Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет ім. Франка

Курсова робота

з дисципліни «Теорія держави і права України»

на тему: «Правове виховання»

Роботу виконав:

Семенченко Владислав Ігорович

Житоми 2014



Вступ

Сучасна Україна є молодою, незалежною державою з великим потенціалом у науці, промисловості, культурі. Вона має все необхідне для того, щоб стати однією із найрозвиненіших держав світу. Розуміння цього повинне як найшвидше дійти до кожного жителя України. Але, на жаль, сьогодні лише невелика частка жителів розуміє важливість розвитку всіх сфер діяльності та всебічного розвитку кожної людини, яка проживає на території України. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. -- 2005. -- № 4. -- ст. 24--252.

Проведені дослідження свідчать, що правова культура українського суспільства, яка є частиною його загальної культури та одним з головних показників рівня розвитку суспільства, наразі перебуває лише на стадії формування й потребує цілеспрямованої діяльності з її становлення та активного розвитку. Таку діяльність називають правовим вихованням.

Метою роботи є ознайомлення з поняттями правове виховання та його основні функції, висвітлення значення підвищення рівня правосвідомості громадян та встановлення шляхів розвитку теорії та практики правового виховання населення України.

Правове виховання має такі завдання:

-- озброєння молодих людей знаннями законів, систематичне інформування їх про актуальні питання права;

-- формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації;

-- прищеплення громадянам поваги до держави і права;

__ формування в людей нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам;

-- подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.

Правова культура особистості -- це знання та розуміння права, а також дії відповідно до нього. Правокультурною людиною можна вважати ту, яка не лише знає та розуміє юридичні норми, є правосвідомою людиною, а й слідує їх вимогам у своєму житті.

З правової культури особистості складається правова культура суспільства, яка показує рівень правосвідомості та правової активності суспільства, ступінь прогресивності юридичних норм і юридичної діяльності. Якість правової культури та правової освіти, зрештою, впливає на якість норм права, правил поведінки, за допомогою яких регулюються відносини у різних сферах діяльності. Нормативна база формує той фундамент, на якому має будуватися палац, під котрим розуміється держава. Чим міцнішим є фундамент, тим міцніший палац на ньому можна збудувати.

Актуальність теми в тому, що існуючих заходів з правового виховання виявляється замало для повноцінного та стабільного розвитку правової культури жителів України. Потрібно приділяти значно більше уваги правовому вихованню, створювати заходи, які поширюватимуться на всі вікові та соціальні категорії, допомагатимуть людям оволодівати правовими знаннями, вчитися розуміти право та діяти відповідно до його вимог.

Чималу роль можуть відіграти також жителі України, які мають вищу юридичну освіту. Юриститеоретики і юристипрактики як знавці та безпосередні учасники процесу розвитку права в Україні мають можливість своєю науковою діяльністю та конкретними вчинками вплинути на правове виховання населення України. Від якісної роботи юриста залежить визнання громадянином цінності права у сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його принципів, уміння трактувати ті чи інші положення закону.



Розділ 1. Поняття система та механізм правового виховання

1.1 Поняття та завдання правового виховання

право нігілізм демократичний

Виховання -- це процес, за допомогою якого передається і засвоюється соціально цінний досвід поколінь. Одним із головних завдань процесу виховання є досягнення у особи стану вихованості, що проявляється у її ставленні до навколишнього середовища, повазі до загальнолюдських цінностей, закону, прав та свобод людини.

Виховання можна визначити як процес систематичного, організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість людини, її духовний та фізичний розвиток, з метою формування повноцінної особистості як невід'ємної частини суспільства, зумовлений дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. У широкому розумінні -- це сукупність всіх впливів на свідомість, поведінку та психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у виробничому, культурному, громадському житті суспільства. Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський, О. Л. Копиленко, Н. М.

Одним із видів виховання є правове. Рівень правового виховання, формування правової свідомості та правової культури -- один із важливих критеріїв і передумов побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Правове виховання --це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки.

Основним нормативним документом, який регулює процес здійснення правового виховання населення, є Закон України «Про освіту». Окремі аспекти даного напряму виховання, а саме основні напрями правової освіти та форми її реалізації, визначені у Програмі правової освіти населення, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 366 від 29 травня 1995 р. Вона визначає правову освіту як процес засвоєння знань про основи держави та права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності й правопорядку. Правова освіта -- це необхідний елемент правової культури.

Правове виховання тісно пов'язане з іншими видами виховання. Неможливо уявити правове виховання без морального. Це пояснюється тим, що і право, і мораль спрямовані на формування необхідної поведінки людей відповідно до визначених норм та принципів поведінки.

Моральне виховання -- це цілеспрямований процес формування у людини знань, моральних потреб, ідейно-моральних переконань, моральних якостей і почуттів, стійких і звичних норм поведінки, які відповідають моральному ідеалу.

Правове виховання органічно пов'язане з ідейно-політичним вихованням. Право є одним із засобів здійснення державної політики. Воно надає політичним вимогам загальнообов'язкового характеру, забезпечує стійкість та визначеність суспільних відносин. Держава за допомогою права повинна впливати на людей з метою формування у їх свідомості переконання (ідей) побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Метою трудового виховання в сучасних умовах є формування шанобливого ставлення до праці у будь-якій сфері (фізичній, інтелектуальній). Право стимулює ідейну і психологічну готовність до трудової діяльності, потяг до високоякісної праці та професіоналізму, виховання у особи дисципліни в трудовій сфері, свідомого ставлення до праці, вмінь та навичок. Сюди ж необхідно віднести виховання культури праці, поваги до людей, які працюють, формування переконання, що лише праця людей, яка забезпечує виробництво матеріальних і духовних цінностей, всього необхідного для життя особи, а також вміння керувати цими процесами забезпечить достатній рівень життя людей, їх матеріальний і духовний добробут.

Правове виховання постійно взаємодіє з інтелектуальним розвитком особистості, суть якого полягає в оволодінні вихованцем певною сукупністю знань про суспільство, природу, навколишнє середовище. Процес розумового виховання необхідно розглядати, з одного боку, як розвиток у особи розумових сил і здібностей, діалектичного, абстрактного, евристичного, а також системного мислення, а з іншого -- оволодіння інтелектуальними, розумовими операціями (аналізом, синтезом, доказовістю, порівнянням тощо).

Правове професійне виховання визначається як цілеспрямована, планова і організаційна діяльність державних органів і суспільних організацій, у ході якої з урахуванням об'єктивних умов суспільного життя у спеціалістів формується система професійних правових знань і уявлень, емоцій, почуттів і установок, що забезпечують їх свідомо-активну правомірну поведінку в процесі професійної діяльності.

Отже, професійно-правове виховання формує у громадянина комплекс таких правових і професійних знань, умінь, навичок, звичок, уявлень та переконань, які забезпечують його становлення як особистості та фахівця відповідного рівня.

Взаємодія правового виховання з іншими напрямами виховання: трудовим, моральним, професійним тощо, передбачає всебічний розвиток особистості.

Визначаючи поняття правового виховання як процес правової соціалізації особи, сприйняття нею вимог права, його результативного значення, слід також підкреслити, що воно повинно бути: системним, систематичним, цілеспрямованим та організованим.

У широкому розумінні цей процес є наслідком впливу на людину багатьох факторів соціально-економічного устрою життя, політичного режиму, внутрішньої політики, норм законодавства та юридичної практики, моральної атмосфери традицій суспільства, а також загальної освіти та юридичного навчання.

Воно покликане поширювати правові знання, формувати правові переконання та правову культуру, виховувати почуття поваги до норм права, переконання у необхідності їх виконання, прищеплення навичок правомірної поведінки населенню.

Узагальнюючи викладене вище можна дати таке визначення: правове виховання -- це цілеспрямована, організована, послідовна, систематична та системна діяльність з боку держави, її органів, установ та організацій, інших учасників правовиховної діяльності з метою формування у особи належного рівня правової свідомості та правової культури, законослухняності, правомірної поведінки, а також прагнення до соціально-правової активності.

Мета правовиховного процесу є складовою частиною системи правового виховання. У теорії і методиці правового виховання було запропоновано «виділення трьохрівневої ієрархії мети діяльності, спрямованій на формування комплексу специфічних якостей особистості в правовій сфері життєдіяльності: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання (проміжна мета); формування мотивів і звичок, правомірної, соціально-активної поведінки (кінцева мета)». Такий підхід дає змогу врахувати основні елементи правової свідомості -- знання права, правові емоції, готовність до правомірної поведінки, а з іншого -- визначає конкретні завдання у правовиховній роботі. Крім того, мету правового виховання можна класифікувати за різними напрямами, а саме за:

-- обсягом -- на: загальну, конкретну, стратегічну;

-- терміном, часом її здійснення -- на: ближчу, довготривалу, перспективну;

-- змістом -- на: освітню, профілактичну, агітаційну.

Важливе місце у процесі правого виховання займає визначення його конкретних завдань, а саме:

-- поширення правової інформації серед населення;

-- набуття і перетворення правових знань мас на переконання, виховання поваги до закону;

-- виховання правової активності населення;

-- створення змістовного складу правових переконань, установок і поглядів;

-- формування у кожного системи знань з питань основ держави і права; розвиток інтересів до цієї галузі знань і зв'язок права з життям; формування поваги до держави, до її конкретних органів;

-- прищеплення навичок правомірної поведінки.

Реалізація мети, завдань та змісту правового виховання покладається на механізм, який є засобом управління правовиховним процесом та визначає межі дій, місце та значення кожного його компонента. Під механізмом правового виховання розуміють порядок переведення правових ідей і установок, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість. До основних елементів, які складають механізм правового виховання, відносяться:

-- суб'єкти (державні органи, організації, установи, керівники, вихователі, інші учасники правовиховного процесу) -- головна ланка, яка визначає та спрямовує загальний напрям правовиховної роботи, здійснює контроль та вносить корективи у розвиток правовиховного процесу;

-- об'єкти -- з одного боку, суспільна правова свідомість, з іншого -- свідомість, воля та поведінка особи, яку необхідно сформувати надавши сукупність правових і професійних знань, навичок і вмінь;

-- зміст, мета, завдання, принципи та функції правового виховання;

-- правова база (система норм права, сукупність право-виховних заходів, інформація правового змісту);

-- засоби, форми і методи правового виховання;

-- організація та ефективність правовиховного процесу;

-- педагогічні технології -- являють собою системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Технологічні рішення і дії дають змогу у навчально-виховному процесі набути особистості необхідного їй досвіду.

Відбувається процес правового виховання від накопичення правових знань, правової інформації до перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки та до готовності діяти, керуючись цими переконаннями.

Отже, система правового виховання -- сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, що забезпечує його визначений порядок і організацію. Вона, з одного боку, характеризується цілісністю, всі елементи якої розташовані у певному встановленому порядку, який залежить передусім від важливості й значення кожного конкретного елемента системи, а, з іншого -- вона не має структурної ієрархії та чіткої внутрішньої підпорядкованості, тобто жоден елемент не може володіти беззаперечною перевагою щодо іншого. Система правового виховання надає можливість з'ясовувати внутрішній механізм взаємодії та взаємовпливу її структурних елементів, їх специфічні риси, динамізм, ефективність та результати правовиховного процесу.

1.2 Система та механізм правового виховання

Правове виховання має свою систему, механізм, стадії. Система правового виховання -- це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, що забезпечує певний порядок і організацію його. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник /арків: Консул, 2001.

Систему правового виховання утворюють такі елементи:

суб'єкти -- державні органи, організації,

спеціально уповноважені державою особи, які здійснюють правовиховну діяльність,

об'єкти -- громадяни або суспільні групи, яких виховують;

сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну (педагогічні державні університети, інші навчальні заклади України, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну з багатьох (ради депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС, Міністерства освіти та науки та ін.).

Об'єкт правового виховання (громадяни) у перебігу право-виховного процесу зазнає впливу двох чинників, від яких залежить ефективність правового виховання:

1) об'єктивний чинник -- позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особистості, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання тощо);

2) суб'єктивний чинник -- позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, установка на правомірну поведінку) або негативний (правова установка на неправомірну поведінку, однією з основ якої є правовий нігілізм).

Сукупність правовиховних заходів можна подати у вигляді способів і засобів правового виховання.

Способи правового виховання такі:

правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);

правова пропаганда;

юридична практика державних органів та Інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури тощо);

правомірна поведінка громадян, особиста участь їх у здійсненні (реалізації) і охороні правових норм;

самовиховання.

Засоби правового виховання такі:

1. нормативно-правові акти, акти застосування норм права;

2. ознайомлювальні та роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики на зразок "Правова освіта", "Юридичний всеобуч", "Консультує юрист", "Запитуєте -- відповідаємо");

3. педагогічні та юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;

4. організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори запитань і відповідей, консультації та ін.

Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які мають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду відповідності нормам права, закону.

Механізм правового виховання -- це порядок переведення правових ідей та установок, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомості вихованців (особистості, суспільної групи).

Функціональні елементи механізму правового виховання такі:

суспільна правосвідомість;

система норм права;

способи і засоби правового виховання;

правосвідомість вихованців, яку необхідно збагатити правовими ідеями й установками, що містяться в суспільній правосвідомості.

Стрижневою ниткою, що пов'язує всі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, що на рівні перших трьох елементів виступає як повідомляюча (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента -- як командна (прескриптивна).

Суспільна правосвідомість і правосвідомість вихованців -- це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання -- його зовнішня, інструментальна, частина.

Механізм правового виховання особистості в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особистості) можна подати у вигляді таких стадій:

1. накопичення правових знань, правової інформації;

2. перетворення накопиченої інформації в правові переконання, навички правомірної поведінки;

3. готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особистості, її правова культура.

Правова вихованість -- це внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як вчинити за тих чи інших обставин. Це стан правосвідомості особистості, рівень її правової культури, готовність

до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості -- це не тільки знання права й розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається також ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що в демократичному суспільстві перебувають поза конкуренцією.

1.3 Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання

Суперечливий характер сучасної правової дійсності в Україні обумовлюється наявністю двох антагоністичних чинників: конституційного закріплення основ правової державності, прав і свобод людини та низького рівня правової культури, масового поширення правового нігілізму в усіх верствах суспільства та владних структурах.

На думку вітчизняних науковців, правовий нігілізм - небезпечне соціальне явище, яке може стати серйозною перешкодою на шляху соціально-економічних та державно-правових реформ. Існування правового нігілізму безпосередньо впливає на стан законності і правопорядку в суспільстві, тому досягти реальних успіхів у реформуванні суспільства в умовах економічної кризи та політичної нестабільності можливо лише за умов усунення деформацій правосвідомості та підвищення рівня правової культури населення. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник /Харків: Консул, 2001.

Надзвичайно важливим є подолання нігілістичних проявів у діяльності правоохоронних органів, що надає особливої актуальності вивченню кола проблем, пов'язаних із професійною деформацією юристів.

Вагомий внесок у дослідження проблем правового нігілізму, формування професійної правової культури та правової свідомості було зроблено у працях вітчизняних та російських правознавців - С.С. Алєксєєва, О. В. Волошенюка, М.І. Козюбри, В.М. Кудрявцева, О.А. Лукашової, О. Ф. Скакун, В.А. Туманова та ін.

Однак, необхідно зауважити, що в літературі вказується і на недостатню кількість публікацій з даної теми, відсутність фундаментальних досліджень, які відповідають сучасним реаліям, мають комплексний характер, що також свідчить про безсумнівну актуальність зазначеної проблематики.

Метою даної доповіді є визначення специфічних рис правового нігілізму представників окремих юридичних професій, зокрема адвокатів і слідчих, вивчення правового нігілізму як складової професійної деформації юристів.

Загальновідомо, що правовий нігілізм є одним із видів соціального нігілізму. У наукових дослідженнях обґрунтовано ряд підходів до розуміння сутності цього явища, на основі яких даються різні визначення поняття правового нігілізму.

- це заперечення, ігнорування та негативне ставлення до права, закону та правових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб;

- деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи; який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір;

- характеристика певних негативних, деформованих сторін правосвідомості, ідеологічна і психологічна частина правосвідомості, яка різко критично, негативно відноситься до вимог поваги до права і дотримання права;

Аналіз наведених дефініцій дозволяє зробити висновок про можливість відокремлення правового нігілізму у середовищі юристів, які належать до тієї чи іншої професійної групи.

Серед багатьох професій, які охоплюються єдиним поняттям юрист, на нашу думку, на особливу увагу заслуговують слідчі та адвокати, правовий нігілізм яких створює серйозну загрозу брутального порушення прав людини, отже, є дуже негативним явищем, подолання якого можна розглядати у числі пріоритетів діяльності правової держави.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру», адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Зміст правового нігілізму в адвокатській діяльності розглядається за видами проявів і якостей. Найбільш поширеними є: правове невігластво; невміння і небажання розпоряджатися можливостями, наданими законом; зловживання правом; правовий дилетантизм; правова необов'язковість; цинічне нехтування законом; стійке упередження, невіра у високе призначення, потенціал, можливості і навіть необхідність права; індиферентне (байдуже, відсторонене) ставлення до права; незнання права.

Використовуючи такий важливий критерій як суб'єктивне відношення адвоката, форми правового нігілізму в адвокатській діяльності можна поділити, по-перше, на навмисне ігнорування загальновизнаних норм, і, по-друге, на помилкову позицію захисника.

Ще одним учасником процесу, який викликає зацікавлення, є слідчий. Відповідно до законодавства він виступає як самостійна особа, яка керується внутрішнім переконанням та вимогами закону при дослідженні обставин справи, самостійно приймає всі рішення щодо спрямування слідства та провадження процесуальних дій і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання.

Серед різноманіття форм, сторін, граней прояву правового нігілізму слідчого як найбільш загальні ті суттєві називаються:

- навмисні порушення діючих законів і інших нормативно-правових актів;

- слідчі (процесуальні) помилки.

В основу виділення цих форм теж покладається суб'єктивне відношення слідчого до порушень закону. В першому випадку - це усвідомлене порушення норм права. В другому випадку - це ненавмисне порушення процесуального закону, що виразилося в невиконанні або неналежному виконанні слідчим його вимог. Основою такого ненавмисного порушення закону, як правило, виступає: правовий дилетантизм, правова необов'язковість, невміння і небажання розпоряджатися можливостями, наданими законом, індиферентне відношення до права, незнання права.

Порівняння форм проявів правового нігілізму адвоката і слідчого показує, що їх об'єднує внутрішня суб'єктивна аргументованість, яка є наслідком розчарування у праві, втрати правових ідеалів, що замінюються скепсисом та прагматизмом. Як відзначає М.М. Вопленко, професійний юрист-нігіліст не вірить у право, у його суспільну цінність, тому риси професійного правового нігілізму визначають зневага, зверхнє ставлення, скепсис, поєднаний із життєвою втомленістю і розчарованістю.

Певна подібність проявів правового нігілізму представників різних юридичних професій, спільність причин, що його породжують, дозволяють виділити явище професійного правового нігілізму, який, в свою чергу, виступає різновидом професійної деформації правосвідомості юриста.

На нашу думку, професійну деформацію слідчого слід розцінювати як більш небезпечне та негативне явище. Це обумовлено тим, що слідчий виступає суб'єктом правозастосування, тому від правильного застосування норм права залежить дотримання і забезпечення принципу законності. Слідчий, нехтуючи нормами права, формує у суспільстві негативне ставлення до органів внутрішніх справ, держави, адже він є її представником.

Адвокат іноді змушений нехтувати нормами права, оскільки він захищає особу, яка може бути дійсно винною у вчиненні злочину. Але, розуміючи, що особа є винною у вчиненні правопорушення, він все одне повинний захищати її будь-якими засобами.

Подолання правового нігілізму - складний та тривалий процес, який насамперед передбачає освоєння фахівцями-юристами нової парадигми праворозуміння, розвиток людиноцентристської правової ідеології. В цьому контексті є досить актуальною ідейна спадщина видатного вітчизняного правознавця Б.Кістяківського, який вважав, що дія права вимагає безперервної духовної активності всіх членів суспільства, істинної творчості кожної особистості. Таким чином, саме особистість виступає основою формування правового ладу. Дане положення можна розглядати як відправну тезу правового виховання та формування професійної культури майбутніх юристів.



Розділ 2. Засоби, форми і методи правового виховання

2.1 Засоби правового виховання

Важливе місце в процесі правового виховання належить засобам правовиховної роботи.

Засоби правового виховання -- це організована методична система, яка об'єднує предмети, технічні можливості, а також різні шляхи передачі змісту правових норм, інформації, тобто все те, що використовується для реалізації та досягнення правовиховної мети.

Впровадження цієї мети правового виховання вимагає від держави, її органів, установ, організацій, інших учасників правовиховної діяльності проведення пошуку для більш широкого використання нових засобів правовиховної роботи. Саме тому останнім часом пропонується використовувати сучасні міжнародні надбання, зокрема комп'ютерну систему Інтернет. У правовиховній роботі з різними верствами населення використовується багато різних засобів правового виховання, серед яких визначальними є: нормативно-правові акти, акти застосування норм права; засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети, журнали); культурно-освітні заклади (кінотеатри, театри, будинки культури, клуби); наукова і навчальна література.

Насамперед це: телеканал «Право», «Закон є закон», газети і журнали «Право України», «Наша газета», «Закон і бізнес», «Юридичний вісник України», «Юридична практика», «Юридичний журнал» та інші періодичні видання, що надають можливість отримати необхідну інформацію про зміст та межі правового поля в Україні. Зокрема, вони роз'яснюють положення Конституції України, законів держави, проводять юридичні консультації відповідаючи на питання, що цікавлять громадян у різних галузях права.



2.2 Форми правового виховання

Звернувшись до дослідження форм правового виховання необхідно зазначити, що під формами правовиховної роботи розуміють організовану систему правового виховання, яка об'єднує різноманітні методи та засоби і спрямована на підвищення рівня правової культури, зміцнення професійної дисципліни та законності, піднесення правової активності особи.

Що стосується класифікації форм правового виховання населення, то серед них виділяють такі основні, як правова освіта (навчання); правова пропаганда; правова просвіта; правова агітація; форми правомірної соціально-активної діяльності; правова пропаганда як діяльність з поширення правових знань; правозастосовча практика у процесі виконання службових обов'язків; індивідуальна правовиховна робота; самовиховання та самоосвіта.

Викладені вище підходи щодо класифікації форм правового виховання, надають можливість впорядкувати їх за такими напрямами:

1) за призначенням, метою, змістом -- на: загальні (правова освіта, правова пропаганда, правова агітація тощо); спеціальні (правова практика, проведення науково-практичних семінарів);

2) залежно від кількості охоплення осіб - на: масові, групові, індивідуальні;

3) з точки зору впливу -- на: опосередковані, безпосередні.

2.3 Методи правового виховання

Важливе місце у процесі правового виховання поряд із засобами та формами посідають методи даного напряму виховання. Це пов'язано насамперед з тим, що вони, з одного боку, обумовлюють характер взаємовідносин між вихователями та вихованцями, а з іншого -- саме використання прогресивних методів правового виховання надасть змогу вирішити завдання та досягти мети у правовиховній роботі.

Метод правового виховання -- це сукупність способів і прийомів правовиховного впливу, які забезпечують реалізацію та досягнення мети виховання.

До методів правового виховання належать: переконання, покарання, наочність, позитивний приклад, розв'язання юридичних казусів, заохочення, критика і самокритика, наслідування тощо.

Методи правового виховання слід відрізняти від засобів даного напряму виховання, хоча вони тісно пов'язані з ними. Адже засоби -- це насамперед предмети, наукова та навчальна література тощо, тобто те, що використовується для вирішення правовиховних завдань.

Метод переконання передбачає гуманний вплив вихователя на свідомість, почуття і волю вихованців невербальними і вербальними засобами з метою формування у них активноі позиції та позитивних якостей особистості.

Особливість даного методу полягає у тому, що він, впливаючи на свідомість, психологію, почуття, ідеї, досвід, логіку особи, добровільно перевтілює їх у мотиви поведінки, які надалі керують її діями.

Метод заохочення -- це комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різнобічної діяльності особи, її успіху у вихованні.

Метод примусу -- це система прийомів і способів, за допомогою яких вихователь примушує виховуваного розвивати і вдосконалювати свої кращі якості й відмовлятися від поганих, шкідливих звичок.

Примус у правовиховній роботі означає такі заходи, які впливають на свідомість та поведінку недосить вихованих представників населення і примушує їх виконувати покладені на них обов'язки, норми та висунуті перед ними завдання всупереч їх волі.

Метод прикладу -- це цілеспрямований, планомірний, систематичний та системний вплив на свідомість і поведінку особи сукупністю позитивних особистих прикладів з боку керівників, педагогів та вихователів.

Метод змагання у правовиховній роботі надає можливість створити атмосферу здорового суперництва, рівняння на лідерів, стимулювання співпраці між усіма учасниками правовиховного процесу, а також, що є однією з найголовніших умов, забезпечує згуртованість, взаємоповагу та взаєморозуміння у колективі.

Метод спостереження передбачає цілеспрямовану, систематичну та системну діяльність відповідно до раніше розроблених планів чи програм фіксацію тих явищ, феноменів, які цікавлять педагогів, керівників інших учасників правовиховного процесу з метою їх оброблення, дослідження, аналізу й подальшого використання у практичній правовиховній діяльності.



Розділ 3. Правова культура в правовому вихованні

3.1 Правова культура суспільства

Правова культура суспільства - різновид і невід'ємна частина загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, збережених, накопичених та розвинених суспільством завдяки постійному вдосконаленню заходів інформаційного, просвітницько-освітнього характеру з урахуванням загальнолюдських правових цінностей.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури, стан розвитку якої визначає якість правової системи суспільства.

Ознаки правової культури суспільства:

1) є різновидом загальної культури суспільства;

2) зумовлена матеріальною, духовною, політичною та іншими системами, які об'єктивно складаються в суспільстві в той же історичний період; опосередковано присутня в них через вплив права;

3) перебуває в тісній взаємодії з економічною, політичною, психологічною, етичною, інформаційною та іншими культурами суспільства, але цілком не збігається з ними, а створює унікальне поєднання матеріальних і духовних елементів;

4) становить систему духовних і матеріальних цінностей (висока правосвідомість, активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, правові закони, досконала законодавча техніка, передова правова наука, якісна юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правовий порядок), які відображають у правовій формі стан свободи і справедливості в суспільстві;

5) формується безпосередньо у правовій системі, втілюється в усіх її елементах, що дає підставу вважати правову систему формалізованим вираженнями правової культури;

6) визначає свій рівень ступенем досконалості всіх правових явищ і процесів, що слугують елементами правової системи суспільства;

7) перебуває у діалозі правових культур різних народів, у їх взаємовпливі та взаємозбагаченні;

8) забезпечує рівень правового прогресу суспільства і держави, досконалість і надійність національної правової системи.

Правова культура складається з усього соціально цінного, прогресивного, що реально властиве правовій системі.

Структура правової культури суспільства така:

право - за своєю сутністю має бути вираженням справедливості, свободи і рівності - обмежувачем свавілля держави і утвердженням гідності особи; його призначення - встановлювати злагоду, толерантність у відносинах між фізичними і юридичними особами всередині держави та між державами світу;

правосвідомість - мас ґрунтуватися на розумінні, що право як система норм і принципів є величезною цінністю у сфері суспільних відносин; на вмінні витлумачити ті чи інші положення закону чи підзаконного акта, з'ясувати їх мету, встановити сферу дії тощо; на визнанні того, що джерелами (формами) права є не лише закони, підзаконні нормативно-правові акти та нормативно-правові договори, а й правові звичаї, судові прецеденти, релігійні тексти тощо;

правовідносини - виражають здатність осіб реалізовувати свої права і обов'язки за наявності відповідних передумов; обстоювати свої права, свободи і законні інтереси, не порушуючи прав інших людей;

правомірна поведінка громадян, їх правова активність - слугують показником вміння і навичок додержуватися заборон, застосовувати права, виконувати обов'язки; правомірно поводитися у складних правових ситуаціях; націлювати правові настанови не лише на правомірну поведінку, а й на правову активність у різних сферах суспільного життя;

юридична практика - відображає професійну діяльність державно-правових інститутів: нормотворчих, правозастосовних, правоохоронних у межах компетенції, відповідно до їх правового статусу, є специфічним виробництвом, яке відповідно організоване і сплановане, де суб'єктами діяльності є юристи-професіонали високої кваліфікації;

юридична освіта і наука, їх пов'язаність з юридичною практикою - юридична освіта наділяє майбутнього юриста системою правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок; розвиває здібності до професійно-правової діяльності, чим збагачує інтелектуальний, творчий потенціал народу, його правову культуру, забезпечує юридичну практику кваліфікованими фахівцями в галузі права. Юридична наука, заснована на пізнанні і усвідомленні відповідних суспільних процесів і явищ, є орієнтиром для практики державно-правового будівництва Механізм взаємодії юридичної практики, юридичної освіти і юридичної науки зводиться до того, що наукові дослідження мають задовольняти потреби практики і піднімати рівень освіти, а освіта - постачати практиці компетентні й ерудовані кадри, покликані спиратися у практичній діяльності на обґрунтовані рекомендації і висновки науки;

правова законність і правовий порядок - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових приписів нормативних актів - це основа режиму законності і правопорядку.

До правової культури навряд чи правильно зараховувати злочини та інші правопорушення, суб'єктів злочинів та кримінальні структури; корупцію, зловживання правом, деформацію правосвідомості, що виражається, зокрема, у правовому нігілізмі, ідеалізмі тощо. Якщо правову культуру частини суспільства (етнічної, релігійної, соціальної чи навіть професійної), яка відрізняється від культури суспільства лише в певних аспектах (а в цілому збігається з нею), можна назвати субкультурою, то злочинні співтовариства (терористичні організації, мафіозні клани), екстремістські угруповання є виразниками контркультури і антиправа.

Типи правових культур: за територіальним принципом - національна, регіонально-континентальна (наприклад, європейська, африканська, американська тощо), міжнародна; за сім'ями (типами) правових систем - романо-германська, англо-американська, релігійна, традиційна; за "цивілізаціями" ("традиціями") - східна, західна тощо.

Види правової культури залежно від її носія: 1) правова культура суспільства; 2) правова культура особи; 3) правова культура соціальної (професійної) групи.

Виділяючи три види правової культури - суспільства, соціальної (професійної) групи, особи, слід пам'ятати, що в реальному житті вони взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи), вона є умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

3.2 Правова культура особи

Правова культура особи - зумовлений правовою культурою суспільства ступінь правової розвиненості, ціннісної інформаційно-правової освіченості особи, що дає їй змогу адекватно орієнтуватися у різних правових ситуаціях, дотримуватися правомірної поведінки.

Ознаки правової культури особи:

1) формується під впливом соціальних умов, залежить від повноти соціалізації особи як члена суспільства;

2) зумовлюється правовою культурою суспільства, її структурою;

3) передбачає певний ступінь правової розвиненості, опанування певною сумою юридичних знань, зокрема системою основних прав і свобод, та оцінювальної інформаційно-правової освіченості - розуміння соціальної цінності права;

4) спостерігається у вмінні адекватно орієнтуватися у сфері, урегульованій правом, спираючись на здобутий правовий досвід протягом життя;

5) зовні виражається у правомірній поведінці і навіть виробленні її стилю.

Структура (елементи) правової культури особи:

1) правова освіченість (інформованість) - знання змісту правових норм. Інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи. Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону (пізнавальний, інформаційний аспект);

2) повага до права - розуміння необхідності і соціальної корисності правових норм, "віра в право", судження про право як соціальну цінність, звичка орієнтуватися на правові цінності і правомірні настанови, на використання правових засобів для задоволення потреб та інтересів (оцінно-орієнтувальний аспекту,

3) діяльність, відповідна праву, - свідоме виконання вимог правових норм: правомірно поводитися, реалізовувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки; вміння користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими актами (поведінковий, діяльнісний аспект).

Правокультурну особу можна визначити за такими показниками: 1) правосвідомість (поважне ставлення до права, готовність добровільно його дотримуватись, традиція додержання і виконання договорів та ін.);

2) правове мислення (вища аналітична здатність особи опосередковано і узагальнено за допомогою понять, суджень, умовиводів, що фіксуються словами, відображати істотні закономірні зв'язки дійсності, вирішувати соціально-правові суперечності);

3) правомірна поведінка (зіставлення вчинків із правовими нормами);

4) правова активність як вища форма правомірної поведінки. Правова активність - соціально корисна ініціативна діяльність особи, яка перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки і спрямована на утвердження соціально-правових цінностей, розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Правова активність - одна зі змістових характеристик особи, що слугує зовнішнім вираженням її правосвідомості і правової культури, визначає їх рівень. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною € людина конформістської поведінки, а від активної ("носія правової енергії") намагаються позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, інформована про свої права й обов'язки і здатна їх реалізовувати в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Правову активність в Україні стимулює проголошене в Конституції України право кожного будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55).

Види правової активності за освітньо-правовим рівнем: непрофесійно-правова (будь-якого громадянина) і професійно-правова (юриста-фахівця).

Форми вияву правової активності: сумлінна службова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депутати та ін. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина щодо затримання підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (виконання функції присяжного засідателя у суді). Досягається правова активність особи заохоченням і стимулюванням суспільно корисних дій та припиненням шкідливих.

Індивідуальність правової культури сприяє виробленню культурного стилю (способу чи манери) правомірної поведінки, який формується залежно від ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства, специфіки професійної діяльності, індивідуальної неповторності творчості кожної особи. Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.



Висновок

Підводячи підсумок, можна зробити деякі короткі висновки. Правове виховання - це цілеспрямована діяльність з передачі досягнень (цінностей) у галузі права від одного покоління до іншого. До таких цінностей відносяться і правові ідеали, і чинне законодавство, і юридична практика, і механізми вирішення конфліктів і способи захисту прав і свобод. Правове виховання покликане формувати у громадян високий рівень правосвідомості і правової культури суспільства в цілому. Це система заходів, спрямованих на впровадження у свідомість індивідів демократичних правових і моральних цінностей, принципів права, стійких переконань у необхідності і справедливості норм.

Цілями правового виховання є: досягнення міцних знань людей про законодавство, законності, права та обов'язки особистості, в першу чергу, тих норм, які безпосередньо стосуються людини; підвищення авторитету закону як непорушної соціальної цінності, поваги до нього, рішуча боротьба з правовим нігілізмом; створення у громадян стійкої орієнтації на правомірну поведінку, формування установок і звичок законослухняності, навичок та вміння брати участь у правосудді та інших формах юридичної діяльності, а також створення атмосфери протесту і нетерпимості до всіх випадків його порушення, невідворотності відповідальності. Правове виховання нерозривно пов'язане з правовим навчанням, а точніше, правове навчання - його основа. Традиційними формами правової роботи з населенням вважаються правовий всеобуч, пропаганда права засобами масової інформації, правовиховній роботі у зв'язку з тими чи іншими конституційними заходами. Величезне значення в системі правового виховання має вироблення заходів, спрямованих на підвищення правової культури молодого покоління.



Список використаних джерел

1. Конституція України. - к. 2004.

2. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. -- 2005. -- № 4. -- ст. 24--252. 3.Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України. // Право України. -- 2008. -- № 3. -- ст. 122--125.

4. Теорія держави і права: Навч. Посібник. / Авт-упоряд. В. В. Галунько, Г.О. Оніщенко. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - К.: Юрінком Інтер, 2008.

5. Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський, О. Л. Копиленко, Н. М.

6. Історія держави і права України. Захарченко П. П. -- К.: Знання, 2004 --3677.

7. Теорія держави і права - Кириченко В.М.

8. Загальна теорія Держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2002

9. Конспект лекцій з дисципліни «Теорія держави і права України»/ Посудевський В.Ц. // 2010.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / - Харків: Консул, 2001.

Понамаренко, В. К. Шкарупа; За заг. ред. В. К. Шкарупи -- Херсон: ХЮІ ХНУВС, 2007. -208с

11. Примуш М. В. Загальна соціологія: Навч. посіб. -- К.: ВД "Професіонал", 2004.

Размещено на Allbest.ru

...