актів з питань розвитку бджільництва» від 20 вересня 2000 р. № 184/82. Цим наказом було затверджено цілу низку, нормативних документів: План породного районування бджіл; Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки; Порядок реєстрації пасік; Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва [9].

Правове регулювання бджільництва передбачає збереження порідної чистоти вітчизняного бджільництва. Згідно з Планом породного районування в Україні розводять три породи бджіл: українську степову, карпатську та поліську (популяцію середньоросійських бджіл), ареал розміщення яких адаптовано до їхніх породних особливостей. Породне районування бджіл є основою раціонального розміщення і використання племінних ресурсів держави, це науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл.

Таким чином, вітчизняним законодавством створюється запобіжна система схрещування й гібридизації трьох вітчизняних порід бджіл: української степової, поліської і карпатської. Закон передбачає вжиття заходів із збереження генофонду бджіл: на пасіках мають утримуватися бджоли лише районованих у тій чи іншій місцевості порід згідно з Планом породного районування в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82. Планується районування української степової породи у південних областях, поліської -- на Поліссі та карпатської -- в гірських районах України.

Згідно зі статтею 26 Закону «Про бджільництво», збереження, відтворення та поліпшення місцевих українських бджіл в ареалах їх природного розселення здійснюються на основі збереження та поліпшення цих порід з урахуванням природнокліматичних умов. Навколо племінних бджолорозплідників і племінних пасік утворюються зони радіусом 15-20 км, на території яких дозволяється розводити бджіл лише місцевої селекції [1].

Стаття 13 Закону «Про бджільництво» визначає, що з метою обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт [1]. Форма паспорта і порядок його видачі встановлюються вищезазначеним Порядком видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки. Ветеринарно-санітарний паспорт пасіки видається районним (міським) управлінням державної ветеринарної медицини на товарну чи племінну пасіку незалежно від форми її власності і є документом, який засвідчує ветеринарно-санітарний стан пасіки. Паспорт підписується головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста), завіряється печаткою відповідного управління державної ветеринарної медицини та реєструється в журналі обліку і має порядковий номер. Паспорт пред'являється при продажу і обміні воскосировини, купівлі вощини і є підставою для видачі ветеринарних свідоцтв при вивозі (продажу) бджіл і продуктів бджільництва відповідно до Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарному контролю, затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 7 серпня 1997 р. № 27.

Пасіка також підлягає обов'язковій реєстрації, яка здійснюється відповідно до Порядку реєстрації пасік, затвердженому наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82 [12]. Проводиться реєстрація за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах один раз, у рік заснування пасіки. Реєстрація товарних чи племінних пасік проводиться на підставі заяви фізичної чи юридичної особи незалежно від форми власності. У заяві про реєстрацію пасіки зазначаються назва та адреса заявника, кількість бджолосімей [12].

Під час реєстрації пасік провадиться їх обстеження районними (міськими) управліннями державної ветеринарної медицини. Дані обстежень заносяться до журналу обліку пасік у районному (міському) управлінні державної ветеринарної медицини. Районне (міське) управління державної ветеринарної медицини за результатами обстеження повинне видати в 30-денний термін заявнику ветеринарно-санітарний паспорт пасіки, котрий і є документом, що засвідчує факт її реєстрації. Порядковий номер у журналі, під яким зареєстрована пасіка, присвоюється ветеринарно-санітарному паспорту пасіки [12].

Племінні бджолорозплідники і племінні пасіки проходять атестацію та одержують племінні свідоцтва (сертифікати) відповідно до Закону України «Про племінну справу у тваринництві», згідно зі ст. 4 якого бджоли належать до об'єктів племінної справи у тваринництві [6]. Господарська діяльність у племінній справі підлягає реєстрації відповідно до законодавства. Суб'єктам племінної справи у тваринництві за результатами державної атестації (переатестації) присвоюється відповідний статус.

Ветеринарно-санітарні вимоги до розміщення пасік і ведення бджільництва визначаються Інструкцією щодо попередження і ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженою наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 30 січня 2001 р. № 9.

Суб'єкти аграрного права, що вирощують комахозапильні рослини сільськогосподарського призначення, для підвищення урожайності можуть на договірних засадах використовувати пасіки.

Позаяк існує небезпека поширення хвороб бджіл, виробництво вощини контролюють органи державної ветеринарної служби. За статтею 19 Закону України «Про бджільництво», вироблені або заготовлені продукти бджільництва підлягають ветеринарно-санітарній експертизі [1]. Виробництво вощини задля її реалізації здійснюється фізичними та юридичними особами у порядку, визначеному Ветеринарно-санітарними вимогами щодо заготівлі й переробки воскосировини, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини України від 7 червня 2002 р. № 31.

На більшість видів продукції бджільництва в Україні затверджено державні стандарти.

Ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва здійснюються згідно з Правилами ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва, затвердженими наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82, за наявності ветеринарного і племінного свідоцтва, а також сертифікату відповідності [13], який видається згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Відповідно до Правил ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва експорт бджолиних сімей, бджолопакетів і бджоломаток допускається тільки юридичними особами: підприємствами, пасіками, благополучними щодо заразних хвороб бджіл, за умови виконання ветеринарних вимог країни-імпортера та наявності ветеринарного та племінного свідоцтв. Увезення на територію України бджоломаток, бджолопакетів, бджолосімей здійснюються згідно з Планом породного районування бджіл України зі згоди Державного комітету ветеринарної медицини України, Департаменту ринків продукції тваринництва, Головної державної племінної інспекції Міністерства аграрної політики України. Увезення порід бджіл, що не відповідають Плану породного районування бджіл України, проводиться винятково в наукових цілях з дозволу Міністерства аграрної політики України за погодженням з Українською академією аграрних наук.

Продукція бджільництва, яка підлягає вивезенню з України, повинна мати сертифікат відповідності, у якому повинно бути відображено: штрих-код країни, енергетична цінність (калорійність) одиниці продукції, адреса виробника продукції, термін зберігання, дата виготовлення, діастаз (для меду), гранично допустима концентрація важких металів (крім бджолиної отрути) та відповідність іншим вимогам ветеринарного законодавства. Увезення до України бджіл проводиться згідно з Ветеринарними вимогами щодо імпорту до України вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 20 жовтня 1999 р. № 39.

Україна - одна з провідних держав світу в галузі бджільництва, що забезпечує запилення ентомофільних (які запилюються комахами) сільськогосподарських культур, виробництво достатньої кількості меду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфумерно-косметичної й інших галузей та для експортних потреб [17; С. 332]. За даними Міністерства статистики, в усіх категоріях господарств налічується до 3 млн. бджолиних сімей. Водночас для ефективного запилення сільськогосподарських культур необхідно досягти показника у 6 млн бджолиних сімей. Щорічне виробництво меду на пасіках усіх категорій господарств складає 120-140 тис. тонн. За даними Державної служби статистики, у 2015 році Україна експортувала понад 36 тисяч тонн натурального меду на майже 84 мільйони доларів США, з них до країн ЄС - понад 26 тисяч тонн (приблизно на 60 мільйонів доларів)[16]. На цьому тлі пільгові квоти для поставок українського меду в ЄС становлять усього 5 тисяч тонн. Решту продукції постачають на загальних підставах, з оплатою митних тарифів. На думку президента Спілки пасічників України Володимира Стретовича, українські бджолярі спроможні експортувати мінімум 50 тисяч тонн натурального меду [16]. Але для цього потрібно, насамперед, збільшити ефективність правового регулювання цієї галузі України.

Важливим економічним показником галузі є виробництво додаткових продуктів бджільництва - прополісу, квіткового пилку, маточного молочка, трутневого гомогенату, бджолиної отрути, які є основою виготовлення низки цінних лікувальних препаратів та продуктів харчування. Дедалі ширшого застосування знаходить апітерапія, тобто лікування та профілактика захворювань за допомогою продуктів бджільництва. Наприклад, після ядерних вибухів населення Японії споживало декілька тонн маточного молочка на рік. Як наслідок, зараз ця країна є лідером за тривалістю життя на планеті.

Бджільництво України має запилювально-медовий напрям. Бджолозапилення сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур на 30-60% і навіть вище, залежно від виду рослин та умов запилення. Крім того, підвищується якість плодів, збільшується їх натуральна вага. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур при запиленні квіток бджолами в середньому становить: ріпаку 25-30%, соняшнику - 40, гречки - 41, червоної конюшини - 75, люцерни - 50, баштанових - 60, плодових - 65, гірчиці - 35-61%. Слід зазначити, що насіння люцерни практично неможливо одержати без повноцінного запилення. Окрім медово-запилювального, в галузі бджільництва розрізняють ще такі виробничі напрями: медово-товарний, запилювальний, бджолорозплідницький та комплексний. Водночас у структурі продуктивного комплексного бджільництва немає яскраво виявленого одного чи двох виробничих напрямів: різні види продукції бджільництва мають приблизно однакову питому вагу в загальному обсязі її виробництва [30; С. 174].

У нашій країні державна підтримка здійснюється на розвиток бджільництва та селекцію. Так, у 2003 році уряд виділив 3 млн грн, у 2004 році - 7 млн грн, у 2005 році - 8 млн грн, що дало можливість збільшити кількість бджолосімей до 3 млн, хоча для успішного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур необхідно досягти показника у 6 млн бджолосімей. бджільництво правовий законодавство аграрний

За виробничим напрямом розрізняють пасіки: 1) медотоварні - призначені для одержання продуктів бджільництва (товарного меду, воску бджолиного, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути, збору пилку); 2) запилювально-медові, де бджоли використовуються для запилення садів, ягідників та ентомофільних сільськогосподарських культур і для виробництва меду; 3) запилювальні - призначені для запилення бджолами культур закритого грунту (в теплицях, парниках тощо); 4) репродукторні (розплідники) - для відтворення бджіл (виведення бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточного молочка); 5) племінні - для розмноження, поліпшення і виведення бджіл певної породи, зберігання генофонду бджіл, що існує, виведення племінних бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточного молочка; 6) карантинні - для витримування бджіл у карантині.

При дослідженні правового регулювання бджільництва доцільно звернути увагу на нормативно-правові акти, які стосуються вирощування сільськогосподарських рослин, оскільки існування бджіл без них неможливе. Так, безсистемний обробіток сільськогосподарських культур хімікатами загрожує гибелі бджолосімей і відповідно недостатньому опиленню рослин. Тому, захист рослин має здійснюватись з урахуванням безпечності цієї діяльності для бджіл. Зокрема, ст. 4 Закону України від 14 жовтня 1998 р. «Про захист рослин» однією з вимог до захисту рослин є збереження корисної флори і фауни, до якої беззаперечно відносяться бджоли. На популяцію бджіл також впливає використання пестицидів та агрохімікатів у сільськогосподарському виробництві, а звідси доречно проаналізувати вимоги Закону України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати» відповідно до положень якого, пестициди - це токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкода матеріальним цінностям, а також гризунам, бур'янам, деревній, чагарниковій рослинності, засмічуючим видам риб; агрохімікати ж є органічними, мінеральними і бактеріальними добривами, хімічними меліорантами, регуляторами росту рослин та інших речовин, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції. Хоча про захист бджіл під час застосування пестицидів та агрохімікатів у Законі не зазначається, дотримання порядку застосування останніх є необхідним для ефективного розвитку бджільництва [29].

Важливе значення для регулювання діяльності у галузі бджільництва має Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затверджена наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 30 січня 2001 р. № 9. У цій Інструкції викладено основні вимоги щодо раціонального ведення бджолярства:

1. вимоги щодо розміщення і облаштування пасік;

2. вимоги до утримання, годівлі й розведення бджіл;

3. вимоги під час перевезення (кочівлі) бджіл на медозбір і запилення;

4. заходи щодо охорони пасік від занесення збудників заразних хвороббджіл і отруєння бджіл пестицидами.

Згідно із Інструкцією суб'єкти господарювання мають попереджати бджолярів, що оброблятимуть посіви пестицидами. Тоді як пасічник, прибувши на кочівлю з вуликами (на медозбір і запилення), має зареєструватися у сільраді. А сільський голова зобов'язаний попередити аграріїв, що на даній території тимчасово розташована пасіка. На жаль, великі агровиробники часто ігнорують пасічника, нищать хімікатами не лише шкідників сільськогосподарських рослин, а й природу, завдають неабияких збитків бджолярам, адже бджола дуже потерпає від згаданих пестицидів.

Юридичні та фізичні особи, діяльність яких може позначитися на стані бджіл, зобов'язані забезпечити їх охорону. Для цього під час лісогосподарських робіт забороняється вирубувати липи, клени, верби, акації, каштани та інші медоноси і пилконоси у радіусі 3 км від місця розташування стаціонарних пасік і населених пунктів -- ареалів природного розселення бджіл, крім випадків поліпшення санітарного стану лісів та умов їх відновлення. Щоб охороняти бджіл у природних умовах їх життєдіяльності, не можна розорювати бджолині сім'ї, які оселилися в дуплах дерев, щілинах і штучних спорудах. Фізичні та юридичні особи, які застосовують засоби захисту рослин для обробки медоносних рослин, зобов'язані не пізніше, ніж за 3 доби до початку обробки, через засоби масової інформації попередити про це пасічників, пасіки яких розташовані на відстані до 10 км від оброблюваних площ. При цьому повідомляються дата обробки, назва препарату, міра його отруйності і строк дії. Органи ДАІ МВС України зобов'язані сприяти перевезенню пасік до медоносних угідь. У разі потреби вони організовують супровід пасік до місць призначення.

Особливості селекції в галузі бджільництва визначаються Технологічними вимогами до проведення селекційно-племінної роботи у галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затвердженими наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 185/83[14]. Існує спеціальний план такої роботи, який складається вченими та спеціалістами і затверджується Мінагрополітики. Задля збереження, відтворення й поширення українських степових, карпатських і поліських генотипів бджіл в ареалах їх природного розселення створюються племінні бджолорозплідники та племінні пасіки, призначені для селекції і відтворення бджіл та їх реалізації. Вони підлягають атестації один раз на 3 роки і одержують племінні свідоцтва (сертифікати) [14].

Таким чином, основними нормативно-правовими актами з питання законодавчого забезпечення бджільництва в Україні є: Закони України “Про бджільництво”, “Про племінну справу у тваринництві”, “Про захист рослин”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про ветеринарну медицину”.

Підзаконні нормативно-правові акти: “Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів)”, “План породного районування бджіл”, “Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорту пасіки”, “Порядок реєстрації пасік”, “Правила відбору і пересилки патологічного матеріалу”, “Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва”, “Ветеринарні вимоги щодо імпорту в Україну медоносних бджіл, джмелів і люцернових бджіл-листорізів”, “Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл” та інші.

3. Суб'єктно-об'єктний склад правовідносин у сфері бджільництва України

До об'єктів бджільництва належать робочі бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім'ї, яких розводять і утримують фізичні та юридичні особи на пасіках різних виробничих напрямів (племінних, товарних, науково-дослідних), а також різних форм власності та господарювання [21].

За існуючою на сьогодні в Україні класифікацією суб'єктів бджільництва, їх об'єднано в дві групи; суб'єкти господарювання у сфері бджільництва та суб'єкти управління й контролю у сфері бджільництва [21; 28].

До першої групи віднесено: а) суб'єктів бджільництва, які безпосередньо виробляють продукцію бджільництва для власних потреб та здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи (фізичні особи-пасічники); б) суб'єктів бджільництва, які спеціалізуються на виробництві продуктів бджільництва ? меду, воску, прополісу, маточного молочка, квіткового пилку, трутневого гомогенату, бджолиної отрути тощо (товарні пасіки);в) суб'єктів бджільництва, які спеціалізуються на заготівлі, переробці, реалізації продуктів бджільництва та препаратів із них (підприємства, установи, організації); г) суб'єктів бджільництва, зайнятих розведенням і утриманням бджіл для відтворення об'єктів бджільництва з метою забезпечення пасік племінним матеріалом (племінні пасіки, племінні бджолорозплідники та племінні заводи); д) суб'єктів бджільництва, які спеціалізуються на виготовленні обладнання та пасічного реманенту (підприємства);е) громадські організації пасічників (спілки, асоціації), в які добровільно об'єднуються громадяни з метою задоволення спільних інтересів у питаннях розвитку бджільництва (Спілка пасічників України, Асоціація українських експортерів меду тощо) [21; 28].

До другої групи віднесено: а) органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, які здійснюють організаційно-управлінські функції у сфері бджільництва й функції контролю у сфері бджільництва (Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики та продовольства України тощо); б) лабораторії сертифікації, безпеки та якості бджіл і продуктів бджільництва; в) суб'єктів бджільництва, які здійснюють науково-освітню та дослідну діяльність у бджільництві (наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом) [21; 28].

Така класифікація суб'єктів бджільництва з їх поділом на дві групи: суб'єкти господарювання та суб'єкти управління й контролю у сфері бджільництва, на сьогодні вважається найоптимальнішою і була запропонована вітчизняним дослідником питань правового регулювання бджільництва в Україні С.І. Бугерою.

4. Особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства України у сфері бджільництва

Юридичну відповідальність у сфері бджільництва розглядають як сукупність правових норм, що закріплюють види юридичної відповідальності, засоби й порядок застосування заходів за правопорушення у сфері бджільництва. Особливістю юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері бджільництва є її комплексність, що є наслідком комплексності природи правового субінституту бджільництва, яка поєднує норми аграрного, земельного, екологічного, адміністративного, цивільного та інших галузей права України.

Говорячи про проблеми адміністративної відповідальності в галузі бджільництва необхідно зазначити, що згідно ст. 38 Закону України “Про бджільництво” відповідальність за порушення законодавства в галузі бджільництва тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законами України. При цьому юридичну відповідальність за порушення законодавства в галузі бджільництва несуть особи, винні у:

- неповідомленні (приховуванні) або наданні неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин;

- порушенні технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, що призвело до погіршення умов в ареалах розселення бджіл;

- реалізації продуктів бджільництва та їх сумішей, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи;

- ухиленні від обов'язкової ветеринарно-санітарної експертизи продуктів бджільництва та їх сумішей;

- порушенні правил ввезення на територію України та вивезення за її межі бджіл та продуктів бджільництва;

- реалізації на території України не зареєстрованих в Україні засобів захисту бджіл [21].

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про бджільництво, відшкодовується в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Спори, що виникають у галузі бджільництва, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку.

Однак, реалізація адміністративної відповідальності щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва фактично є неможливою через:

1) відсутність відповідних правових норм щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва в Кодексі Україна про адміністративні правопорушення;

2) відсутність органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва;

3) невизначеність підвідомчості справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва;

4) відсутність правових норм щодо визначення осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення в галузі [21].

Разом з тим посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва є вкрай актуальним. При цьому основними адміністративними проступками в галузі бджільництва є:

а) недотримання Плану породного районування бджіл;

б) неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин;

в) недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасік;

г) порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки [21].

В законодавстві України, зокрема, в Кодексі про адміністративні порушення відсутні правові норми щодо адміністративної відповідальності в галузі бджільництва. Хоч внесення відповідних доповнень є вкрай актуальними. Так, наприклад, потрава бджіл при застосуванні засобів захисту рослин набула катастрофічних розмірів, особливо щодо посівів ріпаку. Пасічники несуть суттєві збитки, втрачають бджолині сім'ї, недоотримають продукцію. Згідно проведеного соціологічного дослідження 68,5 % пасічників мали проблеми з цього приводу. На жаль, великі агровиробники часто ігнорують пасічника, нищать природу, завдають неабияких збитків бджолярам, які відшкодувати через суд у більш потужного підприємства майже нереально.

Нині триває робота над змінами до відповідних законів, які передбачатимуть кримінальну відповідальність за отруєння бджіл пестицидами і завдання шкоди довкіллю [28].

Реалізація адміністративної відповідальності щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва фактично є неможливою через: а) відсутність відповідних правових норм щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва в Кодексі України про адміністративні правопорушення; б) відсутність органів (посадових осіб) уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва; в) невизначеність підвідомчості справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва; г) відсутність правових норм щодо визначення осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення в галузі [28].

Для посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва доцільним є доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення наступними статтями: ст. 83 2 - “Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин”; ст. 1072 - “Порушення Плану породного районування бджіл”; ст. 107 3 “Недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки”; ст. 107 4 “Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки”; ст. 238 5 “Органи державного контролю в галузі бджільництва” [28].

Отже, для дотримання законності в галузі бджільництва необхідним є посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва та внесення відповідних доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

5. Пропозиції щодо внесення змін до національного законодавства у сфері бджільництва

Удосконалення нормативно-правового регулювання бджільництва, на наш погляд, доцільно здійснити за рахунок реалізації наступних пропозицій щодо внесення змін до національного законодавства у сфері бджільництва:

1) удосконалення поняття об'єктів бджільництва (ст. 3 Закону України «Про бджільництво»), а також включення до переліку суб'єктів бджільництва племінних заводів з бджільництва (ст. 4 Закону України «Про бджільництво»);

2) приведення у відповідність до ст. 5 Закону України «Про племінну справу у тваринництві» ст. 13 Закону України «Про бджільництво», у змісті якої слід додати до переліку суб'єктів атестації у бджільництві племінні заводи з бджільництва;

3) доповнення Закону України «Про бджільництво» порядком та вимогами щодо перевезення пасік для інших потреб, крім медозбору чи запилення (організація нової пасіки, купівля-продаж бджіл, зміна місцезнаходження пасіки тощо);

4) у змісті ст. 37 Закону України «Про бджільництво» визначити порядок попередження пасічників, які здійснюють кочівлю на медозбір та запилення;

5) внесення змін до міжнародних угод про міжнародні автомобільні перевезення, у яких зазначити про обов'язкову наявність спеціальних дозволів на перевезення бджіл;

6) визначити механізм реалізації ст. 29 Закону України «Про бджільництво», який на сьогодні є відсутнім.

Щоб конкурувати на зовнішньому і внутрішньому ринках Україна має вкладати державні кошти у наукові розробки щодо збільшення виробництва продукції бджільництва, її стандартизацію й систему оцінки відповідно до світових стандартів.

В третьому тисячолітті ринки агропромислової продукції мають глобальний характер, де постійно зростає попит і пропозиція на органічну продукцію, однією з якої є продукція бджільництва. Органічна продукція бджільництва - це продукція, отримана в результаті сертифікованого органічного виробництва. Україна має всі природні умови для розвитку органічної продукції бджільництва, якість якої підтверджена в першу чергу відповідними українськими стандартами, сертифікатами та маркуванням [19].

Отже, на нашу думку, Україна повинна сьогодні використати два шляхи розвитку свого бджільництва: перший забезпечуватиме експорт продукції традиційної якості в країни, що розвиваються, а другий - експорт біопродукції (органічної продукції бджільництва) у високорозвинуті країни.

Формування системи органічного бджільництва повинно стати для нашої держави пріоритетним у довгостроковій перспективі. Але для цього, насамперед, потрібно закріпити на законодавчому рівні термін «органічне бджільництво», який передбачає виробництво екологічно чистої сертифікованої продукції. Виходячи із вище сказаного, пропонуємо прийняти спеціальний Закон України «Про органічне бджільництво» і законодавчо визначити терміни, пов'язані з «органічним бджільництвом» [22].

Також, пропонуємо розробити і прийняти нормативно-правові акти щодо регулювання національної системи сертифікації органічного виробництва в бджільництві. Основу формування ринку органічної продукції бджільництва становить регулювання органічного виробництва, що базується на стандартах ЄС, які встановлюють систему виробництва, маркування та контролю пасічницької продукції. Законодавство ж Європейського Союзу з питань безпеки та якості органічної продукції бджільництва регламентується Постановою Комісії (ЄС) № 889/2008 ЄС від 5 вересня 2008 р. Відповідно до цієї Постанови на «органічних пасіках» слід сформулювати певні правила профілактики хвороб і ветеринарного лікування для бджіл. Це дасть змогу підвищити довіру споживачів до високоякісної української продукції та рівень конкуренції між виробниками.

Таким чином, вітчизняне законодавство в галузі бджільництва потребує подальшого розвитку, систематизації і вдосконалення. Зокрема, Україна потребує законодавчої бази з врегулювання відносин на ринку органічної продукції в галузі бджільництва.

Висновки

бджільництво правовий законодавство аграрний

Підводячи підсумки дослідження теми, необхідно узагальнити увесь викладений матеріал.

1. Правове регулювання бджільництва слід розуміти як здійснюваний державою за допомогою юридичних засобів вплив на суспільні відносини щодо утримання та використання бджіл для запилення ентомофільних рослин, виробництва та первинної переробки продукції бджільництва, й забезпечення гарантій дотримання прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, зайнятих у цій сфері, що здійснюється за допомогою механізму правового регулювання бджільництва, який включає наявність правових норм, що містяться у спеціальному законі, та норм, що містяться в інших законах та нормативно-правових актах, нормативних документах і прямо чи опосередковано врегульовують суспільні відносини, пов'язані із зайняттям бджільництвом.

2. Правове регулювання бджільництва здійснюється відповідно до Закону України «Про бджільництво», прийнятого 22 лютого 2000 р., і підзаконних актів, які визначають порядок зайняття бджільництвом в Україні.

3. Основними нормативно-правовими актами з питання законодавчого забезпечення бджільництва в Україні є: Закони України “Про бджільництво”, “Про племінну справу у тваринництві”, “Про захист рослин”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про ветеринарну медицину”.

4. Підзаконними нормативно-правовими актами з питання законодавчого забезпечення бджільництва в Україні є: “Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів)”, “План породного районування бджіл”, “Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорту пасіки”, “Порядок реєстрації пасік”, “Правила відбору і пересилки патологічного матеріалу”, “Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва”, “Ветеринарні вимоги щодо імпорту в Україну медоносних бджіл, джмелів і люцернових бджіл-листорізів”, “Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл” та інші.

5. До об'єктів бджільництва належать робочі бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім'ї, яких розводять і утримують фізичні та юридичні особи на пасіках різних виробничих напрямів (племінних, товарних, науково-дослідних), а також різних форм власності та господарювання.

6. Суб'єкти бджільництва поділяються на дві групи; суб'єкти господарювання у сфері бджільництва та суб'єкти управління й контролю у сфері бджільництва.

7. Для дотримання законності в галузі бджільництва необхідним є посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва та внесення відповідних доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

8. Вітчизняне законодавство в галузі бджільництва потребує подальшого розвитку, систематизації і вдосконалення. Зокрема, Україна потребує законодавчої бази з врегулювання відносин на ринку органічної продукції в галузі бджільництва.

9. Розглянута тема «Правове регулювання в галузі бджільництва України» безумовно потребує свого подальшого вивчення та поглибленого дослідження.

Література

1. Про бджільництво: Закон України від 22 лютого 2000 р., № 1492-ІІІ// Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 21. - Ст.157.

Про ветеринарну медицину: Закон України від 25 червня 1992 р., № 2498-ХІІ.

2. Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини: Закон України від 3 вересня 2013 р., № 425-VII // Офіційний вісник України. - 2013. - № 78. - Ст. 2893.

3. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про племінну справу в тваринництві: Закон Українивід 5 квітня 2001 року // Голос України. - 2001. - № 82.

4. Про ідентифікацію та реєстрацію тварин: Закон України від 4 червня 2009 р., № 1445-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 42. - Ст. 635.

5. Про племінну справу у тваринництві: Закон України в редакції від 21 грудня 1999 р., № 1328-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №67. - Ст. 37.

6. Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 14. - Ст. 97.

7. Ветеринарно-санітарні вимоги для потужностей (об'єктів) з виробництва продуктів бджільництва: затверджені наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 8 серпня 2012 р. № 491 // Офіційний вісникУкраїни. - 2012. - № 72. - Ст. 2924.

8. Про затвердження нормативно-правових актів з питань розвитку бджільництва: затверджено наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 року № 184/82 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 43. - Ст. 1872.

9. Порядок використання тварин у сільському господарстві: - затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольстваУкраїнивід25 жовтня 2012 р., № 652 // Офіційний вісник України. - 2012. - № 91. - Ст. 3703.