Завдання, предмет і межі судового контролю в оперативно-розшуковому процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

УДК 343.163:351.746.2(477)

Доказано, что контрольная деятельность следственного судьи в оперативно-розыскном и уголовном процессе является весомой гарантией законности и обоснованности проведения оперативно-розыскных мероприятий и негласных следственных (розыскных) действий. Определено, что к основным задачам судебного контроля в оперативно-розыскном и уголовном процессе относятся контроль за законностью оснований для проведения оперативно-розыскных мероприятий и негласных следственных (розыскных) действий, ограничивающих конституционные права граждан; контроль за законностью и обоснованностью поданного ходатайства о разрешении на проведение оперативно-розыскных мероприятий; контроль за использованием материалов оперативно-розыскной деятельности в качестве доказательств в уголовном производстве.

OBJECTIVES, SUBJECT MATTER AND SCOPE OF JUDICIAL RENEW IN THE OPERATIONAL- SEARCH PROCESS IN UKRAINE

It is proved that the control activities of the investigating judge in the operational-search and criminal trial is a significant guarantee of the legality and validity of operational search activities and covert investigation (investigation) activities. It was determined that the main tasks of judicial review in the operational-search and criminal proceedings are control over the legality of the grounds for search operations and undercover investigation (investigative) Action limiting the constitutional rights of citizens; control over the legality and validity of the submitted application for permission to hold an search operations; control the use of the operatively- search activity materials as evidence in criminal proceedings.

Зміст статті

Національне оперативно-розшукове законодавство надає суб'єктам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ОРД), право на проведенім оперативно-розшукових заходів, у тому числі тих, які суттєво обмежують конституційні права та свободи людини, тому законодавцем передбачена система органів, діяльність яких покликана створити перепону на шляху можливого свавілля з їх боку. Провідна роль у забезпеченні законності та обґрунтованості рішень, що приймаються в оперативно-розшуковому процесі, належить органам прокуратури України та судовій владі.

Як слушно зазначає С.Л. Шаренко, реалізація на практиці положень Кримінально- процесуального кодексу України (КПК) призвела до докорінної перебудови вітчизняного оперативно-розшукового та кримінального процесу, порядку проведення ОРД та досудового розслідування та появою нового інституту судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування - слідчих суддів [1, с. 118-119].

Процесуальний статус слідчого судді та предмет судового контролю в ОРД та кримінальному процесі досліджувався відомими українськими вченими, зокрема: В.Д. Бринцев, І.В. Гловюк, Ю.М. Грошевий, О.А. Губська, О.В. Капліна, В.Т. Маляренко, Д.Й. Нікіфорчук, М.А. Погорецький, В.О. Попелюшко, М.І. Сірий, Ю.В. Скрипіна, А.Р. Туманянц, С.Л. Шаренко, О.Г. Шило та інші.

Вказаними авторами приділено багато уваги розробленню питань поняття, предмету, меж судового контролю у кримінальному процесі, а також теоретичних основ процесуального статусу судді, досліджувались історичні та порівняльні аспекти правового інституту слідчого судді. Разом із цим, незважаючи на суттєві здобутки, слід враховувати, що ці дослідження здебільшого проведені під час дії КПК України 1960 року, отже цей напрям процесуальної діяльності потребує додаткового вивчення та побудови нової теоретичної моделі системи судового контролю. Крім того, завдання, предмет та межи судового контролю в оперативно-розшуковому процесі та процесуальні повноваження слідчого судді досліджені, на нашу думку, недостатньо.

Адже від принципового, кваліфікованого дослідження питань, віднесених до компетенції слідчого судді, залежить вирішення головного завдання кримінального провадження, викладеного в ст.2 КПК України, - захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Тому метою статті є дослідження завдань, предмету та меж судового контролю в оперативно-розшуковому процесі, а також процесуальних повноважень слідчого судді.

Роль слідчого судді в оперативно-розшуковому та кримінальному процесі є провідною, оскільки саме через судовий контроль реалізуються засади: законності, рівності перед законом і судом, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, повага до людської гідності, недоторканість житла чи іншого володіння особи, таємниця спілкування, невтручання у приватне життя, недоторканість права власності тощо [1, с. 118-119].

Передбачені Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та новим КПК України повноваження слідчого судді в оперативно-розшуковому процесі є порівняно новою сферою судової діяльності. Практична реалізація цієї функції досі становить для слідчих суддів певну складність, оскільки ОРД здійснюється в дещо іншій формі, ніж досудове розслідування у кримінальному провадженні та судовий розгляд кримінальних справ, характеризується обмеженим колом інформації та часу для прийняття рішень, у тому числі й про проведення оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), які тимчасово обмежують права і свободи людини. Крім того, під час прийняття відповідного рішення відсутня повна картина події кримінального правопорушення, безперечні дані, що свідчать про тяжкість кримінального правопорушення, що вчинене або готується, вичерпна сукупність доказів, що є звичною для суддів при постановленні вироку.

Водночас оцінка суддею доцільності, законності та обґрунтованості проведення ОРЗ, про яке клопоче оперативний підрозділ, потребує особливої виваженості, ретельного врахування значного обсягу інформації, частина якої має вірогідний характер, а висновки, покладені в обґрунтування клопотання, здебільшого ґрунтуються на припущеннях ймовірності протиправної поведінки фігуранта розробки.

Як цілком доречно зазначає О.Г. Шило, законодавець, прагнучі до створенім судочинства змагального типу, а також з метою захисту конституційних прав його учасників незалежним та неупередженим органом, на досудових стадіях надав слідчому судді повноваження, які мають суттєву специфіку порівняно з повноваженнями судді (суду) в судових стадіях кримінального процесу [2, с. 488].

Перш за все, слід вирішити питання узгодженості статусу слідчого судді з конституційними положеннями, на якого згідно з КПК України покладено повноваження по здійсненню судового контролю на досудових стадіях кримінального процесу. На проблему визначення суб'єкта реалізації судових повноважень у досудовому кримінально-процесуальному провадженні звертала увагу І.В. Гловюк [3, с. 49-50]. Аналізуючи і порівнюючи норми Конституції України та КПК 1960 року, вчена робить висновок, що судові повноваження у досудовому провадженні, згідно з чинним на той час кримінально-процесуальним законодавством України, здійснювалися судом і суддею.

Запровадження нормами КПК України нового процесуального суб'єкта, уповноваженого на здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слідчого судді, - також потребує відповідного аналізу щодо узгодження його статусу з конституційними положеннями. Так, згідно з Конституцією України, для проведення огляду чи обшуку в житлі або іншому володінні особи потрібне вмотивоване рішення суду (ч. І ст.30); винятки щодо таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом (ст.31) [4].

Згідно з ч. І ст.233 КПК України, проникнення до житла чи іншого володіння особи можливе на підставі ухвали слідчого судді. Це стосується таких слідчих (розшукових) дій як: обшук, огляд, слідчий експеримент, що проводяться у житлі чи іншому володінні особи. Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи як негласна слідча (розшукова) дія також проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ч.4 ст.267). Втручання у приватне спілкування здійснюється за ухвалою слідчого судді (ч. І ст.258). Різновидами такого втручання є негласні слідчі (розшукові) дії: 1) аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Згідно з ч. І ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", оперативні підрозділи також мають право здійснювати втручання у приватне спілкування у порядку, передбаченому главою 21 КПК України, на підставі ухвали слідчого судді. Зокрема, негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи згідно з положеннями статті 267 КПК України; виконувати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями статті 272 КПК України; здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263-265 КПК України; накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку згідно з положеннями статей 261, 262 КПК України; здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 КПК України; здійснювати установлення місцезнаходження радіо електронного засобу згідно з положеннями статті 268 КПК України.

Вказані ОРЗ здійснюються лише за наявності відповідного дозволу слідчого судді. Отже, КПК України визначає слідчого суддю як суб'єкта, який під час досудового розслідування вирішує питанім, пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод осіб, та розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність у кримінальному процесі [5, с. 3].

Суттєве розширення повноважень слідчого судді в оперативно-розшуковому процесі забезпечує можливість запобігання незаконному обмеженню конституційних прав учасників кримінального судочинства.

Статтею 247 КПК України передбачено здійснення повноважень слідчого судді стосовно розгляду клопотань про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а отже й оперативно-розшукових заходів, головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган, уповноважений на їх проведення, а при наданні дозволу на здійснення тимчасового доступу до речей та документів - слідчим суддею місцевого суду.

Таким чином слідчий суддя організаційно і функціонально належить до судового органу і, здійснюючи повноваження з судового контролю, діє від імені суду, що узгоджується з положеннями Конституції України.

Як слушно зазначає Н.П. Сиза, аналізуючи норми Глави 4 КПК України "Докази і доказування", слідчий суддя є суб'єктом доказування, який уповноважений для встановлення наявності чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, здійснювати оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом.

Слідчий суддя, вирішуючи питання, віднесені до його компетенції, приймає рішення у формі ухвал. Спеціальні вимоги щодо ухвал слідчого судді передбачено у окремих статтях КПК України, зокрема, про тимчасовий доступ до речей і документів (ст.164), про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (ч.4 ст.248) [5, с. 3-4].

Оцінка обґрунтованості рішення про проведення ОРЗ становить більшу складність, ніж оцінка його законності. Вона неможлива на підставі одного лише клопотання, навіть якщо воно належним чином мотивоване. На нашу думку, слідчому судді необхідно також дослідити ті фактичні дані, які обумовили необхідність проведення певного ОРЗ. За оперативно-розшуковим законодавством слідчий суддя не зобов'язаний під час розгляду клопотання вивчити матеріали оперативно-розшукової справи, а в разі необхідності, вислухати пояснення працівника оперативного підрозділу та прокурора, що погодив клопотання.

Серед українських вчених досі не сформовано єдиної щодо правової природи судового контролю.

Так, І.В. Гловюк вважає, що судова діяльність у досудовому провадженні є певною, неоднорідною за своєю правовою природою, діяльністю, яка знаходить свій прояв у декількох напрямах, які є кримінально-процесуальними функціями суду, а саме: дозвільній функції, функції застосування заходів кримінально-процесуального примусу, судовому контролі. Необхідність виділення саме трьох процесуальних функцій суду (судді) вчена вбачає у різній природі напрямів судової діяльності у досудовому провадженні [6].

Проте, така класифікація функцій (завдань) слідчого судді у досудовому кримінальному процесі видається досить спірною, з огляду на їх призначення, засоби реалізації і співвідношення.

В.О. Попелюшком сформульовано наступне визначення кримінально-процесуальних функцій: "під процесуальними функціями необхідно розуміти закріплені в законі основоположні підсистемні види (частини, компоненти, напрямки) кримінально-процесуальної діяльності, здійснюваної різними за процесуальними інтересами суб'єктами (групами суб'єктів) процесу, з метою виконання поставлених перед ними завдань та досягненім визначених законом цілей, як завдань та цілей кримінального судочинства в цілому" [7, с. 67].

Судовий контроль під час досудового кримінального провадження ним розглядається як одна із судових функцій, один із напрямків, видів юрисдикційної діяльності суду (судді), який має два підвиди: подальший судовий контроль, що передбачає розгляд та вирішення судом скарг на дії та рішення органу дізнання, слідчого і прокурора у визначених кримінальним процесуальним законом випадках, та попередній судовий контроль щодо застосування під час досудового розслідування чітко визначених видів (заходів) процесуального примусу, зокрема і слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. В обох випадках завданням судового контролю є забезпечення та захист основних прав та свобод громадян при здійсненні щодо них тих чи інших дій, чи прийняття тих чи інших процесуальних рішень в ході досудового розслідування [8, с. 111].

Два напрями повноважень суду з контролю за досудовим розслідуванням кримінальної справи виокремлює й В.Т. Маляренко: 1) за процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими обмежуються найбільш значимі конституційні права і свободи людини і громадянина (право: на свободу та особисту недоторканність, на судовий захист, на недоторканність житла чи іншого володіння особи, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції чи інформації); 2) за рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових стадіях кримінального процесу (відмова у порушенні справи та її закриття) [9, с. 133-134].

Різні думки авторів щодо можливого кола повноважень та завдань слідчого судді розглянуті у працях І.В. Гловюк [6, с. 50-52], Ю.В. Скрипіної [10, с. 6, 9-10, 15]та А.Р. Туманянц [11, с. 898-900].

Враховуючи загальне визначення кримінально-процесуальних функцій, як основоположних компонентів, напрямків кримінальної процесуальної діяльності можна стверджувати, що забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження охоплюється поняттям функції судового контролю в оперативно-розшуковому та кримінальному процесі.

Отже, виходячи зі змісту ст.2 КПК України завданням судового контролю в оперативно-розшуковому та кримінальному процесі є охорона прав, свобод та законних інтересів осіб, залучених до сфери ОРД, учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупереджено- го розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

До головних завдань судового контролю за ОРД слід віднести: контроль за законністю підстав проведення ОРЗ, що обмежують конституційні права громадян; контроль за законністю та обґрунтованістю внесеного клопотання про дозвіл на проведення ОРЗ; контроль за використанням матеріалів ОРД в якості доказів у кримінальному провадженні.

Сутність судового контролю за використанням матеріалів ОРД у кримінальному процесі полягає в дослідженні судом юридичних та фактичних підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення про проведенім ОРЗ, що обмежують конституційні права та свободи громадян. Зазначений вид діяльності здійснюється з метою попередження незаконного обмеження та безпідставного порушення конституційних прав громадян і їх відновлення у випадку встановлення порушень закону.

Зазначений вид судового контролю за використанням матеріалів ОРД можна вважати попереднім у зв'язку з тим, що в оперативно-розшуковому процесі слідчий суддя, приймаючи зазначене рішення, лише оцінює наявність чи відсутність юридичних та фактичних підстав для проведення ОРЗ, самі ж дії, передбачені ч.2 ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", ще не проведені. У випадку відсутності юридичних та фактичних підстав слідчий суддя відмовляє у наданні дозволу на проведення ОРЗ, що обмежують конституційні права та свободи громадян.

З'ясовуючи етимологічний зміст терміну "підстава", В.С. Зеленецький слушно зазначав, що підставою в усіх випадках є те, на чому ґрунтується це рішення, те, що лежить у його основі. Оскільки мова йде про правову сферу, то характеристика названих підстав має ґрунтуватися на відповідних нормах чинного законодавства [12, с. 76]. Змістом підстав для проведення ОРД є наявність достатньої інформації, одержаної у встановленому порядку і яка потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, які готують вчинення злочину; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання та ін. (ч. І ст.6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"). Зусилля оперативних працівників під час використання форм та методів ОРД спрямовані на виявлення ознак злочинної діяльності, відповідну фіксацію встановлених фактичних даних та відомості про їх джерела в матеріалах ОРД з метою залучення зазначених матеріалів до кримінального процесу. Останні можуть залучатися, по-перше, для обґрунтування підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. По-друге, для створення умов успішного здійснення досудового розслідування. По-третє, для створення умов судового розгляду. Відповідне залучення форм та методів ОРД може відбуватись як у декілька етапів, так і мати епізодичний характер (наприклад, на одній стадії кримінального процесу або для забезпечення проведення однієї слідчої дії).

Під законністю клопотання про надання дозволу на проведення ОРЗ, які тимчасово обмежують конституційні права громадян, слід визнавати відповідність його форми наявним вимогам до цього процесуального документа. Згідно зі ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", правом звернення до суду з відповідним клопотанням наділений тільки керівник відповідного оперативного підрозділу чи його заступник, перелік цих підрозділів міститься у ст.5 цього Закону.

Також суддя повинен перевірити, чи міститься в клопотанні посилання на відповідні положення законів України, якими визначено підстави застосування заходів, указано мету, з якою пропонується їх здійснити, обґрунтування терміну їх застосування, орган чи особа, яка буде здійснювати заходи. Має бути зазначено, які саме заходи пропонується здійснити, спосіб їх здійснення, об'єкт здійснення заходів із конкретними характеристиками (номер каналу зв'язку, його вид, адреса житла чи іншого володіння особи, вмотивовані дані про їх належність особі та дані про те, що особа може користуватися ними тощо) [13, с. 6-7].

Обґрунтованість внесеного клопотання полягає в тому, чи виходила ця посадова особа, приймаючи таке рішення, з аналізу документально оформлених матеріалів, чи ґрунтує вона свої висновки на фактичних даних та їх сукупності, аналіз яких виключає прийняття інших рішень, крім обраного [14, с. 262].

Суди не вправі надавати дозволи на проведення ОРЗ, якими тимчасово обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, якщо стосовно особи не заведено оперативно-розшукову або контррозвідувальну справу чи немає даних, які б свідчили, що отримати інформацію в інший спосіб неможливо.

У разі відповідності клопотання зазначеним вимогам суд надає дозвіл на їх проведення, або у разі невідповідності відмовляє у їх проведенні.

Слід зауважити, що Європейський Суд з прав людини у рішенні від 02.11.2006 р. у справі "Волохи проти України" зауважив, що ризик свавільного втручання державних органів у права людини є особливо очевидним в умовах, коли повноваження виконавчої влади здійснюються таємно. Тому національне законодавство повинно передбачати механізм ефективного захисту особи від зловживань. Такі гарантії захисту мають бути чітко встановлені законом та застосовуватися для нагляду за діяльністю відповідних органів та служб. Такий підхід набуває особливого значення в межах Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [15, с. 293-306].

Самі результати ОРД, у яких містяться відомості про факти та їх джерела, отримані в ході негласних ОРЗ із застосуванням оперативно-розшукових форм та методів, які становлять державну таємницю, можуть бути використані як докази в суді лише після їх розсекреченім у встановленому законом та відомчими нормативними актами порядку.

У випадку, коли неможливо розсекретити такі матеріали у зв'язку з недоцільністю розшифрування форм та методів ОРД, що становлять державну таємницю, неможливістю забезпечення безпеки осіб, які брали участь в ОРД, а також з недоцільністю розголошення конфіденційних відносин з причин організаційно-тактичного характеру чи відсутності письмової згоди особи на розголошення даних про її конфіденційні відносини з підрозділами, що здійснюють ОРД, суд під час розгляду кримінальної справи по суті не зможе використовувати зазначені матеріали для обґрунтування свого рішення у справі.

На підставі вищезазначеного стверджуємо, що належне виконання завдань судового контролю в оперативно-розшуковому процесі повинно забезпечити прийняття законного та обґрунтованого рішення про проведення ОРЗ.

Черговим завданням дослідження судового контролю в оперативно-розшуковому та кримінальному процесі постає необхідність визначення предмета цієї діяльності. Безумовно, що головною спрямованістю судового контрою має бути захист прав і свобод осіб, що залучаються до сфери ОРД та учасників досудового кримінального провадження. У п. 18 ст. З КПК України у визначенні поняття слідчого судді законодавець вказує, що судовий контроль направлений на дотримання прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні [16]. Але чи доречно вважати захист прав і свобод осіб людини предметом судового контролю?

Великий тлумачний словник сучасної української мови предметом називає те, на що спрямована пізнавальна, творча, практична діяльність кого, чого-небудь [17, с. 1104]. Відповідно, предметом судового контролю слід називати те, на що направлена діяльність слідчого судді, що є центральним елементом і сенсом його участі в оперативно-розшуковому та кримінальному процесі, і те, що зазнає безпосередніх змін під час здійснення зазначеної дії.

У науковій літературі України та країн СНД зустрічається багато точок зору вчених щодо визначення змісту предмета судового контролю. Це явище розглядається як: законність і обґрунтованість будь-яких процесуальних дій чи рішень органів розслідування, які здатні порушити права учасника процесу [18, с. 71]; конкретна процесуальна дія або рішення публічних процесуальних органів, що порушують (обмежують) те або інше конституційне право особистості [19, с. 11].

О.В. Кондратьев до предмета судового контролю відносить дії і рішення слідчого і прокурора. До предмета попереджувального судового контролю учений відносить ті, що: а) істотно обмежують конституційні права громадян; б) породжують наслідки, що виходять за рамки власне кримінально-процесуальних правовідносин; в) призводять до таких обмежень конституційних прав, що не можуть бути відновлені в результаті наступного судового контролю або судового розгляду [20, с. 40].

Вдалу думку щодо розуміння питання, що розглядається, висловлює І.В. Гловюк, яка предметом судового контролю у досудовому провадженні називає дотримання у кримінально-процесуальній діяльності (змістом якої є процесуальні дії та процесуальні рішення) та бездіяльності суб'єктів, які ведуть кримінальний процес, оперативно-розшуковій діяльності підрозділів, уповноважених на здійсненім ОРД, цих прав і законних інтересів [6, с. 130].

На нашу думку, перелічені визначення не можуть бути покладені як підґрунтя для чіткого окреслення предмета судового контролю з огляду на наступні міркування. Самі по собі оперативно-розшуковий захід, слідча дія або рішення не можуть викликати необхідність судового контролю. Судовий контроль має застосовуватись тільки в разі можливого обмеження чи порушення прав, свобод та інтересів особи. Тому визначати ОРЗ, слідчу дію або рішення центральним елементом, яким є предмет, не доречно.

Особливу увагу слід приділити законності і обґрунтованості прийнятих рішень. Самі по собі рішення (законні чи незаконні) не відносяться до предмета судового контролю, адже є предметом прокурорського нагляду та контролю відомчого. Предметом судового контролю будуть наслідки, що пов'язані із законністю і обґрунтованістю прийнятих рішень.

Під час судового контролю, на нашу думку, предметом також має виступати саме рівень обмеження прав, свобод і інтересів осіб, залучених до оперативно-розшукової чи кримінальної процесуальної діяльності. Вважаємо, що ця якісна характеристика є головним питанням і, відповідно, предметом судового контролю. Слід зазначити, що включення до предмету судового контролю самих лише прав, свобод і інтересів осіб буде недостатньо. Очевидно, що під час прийняття рішення про обмеження прав і свобод особи слідчий суддя вивчає, з одного боку, значимість розглядуваної дії для кримінального судочинства з огляду на його завдання, а з іншого боку досліджує необхідний рівень обмеження прав і свобод осіб, що залучені або можуть залучатися у майбутньому до провадження. Тому предметом судового контролю слід вважати рівень обмеження прав і свобод осіб, що залучаються до оперативно-розшукової чи кримінальної процесуальної діяльності, що визначається можливістю реалізації завдань ОРД чи кримінального провадження. судовий контроль повноваження розшуковий

Відповідно до розуміння предмета, об'єктом судового контролю виступає сукупність обставин, що може використовуватись або досліджуватись під час визначення рівня обмеження прав, свобод і інтересів осіб під час ОРД та у кримінальному провадженні. Зміст цих обставин поглинають процесуальні правовідносини, що пов'язані з обмеженням або призводять до порушення прав, свобод та інтересів осіб, залучених до зазначеної процесуальної сфери.

Слід також погодитись з думкою Д.И. Нікіфорчука, яким наводиться наступна класифікація об'єкту судового контролю:

- на рівні категорії загального - природні права і свободи особи;

- на рівні категорії особливого - визнані державою і суспільством конституційні права особи, недоторканість яких у сфері ОРД гарантована національним законодавством;

- на рівні категорії одиничного - конкретне конституційне право чи свобода особи, порушені у процесі ОРД, під час конкретної дії чи рішення [21, с. 154, 22, с. 67].

Дещо складнішим виявляється визначення мети судового контролю. Під зазначеним терміном розуміється те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль [17, с. 661]. Питання про те, що має на меті слідчий суддя, чого він хоче досягти, є складним і має розпочинатися з визначення інтересу, який він має в оперативно-розшуковому процесі чи у кримінальному провадженні. Слід зауважити, що слідчий суддя є учасником процесу, який ще мало досліджений у наукових джерелах у зв'язку з прийняттям КПК України в 2012 році. До цього часу належна увага була приділена суду і його інтересам. Відповідно, є доцільним звернення до певних праць і визначення зацікавленості слідчого судді як представника суду і судової влади. На нашу думку, відповідно до визначеного вище предмета судового контролю, слідчий суддя вирішує питання розумного балансу між обмеженням прав, свобод і інтересів особи та реалізацією завдань кримінального провадження. Правильно, на наш погляд, визначають зміст інтересу науковці, які вважають, що суддя задовольняє не особистий інтерес, а службовий, інтереси судової влади, відновленім справедливості тощо [23, с. 28]; інтерес суду виявляється у вигляді правильності застосування Закону [24, с. 65]; у суду є свій функціональний інтерес, який істотно відрізняється від функціональних інтересів сторін притаманною нейтральністю, він іменується інтересом права [25, с. 87]. Відповідно, інтерес слідчого судді, а отже, мету судового контролю, теж необхідно окреслити інтересами права, справедливістю, правильним застосуванням Закону.

Необхідність судового контролю під час досудового слідства передбачена у Постанові Верховної Ради України "Про засади державної політики в Україні в галузі прав людини" [26], Конституції України (ст.ст.8, 29, ЗО, 31, 55), Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року [27], і ряді міжнародно-правових актів [28].

Запроваджуючи контрольні повноваження суду в оперативно-розшуковий та кримінальний процес України, законодавцем закладені такі підвалини, щоб судова влада стала бар'єром на шляху свавілля органів досудового розслідування та оперативних служб, а будь-які незаконні рішення і дії з їх боку могли бути оскаржені у суді та переглянуті ним. Це правило кореспондується з п.1 ст.5 та ст.6 Європейської конвенції з прав людини, де закріплено право на справедливий судовий розгляд [29].

Контрольна діяльність слідчого судді в оперативно-розшуковому та кримінальному процесі є важливою гарантією законності та обґрунтованості проведення ОРЗ та негласних слідчих (розшукових) дій.

Таким чином, до основних завдань судового контролю в оперативно-розшуковому та кримінальному процесі відносяться контроль за законністю підстав проведення ОРЗ та негласних слідчих (розшукових) дій, що обмежують конституційні права громадян; контроль за законністю та обґрунтованістю внесеного клопотання про дозвіл на проведення ОРЗ; контроль за використанням матеріалів ОРД в якості доказів у кримінальному провадженні. Предмет судового контролю - це рівень обмеження прав і свобод осіб, залучених до оперативно-розшукової чи кримінальної процесуальної діяльності, що визначається можливістю реалізації завдань ОРД чи кримінального провадження. Мета судового контролю - це його результат у вигляді забезпечення слідчим суддею інтересів права, справедливості та правильного застосування Закону.

Література

1. Шаренко С.Л. Участь слідчого судді в оцінці доказів під час досудового провадження / Шаренко С. Л. // Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: матеріали пост, діючого наук.-практ. семінару (17 жовт. 2014 р.) / редкол.: Є.Є. Кучерина (голов, ред.), В.В. Федосеев (заст. голов, ред.) таін. -X.: Право, 2014. -Вип. 6. - Є. 118-122.

2. Шило О.Г. Правова система України: історія, стан та перспективи у 5 т. / О.Г. Шило. - Т. 5: Кримінально-правові науки. Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні / за заг. ред. В.В. Сташиса. - X.: Право, 2008. - 840 с.

3. Гловюк И.В. К вопросу о субъекте реализации судебных функций в досудебном уголовно-процессуальном производстве Украины / И.В. Гловюк // Актуальные проблемы уголовно-процессуального права и практика его применения матер, между нар. науч. -практ. конф. (30 апр. 2009 г.). - Караганда: КЮИ МВД РК, 2009. - С. 49-53.

4. Конституція України // ВВР України. - 1996. -№30. -Ст. 141.

5. Повноваження слідчого судді щодо здійснення судового контролю у кримінальному процесі України / Н.П. Сиза // Часопис Нац. ун-ту "Острозька академія". Серія "Пра- во". - 2012. - № 2 (6) [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://lj.oa.edu.ua/articles/ 2012/n2/12snpkpu.pdf.

6. Гловюк І.В. Дозвільна функція суду у досудовому провадженні: порядок реалізації / I. В. Гловюк // Часопис Акад. адвокатури України. - 2009. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old j rn / e-j oumals/C haau/2009-1/09givppr. pdf.

7. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: монографія / В.О. Попелюшко. - Острог: Вид-во Нац. ун-ту "Острозька академія", 2009. - 634 с.

8. Попелюшко В.О. Мала судова реформа та захист прав громадян: навчальний посібник / В.О. Попелюшко. - К.: Кондор, 2006. - 236 с.

9. Маляренко В.Т. Побудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: моногр. / Маляренко В.Т. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -518 с.

10. Скрипіна Ю.В. Слідчий суддя в системі кримінально-процесуальної діяльності (порівняльно-правове дослідження): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 "Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза" / Ю.В. Скрипіна. - X., 2008. - 20 с.

11. Туманянц А.Р. Слідчий суддя як суб'єкт реалізації судових функції у досудовому провадженні / А.Р. Туманянц // Форум права. - 2011. - № 2. - С. 896-901 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ FP_index.htm_2011_ 2_146.

12. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела / В.С. Зеленецкий. - X.: КримАрт, 1998. -339с.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства": від 28.03.2008 р., №2 // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 4 (92). - С. 4-11.

14. Горяйнов К.К. Теория оперативно-розыскной деятельности: учебник / [Горяинов, В.С. Овчинский и др.]. - М.: Инфра- М, 2013. -831 с.

15. Негласні слідчі (розшукові) дії та використання оперативно-розшукової діяльності у кримінальному провадженні навчально- практичний посібник / Кудінов С.С., Шехавцов Р. М., Дроздов О.М., Гриненко С. О. - 2-е видання, розшир, й доповн. - X.: Оберіг, 2015. - 424 с.

16. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 13.04.2012 р., № 4652-VI//Голос України. - 19.05.2012. - № 90-91. - С. 9-56.

17. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) [уклад, і голов. ред. В.Т. Бусел]. - К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. - 1728 с.

18. Яблоков В.А. Реализация судебной власти на досудебных стадиях уголовного процесса России: дис.... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Яблоков Вячеслав Анатольевич. - Самара, 2001. - 206 с.

19. Ковтун Н.Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России: дис.... доктора юрид. наук: 12.00.09 / Ковтун Николай Николаевич. - Нижний Новгород, 2002. - 520 с.

20. Організаційно-правові проблеми судового контролю: дис.... кандидата юрид. наук: 12.00.10 / Кондратьев Олександр Васильович. - X., 2005. - 191 с.

21. Оперативно-розшукова діяльність: на- вч. посіб. / [Є.М. Моїсеєв, О.М. Джужа, Д.Й. Никифорчук та ін.]; за ред. проф. О.М. Джужи. - К.: Правова єдність, 2009. - 310 с.

22. Оперативно-розшукова діяльність та негласні слідчі (розшукові) дії у схемах: посіб. / [Никифорчук, Зима Л.М., Тарасенко О С. та ін.]; за заг. ред. В.В. Коваленка. - К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. - 156 с.

23. Москвич Л.М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів: дис.... кандидата юр. наук: 12.00.10 / Москвич Лідія Миколаївна. - X., 2003. - 224 с.

24. Шпотаківська О.В. Суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві: дис.... кандидата юрид. наук: 12.00.09 / Шпотаківська Олена Володимирівна. -К., 2005. - 193 с.

25. Борзов В.М. Основы теории уголовно-процессуальных функций. Общая часть: монография / Бозров В.М. - Екатеринбург: Издательский дом "Уральская государственная юридическая академия", 2012. - 96 с.

26. Постанова Верховної Ради України "Про засади державної політики в Україні в галузі прав людини": від 17.06.1999 р., № 757-X1V // Офіційний вісник України. - 1999. -№25. -Ст. 1147.

27. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Голос України. - 10.01.2001. -№3.

28. Всеобщая декларация прав человека // Международные акты о правах человека: сборник документов. - М., 2000.

29. Гончаренко С.В. Стаття 6 ЄКПЛ: кримінально-процесуальні права і гарантії / С.В. Гончаренко // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / за ред. О.Л. Жуковської. - К, 2004,- С. 271-294.

Размещено на Allbest.ru