Виховний вплив прокурора в системі кримінальної юстиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИХОВНИЙ ВПЛИВ ПРОКУРОРА В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ

Ірина БРУС

головний науковий співробітник відділу науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності поза сферою кримінальної юстиції

Науково-дослідного інституту

Національної академії прокуратури України

Анотації

Ірина БРУС

ВИХОВНИЙ ВПЛИВ ПРОКУРОРА В СИСТЕМІ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ

Висвітлено окремі теоретико-правові питання щодо особливостей здійснення прокурором виховного впливу на об'єкти професійної діяльності у кримінально-правовій сфері. Проаналізовано такі функції органів прокуратури, як нагляд та підтримання публічного обвинувачення, що неминуче пов'язані з виховним впливом, здійснюваним прокурорськими працівниками в межах кримінальної юстиції.

Ключові слова: виховна діяльність; виховний вплив; прокурор; державний обвинувач; слідчий; процесуальне керівництво.

Ирина БРУС

ВОСПИТАТЕЛЬНОЕ ВЛИЯНИЕ ПРОКУРОРАВ СИСТЕМЕ УГОЛОВНОЙ ЮСТИЦИИ

Раскрыты отдельные теоретико-правовые вопросы относительно особенностей осуществления прокурором воспитательного влияния на объекты профессиональной деятельности в уголовно-правовой сфере. Проведен анализ таких функций органов прокуратуры, как надзор и поддержание публичного обвинения, что неизбежно связанно с воспитательным влиянием, осуществляемым прокурорскими работниками в системе уголовной юстиции.

Ключевые слова: воспитательная деятельность; воспитательное влияние; прокурор; государственный обвинитель; следователь; процессуальное руководство.

Iryna BRUS

EDUCATIVE INFLUENCE OF PROSECUTORIN THE SYSTEM OF CRIMINAL JUSTICE

This research paper focuses on a number of theoretical and legal issues relating to the specifics of the educative influence exerted by a public prosecutor on the objects of professional activity in the area of criminal justice. The proposed research article analyzes such functions of the public prosecution bodies as supervision and public prosecution which are inseparable from the educative influence exerted by public prosecutors within the framework of criminal justice.

Keywords: educative activity; educative influence; prosecuting attorney; public prosecutor; investigator; procedural guidance.

На сьогодні доволі актуальним є питання реалізації у кримінальному процесі України прокурорської функції - нагляду за досудовим розслідуванням (дізнанням та досудовим слідством) у формі процесуального керівництва як суттєвого засобу виховного впливу на діяльність слідчого для оптимізації розслідування кримінальних проваджень, а також належної форми забезпечення правових гарантій учасникам зазначеного процесу. Це пов'язано з тим, що саме активізація необхідного виховного впливу на слідчі органи є частиною організації прокурорами процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Не менш важливою з позицій виховної діяльності є й сфера прокурорського нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Також окремого дослідження потребує виховний вплив прокурора під час здійснення функції підтримання державного обвинувачення в суді. Безумовно, не оминути при цьому й поки ще існуючу в органах прокуратури функцію розслідування, у якій досить добре відображено виховний аспект слідчої діяльності, зважаючи на процесуальний характер провадження окремих слідчий дій, особливості вдачі, темперамент його учасників.

Метою статті є ґрунтовний аналіз виховної діяльності в органах прокуратури України, яка виходить за межі внутрішньосистемних напрямів функціонування цього відомства, оскільки досягається через реалізацію його конституційних функцій, що виявляються ззовні. Завданням цієї наукової праці є: дослідження основних напрямів прокурорської діяльності та виокремлення шляхів їх оптимізації у розрізі виховного впливу на об'єкти професійної діяльності в межах кримінальної юстиції.

Окремим організаційно-правовим та теоретичним аспектам реалізації функцій органів прокуратури в кримінально-правовій сфері присвячені роботи як учених-юристів (М. Якимчук, Г. Середа, М. Мичко, Д. Мір- ковець, О. Бандурка, Л. Давиденко, Л. Гри- цаєнко, О. Кобець, Л. Жиліна), так і юридичних психологів, конфліктологів (І. Бевзюк, М. Костицький, В. Коновалова, О. Фролова, Я. Радзивидло, Л. Радухівська, М. Кроз та ін.). Проте на сьогодні не можна з упевненістю стверджувати про проведення ґрунтовного теоретико-прикладного дослідження питання реалізації означених вище функцій з огляду на виховну діяльність органів прокуратури України.

Ефективність прокурорського нагляду, зокрема у формі процесуального керівництва, залежить від рівня та динаміки розвитку притаманних прокурорському працівнику (успадкованих та надбаних) професійно важливих якостей, їх структури, індивідуального стилю професійної діяльності фахівця, тобто «суб'єктивний чинник є системним, а не одномірним» [1]. Як зазначає М. Руденко, «... всі кримінальні процесуальні повноваження прокурора, закріплені в ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), підпорядковані забезпеченню успішної реалізації як основної (конституційної) його кримінальної процесуальної функції - нагляду за додержанням законів усіма учасниками досудового розслідування, так і додаткової, що виконується на цій стадії кримінального провадження - процесуального керівництва владними суб'єктами (дізнавач, слідчий), які безпосередньо розслідують кримінальне правопорушення» [2, с. 167].

Окрім наглядових прокурори здійснюють ще й інші спеціальні функції, а саме координації, профілактики та виховання. Отже, і регулювання взаємовідносин процесуальних керівників зі слідчими різних відомств може здійснюватися за допомогою двох основних груп методів: 1) організаційно-розпорядницьких; 2) соціально-психологічних [1]. На нашу думку, до цього переліку варто додати ще й третю групу методів - «виховних», адже, як наголошують науковці Національної академії прокуратури України, методи прокурорського нагляду в цій сфері можуть також мати виховний характер [3, с. 102].

Перша група методів реалізується через зміну об'єктивних чинників (правових норм, процедур, обсягу обов'язків і повноважень тощо) й передбачає постановку нових цілей та завдань, чітке визначення ступеня відповідальності кожного працівника, створення стабільних підрозділів прокуратур і обґрунтоване призначення їх керівників; друга - через інформування, мотивування, демонстрацію негативних наслідків міжособистісних конфліктів тощо [1]. Третя, на наш погляд, досягається через заходи виховного впливу - переконання, стимулювання, покарання.

Тож, як слушно зазначив В. Біляєв, завдяки прокурорському нагляду здійснюється реальний вплив на покращення стану протидії злочинності, підвищується ефективність профілактики злочинів, захисту прав і свобод громадян та інтересів держави від злочинних посягань, у тому числі щодо відшкодування завданих їм збитків [4]. На справедливу думку вчених (О. Литвак, А. Матвієць, С. Подкопаєв, О. Толочко, П. Шумський), ефективний захист прокурором прав і законних інтересів осіб у межах кримінальної юстиції має велике виховне значення [3, с. 102]. Вважаємо, що психологічний ефект виховного впливу прокурора на об'єкти професійного інтересу зумовлюється тим, наскільки для них є суттєвим ступінь особистісної значущості ідеї або відносин, які існують в смисловому змісті такого впливу. Суттєвого значення при цьому набуває увага прокурора до власного використання оптико-кінетичної системи знаків (жести - рухи рук, міміка - вираз обличчя, пантоміміка - пози тіла), паралінгвістичної системи (вокалізація мовлення, його тональність) та екстралінгвістичної системи (темп мовлення, паузи, сміх тощо), а також просторово-часові параметри організації педагогічного спілкування, в яких активно відображаються емоційні реакції, стани й почуття дорослого, його ставлення до педагогічної ситуації загалом [5].

Варто зазначити, що процесуальний керівник - прокурор, впливаючи у виховних цілях на слідчого через усні зауваження чи письмові акти реагування на допущені недоліки, не повинен перейти межу дозволеного, оскільки необхідно зважати і на внутрішнє переконання слідчого. Крім того, прокурор як процесуальний керівник наділений правом надання вказівок слідчому лише щодо проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій, в жодному разі не правом надання вказівок на прийняття процесуальних рішень.

До того ж у ст.ст. 311-313 КПК України чітко виписано, що слідчий має право оскаржити до прокуратури вищого рівня стосовно прокуратури, в якій обіймає посаду прокурор, рішення, дії чи бездіяльність процесуального керівника. У цьому разі слід навести наукову позицію М. Мичка, який зауважив про недоцільність прокурору змушувати слідчого діяти всупереч його внутрішньому переконанню, це може «налаштувати його з почуття суперечливості на формальне виконання службового обов'язку» [6, с. 138], що також не сприятиме слідству [7]. Тому, на думку деяких учених, перш ніж вимагати дотримання законності від будь-кого прокурор повинен сам бути щодо цього зразком, мати не тільки юридичне, а й моральне право вимагати виконання законів іншими [3, с. 31].

Вважаємо, що найкращим варіантом виховного впливу прокурора - процесуального керівника на слідчого буде чітко налагоджена взаємодія між ними. «Взаємодія прокурора як процесуального керівника з органами оперативно-розшукової діяльності проявляється безпосередньо у певних дорученнях з боку прокурора, адже останній має право доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК України; доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. Доручення та вказівки прокурора про проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, надані відповідно до його компетенції та повноважень слідчим та оперативним підрозділам, є обов'язковими для їх виконання» [8, с. 144].

До речі, на недостатній рівень взаємодії між зазначеними суб'єктами вказується і в рішенні Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України від 7 листопада 2014 року № 5-1/14 [9].

З психологічних міркувань найкращим засобом налагодження результативної взаємодії виступає спілкування прокурора зі слідчим. Ще раніше О. Бодальов [10, с. 4] та Є. Кузь- мін [11, с. 4] акцентували увагу на тому, що від правильної організації спілкування залежать результати предметно-практичної діяльності (взаємодія людей в колективній діяльності). На думку Є. Руденського, взаємодія визначається як стійке виконання дій, спрямованих на те, щоб викликати зворотну реакцію (відповідь) партнера, де ця реакція породжує реакцію впливаючого суб'єкта [12, с. 53]. Взаємодія як процес характеризується: сукупною кооперативною діяльністю; інформаційним зв'язком (обмін інформацією); взаємовпливом та взаєморозумінням [13, с. 54].

Вважаємо більш прийнятною з цього приводу думку І. Гуткіна, згідно з якою взаємодія визначається як засноване на законі співробітництво самостійних, не підпорядкованих один одному органів, при якому вони діють узгоджено, доцільно, поєднуючи притаманні їм способи, засоби та методи, правильне поєднання яких, як підкреслює автор, повинно забезпечити успіх у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, а також притягненні до відповідальності осіб, які їх вчинили, і відшкодуванні заподіяної ними шкоди [13, с. 70].

Під це визначення цілком підпадають прокурори, судді, адвокати та слідчі, які неминуче вступають у процес спілкування, регламентований їх правами та обов'язками щодо розслідування та нагляду за процесом розслідування кримінальних проваджень та надалі підтримання публічного обвинувачення в суді. Для оптимізації такої взаємодії варто налагодити особисті стосунки між її учасниками, тобто з позицій психологічної науки встановити психологічний контакт. Це, на думку В. Коновалової, дає змогу не тільки одержати інформацію та створити для цього необхідну обстановку, але й, з другого боку, отримати можливість для виконання виховних функцій стосовно осіб, з якими він встановлюється [14, с. 54].

Для ефективності налагодження психологічного контакту прокурору та слідчому як особистостям необхідно мати такі етичні, моральні риси, як взаємоповага, культура мовлення, щирість, прямолінійність, відчуття міри тощо. Вважається, що кожний прокурорський працівник повинен мати такт, чітко розмежовувати взаємини зі слідчим чи адвокатом. [15, с. 9]. Особливого значення, як стверджує О. Силін, набуває державна культура прокурора, в основу якої покладено систему цінностей, етичних принципів і моральних норм [16, с. 12].

Ці положення цілком співзвучні з виховним впливом прокурорів, що досягається ними під час реалізації в суді функції підтримання публічного обвинувачення. Як наголошує І. Билиця, «... підтримуючи державне обвинувачення, прокурор не повинен забувати про виховний вплив, який має нести в собі судовий процес. Тому він має слідкувати за своїми висловлюваннями, репліками та жестами, що використовує під час судових засідань. Прокурор не зможе виконати поставлених перед ним завдань, якщо сам не буде слідувати вимогам закону та морально-етичних норм» [17]. Вчений вважає, для того щоб діяльність прокурора, яка спрямована на доведення від імені держави тези щодо винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, сприяла посиленню виховного впливу суду та утвердженню авторитету прокуратури, державний обвинувач повинен дотримуватися виключно моральних та професіональних позицій [17].

Отже, завдання прокурора при підтриманні обвинувачення, на думку деяких учених (В. Кикоть, О. Столяренко та ін.), полягає не тільки у викритті підсудного, а й в знаходженні ефективних засобів виховання всіх присутніх у дусі високої моралі. Успіх перевиховання підсудного залежить від своєчасного виявлення та усунення причин, умов, що сприяли вчиненню злочинів, тому прокурору необхідно піддати глибокому аналізу і дати належну оцінку тим фактам, які призвели до злочину. З цією метою він звертає увагу на: а) обставини, що спричинили формування в особи антигромадської установки (умови морального формування особистості), б) обставини, що спонукали особу до вчинення цього злочину (та конкретна життєва ситуація, яка викликала рішучість діяти певним чином); в) обставини, що сприяли досягненню злочинного результату і приховуванню слідів злочину; г) осіб, відповідальних за ті недоліки та упущення, які призвели до скоєння злочину; д) заходи, яких необхідно вжити для усунення причин і умов, що призвели до вчинення злочину [18, с. 321].

Виховний вплив судового розгляду можна поділити на безпосередній (тобто звернений на учасників процесу та осіб, присутніх у залі судового засідання) і опосередкований (звернений на суспільство загалом). Опосередкований вплив здійснюється завдяки повідомленням у пресі, по радіо, телебаченню, а також через осіб, присутніх у залі суду, і, насамкінець, через усіх громадян, які мають своє моральне судження щодо конкретної кримінальної справи [18, с. 321].

Саме під час судових дебатів прокурором подається узагальнена морально-правова оцінка як самого вчинку, так і особистості підсудного, а сама промова має виховний вплив. У дебатах громадяни повинні переконатися в реальності дотримання гарантій прав особистості в кримінальному процесі. Натомість необ'єктивність характеристики підсудного, його «виправдання» або «звинувачення» в промові прокурора сприяє підриву всього морально-виховного впливу судового розгляду [19, с. 224, 225]. правовий прокурорський злочинність процесуальний

Це стосується, зокрема, і взаємин прокурора з адвокатом, адже гармонічна побудова взаємовідносин між державним обвинувачем і захисником, які щонайкраще відповідають вимогам культури, поваги, психолого-педагогічного такту, -- серйозна й суттєва передумова підвищення виховного впливу судового розгляду на всіх його учасників [20]. Як слушно зауважують О. Литвак та П. Шумський, у відносинах з учасниками кримінального судочинства прокурору слід дотримуватися офіційно-ділового стилю, виявляти принциповість і витримку, безсторонність і повагу [21, c. 9].

Успішно виконувати завдання такий працівник прокуратури, на думку вчених, зможе лише, якщо чітко усвідомить соціальну значимість власної діяльності і матиме почуття відповідальності, буде здатний здійснювати моральний самоконтроль, внутрішню самооцінку з позицій відповідності своєї поведінки вимогам моралі, самостійно формулювати для себе моральні завдання та вимагати від себе їх виконання [21, c. 9]. Отже, завдання прокурора при підтриманні обвинувачення, на думку деяких учених (В. Кикоть, О. Столяренко та ін.), полягає не тільки у викритті підсудного, а й в знаходженні ефективних засобів виховання всіх присутніх на принципах високої моралі. Успіх перевиховання підсудного залежить від своєчасного виявлення та усунення причин, умов, що сприяють вчиненню злочинів [18].

Особливостями здійснення прокурорськими працівниками виховного впливу на об'єкти професійної діяльності у кримінально-правовій сфері є те, що він відбувається через реалізацію ними функцій: нагляду за досудовим розслідуванням (дізнанням та до- судовим слідством) у формі процесуального керівництва для оптимізації розслідування кримінальних проваджень, а також належної форми забезпечення правових гарантій учасникам зазначеного процесу; підтримання публічного обвинувачення в суді, під час якого прокурор здійснює виховний вплив завдяки більш поглибленим роз'ясненням сутності і значення тих фактів, що були сприйняті на судовому слідстві, аналізом правових норм.

Під виховний вплив прокурора підпадають абсолютно всі організаційно-правові заходи, що покладені у сферу нагляду та його діяльності в суді. Ефективність його здійснення в області кримінальної юстиції залежить від рівня та динаміки розвитку притаманних прокурорському працівнику (успадкованих та надбаних) професійно важливих якостей, їх структури та індивідуального стилю професійної діяльності фахівця.

Перспективними напрямами дослідження зазначеної проблеми вбачаємо: здійснення порівняльного аналізу зарубіжного досвіду щодо виховного впливу в межах кримінальної юстиції, а також подальший пошук активних форм і методів у цій царині прокурорської діяльності.

Список використаних джерел

1. Озерський І.В. Організаційно-правовий та психологічний аналіз прокурорського нагляду за досудовим розслідуванням у формі процесуального керівництв / І.В. Озерський // Порівняльно- аналітичне право. - 2014. - № 1. - С. 282-286.

2. Руденко М. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням як нова функція прокуратури України: поняття, зміст і структура / М. Руденко // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. - 2014. - № 1. - С. 160-168.

3. Основи прокурорської діяльності: навчальний посібник / (уклад. Литвак О.М., Матвієць А.А., Подкопаєв С.В., Толочко О.М., Шумський П.В.); за ред. проф. Литвака О.М. - Дрогобич: Просвіт, 2012. - 176 с.

4. Біляєв В.О. Проблеми застосування прокурорського керівництва як методу нагляду за дотриманням законності під час оперативно-розшукової протидії злочинності / В.О. Біляєв // Наше право. - 2013. - № 7. - С. 98-102.

5. Власова О.І. Педагогічна психологія: [навч. посіб.] / О.І. Власова. - К.: Либідь, 2005. - 400 с.

6. Мичко М.І. Проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури України: дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.10 / Мичко М.І.- Х., 2001. - 376 с.

7. Мірковець Д.М. Деякі аспекти співвідношення інституту керівництва досудовим слідством із самостійністю та незалежністю слідчого / Д.М. Мірковець // Забезпечення законності в діяльності органів дізнання та досудового слідства: матер. І Наук.-практ. конф. (м. Луганськ, 25 березня 2011 року) / [редкол.: Л.В. Черечукіна, О.Г. Русанова]; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. - С. 31-35.

8. Пашковський В.В. Прокурорський нагляд у формі процесуального керівництва за органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність / В.В. Пашковський, О.П. Кучинська // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2015. - Вип. 30(2). - С. 143-146.

9. Рішення Консультативної ради при Генеральній прокуратурі України від 7 листопада 2014 року № 5-1/14 [Електронний ресурс].

10. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком / Бодалев А.А. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. - 123 с.

11. Кузьмин Е.С. Роль и значение психологического фактора в управленческой деятельности / Кузьмин Е.С. - Л.: Знание, 1973. - С. 64-69.

12. Руденский Е.В. Социальная психология: [курс лекций] / Руденский Е.В. - М.; Новосибирск: ИНФРА-М, 1998. - 224 с.

13. Гуткин И.М. Органы дознания и предварительного следствия системы МВД и их взаимодействие / Гуткин И.М. - М.: Юрид. лит., 1973. - 120 с.

14. Коновалова В.О. Правова психологія: [навч. посіб.] / В.О. Коновалова. - Х.: Основа, 1996. - 184 с.

15. Озерський І.В. Використання прокурором психологічних знань при підтриманні державного обвинувачення в суді: [моногр.] / Озерський І.В. - Полтава: Копі-центр, 2008. - 370 с.

16. Силин А.Б. Культура и этика правосудия и судопроизводства: метод. пособ. [для судей местных судов] / Силин А.Б. - Х.: Харьков юридический, 2011. - 68 с.

17. Билиця І. Етичні аспекти підтримання державного обвинувачення в суді [Електронний ресурс].

18. Юридическая педагогика: [учебник] / Кикоть В.Я., Столяренко А.М. - Х.; М.: Юнити-Дана; Закон и право, 2004. - 895 с.

19. Луцький А.І. Виховний вплив моральної складової на здійснення судочинства (теоретичний ас

пект) / А.І. Луцький // Європейські перспективи. - 2012. - № 4(1). - С. 222-226 [Електронний ресурс].

20. Бедь В.В. Юридична психологія: [навч. посіб.] / В.В. Бедь. -- Львів: Каравела, 2003. -- 376 с.

21. Литвак О. Особливості управління кадрами органів прокуратури України: проблеми правового регулювання / О. Литвак, П. Шумський // Вісник Національної академії прокуратури України. -- 2013. - № 1(29). - С. 5 -10.

Размещено на Allbest.ru