Проблеми та пріоритети державного управління інформаційною безпекою в системі електронного врядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми та пріоритети державного управління інформаційною безпекою в системі електронного врядування

І.В. Клименко

Анотації

Розглянуто основні проблеми та завдання державної інформаційної політики забезпечення інформаційної безпеки в системі електронного врядування. Визначені пріоритетні напрямки реалізації державної політики щодо забезпечення захисту інформації в системі електронного врядування.

Basic problems and tasks of public informative policy of providing of informative safety are considered in the system of e-governance. Priority directions of realization of public policy are certain in relation to a defense in the system of e-governance. державний інформаційний електронний

Ключові слова: електронне врядування, система електронного врядування, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), інформаційна безпека, захист інформації

Постановка проблеми

Кожна країна світу перебуває на етапі становлення та/або розбудови інформаційного суспільства як новітньої парадигми суспільного розвитку, що певним чином поєднала у собі всі найкращі здобутки людської цивілізації, дала поштовх позитивним зрушенням в усіх сферах життєдіяльності суспільства і задоволення його потреб, ставши основою розвитку людських потенціалів, якнайширшої реалізації конституційних прав і свобод громадян, поставивши пов'язані з цим відносини на якісно новий рівень існування. Як найважливішу задачу, уряди країн виокремлюють питання побудови соціально-орієнтованої економіки, конкурентоспроможності держави, поліпшення якості життя населення, дієвої ефективності державного управління, прискорення темпів соціально-економічного розвитку й переходу на передові інноваційні технології в економічній, науковій, виробничій, освітянській сферах. Розбудова інформаційного суспільства передбачає запровадження електронного врядування, як способу організації виконавчої влади і місцевого самоврядування, за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, що забезпечує функціонування державних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним спілкування громадянина з офіційними установами. При запровадженні та функціонуванні електронного врядування постають питання забезпечення інформаційної безпеки в процесі взаємодії державно-управлінського апарату, бізнесових структур та громадян, що і зумовлює потребу в удосконаленні існуючих програм і завдань державної інформаційної політики та інформаційної безпеки, які б відповідали національним інтересам правової, демократичної, суверенної і незалежної держави.

Стан дослідження проблеми

Серед широкого спектру наукових публікацій останніх років можна виділити роботи, присвячені питанням державного управління національною і інформаційною безпекою [3, 4, 8, 9, 10],проблемам та технологіям забезпечення інформаційно-психологічної безпеки в процесі політичних та соціальних комунікацій [1, 2], засобам ведення і нейтралізації негативних наслідків інформаційних війн, які при цьому виникають [1, 4-7 ], аналізуються суттєві аспекти інформаційної безпеки у процесі політичної комунікації [19, 7], вивчаються методи та засоби формування друкованими ЗМІ громадської думки в Україні відносно політичних сил держави [20], виявляються засоби ведення і наслідки інформаційних війн [1, 11, 12, 13] та ін.

Авторами зазначених публікацій розроблена методологія і практичні рекомендації для підвищення ефективності забезпечення інформаційної безпеки, як складової національної безпеки держави. Однак, на сьогодні, не має комплексного дослідження проблем забезпечення інформаційної безпеки, що виникають в процесі розбудови електронного врядування в Україні, та напрямків їх вирішення.

Мета дослідження

Аналіз стану та проблем забезпечення інформаційної безпеки функціонування системи електронного врядування, виокремлення основних пріоритетів державного управління інформаційною безпекою в системі електронного врядування.

Виклад основного матеріалу

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, локальних та глобальних комп'ютерних мереж спричинив трансформацію державного управління, у напрямку його пристосування до вимог інформаційного суспільства та інформаційної ери [18, 20]. На основі інформаційних технологій прискорюється процес прийняття рішень та їх втілення, вивільняється частина робочого часу; з'являється механізм ефективного консультування громадськості щодо проведення державної політики, окреслюються нові канали надання громадянам інформації та послуг, цей процес виявляється у зміні підходів до механізмів управління, його переорієнтації та поступовій трансформації базових принципів з акцентом на забезпечення широкої участі громадян в обговоренні та прийнятті державних рішень [14, 16].

У процесі створення та поетапного впровадження інформаційно-технологічної складової електронного урядування необхідно вирішити завдання, пов'язані з: створенням інформаційних ресурсів, необхідних для виконання задач державного управління і реалізації конституційних прав різних категорій громадян на інформаційні державні послуги; забезпеченням ефективного використання державних інформаційних ресурсів у діяльності органів державної влади і державних установ; забезпечення вільного доступу громадян і організацій до інформаційних ресурсів у відповідності до чинного законодавства України [15]; створенням адекватної нормативно-правової бази; координація галузевих і регіональних державних структур з формування та використання державних інформаційних ресурсів, визначення порядку й умов їх використання; реєстрація та облік державних інформаційних ресурсів, у формуванні і забезпеченні доступності інформації про склад, розміщення і умови використання інформаційних ресурсів; встановленням повноважень і обов'язків органів державної влади, підприємств і організацій, підрозділів і окремих фахівців щодо формування, захисту і використанню державних інформаційних ресурсів; визначенням складу державних інформаційних ресурсів, необхідних на кожному рівні державного управління, для забезпечення їх формування, форм подання, збору, введення, збереження, обробки і використання; моніторингу і корекції актуальності стану інформаційних ресурсів; організація захисту державних інформаційних ресурсів, контролю цілісності іх використання.

Перш ніж розглядати питання забезпечення інформаційної безпеки системи електронного врядування слід визначити, що ж являє собою система електронного врядування та які її складові. Якщо взяти до уваги, що термін "система" означає: множину взаємопов'язаних об'єктів і ресурсів, що організовані процесом системогенезу в єдине ціле; сукупність сильнопов'язаних об'єктів, та має властивості організації, зв'язаності, цілісності та модульності [21, 22]; то систему електронного врядування можна визначити як - сукупність державних інформаційних систем, систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі [17], інформаційно-технологічної інфраструктури взаємодії цих систем і мереж між собою та інфраструктури доступу до них населення, що забезпечує інформаційну відкритість, результативність, ефективність та оперативність діяльності органів державної влади для найповнішого задоволення потреб громадян і суспільства в цілому, задовольняє принципам електронної демократії.

Можна виділити низку властивостей системи електронного врядування з огляду на неї, як на систему, що пов'язана з метою і цілями, має структуру, пов'язана з ресурсами та особливостями взаємодії з зовнішнім середовищем. Такими властивостями є:

? синергичність, тобто цілеспрямування дій складових системи посилює ефективність функціонування системи в цілому;

? пріоритет інтересів системи державного рівня над інтересами територіальних та відомчих систем;

? мультипликативність, тобто і позитивні і негативні ефекти функціонування її компонентів мають властивість добутку, а не додавання;

? емерджентність, можливістю неспівпадання цілей та функцій складових системи з цілями та функціями самої системи;

? первинність системи по відношенню до її складових;

? неадитивність, тобто принципове несводіння властивостей системи до суми властивостей її складових частин;

? структурність, тобто можливість декомпозиції системи на компоненти та встановлення зв'язку між ними;

? ієрархічність, тобто кожний компонент системи може розглядатися як підсистема цілої системи або підсистеми більш вищого порядку;

? комунікативність, тобто існування складної системи комунікацій із зовнішнім середовищем у вигляді ієрархії;

? взаємодія і взаємозалежність системи і зовнішнього середовища;

? адаптивність, тобто спрямування до стійкої рівноваги, яка передбачає адаптацію параметрів системи до динаміки параметрів оточуючого середовища;

? надійність та інтерактивність.

Властивості системи електронного урядування, її сутнісні характеристики і параметри детерміновані властивостями зовнішнього середовища. Таким зовнішнім середовищем виступає суспільна система з комплексом соціальних, економічних, політичних, виробничих, наукових, культурних, освітніх динамічних показників, які об'єктивно діють на даному етапі суспільного розвитку і висувають цілком певні вимоги до системи електронного урядування. Система електронного врядування повинна бути адаптованою до зовнішніх впливів, своєчасно і з необхідним випередженням реагувати на тенденції, виклики та ризики, що назрівають у суспільній системі, оперативно аналізувати їх природу, виробляти та впроваджувати управлінські рішення з точки зору ефективної державної політики і суспільно-орієнтованого державного управління, відображати актуальні суспільні вимоги (соціальне замовлення) в усіх підсистемах електронного врядування з урахуванням їх послідовності та взаємозв'язку та ієрархії системи державного управління. З іншого, система електронного урядування, як чинник, впливає на загальну систему інформаційної безпеки, значною мірою визначаючи вимоги до її об'єктів, суб'єктів, принципів забезпечення, джерел небезпеки, виникнення і спрямованості небезпечних інформаційних потоків, створюючи нові підсистеми інформаційної безпеки організаційного, правового, соціального та іншого характеру. Інформаційна безпека має самостійне, дуже важливе значення в контексті національної безпеки, і тому її забезпечення є одним із пріоритетних завдань держави. В умовах впровадження системи електронного врядування в Україні, виникла нагальна потреба вироблення нової парадигми державної інформаційної політики та інформаційної безпеки, яка відповідала б національним інтересам демократично-правової, суверенної і незалежної держави. Дана обставина зумовлює потребу здійснення пошуку шляхів вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки.

Таким чином, в аналізі змісту і специфіки впливу впровадження системи електронного урядування на систему інформаційної безпеки слід розглядати ці системи з точки зору їх взаємовпливу та взаємодії. Система електронного врядування і система інформаційної безпеки є взаємопов'язаними елементами загальної системи державного управління. Зокрема, загальними для них є групи інформаційно-технічних небезпек:

- новий клас соціальних злочинів, що грунтуються на використанні сучасних інформаційних технологій (кібертероризм та кіберзлочинність);

- електронний контроль за приватним життям громадян, за діяльністю політичних організацій, бізнесових структур та органів державної влади і місцевого самоврядування;

- використання нових інформаційних технологій з політичною метою;

- вплив інформаційної зброї на психіку та свідомість людей.

Зростання доступу до мереж загального користування окремих категорій протиправно налаштованих категорій громадян; певна вразливість окремих мереж; зростання попиту з боку злочинних елементів на здобування або руйнування інформації, що циркулює в спеціальних мережах зв'язку, системах управління військами та озброєнням, на блокування публічних державних інформаційних ресурсів в мережі Інтернет, інформаційних ресурсів об'єктів критичної інфраструктури зумовлює необхідність захисту системи електронного врядування та інформаційних ресурсів в ній.

Суть інформаційної безпеки функціонування системи електронного врядування полягає у захисті інформаційного простору від небажаного інформаційного впливу, захисті національних, державних та приватних інформаційних ресурсів, забезпеченні безпечного функціонування інформаційних та телекомунікаційних систем, а також у захисті інформації, що циркулює в них. До суб'єктів інформаційної безпеки можна віднести державу, що здійснює свої функції через відповідні органи державної влади шляхом створення системи забезпечення інформаційної безпеки; та громадян, суспільні або інші організації і об'єднання, що володіють повноваженнями із забезпечення інформаційної безпеки відповідно до законодавства. Основні цілі забезпечення інформаційної безпеки визначаються пріоритетами національної безпеки, що відповідають інтересам суспільного розвитку. Такими цілями є:

- забезпечення інформаційного суверенітету України в умовах глобалізації інформаційних відносин і прагнення інших країн до інформаційного домінування;

- формування інформаційного середовища, орієнтованого на духовний та інтелектуальний розвиток особи і суспільства в цілому;

- підтримка необхідної достатності інформаційних ресурсів України, які забезпечують розвиток особи та стійке функціонування суспільства і держави;

- забезпечення захисту інформації фізичних, юридичних осіб та держави від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, у тому числі боротьба з комп'ютерними злочинами;

- забезпечення законності і реалізація прав суб'єктів інформаційних відносин у галузі створення і використання національних інформаційних ресурсів, інформаційних технологій та інформаційно-технологічної інфраструктури.

В умовах впровадження системи електронного врядування забезпечення інформаційної безпеки спрямоване на два взаємопов'язані, але суттєво самостійні об'єкти, які умовно можна визначити як "соціальний" і "ресурсний". Соціальний об'єкт - людина, суспільство, держава - їхні політичні, культурні й моральні риси мають бути об'єктом захисту в сфері інформаційних відносин [12]. Основними параметрами їхньої інформаційної безпеки, є, передусім:

- забезпечення свободи слова та доступу громадян до інформації - "комунікація стає політичне значущою лише в тому разі, якщо виражає ставлення громадянина або групи до діяльності держави, адміністративної влади" [16];

- збереження системи цінностей, духовного та фізичного здоров'я особи, суспільства;

- запобігання маніпулюванню громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл.

"Ресурсний" об'єкт пов'язаний, передусім, із запобіганням проявам кіберзлочинності, спрямований на збереження інформаційних ресурсів та захищеність інформаційно-технологічної інфраструктури, і характеризується такими основними параметрами:

- захищеність інформаційних мереж, систем управління транспортом, енергетичної та банківської сфер, державного управління, військових формувань та ін.;

- комп'ютерна злочинність (комп'ютерні "віруси", атаки "хакерів", спотворення, блокування, порушення цілісності, нав'язування фальшивої інформації); радіоелектронне "придушення" ліній зв'язку, систем управління; фізичне руйнування інформаційної інфраструктури, в тому числі в результаті дій природних факторів;

- захист великих масивів конфіденційної інформації про особу, що накопичуються у державних та недержавних структурах;

- діяльність іноземних розвідок;

- високий рівень залежності комп'ютерних мереж від іноземних виробників програмного забезпечення;

- відплив за кордон спеціалістів у галузі інформаційних технологій;

- масові порушення прав на інтелектуальну власність.

Державна політика щодо інформаційної безпеки в широкому розумінні повинна враховувати всі аспекти, пов'язані з визначенням, досягненням та додержанням конфеденційності, цілісності, доступності, безвідмовності, підзвітності, автентичності і достовірності інформації та засобів її обробки.

Пріоритетними напрямками державної політики щодо захисту національних, державних та приватних інформаційних ресурсів, що циркулюють в системі електронного врядування і в процесі її взаємодії з оточуючим середовищем - суспільством, мають бути наступні: запобігання витоку, розкраданню, втраті, спотворенню, підробки інформації та несанкціонованим діям із знищення, модифікації, спотворення, копіювання, блокування інформації; запобігання іншим формам незаконного втручання в інформаційні ресурси і інформаційні системи; забезпечення правового режиму документованої інформації як об'єкту власності; захист конституційних прав громадян на збереження особистої таємниці і конфіденційності персональних даних, наявних в інформаційних системах; збереження державної таємниці, конфіденційності документованої інформації відповідно до законодавства; гарантія прав суб'єктів в інформаційних процесах і при розробці, виробництві і застосуванні інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення; результатом цих заходів є забезпечення нейтралізації загроз щодо безпеки особи, громадянина, суспільства, держави.

Складність вирішення проблем інформаційної безпеки обумовлена підвищеними вимогами до цілісності системного і прикладного програмного забезпечення, СУБД і цілого ряду електронних документів (довідкові, статистичні, звітні документи і інструкції); до автентичності інформації і джерел даних в територіально-розподіленій мережі; забезпечення юридичної значимості електронних документів; забезпечення безпеки інформації на рівні розмежування доступу; забезпечення безпеки на рівні закриття смислового змісту електронних документів, а в деяких випадках і недопущення їх несанкціонованого розмноження.

Аналіз проблем забезпечення інформаційної безпеки в умовах впровадження системи електронного врядування дає змогу визначити першочергові завдання щодо їх вирішення: створення науково-практичних та теоретико-методологічних основ інформаційної безпеки, що відповідають сучасній геополітичній ситуації та умовам політичного і соціально-економічного розвитку держави; формування нормативно-законодавчої та правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки; розроблення та впровадження механізмів реалізації прав громадян на інформацію; розробка та впровадження комплексної системи захисту інформації на основі сучасних методів і технічних засобів, її сертифікація; вироблення методики та системи показників щодо оцінки ефективності систем і засобів забезпечення інформаційної безпеки; створення мотиваційно-заохочувальної системи для запобігання загроз інформаційній безпеці зі сторони державних службовців-користувачів інформаційних систем і мереж, в яких циркулює конфіденційна та таємна інформація. Також необхідно створити ефективну та оптимальну за структурою систему державних органів, на яких покладені завдання по забезпеченню захисту інформації; створити автоматизовану систему управління захистом інформації в системі електронного врядування; налагодити вітчизняне виробництво засобів захисту інформації; організувати навчальні центри по підвищенню кваліфікації державних службовців в сфері захисту інформації.

З точки зору згаданих вище проблем, завдань та вимог щодо захисту інформації розглянемо основні положення та принципи державної інформаційної політики забезпечення інформаційної безпеки в системі електронного врядування. Перш за все вона повинна враховувати такі принципи, як: забезпечення безумовної правової рівності всіх учасників процесу інформаційної взаємодії незалежно від їх політичного, соціального і економічного статусу; обов'язкове забезпечення прав громадян і організацій на вільне створення, пошук, отримання і розповсюдження інформації будь-яким законним способом (через вдосконалення існуючого, розробку нового законодавства, формування нормативно-правової бази інформаційних стосунків в суспільстві, здійснення контролю за безумовним дотриманням і виконанням законів і нормативно-правових актів); інформаційні ресурси є об'єктом власності, і держава сприяє введенню їх в господарський обіг; пріоритетність розвитку сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій і засобів, здатних забезпечити створення національних телекомунікаційних мереж і інтегрування в світові інформаційні мережі і системи моніторингу; узгодженість рішень, що приймаються органами влади і місцевого самоврядування для забезпечення інформаційної безпеки в рамках єдиного інформаційного простору; не допускає монополізму міністерств, відомств і організацій в сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Основними положеннями державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки в системі електронного врядування повинні бути наступні: обмеження доступу до інформації є виключення із загального принципу відкритості інформації і здійснюється тільки на основі нормативно-законодавчої бази; відповідальність за збереження, засекречування і розсекречування інформації персоніфікується; доступ до якої-небудь інформації, а також обмеження доступу, що вводяться, здійснюються з урахуванням визначених законом прав власності на цю інформацію; держава формує нормативно-правову базу, що регламентує обов'язки і відповідальність всіх суб'єктів, що діють в інформаційній сфері; юридичні і фізичні особи, що здійснюють збір, введення, накопичення, зберігання та обробку персональних даних і конфіденційної інформації, несуть відповідальність перед законом за їх збереження і використання; держава законними засобами забезпечує захист суспільства від помилкової, спотвореної і недостовірної інформації, що поступає через засоби масової інформації; держава здійснює контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації за допомогою їх обов'язкової сертифікації і ліцензування діяльності підприємств щодо їх виробництва; держава проводить протекціоністську політику, що підтримує діяльність вітчизняних виробників засобів інформатизації і захисту інформації і здійснює заходи по захисту внутрішнього ринку від проникнення на нього неякісних засобів інформатизації і інформаційних продуктів; держава сприяє наданню громадянам доступу до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж; держава усвідомлює необхідність відмови від зарубіжних інформаційних технологій для інформатизації органів державної влади і місцевого самоуправління та реалізує її по мірі створення конкурентоздатних вітчизняних інформаційних технологій і засобів інформатизації; держава формує програму інформаційної безпеки, що об'єднує зусилля державних організацій і комерційних структур у створенні єдиної комплексної системи інформаційної безпеки; держава докладає зусилля для протидії інформаційній експансії інших країн, підтримує інтернаціоналізацію глобальних інформаційних мереж і систем.

Таким чином, державна політика у сфері інформаційної безпеки повинна бути спрямованою на накопичення та захист національних інформаційних ресурсів, розробку та впровадження сучасних безпечних інформаційних технологій, побудову захищеної національної інформаційної інфраструктури, формування і розвиток інформаційних відносин, виконання завдань технічного захисту інформації тощо. Вона повинна реалізовуватись шляхом створення і забезпечення ефективного функціонування в Україні комплексної системи інформаційної безпеки, а також вдосконалення існуючої і розробки нової нормативно-правової бази, яка регулює відносини в сфері інформаційної безпеки, встановлює вимоги і правила діяльності у цій сфері.

Висновки та напрями подальших досліджень

Враховуючи все вищесказане, відзначимо, що важливим напрямом державної інформаційної політики є забезпечення інформаційної безпеки в системі електронного врядування. Слід відмітити, що процес забезпечення інформаційної безпеки системи електронного врядування потребує наукових інноваційних підходів для вироблення концептуальних положень створення і подальшої модернізації системи захисту інформації, побудови базових теоретичних моделей і програмних механізмів функціонування системи захисту інформації з урахуванням міжнародного досвіду, а також прогнозування результатів і наслідків в процесі її впровадження та експлуатації.

Для ефективного забезпечення інформаційної безпеки в умовах впровадження електронного врядування в Україні необхідно розробити інтегровану систему методологічних, науково-технічних та правових механізмів з урахуванням перспектив розвитку інформаційно-комунікаційних технологій і систем та спеціальних засобів реалізації загроз.

Реалізація завдань щодо забезпечення інформаційної безпеки функціонування системи електронного врядування має відповідне практичне значення у контексті побудови інформаційного суспільства та створення відповідної ефективної системи державного управління в нашій державі.

Література

1. Манойло А.В. Государственная информационная политика в особых условиях: Монография. М.: МИФИ, 2003. - 388 с.

2. Дубов Д. Інформаційна безпека в умовах впровадження електронного урядування // Вісник книжкової палати. - 2006. - № 7. - С. 34-38.

3. Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою (теорія і практика): Монографія. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 408 с.

4. Богданович В.Ю. Інформаційна безпека та шляхи її забезпечення: Навч. посіб.: У 2 ч.: Основні засади забезпечення інформаційної безпеки України. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Ч.1. - 100 с.

5. Степанов О.А. Проблема обеспечения общественной безопасности в условиях создания "електронного государства" // Государство и право. - 2006. -№ 1.

6. Урсул А.Д. Информатизация общества й безопасность развития цивилизации // Соц.-пол. науки. - 1990. - № 10. - С. 24 - 32.

7. Кормич Б.А. Суб'єктно-об'єктний склад інформаційної безпеки //Актуальні проблеми політики. - 2003. --Вип. 8. - С. 130 - 137

8. Домарев В.В. Безопасность информационных технологий. Системный подход. - К.: ООО ТИД "ДС", 2004. - 992 с.

9. Проект Доктрини інформаційної безпеки України.- Електронний ресурс.- http://www.rainbow.gov.ua/news/930.html

10. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации.- Електронний ресурс.- http://www.rg.ru/oficial/doc/min_and_vedom/mim_bezop/doctr.shtm

11. Ожеван М. Фронти й тили великих інформаційних війн//Підприємництво в Україні. - 2001.-№ 4-5.

12. Панарин И. Технология информационной войны. - Издательство "КСП+", 2003. - 320 с.

13. Почепцов Г.Г. Информационные войны. - М.: Рефл - бук: Ваклер, 2000. -573с.

14. Клименко І.В., Линьов К.О. Технології електронного врядування.-К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2006.-192 с.- (Серія "Бібліотека молодого державного службовця").

15. Доступ до інформації та електронне урядування/Автори-упорядники М.С. Демкова, М.В. Фігель. - К.: Факт, 2004. - 336с.

16. Клименко І.В. Основні підходи до визначення понять "електронний уряд" та "електронне урядування"/Економіка і держава.-2009.-№ 6.- С.93-96

17. Колодюк А. Застосування новітніх технологій в муніципальному управлінні. Електронне урядування міста. Електронний ресурс.- www.municipal.gov.ua/data/loads/kolodyuk_2007.doc

18. Нисневич Ю.А. Электронное правительство как постиндустриальная философия государственного управления // Политическая коммуникация в постсоветской России: проблемы формирования и парадигмы развития: Материалы третьего Всероссийского конгресса политологов / под общей ред. Л.Н. Тимофеевой, Е.В. Лобзы; Отв. за вып. Б.Т. Жигмытов. - М. - Улан-Удэ: Изд. ОАО Республиканская типография, 2003. - С.223.

19. Информационная и психологическая безопасность в СМИ : коллективная монография.: в 2 т. /Аникеева Т.Я., Вартанова Е.Л., Грызунов О. М и др. / Под ред. А.И. Донцова. - Т.1: Телевизионные и рекламные коммуникации. -М.: Аспект Пресс, 2002. - 335с.

20. Ігнатенко П.П., Нестеренко О.В., Синицин І.П., Суслов В.Ю. Основні аспекти створення "електронного уряду" України // Зв'язок. - 2002. - № 3. - С. 36 - 41.

21. Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. -М.: Мысль, 1978. - 272 с.

22. Система. Симметрия. Гармония/под ред. В.С. Тюхтина, Ю.А. Урманцева. - М.: Мысль, 1988. - 318 с.

Размещено на Allbest.ru