Медичне право як наука та предмет викладання

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Державне підприємство «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України»

Медичне право як наука та предмет викладання

С.В. Істомін

В статье отражены попытки правового регулирования общественных отношений в здравоохранении, подходы к выделению медицинского права в отдельную отрасль права Украины.

Ключевые слова: законодательство, медицинское право, здравоохранение, Украина.

медичний право здоров'я

Вступ

Вважається, що одним з важливих елементів захисту прав людини є розширення обізнаності людини стосовно своїх прав і способів їх захисту.

Оволодіння правовою культурою дає орієнтир кожному громадянину в оцінці складних суспільних процесів та можливість відстоювати свої права від будь-яких обмежень.

Мета. Вивчити та проаналізувати медичне право як науку та предмет викладання.

Основні завдання:

- проаналізувати правовове регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров'я;

- розкрити підходи до виокремлення медичного права в окрему галузь права України.

Методи дослідження що використані під час виконання роботи: порівняльного аналізу, контент-аналізу, узагальнення.

Основна частина

У будь-якій державі незалежно від її соціально-економічної орієнтації, території, чисельності населення, економічного і соціального рівня розвитку, становлення законодавства відбувається з урахуванням відповідних закономірностей.

Розбудова правової демократичної держави передбачає розвиток правової освіти її громадян, становлення правових інституцій, утвердження верховенства права в усіх сферах буття і функціонування суспільства. Для більшості країн Центральної та Східної Європи пріоритетним стало нормативно-правове забезпечення трансформації систем охорони здоров'я як на національних, так і регіональних рівнях.

У всьому світі організація системи охорони здоров'я розглядається як суспільна (національна) справа, для забезпечення якої створюються солідарні механізми, що акумулюють ресурси суспільства (в ринково-солідарних і в державно-солідарних формах).

Питання юридичного забезпечення медичної діяльності в Україні останнім часом набувають особливої актуальності. Це передусім пов'язано з активним розвитком приватної медичної практики, використанням новітніх досягнень медичної науки (трансплантологія, репродуктивні технології, клонування), удосконаленням управлінської діяльності в галузі охорони здоров'я тощо.

Головним питанням медичного права є нормативно-правове забезпечення права громадян у галузі медичної діяльності.

Від того, наскільки якісною буде юридична база прав громадян у галузі охорони здоров'я, наскільки ефективно кожен громадянин скористується правом, залежить успішний динамічний розвиток як медичного права так і правової держави в цілому.

- Як свідчить здійснений нами системний аналіз основних законодавчих актів - Конституції України [1], Основ законодавства України про охорону здоров'я [2] та проекту Закону про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я, що регулюють вирішення “медичних справ” в Україні, а також вивчення низки наукових праць українських авторів та їх зацікавленості регулюванням медичних правовідносин можна пояснити низкою ключових факторів, які й зумовлюють потребу українського суспільства у знаннях у сфері юридичного забезпечення медичної діяльності.

Так, В.М. Третьякова [3] на сторінках часопису «Економіка і держава» справедливо стверджують, що більшу частину нормативного масиву вітчизняної системи охорони здоров'я становлять підзаконні акти, що свідчить про слабкість, невизначеність і, що найгірше, про нестабільність правового стану галузі, яку ці нормативно-правові акти регламентують.

Вказані вище автори підкреслюють, а ми поділяємо їх думку, що наявність великої кількості розпорядчих урядових, галузевих та відомчих документів у сфері охорони здоров'я України призводить до того, що дані документи нерідко дублюють чи суперечать один одному, ускладнюють їх застосування, і, як результат, не сприяють поступальному розвиткові системи охорони здоров'я, а ще й спричиняють негативні наслідки, гальмуючи й стримуючи її розвиток.

Вищесказане підтверджується й дослідженнями О.В. Любінця [4], які вважають, що на шляху створення якісної нормативно-правової бази в галузі охорони здоров'я України трапляється чимало перепон і труднощів:

- недостатньо виражена державна політика у сфері охорони здоров'я громадян, у тому числі її законодавчого забезпечення;

- відсутність науково обґрунтованої стратегії законодавчої діяльності у сфері охорони здоров'я;

- низька законотворча активність суб'єктів законодавчої ініціативи;

- складність проходження законопроектів про охорону здоров'я у Верховній Раді Україні (яскравим прикладом цьому може бути вже понад десятирічний розгляд у вищому законодавчому органі держави проекту Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування”;

- відсутність спеціалістів, які б мали необхідний обсяг знань як у сфері юриспруденції, так і в медицині;

- неконсолідованість діяльності представників правової і медичної науки;

- недостатнє використання позитивного досвіду в регулюванні охорони здоров'я за кордоном;

- правова база охорони здоров'я є дуже нечітк ою, нерідко зустрічаються законодавчі колізії і ситуації, коли норми різних актів, що регламентують у тій чи іншій мірі охорону здоров'я, суперечать один одному;

- надмірна розпорошеність норм, що стосується охорони здоров'я, по всьому українському законодавству.

Медичне право як наука досить молода [5]. Реальні умови обумовили виділити її в окрему галузь права. Цьому сприяли соціально-економічні зміни в державі.

Існування медичного права, численні дискусії відносно його ролі і місця в системі правової і медичної науки і практики дозволяють з позицій сьогодення висвітлити основні питання, які мають знати в сфері юридичної регламентації медичної діяльності.

Особливістю медичного права є її універсальний характер, так як вона одночасно логічно вбудовується в структуру як юридичної так і медичної дисципліни.

Медичне право інтенсивніше розвивається представниками медицини.

Наука медичного права - це сукупність правових, медичних та інших поглядів, уявлень, ідей, що розкривають основні положення і зміст медичного права, що сприяють розвиткові цієї галузі права в майбутньому.

До основних завдань науки медичного права відносяться: вивчення українського медичного права; дослідження особливостей передового закордонного досвіду в області юридичної регламентації медичної діяльності; теоретико-правові аспекти медичного права; розробка пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавчої бази галузі охорони здоров'я.

Ці завдання можна виробити за допомогою формування наукових шкіл у галузі медичного права, забезпечення медичної діяльності та видань монографій щодо медико-правового напряму [6].

Аналізуючи стан медичного права ми бачимо, що викладання медичного права в медичних вузах проводиться на кафедрах судово-медичної експертизи, організації охорони здоров'я або соціальної гігієни. Якщо раніше це допускалося, то зараз, коли стрімко розвивається законодавство в медицині, коли медичне право реально формується в якості самостійної галузі права - повинні створюватися самостійні кафедри медико-правового спрямування.

Предмет медичне право - це суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення медичної діяльності.

Медична діяльність - це комплексна система, яка включає організацію надання громадянам медичної допомоги, її безпосереднє надання в рамках діагностичних, лікувальних і профілактичних заходів, а також контроль якості надання медичних послуг.

Предмет медичного права складається певною мірою об'єктивно, поза волею і свідомістю окремо взятої людини або групи людей.

Методи медичного права - це сукупність існуючих в інших галузях права прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється реалізація сукупних відносин, що входять у предмет медичного права.

Професор Я.Ф. Радиш, посилаючись на думку молдавського дослідника В. Флорі, стверджує, що медичне право - це сукупність юридичних норм, які регулюють правовідносини між лікарем і медичним закладом, з одного боку, та пацієнтом і його родичами - з другого, що виникають з приводу надання медичної допомоги та мають за мету попередження лікарських помилок і правопорушень, захист медичного персоналу від відповідальності при обґрунтованому ризику і невинному спричиненні шкоди [7].

Але ґрунтуючись на тому, що дефініції (визначення) термінів повинні відповідати на запитання «що це?», а не «що робить?», визначати мету, бути конкретними і зрозумілими користувачам, вважаємо, що наше визначення, а також визначення медичного права, дане професором С. Г. Стеценком, який під медичним правом розуміє комплексну галузь права, що включає сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері медичної діяльності, можуть претендувати на більшу правову, етичну та професійну значущість [8].

Виходячи з викладеного вище, можемо сказати, що основними інститутами медичного права можна вважати: профілактичну та клінічну медицину; надання платних медичних послуг; психічне здоров'я; фармацію; стоматологію; трансплантологію; біоетику; лікарську таємницю; якість медичної допомоги; військову медицину; управління в галузі охорони здоров'я тощо.

Медичне право дає можливість на більш високому рівні здійснювати розробку принципів державної політики у сфері охорони здоров'я, якісніше опрацювати питання захисту прав громадян при наданні медичної допомоги, детально визначити правовий статус суб'єктів правовідносин, що виникають у галузі медичної діяльності.

Відомо, що зараз система охорони здоров'я і процеси надання медичної допомоги потребують регулювання. Завдяки праву ці процеси набувають впорядкованості і таким чином стають правовими відносинами.

Специфічними рисами суспільних відносин, що регулюються за допомогою медичного права, є те, що вони виникають, існують і розвиваються відповідно до особистісних немайнових благ людини - життя та здоров'я.

Медичні правовідносини - це виникаючий на основі правових норм зв'язок суб'єктів права, що характеризується наявністю у них певних юридичних прав і обов'язків у сфері медичної діяльності.

Критеріями класичних правових відносин у сфері охорони здоров'я є сфера правових регулювань, ступінь визначеності, метод правового регулювання її інтересів.

Залежно від сфери правового регулювання, медичні правовідносини бувають: адміністративно-правовими, громадянсько-правовими, кримінально-правовими.

Суб'єктами права в теоретико-правовому викладенні є учасники право відносин, тобто носій суб'єктивних прав та обов'язків.

Є такі групи суб'єктів медичних правовідносин: ті, що надають медичну допомогу, ті, що отримують медичну допомогу, ті, що сприяють наданню медичної допомоги (підрозділи забезпечень).

Юридичні факти у сфері надання медичної допомоги - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин у сфері медичної діяльності.

Система медичного права - це його внутрішня будова, що визначає об'єднання норм права в правові інститути, її необхідно розглядати з трьох позицій: як комплексну модель права, як навчальну дисципліну, як частину правової і медичної науки.

Джерело медичного права - це спосіб зовнішнього закріплення правових норм, що регулюють суспільні відносини у галузі медичної діяльності.

Медичне право як галузь науки пов'язується з дослідженнями системних і окремих питань юридичного регулювання медичної діяльності. Виходячи з міждисциплінарного характеру медичного права, на переконання вже неодноразово цитованого вище С. Г. Стеценка [8], науку медичного права можна визначити як сукупність правових, медичних та інших поглядів, переконань та ідей, що розкривають основні положення та сутність медичного права, визначаючи розвиток даної галузі права в майбутньому.

Методами медичного права, на думку цього ж автора, є сукупність існуючих в інших галузях права прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет медичного права [8].

До основних завдань науки медичного права відносять: вивчення вітчизняного медичного права, дослідження особливостей передового зарубіжного досвіду в галузі юридичної регламентації медичної діяльності; пошук правових шляхів удосконалення системи медичного страхування, розробки в галузі оптимізації освітніх програм у сфері юридичної та медичної освіти, дослідження в галузі історії правового регулювання медичної діяльності, теоретико-методологічні аспекти медичного права, вироблення пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавчої бази системи охорони здоров'я України тощо.

Особливу зацікавленість викликає наукова праця доцента Н. Б. Болотіної [9] Одеської державної юридичної академії „Медичне право у системі права України”. Ми повністю поділяємо думку вказаного автора про те, що в Україні назріла об'єктивна необхідність виділення медичного права в окрему галузь права.

Важливим елементом системи медичного права є підгалузь медичного права - структурний елемент системи права, що являє собою відокремлену частину галузі права, що регулює якісно однорідні групи суспільних відносин. Серед підгалузей медичного права російські дослідники виділяють, а ми поділяємо їх думку, медичне страхування, право громадян в галузі охорони здоров'я населення, медичну експертизу тощо.

Виходячи з вищевикладеного, не можна не погодитися з висновком С. Г. Стеценка [8] про те, що маючи власний предмет правового регулювання, використовуючи сукупність існуючих в інших галузях методів правового регулювання, медичне право за своїми об'єктивними характеристиками підходить під визначення комплексної галузі права.

Свідченням комплексної природи медичного права, на думку С. Г. Стеценка [8], є такі фактори:

- конституційно визначене право на охорону здоров'я та медичну допомогу;

- наявність окремих нормативно-правових актів, що присвячені виключно регулюванню суспільних відносин у сфері охорони здоров'я населення;

- суспільні відносини, що виникають у галузі медичної діяльності, регулюються як власними нормами, що містяться в інших галузях права (кримінальне, цивільне, адміністративне тощо);

- наявність загальних принципів, які властиві медичному праву та характеризують його зміст;

- чітка система і структура медичного права, що містить правові підгалузі, інститути та норми;

- неможливість у рамках існуючих галузей права забезпечити якісне правове регулювання численних відносин у галузі медицини.

С. Г. Стеценко вважає: медичне право - як комплексну галузь права, що включає сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у галузі медичної діяльності, - дозволить на більш високому рівні здійснювати розробку принципів (основних засад) державної політики у галузі охорони здоров'я, якісніше проробляти питання захисту права громадян при наданні медичної допомоги, детально визначити медичні правовідносини [8].

Висновки

1. Зацікавленість вітчизняних дослідників питаннями правового регулювання медичної діяльності в Україні пояснюється низкою ключових факторів, які й зумовлюють потребу українського суспільства в знаннях у сфері нормативно-правового забезпечення медичної діяльності, серед яких найважливішими є такі: зростання кількості нормативно-правових актів системи охорони здоров'я України; потреби практичної діяльності лікувально-профілактичних закладів, де найчастіше й виникають проблеми медико-правового характеру; запити юридичної практики, які свідчать про зростання ролі спеціальних знань, пов'язаних з особливостями правового регулювання медичної діяльності; підвищення правової грамотності населення у сфері отримання медичних послуг, що проявляється у збільшенні кількості скарг та позовних вимог у разі надання медичної допомоги незадовільної якості.

2. Для реалізації європейської інтеграції з охорони здоров'я Україна потребує приєднання до низки конвенцій міжнародних організацій та Ради Європи в частині забезпечення медичною допомогою. Зволікання з цього питання завдає шкоди міжнародному політичному іміджу України та якості її медико-санітарного законодавства.

3. Необхідно продовжувати роботу щодо приведення нормативно-правової бази в галузі охорони здоров'я у відповідність з правовими актами ЄС.

4. Медичне право - це комплексна галузь права, що включає сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у галузі медичної діяльності і дозволить на більш високому рівні здійснювати розробку принципів (основних засад) державної політики у галузі охорони здоров'я, якісніше проробляти питання захисту права громадян при наданні медичної допомоги, детально визначити медичні правовідносини в галузі охорони здоров'я, якщо її буде виділено в окрему галузь.

Перспективи подальшого розвитку у даному напрямку. Необхідно залучати до участі в управлінні громадян, що дасть позитивні результати для адаптації законодавства України в галузі охорони здоров'я до законодавства європейських країн.

Список літературних джерел

1.Конституція України: Прийнята на п'ятій сес. Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Юрінком, 1996. - 84 с.

2. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19. 11. 1992 р. №2801-ІХ (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №4 (26. 01. 93), ст.19.

3. Теренть`єва А. В. Розвиток автоматизованого управління матеріально-технічними запасами формувань Державної служби медицини катастроф України 2003 року : автореф. дис ... на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / А. В. Терентьєва; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К., 2002. - 20 с.

4. Любінець О.В. Медичне право та законодавство про охорону здоров'я - базис програмно-цільового планування в охороні здоров'я / О. В. Любінець, І. Я. Сенюта // Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров'я України. - 2004. - № 4. - С. 75-79.

5. Кризина Н. П. Сучасний стан нормативно-правової бази охорони здоров'я України / Н. П. Кризина // Зб. наук. праць Львів. регіон. ін-ту держ. упр. НАДУ при Президентові України. - Вип. 10. - 2006. - С. 121-130.

6. Кризина Н. П. Принципи захисту основних прав людини і принципи права на здоров'я / Н. П. Кризина // Міжнар. наук.-практичн. журн. “Економіка і держава”. - 2007. - № 1. - С. 78-80.

7. Радиш Я. Питання медичного права в дисертаційних дослідженнях українських авторів (2004-2006 рр.) / Я. Радиш, Н. Кризина // Лікар. справа-Врачеб. Дело. - 2006. - № 7. - С. 89-94.

8.Стеценко С. Г. Медицинское право :учебник / С. Г.Стеценко; Ассоц. Юрид. центр. - СПб. : Юрид центр Пресс, 2004. - 570 с.

9. Болотіна Н. Медичне право у системі права України / Н. Болтіна // Право України. - 1997. - № 7. - С. 116-120.

Размещено на Allbest.ru