Рішення суду як процесуальний юридичний факт цивільного судочинства України

Правова природа та безпосереднє призначення цивільного процесу, як обслуговуючого механізму існування цивільних правовідносин, полягає в тому, що цивільний процес є складним комплексним фактичним складом, який характеризується взаємозв'язком складових його елементів, спрямованих на досягнення одного з головних результатів вказаного процесу - ухвалення судового рішення (судовий наказ, рішення, постанова).

Процесуальні дії (у загальному розумінні) вчинювані судом та особами, які беруть участь у справі, спрямовані на отримання судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави чи суспільних інтересів, а процесуальні дії вчинювані судом спрямовані на забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду цивільних справ з метою ефективного захисту вищезазначених порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних.

Дослідження актуальних питань цивільного процесуального права дозволило зробити висновок про відсутність доктринальних підходів до визначення, зокрема, поняття «процесуальні юридичні факти». Існуючи спроби сформулювати дане поняття зводяться до проекції загальноприйнятого в цивільному праві поняття «юридичний факт» на сферу цивільних процесуальних правовідносин. Як наслідок, під юридичними фактами в цивільному процесуальному праві зазвичай розуміють певні життєві обставини, що призводять до виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Разом з тим, вказане формулювання не повною мірою розкриває зміст існуючих правовідносин, зокрема, і тому, що прояв юридичних фактів не завжди пов'язаний виключно з окремими життєвими обставинами.

З огляду на це, під процесуальними юридичними фактами пропонується розуміти обумовлені певними життєвими обставинами, нормативно-правовими приписами чи поведінковими факторами дії або бездіяльність учасників цивільного процесу, які призводять до процедурних наслідків, та з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Інститут судового рішення привертав та продовжує привертати особливу увагу не лише практикуючої юридичної спільноти, але й науковців. Зважаючи на різницю у поглядах щодо поняття, змісту, форм, ознак, видів, класифікації та значення судових рішень, переважна більшість з них схиляються до того, що судові рішення належать до площини процесуальних юридичних фактів.

Коріння такої плутанини обумовлені, насамперед, недосконалістю цивільного процесуального законодавства, зміст якого породжує елементарні термінологічні помилки.

Для пересічного громадянина вказані словосполучення виглядають як звичайні слова синоніми, що цілком є логічним для повсякденного сприйняття та використання у побутовій сфері. Разом з тим, виходячи зі змісту ст. 208 ЦПК України існує суттєва різниця між досліджуваними поняттями. Детальний аналіз положень глави 7 розділу ІІІ ЦПК України дозволяє зробити висновок про існування плутанини та підміни понять «судове рішення» та «рішення суду», що принаймні є не прийнятним для сфери цивільних процесуальних правовідносин.

Враховуючи відсутність законодавчого визначення кожної із згадуваних категорій можна зробити висновок, що поняття «судове рішення» є ширшим за змістом та узагальнюючим для таких категорій як: рішення суду, ухвала суду, постанова суду і судовий наказ, визначені в законі як форми судових рішень (ст. ст. 95, 208 ЦПК України).

Неоднаковість розуміння та застосування категорій «судові рішення» та «рішення суду» має тривалу історію та стосується таких сфер як: законодавча, судова, наукова та інформаційна.

Поняття «судове рішення» згадувалось, зокрема, ще в ЦПК України 1963 р. Так, у главі 22, яка мала назву «Рішення суду» у статтях 209 та 212 використовувалось поняття «судове рішення». Змістовний аналіз норм вказаної глави дозволяє зробити висновок про відсутність відмінностей та повну синонімічність понять «рішення суду» та «судове рішення».

Вказана законодавча тенденція збереглась і в ЦПК України від 18.03.2004 р. Незважаючи на те, що у ст. 208 ЦПК України чітко визначені види судових рішень (ухвали, рішення та постанови), поняття «рішення суду» продовжує дублюватись та ототожнюватись з поняттям «судове рішення» без вказівки на будь-які відмінності між ними (ст.ст. 214, 218, 222 ЦПК України).

Аналогічна ситуація простежується також у доктрині цивільного процесуального права, що обумовлює необхідність дослідити вказане питання більш змістовно.

О.Ф. Клєйнман тлумачив судове рішення як постанову суду, в якій дається відповідь на позовні вимоги й визначаються права та обов'язки сторін, що виникають зі спірних правовідносин [6, с. 239].

0. В. Андронов розглядає категорію «рішення суду» як вольовий акт правосуддя в цивільному процесі, ухвалений судом іменем України у встановленому законом порядку в результаті здійснення правозастосовної діяльності, який містить в собі наказ і підтвердження наявності або відсутності правовідносин, спрямований на охорону та захист прав, свобод і законних інтересів суб'єктів права, який має наслідком виникнення, зміну або припинення процесуальних, а в деяких встановлених законом випадках і матеріальних правовідносин [13, с. 6].

Досліджуючи інститут судового рішення в системі цивільного судочинства В.В. Маслов вважає, що судове рішення - це основний процесуально-правовий документ, який ухвалюється судом у нарадчій кімнаті іменем держави й від її імені, відповідно до норм процесуального законодавства, на основі всієї системи доказів, яку суд дослідив у судовому засіданні з посиланням на норми матеріального права та судові прецеденти Верховного Суду України і Європейського суду з прав людини, має письмову форму й захищає суб'єктивне право або інтерес фізичних, юридичних осіб чи держави [14, с.186].

Судове рішення - це акт правосуддя, що ґрунтується на встановлених у ході судового розгляду обставинах та застосуванні норм права; акт, яким вирішуються вимоги, заявлені в позовному провадженні, або вимоги, спрямовані на охорону й захист свобод та інтересів у порядку окремого провадження [16, с. 277]. Судові рішення - це акти правосуддя у справі, які ґрунтуються на встановлених у судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права [17, с. 401].

Слід погодитись з І.В. Андроновим, який справедливо наголошує, що ситуацію, коли практично одне й те саме найменування використовується для позначення родового і видового понять, не можна вважати вдалою [13, с. 10]. Термін «рішення» традиційно використовується в цивільному процесуальному праві стосовно актів суду, якими вирішується справа по суті, і він не повинен застосовуватися до інших актів, які не мають подібних властивостей, до таких, наприклад, як ухвали суду. Крім того, плутанина в термінології може призвести до різного тлумачення тих чи інших норм закону.

З метою вирішення нормативно-термінологічної плутанини слід зазначити, що в контексті положень ст. 208 ЦПК України ознаки судових рішень притаманні не лише для таких його форм як: ухвали суду, рішення суду та постанови Верховного Суду України, але й для судових наказів. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судових рішень, що видається в наказному провадженні. Відсутність судового наказу в переліку форм (видів) судових рішень (ч. 1 ст. 208 ЦПК України) є суттєвою законодавчою прогалиною, яке потребує відповідного вирішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПК України питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України, зокрема за результатами перегляду судових рішень в порядку апеляційного та касаційного проваджень, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Плутанина у застосуванні вищезазначених понять простежується також на рівні дисертаційних досліджень. Зокрема, в дисертації Г.В. Фазикош «Судове рішення в цивільному судочинстві» аргументується доцільність структурованої побудови судового рішення, шляхом виділення в ньому п'яти складових частин (вступна, описова, обґрунтувальна, мотивувальна та резолютивна) [19, с. 15]. На перший погляд, вказана пропозиція має право на життя. Проте, відповідно до ст. 208 ЦПК України одним із різновидів судових рішень також є ухвала суду, яка може викладатись як у вигляді окремого процесуального документа з виходом суду до нарадчої кімнати, так і постановлятись на судовому засідання без виходу до нарадчої кімнати. У зв'язку з цим, складно уявити можливість виділення в ухвалі суду, яка постановляється судом без виходу до нарадчої кімнати, п'яти її складових частин.

Неоднаковість у застосуванні судами понять «судові рішення» та «рішення суду» простежується, зокрема, й у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» [20]. У пункті 7 постанови вказано, що під судовим рішенням, зазначеним у ч. 3 ст. 61 ЦПК України, мається на увазі будь-яке судове рішення, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства, яким справа вирішується по суті (рішення, у тому числі й заочне, або ухвала, а також судовий наказ). Разом з тим, у п. 21 цієї ж постанови передбачено, що роз'яснювати відповідно до ст. 221 ЦПК України суд може лише рішення суду (у вузькому розумінні цього поняття). У свою чергу, постановою роз'яснено, що відповідно до ст. 219 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені в судовому рішенні описки чи арифметичні помилки, тим самим поширюючи свою дію на виправлення як рішень, так й ухвал та постанов. З огляду на безсистемність у застосуванні категорій «судові рішення» та «рішення суду» в нормах ЦПК України, зокрема, у ст. ст. 208-223, необхідно виходити з того, чи застосовується норма права до рішення у вузькому розумінні, чи широкому.

Неточності у застосуванні та тлумаченні досліджуваних категорій зустрічаються також і в юридичній літературі. Наприклад, у підручнику «Курс цивільного процесу» міститься наступний абзац: «Рішення суду, залежно від питання, яке вирішується судом, поділяється на два види: ухвали і рішення» [12, с. 625].

На існування термінологічної невизначеність свого часу вказував М.Г. Авдюков, зазначаючи, що термін «рішення суду» вживається у двох значеннях: у першому, найбільш розповсюдженому, тобто це акт правосуддя в цивільних справах, яким вирішується спір між сторонами по суті; у другому значенні вказаний термін використовується як збірне (загальне) поняття щодо всіх процесуальних актів, які виносяться судами, тобто в значенні судження суду щодо всіх віднесених до його компетенції питань та незалежно від форми вираження [2, с. 7].

На думку І.В. Андронова, проблема полягає не стільки в тлумаченні тих норм закону, в яких категорії «судові рішення» і «рішення суду» вже використовуються, скільки в новому законодавстві, у якому відсутня усталена судова практика [21, с. 290].

На мою думку, найбільш вдалим у нормативному застосуванні для позначення всіх судових рішень буде використання родового терміну - «судові акти». У зв'язку з цим, статтю 208 ЦПК України пропонується викласти у такій редакції: «Стаття 208. Судові акти:

1. Судові акти викладаються у таких формах: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

2. Будь-які питання, крім вирішення спору по суті, суд вирішує шляхом постановлення ухвали.

3. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених цим Кодексом, постановленням ухвали або видачею судового наказу.

4. Перегляд судових рішень Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови».

Урахування вказаної пропозиції законодавцем дозволить отримати принаймні три позитивні результати. По-перше, сприятиме усуненню термінологічної невизначеності, пов'язаної з використання в діючий редакції ЦПК України «проблемного» поняття «судові рішення», по-друге, дозволить чітко регламентувати підстави за яких суд постановляє ухвали в процесі розгляду цивільних справ, в-третіх, сприятиме правильному розумінню учасниками цивільного процесу різниці між формами судових актів.

Рішення суду, як самостійна форма судових актів, являє собою акт волевиявлення органу судової влади, яке проявляється у застосуванні норми права до конкретного правовідношення. Рішення суду в цивільному процесі можна розглядати як:

- акт державного органу - органу судової влади, якими є загальні суди;

- дію суду з підведення підсумку при остаточному судовому розгляді цивільної справи у відповідній судовій інстанції;

- акт захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави чи суспільних інтересів - акт правозастосування;

- процесуальний акт-документ, який ухвалюється у встановленій формі і встановленого змісту;

- процесуальний юридичний факт, який призводить до виникнення, змінити або припинення правовідносин.

Аналіз вітчизняної юридичної літератури дозволив дійти висновку про відсутність відповідних наукових праць, в яких би рішення суду досліджувалось в якості процесуального юридичного факту. Опосередковано на дане питання звернув увагу М.О. Абрамов, зазначивши, що судове рішення - це владний акт, що пов'язує правову норму з конкретним юридичним фактом і поширює дію норми на цей факт, встановлює права і обов'язки конкретних суб'єктів права [28, с. 84].

Аналогічна позиція простежується і в доктрині цивільного права. Як наголошує М.О. Рожкова, правозастосовний акт-документ (судовий акт), який приймається уповноваженим державним судовим органом в установленому для цього спеціальному процесуальному порядку, включаючи в себе резолютивний висновок суду і є таким, що відповідає ряду формальних вимог, є юридичним фактом матеріального права, що тягне виникнення певних юридично значимих наслідків. Розгляд судового рішення в якості одного з видів юридичних фактів показує, що юридичним фактом, який породжує цивільні права і обов'язки є документ, що оформлює висновок суду за підсумками розгляду справи [29, с. 35].

В результаті аналізу положень ЦПК України встановлено, що рішення суду безпосередньо не визнається в якості процесуального юридичного факту, проте комплексний аналіз норм ЦПК України дозволяє зробити протилежні висновки.

Рішення суду, як статичний процесуальний юридичний факт, виконує процесоприпиняючу функцію. Специфіка процесоприпиняючої функції процесуальних юридичних фактів полягає в тому, що суд, у відповідності до положень ЦПК України, наділений повноваженнями щодо прийняття судових актів (ухвала, рішення, постанова), які за своїм змістом призводять до припинення цивільного процесу. Процесоприпиняючу функцію процесуальних юридичних фактів зазвичай поділяють на два види: абсолютну та відносну. У складних процесуальних правовідносинах відносна процесоприпиняюча функція процесуальних юридичних фактів проявляється в ухваленні судом рішень суду на відповідній стадії цивільного процесу, які в подальшому можуть бути оскаржені до суду вищестоящої інстанції. Розгляд та вирішення цивільної справи по суті в суді першої інстанції може завершитись ухваленням відповідного рішення суду (ст. 209 ЦПК України). В суді апеляційної та касаційної інстанції розгляд скарги може закінчуватись постановленням ухвали або ухваленням рішення суду, яким змінюється попереднє ухвалене рішення суду (ст.ст. 307, 336 ЦПК України). Перегляд судових рішень Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови про повне або часткове задоволення заяви або про відмову у задоволенні заяви (ст. 360-3 ЦПК України). Постанову ухвалену Верховним Судом України слід вважати процесуальним юридичним фактом з відносною функцією процесоприпинення, адже не зважаючи на те, що постанова Верховного Суду України є остаточною, проте вона може бути оскаржена з підстави, передбаченої пунктом 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Разом з тим, якщо рішення суду не оскаржується особами, які беруть участь у справі, то тим самим повноцінно реалізується його процесоприпиняюча функція. Процесоприпиняюча функція рішення суду, яке набрало законної сили, з огляду на його незаперечність, винятковість та преюдиціальність, також не є абсолютною, адже рішення суду з підстав визначених у ст. 361 ЦПК України в майбутньому може бути переглянуто у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Динамічна ознака рішення суду полягає в тому, що воно виступає в якості факту-передумови для вчинення нових процесуальних дій - процесоутворююча функція рішення суду. Так, судом за ініціативою осіб, які беруть участь у справі вчиняються відповідні процесуальні дії, які стають рушійною силою та відправною точкою самого цивільного процесу. Зародження, а фактично перехід до наступної стадії цивільного процесу розпочинається в результаті подання зацікавленою особою до суду: апеляційної скарги (ст. 296 ЦПК України), касаційної скарги (ст. 327 ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України (ст. 358 ЦПК України), заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами (глава 4 розділу V ЦПК України).

В даному контексті слід говорити про двоступеневий зміст процесоутворюючої функції процесуальних юридичних фактів, адже повноцінні процесуальні відносини між судом та особами, які беруть участь у справі розпочинаються саме з моменту: постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження (ст. 297 ЦПК України), постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження (ст. 328 ЦПК України), постановлення ухвали про відкриття провадження Верховним Судом України (ст. 360 ЦПК України), постановлення ухвали про відкриття провадження за нововиявленими обставинами (ст. 364-1 ЦПК України).

Прецедентоформуюча функція рішення суду полягає в тому, що до Верховного Суду України разом із заявою про перегляд судових рішень, подаються копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву, а також копії різних за змістом судових рішень, зокрема, і рішень суду, з яких вбачається неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, або вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального прав, при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Таким чином, рішення суду (ухвала) касаційної інстанції виступатиме підставою для отримання особами, які звертаються із заявою до Верховного Суду України, інформації про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального або процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і сприятиме практичній реалізації положень закріплених в ст. ст. 354-360-7 ЦПК України.

Крім вище зазначених функцій процесуального характеру, ухвалене рішення також виконує процесуальну інформаційну функцію. Наявність ухваленого судом рішення опосередковано презюмує факт відповідності встановленим процесуальним вимогам позовної заяви, заяви або скарги на підставі було відкрито провадження у справі, в результаті чого відбулось «зародження» процесу який трансформувався в його логічне завершення - ухвалення рішення суду. Ухвалене рішення суду вказує: на наявність цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності у осіб, які брали участь у справі; на дотримання вимог законодавства щодо сплати судового збору; на дотримання правил підвідомчості та підсудності цивільних справ.

Висновки. Дослідження проблемних питань, пов'язаних з визнанням рішення суду, як однієї із форм судових актів, в якості процесуального юридичного факту дозволяють сформулювати наступні теоретичні умовиводи та пропозиції законодавчого змісту.

1) З огляду на відсутність законодавчо закріпленого поняття «процесуальні юридичні факти» запропоновано його авторське визначення. Процесуальні юридичні факти - це обумовлені певними життєвими обставинами, нормативно-правовими приписами чи поведінковими факторами дії або бездіяльність учасників цивільного процесу, які призводять до процедурних наслідків, та з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин.

2) Аналіз чинного законодавства України, постанов Пленуму Верховного Суду України, доктрини цивільного процесуального права дозволив виявити термінологічну плутанину, пов'язану із використанням у нормативному, науковому та мас-медійному аспектах категорій «судові акти», «судове рішення» та «рішення суду» для позначення узагальнюючого процесуального явища - рішення суду. Наявність вказаної обставини обумовлено недосконалістю положень ст. 208 ЦПК України, в якій категорія «рішення» використовується у двох значеннях, як: 1) узагальнююче родове поняття для позначення всіх актів, що ухвалюються судами (судові рішення); 2) судовий акт, яким справа вирішується по суті (рішення суду).

3) З метою усунення нормативної суперечності, яка через низький рівень фаховості суб'єктів законодавчої ініціативи, яка призводить до серйозної термінологічної плутанини пропонується назву чинної ст. 208 ЦПК України «Види судових рішень» замінити на «Судові акти». При цьому пропонується не використовувати в назві вказаної статті слово «види», залишивши в ч. 1 ст. 208 ЦПК України для позначення різновидів судових актів слово «форми». Як результат, врахування законодавцем окресленої пропозиції сприятиме усуненню термінологічної невизначеності щодо використання в діючий редакції ЦПК України «проблемного» поняття «судові рішення» та сприятиме правильному розумінню учасниками процесу, в тому числі представниками мас-медіа, різниці між формами судових актів.

4) Рішення суду, як самостійна форма судових актів, являє собою акт волевиявлення органу судової влади, який проявляється у застосуванні норми права до конкретного правовідношення. Рішення суду в цивільному процесі можна розглядати як: акт державного органу - органу судової влади, якими є загальні суди; дію суду з підведення підсумку при остаточному судовому розгляді цивільної справи у відповідній судовій інстанції; акт захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави чи суспільних інтересів - акт правозастосування; процесуальний акт-документ, який ухвалюється у встановленій формі і встановленого змісту (встановлені реквізити); процесуальний юридичний факт, який призводить до виникнення, змінити або припинення правовідносин.

5) Рішення суду повинно розглядатись не лише в якості юридичного факту матеріального права, але й в повній мірі визнаватись в якості процесуального юридичного факту, який призводить саме до виникнення, зміни або припинення саме цивільних процесуальних правовідносин. Як наслідок, в сфері цивільних процесуальних правовідносин рішенню суду притаманні такі функції: процесоутворююча, процесоприпиняюча, прецедентоформуюча, процесуальна інформаційна. Крім цього, для рішення суду як процесуального юридичного факту притаманні статичні та динамічні ознаки.

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.

2. Авдюков М.Г. Судебное решение / Авдюков М.Г. - М.: Госюриздат, 1959. - 192 c.

3. Советское гражданское процессуальное право: [Учеб. пособие для юрид. вузов и фак.] / Отв. ред. проф. М.А. Гурвич. - М.: Высш. школа, 1964. - 536 с.

4. Абрамов С.Н. Гражданский процесс / С.Н. Абрамов. - 2-е изд., доп. и испр. - Москва: Гос. изд-во юрид. лит., 1950. - 227 с.

5. Тертишніков В.І. Цивільний процес України: [навч. посіб.] / В.І. Тертишніков. - X.: Юракт, 2012. - 424 с.

6. Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесе: [Учебник] / А.Ф. Клейнман. - М.: Изд-во МЕУ, 1954. - 408 с.

7. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу / Н.Б. Зейдер. - М.: Юрид. лит., 1966. - 192 с.

8. Гурвич М.А. Судебное решение: теоретические проблемы. / М.А. Гурвич. - М: Юрид. лит-ра, 1976. - 173 с.

9. Чечот Д.М. Постановления суда первой инстанции по гражданским делам / Д.М. Чечот. - Москва: Госюриздат, 1958. - 166 с.

10. Хахалева Е.В. Обоснованность решения суда общей юрисдикции: дисс. ... канд. юрид. наук: 15: Краснодар, 2005. - 193 с.

11. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Особенная часть / Г.Л. Осокина. - М.: Норма, 2007. - 960 с.

12. Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін. ; за ред. В. Комарова. - X.: Право, 2011. - 1352 с.

13. Андронов І.В. Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України: автореф. дисс. ... канд. юрид.наук. 12.00.03 / І.В. Андронов. - Одеса, 2008. - 20 с.

14. Маслов В.В. Судові рішення та їх зміст під час застосування судового прецеденту / В.В. Маслов // Науковий вісник Херсонського державного університету (Серія «Юридичні науки»). - 2015. - № 1. - Т. 1. - 185-188.

15. Ясинок М.М. Судове рішення в позовному та окремому провадженні Цивільного процесуального права України (теоретичний аспект) / М.М. Ясинок // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 5. - С. 56-61.

16. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Червоного Ю.С. - К.: Істина, 2007. - 392 с.

17. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / М.Й. Штефан. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2005. - 622 с.

18. Колотілова І.О. Судові рішення та рішення суду: співвідношення понять / І.О. Колотілова // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - 2014. - Вип. 10-2(1). - С. 190-192.

19. Фазикош Г.В. Судове рішення в цивільному судочинстві: автореф. дис ... канд. юрид. наук: 03 / Г.В. Фазикош. - Харків: Б.в., 2008. - 20 с.

20. Про судове рішення у цивільній справі: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14.

21. Андронов І.В. Судові рішення в цивільному процесі України: проблеми термінології / І.В. Андронов // Актуальні проблеми держави і права. - 2012. - Вип. 66. - С. 287-293.

22. Шиманович О.М. Судові постанови у цивільному процесі України (на матеріалі рішень і ухвал суду першої інстанції): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.М. Шиманович ; Київ. над. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2005. - 20 с.

23. Тертышников В.И. Основы гражданского судопроизводства Украины по новому ГПК Украины / В.И. Тертышников. - Х.: Изд. СПД ФЛ Вапнярчук, 2006. - 256 с.

24. Андронов I.В. Питання класифікації рішень суду в цивільному процесі України / І.В. Андронов // Університетські наукові записки. - 2006. - № 3-4. - С. 204-205.

25. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 41-42, № 43, № 44-45. ; Ст. 529.

26. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб. / О.О. Штефан. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 360 с.

27. Кот О.В. Судові акти в господарському процесі України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 04 / О.В. Кот; Над. акад. прав, наук України, НДІ приват, права і підприємництва. - К., 2011. - 21 с.

28. Абрамов Н.А. Хозяйственное процессуальное право Украины: Учеб. пособие (курс лекций) / Н. А. Абрамов. - Х.: Одиссей, 2002. - 253 с.

29. Рожкова М.А. Судебный акт и динамика обязательства / М.А.Рожкова. - М.: Статут, 2003. - 140 с.

30. Братель О. Функції процесуальних юридичних фактів у цивільному судочинстві України / О.Братель // Підприємництво, господарство і право. - 2016. - № 3. - С. 4-14.

Размещено на Allbest.ru