Зарубіжний досвід участі інститутів громадянського суспільства у формуванні і реалізації державної молодіжної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зарубіжний досвід участі інститутів громадянського суспільства у формуванні і реалізації державної молодіжної політики

Досвід останніх десятиліть показує, що політичних і економічних успіхів досягають саме ті держави, які приділяють особливу увагу молоді. Тому в умовах системних трансформацій в Україні на часі є вивчення та запровадження прогресивних зарубіжних практик формування та реалізації державної молодіжної політики й активізації участі громадянського суспільства в цьому процесі.

У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі проблеми молоді досліджують представники різних наук. Проблематику молодіжної політики розглядали Є. І. Бородін, М.Ф. Головатий, В.А. Головенько, І. М. Іллінський, Д. Є. Лемягова, А.С. Лозовицький, Н.Б. Метелкіна, М.П. Перепелиця, Р.П. Сторожук та ін.

Створення та розвиток системи спеціалізованих державних структур (міністерства у справах молоді або управлінь молодіжною політикою та ін.) для забезпечення реалізації молодіжної політики є необхідним і закономірним результатом процесу виділення молодіжної політики в самостійний напрям діяльності держави. Водночас молодіжна політика стала основним напрямом діяльності і цілого ряду створених громадських недержавних організацій. Таким чином, були сформовані державні та недержавні інститути, що розглядаються як суб'єкти молодіжної політики [5]. Подібна диференціація суб'єктів молодіжної політики ґрунтується на виділенні двох видів молодіжної політики (за критерієм суб'єктності) - державна молодіжна політика, де суб'єктом є держава в особі її спеціальних органів (інститути державної влади, спеціалізовані молодіжні державні структури, органи державного управління та ін.), і суспільна молодіжна політика, в якій суб'єктом є різні партії, профспілки, молодіжні рухи, об'єднання та організації. Державний і громадський компоненти в процесі реалізації молодіжної політики пов'язані між собою складною системою структурно-функціональних зв'язків і відрізняються мірою їх диференційованості в різних країнах.

Зарубіжний досвід свідчить, що традиційними суб'єктами суспільної молодіжної політики є церква і парламентські політичні партії. Ще у 80-90-х рр. XIX ст. у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та інших країнах були створені християнські молодіжні організації, які мали не тільки релігійний, а й політичний характер. Виникли міжнародні молодіжні християнські об'єднання. На початку XX ст. з'явився скаутський рух.

Майже у всіх європейських країнах, які мали сильні соціал-демократичні партії (Бельгія, Австрія, Німеччина, Швеція та ін.), були організовані союзи соціалістичної молоді / організації молодих демократів. У Німеччині в 1904 р. створюється соціалістична молодіжна організація «Соколи», в 1920 р. - «Молоді соціалісти». У Великій Британії організація «Молоді соціалісти Лейбористської партії» була заснована в 1965 р., Італійська федерація соціалістичної молоді сформувалася в 1966 р. Партії ліберальної орієнтації створюють молодіжні «крила». У 1902 р., наприклад, була заснована Національна ліга молодих лібералів Великої Британії.

Після Другої світової війни активно розвиваються студентські організації - національні спілки студентів Великої Британії, Швеції, Данії, Національна студентська асоціація США. Продовжує розвиватися християнський молодіжний рух - Молодіжне крило Християнсько-демократичної партії Італії, демократично - християнські молодіжні організації країн Латинської Америки та ін. [9].

У сучасній Німеччині важлива роль у розробці і реалізації молодіжної політики належить провідним політичним партіям: Соціал-демократичній партії Німеччини, Християнсько-демократичному союзу, Партії вільних демократів. Основне завдання політичних партій у цьому контексті - розробка молодіжно-політичних програм, проведення досліджень різних проблем молоді. Історичною особливістю Німеччини продовжує залишатися активна участь церкви в наданні соціальної допомоги дітям, молоді [2; 11]. Більшість великих церков США також мають національні молодіжні організації, наприклад: «Лютеранська ліга», «Національна федерація католицької молоді» та ін.

Значущу роль у молодіжній політиці відіграють і сучасні політичні партії Великої Британії, де молоді люди можуть вступати в партії з п'ятнадцяти років, а середній вік членів молодіжних секцій основних політичних партій - дев'ятнадцять років. «Молоді соціалісти», як і раніше, - одна з найсильніших молодіжних організацій країни. Дієва система партійної молодіжної політики сформувалася в Іспанії (Іспанська соціалістична робоча партія, Іспанська конфедерація незалежних правих та ін.).

Істотну роль в організації роботи з молоддю США відіграють політичні, спортивні та церковні організації. Найбільшими політичними молодіжними організаціями в США є «Національна федерація молодих республіканців» і «Молоді демократи Америки» - офіційні молодіжні організації основних політичних партій США. Головна мета політичних молодіжних організацій полягає в тому, щоб сприяти включенню молоді в політичне життя суспільства, а також сприяти розвитку інтересу молодих людей до політики і державної діяльності. Значний вплив на молодіжну політику здійснюють і підприємницькі організації, які зосереджують увагу на питаннях соціально-економічного становища молоді. Підприємницькі організації займаються вивченням проблем молоді та розробкою власних рекомендацій, які враховуються в системі загальноосвітньої і професійно-технічної підготовки, під час визначення змісту вищої освіти.

За всієї важливості збереження традиційних форм роботи з молоддю, що проводяться під егідою державних структур, парламентських і непарламентських політичних партій, релігійних конфесій, спортивних клубів, основною формою участі сучасних молодих людей у молодіжній політиці є незалежні молодіжні організації. Наприклад, сьогодні в Німеччині налічується близько 90 молодіжних організацій і спілок, до яких залучено приблизно 25% усього молодого населення країни. У молодіжній роботі держава все більше поступається місцем незалежним молодіжним організаціям, завдяки чому розширюється пропонований ними спектр соціальних послуг. Усе більша кількість питань вирішується на місцевому, найближчому населенню, рівні - у містах, районах і громадах. У Фінляндії державна фінансова підтримка надається 75 національним незалежним молодіжним організаціям. На місцевому рівні молодіжні об'єднання отримують фінансову та іншу підтримку (тренінг, забезпечення обладнанням) з коштів місцевих органів влади [8].

Ці організації, найчастіше звані неурядові організації (НУО), або некомерційні організації, давно стали найважливішою частиною механізму молодіжної політики (Not-for-profit organization - організація, не спрямована на отримання прибутку; Nongovernmental organization - неурядова організація (цей термін частіше за все вживається як узагальнюючий для різних країн у документах міжнародних організацій); Civil social organization - громадянська (суспільна) соціальна організація та ін.). Вони різноманітні за своїми завданнями і програмами. Іноді вони формують загальнонаціональні об'єднання. У Швеції, наприклад, діє Національна рада шведських молодіжних організацій, яка є координуючим центром для численних НУО.

Перш ніж розглядати взаємодію державних і недержавних суб'єктів у сфері розробки та реалізації молодіжної політики, доцільно зупинитися на деяких загальних питаннях, пов'язаних із сутністю, завданнями і проблемами функціонування НУО як базових структур громадянського суспільства. У законодавстві більшості країн поки не існує спеціального юридично визначеного поняття «неурядова некомерційна організація». Особливо це характерно для країн прецедентного права (США, Велика Британія) [6].

Серед країн континентального (кодифікованого) права багато хто також не має загального законодавчого визначення недержавної некомерційної організації (наприклад, Швеція). Замість цього вживаються більш конкретні визначення: «некомерційна асоціація», «фонд», «добровольча організація», «благодійна організація» і под., які визначаються специфічними законами або усталеною практикою і внутрішніми документами (уставами) таких організацій.

Незважаючи на різноманітність термінології, усі ці організації характеризуються низкою спільних рис: мають інституційно закріплену структуру, відокремлені від держави, не розподіляють прибуток серед своїх засновників або керівників, самоврядні, добровільні.

На основі аналізу законодавства ста країн Міжнародний центр некомерційного права і Всесвітній Банк виявили кращі практики в цій сфері і запропонували загальні рекомендації і принципи правового регулювання некомерційних (неприбуткових) організацій. У рекомендаціях визначено порядок створення і реєстрації, припинення діяльності і ліквідації громадських організацій. Некомерційним організаціям має бути дозволено займатися будь-якими видами діяльності на користь своїх членів і суспільства. Зазвичай некомерційні організації створюються для вирішення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових завдань, для охорони здоров'я і природи, захисту прав людини, вирішення спорів і конфліктів, а також інших заходів, спрямованих на досягнення суспільного блага.

У рекомендаціях наголошується, що некомерційні організації «є основними учасниками у формуванні та обговоренні питань суспільно-політичного життя і повинні мати право висловлюватися відкрито з будь-яких питань суспільної важливості, включаючи обговорення і критику існуючої або пропонованої державної політики і дій» [15] (тут і далі переклад автора. -І. А.).

Некомерційний сектор - один із найбільших роботодавців, а також дієвий механізм мобілізації суспільних ресурсів. У діяльності некомерційних організацій беруть участь 39,5 млн осіб. Це 4,4%, або кожен двадцятий серед економічно активного населення. Із них 22,7 млн осіб, або 57%, працюють на умовах оплачуваної зайнятості, а 18,8 млн осіб, або 43% - волонтери. Високий рівень добровільної праці в діяльності некомерційних організацій доводить, що ці організації здатні залучити до реалізації соціально значущої діяльності величезний суспільний потенціал [14].

Як підкреслює М. Ліборакіна, сама ідея некомерційного недержавного сектору виникла в результаті пошуку «серединного шляху» між державою і ринком у питаннях виробництва і поширення соціально значущих благ. Ефект від таких благ значно більший, ніж ціна, яку може заплатити безпосередній споживач блага, а отже, ринкові механізми тут недоцільні і можливе надання соціально значущих благ безкоштовно або за цінами, що не покривають витрати виробництва. Державні агентства як постачальники послуг також не продемонстрували високу ефективність, тому в загальносвітовій економіці їх частка скорочується, у тому числі в Західній Європі, де роль держави загального добробуту традиційно значна [6].

Так, у Німеччині сьогодні понад 35% всіх дитячих садків є недержавними установами, понад 60% інтернатів для інвалідів є поза компетенцією держави, приблизно 50% будинків літніх людей і 40% лікарень - недержавні. Завданням держави залишається бути замовником громадських послуг, акумулюючи відповідні ресурси через податкову систему й обираючи найбільш ефективного постачальника.

У цьому контексті некомерційний недержавний сектор - ще не ринок, але вже і не держава - є розумним компромісом. За словами відомого американського соціолога Пітера Друкера, «завдання держави - розробляти правила і вводити їх у дію силою закону, бізнесу - заробляти гроші. Завдання організацій соціального (некомерційного) сектору - сприяти здоров'ю та добробуту людини… Ці організації служать ще одній, не менш важливій меті. Вони пробуджують почуття громадянської відповідальності. Усе, що ми можемо робити як громадяни - це голосувати один раз на кілька років і регулярно платити податки. Беручи участь у роботі організацій соціального (некомерційного) сектору, можна внести в такий стан речей певні корективи» [3].

На унікальність і перевагу позиції організацій позадержавного та приватного секторів вказують багато відомих економістів, соціологів, політологів. Некомерційний сектор - це ефективний постачальник соціально важливих послуг і джерело соціальних інновацій. Багато освітніх, управлінські та інформаційні технології, сучасні методи роботи з молоддю були вперше впроваджені некомерційними організаціями, а потім стали частиною державної і муніципальної політики (конкурси соціальних і освітніх проектів, кризові центри для постраждалих від насильства і йод.).

У країнах з розвиненою демократією роль НУО у виробленні соціально - економічної політики на загальнонаціональному та місцевому рівні публічно визнається державою. Некомерційний сектор розглядається як організаційна основа громадянського суспільства. У більшості розвинених демократичних країн, а також на рівні Євросоюзу, прийняті офіційні документи, що визначають політику співробітництва між державою і НУО як представниками громадянського суспільства. У них відображена позиція державної влади (уряду, парламенту, інститутів ЄС) щодо ролі громадянського суспільства та закладена основа майбутньої конструктивної взаємодії з організаціями третього сектору [1]. Ці документи, як випливає з їх змісту, мають дві основні мети. Вони спрямовані, по-перше, на активізацію участі громадян у суспільно-політичному житті, а по-друге, на створення механізмів співпраці, які частково звільнили б державу від тягаря надання деяких послуг населенню, у тому числі у сфері молодіжної політики. Прикладом такого документа є Датська Хартія взаємодії Мережі добровольців і громадських організацій Данії з державним сектором, прийнята у 2001 р. [12].

Хартія наголошує на важливій ролі партнерства між двома секторами для розвитку Данії як демократії і як соціальної держави. Хартія є вихідною точкою безперервного діалогу про цінності, параметри і конкретні можливості взаємодії, вона заснована на визнанні громадського сектору, його ролі і функцій, а також його незалежності від держави. Документ передбачає прийняття комплексу заходів зі сприяння діяльності громадських організацій, включаючи розробку відповідного законодавства, яке забезпечило б безперервну підтримку діяльності НУО, не позбавляючи їх незалежності, і надало б ресурси «на просування і здійснення спільних ініціатив». Хартія - це рамкова угода, що є основою для подальших конкретних кроків. Хоча вона не має юридичної сили, її позитивна роль у зміцненні суспільного сектору й активізації участі громадян у житті держави визнана і урядом, і третім сектором Данії [12].

Це має надзвичайно важливе значення для розвитку молодіжних некомерційних організацій, тому що сьогодні саме системі молодіжних організацій відводиться першорядна роль у практиці здійснення молодіжної політики на будь-якому з її рівнів - національному, регіональному, місцевому. Світовий досвід свідчить, що саме молодіжні НУО розглядаються як основний інструмент участі молодих людей у молодіжній політиці. При цьому, як зазначає Ю. Леонов, влада та неурядові організації співпрацюють на всіх трьох рівнях реалізації молодіжної політики. За НУО визнається важлива роль, тому що вони працюють у тісному контакті з молоддю, сприяючи соціальному згуртуванню. У Німеччині молодіжні НУО можуть отримати статус «громадського виконавця», якщо їх робота відповідає завданням молодіжної політики, і брати участь у реалізації конкретних заходів. Організації, які беруть участь у здійсненні молодіжної політики, займаються лобіюванням інтересів своїх членів (в основному представників молодіжних груп) на всіх рівнях влади, тобто представництво інтересів іде «знизу вгору» [5].

Сучасна молодіжна політика Франції базується на двох основних принципах: створення сприятливих умов для діяльності молодіжних організацій; розвиток партнерських відносин із міністерствами і децентралізованими державними службами. Громадські організації, які добровільно зареєструвалися при міністерстві у справах молоді та спорту, розглядаються як потенційні партнери і мають право звертатися за матеріальною допомогою для реалізації конкретних проектів. Національна рада молоді (очолюється міністром у справах молоді і спорту), яка об'єднує представників політичних, громадянських, профспілкових молодіжних структур, має повноваження ініціативи з актуальних молодіжних питань. Поради молоді враховуються як на рівні департаментів, так і в багатьох муніципалітетах.

Активними суб'єктами молодіжної політики у Франції є різні асоціації. Найбільш повно роль асоціацій розкривається на прикладі діяльності французького Національного комітету молодіжних рухів і організацій народної освіти, створеного в 1968 р., який об'єднує понад 70 молодіжних організацій. Завданнями діяльності цього комітету визначені: сприяння розвитку демократичних процесів, проведення активної соціальної політики у сфері молоді, освіти; сприяння справі миру, солідарності і прогресу; активна участь у заходах щодо проблем молоді та дітей; захист інтересів підлітків і молоді в міжнародних організаціях та ін. Також можна відзначити діяльність асоціацій Будинків культури та молоді, покликаних сприяти самореалізації, розвитку здібностей і талантів, особистої ініціативи молоді.

В останні десятиліття набирає силу тенденція надання переваги молодими людьми індивідуалізованим формам участі в суспільному житті. До таких форм можна віднести неформальні об'єднання, молодіжні групи, що реалізують окремі проекти або програми та ін. Так, у США важливе значення для молодіжної політики місцевої влади мають програми участі молоді в житті свого міста чи району, що мають суто добровільний характер, - так звані програми community service. Наприклад, в Ітаці, штат Нью-Йорк, діє програма «Навчальна мережа». Завдання цієї програми полягає в тому, щоб встановлювати контакти між молодими людьми, охочими навчитися будь-яким навичкам, і дорослими, які можуть і хочуть бути наставниками. Програма «Дитина напрокат» у Сент-Полі, штат Міннесота, спрямована на надання підліткам різних видів робіт, яких потребує місто. У Тампі, штат Флорида, поліція створила організацію «Молодіжний патруль», у якій старші підлітки допомагають поліції підтримувати порядок у громадських парках, басейнах і центрах для пенсіонерів. У Медісоні, штат Вісконсин, старшокласники в програмі «Молодіжна команда позитивної дії» розповідають учням початкових класів про такі проблеми, як алкоголізм і наркоманія, сексуальні злочини і самогубство, а також про шляхи вирішення цих проблем.

Упроваджуються численні тьюторські програми, наприклад програма Колумбійського університету «Подвійне відкриття», у межах якої студенти університету працюють тьюторами (наставниками) для молодих людей,^що мають обмежений доступ до освіти. Однією з найстаріших програм є «Нью-Иоркський добровольчий корпус», у якому молодь допомагає літнім людям, бідним, безпритульним та іншим категоріям людей, які потребують підтримки. Це більше ніж півмільйона годин добровольчої роботи кожен рік [13].

Існують також програми, в яких підлітки і молоді люди допомагають дорослим під час виконання різних робіт. Так, одна з програм в Нью-Йорку надає молоді можливість працювати помічниками і учнями кваліфікованих майстрів і художників, що реставрують один з нью-йоркських соборів.

У сільських районах Массачусетсу громадська організація «Федерація співпраці для освітнього досвіду» організувала альтернативну школу, яка має зв'язки з малим бізнесом. Вона навчає учнів таким видам робіт, як ремонт комп'ютерів, садівництво, а також допомагає виробленню інших трудових навичок за допомогою включення учнів у роботу підприємств малого бізнесу [13].

Реалізація молодіжних програм, як правило, лише в загальній формі контролюється урядом. У США, як уже говорилося, немає всеосяжної молодіжної політики як такої, федеральний уряд не розробляє уніфікованих молодіжних стратегій. На сьогодні в США діє понад 300 програм підтримки та захисту молоді. Найбільш масовими є програми таких організацій, як «Ліга захисту молоді», «Ліга необмежених можливостей кампусу», «Студенти за ліквідацію голоду», «Обличчям до вулиці», «Залучення до міських проблем» і, звичайно ж, програми Армії порятунку, які охоплюють усі професійні навчальні заклади країни [10].

Саме через становлення і розвиток системи молодіжних некомерційних організацій отримує своє практичне втілення ідея участі, партнерства молоді в громадських справах. Генеральною Асамблеєю ООН у прийнятій нею Всесвітній програмі дій ця ідея була відображена так: «Перспективи прогресу наших суспільств базуються, серед іншого, на їх здатності враховувати внесок і обов'язки молоді в справі будівництва і планування її майбутнього. Крім інтелектуального внеску молоді та її здатності мобілізовувати підтримку, вона забезпечує унікальні погляди на безліч речей, які необхідно всіляко враховувати» [10].

Раніше Генеральною Асамблеєю ООН в документі «Керівні принципи для подальшого планування і здійснення відповідних подальших заходів, що стосуються молоді» (1985 р.) стосовно молодіжних некомерційних організацій були визначені роль і конкретні керівні принципи їх діяльності. У документі ці організації розглядаються як важливе джерело для проведення змін і розвитку [7].

Спектр функцій молодіжних організацій досить широкий і варіюється залежно від загального контексту розгляду їх ролі - на міжнародному, національному, регіональному або місцевому рівні. Однак якщо абстрагуватися від усіх можливих ракурсів оцінювання функціонально-рольового аспекту громадських молодіжних організацій, стає можливим виділити найбільш характерний набір функцій, які виконують розглянуті громадські структури:

- структуроване і змістовне зміцнення молодіжного руху;

- задоволення соціальних інтересів, потреб молоді,

- формування ефективних механізмів представництва молоді на всіх рівнях реалізації молодіжної політики;

- розвиток соціального новаторства;

- реалізація нових суспільно значущих ініціатив, проектів у соціальній сфері, забезпечення умов їх реалізації;

- надання методологічної та практичної підтримки молоді;

- інтенсифікація (стимулювання) інтеграційних процесів у молодіжному середовищі на основі спільної ідеології, прийнятої на національному рівні, а отже, підвищення організованості в молодіжному середовищі, що є необхідною умовою (гарантом) усвідомлення і реалізації суб'єктних позицій молоді.

Резюмуючи, можна також зазначити таке: розвиток системи «горизонтальних зв'язків» у галузі молодіжної політики забезпечується переважно громадськими інститутами. «Наявність безлічі «горизонтальних» громадських структур дає можливість суспільству контролювати і коригувати дії керуючих органів» [4, с. 46]. Відповідно, розвиток вертикальної системи зв'язків є прерогативою державних інститутів молодіжної політики. Своєрідною результуючою діяльності громадських і державних структур з розвитку і зміцнення «горизонтальних» і «вертикальних» зв'язків у сфері молодіжної політики є якісно своєрідна, що склалася в конкретний історичний період, «матриця взаємодій» суб'єктів молодіжної політики, основним продуктом діяльності яких є певна модель молодіжної політики.

Таким чином, аналіз зарубіжного досвіду використання потенціалу громадянського суспільства в розробці і реалізації моделей молодіжної політики крізь призму національної практики дозволяє визначити загальні контури, уточнити і конкретизувати необхідні моменти власне української моделі молодіжної політики, яка б найбільш повно відповідала сучасним суспільно-політичним процесам нашої держави з урахуванням їх динаміки на місцевому, регіональному та центральному рівнях.

Список використаних джерел

парламентський молодіжний політика громадський

1. Буллейн Н. Европейский центр некоммерческого права. Сравнительный анализ европейской политики и практики в области сотрудничества между государством и НПО / Буллейн Нильда и Тофтисова Радост. - Режим доступа: http://www.csr.ru/_upload/editor_files/ file0100.doc [Bulleyn N. Evropeyskiy tsentr nekommercheskogo prava. Sravnitelnyiy analiz evropeyskoy politiki i praktiki v oblasti sotrudnichestva mezhdu gosudarstvom i NPO / Bulleyn Nilda i Toftisova Radost. - Rezhim dostupa: http://www.csr.ru/_upload/editor_files/ file0100.doc].

2. Бяликова T. А. Молодежь Восточной Германии: «недовольные демократы» / Т.А. Бяликова. - Режим доступа: http://hist.asu.ru/aes/gdr/blkva.htm [Byalikova T.A. Molodezh Vostochnoy Germanii: «nedovolnyie demokratyi» / T.A. Byalikova. - Rezhim dostupa: http:// hist.asu.ru/aes/gdr/blkva.htm].

3. Друкер П. Менеджмент: задачи, обязанности, практика: пер с англ. / Питер Ф. Друкер.

- М.: Вильямс, 2008. - 992 с. [Druker P. Menedzhment: zadachi, obyazannosti, praktika: per s angl. / Piter F. Druker. - M.: Vilyams, 2008. - 992 s.].

4. Калетаев Д.А. Государство и молодежные объединения: мировой опыт взаимодействия в контексте реализации молодежной политики / Д.А. Калетаев // Государственная молодежная политика. Опыт и тенденции развития. - Астана: [б. и.], 2003. - С. 46 - 54 [Kaletaev D.A. Gosudarstvo i molodezhnyie ob'edineniya: mirovoy opyit vzaimodeystviya v kontekste realizatsii molodezhnoy politiki / D.A. Kaletaev // Gosudarstvennaya molodezhnaya politika. Opyit i tendentsii razvitiya. - Astana: [b. i.], 2003. - S. 46 - 54].

5. Леонов Ю.С. Стратегии европейской государственной молодежной политики: основные направления и тенденции / Ю.С. Леонов // Молодежная политика: зарубежный и отечественный опыт: аналит. вести. Сер. «Развитие России». - М.: [б. и.], 2007. - №4 (321). - С. 19 - 30 [Leonov Yu. S. Strategii evropeyskoy gosudarstvennoy molodezhnoy politiki: osnovnyie napravleniya i tendentsii / Yu. S. Leonov // Molodezhnaya politika: zarubezhnyiy i otechestvennyiy opyit: analit. vestn. Ser. «Razvitie Rossii». - M.: [b. i.], 2007. - №4 (321). - S. 19 - 30].

6. Либоракина M. И. Некоммерческий сектор: международный опыт / М.И. Либоракина. - Режим доступа: http://www.urbaneconomics.ru/publications [Liborakina M.I. Nekommercheskiy sektor: mezhdunarodnyiy opyit / M.I. Liborakina. - Rezhim dostupa: http:// www.urbaneconomics.ru/publications].

7. Международные документы по молодежной политике. - М.: Прогресс, 1993. - 236 с. [Mezhdunarodnyie dokumentyi po molodezhnoy politike. - M.: Progress, 1993. - 236 s.].

8. Молодежная политика: тенденции и международная практика. - Режим доступа: http:// gov.cap.ru/hierarhy.asp? page=./97301/143063/149377/157359 [Molodezhnaya politika: tendentsii i mezhdunarodnaya praktika. - Rezhim dostupa: http://gov.cap.ru/hierarhy.asp? page=./97301/143063/ 149377/157359].

9. Молодежное движение. - Режим доступа: www.cultinfo.ru/fulltext/l/001/008/077/636.htm [Molodezhnoe dvizhenie. - Rezhim dostupa: www.cultinfo.ru/fulltext/l/001/008/077/636.htm].

10. Социально-молодежная работа: международный опыт: учеб.-метод. пособие. - М., 1997. - 263 с. [Sotsialno-molodezhnaya rabota: mezhdunarodnyiy opyit: ucheb.-metod. posobie. - M., 1997. - 263 s.].

11. Ющенко О. H. Молодежные службы ФРГ / О.Н. Ющенко // Молодежная политика: международный опыт: материалы «круглого стола». - М.: Ин-т молодежи ЦК ВЛКСМ и Госкомтруда СССР, 1991. - С. 83 - 87 [Yuschenko O.N. Molodezhnyie sluzhbyi FRG / O.N. Yuschenko // Molodezhnaya politika: mezhdunarodnyiy opyit: materialyi «kruglogo stola».

- M.: In-t molodezhi TsK VLKSM i Goskomtruda SSSR, 1991. - S. 83 - 87].

12. Danish Charter for interaction between Volunteer Denmark /Associations Denmark and the public sector. - Access mode: http://www.kum.dk/sw4458.asp.

13. Jugend und Jugendhilfe in den USA: Gesellschaftliche Rahmenbedinungen, Institutionen und Organizationen. - Weinheim; Munchen, 1986. - P 48 - 53.

14. Lester M. Salamon. Global Civil Society: An Overview / Lester M. Salamon, Wojciech Sokolowski, Regina List. - The Johns Hopkins Comparative Nonprofit Sector Project, 2003. - 165 p.

15. The Role of a Good Legal Framework - Capacity Building and Sustainability. A Survey of Best Practices from Around the World. - Access mode: http://www.icnl.org.

Размещено на Allbest.ru