Юрисдикція Міжнародного кримінального суду та її визнання Україною

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 341.4

Юрисдикція Міжнародного кримінального суду та її визнання Україною

С.М. Перепьолкін,

кандидат юридичних наук, доцент, старший викладач кафедри теорії та історії держави і права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Анотація

У статті дається короткий аналіз визначеної Римським статутом 1998 року юрисдикції Міжнародного кримінального суду та передбачених ним способів її визнання, а також висвітлюється пройдений Україною шлях у напрямку визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Підкреслюється, що положення Римського статуту щодо того, що Міжнародний кримінальний суд доповнює національні органи кримінальної юстиції не зобов'язують його держав-учасниць включати Міжнародний кримінальний суд до національних систем судоустрою та надавати йому статус найвищого суду у порівнянні з внутрішньодержавними судовими органами. Міжнародний кримінальний суд отримує право здійснювати свою юрисдикцію лише у тих випадках, коли правосуддя не може бути здійснене на внутрішньодержавному рівні, створюючи додаткові гарантії для відвернення, розслідування та припинення міжнародних злочинів, що загрожують миру, безпеці та добробуту.

Ключові слова: юрисдикція, міжнародні злочини, Міжнародний кримінальний суд, Римський статут, ратифікація, Конституція України, органи кримінальної юстиції.

юрисдикція міжнародний кримінальний суд

Перепелкин С.М.

Аннотация. В статье дается краткий анализ определенной Римским статутом 1998 года юрисдикции Международного уголовного суда и предусмотренных им способов ее признания, а также освещается пройденный Украиной путь в направлении признания юрисдикции Международного уголовного суда на условиях, определенных Римским статутом Международного уголовного суда. Подчеркивается, что положения Римского статута о том, что Международный уголовный суд дополняет национальные органы уголовной юстиции, не обязывают его государств-участников включать Международный уголовный суд в национальные системы судоустройства и предоставлять ему статус высшего суда по сравнению с внутригосударственными судебными органами. Международный уголовный суд получает право осуществлять свою юрисдикцию только в тех случаях, когда правосудие не может быть осуществлено на внутригосударственном уровне, создавая дополнительные гарантии для предотвращения, расследования и пресечения международных преступлений, угрожающих миру, безопасности и благосостоянию.

Ключевые слова: юрисдикция, международные преступления, Международный уголовный суд, Римский статут, ратификация, Конституция Украины, органы уголовной юстиции.

S. Perepyolkm

Summary. This article provides a brief analysis of the jurisdiction of the International Criminal Court according to the Rome Statute 1998 and the ways provided by it of its recognition and highlights the passed way of Ukraine towards accepting the jurisdiction of the International Criminal Court on the conditions specified according to the Rome Statute of the International Criminal Court. It is emphasized that the provisions of the Rome Statute on the fact that the International Criminal Court is a complementary part of national criminal justice authorities do not oblige its member states to include the International Criminal Court to national judicial systems and to give it the status of the highest court in comparison with intra judicial authorities. The International Criminal Court is entitled to exercise its jurisdiction only when justice cannot be made internally, creating additional guarantees to prevent, investigate and combat international crimes that threaten the peace, security and prosperity.

Keywords: Jurisdiction, international crimes, the International Criminal Court, the Rome Statute ratification, the Constitution of ukraine, criminal justice authorities.

Постановка проблеми. Ідею заснування діючої на постійній основі міжнародної установи для притягнення до відповідальності винних у скоєнні тяжких міжнародних злочинів, що загрожують миру, безпеці та добробуту у відносинах як між народами, так і в середині кожного з них, представники міжнародного співтовариства неодноразово намагалися реалізувати протягом другої половини ХХ ст. Тому заснування Міжнародного кримінального суду, органу, уповноваженого здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства, стало закономірним наслідком тривалої спільної діяльності багатьох суб'єктів міжнародного права, спрямованої на реалізацію принципу невідворотності покарання за скоєні злочини.

Держави з різних регіонів світу вже визнали юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (далі -- МКС або Суд). Серед них 34 африканські держави, 19 з Азіатсько-Тихоокеанського регіону, 18 зі Східної Європи, 28 з Латинської Америки і Карибського басейну, та 25 із Західної Європи.

Актуальним визнання юрисдикції МКС є і для України, яка підписала Статут Міжнародного кримінального суду (далі -- Римський статут або Статут) 20 січня 2000 р., а її офіційні посадові особи неодноразово публічно заявляли про необхідність якнайшвидшої його ратифікації. Однак, станом на лютий 2017 р., наша держава не поспішає виконувати взяті на себе зобов'язання щодо ратифікації Римського статуту, закріпивши у ч. 5 ст. 124 Конституції України положення, що дозволяє Україні повернутися до розгляду питання про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду після 30 червня 2019 р. Авжеж, визначення часу та способу висловлення згоди на обов'язковість міжнародного договору є внутрішнім правом держави, але у випадку з Римським статутом, обраний нашою державою шлях визнання юрисдикції МКС, не лише порушує взяті міжнародні зобов'язання, а й суперечить інтересам всього українського народу, зокрема, в частині забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту та прав людини.

Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що питанню визнання нашою державою юрисдикції МКС та визначенню перспектив його здійснення з урахуванням змін до Конституції України, що набули чинності 30 вересня 2016 року, не було приділено належної уваги.

Серед вітчизняних та закордонних науковців, що займалися висвітленням діяльності МКС та розвивали у своїх працях ідеї міжнародної кримінальної відповідальності, слід згадати такі прізвища, як К. Амбос, М.В. Буроменський, Ш. Бассіуні, A. Бос, В.С. Верещетин, М.М. Гнатовський, Н.В. Дрьоміна, A. Кассезе, Ю.М. Колосов, Дж. Кроуфорд, Ф. Кірш, Д.Б. Левін, Р. Мей, Дж. Мерфі, В.П. Нанда, А.В. Наумов, В.П. Панов, А. Пеле, Ю.О. Решетов, Т.Л. Сироїд, В.М. Точиловський, Г.І. Тункін, М.О. Ушаков, Р.Б. Філіпс, І.В. Фісенко, A. Ціммерман, С.В. Черниченко та інші.

З огляду на вищезазначене, мета статті полягає у висвітленні на основі передбачених Римським статутом способів визнання юрисдикції МКС обраного Україною способу її визнання та внесенні пропозицій щодо усунення перешкод, що заважають здійсненню ратифікації та імплементації Римського статуту МКС 1998 р., а також пов'язаних з ним документів.

Виклад основного матеріалу. Термін «юрисдикція», який походить від лат. jurisdiction -- судочинство, від jus (juris) -- право і dicere -- говорити, проголошувати, використовується як у внутрішньодержавному, так і міжнародному праві. На внутрішньодержавному рівні даний термін використовують у наступному значенні: відправлення правосуддя, повноваження щодо розгляду справ, офіційні повноваження органів влади. В схожий спосіб інтерпретують термін «юрисдикція» і в міжнародному праві, розрізняючи юрисдикцію держави та юрисдикцію міжнародну. Юрисдикція держави поділяється на територіальну та особисту (національну). Юрисдикція територіальна зумовлюється суверенністю влади держави в межах її території, де вона має абсолютну юрисдикцію, за винятком випадків, коли відповідними міжнародними угодами не передбачається інше. Особиста (національна) юрисдикція держави поширюється на своїх громадян, які перебувають за межами її території (наприклад, у відкритому морі, в Антарктиці, в космічному просторі). В окремих випадках, передбачених національним законодавством, юрисдикція держави поширюється на громадян цієї держави, які перебувають на території іншої держави, однак здійснюватися така юрисдикція може лише на території своєї держави, якщо інше не передбачено міжнародними угодами [1, с. 490].

З діяльністю держави пов'язував поняття юрисдикції також і I.I. Лукашук, який наголошував на тому, що «Юрисдикція випливає із суверенітету держави і означає її законодавчу, судову та адміністративну владу, її обсяг і сферу дії» [2, с. 252].

Щодо юрисдикції міжнародної, то її зміст, на думку представників доктрини міжнародного права, відповідає поняттю компетенції різних міжнародних органів, наприклад, консульська юрисдикція [3, с. 1108], або означає підсудність певної категорії справ міжнародним органам.

Варто зазначити, що окремі дослідники, наприклад Ю.С. Педько, пояснюючи юрисдикцію міжнародну через підсудність певної категорії справ міжнародним органам, наголошують, що даний вид юрисдикції на відміну від юрисдикції держави є певним обмеженням державного суверенітету, бо для визнання юрисдикції будь-якого міжнародного органу необхідна явно виражена згода відповідної держави [1, с. 490].

Погодитись з вищевказаною точкою зору складно, адже висловлення явно вираженої згоди потребує не лише визнання юрисдикції міжнародного органу, зокрема й МКС, а й визнання обов'язковими для держави будь-якого міжнародного договору, акту міжнародної організації чи міжнародної конференції, якщо така згода прямо не передбачена в їх установчих документах. До того ж, про яке обмеження державного суверенітету може йти мова, якщо держава надає таку згоду з власної ініціативи, відповідно до процедури передбаченої у національному законодавстві та вимог, встановлених установчим актом міжнародного органу, юрисдикція якого визнається.

Для МКС таким установчим актом виступає Римський статут 1998 р., положення якого чітко визначили юрисдикцію Суду. Так, відповідно до ст. 5 Римського статуту юрисдикція Суду обмежується найбільш серйозними міжнародними злочинами, які викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства, а саме: злочин геноциду (ст. 6); злочини проти людяності (ст. 7); військові злочини (ст. 8); злочин агресії [4].

Важливо відзначити, що поміж вказаних злочинів Суд не має юрисдикції здійснювати розслідування стосовно злочину агресії, бо заплановане на 2017 р. набуття чинності поправок до Римського статуту щодо встановлення визначення даного злочину та умов здійснення Судом юрисдикції щодо нього, станом на лютий 2017 р. ще не відбулося.

Крім цього, Суд володіє юрисдикцією тільки щодо злочинів, вчинених після набуття чинності його статуту, тобто після 1 липня 2002 р., а також тільки стосовно осіб, яким на момент скоєння злочину вже виповнилось 18 років.

Щодо кожної окремої держави, яка стає учасником вже чинного Римського статуту, Суд може здійснювати надану йому юрисдикцію лише щодо злочинів, скоєння яких мало місце після набуття чинності Римським статутом для такої держави. Зокрема, МКС має юрисдикцію щодо злочинів, скоєних в межах території держави -- учасниці Римського статуту або на борту морського чи повітряного судна, зареєстрованих у таких державах, а також щодо злочинів, у скоєнні яких звинувачують громадян держав -- учасниць Римського статуту.

Як виключення із загального правила, положення ч. 3 ст. 12 Римського статуту передбачають можливість визнання юрисдикції Суду також державами, які не висловлювали остаточної згоди на обов'язковість Римського статуту для себе. З цією метою такі держави повинні визнати можливість здійснення Судом юрисдикції щодо певного виду (видів) злочину, вказаного у ст. 5 Римського статуту, шляхом звернення із заявою до Секретаря МКС, а у подальшому, забезпечити здійснення співробітництва з Судом без будьяких затримок або виключень. Ще однією особливістю юрисдикції Суду, на яку вказує О.В. Трояновський, є можливість її здійснення незалежно від місця скоєння злочину або громадянства суб'єкта злочину, якщо Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй (далі -- ООН) передасть йому ситуацію відповідно до його повноважень на підставі глави VII Статуту ООН [5, с. 421-422].

Поміж багатьох інших важливих положень Римського статуту, розроблених з метою визначення юрисдикції Суду, необхідно згадати про те, що МКС доповнює національні органи кримінальної юстиції. З положень Статуту Суду, на нашу думку, також витікає, що визнання його юрисдикції не створює для держав зобов'язання щодо включення МКС до національних систем судоустрою та надання йому статусу найвищого суду у порівнянні з судовими органами таких держав. На комплементарний характер МКС прямо вказується у різних статтях Римського статуту. Так, відповідно до п. а) ч. 1 ст. 17 Римського статуту, Суд не прийматиме справу до свого розгляду, якщо така справа вже розслідується або щодо неї порушено кримінальне переслідування у державі, яка володіє щодо такої справи національною юрисдикцією. Втім, вказані положення не поширюються на випадки, коли така держава не бажає або нездатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином. Тобто, мова йде про можливість існування різних ситуацій, наприклад відсутність політичної волі у представників діючої влади, за яких національні правоохоронні та судові органи не готові або нездатні здійснювати судове переслідування своїх громадян, зокрема колишніх або діючих високопосадовців. Як ще один приклад підтвердження комплементарного характеру МКС можна навести положення ч. 3 ст. 20 Римського статуту, відповідно до змісту якої Суд не приймає справи до свого розгляду, якщо відповідна особа вже була засуджена з дотриманням належної законної процедури іншим судом (у тому числі національним) за діяння, заборонені Статутом [4].

Отже, МКС отримує право здійснювати свою юрисдикцію лише у тих випадках, коли правосуддя не може бути здійснене на внутрішньодержавному рівні, створюючи додаткові гарантії для відвернення, розслідування та припинення міжнародних злочинів, що загрожують миру, безпеці та добробуту. Тому визнання його юрисдикції є актуальним для всіх народів, органи державної влади яких нездатні або не бажають здійснювати кримінальну юрисдикцію над особами, винними у вчиненні міжнародних злочинів, передбаченими ст. 5 Статуту МКС.

Актуальним визнання юрисдикції МКС є і для українського народу, але органи влади нашої держави не поспішають робити необхідних для цього дій, відкладаючи момент набуття членства України у складі Суду на невизначений термін.

Основною перепоною на шляху отримання статусу держави -- учасниці Римського статуту, яка не втратила чинності на сьогоднішній день, є Висновок Конституційного Суду України (далі -- КСУ) щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001 (справа про Римський Статут), згідно з яким Римський Статут МКС, підписаний від імені України 20 січня 2000 р., визнається таким, що не відповідає Конституції України, в частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та ст. 1 Статуту, за якими «Міжнародний кримінальний суд... доповнює національні органи кримінальної юстиції» [6].

Доречним буде згадати, що прийняття вищезазначеного Висновку КСУ відбулося майже за рік до дати офіційного набуття чинності Римським статутом як міжнародним договором і, відповідно, до початку діяльності самого Суду, який у своїй практиці міг би офіційно розтлумачити один з основоположних принципів власної діяльності, тобто, принцип комплементарності. Тому, шукаючи відповіді на питання, чому поспішав другий Президент України, і чому від початку діяльності МКС до сьогодні жоден з наступних Президентів та Урядів України не скористались передбаченим для них у ст. 41 Закону України «Про Конституційний Суд України» правом на конституційне подання з питань дачі КСУ ще одного висновку щодо відповідності Римського статуту Конституції України, ми приходимо до висновку, що вирішення питання ратифікації Україною Римського статуту відкладається усіма вище переліченими органами державної влади навмисно, керуючись міркуваннями страху бути притягнутими до відповідальності Судом за злочини, вчинені проти українського народу.

Не вирішують, на нашу думку, проблему не відповідності Римського статуту Конституції України і положення доданої шостої частини до ст. 124 Конституції України, а саме: «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.».

По-перше, можливість визнання юрисдикції МКС у нашої країни існувала і до дня дачі КСУ Висновку по справі про Римський Статут. Не зникла така можливість і після його появи, адже, у зв'язку з відсутністю конституційного подання щодо дачі ще одного висновку КСУ по справі про Римський Статут, іншим способом її реалізації було внесення відповідних змін до Конституції України, передбачене ч. 2 ст. 9 Конституції України. Проте, скориставшись запропонованою Венеціанською комісією та вже використаною окремими державами, зокрема Ірландією, Францією та Португалією, моделлю конституційних змін, Верховна Рада України (далі -- ВРУ) не усунула вказаної у Висновку КСУ по справі про Римський Статут проблеми, тобто, не вказала прямо, що «Міжнародний кримінальний суд. доповнює національні органи кримінальної юстиції». Таким чином, на нашу думку, закріплені у ч. 6 ст. 124 Конституції України положення не вирішують проблему не відповідності Конституції України Римського статуту та прямо не вказують на визнання нашою державою юрисдикції ні МКС, ні юрисдикції у цілому відповідних органів міжнародної кримінальної юстиції або відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як це передбачено ч. 5 ст. 55 Конституції України щодо Європейського суду з прав людини. У свою чергу, якщо використане у змісті ч. 6 ст. 124 Конституції України словосполучення «може визнати» не буде сприйнято ВРУ як обов'язок ратифікувати Римський статут, то його декларативний спосіб викладення жодним чином не зможе вплинути на прийняття народними депутатами України іншого рішення, бо на основі його змісту -- Україна може як визнати, так і не визнати юрисдикцію МКС. За такої ситуації істотним важелем на користь ратифікації парламентом України Римського статуту, може стати закріплене у ст. 8 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зобов'язання нашої держави щодо ратифікації та імплементації Римського статуту МКС 1998 р. та пов'язаних з ним документів.

По-друге, якщо Україна дійсно прагне якнайшвидше визнати юрисдикцію МКС та притягнути до відповідальності осіб, винних у скоєнні в межах її території міжнародних злочинів, передбачених ст. 5 Римського статуту, то з якою метою набуття чинності ч. 6 ст. 124 Конституції України було відкладено на три роки після прийняття відповідних змін до Конституції України та повинно відбутися з 30 червня 2019 р.

По-третє, прийняті до ч. 6 ст. 124 Конституції України зміни можна розглядати як обґрунтування обраного нашою державою способу визнання юрисдикції МКС щодо конкретного виду (видів) міжнародного злочину на умовах, визначених ч. 3 ст. 12 Римського статуту, використання якого може здійснюватися взагалі без ратифікації Римського статуту. З урахуванням такої можливості ВРУ вже двічі зверталась із заявами до МКС про визнання його юрисдикції, а саме: 25 лютого 2014 р. -- щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів у період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р.; та 4 лютого 2015 р. -- щодо скоєння злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян починаючи з 20 лютого 2014 р. і по теперішній час. З урахуванням обраного Україною способу визнання юрисдикції МКС, виникають наступні питання. Яким чином наша держава планує забезпечити здійснення співробітництва з Судом без будь-яких затримок та виключень, по справах вказаних у вищезазначених заявах, якщо в українському законодавстві, зокрема Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах України, відсутні необхідні для цього процесуальні норми? Та, на якій підставі відповідні норми можуть з'явитись в законодавстві України, якщо Римський статут, відповідно до Висновку КСУ від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001, визнано таким, що не відповідає Конституції України, а вирішення питання щодо його ратифікації відкладено як мінімум до 30 червня 2019 р.

Водночас ми не відхиляємо можливості, що відтермінування вирішення питання щодо визнання нашою державою юрисдикції МКС до 30 червня 2019 р., було здійснено з метою проведення всіх необхідних заходів, пов'язаних з ратифікацією та імплементацією Римського статуту, зокрема, повторного звернення до КСУ з питанням щодо встановлення відповідності Конституції України Римського статуту, розробки проектів для внесення відповідних змін до Конституції України, законодавчих та підзаконних актів у галузі кримінального права, процесу і судочинства, підготовки та підписання двосторонньої міжнародної угоди з МКС про співробітництво тощо.

Висновки. Отже, усунення існуючих перешкод для здійснення ратифікації ВРУ Римського статуту та імплементація його положень нашою державою повинні стати дійсно одними з пріоритетних завдань для діючих органів державної влади. Досягнення даної мети, як зазначає О.В. Задорожній, дозволить поширити юрисдикцію МКС на всю територію України, тобто і на Автономну республіку Крим, і на частини Донецької і Луганської області -- на території, де Україна, з об'єктивних причин, нездатна притягти до відповідальності осіб, винних у злочинах проти людяності чи воєнних злочинах, йдеться зокрема, і про вищих посадових осіб Російської Федерації як організаторів цих злочинів [7].

Таким чином, незважаючи на значний масив опублікованих наукових праць з питань діяльності різних органів міжнародної кримінальної юстиції, зокрема й МКС, вивчення питань визнання Україною юрисдикції МКС, ратифікації та імплементації його Статуту залишається актуальним, що зумовлює необхідність продовження наукових досліджень вказаної проблематики.

Список використаних джерел

1. Юридична енциклопедія : у 6 т. / Редкол. : Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.

— К. : Укр. енцикл., 2004. -- Т. 6 : Т--Я. -- 768 с.

2. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть / И.И. Лукашук. -- 3-е изд., перераб. и доп. -- М. : Волтерс Клувер, 2005. -- 432 с.

3. Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / Відп. ред. Ю.С. Римаренко, Я.Ю. Кондратьев, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. -- К. : «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

— Т. 1 : Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. -- 1232 с.

4. Римский статут Международного уголовного суда от 17 июля 1998 г. [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.un.org/ru/law/icc/rome_statute(r).pdf

5. Трояновський О.В. Міжнародна кримінальна юстиція в механізмі захисту прав людини / О.В. Трояновський // Актуальні проблеми держави і права. -- Зб. наук. праць.

— Вип. 61. -- Одеса : Юрид. література, 2011. -- С. 417-424.

6. Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) № 3-в/2001 від 11 липня 2001 р. / Офіц. вісн. України. -- 2001. -- № 28. -- Ст. 1267.

7. Задорожній О. Внесення змін до Конституції України. Визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду та інших міжнародних судових органів [Електронний ресурс].

— Режим доступу: http://espreso.tv/blogs/2015/06/13/vnesennya_zmin_do_konstytuciyi_ ukrayiny_vyznannya_yurysdykciyi_mizhnarodnogo_kryminalnogo_sudu_ta_inshykh_ mizhnarodnykh_sudovykh_organiv

Размещено на Allbest.ru