Багатомірність втілення індивідуальних мотивацій в історичних формах соціокультурної організації

Характеристика усталених форм організації суспільств, що діяли як "народи" в різні історичні епохи. Дослідження "права народів" як системи регулювання суспільних відносин різного рівня, утворених як макрофлуктуації типових індивідуальних мотивацій.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 30.12.2017
Размер файла 28,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

БАГАТОМІРНІСТЬ ВТІЛЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ МОТИВАЦІЙ В ІСТОРИЧНИХ ФОРМАХ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

О.А. Радзівілл,

кандидат юридичних наук, доцент

Виділено усталені форми організації суспільств, що діяли як «народи» в різні історичні епохи. «Право народів» розглянуто як систему регулювання суспільних відносин різного рівня, утворених як макрофлуктуації типових індивідуальних мотивацій.

Ключові слова: колективні мотивації, суспільний договір, типи культури, право родів, право громад, право народів, макрофлуктуації.

А. А. Радзивилл

Многомерность воплощения индивидуальных мотиваций в исторических формах социокультурной организации

Выделены устойчивые формы организации сообществ, действующих в различные исторические эпохи как «народы». «Право народов» рассмотрено как система регулирования разных уровней социальных отношений, возникших как макрофлуктуации типичных индивидуальных мотиваций.

Ключевые слова: коллективные мотивации, общественный договор, типы культуры, право родов, право общин, право народов, макрофлуктуации.

народ право суспільство

A. A. Radzivill

Multidimensional realizations of individual motivations in historical forms of socio-cultural organization Stable organization forms of communities participant as «Nations» in dferent historical ages was assigned. Law of Nations was considered as system of regulation of diferent social-relations levels making us macrofluctuations of typical individual motivation.

Key words: Collective motivation, Social contract, Cultural type, Law of Clans, Law of Communities, Law of Nations, macrofluctuations.

Постановка проблеми та її актуальність.

Виявлення особистої мотивації дій, що підлягають правовій оцінці, є одним із базових принципів юриспруденції, усвідомленим ще римськими юристами (cui prodest - кому вигідно?). З нового часу об'єктом дослідження стали колективні мотивації, з яких найбільш важливі для формування публічного порядку узагальнено в таких поняттях як «спільна воля», «суспільний договір», «народний суверенітет» [1, с. 550-553]. Фундаментальні відкриття в науках про людину й суспільство, які впродовж останнього століття стали основою нової парадигми для всієї системи знань, сприяли в теорії права усвідомленню: по- перше, первинності, по відношенню до колективної правосуб'єктності - індивідуальної правосуб'єктності, джерелом якої є психофізичні властивості людини; по-друге - багаторівневості реальних суспільних відносин при можливості кожного рівня впливати на характеристики соціальної й культурної динаміки: при цьому важливим чинником забезпечення публічного порядку стає не стільки вибір одного з таких рівнів у якості привілейованого (для позитивістського підходу - це рівень публічних повноважень держави), скільки визначення правил узгодження колективних інтересів між основними історично усталеними формами організації суспільних відносин.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідження зв'язку природних характеристик і мотивацій людини з формами соціально-культурної інтеграції людських спільнот відбувалися паралельно в соціологічних і антропологічних дослідженнях: в соціології П. Сорокін виділив основні типи індивідів, зв'язавши їх певний усталений набір та співвідношення - з панівним «типом культури» [2, с. 77-79], антропологічні дослідження Б. Малиновського [3], А. Редкліфа- Брауна [4], К. Леві-Строса [5] та ін. заклали основи сучасної юридичної антропології [6]. Чергове переусвідомлення природи права оновлює вже існуючі та формує нові концепції праворозуміння: зокрема, історичний підхід продовжено в роботах Г. Бермана [7] і Д. Келлі [8]; психологічну концепцію Л. Петражиць- кого нині розвиває О. Мережко [9]. Еврістич- ними виявилися й нові концепції праворо- зуміння, зокрема: аутопоетична Г. Тюбнера [10] і комунікативна Ю. Хабермаса [11], Н. Лугмана [12] та ін. [13, 14].

Мета цієї статті - показати, що історично усталені форми організації людських колективів, кожна з яких має як спільні, так і специфічні чинники забезпечення публічного порядку, формувалися як втілення констант психофізичної природи людини шляхом легалізації типових природно-правових мотивацій індивідів, враховуючи, що останні мають виразну специфіку для «жіночого» й «чоловічого» природного права та природних прав різних вікових груп.

Виклад основного матеріалу. Колективні суб'єкти історичного процесу, узагальнено розглянуто для шести «ідеальних» форм: трьох видів елементарних колективів (родів, територіальних громад, корпорацій) і трьох «мак- ромасштабних» видів суспільств (родоплемінні суспільства, суспільства-будівничі регіональних цивілізацій і грома-дянське суспільство, що стає історичним феноменом з нового часу. Три елементарні форми різняться між собою як часом їх появи й тривалістю в історії, так і співвідношенням в них «генетичних» та «корпоративних» системотворчих чинників. Генетичні чинники діють трансісто- рично, тоді як головним змістом «пост- неолітичної» історії стало відкриття людством нових, усе більших за масштабом і складніших за організацією форм втілення корпоративних чинників. Соціальні системи обох (умовно мікро- і макро-) рівнів - є абстрактно типовими, маючи здатний «тиражуватися» принцип організації; реально, безумовно, мали місце проміжні форми та історичні й географічні відмінності [15, с. 18-19].

Первісний рід був єдиною формою компактного проживання та розселення людських спільнот по планеті від верхнього палеоліту до неолітичної революції (40-10 тис. до н.е.), а також єдиним суб'єктом «міжнародних відносин» у найширшому їх тлумаченні. За кілька десятків тисяч років соціально-правові уявлення людини, що стихійно формувалися в межах роду, багаторазово вербалізовані й переусвідомлені у міжродових зносинах, закріпилися в найбільш консервативній і спільній для всіх гілок людства складовій їхніх культурних традицій - першому воле- установленому «первісному праві родів», основним історичним здобутком якого стала стійка, закріплена на глибинних рівнях людської свідомості гармонійність природного права чоловіка й жінки, а на його основі - і загальна гармонія всіх інших аспектів родових та міжродових відносин.

Впродовж другої половини своєї історії (після неолітичної революції) людство почало інтегруватися у все складніші об'єднання - з перспективою формування глобального міжнародного правопорядку. В планетарному масштабі «право родів» домінує й надалі, але з неоліту на Середньому Сході з'явилися спеціалізовані колективи, в яких «до-неолітичний» баланс чоловічого й жіночого природного права було істотно порушено: в ранніх пастуших родах уперше в історії системно закріплюється повновладдя чоловіка, у комунах ранніх землеробів панує матріархат. З поширенням стаціонарного землеробства у формі поселень, структурованих на сімейні подвір 'я, інтеграційні процеси починають набувати трансконтинентального характеру: на основі родових відносин формуються все складніші спільноти (територіальні громади, професійні корпорації, соціальні стани, політичні союзи, регіональні цивілізації). Дві нові форми елементарних колективів організовані на іншій, ніж кровна спорідненість, основі: громади землеробів об'єднує «сусідська» солідарність, цілісність корпорації підтримують сакралі-зовані принципи передання необхідних знань і навичок. Так формується інтегроване «право громад», альтернативне «праву родів»: вперше інституціалізоване в громадах землеробів, воно отримало розвиток у корпоративному праві, яке в епоху цивілізацій стало основою права окремих станів (військової еліти, духовенства, податного стану) та права самоврядних міст-держав у їх протистоянні трансконтинентальним «варварським» рухам.

По-різному комбінуючись у різних історичних та географічних умовах, елементарні колективи утворювали макромасштабні соціальні системи - «суспільства як одиниці історичного дослідження» А. Тойнбі, який, визначивши «суспільство» як родове поняття, виділивши два його види: «примітивні суспільства» (бл. 600 в історії людства) і «суспільства - будівничі регіональних цивілізацій», яких він нарахував 21, розподіливши їх по «трьом поколінням» [16, с. 86]. У розвиток його поглядів, в історії людства можна припустити послідовне утворення трьох форм «макросуб'єктності»: «первісні (родоплемінні) суспільства»; «суспільства - будівничі регіональних цивілізацій» і «громадянське суспільство» [17, с. 17] в процесі становлення, що має перспективу стати глобальним [18].

Найбагатший історичний матеріал дає епоха утворення суспільств другого типу (далі регіональних цивілізацій), основною ознакою якої слід вважати урбанізацію, тобто об'єднання окремих родів і територіальних громад у великі міські громади з власними органами представництва й управління. Порівнюючи погляди на динаміку цивілізаційних процесів У. Мак-Ніла [19, с. 116-120] і А. Тойнбі [16, с. 270-272], можна зробити висновок, що поширення (дифузія) цивілізації як загальноісторичне явище втілювалося через формування окремих регіональних цивілізацій, в розвитку яких А. Тойнбі визначив певні типові стадії, що узагальнено утворюють діалектичну тріаду (теза-антитеза-синтез) («розвиток» - «лихоліття» - «світова держава- імперія»). Регіональні цивілізації кожного покоління утворювали спільний простір міжци- вілізаційних контактів (ойкумену), і дві перші ойкумени були зруйновні «варварськими рухами». Історична послідовність трьох ойкумен, виділена У. Мак-Нілом, показує пульсаційний характер дифузії цивілізації: регіональні цивілізації першого покоління утворили Космополітичну цивілізацію Середнього Сходу (бл. IV тис. до н.е. - бл. 12 ст. до н.е.); античні цивілізації (другого покоління) - Трансєвразійську ойкумену (8 ст. до н.е. - початок нової ери); цивілізації третього покоління - сучасну глобальну ойкумену. Регіональні цивілізації мали складну соціальну стратифікацію, втілену в закріпленні соціальних станів, ієрархія яких загалом встановилася в період мілітаризації цивілізацій першого покоління і вторгнення в їх межі варварських військових союзів на чолі з сильними кланами. Станово-кастовий, або «кастово-клановий» суспільний устрій закріпив привілеї жрецької й військової верхівки і підлеглість третього (податного) стану, в якому опинилося все вільне населення (землероби й пастухи, ремісники й торгівці); з іншого боку, в ньому домінують інтереси великих родів - як варварського походження, так і тих, що, походячи з автохтонного населення, вибороли собі високий соціальний статус в умовах піднесень і занепадів варварських режимів на руїнах завойованих регіональних цивілізацій.

У протистоянні регіональних цивілізацій і варварських рухів розвивається один із найважливіших інститутів епохи цивілізації - держава. Відомі системи класифікації держав здається слушним розглядати, взявши за основу два історично найбільш поширені типи держави, пов'язані з першою й останньою стадіями розвитку кожної з типових регіональних ци-вілізацій А. Тойнбі. До нового часу, тобто впродовж близько п'яти тисяч років історії цивілізацій, в їх межах утворювалися: самоврядні «міста-дер- жави» - на першій стадії «розвитку» і «держави- імперії» - на завершальній стадії «світової держави»; їх розділяє стадія «лихоліття» [16, с. 56]. На першій стадії регіональна цивілізація постає як спів-дружність міст-держав, що захищають і експлуатують навколишнє сільське населення. Основним об'єднуючим чинником для них є спільна культурна традиція: первинна «ситуаційна» єдність, завдяки необхідності протистояти спільним викликам, швидко зміцнюється інтенсивним торговим і культурним обміном, спільними релігійними урочистостями, союзницькими договорами, зрештою, спільною зовнішньою експансією, яка провокує нові виклики, що вимагають все міцнішої солідаризації молодого суспільства. Міста-держави мають колегіальні органи влади і власну еліту, солідарну зі своєю громадою.

Стадія «лихоліття» (яке, за А. Тойнбі, вражає кожну регіональну цивілізацію після призупинення її розвитку) може стати і часом її загибелі [16, с. 346]: на територію циві-лізації, знесиленої міжусобицями, іммігрують варварські народи, вона, практично, втрачає свою самототожність на макрорівні. Однак, через певний час, якщо її культурна спадщина збережена в пам'яті населення та в окремих осередках спротиву іммігрантам, вона відроджується оновленою в своїй «світовій державі». Світова держава - це імперія, засновником якої, зазвичай, стає «напів-варварський» народ з периферії ареалу поширення культурного впливу цивілізації на стадії її розвитку: не послаблений, в силу периферійності, міжусобицями «лихоліття», цей народ постає як ефективна військово-політична сила, правлячі клани якої «збирають землі» під свою владу. Світова держава - імперія - це велика територіальна держава з монархічною владою, жорсткою соціальною стратифікацією і сильним військом, відділеним від автохтонного населення становими привілеями, а часто й етнічним та релігійним бар'єром. Культурні надбання цивілізації відроджуються в імперії не творчістю самого населення, а під «патронатом» військово-політичної й ідео-логічної еліт, іноді зовсім чужих автохтонному населенню; в імперії цивілізація ідеалізує своє минуле, створюючи міф, який має консолідувати її населення навколо «синтетичного» імперського патріотизму. Таким чином, «світова дер- жава-імперія» в розвитку регіональної цивілізації є своєрідним підсумком тривалої боротьби осередків цивілізованості, представлених самоврядними громадами міст, - з войовничим варварським середовищем на чолі з сильними кланами. Властивість імперій відроджуватися силами нових пасіонарних народів, підтримує міф про «вічність імперії», який на тлі загальної геополітичної нестабільності сприяє її ідеалізації. Однак, імперія є не самодостатньою соціальною системою: внутрішньо нестабільна й неспроможна обходитися власними ресурсами, вона зорієнтована на постійні завоювання, що невідворотно завершується її агонією. Витрачаючи свої ресурси на війни і множачи можливі ризики, кожна імперія, зрештою, приречена на загибель.

В епоху становлення й трансформації трьох поколінь регіональних цивілізацій більш «штучне» й орієнтоване на публічний порядок, «право громад» створювало динамічну противагу «варварському» й ближчому до природного права - «праву родів». Найвідомішими історії випадками гармонійного балансу «родових» і «громадських» цінностей виявилися Афінська демократія й Римська республіка, правовий і політичний досвід яких став і спільною правовою спадщиною європейських націй, особливе місце в якій займає jus gentium, розроблене римськими преторами перегринів. Римські юристи з гордістю протиставляли свою цивілізовану громаду, що спромоглася узгодити кланові та громадські інтереси в jus civilis, - праву інших народів, в яких основою публічного порядку залишалося всевладдя сильних кланів (jus gentium буквально означає «право родів»). З засвоєнням римським суспільством елліністичної філософії, jus gentium, збагачене ідеями природного права, стало філософсько-правовою концепцією «права народів», предметом якого є спільні для всіх людей і спільнот загально-правові принципи й цінності. Так, початий іонійцями пошук гуманістичних ідеалів гармонізації природних потреб людини з публічним правопорядком було продовжено в римській, а далі в європейській правовій традиції.

За нового часу європейської історії - в процесі руйнування станових привілеїв та інститу- ціалізації нових форм соціальної активності населення (парламентаризму, виборчого права, місцевого самоврядування, правових засобів захисту прав людини і основних свобод та ін.) - відбувається становлення громадянського суспільства, політичним втіленням якого стала держава - нація. Т. Себайн і К. Торсон показали, як європейське суспільство, вдало проживши характерні для всіх регіональних суспільств стадії: розвиток і піднесення міст-держав (Італія, Північна Європа), міжусобиці «лихоліття» (італійські війни, Реформація) і утворення «світової держави» (імперія Габсбургів) - «дозріло» до нової історично унікальної стадії - геополітичного балансу національних держав, ставши орієнтиром і для народів інших сучасних цивілізації [20, с. 304]. Передумови формування держави-нації (як і громадянського суспільства) в Європі мали цілий комплекс причин, проте геополітичний баланс, що виник на межі Середньовіччя й Нового часу був, можливо, найважливішою з них: крім Священної римської імперії німецької нації (імперії Габсбургів) в Європі зростали й міцніли інші сильні територіальні монархії, утворюючи рухливу рівновагу сил, в свою чергу, забезпечену активністю податного стану майбутніх європейських націй, який, надалі, зумів підпорядкувати правлячі клани Європи моралі, праву й інституціями громадянського суспільства. Усвідомивши себе опорою абсолютних монархій, поступово - в різний час, у різних державах - податний стан виборов собі право контролювати уряд і зовнішню політику своїх держав, ставши, зрештою, реальним джерелом державного суверенітету. Якщо за станово- кланової організації суспільств правлячі клани кожної держави прагнули зробити її імперією, кидаючи підвладне їм населення на постійні війни з сусідами, то для держави-нації як виразника інтересів громадянського суспільства міжнародні відносини поступово стають не полем військових зіткнень, а простором торгівлі й співробітництва, що в свою чергу вимагає забезпечення стабільності й прогнозо- ваності, тобто міжнародного правопорядку. Коли в Європі, після більш ніж двохсот років війн за гегемонію, загалом безуспішних, баланс сил був усвідомлений як самодостатня цінність, еліти держав-націй зосередилися на забезпеченні правового врегулювання міждержавних відносин, формуючи публічне міжнародне право, в якому кожна держава постала привілейованим суб'єктом, наділеним суверенітетом. Це логічно вимагало й наступного кроку - розглядати всі суверенні держави в їхніх офіційних зносинах - як рівноправних суб'єктів міжнародного права. Принцип суверенної рівності держав як юридична основа такого порядку кілька століть усвідомлювався європейською елітою як ідеал, і лише після Другої світової війни цей принцип, як правову основу міжнародних відносин, юридично закріпив Статут ООН, що значно прискорило рух народів світу до формування громадянських суспільств і держав- націй як основи міжнародного порядку, врегульованого правом.

Висновки. Таким чином, у європейській правовій традиції з нового часу право народів було доповнено «дочірньою» концептуальною системою - міжнародним публічним правом, яке з прийняттям Статуту ООН слугувало ефективним чинником забезпечення міжна-родного правопорядку. Нині в умовах кризи міжнародного публічного права, право народів, як «материнський» масив фундаментальних правових ідей, знову набуває актуальності. Оновлене право народів має всі підстави розглядатися як трансісторична система норм, принципів і цінностей, спільних для всіх минулих і сучасних народів планети, яка органічно зв'язує «макрорівні» публічно- правових процесів різного масштабу з «мікрорів- невою» природно-правовою мотивацією індивідуальної суспільно-значимої активності. Юридичні ж завдання нового права народів мають включати: легалізовану інституціалізацію всіх усталених рівнів суб'єктності людських колективів (від родів і сусідських громад - до національних держав, регіональних цивілізацій і всього міжнародного співтовариства народів) з визначенням обсягів прав та обов'язків суб'єктів кожного рівня, а також розробку принципів і процедур гармонізації різних рівнів право- суб'єктності та процесуальних правил узгодження поточних «конфліктів інтересів», що закономірно виникатимуть у процесі «міжсуб'єкт- ного» співробітництва.

При цьому, розуміння права як свідомо узгоджених та спільно обраних норм і стратегій виявляє вирішальне значення для ефективності його дії таких показників, як достовірність інформації, освіченість, про-зорість та зрозумілість для громад дії правосуддя й законів, процедур прийняття суспільно-значимих рішень, підстав делегування повноважень публічним установам, критеріїв обрання уповноважених осіб, логістики руху фінансів та інших публічних ресурсів тощо. В цьому процесі роль одного з ключових чинників громадської безпеки має відігравати система освіти, яка з формуванням глобального інформаційного суспільства отримує нові дієві можливості соціалізації підростаючих поколінь [21].

Література

1. Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней / Дж. Реале, Д. Антисери. - Том 3. Новое время. - СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1996. - 736 с.

2. Сорокин П. А. Социальная и культурная динамика / П. А. Сорокин. - М.: Астрель, 2006. - 1176 с.

3. Малиновский Б. Научная теория культуры / Б. Малиновский. - М.: ОГИ, 2005. - 184 с.

4. Рэдклифф-Браун А. Р. Структура и функция в примитивном обществе. Очерки и лекции / А. Р. Рэдклифф-Браун; пер. с англ. - М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2001. - 304 с.

5. Леви-Строс ^.Структурная антропология / пер. с фр. В. В. Иванова. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - 512 с.

6. Рулан Н. Юридическая антропология / Н. Рулан. - М.: Норма, 1999. - 304 с.

7. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Дж. Берман; пер. с англ. - М.: Изд-во МГУ: Изд. группа ИНФРА М-НОРМА, 1998. - 624 с.

8. Келлі Д. Р. Людський вимір буття: суспільна думка в західній правовій традиції / Д. Р. Келлі. - Одеса: АО БАХВА, 2002. - 328 с.

9. Мережко О. О. Психологическая теория международного права (публичного и частного) / О. О. Мережко. - Одесса: Феникс, 2012. - 244 с.

10. Teubner G. Law as an Autopoitic Sistem. Oxford, 1993. - 384 p.

11. Habermas J. The theory of Communicative Action. Vol. 2 Lifeworld and System: A Critique of Functiopnalist Reason / Tr. T McCarthy, 1987.

12. Luhmann N. Was ist Kommunikation / Information Philosophic Marz 1987. S. 4-16 // Электронная публикация: Центр гуманитарных технологий. - 20.02.2009.

13. Марк ван Хук Право как коммуникация. - СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, ООО «Университетский издательский консорциум», 2012. - 288 с.

14. Halme-Tuomisaari Miia. Toward Lasting Anthropology of International Law / Governance, European Journal of International Law 1/2016.

15. Радзівілл О. А. Право народів від неоліту до Нового часу: монографія / О. А. Радзівілл. - У 2 т. - Т. 1. - К.: НАУ, 2017. - 512 с.

16. Тойнби А. Дж. Постижение истории / А. Дж. Тойнби. - М.: Айрес-Прес, 2004. - 640 с.

17. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн / Л. М. Бостан, С. К. Бостан. - К.: ЦУЛ, 2004. - 672 с.

18. Окинавская Хартия глобального информационного общества: прин. 22 июля 2000 г. лидерами стран G8 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.iis.ru/library/okinawa/charter.ru.html

19. Мак-Ніл В. Піднесення Заходу. Історія людського суспільства / В. Мак-Ніл. - К.: Ніка- Центр, 2002. - 1112 с.

20. Себайн Джордж Г. Історія політичної думки / Джордж Г. Сейбан, Томас Л. Торсон; пер. з англ. - К.: Основи, 1997. - 838 с.

21. Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства - головна задача нового тисячоліття» від 12 грудня 2003 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua

References

1. Reale Dzh., Antiseri D. Zapadnaya filosofiya ot istokov do nashih dney. Tom 3. Novoe vremya. - TOO TK «Petropolis», 1996. - 736 s.

2. Sorokin P. A. Sotsialnaya i kulturnaya dina- mika. - M.: Astrel, 2006. - 1176 s.

3. Malinovskiy B. Nauchnaya teoriya kulturyi. - M.: OGI, 2005. - 184 s.

4. Redkliff-Braun A. R. Struktura i funktsiya v primitivnom obschestve. Ocherki i lektsii. Per. s angl. - M.: Izdatelskaya firma «Vostochnaya literatura» RAN, 2001. - 304 s.

5. Levi-Stros K. Strukturnaya antropologiya / per. s fr. Vyach. Vs. Ivanova. - M.: Izd-vo EKSMO-Press, 2001. - 512 s.

6. Rulan N. Yuridicheskaya anropolgiya. - M.: Norma, 1999. - 304 s.

7. Berman G. Dzh. Zapadnaya traditsiya prava: epoha formirovaniya / per. s angl. - M.: Izd-vo MGU: Izdatelskaya gruppa INFRA M-NORMA, 1998. - 624 s.

8. Kelli D. R. Lyudskiy vimir buttya: suspilna dumka v zahidniy pravoviy traditsiyi. - Odesa: AO BAHVA, 2002. - 328 s

9. Merezhko O. O. Psihologicheskaya teoriya mezhdunarodnogo prava (publichnogo i chastnogo). - Odessa: Feniks, 2012. - 244 s.

10. Teubner G. Law as an Autopoitic Sistem. Oxford, 1993. - 384 p.

11. Habermas J. The theory of Communicative Action. Vol. 2 Lifeworld and System: A Critique of Functiopnalist Reason / Tr. T McCarthy, 1987.

12. Luhmann N. Was ist Kommunikation/Information Philosophic Marz 1987. S. 4-16. // Электронная публикация: Центр гуманитарных технологий. - 20.02.2009.

13. Mark van Huk. Pravo kak kommunikatsiya. - Spb: Izd. dom S.-Peterb. gos. un-ta, OOO «Uni- versitetskiy izdatelskiy konsortsium», 2012. - 288 s.

14. Halme-Tuomisaari Miia. Toward Lasting Anthropology of International Law / Governance, European Journal of International Law 1/2016.

15. Radzivill O. A. Pravo narodiv vid neolitu do Novogo chasu: monografiya / O. A. Radzivill. - U 2 t. - T. 1. - K.: NAU, 2017. - 512 s.

16. Toynbi A. Dzh. Postizhenie istorii. - M.: Ayres-Pres, 2004. - 640 s.

17. Bostan L. M., Bostan S. K. Istoriya derzhavi i prava zarubizhnih krayin. - K.: Tsentr navch. literaturi, 2004. - 672 s.

18. Okinavskaya Hartiya globalnogo informa- tsionnogo obschestva: prin. 22 iyulya 2000 g. liderami stran G8 //www.iis.ru/library/ okinawa/ charter.ru.html

19. Mak-Nil V. Pidnesennya Zahodu. Istoriya lyudskogo suspilstva. - K.: Nika-Tsentr, 2002. - 1112 s.

20. Sebayn Dzhordzh G., Torson Tomas L. Istoriya politichnoyi dumki / per. z angl. - K.: Osnovi, 1997. - 838 s.

21. Deklaratsiya printsipiv «Pobudova Informatsiynogo suspilstva - golovna zadacha novogo tisyacholittya» vid 12 grudnya 2003 r. // http://portal.rada.gov.ua

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Цивільне правове регулювання суспільних відносин. Сторони цивільно-правових відносин. Спори між учасниками цивільних відносин. Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів.

    доклад [9,6 K], добавлен 15.11.2002

  • Різні точки зору вчених на поняття, роль й місце державних управлінських послуг у механізмі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Міжнародний досвід та нормативно-правове регулювання адміністративних послуг, їх класифікація.

    курсовая работа [52,1 K], добавлен 30.07.2011

  • Поняття та система торгового права. Правове регулювання торгівлі. Форми товаропостачання оптових та роздрібних торгівельних організацій та індивідуальних підприємців. Правове регулювання торгівельного обслуговування населення. Поняття "культура торгів".

    реферат [25,6 K], добавлен 20.06.2009

  • Аналіз природи відносин економічної конкуренції як різновиду суспільних відносин з різних наукових позицій. Законодавчі акти і норми права, що спрямовані на захист, підтримку та розвиток конкурентних відносин, на запобігання порушенням в даній сфері.

    реферат [8,1 K], добавлен 27.03.2014

  • Аналіз інвестиційних відносин як об’єктів фінансово-правового регулювання. Дослідження об’єкту фінансової діяльності держави в інвестиційній сфері. Особливості формування суспільних відносин із розпорядження коштами на користь державних інвестицій.

    статья [23,3 K], добавлен 17.08.2017

  • Поняття дії права і правового впливу. Підходи до визначення правового регулювання. Його ознаки та рівні. Взаємодія правового впливу і правового регулювання. Інформаційна і ціннісно-мотиваційна дія права. Поняття правового регулювання суспільних відносин.

    лекция [24,9 K], добавлен 15.03.2010

  • Історико-правове дослідження розвитку адміністративного права. Вивчення внутрішнього розвитку форм управління, організації системи державного управління, розвитку норм, і в цілому, адміністративного права як науки, на працях видатних російських істориків.

    реферат [19,0 K], добавлен 12.12.2010

  • Виникнення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин. Законодавча база: Конвенції і Рекомендації Міжнародної організації праці, нормативно-правові акти України. Система договірного регулювання соціально-трудових відносин в Україні.

    курсовая работа [84,6 K], добавлен 09.04.2009

  • Поняття та ознаки держави - правової, суверенної, територіальної, політичної організації суспільства, що має спеціальний апарат влади. Аналіз історичних форм державності: рабовласницькі, феодальні, сучасні. Забезпечення і захист природних прав людини.

    реферат [27,4 K], добавлен 22.01.2010

  • Загальні положення про регулювання земельних відносин в Україні. Предметом регулювання земельного права виступають вольові суспільні відносини, об'єкт яких - земля. Регулювання земельних відносин. Земельне законодавство і регулювання земельних відносин.

    реферат [19,2 K], добавлен 09.03.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.