Державне забезпечення якості трудового життя

11

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Державне забезпечення якості трудового життя

В економічно розвинутих країнах держава є гарантом гідної якості життя переважно тих людей, які припинили активну трудову діяльність (вік, трудове каліцтво та ін.), ще не приступили до неї (сирітство), тимчасово не працюють (безробіття) або з певних причин зовсім не працювали (вроджене каліцтво, неповноправність). Основна відповідальність за якість трудового життя населення покладена на підприємницькі організації, оскільки їх могутній економічний потенціал і високі стандарти якості життя працівників - запорука високої продуктивності організацій.

У країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, ситуація складніша. Це зумовлено неможливістю одразу перебудувати отриману у спадок від централізованої економіки систему забезпечення якості трудового життя, яка діє стосовно тих громадян, що припинили активну трудову діяльність до початку соціально-економічних перетворень; відсутністю у багатьох вітчизняних підприємницьких організацій достатнього економічного потенціалу для самостійного забезпечення якості трудового життя. За цих умов держава контролює такі напрями забезпечення якості трудового життя: розвиток людського потенціалу; регулювання ринку праці; стимулювання зростання грошових доходів і платоспроможності населення; забезпечення і контролювання належних, безпечних і здорових умов праці; вдосконалення соціально-трудових відносин; соціальне забезпечення населення.

Розвиток людського потенціалу. Політика держави щодо розвитку людського потенціалу полягає в забезпеченні належної якості життя на засадах соціальної захищеності, а саме:

забезпеченні доступу до ресурсів, необхідних для досягнення гідного життєвого рівня;

затвердженні єдиних мінімальних соціальних стандартів та їх гарантованій реалізації;

створенні умов для тривалого, духовно насиченого життя та для безпечної життєдіяльності людини.

У країнах з високим рівнем життя існує система соціальних гарантій розвитку людського потенціалу та відповідальних за їх дотримання органів. Так, кожний громадянин може отримати пільговий державний кредит для оплати навчання у вищому навчальному закладі, існує система грантів на навчання, встановлених державою, добродійними фондами та корпораціями. Батьки, які оплачують навчання дітей, мають суттєві податкові пільги на доходи, для студентів теж існує система різних знижок. Безробітні отримують спеціальну допомогу, яка забезпечує достатній рівень життя протягом тривалого періоду. Соціально незахищені верстви населення отримують субсидії. Держава прагне залучити до активної діяльності або забезпечити повноцінне життя інвалідів, облаштовуючи побутові зручності з урахуванням потреб цієї верстви населення.

Українська держава гарантує певний розмір мінімальної заробітної плати, мінімальний розмір місячної пенсії за віком, розмір неоподаткованого мінімуму заробітної плати, встановила розміри прожиткового мінімуму і межі малозабезпеченості. Прожитковий мінімум в Україні не забезпечено жодним видом мінімальних доходів, що негативно впливає і на розвиток людського потенціалу в Україні.

Регулювання ринку праці. За ринкових умов складовою національного ринку є ринок праці, де зустрічаються продавці робочої сили (фізичні особи) і працедавці. В економічно розвинутих країнах ринок праці - найбільш регульована частина національного ринку, бо він має важливе значення для формування соціальних відносин у суспільстві. Дискримінація при наймі на роботу, перевищення трудовою пропозицією попиту на робочу силу, монополізація і встановлення жорстких умов найму на роботу можуть стати причиною соціальних катаклізмів.

Ринок праці в економічно розвинутих країнах регулюють через систему соціальних гарантій зайнятості, державні програми зайнятості, систему пільг для працедавців в окремих галузях економіки при зростанні зайнятості, встановлення квот для залучення певних груп фахівців тощо.

Особливості ринку праці в Україні зумовлені загальною економічною ситуацією. Основною його проблемою є зростання пропозиції праці за скорочення попиту.

Докорінно змінилося використання трудових ресурсів і розподіл їх за сферами застосування праці, формами власності. Внаслідок неповної зайнятості, збільшення тривалості безробіття спеціалісти декваліфікуються. Приватизація, реструктуризація, банкрутство підприємств вивільнюють усе більше працівників. Скорочується чисельність працівників за наймом, зростає безробіття. Відбувається перерозподіл трудових ресурсів із легального сектору економіки в "тіньовий".

З урахуванням різноманітних чинників в Україні визначено такі пріоритетні напрями регулювання ринку праці:

передбачення у програмах реструктуризації галузей та окремих підприємств першочергових заходів щодо сприяння зайнятості населення в регіонах, де переповнюється ринок праці, а також у містах та районах із моноекономічною структурою виробництва, що мають високий рівень безробіття;

посилення мотивації до продуктивної праці та підвищення трудової активності населення;

створення робочих місць на основі широкого розвитку малого й середнього бізнесу, самозайнятості, сімейного бізнесу, активізації інвестиційних процесів в економіці;

запровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп (молоді, жінок, інвалідів, осіб, звільнених із військової служби тощо);

здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним і недержавним секторами економіки у зв'язку із зміною форм власності підприємств і запровадженням механізму банкрутства;

підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між регіонами, які мають її дефіцит чи надлишок;

зниження рівня і тривалості безробіття шляхом реалізації активної політики зайнятості;

розвиток системи безперервного професійного навчання з урахуванням потреб ринку праці;

реформування системи соціального захисту безробітних.

Отже, натепер в Україні застосовують різноманітні заходи державного регулювання ринку праці. Зі стабілізацією ринкових відносин в економіці України, зростанням потенціалу вітчизняних підприємств відпаде необхідність у заходах, зумовлених особливостями нинішньої економічної ситуації, при збереженні магістральних важелів впливу держави на ринок праці.

Стимулювання зростання грошових доходів і платоспроможності населення. Зростання грошових доходів населення є одним із пріоритетних напрямів соціальної політики держави, оскільки обсяг доходів визначає платоспроможність населення, а отже й можливість реалізації створених у виробництві товарів та послуг. Високі доходи населення є гарантією надходжень до бюджету держави податкових платежів, які спрямовують на вирішення загальносуспільних соціальних проблем.

Пріоритетами державного впливу на грошові доходи і платоспроможність населення є:

удосконалення податкового законодавства з метою зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці, доходи громадян;

уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом через диференціацію податків, створення передумов для формування середнього класу в суспільстві;

стимулювання населення до набуття приватної власності, у тому числі на землю, отримання від цього доходів;

державна гарантія індексації заробітної плати для підтримання її стабільного реального рівня незалежно від форми власності підприємств, на яких працюють громадяни;

реалізація програми боротьби з бідністю і програми компенсації знецінених грошових вкладів громадян.

Основними напрямами державної політики у сфері оплати праці є:

забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили порівняно з іншими складовими доходів населення;

розроблення нового соціального стандарту - регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати (обов'язкової для всіх секторів економіки) із поступовим запровадженням різноманітних форм і систем оплати праці, що враховують її специфіку в окремих галузях національної економіки;

посилення державного впливу на нормування праці;

застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці, таких, як участь працюючих у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств, визначенні розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівника;

упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою посилення мотивації до праці та забезпечення об'єктивної оцінки праці працівників різних категорій;

забезпечення постійного зростання частки оплати праці в структурі валового внутрішнього продукту;

створення механізму регулювання фондів оплати праці залежно від результатів виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств.

Заходи у цьому напрямі треба концентрувати на поступовому переході від визначення заробітної плати як частки у витратах підприємства до заробітної плати як ціни робочої сили, подолання її штучного заниження, відновлення стимулюючої функції.

держава гарант якість життя

Забезпечення і контроль належних, безпечних і здорових умов праці. Умови праці безпосередньо впливають на стан здоров'я працездатного населення. Їх погіршення збільшує кількість вилучених із трудового процесу людей, утримання яких бере на себе суспільство. А безпечні і здорові умови праці є передумовою зростання тривалості активної трудової діяльності громадян, скорочення співвідношення між працюючими й непрацюючими і відповідного зменшення витрат держави на соціальне забезпечення.

Тому держава зацікавлена у створенні хороших умов праці. В соціально-орієнтованому ринковому суспільстві держава створює мережу органів для нагляду за дотриманням розроблених нею нормативів цих умов (екологічні інспекції, інспекції з охорони і безпеки праці тощо).

Забезпечення і контроль належних умов праці є функцією держави. З цією метою відповідними державними актами передбачено:

посилення державного нагляду за створенням безпечних умов праці на виробництві на основі реалізації концепції загальної безпеки, що ґрунтується на принципах "допустимого ризику";

створення передумов для вжиття працедавцями всіх необхідних заходів щодо вивчення, усунення та попередження виникнення ризиків для працівників;

надання необхідної інформації працедавцям і працівникам для ефективного використання законодавчих та нормативних актів;

удосконалення роботи органів державного управління з охорони праці, відповідальних за реалізацію державної політики в цій галузі;

забезпечення формування та реалізації системи державного й договірного планування заходів з охорони праці;

ратифікація конвенцій Міжнародної організації праці та гармонізація національного законодавства з директивами Європейського союзу.

Основною метою державної соціальної політики в галузі охорони праці є суттєве зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань.

Удосконалення соціально-трудових відносин. Необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку суспільства, утвердження соціальної злагоди, громадянського миру й демократії є системи соціального партнерства, розвиток співробітництва та взаємодії представницьких органів сторін соціально-трудових відносин.

Державне регулювання соціально-трудових відносин охоплює:

удосконалення нормативно-правової бази у сфері соціально-трудових відносин та соціального партнерства;

підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства;

посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найманих працівників;

збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення щодо врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці й зайнятості шляхом удосконалення механізмів проведення колективних переговорів, консультацій, укладення угод відповідних рівнів, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.

Система соціального забезпечення населення. Вона охоплює три напрями: соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальну допомогу.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту у формі матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, смерті громадянина та членів його сім'ї, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це забезпечення здійснюють за рахунок грошових фондів, сформованих шляхом сплати страхових внесків власником підприємства або уповноваженим ним органом, громадянами, а також із бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законодавством України передбачено запровадження таких видів загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійного; медичного; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Система загальнообов'язкового державного страхування в Україні тільки починає формуватися. Основними напрямами її створення є:

запровадження системи управління коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, працедавців і держави;

забезпечення подальшого перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, працедавцем та застрахованими громадянами;

забезпечення формування та використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на принципах солідарності;

цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

забезпечення рівних умов надання матеріального забезпечення й соціальних послуг незалежно від форми оплати праці, форми власності та господарювання;

здійснення організаційних заходів щодо запровадження персоніфікованого обліку страхових внесків;

розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами та страховими фондами;

державне гарантування застрахованим громадянам реалізації їхніх прав.

Громадяни мають право також на забезпечення певної якості життя при виході на пенсію.

Пенсійне забезпечення - система матеріального забезпечення гідного існування громадянина після закінчення ним активної трудової діяльності за віком або у зв'язку із втратою працездатності внаслідок захворювання чи інвалідності.

В Україні призначають трудові (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) і соціальні пенсії.

Успадкована від СРСР діюча система пенсійного забезпечення є недосконалою. Її основні недоліки: формування пенсійних коштів для утримання непрацездатних громадян за рахунок відрахувань від заробітної плати працюючих; значна різниця між пенсіями більшості пенсіонерів і деяких їх привілейованих категорій (наприклад, колишніх державних службовців); невизначеність із майбутнім пенсійним забезпеченням приватних підприємців, діяльність яких оподатковується за ставками єдиного податку; складна система визначення розмірів і порядку надання пенсій; обмеження розміру пенсій за віком (не більше трьох мінімальних пенсій, не вище 75 процентів заробітку) тощо.

Для підвищення матеріального добробуту пенсіонерів, упорядкування пенсійного забезпечення населення на засадах економічної доцільності і соціальної справедливості в Україні пропонують здійснити пенсійну реформу, основним змістом якої є запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Перший рівень - солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка буде обов'язковою і передбачатиме поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням тривалості страхового стажу, величини заробітної плати та демографічних показників. Законодавство про виплату пенсій за солідарною системою постійно вдосконалюватиметься з метою поступового переходу до системи пенсійного страхування.

Другий рівень - система накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у межах загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, запровадження якої розпочнеться в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках та подальше інвестування цих коштів із метою одержання інвестиційного доходу. Активи індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків визначатимуть розмір додаткової пенсії, яка виплачуватиметься пря досягненні громадянином пенсійного віку разом із пенсією, що фінансуватиметься з поточних надходжень до солідарної системи. Кошти на індивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку будуть власністю застрахованої особи і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків стануть ефективним механізмом залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів у національну економіку, сприятимуть підвищенню рівня оплати праці, а це, в свою чергу, - збільшенню виплат із поточних надходжень до солідарної системи.

Третій рівень - система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян. Основою цієї системи стануть недержавні пенсійні фонди, в тому числі створені за професійними ознаками.

Необхідно реформувати і систему соціальної допомоги.

Система соціальної допомоги - сукупність соціальних програм адресного спрямування для окремих категорій громадян, матеріальний рівень життя яких знаходиться за межею малозабезпеченості і не може бути підвищений іншими формами соціального забезпечення.

Сучасна система не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян у ринкових умовах у разі зниження матеріального рівня життя з незалежних від них причин. Реформування її має здійснюватися на основі вироблення нових підходів і критеріїв до оцінки існуючих соціальних програм з метою їх раціоналізації та консолідації з урахуванням наявних бюджетних ресурсів. Для підтримання найвразливіших верств населення буде запроваджено систему гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї, яка передбачатиме:

поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг і допомоги, що надаються різним категоріям населення;

удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);

реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі врахування їх сукупного доходу.

Отже, система заходів державного гарантування якості трудового життя багатоаспектна й комплексна і охоплює як безпосередні дії держави у цьому напрямі, так і регулюючий та контролюючий впливи на виробничо-господарські організації.

Размещено на Allbest.ru