Право на звернення і право на доступ до публічної інформації у практиці місцевих органів влади України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Право на звернення і право на доступ до публічної інформації у практиці місцевих органів влади України

Сергій Влащенко

Стаття присвячена дослідженню особливостей права громадянина України на звернення і права на доступ до публічної інформації, їх спільних та відмінних ознак. Проаналізовано діяльність місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування в Україні стосовно забезпечення і захисту цих прав.

Ключові слова: публічна інформація, запит, звернення, право на інформацію, реалізація, місцеві органи влади.

Статья посвящена исследованию особенностей права граждан Украины на обращение и права на доступ к публичной информации, их общих и отличительных признаков. Проанализирована деяльтельность местных органов государственной власти и органов местного самоуправления в Украине относительно обеспечения и защиты этих прав..

Ключевые слова: публичная информация, запрос, обращение, право на информацию, реализация, местные органы власти.

The author studies some the right of a citizen of Ukraine on appeal and citizens' right to access to public information, their common and distinguishing features. Analyzes the activity of local authorities of State and local self-government in Ukraine with respect to their legislative aimed and defenced.

Keywords: public information, request, appeal, right to information, realization, local authorities.

Постановка проблеми. Право на доступ до публічної інформації (ст. 34 Конституції України) та право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення (ст 40 Конституції України) як невід'ємні складові частини суб'єктивних прав і свобод виступають однією з форм державно-правового врегулювання суспільних відносин. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, у роботі органів публічної влади різних рівнів виникає чимало питань стосовно належного забезпечення права на звернення і права на доступ до публічної інформації, іноді їх ототожнюють чи плутають, що є неприпустимим і ускладнює загалом правозахисну діяльність і правозастосовну практику.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній науці конституційного права значною є джерельна база з питань основоположних прав, свобод і обов'язків людини та громадянина. Тут варто виокремити праці А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, Н. В. Камінської, В. В. Букача, В. О. Демиденка, О. Я. Лапки, М. М. Мацькевича, О. О. Мірошниченка, А. Ю. Олійника, С. В. Пєткова, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича та ін. Власне конституційне право на звернення та конституційне право на доступ до публічної інформації, механізми їх реалізації недавно почали досліджуватися у літературі. Проте, на жаль, практично не зустрічається праць, пов'язаних із співвідношенням згаданих прав людини і громадянина, з їх реалізацією місцевими органами державної влади й органами місцевого самоврядування, а також з їх порівняльно-правовим аналізом.

Мета даної статті зумовлена потребою визначення особливостей забезпечення здійснення місцевими органами публічної влади конституційного права на доступ до публічної інформації та конституційного права на звернення. На основі цього важливо сформулювати пропозиції стосовно перспектив удосконалення практики реалізації місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування зазначених прав людини і громадянина.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законності є їх конституційним правом [1].

Погоджуємося, що зазначене право тим самим забезпечує стимулюючу, превентивну, правовиховну та інші функції [2, с. 6-7].

З метою деталізації і розвитку конституційних положень в Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, які регламентують дані питання. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 p., Укази Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» 1997 p., «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» 2008 р., Інструкцію з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від сфери власності, в засобах масової інформації тощо. Правову основу забезпечення розгляду звернень громадян (юридичних осіб) також складають: Закони України «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України» і «Про статус депутатів місцевих рад», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про комітети Верховної Ради України», «Про місцеве самоврядування в Україні», накази Генерального прокурора України, Рішення Конституційного Суду України, рішення Верховного Суду України і т. д.

Не применшуючи важливості звернень юридичних осіб, більше уваги у нашому дослідженні надано зверненням фізичних осіб, оскільки вони мають важливе значення у забезпеченні постійного зв'язку між державою і громадянином при вирішенні життєво важливих проблем окремої людини й суспільства в цілому, реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, у процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави. Фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які є найбільш численною групою суб'єктів конституційно-правових та адміністративно-правових відносин, найчастіше вступають у правовідносини з державою в управлінській сфері.

Чинне законодавство про звернення громадян, так само як і Конституція України, у визначенні правового статусу суб'єктів тих чи інших суспільних відносин застосовує, як правило, поняття «людина» і «громадянин», або «всі, хто...», «кожен, хто...» тощо, визначаючи таким чином засади рівності всіх, хто на законних підставах перебуває на території країни, у їх правах незалежно від громадянства чи інших чинників. Наведене стосується і права всіх (кожного) на направлення індивідуальних або колективних письмових звернень до органів державної влади чи особистого прийому керівниками відповідних державних структур [3, с. 18-19]. Разом із тим необхідно конкретизувати, що під вищенаведеними поняттями розуміються саме фізичні особи - громадяни України, громадяни інших країн і особи без громадянства.

Неодноразово підкреслювалося, що правова держава не передбачає ніяких обмежень за предметом звернення: прохати можна про все, що входить у компетенцію органів державної влади [4, с. 53-54]. Дослідники також відзначають, що майже всі законодавчі акти останнього часу містять норми, що передбачають питання оскарження дій посадових осіб [5].

Водночас, як закріплено статтею 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», кожна особа має право:

знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Згідно з положеннями ст. 19 даного закону запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту Відповідь на інформаційний запит має бути надано не пізніш як за п'ять робочих днів з дня отримання запиту. При цьому, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту може бути продовжено до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження [6].

Запит на інформацію визначається як прохання «особи», проте термін «особи» в даній нормі необхідно тлумачити досить ґрунтовно, охоплюючи, крім фізичних та юридичних осіб, також і об'єднання громадян без статусу юридичної особи. Це випливає з пункту 1 статті 12 Закону, де наводиться перелік запитувачів. Виходячи з цієї ж норми, термін «особа» в частині першій статті 19 не охоплює суб'єктів владних повноважень. Вказаний зворот із визначення поняття запиту на інформацію вказує на зміст прохання до розпорядника інформації, що робить таке прохання запитом.

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Забезпечення отримання доступу до публічної інформації громадянами від органів публічної влади та їх посадових осіб можливе тільки за умови офіційного звернення до них. Слід підкреслити відмінну ознаку звернень, тобто можливість подання індивідуальних або колективних письмових звернень із суспільно значущих питань, а також відповідно індивідуальний та колективний характер права на звернення.

Право на звернення до місцевих органів влади має суттєве значення для реалізації можливості доступу громадян до публічної інформації. По-перше, воно служить ніби доповненням до права народу на участь в управлінні державними справами через своїх представників; по-друге, не завжди посадові особи органів місцевого самоврядування та органів місцевих державних адміністрацій спроможні бути так повно проінформованими й усвідомленими настільки, щоб простежити за усіма постійно виникаючими і змінними потребами країни, за всіма подіями в державі, на відміну від самого суспільства, народу. Отже, петиції доповнюють поінформованість влади.

Особливої уваги заслуговують положення Закону «Про доступ до публічної інформації», що визначають порядок реалізації права на доступ до інформації за інформаційним запитом. У п. 1 ст. 39 Закону запит на інформацію визначено як прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Закон передбачає, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту При цьому запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним і може подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається у довільній формі, водночас Законом встановлюються певні вимоги до запитів, а саме передбачається, що запит на інформацію має містити:

ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі [6].

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника.

Як бачимо, на перший погляд звернення і запит за власною природою і значенням начебто схожі, однак суттєва різниця між ними все ж таки існує. Зокрема, запит на інформацію становить прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Водночас під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Таке розуміння базується на основі положень статті 3 Закону України «Про звернення громадян» [7].

Запит і звернення різняться, насамперед, суттєвим змістом, оскільки запит передбачає прохання надати інформацію, а звернення -прохання вчинити певні дії, викладені у пропозиціях, заявах або скаргах.

Доцільно відзначити, що запит на інформацію подається з метою реалізації конституційного права на отримання інформації, передбачене статтею 34 Конституції України і врегульоване Законом України «Про доступ до публічної інформації». У свою чергу, звернення подається з метою реалізації ряду конституційних прав і свобод людини і громадянина, а саме: за допомогою пропозицій громадянин може реалізувати як право на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, так і право брати участь в управлінні державними чи іншими суспільними справами. Із заявами звертаються стосовно реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

З-поміж інших відмінних ознак відзначимо строки надання відповіді, зокрема, на запити передбачено 5 робочих днів, а на звернення, відповідно, 30 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян» звернення громадян визначені як викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Згідно пункту 2 частини першої статті 18 даного закону громадянин при зверненні із заявою чи скаргою до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності), об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб має право знайомитися з матеріалами перевірки.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», сфера його дії не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом про звернення. Тобто порядок доступу до публічної інформації не застосовується:

до відносин з надання інформації суб'єктам владних повноважень у зв'язку із здійсненням ними своїх функцій;

до відносин у сфері звернень громадян, які регулюються згідно із Законом України «Про звернення громадян» [6].

В окремих випадках результатом реагування на звернення громадянина може бути створення нової інформації, надання її громадянинові. При цьому реалізується інше конституційне право особи - право на петиції (стаття 40 Конституції України). Законодавство України не забороняє поєднувати в одному листі запит на інформацію і звернення. Відповідно, кожен із згаданих законів зобов'язує розглянути запит і звернення, застосовуючи різні процедури.

Не дивлячись на відмінності, право на звернення і право на доступ до публічної інформації об'єднує чимало властивостей. Ключовою з-поміж них є забезпечення діалогу між владою та населенням, конкретною особою. За допомогою таких конституційних прав особа може контролювати діяльність органів влади, і тим самим ці органи зобов'язані надавати будь-яку інформацію, окрім тієї, яка становить державну таємницю.

Аналізуючи офіційні дані розгляду звернень громадян, зокрема, на місцевому рівні, варто зупинитися на певних особливостях. Так, за півріччя в середньому до районної державної адміністрації надходить від 10 до 90 звернень громадян. Переважна більшість із них - це письмові звернення, решта звернень надходять на особистих прийомах керівництва. Найчастіше громадяни у своїх зверненнях порушують питання соціального захисту (50 %), аграрної політики та земельних відносин (13 %), комунального господарства, благоустрою і транспорту (10 %) [8], інші стосуються проблем освіти, охорони здоров'я тощо.

У практиці Бродівської міської ради (Львівська область) зустрічався запит громадянина про надання інформації щодо контактних телефонів міської, селищної та сільських рад Бродівського району [9]. Якби ця інформація містилася на офіційному сайті даного розпорядника, не витрачався б зайвий час на виконання такого запиту.

На наше переконання, потребує уваги дослідників проблема зловживання як правом на звернення, так і правом на доступ до публічної інформації. Наприклад, коли власне звернення містить неправдиві, недостовірні відомості, саме звернення направляється через наявність певних проблем особистого чи іншого характеру, потребу з'ясування певних особистих відомостей, дестабілізації роботи певного органу публічної влади, зниження довіри населення тощо. Звісно, у таких випадках не йдеться про злочинні дії, але очевидним є факт зловживання правом [10]. Вважаємо, це потребує окремих досліджень.

Загалом на найближчому до людини і громадянина рівні, тобто на рівні місцевих органів публічної влади, - в Україні це місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, - повинні бути належним чином забезпечені і гарантовані право на звернення і право на доступ до публічної інформації. Це відповідає загальновизнаним міжнародно-правовим нормам і принципам захисту прав і свобод людини і громадянина. Залишається вкрай важливим пошук ефективних механізмів реалізації згаданих прав на практиці, так само як і подальше дослідження різноманітних теоретичних і практичних аспектів їх забезпечення та захисту, включаючи порядок притягнення до відповідальності за порушення порядку розгляду запитів і звернень громадян.

Список використаних джерел

громадянин інформація право влада

1. Конституція України: офіційний текст: Науково-практичний коментар: навч. посіб. / авт.-упоряд. М. І. Хавронюк. - К.: Парламент. вид-во, 1999. - 544 с.

2. Камінська Н. В. Проблеми реалізації права на звернення та права громадян на доступ до публічної інформації / Н. В. Камінська // Стан дотримання прав людини в умовах сучасності: теоретичні та практичні аспекти [Текст]: матеріали VH Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 8 груд. 2016 р.) / [В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. - Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2016. - С. 4-8.

3. Мірошниченко О. О. Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України [Монографія] за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. П'яткова С. В. / С. В. Пєтков, О. О. Мірошниченко, Ю. В. Делія. - Київ: Центр учбової літератури, 2016. - 190 с.

4. Савельєв В. Ф. Концепція прав людини в теорії правової держави / В. Ф. Савельєв // Громадянське суспільство і правова держава: проблеми становлення. - Київ, 1997. - С. 44-55.

5. Право громадян на звернення та механізм його реалізації [Електронний ресурс]. -

6. Режим доступу: http://studies.in.ua/admin-pravo-shpora/2916-pravo-gromadyan-na-

7. zvernennya-ta-mehanzm-yogo-realzacyi.html

8. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 р. № 2939-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 32. - Ст. 314.

9. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня1996 р. № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 47. - Ст. 256.

10. Забезпечуємо реалізацію та гарантію права громадян на звернення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //blp.sm. gov.ua/index.php/uk/component/content/article/8- novini/2703-zabezpechuemo-realizatsiyu-ta-garantiyu-prava-gromadyan-na-zvernennya

11. Офіційний сайт Бродівської міської ради [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mrbrody.net/

12. О злоупотреблении гражданином своим правом на обращения в органы государственной власти [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bda-expert.com/2013/01/ zloupotreblenie-grazhdaninom-svoim-pravom-na-obrashheniya-v-organy-gosudarstvennoi-vlasti/

Размещено на Allbest.ru