Особливості інформаційно-психологічного впливу Російської Федерації напередодні та початковому етапі антитерористичної операції на сході України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ НАПЕРЕДОДНІ ТА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Куцька Олеся Миколаївна

Постановка проблеми. Розпочинаючи мову про початок російської інформаційнопсихологічної операції на сході України, слід згадати події на Майдані в столиці нашої держави. А саме: 18 лютого 2014 року відбулося загострення ситуації в Києві, відновилося силове протистояння між протестувальниками і силовиками. 22 лютого Верховна Рада України усунула В. Януковича з посади президента України. Ці події викликали обурення у частини населення України та спричинили проро сійські та проукраїнські мітинги, що активно обговорювались російською пропагандою.

При цьому перші інформаційні напади на нову владу України з боку Кремля характеризуються негативним змалюванням постянуковицької владної української еліти. В російських засобах масової інформації (ЗМІ) вони, в основному, ґрунтувались на двох основних висловлюваннях В. Путіна це відсутність «загальнонаціонального мандата» у Верховної Ради та «ті чи інші причини», що роблять нелегітимною владу в регіонах [4, с. 341].

Проросійські мітинги в Криму наприкінці лютого 2014 року та відкрите тяжіння російськомовного населення півострова до Росії дали змогу останній впродовж наступного місяця вдало провести анексію Автономної Республіки Крим, результатом якої було прийняття Радою Федерації Росії закону від 21 березня про утворення нових суб'єктів федерації Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь.

Як наслідок, серйозні проблеми виникають у березні на початку квітня 2014 року, фактично, в усьому південно-східному поясі: Харкові, Донецьку, Луганську, Миколаєві, Херсоні, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі.

Мета статті дослідити особливості інформаційно-психологічного впливу Російської Федерації напередодні та початковому етапі антитерористичної операції на сході України.

Виклад основного матеріалу. З метою виправдання свого втручання у внутрішні справи України Росія ще задовго до березневих подій у південно-східних областях України розпочинає формування образу ворога в очах як російських громадян, так і проросійськи налаштованих мешканців нашої держави. Цей образ повинен був забезпечити справедливий характер політичних і військових рішень уряду Російської Федерації (РФ) в українському питанні.

Оскільки Росія не могла визнати весь народ України ворогом, їй довелось виокремити певні сегменти, з яких складався образ ворога. Першим із таких сегментів став український уряд, точніше вузьке коло урядовців та політиків так званої «нелегітимної влади», або «хунти» (як незадовго її почали називати), та невизначені за своїми масштабами «фашисти» чи «неонацисти» [6, с. 43]. При цьому Росія легко могла дозволити собі агресивні слова чи дії до української влади та провладних кіл, зберігаючи при цьому дружелюбну риторику до народу України, на порятунок дружби з яким були спрямовані проурядові мітинги всередині російської держави.

Протягом розвитку ситуації «фашисти» в засобах масової інформації конкретизувались: ворогами стали активісти Майдану, «бандерівці», «Правий сектор» та, як не дивно, українська армія. При цьому активно розвивається тема про те, що на сході України в ході антитерористичної операції (АТО) «київський режим» розкладає «колоду смерті» [6, с. 143].

Оскільки основна лінія російської пропаганди була спрямована проти нової української влади, Збройні Сили України (ЗСУ) подаються як засіб реалізації провладної політики, а їх застосування характеризується російською пропагандою як «каральна акція» з «хаотичними бойовими» діями, які призводять до невиправданих жертв серед мирного населення. Водночас російські засоби масової інформації звинувачують ЗСУ у застосуванні важкої техніки та заборонених боєприпасів (касетних, фосфорних та хлорних снарядів); жорстокості українських військовослужбовців (обстріли мирного населення, знущання над жінками та дітьми); знищенні інфраструктури та сільськогосподарських угідь Донбасу; мародерстві. З іншого боку, поширювались погляди про те, що українська армія не професійна («програла колишнім шахтарям і трактористам»), деморалізована й нездатна вести бойові дії, а особовий склад не

довіряє українському військовому керівництву [6, с. 43144].

Російський журналіст О. Чален ко про події в Україні висловився наступним чином: «Особисто для мене після того, що відбулось 2 травня у Новоросії в Одесі, Слов'янську та Краматорську більше України не існує. Ані петлюрівсько-погромного жовто-блакитного прапора, ані тризуба, ані гімну «Ще не вмерла Україна», ані Шевченка, ані вишиванок, ані мови, ані бандури, загалом нічого. Для мене тепер українська ідея асоціюється лише з насиллям та нелюдяністю» (http://osvita.mediasa piens.ua/ monitoring/ru_zmi/gibridnye_ terrori sty_kremlya).

Протягом багатьох років російська пропаганда приділяла виключну увагу Великій Вітчизняній війні, і В. Путін зробив цю тему ключовою у власній системі ідеологічних координат. Державна агенція РІА «Новини» у 2005 році створила нову традицію до свята 9 травня масове носіння георгіївських стрічок зі слоганом «Я пам'ятаю, я пишаюсь». Проте символіка і гасла російського свята із корінням з СРСР виявилось зовсім з іншим забарвленням, коли мова зайшла про конфлікт з Україною. Риторика воєнних років відобразилась на поточних політичних новинах. Українська влада у риториці кремлівської пропаганди стала «нацистською», а Росія розпочала боротьбу як і у 19411945 роках із «фашистами». Георгієвська стрічка з символу пам'ят перетворилась в атрибутику сучасного протистояння якщо носиш стрічку, то ти прибічник відокремлення від України Донбасу, ворог «бандерівців» [2].

Для того, щоб ворог виглядав масштабніше, його необхідно було підтримати ще більшим злом. Із цим завданням російські ЗМІ починають вселяти думку про те, що саме європейці та американці винні у кризі та напруженості між ЄС, НАТО та Росією. Більше того, Росія декілька тижнів навесні 2014 року стверджувала, що співробітникам американського приватного агентства наказали керувати гоніннями російськомовного населення. У певних передачах російського телебачення Вашингтон зображувався взагалі як «ляльковод» «української хунти», яка усунула від влади попередніх очільників України. Російська пропаганда підкреслювала, що НАТО таким чином взяла лінію на просування своєї інфраструктури на схід та нарощування присутності блоку поблизу російських кордонів. Широко транслюються повідомлення про те, що в Україні присутні чисельні західні військові найманці, серед яких не лише снайпери та підривники, а й спеціалісти з допитів, радіоелектронного прослуховування тощо [4, с. 44].

Паралельно зі створенням образу ворога позитивно подаються самопроголошені республіки ДНР та ЛНР. Їхніх очільників російська пропаганда називає «народний мер», або «народний губернатор», що одразу легітимізує останніх у висловлюваннях і навіть діях. У засобах масової інформації трактується, що на сході України іде не АТО, а війна з само проголошеними республіками. Відповідно, українська влада й «ополченці» ДНР та ЛНР рівноправні сторони конфлікту. Як бачимо, гіперболізація страждань мирних жителів та успіхів проросійських бойовиків створює враження «героїчної боротьби» населення Донбасу проти «київського режиму». Головна теза при цьому: «Народ «Новоросії» має своє власне бачення, це їх земля і вони хочуть бути її господарями» [6, c. 144].

Водночас Кремль не перестає вимагати від України не застосовувати силу проти терористів, яких називає то «мирними мешканцями», то «прихильниками федералізації», то «силами самооборони», то «ополченцями» із неприхованою симпатією до них, та надаючи їм всебічну допомогу [2].

«Рятівником» позиціонує себе Російська Федерація, яка прагне встановити та захистити «російський світ», у тому числі й на східних територіях України. При цьому основними аргументами цієї спроможності російські ЗМІ визначають: в теоретичній площині реклама ядерної доктрини Росії, широке освітлення амбітних планів Кремля щодо нарощування та модернізації класичних збройних сил; в практичній площині початок біля українського кордону російських військових навчань, «безболісна» для Росії анексія Криму та присутність російських «добровольців» чи «військовослужбовців відпускників» на сході України [4, с. 45].

Основна концепція російської пропаганди в питанні підтримки сепаратистів на сході України полягала у так званому проекті «Новоросія», який передбачав анексію 1012 українських областей від Донбасу до Придністров'я (http://apostrophe.com. ua/article/politics/20150819/proekt novorossiyazakryitsleduyuschie shagikremlya/2128). Цей проект спирався на те, що буде підтриманий російськомовним населенням на півдні та сході України.

Цікаво відзначити, що російські телерадіоканали розкручували великоросійські ідеї Путіна навіть випереджуючи реальні події. Наприклад, «Росія 24» повідомила про обрання голови «Південно-Східної республіки», коли ані у Донецьку, ані в Харкові, ані в Луганську, а тим більше у південних областях ніхто не проголошував створення такої республіки. 30 березня 2014 року всього лише було анонсовано створення нового громадського руху «ЮгоВосток», який ставив за мету створення Південно-Східної федеративної республіки у складі України (http://osvita. mediasapiens.ua/ethics/manipulation/ zelenye_chelovechki_ot_inf). Складається враження, що ця «заготівка» була розрахована на той час, коли масові протести повинні були захопити увесь регіон «Новоросії» і призвести до єдиного знаменника об'єднання проти Києва та возз'єднання з Росією.

Проте труднощі із повною реалізацією проекту «Новоросія» почали виникати несподівано швидко. Після «кримського тріумфу» Путін невірно оцінив ступінь протистояння української нації колоніальній, по суті, ідеї «Російського світу» (http:// www. charter97. org/ru/news/ 2014/9/17). З'ясувалось, що лише у двох областях України «масово» підтримали проросійські ідеї, отже проект «Но воросія» скоцюрбився до окремих районів Донецької та Луганської областей. Згодом так званий «міністр іноземних справ ДНР» О. Кофман коментував цей факт таким чином: «... в силу того, що народний вибух відбувся раніше, ніж ми планували, оскільки ми не змогли стримати населення на мітингах, раніше піднялись і наші прихильники в інших регіонах в Одесі, Харкові. У результаті більше 40 наших хлопців загинуло в Одесі, багато активістів було заарештовано у Харкові, а республіки, які передбачалось створити у цих регіонах, виявились обезголовленими» (http://24tv. ua/ru/terroristy_priznali_proekt_ novorossija_ provalilsja).

Проте навіть у таких вузьких територіальних рамках «Новоросія» була дуже зручна для ідентифікації мешканців окупованих районів Донецької та Луганської областей і для протиставлення їх усій решті громадян України.

Спочатку ідею президента РФ щодо «захисту росіян в Україні» у своїх виступах почали широко висловлювати відомі російські діячі. «Російська назва південного сходу України буде звучати як «Новоросія» таку версію озвучив прес секретар президента Російської Федерації Д. Пєсков. Він же ж відзначив, що «протягом декількох сторіч цю територію так і називали по російськи Новоросія». Проте на питання чи варто його слова вважати офіційним визнанням території, Пєс ков так і не відповів (http://www. facenews.ua/news/2014/ 246697).

Та найяскравіше свою точку зору висловив у інтерв'ю «Ехо Москви» В. Жириновський, який зазначив, що «Південь і Схід України мають бути у складі Росії. Це частина Росії. Це Російська імперія, це Радянський Союз. У 1991 році вся та операція була абсолютно протизаконна. Південний Схід України це міста, засновані князем Потьомкіним, Суворо вим, вони жодного відношення до України не мають. Одеса була губернським містом Новоросійської губернії. Крим, Одеса та дев'ять південно-східних регіонів, які тимчасово перебували під українським прапором, це буде Росія. Львів, Вінниця, Хмельницький, Житомир, Київ із 30мільйонним населенням залишаються Україні. А ось Південний Схід, 15 мільйонів, від Харкова до Одеси включно з Придністров'ям, входить до складу Росії, ми виходимо на румунський кордон, на угорський кордон, на кордон зі Словаччиною. І наші газ та нафта підуть уже безпосередньо до Європи». Водночас західні області України Володимир Вольфович запропонував «віддати румунам, угорцям і полякам» (http://tyzhden.ua/ Politics/109867).

Інша відома в Росії людина режисер та керівник «Мосфільму» К. Шахназаров висловився щодо подій в Україні таким чином: «В Но воросії у людей, які там проживають та воюють, є внутрішні сподівання створити ідеальне суспільство. Дійсну Нову Росію без олігархів, без корупції, певне дивне Царство Земне. І якщо б ця ідея оформилась політично, то Новоросії було б набагато простіше у її взаємовідносинах з рештою України. Тому що багато українців цю ідею підтримали б. На сьогодні й одна, й друга сторони сприймають цей конфлікт як національний, тобто вважають цю війну як війну росіян та українців. Але, якщо б була заявлена соціальна ідея створення ідеального царства, то протилежна сторона подивилася б на конфлікт зовсім по-іншому. Не знаю, наскільки це можливо. Але це щось гарне і викликає симпатію та повагу» (http://osvita.mediasapiens.ua/ monitoring/ru_zmi/vyvedenie_iz_ khuntovedeniya).

Слід зауважити, що термін «Но воросія» в промові самого російського президента В. Путіна вперше з'явився 17 квітня 2014 року. «Це Но воросія, і цей Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в царські часи. Це все території, які були передані в Україну в 20ті роки радянським урядом», сказав тоді Путін (http://gazeta.Ua/articles/politics/_ putinpostaviv svichkuzateroristiv yakizahischayutovorosiyu/580377).

А вже наприкінці травня терористичні угруповання «ДНР» і «ЛНР» створили спільну структуру під назвою «Новоросія».

Прямі заклики до непокори тимчасовій владі в Україні почали широко розповсюджуватись на сході України наприкінці квітня 2014 року, але особливо після трагічних подій в Одесі від 2 травня. Готовність місцевих жителів до насильства або схвалювання насильства проти решти українців була необхідна для того, щоб забезпечити росіянам підтримку військового вторгнення та бойових дій проти української армії і добровольчих батальйонів. З цією метою на базі захоплених редакцій та студій, користуючись не виведеними з ладу київським урядом телевежами, отримуючи технічну й консультаційну підтримку від російських колег по псевдожурналютському цеху, терористи утворили власні ЗМІ: газети «ХХІ век» та «Новороссия», телеканали «Луганск 24», «Первый Республиканский», «Новороссия ТВ», «Радио Республика» тощо [8]. Перед ними ставились завдання послідовно й агресивно просувати російську пропаганду, культивувати ненависть до України та обґрунтовувати своє право на контроль над захопленими територіями.

Трагічний фон, який створюється повідомленнями з Донецької та Луганської областей, служить не лише для укріплення образу ворога («хунти» та «карателів»), але й для нав'язування аудиторії думки про те, що події, які відбуваються на сході України, формують нову політичну реальність Новоросію. Майже завжди цей термін звучить із вуст ведучих чи кореспондентів як загальний знаменник для «ДНР» та «ЛНР», або як синонім для однієї із народних республік.

При цьому просування російськими телеканалами «новоросійської ідентичності» поряд із розповідями про жорстокість «карателів» та демонстрацією допомоги Кремля та «простих росіян» спрямовано саме на легітимізацію чергової (після Криму) анексії території України. Спочатку у свідомості самих росіян, які повинні масово підтримати рішення російського президента, а потім й зробити свій внесок у реалізацію проекту «Новоросія». Надалі прищепити проросійські ідеї мешканцям Донбасу, підкреслюючи, що їх «знищують українці», оскільки вони (донецькі та луганські) «інші», тому що вони «новороси» і завжди ними були. Мешканців південносхідних районів переконували, що у них не може бути іншого шляху, як об'єднатись з Росією, щоб врятувати свою ідентичність та своє життя.

Слід зауважити, що на сьогоднішній день у російській пропаганді не лише «Новоросія», але й термін «руский мір» не вживаються взагалі (http://apostrophe.com.ua/article/politic s/20150819/proektnovorossiya zakryit sleduyuschie shagikremlya/ 212). На думку Д. Тимчука, проект «Новоросія» «... лише переформатову ється і саме під «особливий статус Донбасу». Зірвати цей план може лише той сценарій виконання Мінських домовленостей, який зараз пропонується Києвом» (http://www. segodnya.ua/regions/donetsk/ekspert putinnezakrylproektnovorossiya 663924.html).

На тлі загострення ситуації в Україні Росія розгорнула масштабні військові навчання, яким передували несподівано масштабні перевірки. Так, В. Путін ще 26 лютого 2014 року оголосив про початок перевірки боє готовності військ Центрального і Західного військових округів. Всього до перевірки залучалося близько 150 тисяч особового складу різних родів і видів військ, було задіяно 90 літаків, понад 880 танків, близько 120 вертольотів, до 80 кораблів і суден та 1200 одиниць військової техніки (http://www.rivnist.in.ua/news/2014/04/ 11/2600). Пересування російських військ було відзначено і в безпосередній близькості від північносхідного кордону України.

А вже навесні 2014 року Росія зосередила велику кількість армійських підрозділів у безпосередній близькості до кордону з Україною тоді російське керівництво пояснило передислокацію військ навчальними завданнями (http://www.bbc.com/uk rainian/politics/2014/08/140808_russia_ exercise_zsh). Та, як не дивно, усі маневри відбувалися у західних та центральних регіонах Російської Федерації. А за оцінкою «The Wall Street Journal», розпочаті військові навчання були найбільшими в Росії за останні роки (http://radio24.ua/news/ showSingleNews.do?objectId =14206).

На фоні цього викликали насторогу слова Голови комітету Ради Федерації з оборони і безпеки В. Озє рова від 8 квітня 2014 року, який зазначив, що Росія зацікавлена у проведенні конституційної реформи, щоб громадяни на південному сході України могли «реалізувати ті прагнення, які вони виражають у тій чи іншій формі на території своїх областей, насамперед підвищення ролі цих областей в суспільнополітичному та економічному житті країни». Більше того, В. Озєров наголосив, що «президент Путін «теоретично» може прийняти рішення використовувати збройні сили Росії на всій території України будьякої миті, оскільки Рада Федерації дала згоду президенту РФ з метою забезпечення безпеки життя людей на використання збройних сил ... Ми цю постанову не скасовували», підкреслив він (http://ukr.lb.ua/news/2014/04/08/ 262370_putin_lyuboy_moment_vvesti. html).

А вже 24 квітня міністр оборони Росії С. Шойгу заявив, що російська армія розпочала навчання у відповідь на ситуацію на південному сході України. «Ситуація в Україні викликає серйозну стурбованість. Із 22 квітня нове українське керівницт во почало так звану активну фазу операції на південносхідних рубежах України. Уже є людські жертви, сказав Шойгу. На кордоні з Росією діють мотоманевренні групи, призначені для ведення диверсійної діяльності. Від збройних сил в операціях беруть участь 17та танкова і 24та механізована бригади, передислоковані із Заходу України». Шойгу заявив, що «...в силовий операції проти мирних громадян на південному сході України нібито бере участь угруповання українських військ чисельністю понад 11 тисяч осіб, близько 160 одиниць танків, понад 230 бойових машин піхоти і бронетранспортерів, не менш, ніж 150 гармат і мінометів, велика кількість авіації» (http:// ukr.lb.ua/news/2014/04/24/264287_rossiya _nachala_voennie_ucheniya. html).

Окрім того, Шойгу заявив, що «.в загонах самооборони на Південному Сході України налічують трохи більше за 2 тис. осіб, близько 100 одиниць автоматичної зброї, в основному захопленої в районних відділеннях міліції та Служби безпеки, а також кілька десятків одиниць гладкоствольної мисливської зброї. Сили явно нерівні».

Міноборони Росії було наголошено, що «відмашка на застосування зброї проти мирних жителів своєї країни вже дана. Якщо сьогодні цю військову машину не зупинити, то це призведе до великої кількості загиблих і поранених. Не сприяє нормалізації ситуації навколо України оголошені навчання військ НАТО на території Польщі та країн Балтії. Ми змушені реагувати на такий розвиток ситуації» (http://ukr.lb.ua/news/2014/04/24/264287_rossiya_nachala_ voennie_ucheniya.html).

Стає очевидним, що російські батальйонні тактичні групи загальновійськових з'єднань Південного і Західного військових округів, які здійснювали маневри, та бойова авіація, яка працювала поблизу державного кордону з Україною, гучні заяви російських військовополітичних діячів мали за мету «урівноважити» проти борчі сили АТО на користь сепаратистів, або, принаймні, показати силу Росії при вирішенні українського питання на політичній арені.

Про такий стан речей свою думку висловив адмірал І. Кабаненко наступним чином: «Біля кордонів із Україною було зосереджено у повній бойовій готовності три потужні групи російських військ «Північ», «Центр» і «Південь». Таке пересування військ свідчить про їхню підготовку до чогось. Це може бути вторгнення під виглядом проведення «миротворчої операції» з метою заволодіння Дніпропетровськом, Одесою та Києвом, окупацією відповідних територій України» (http://ukr.lb.ua/news/2014/ 04/27/264559_granits_ukrainoy_ nahodyatsya_tri.html?utm_source=loca l&utm_medium=cpm&utm_campaign= bymaterial). Про подібний варіант розвитку подій говорив 16 травня й керівник Центру військовополітичних досліджень Д. Тимчук: «Командири російських частин отримали вказівку перебувати в готовності до проведення «миротворчої операції» на території України» (http://ukr.lb. ua/news/2014/05/16/266628_is_ voyska_ rf_poluchili_prikaz.html?utm_source= local&utm_medium=cpm&utm_campaign =bymaterial). На Заході загрозу вторгнення під виглядом «миротворчої операції» також на той час сприймали серйозно (http://www.newsru.ua/ press/05aug2014/strategy_obzor. html).

Введення російського миротворчого контингенту на територію України так і не відбулось, щоправда «брязкати зброєю» на фоні все складнішої ситуації на сході нашої країни Росія таки продовжувала. Так, 9 травня 2014 року в Росії проводиться повномасштабна симуляція ядерного удару як відповіді на наступ противника. «До тренування залучаються сили і засоби всіх військових округів, ракетних військ стратегічного призначення, військ повітрянокосмічної оборони та командування дальньою авіацією», сказав міністр оборони Російської Федерації С. Шойгу.

А вже з 21 по 25 травня 2014 року в районі міст Липецьк, Воронеж і Рязань проводились навчання військовоповітряних сил РФ «Авіа дартс2014». Кілька інформагентств із посиланням на джерела в російському військовому відомстві повідомляли, що під час навчань «відпрацьовувалось бойове застосування ракетного, бомбового і гарматного озброєння по наземних цілях, а також знешкодження системи протиповітряної оборони умовного противника» (http://ukr.lb.ua/news/2014/05/ 15/266561_mid_trebuet_rf_otkazatsya_ novih. html?utm_source=local& utm_medium=cpm&utm_campaign).

Наприкінці травня російська влада заявила про відвід військ від кордону України після навчань, проте згодом представники НАТО і України неодноразово повідомляли про підвищену військову активність Росії у прикордонній зоні (http:// www.bbc.com/ukrainian/politics/2014/ 08/140808_russia_exercise_zsh). В цілому мова йде про 17,6 тисяч військовослужбовців, які влітку проходили навчання на полігонах у Ростовській області, на відведення яких президентом Росії «було дано наказ» лише 11 жовтня 2014 року [3].

Це стосується й заходів з перевірки військ літом 2014 року в Центральному військовому окрузі, в якій брали участь більше 60 тисяч військовослужбовців, причому серед цілей перевірки визначалось відпрацювання перекидання десантників у незнайомі полігони для проведення миротворчої операції (http://www. bbc.com/ukrainian/politics/2014/08/ 140808_russia_exercise_zsh).

Висновки. Отже, можна констатувати, що безпрецедентні різнопланові військові навчання навесні влітку 2014 року як поблизу російськоукраїнського кордону, так і в інших військових округах Російської Федерації мали на меті кілька завдань:

поперше, продовження «гойдалок» біля кордонів з Україною із провокаційною метою та з поширенням зони нестабільності із застосуванням російських диверсантів (http://ukr.lb. ua/news/2014/04/27/264559_granits_ ukrainoy_naho dyat sya_tri. html?utm_ source=local&utm_medium=cpm&utm _campaign=bymaterial);

подруге, проведення інформаційнопсихологічної операції, спрямованої на українських військових і населення (http://ukr.lb.ua/news/2014/ 04/27/264559_granits_ukrainoy_ nahodyatsya_tri.html?utm_source= local&utm_medium=cpm&utm_ campaign=bymaterial);

потретє, (на думку закордонних спеціалістів) приголомшлива демонстрація російської військової потужності відновила страхи перед тим, що Москва, можливо, збирається вдертися на схід України (http:// www.newsru.ua/press/05aug2014/ strategy_obzor.html);

почетверте, (на думку російських експертів) мета навчань здобути перемогу в психологічній війні з Києвом. Росія, уникаючи прямого втручання, сподівалась дочекатись доки все сильніша економічна і політична напруженість через військові дії змусить Київ, сівши за стіл переговорів, прийняти рішення, вигідні В. Путіну (http://www.newsru.ua/press/ 05aug2014/ strategy_obzor. html).

Проте значне скупчення російських військ біля кордону з Україною мало й іншу похідну (віроломні плани). Так, влітку в полон до українських військових потрапляли російські десантники, що «не вміли читати карти» і випадково «заблукали» на території України, саме в зоні проведення АТО. Практично всі вони визнавались військовими колами ЗС РФ як такі, що пішли у відпустку, або були вже звільненими з лав збройних сил Росії і за власної ініціативи поїхали допомагати росіянам на сході України. Більше того, навіть БТРи російської армії у той період вторгались на територію нашої держави. Тоді Міноборони РФ розповсюдило заяви, що російські військовослужбовці опинились на території України випадково. «Вказані військовослужбовці дійсно брали участь у патрулюванні ділянки російсько українського кордону, перетнули його, мабуть, випадково», було вказано у заяві. Безпрецедентними були випадки, коли російські частини, які перебували на навчаннях, проводили обстріли із крупно калі берних засобів території України [5]. Так, наприклад, за словами Головного військового прокурора України А. Матіоса «:.. .в період з 8 по 23 серпня 2014 року за наказами В. Герасимова по позиціях сил АТО на напрямках СавурМогили Успенки Амвросіївни з території РФ систематично здійснювалися масові ракетно артилерійські обстріли з установок «Град», «Смерч», «Ураган» (http:// www.gp.gov.ua/ua/ news.html?_m=pub lications&_t= rec&id=160249).

Крім того, похідним наслідком від перебування російських військ поблизу українського кордону було безконтрольне постачання військової техніки та озброєння проросійським бойовикам, навчання їх у таборах Ростовської області тощо. Так, А. Ма тіос згодом зазначить, що протягом березняквітня 2014 року РФ було організовано навчання, фінансування, постачання озброєння, боєприпасів, військової техніки злочинним групам, які під безпосереднім керівництвом розвідувальнодиверсійних груп ГРУ, разом із парамілітарними формуваннями російського козацтва та укомплектованим громадянами РФ батальйоном «Восток» створили терористичні організації «ДНР» та «ЛНР» (http://www.gp.gov.ua/ua/news. html?_m=publications&_t=rec&id= 160249), здійснивши захоплення адміністративних будівель та ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури.

Усі наведені факти важко вписуються у рамки розуміння класичноі війни, проте є яскравими показниками війни гібридної, основною з площин якої є інформаційнопсихологічний вплив на війська і населення противника. На жаль, наша держава своєчасно не була готова до цього на належному рівні.

інформаційний психологічний антитерористичний україна

Список використаних джерел

1 Бурковський П. Легкая степень умственной отсталости / П. Бурковський [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/monito ring/ru_zmi/legkaya_stepen_umstvennoy_ otstalosti.

2 Вишневський Б. Кремль тримає весь світ за дурнів / Б. Вишневський // [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://uapress.info/uk/news/show/23513.

3 Ганкевич Р. Путін доручив Шойгу повернути війська з «навчань» у Ростовській області до місць дислокації / Р. Ганкевич [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zaxid.net/news/ showN ews. do?putin_doruchiv_shoygu_ povernuti_viyska_z_navchan_u_rostovskiy _oblasti_do_mists_dislokatsiyi&objectId= 1325794.

4 Гуманітарний дискурс: політика, управління, влада : [колективна монографія] / [за заг. ред. О. А. Івакіна, І. В. Шамши, Д. В. Яковлєва]. Одеса : Вид. дім «Гельветика», 2015. 468 с.

5 Жаркова А., Урбанская Т. Русский груз200 : Солдаты, которых нет / А. Жаркова, Т. Урбанская [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.unian.net/ politics/991685russkiygruz200soldatyi kotoryihnet.html.

6 Куцька О. М. Російська пропаганда щодо питання проведення антитеро ристичної операції в Україні в 20142015 роках: формування образів / О. М. Куць ка // Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку : [збірник матеріалів міжвідомчої науковопрактичної конференції]. К. : НУОУ імені Івана Черняховського, 2015. С. 143145.

7 Полный текст доклада Немцова о войне Путина в Украине [Електронний ресурс]. Режим доступу : http:// news.liga.net/news/politics/5760951 obnarodovan_polnyy_tekst_doklada_borisa _nemtsova_o_voyne_v_ukraine. htm.

8 Російська пропаганда в українському інформаційному полі. Підсумки 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/ monitoring/advocacy_and_influence/ rosiyska_propaganda_v_ukrainskomu_ informatsiynomu_poli_pidsumki2014.

9 Так починалася війна / [розмова Ю. Бутусова з О. Турчиновим] [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zaxid.net/news/showNews.do? tak_pochinalasya_viyna&obj ectId= 1327488

Размещено на Allbest.ru