Шляхи оптимізації стратегічних напрямів та механізмів державного регулювання ринку освітніх послуг в контексті створення європейського освітнього простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи оптимізації стратегічних напрямів та механізмів державного регулювання ринку освітніх послуг в контексті створення європейського освітнього простору

Н.О. Борецька,

здобувач Академії муніципального управління

Проведено аналіз механізмів державного регулювання ринку освітніх послуг в Україні. Розроблено шляхів оптимізації стратегічних напрямів та механізмів державного регулювання ринку освітніх послуг в контексті створення європейського освітнього простору.

The mechanisms of state regulation of the market of educational services in Ukraine. Developed ways to optimize the strategic directions and mechanisms of state regulation of the market of educational services in the context of a European educational space.

Проведен анализ механизмов государственного регулирования рынка образовательных услуг в Украине. Разработаны пути оптимизации стратегических направлений и механизмов государственного регулирования рынка образовательных услуг в контексте создания европейского образовательного пространства.

Ключові слова: стратегічні напрями, механізми державного регулювання, ринок освітніх послуг, європейський освітній простір.

Keywords: srategic directions, mechanisms of state regulation of the market of educational services, the European educational space.

Ключевые слова: стратегические направления, механизмы государственного регулирования, рынок образовательных услуг, европейское образовательное пространство.

регулювання державний освітній європейський

Постановка проблеми у загальному вигляді. Система вищої освіти проникає в усі сфери життя людини, а найтіснішим є її зв'язок із розвитком ринку праці держави. При цьому стимулювання розвитку системи вищої освіти здійснити звичайними адміністративними методами або шляхом саморегулювання самої освітньої системи видається малоймовірним. Необхідною є якісна перебудова системи державного регулювання в освітній сфері, яка передбачає застосування сучасного інструментарію, методів і концепцій державного управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Стаття ґрунтується на фундаменті теоретичних та методологічних положень, нагромаджених у галузях науки державного управління, економіки, менеджменту та маркетингу.

Певну увагу проблемам державного регулювання ринку освітніх послуг в загальному контексті розвитку приділяли відомі вчені О. Дем'янчук, Н. Дем'яненко, В. Євтушевський, В. Журавський, О. Лапшова, А. Мазак, С. Майборода, А. Сухорукова. В роботах вітчизняних науковців Л. Антошкіної, М. Головатого, О. Горбаня, М. Євтуха, В. Кременя, В. Кудіної, О. Лапшової, Л. Марченко та інших висвітлені окремі організаційно-економічні проблеми функціонування освітньої сфери. Проте ринкові умови функціонування вищої освіти вимагають напрацювання нових механізмів регуляторної діяльності держави в сфері її управління. Питання реформування вищої освіти вивчали такі фахівці, як: О. Алєксєєва, В. Андрущенко, О. Бабіна, Є. Бойко, А. Василюк, Л. Герасіна, А. Жук, М. Карпенко. Окремі загальні аспекти вдосконалення системи професійної освіти, проблеми її розвитку, сучасний стан досліджували В. Бабак, Н. Бабічева, О. Грішнова, А. Данильєв, І. Каленюк, В. Коцур, А. Роговець.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Завдання статті полягають у розробці шляхів оптимізації стратегічних напрямів та механізмів державного регулювання ринку освітніх послуг в контексті створення європейського освітнього простору.

Виклад основного матеріалу дослідження. Екстраполюючи колишні способи вирішення проблем, які обмежувались локальними нововведеннями в окремих ланках, можна дійти висновку, що такими діями неможливо створити дієву концепцію розвитку вищої освіти. Відтак, інноваційний шлях розвитку вищої освіти України на сучасному етапі - єдино можливий варіант забезпечення її нової ролі як системи, що створює зону випереджуючого розвитку для всього соціального організму. Ознаками інноваційно-освітньої системи є, зокрема: нова ідеологія освіти, а саме перехід від простого передавання знань викладача студентові до розвитку особистості, активізації її творчої роботи, здатності індивіда до гнучкої, самонастроюваної діяльності; розробка регіональних освітніх концепцій і програм відповідно до етнокультурних, культурно-історичних особливостей та об'єктивної заданої суспільної потреби в кадрах з урахуванням ринку праці [2, С. 13].

Виходячи з цього, головними механізмами реалізації пріоритетних напрямків розвитку вищої освіти є такі функції, як гуманізація, гуманітаризація, фундаменталізація, демократизація, міжнародна інтеграція і інноваційний менеджмент, децентралізація, інформатизація, комп'ютеризація, надання більшої автономії вищим навчальним закладам, удосконалення системи акредитації навчальних закладів.

Ці складові можливої й необхідної модернізації освіти тісно взаємопов'язані між собою. Перші чотири з них мають характер «продуктових» нововведень, спрямованих на зміну кінцевого «продукту» освітньої системи - людини; останні дві - забезпечують нововведення, які є умовою реалізації «продуктових» [9, С. 84]. Як один з найбільш пріоритетних напрямів інноваційного розвитку і вдосконалення вищої освіти можна визначити міжнародне співробітництво. Так, використання міжнародного досвіду дає можливість зорієнтувати зміст навчання, а відповідно і зусилля студента на формування базових знань з кожного предмета, фундаментальних законів, понять, зблизити навчання до практичного життя, формувати творчий підхід, самостійність мислення, уміння застосувати вивчене в вищому навчальному закладі в практичній діяльності. При цьому необхідно виходити з того, що вчитель не той, хто навчає, а той, у кого вчаться, і відповідно: студент не той, кого навчають, а той, хто сам вчиться. Лише при такому розумінні організації процесу навчання можливо буде забезпечити життєпридатність випускників, їх конкурентоспроможність не тільки в нашій країні, а й на світовому ринку праці.

Важливим напрямом державної політики є гуманізація вищої освіти. Це шлях олюднення закладу освіти, створення максимально сприятливих умов для розкриття і розвитку здібностей кожного суб'єкта навчання [4, С. 47]. Зрозуміло, що гуманізація освіти має реалізовуватися через програму навчання протягом усього життя людини, тому Україна, підписавши Болонську конвенцію, повинна вжити заходів для спрямування національної політики держави до головної мети - впровадження довічного навчання в реальність і спонукання ВНЗ збільшити можливості навчання незалежно від віку, включаючи визнання попередньої освіти.

Одним із важливих інструментів, механізмів гуманізації вищої освіти є гуманітаризація. Процес гуманітаризації вищої освіти передбачає іншу «ідеологію» навчання, «ідеологію» духовності, яка повинна «пронизувати» природничі, технічні й гуманітарні предмети.

Для більш ефективного й результативного розвитку процесу гуманітаризації вищої школи необхідно зруйнувати «бар'єр», що відділяє природничі й технічні науки від гуманітарних, подолати нерозуміння між природознавцями і гуманітаріями. Тому, для збереження та примноження кількісно спеціальностей технічного напряму потрібно інтегрувати класичні фундаментальні та гуманітарні цикли, включаючи педагогіку, політологію, соціологію, охорону навколишнього середовища, згідно навчальних планів європейських університетів. На наше глибоке переконання, тільки за таких умов зміст і характер професійної діяльності майбутніх інженерів відповідатиме логіці науки і техніки, логіці суспільного розвитку, а не суперечитиме їй.

Гуманітаризація в освіті спрямовується не лише на формування гуманістичних взаємин між учасниками навчально-виховного процесу, перетворення студента із об'єкта в суб'єкт навчання [2, с. 13], а й повинна передбачати: максимальне наближення вивчення кожної навчальної дисципліни до майбутніх потреб студентів, оптимальне поєднання і узгодження викладання гуманітарних дисциплін з природничо-математичними та професійно орієнтованими. Вирішити це завдання допомагає фундаменталізація вищої освіти, яка у світлі нової освітньої парадигми набуває дещо іншого сенсу й включає до числа фундаментальних науки про людину і суспільство. Фундаменталізація як один із найважливіших напрямків модернізації освіти передбачає швидке просування в систему вищої школи останніх досягнень фундаментальної науки й передусім тих, що мають загальнонаукове значення і сприяють формуванню у людей цілісного світорозуміння та наукових методів мислення.

Фундаменталізація освіти стала відповіддю на виклик глобалізації і, водночас, умовою зростання суспільства, нації і держави. Отже, необхідно так налагодити навчальний процес, щоб він розгортався на основі найновіших надбань сучасної науки, культури і соціальної практики, мав випереджальний характер, формував самостійне творче мислення, вольові здібності особистості.

На жаль, невирішеними залишаються проблеми фундаменталізації професійної підготовки спеціалістів певних профілів. Бо, незважаючи на важливість дослідження згальнотеоретичних засад, цей процес відбувається по-різному для спеціальностей різних профілів. Найбільша увага приділяється питанням фундаменталізації інженерної підготовки, значно менше - медичної, педагогічної. Розмірковуючи про перспективи розвитку системи освіти, слід відзначити, що фундаменталізація та диференціація освіти, як два взаємозалежні явища, покликані суттєво підвищити її якість відповідно до потреб і можливостей завтрашнього дня.

Отже, сьогодні стає все очевиднішим, що нам потрібні спеціалісти широкого профілю, і така потреба зумовлена, з одного боку, закономірностями розвитку самої науки, а з другого, - тенденціями суспільного розвитку. Зростання наукоємності усіх сфер людської життєдіяльності, перетворення інформації на основний товар висуває нові вимоги до рівня підготовки спеціалістів. У різних сферах діяльності все частіше потрібна не кваліфікація, а компетентність, яку можна розглядати у вигляді своєрідної суми навичок, характерних особистості, які об'єднують кваліфікацію, соціальні поведінкові характеристики, здатність працювати в колективі, співвідносити свої дії з інтересами інших, ініціативність і готовність до ризику. До того ж, випускник вищого навчального закладу повинен уміти орієнтуватись у зростаючому потоці інформації, мати навички спілкування, бути готовим до самостійності в прийнятті рішень та відповідальності за їх наслідки [7, С. 168].

З огляду на ці обставини необхідно було переорієнтувати освітній процес з екстенсивної моделі, що зводиться до передачі об'єкту певної суми готових знань, на інтенсивну модель, в основі якої лежить формування здатності до самоосвіти, розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Серед невідкладних завдань, які необхідно вирішити, є інформатизація освіти в Україні. Саме з новими педагогічними й інноваційно-комунікаційними технологіями нині пов'язують реальні перспективи розвитку освіти. Це дасть змогу кожному обирати свій шлях у навчанні на основі такої важливої дидактичної властивості ІКТ, як індивідуалізація навчального процесу завдяки програмуванню та динамічній адаптованості навчальних програм. Інноваційно-комунікаційні технології, основою яких є глобальні телекомунікаційні мережі, інтелектуальні комп'ютерні системи та програми, об'єднання яких формує одну інфраструктуру планети - інфосферу, відкривають нові можливості для викладачів. Телекомунікації (електронна пошта, телеконференції) спонукають молодь до вироблення власних поглядів на події у світі, до самостійного усвідомлення й дослідження багатьох явищ; формують перші навички співпраці, вчать мислити.

Ми переконані в тому, що державне регулювання системи вищої освіти має починатися з визначення стратегії розвитку вищої освіти. Вона безпосередньо пов'язана з прогнозуванням вищої освіти. Ці два явища взаємозумовлюють одне одного. Без даних прогнозу розвитку системи вищої освіти неможливо розробити науково обґрунтовану стратегію. Аналіз формування державної стратегії та сучасних механізмів державного впливу на вищу освіту дає змогу розробити певну модель.

З метою посилення ролі вищої школи в економічному й суспільному житті країни, здійснення більш системних і цілеспрямованих дій щодо реалізації державної політики у галузі вищої освіти та підвищення її якості ми рекомендуємо:

1. Верховній Раді України: сприяти прийняттю проектів законів України про внесення змін до Бюджетного і Земельного кодексів України, законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про Державний бюджет України», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про електроенергетику» та «Про оподаткування прибутку підприємств»; при затвердженні Державного бюджету України передбачити додаткові видатки на розвиток освітянської та наукової галузей відповідно до вимог законів України «Про освіту» та «Про наукову і науково-технічну діяльність»; для стимулювання участі роботодавців у підготовці та працевлаштуванні фахівців розглянути можливість внесення змін до законів України «Про підприємництво» та «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо: звільнення підприємств, організацій та установ від нарахування внесків на обов'язкове державне соціальне страхування на заробітну плату працівників - випускників вищих навчальних закладів, які працюють за фахом, протягом перших трьох років їхньої праці; пільгового оподаткування суб'єктів господарювання, які надають бази для проходження практики студентами вищих навчальних закладів; звільнення від оподаткування передачі матеріально-технічних ресурсів з балансів суб'єктів господарювання на баланси вищих навчальних закладів; прискорити розгляд пропозицій щодо змін до законів України «Про освіту», «Про вищу освіту» та проекту Закону України про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»;

2. Кабінету Міністрів України: забезпечити реалізацію норм Конституції України та виконання у повному обсязі вимог законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», про Державний бюджет України, інших нормативно-правових актів у галузі вищої освіти; при опрацюванні проекту Державного бюджету України передбачити ріст заробітної плати педагогічних і науково-педагогічних працівників не менш як удвічі, погашення боргів, які виникли через невиконання статті 57 Закону України «Про освіту»; забезпечити виконання в повному обсязі положень статті 57 Закону України «Про освіту» щодо встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості [8, С. 65]; підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів України про Державну програму розвитку освіти в Україні, про освіту дорослих (освіту впродовж життя), про стимулювання участі роботодавців у підготовці, перепідготовці кадрів, у освітніх і наукових програмах та проектах; внести законодавчі пропозиції щодо звільнення від податку на прибуток студентів за виконану ними роботу під час навчання; підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України зміни до законодавчих актів України, що регулюють фінансово-економічні відносини в системі вищої освіти; прийняти постанову про створення національної системи оцінювання та моніторингу якості освіти; розробити та затвердити цільові програми: інформатизації вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації; придбання вітчизняного та імпортного обладнання для виконання пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень та наукових розробок у вищих навчальних закладах і наукових установах; реконструкції студентських гуртожитків відповідно до санітарних норм і правил та вимог протипожежної безпеки. Передбачити виділення коштів у Державному бюджеті України на реалізацію зазначених програм; розглянути питання щодо передачі окремих галузевих науково-дослідних установ до складу вищих навчальних закладів; привести структуру підготовки фахівців з вищою освітою у відповідність із світовими тенденціями розвитку освіти та економіки з урахуванням загальнодержавних та регіональних потреб у фахівцях з вищою освітою та державного класифікатора професій; затвердити порядок розроблення стандартів вищої освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням. Завершити розроблення Державного стандарту вищої освіти з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти та економіки. Розробити і ввести в дію галузеві стандарти вищої освіти і стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів [1, С. 234]; розробити та запровадити науково обґрунтовані нормативи матеріально-технічного та фінансового забезпечення державних вищих навчальних закладів. Розробити і затвердити Державну програму оновлення і забезпечення вищих навчальних закладів новітніми приладами і лабораторним обладнанням, звернувши особливу увагу на оснащення технічних вищих навчальних закладів та передбачивши щорічне виділення у державному бюджеті коштів на ці цілі, у тому числі на інформаційне забезпечення навчального та наукового процесів; збільшити обсяги цільового пільгового кредитування для здобуття вищої освіти, а також будівництва житла для молодих сімей, працівників вищих навчальних закладів. Передбачити інвестування та кредитування на придбання житла для сімей молодих спеціалістів; вжити заходів щодо залучення наукових підрозділів вищих навчальних закладів до виконання державних програм та їх наукового супроводження; сприяти розвитку науково-технологічних агентств, центрів та забезпечити їх відповідними приміщеннями.

3. Рахунковій палаті: посилити контроль за виконанням Законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов щодо фінансування освіти; розробити критерії щодо оцінки ефективності використання бюджетних коштів на підготовку фахівців з вищою освітою.

4. Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України: разом з іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади, посилити контроль за виконанням державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою; розробити ефективні механізми економічної та господарської діяльності вищих навчальних закладів, розширення їх автономії щодо формування та використання коштів. Удосконалити процеси ліцензування, акредитації вищих навчальних закладів та оцінювання знань студентів з урахуванням європейського та світового досвіду; прискорити розроблення, впровадження та супроводження системи стандартів вищої освіти відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту» з використанням сучасних інформаційних технологій. Забезпечити контроль за впровадженням інформаційних технологій у навчальний процес; здійснити заходи щодо розвитку післядипломної освіти та впровадження дистанційної форми навчання; вжити додаткових заходів щодо посилення впливу вищих навчальних закладів на якість знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів, проведення профорієнтаційної роботи серед учнівської молоді. Удосконалювати механізми добору та залучення обдарованих дітей до навчання у вищих навчальних закладах; для подолання корупції, інших негативних явищ розглянути питання щодо організації контролю за вступними випробуваннями та роботи у складі приймальних комісій вищих навчальних закладів представників громадськості та працівників загальноосвітніх навчальних закладів; спільно з правоохоронними органами посилити контроль за дотриманням законодавства про освіту, незаконним втручанням місцевих органів влади, політичних партій, громад, об'єднань, організацій у навчально-виховний процес та забезпеченням світського характеру освіти

5. Центральним органам виконавчої влади: створити єдиний державний інформаційний банк даних щодо потреби держави у фахівцях з вищою освітою, розподілу та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів; з метою ефективного контролю за виконанням державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою переглянути форми статистичної звітності вищих навчальних закладів та привести їх зміст у відповідність із вимогами Закону України «Про вищу освіту».

6. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським радам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, державним адміністраціям у межах своїх повноважень: спрямувати свою діяльність на забезпечення дотримання законодавства у галузі вищої освіти. З цією метою активізувати роботу постійних комісій і депутатських груп органів місцевого самоврядування. Проаналізувати виконання законодавства щодо розвитку вищої освіти в регіоні та реалізацією права громадян на доступність і безоплатність здобуття вищої освіти; забезпечити поліпшення умов праці і побуту педагогічних та науково-педагогічних працівників, надання їм житла та земельних ділянок; сприяти залученню громадських наукових, науково-педагогічних об'єднань, студентських наукових, молодіжних організацій до реалізації наукових, освітньо-виховних, просвітницьких регіональних програм; забезпечити розробку необхідних регіональних програм підтримки розвитку вищої освіти, створити умови для безоплатного користування студентами культурними та спортивними спорудами.

7. Керівникам вищих навчальних закладів: забезпечити підвищення якості підготовки фахівців з вищою освітою, запровадження новітніх технологій навчання та форм організації навчального процесу з урахуванням інтеграції національної вищої освіти до європейського освітнього простору; забезпечити залучення студентів вищих навчальних закладів на умовах штатного сумісництва; посилити відповідальність керівників структурних підрозділів, педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів за дотримання нормативно-правових актів з питань вищої освіти; розвивати соціальне партнерство з промисловцями і підприємцями з питань підготовки фахівців та організації, проведення спільних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт щодо створення сучасних техніки та технологій для інноваційного розвитку економіки. Вжити заходів щодо організації спільних із промисловцями і підприємцями робіт за пріоритетними напрямами інноваційного розвитку; сприяти розвитку демократизації управління вищим навчальним закладом, ширше залучати до управління студентські професійні спілки та органи студентського самоврядування;

8. Місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування спільно з Фондом державного майна України забезпечити ефективний захист майнових прав вищих навчальних закладів. Припинити незаконне вилучення приміщень вищих навчальних закладів, не допускати передачу об'єктів освіти та земельних ділянок, на яких вони розташовані, для використання не за призначенням [6, с. 44].

Безперечно, запропоновані зміни ще не повністю розв'язують проблеми вищої школи, проте при їх прийнятті буде зроблено реальний крок на шляху підвищення якості вітчизняної вищої освіти, прискорення її входження в європейський та світовий освітній простори.

Таким чином, в умовах тих змін, що відбулися в середовищі функціонування вищої освіти в Україні нами пропонується здійснити ряд заходів як на рівні держави, так і на рівні самих навчальних закладів, які сприятимуть розвиткові вищої освіти. До них віднесено:

- забезпечити умови для ведення економічної діяльності приватними та державними закладами вищої освіти за сприятливих умов для розвитку їх матеріально-технічної бази, зарахувавши витрати на розвиток до валових витрат;

- збільшувати бюджетне фінансування вищої освіти, одночасно розширюючи можливості доступу до навчання персоналу за рахунок підприємств. Для цього збільшити відсоток від фонду оплати праці на цільове навчання, який не оподатковується до 10 %. Не включати в дохід громадян сум, рівних вартості навчання, оскільки це демотивує осіб до початку навчання;

- використовувати потенціал меценатства та спонсорства для розвитку закладів вищої освіти, запровадивши механізм зниження податку з прибутку на частину, приблизно рівну вкладеній меценатом або спонсором в освіту (на відміну від теперішньої системи, коли їх допомога приватним закладам вищої освіти оподатковується);

- розширити можливості працевлаштування талановитих, але неплатоспроможних студентів, запровадивши більш сприятливі умови оподаткування прибутків студентів, які працюють під час навчання та підприємств, які їх працевлаштовують;

- здійснити перехід від централізованої структури розподілу бюджету вищої освіти до децентралізованої; передача відповідальності за значну частину витрат на освіту регіональним органам управління дасть змогу точніше враховувати потреби в спеціалістах конкретних регіональних ринків праці;

- заклади вищої освіти повинні зосередитись на активній взаємодії із підприємцями, та бізнес-середовищем через розробку нових програм підвищення кваліфікації для підприємців та виконання консультаційних і дослідницьких проектів, що сприятиме постійному вдосконаленню викладацького складу;

- у навчальних закладах необхідно створювати Центри планування кар'єри та працевлаштування, які стануть посередниками між підприємцями та студентами в питаннях ефективних місць практик та працевлаштування і пошуку потенційних працівників;

- заклади вищої освіти повинні розробляти стратегії міжнародного співробітництва, запроваджувати ефективні системи фінансового менеджменту, кадрову політику із перспективою розвитку для персоналу. Це дасть навчальним закладам можливість розвивати підприємливість працівників, забезпечить високу якість послуг та популяризацію вищої освіти.

Основними принципами в підході держави до регулювання освітньої сфери мають бути: пріоритетність освіти, що означає випереджальний характер її розвитку, нове ставлення суспільства до освіти, до знань та інтелекту; кардинально нові підходи до інвестиційної політики в освітній сфері; перехід від політики виживання до політики розвитку.

Таким чином, виведення рівня освіти України на рівень освіти розвинутих країн світу можливий лише шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад [3, С. 4]. Тобто за умови, що відбудеться системний перехід від принципів галузевої політики до принципів створення освітньої інфраструктури суспільної трансформації (реальна автономія вищих навчальних закладів, вироблення власної стратегії розвитку ВНЗ, конкурентоспроможність, широкий та гнучкий набір освітніх послуг, відкритий доступ до інформації про освіту та освітній ринок, застосування міжнародних стандартів, створення навчальних планів та освітніх програм, оцінки якості, статистики, вироблення економічної політики на локальному рівні).

Отже, саме формування нової парадигми, нових концептуальних підходів до вищої освіти є основним і першочерговим фактором оптимізації державного регулювання освітньої сфери. Саме на ньому базуються всі інші шляхи покращення державного регулювання (правові, економічні, соціальні). Він є, на наш погляд визначальним, а тому лише за умови провадження змін на цьому рівні можуть бути ефективними всі інші зміни щодо оптимізації державного регулювання вищої освіти.

Держава повинна створювати умови для підвищення конкурентоспроможності освітньо-наукових послуг, зокрема недержавних ВНЗ. Тому в регіонах варто створювати вузівські науково-дослідні центри колективного користування, в яких на паритетних засадах проводили б науково-дослідну роботу студенти, викладачі-науковці ВНЗ різних форм власності [5, с. 50].

Система державного регулювання освітньої діяльності має досить складну структуру та повинна ґрунтуватися на принципах партнерства. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) освітньої політики [7, С. 167]. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання освітньої діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом, коли спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів.

На наш погляд, повинна відбутися зміна парадигми державного впливу на сферу освіти від керівної до підтримуючої, створення сприятливих умов для розвитку. У цьому контексті державно-громадське управління вищою освітою має бути спрямоване на подальшу демократизацію діяльності державних органів управління освітою та розвиток самоврядних асоціацій вищих навчальних закладів [7, С. 168].

Пріоритетними напрямами діяльності у сфері освіти є приведення змісту та структури професійної підготовки кадрів у відповідність із сучасними потребами ринку праці, підвищення доступності якісних освітніх послуг. Характерними умовами розвитку галузі стануть: перехід до єдиного стандарту вартості навчання однієї людини; перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання закладів до принципу формування їх бюджетів виходячи з кількості учнів та стандарту вартості навчання однієї людини; розширення прав шкіл, ПТУ самостійно розпоряджатися матеріальними, фінансовими і кадровими ресурсами; зміна підходів до формування державного замовлення на підготовку фахівців на основі впровадження прогнозу потреб економіки (регіону); упровадження методичних засад прогнозування потреби у фахівцях на ринку праці; прийняття порядку формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, робочих кадрів з урахуванням потреб ринку праці та контролю за його виконанням; упровадження дієвого механізму працевлаштування студентів та випускників (створення бази даних про студентів і випускників, накопичення банку потенційних роботодавців).

Для впровадження досконалої моделі освіти в Україні необхідно переглянути зміст освіти, розробити державні стандарти, створити мережу ресурсних та інформаційних центрів, забезпечити опрацювання та впровадження новітніх комп'ютерних технологій навчання, підготувати нову генерацію вчителів і викладачів, забезпечити формування активної громадянської позиції та позитивного ставлення суспільства до освіти.

На підставі наведеного аналізу необхідним вважаємо вжиття наступних заходів: посилення державної підтримки закладів та установ освіти з метою збереження їх мережі та кадрового складу; оптимізація навантаження на такі заклади, у тому числі завдяки розширенню функцій, що ними виконуються; оновлення та введення додаткової системи правових та організаційних гарантій реалізації права особи на освіту та наукову діяльність; опрацювання та введення в дію оновленої науково-методичної бази діяльності освітніх та наукових закладів, яка б забезпечувала інноваційний характер здійснення освітньої та наукової діяльності; посилення взаємодії та взаємозв'язку між освітніми та науковими закладами; введення заборони на закриття та перепрофілювання діючих закладів дошкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти тощо.

Висновки з даного дослідження

Таким чином, з метою подальшого розвитку вищої освіти України необхідно прийняти Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» та розробити ряд нормативних актів і положень щодо його реалізації, а також здійснити заходи щодо оновлення стандартів вищої освіти, методичного забезпечення та форм організації навчального процесу.

Нова модель управління освітою повинна бути відкритою і демократичною. У ній органічно мають поєднуватися засоби державного впливу з громадським управлінням. При цьому відкритість системи повинна передбачати розширення управлінських можливостей громадської думки, меншу залежність управління від впливу конкретних посадових осіб. Вона має змінити навантаження, функції, структуру й стиль центрального і регіонального управління якістю освіти: контроль і пряме втручання у навчальний процес мають поступитися місцем гнучкості, дієвості рішень, науково-методичним, прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям.

Відтак, управління освітою передбачає оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління; перерозподіл функцій і повноважень між центральними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами; перехід до програмно-цільового управління; поєднання державного і громадського контролю; запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації; прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів; створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях; організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій; упровадження новітніх інформаційно-управлінських і комп'ютерних технологій; демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації; удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів; підвищення компетентності управлінців усіх рівнів; більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді.

Список використаних джерел

1. Алексєєва О. А. Проблеми модернізації вищої освіти України в контексті Болонського процесу (за результатами соціологічних досліджень) / О. А. Алексєєва // Перспективи розвитку соціогуманітарних наук у класичних університетах (соціологія, психологія, педагогіка): Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2004. - С. 232-236.

2. Андрущенко В. П. Вища освіта XXI ст.: пошук пріоритетів / В. П. Андрущенко // Гуманітарні науки і сучасність: Зб. наук. пр. / Київ. держ. торг. екон. ун-т. - К., 1999. - С. 4-13.

3. Бабіна O. I. До проблеми реформування системи вищої освіти України у світлі Болонського процесу / О. І. Бабіна // Пед. науки: Зб. наук. пр. Сум. держ. пед. ун-ту ім. А. С. Макаренка. - Суми, 2005. - Ч. 1. - С. 3-6.

4. Бойко Є. М. Сучасний стан і напрями реформування системи вищої освіти / Є. М. Бойко // Фінанси України. - 2009. - № 9. - С. 46-51.

5. Горбань О. В. Національна вища освіта в контексті інтеграції в єдиний європейський освітній простір (філософсько-світоглядні засади) / О. В. Горбань // Гуманіт. вісн. Запоріз. держ. інж. академії.

6. Дзюба Л. А. Впровадження сучасних освітніх технологій як засіб підвищення ефективності функціонування вищого навчального закладу / Л. А. Дзюба // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. пр. / Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. - Луганськ, 2003. - № 1. - С. 41?45.

7. Карпенко М. М. Проблеми розвитку вищої освіти в Україні в руслі загальноєвропейських тенденцій / М. М. Карпенко // Стратег. панорама. - 2004. - № 3. - С. 165-170.

8. Корсак К. Стан і перспективи розвитку Європейського простору вищої освіти / К. Корсак // Психологія і суспільство. - 2004. - № 1. - С. 62-70.

9. Ляшенко Л. Освіта XXI ст.: тенденція професіоналізації / Л. Ляшенко // Вища освіта України. - 2002. - № 1. - С. 83-88.

Размещено на Allbest.ru