Захист соціально-економічних прав людини як основна функція соціально-правової держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Захист соціально-економічних прав людини як основна функція соціально-правової держави

І.В. Рудкевич

Анотації

Досліджено форми соціально-економічних прав людини. Визначено основні функції соціально-правової держави щодо захисту населення.

The forms of socio-economic human rights are explored. The basic functions of the socially-legal state are certain in relation to defence of population.

Ключові слова. Захист населення, права, саморозвиток особистості, соціально-економічні права, управління, функція.

Вступ

У конституційній державі народ стає демократично конституйованим співтовариством, що свідомо орієнтується на захист людини як вищої цінності і бачить у цьому свій обов'язок. Така орієнтація народу дозволяє уникнути наслідків, до яких призводило свідоме перебільшення ролі колективу і держави, - панування тоталітаризму.

Таким чином, слід говорити про важливість сьогодні двох напрямків захисту прав і свобод людини і громадянина, по-перше, захист людини, її прав і свобод від зазіхань з боку держави є завданням громадянського суспільства, по-друге, захист людини, її прав і свобод від суспільства з його різноманітними соціальними групами, які теж здатні зазіхати на права і свободи громадян, є обов'язком держави.

Аналіз останніх наукових досліджень.

Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці українських і російських вчених у сфері трудового права, теорії держави та права: М.Г. Александрова, А.П. Александрової, П.В. Анісімова, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедіктова, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, С.О. Іванова, І.Я. Кисельова, Р.І. Кондратьєва, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, О.А. Лукашевої, М.В. Лушнікової, М.І. Іншина, А.Р. Мацюка, Ю.П. Орловського, П.Д. Пилипенка, А.Г. Седишева, О.Ф. Скакун, В.Н. Скобелкіна, О.В. Смирнова, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Т.Б. Шубіної, О.М. Ярошенка та ін.

Постановка завдання

- дослідити форми соціально-економічних прав людини;

- визначити основні функції соціально-правової держави щодо захисту населення.

Результати

Слід зазначити, що захист людини, її прав і свобод вимагає від держави активних дій і надання їй відповідних прав на випадок можливих порушень прав і свобод людини в повсякденному житті.

Взагалі проблема захисту людини виникла з її появою на землі. Виникнення родини, суспільний поділ праці, поява приватної власності явилися не просто етапами розвитку людства, що ведуть до утворення держави. Людина й усе, що інституціюється довкола неї, - особисте, матеріальне, природне, духовне, - потребувало і дотепер потребує постійного захисту.

Як справедливо відмічається в літературі, що проблема захисту громадян від зовнішньої агресії або її загрози вирішувалася й все ще вирішується із застосуванням як правових, так і неправових засобів, наприклад, за допомогою "справедливої війни", то у будь-якому випадку інструментом захисту людини і громадянина всередині держави може бути лише право. Застосування державою неправових засобів регулювання відносин у суспільстві, а тим більше при здійсненні захисту прав і свобод людини, у принципі не може бути формою реалізації державної влади [1, с. 205]. право соціальний захист

Історії, на жаль, відома безліч фактів застосування державою неправових форм і методів охорони і захисту прав і інтересів однієї групи громадян на противагу іншій. У такому випадку вони виявляли себе як сурогатні, властиві сурогатній державі. В.С. Нерсесянц пише: "Як правова форма загальної (публічної) влади будь-яка держава - це правова держава (у міру розвиненості права відповідної соціально-історичної епохи). Вона принципово відрізняється від деспотизму (тиранії, диктатури, тоталітаризму тощо), що являє собою доправову, неправову й антиправову (яка заперечує рівність, свободу і справедливість) форму вираження, організації і діяльності офіційної влади" [1, с. 10].

Можна з впевненістю констатувати, що захист прав і свобод людини і громадянина є основною функцією держави. Так, на думку В.М. Корельського та В.Д. Перевалова охорона правопорядку - найважливіша і необхідна функція будь-якої держави, що випливає з потреб суспільства. У демократичній державі на перший план висувається охорона прав і свобод громадян, без чого неможливий справжній правопорядок. Тому дана функція модифікується і стає функцією охорони прав і свобод громадян і правопорядку [2, „ѓ. 152]. Гладких В.І. до основних внутрішній функцій сучасних держав відносять, серед інших, охорону прав і свобод громадян [3, „ѓ. 18].

Взагалі питання функцій держави є доволі розробленим, як в теорії держави та права. В той же час, не всі вчені однозначно визначають поняття "функції держави". Так, на думку Л.С. Фукса під функціями держави необхідно розуміти практичну діяльність держави [5, с. 222]. З цією точкою зору не погоджується О.Г. Варич, яка вказує, що при такому розумінні функції фактично ототожнюються з діяльністю держави. На думку вченого різниця між функціями держави та її діяльністю є кількісною: функції це хоч і основні, але все ж таки лише напрямки діяльності держави. Діяльність держави - дуже динамічне, широке та об'ємне поняття, що виявляється одночасно у єдності змісту, форми, методів та способів. А якщо так, то навряд чи є необхідність вводити до наукового обігу термін, що не має якісно самостійного змісту. Однак не будь-який зміст діяльності держави може бути визнано її функціями, їх складають лише ті сторони її діяльності, що характеризують соціальне призначення держави [2, с. 18].

На наш погляд, найбільш повно висвітлюють зміст поняття "функції" В.М. Корельський та В.Д. Перевалов. Вчені вказують, що по-перше, функція держави не будь-який, а саме основний, головний напрямок її діяльності, без якого держава на даному історичному етапі або протягом усього свого існування обійтися не може. Це стійка, сформована предметна діяльність держави в тій або іншій сфері - в економіці, політиці, охороні природи тощо. По-друге, у функціях предметно виражається саме глибинне і стійке в державі - його сутність. Тому через функції можна пізнати сутність держави, його багатобічні зв'язки із суспільством. По-третє, виконуючи свої функції, держава тим самим вирішує завдання, що стоять перед ним, по управлінню суспільством, а його діяльність здобуває практичну спрямованість. По-четверте, функції держави - поняття управлінське. Вони конкретизують цілі державного управління на кожному історичному етапі розвитку суспільства. По-п'яте, реалізуються функції у певних (переважно правових) формах і особливими, характерними для державної влади методами [2, „ѓ. 148].

Сьогодні вчені практично одностайні в тому, що соціальна держава - це держава, основним завданням якої є створення умов і відповідальність за реалізацію прав людини "другого покоління" [3, с. 16], [5, с. 223]. Так, за точкою зору А.Ф. Черданцева соціальна держава характеризується більш активною інтервенцією в економічні та соціальні відносини, проводить активну соціальну політику в сфері науки, освіти, охорони здоров'я, культури і т. п [6, с. 164]. М.І. Матузов і О.В. Малько вказують, що соціальна держава і її законодавство покликані цілеспрямовано поліпшувати і захищати матеріальний добробут, служити задачам забезпечення людині гідного життя, затверджувати в суспільстві принципи гуманізму і справедливості [3, „ѓ. 17]. Соціальна держава повинна тісно взаємодіяти з індивідом на основі програмної мети - забезпечення гідних умов життя. Держава зобов'язана створювати всі можливості для саморозвитку особистості, при цьому виключати фактори, що підпитують соціальне утриманство. Не тільки держава повинна відповідати перед громадянином за його рівень життя, але і громадянин на основі гарантованої свободи і відносин власності зобов'язаний відповідати за своє матеріальне забезпечення.

У сучасній західній політологічній літературі висловлюється думка, що економічне зростання як підстава реалізації соціально-економічних прав впливає на виникнення і зміцнення демократії [4, с. 34].

Так, дійсно економічне зростання, збільшення обсягів виробництва є матеріальною основою соціального розвитку, від якої залежить підвищення доходів, а, значить, й добробуту народу. Сьогодні мова повинна йти саме про формування соціально правової держави, основною цінністю в якій є людина з її правами і свободами.

Основною функцією такої держави повинен бути захист насамперед соціально-економічних прав людини і громадянина. Ці та інші права та свободи людини і громадянина можуть бути забезпечені за умови підпорядкування держави суспільству і зв'язаності держави правом. Цьому сприяє базування держави на принципах народного суверенітету, демократизму, верховенства закону, поділу влади, взаємної відповідальності держави й особистості, політичного й ідеологічного плюралізму, гласності в діяльності державного апарата і поінформованості громадян, наявності демократичного правосуддя і судових форм захисту прав і свобод людини і громадянина.

Захист соціально-економічних прав людини здійснюється у різноманітних формах, які можна об'єднати у дві групи юрисдикційну і неюрисдикційну. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів.

Загальновизнаним є те, що законодавче закріплення принципу розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову є однією з ознак соціальної правової держави. Так, ще ст. 16 Французької Декларації прав людини і громадянина 1789 р. проголошувала, що усяке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і: не проведено поділ влад, не має Конституції.

Базуючись на Декларації прав людини і громадянина, Конституція Франції 1791 р. закріпила принцип розподілу влад і співвідношення судової влади з іншими гілками влади (законодавчою та виконавчою). Цей нормативно-правовий документ передбачав, що судова влада не може реалізовуватись ні законодавчим корпусом, ні королем. Правосуддя здійснюється суддями, які обираються на строк народом і затверджуються на посаді королем. Судді не могли бути зміщені інакше як за посадові злочини, належним чином встановлені у судовому порядку; ні тимчасово відсторонені від посади інакше як внаслідок порушення проти них обвинувачення. В той же час суди не могли вторгатися в здійснення законодавчої влади, призупиняючи застосування законів, а також в круг діяльності органів управління [7, с. 18].

Сьогодні цей принцип законодавчо закріплюється більшістю країн світу, не є виключенням і Україна. Так, згідно ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Отже, Основний Закон включає в систему державної влади країни судову діяльність і затверджує самостійне положення судової влади як незалежної, рівнозначної законодавчій і виконавчій гілкам державної влади.

Наданням конституційним законодавством самостійного значення інституту судової влади творці Конституції України підкреслили, що поділ влади стає фундаментальним політичним і організаційним початком побудови в Україні демократичної соціальної правової держави.

Практика сучасного державного будівництва показує, що умовою справжнього й ефективного поділу повноважень державної влади, засобом демократичного правового подолання виникаючих державно-правових протиріч є конституювання і значне підвищення статусу саме третьої влади -судової, усіх її підсистем і на всіх рівнях [7, с. 16].

Сьогодні судову владу в Україні здійснюють місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Особлива роль у системі судової влади України належить Конституційному Суду, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють також і інші державні органи та посадові особи. Це Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокуратура, органи внутрішніх справ тощо.

Обов'язок вищезазначених органів та посадових осіб здійснювати захист прав і свобод громадян міститься в національному законодавстві. Для окремих з них цей обов'язок прямо закріплений конституційними нормами. Так, відповідно до ст. 102 Конституції України, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи з того, що неюрисдикційна форма захисту соціально-економічних прав представляє собою діяльність самих сторін певних відносин по відновленню (підтвердженню) порушеного (оспорюванного) права, яка відбувається без звернення за допомогою до компетентних органів, до неї слід віднести самозахист, добровільне задоволення і громадську форми захисту.

Висновки

Сьогодні мова повинна йти саме про формування соціально правової держави, основною цінністю в якій є людина з її правами і свободами. Основною функцією такої держави повинен бути захист насамперед соціально-економічних прав людини і громадянина. Ці та інші права та свободи людини і громадянина можуть бути забезпечені за умови належної роботи всіх інституцій громадянського суспільства та держави.

Захист соціально-економічних прав людини здійснюється у різноманітних формах, які можна об'єднати у дві групи юрисдикційну і неюрисдикційну. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів.

Література

1. Бояринцева М.А. Зміст адміністративно-правового статусу громадян України: В кн. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. - 668 с.

2. Варич О.Г. Економічні функції сучасної держави: природа, сутність, зміст, тенденції розвитку в Україні: Дис. канд. юрид. наук. - Київ, 2006. - 206 с.

3. Гладких В.И. Социальные права граждан Украины в системе конституционных прав // Проблеми законності. - Вип. 80. - 2006. - С. 15 - 21.

4. Давидова М. Соціально-економічні права як критерій аналізу і класифікації сучасних демократичних держав // Право України. - 2001. - №8. - С. 32 - 35.

5. Копєйчиков М. Соціальна держава як політична реальність // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - №2(205). - С. 216 - 227.

6. Цесарський Ф.А. Захисна функція профспілок, форми її реалізації. Дис....канд. юрид. наук. - Х., 2004. - 200 с.

7. Ярошенко О.М. Практика Європейського суду з прав людини - джерело трудового права України // Трудове право України: сучасний стан та перспективи. - Сімферополь, 2008. - С. 12 - 19.

Размещено на Allbest.ru