Приховування як форма протидії розслідуванню незаконного переправлення осіб через державний кордон України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приховування як форма протидії розслідуванню незаконного переправлення осіб через державний кордон України

Андрій Сорока

кандидат юридичних наук, доцент

У статті розкриваються сутність, зміст та способи приховування злочинної діяльності на прикладі незаконного переправлення осіб через державний кордон. Досліджена природа приховування злочинів, як закономірності злочинної діяльності у силу об'єктивних і суб'єктивних факторів, а також його значення для розкриття та розслідування злочинів

Ключові слова: злочинна діяльність, криміналістика, протидія, приховування, розслідування, незаконне переправлення осіб через державний кордон.

В статье раскрываются сущность, содержание и способы сокрытия преступной деятельности на примере незаконного перемещения лиц через государственную границу. Исследована природа сокрытия преступлений, как закономерности преступной деятельности в силу объективных и субъективных факторов, а также его значение для раскрытия и расследования преступлений.

Ключевые слова: преступная деятельность, криминалистика, противодействие, сокрытие, расследование, незаконное перемещение лиц через государственную границу.

The article deals with the essence, content and ways of criminal activities concealment as exemplified by people smuggling across the state border. The article covers the nature of crimes concealment as a regularity of criminal activity by virtue of objective and subjective factors, as well as its importance to detect and investigate crimes.

A crime concealment must be determined as an activity or an element of criminal activity which is a system of objective and subjective reality factors that are generated through all stages of crime commissioning, its investigation and hearing, the implementation of which is aimed at obstructing the establishment of objective truth in proceedings to avoid criminal liability by destruction, falsification or masking traces of the crime, criminals and their carriers. Activity in this case includes both the active form of human behaviouri.e.act of commission, and passive i.e. inactivity.

It has been established that concealmentas a form of counteracting detection and investigation is always intentional actions aimed at cover-up, destruction, masking, falsification of the crime evidences, criminals and their carriers and such actions are usually carried out during or immediately after the crime. Each of the above mentioned actions is inherent to counteracting detection and investigation of people smuggling across the state border in specific forms.

It is considered that in order to provide recommendations in the sphere of criminality's aimed at eliminating (or neutralizing) crime investigation counteraction it is necessary to determine and understand other forms and methods of counteraction crime investigation, which is believed to be a promising direction for further research of these issues.

Key words: criminal activity, criminology, counteraction, concealment, investigation, people smuggling across the state border.

Постановка проблеми у загальному вигляді. У структурі окремої криміналістичної методики, як певний елемент, повинні виокремлюватися заходи щодо усунення протидії розслідуванню злочинів. Саме така постановка проблеми є справедливою, оскільки розслідування будь-якого злочину передбачає необхідність адекватного реагування на таку протидію. Форми протидії розслідуванню обираються залежно від обставин. Це пов'язано з кримінальною ситуацією, що склалася, видом злочинної діяльності, встановленням або невстановленням конкретних обставин злочинної події, узяттям певних осіб під варту тощо [1, с. 25].

Проблема протидії розслідуванню злочинів існує стільки, скільки існує людська спільнота. Неправдиві покази, самообмова, інсценування, неправдиве алібі, знищення слідів, маскування, фальсифікація тощо були відомі суспільству в усі часи. А тому, криміналістика і почала займатися проблемами розробки питання перешкоджання розслідуванню злочинів з метою вироблення ефективних способів і методів його нейтралізації.

На теперішній час протидія розслідуванню є своєрідним видом соціальної діяльності, яка за загальним правилом являє собою систему навмисних, цілеспрямованих дій по перешкоджанню повному, всебічному та об'єктивному розкриттю і розслідуванню злочинів. Основними формами протидії розслідуванню є: приховування слідів злочину і злочинців; приховування й знищення інформації, яка має доказове значення; вплив на учасників кримінального провадження (погрози, підкуп, шантаж та ін.); втручання у діяльність органів розслідування тощо [2, с. 17].

Не оминула проблема протидії розслідуванню і злочин відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 332 Кримінального кодексу України (Незаконне переправлення осіб через державний кордон України). Вбачається, що з метою вироблення типових рекомендацій, спрямованих на усунення або нейтралізацію протидії розкриттю та розслідуванню є саме визначення найбільш типових способів приховування як форми протидії розкриттю та розслідуванню злочину даного виду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Дослідженню питань пов'язаних із проблемами приховування злочинної діяльності та протидії розкриттю і розслідуванню злочинів, у різні часи присвятили свої праці такі відомі вчені-криміналісти як: Бахін В. П., Бєлкін Р. С., Лавров В. П., Лисиченко В. К., Лузгін І. М., Карагодін В. М., Коновалова В. О., Олександренко О. В., Кузьмічов В. С., Ратінов А. Р., Трухачов В. В., Шепітько В. Ю., Шехавцов Р. М., Щур Б. В. та ін.

Окремі організаційно-тактичні завдання з нейтралізації протидії розкриттю незаконного переправлення осіб через державний кордон України були розглянуті у колективній монографії Санічина О. С., Похіли І. Б. та Притули А. М. «Методика розкриття незаконного переправлення осіб через державний кордон України (криміналістичні та оперативно-розшукові аспекти)» [3], однак доволі поверхнево, в загальному вигляді і без конкретизації по даній категорії кримінальних проваджень. При чому питання приховування як форми протидії розкриттю і розслідуванню злочину даного виду взагалі не піднімалось.

Цілком зрозуміло, що на теперішній час, для подолання протидії розслідуванню необхідний пошук нових способів та методів. Системі протидії слід протиставити адекватну систему засобів боротьби з нею. Однак, незважаючи на те, що дослідження протидії розслідуванню злочинів з метою вироблення відповідних контраргументів привертало до себе увагу багатьох науковців, все ж таки залишились поза увагою та потребують акцентованого вивчення положення щодо розгляду приховування злочину, як елементу або закономірності злочинної діяльності, а також способів приховування як форми протидії розслідуванню незаконного переправлення осіб через державний кордон.

Постановка завдання. Саме недостатність наукових досліджень проблем протидії розслідуванню незаконного переправлення осіб через державний кордон зокрема, засобів їх подолання та існуючі у зв'язку із цим потреби слідчої практики обумовили необхідність опрацювання заданої тематики.

Метою написання даної статті є розкриття приховування як форми протидії розслідуванню незаконного переправлення осіб через державний кордон для відпрацювання найбільш ефективних механізмів нейтралізації негативних обставин.

Для досягнення мети дослідження ставляться на вирішення наступні завдання: розкрити сутність і зміст приховування злочину, а також визначити способи приховування у механізмі злочинної діяльності з незаконного переправлення осіб через державний кордон.

Виклад основного матеріалу дослідження. Перший етап дослідження приховування злочинної діяльності виник у період становлення криміналістики як науки, а також на початковому етапі розвитку криміналістики радянського періоду. Спочатку криміналісти виявляли способи маскування, обміну інформацією методами злочинного сленгу і таємних знаків у злочинному середовищі, прийоми злочинців при зміні зовнішності, дачу ними неправдивих показань, симуляцію хвороб і недомагань з метою забезпечення алібі та звільнення від кримінальної відповідальності. Цей напрямок дослідження приховування злочинів розвивається і на сучасному етапі розвитку криміналістики в Україні та світі.

Криміналістика, розвиваючи науково-технічний напрямок дослідження слідів злочину, розробила доволі потужний арсенал засобів для виявлення приховування злочинів, для виявлення та отримання інформації про механізм злочинної діяльності та злочинців. Поряд із цим, з'являються елементи тактики виявлення приховування злочинів шляхом проведення допиту, одночасного допиту двох і більше раніше допитаних осіб, огляду місця події, слідчого експерименту тощо.

Як відмітив Трухачов В. В. дослідження приховування злочинів розвивається по двох напрямах: 1) розвиток загальнотеоретичних, концептуальних основ теорії приховування злочинів; 2) дослідження окремих способів приховування злочинів [4, с. 5].

Найбільш повне уявлення щодо цієї криміналістичної категорії можна отримати через з'ясування її сутності, як найбільш загальної форми, яка відображає її сутнісний, найбільш повторюваний зв'язок у системі кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин. На наш погляд, сучасні розробки теорії приховування злочинів дозволяють вважати, що приховування є закономірністю в системі кримінально-правових та кримінально-процесуальних відносин.

Загальновизнаним є поняття приховування злочинів, дане Бєлкіним Р. С., який визначив зміст приховування через його способи, як діяльності (елемент злочинної діяльності), яка направлена на перешкоджання розслідуванню злочинів шляхом приховування, знищення, маскування або фальсифікації слідів злочину, злочинців та їх носіїв [5, с. 217].

Сутність приховування, як кримінального або криміналістичного явища можна зрозуміти через розкриття його змісту і цілей, які досягаються в результаті приховування злочину.

Вбачається, що при визначенні сутності приховування злочину необхідно виходити з його етимологічного значення, де приховування визначається як: «Ховати кого-, що-небудь від когось, укривати якийсь час» [6, с. 1084]. При цьому, слід виходити з того, що вчинення злочинного діяння таємно, є сутнісною формою приховування, найбільш загальним наскрізним сутнісним зв'язком, який поєднує усі етапи злочину.

Як зазначає Лисиченко В. К. та Шехавцов Р. М. зазвичай приховування злочину або розглядається як складова частина системи, що іменується способом злочину, поряд із його готуванням і вчиненням, або виходячи із відносної самостійності цих складових протиправної діяльності злочинця, описується у виді відокремлених елементів механізму вчинення й приховування злочину [7, с. 70].

Визначення сутності (форми) приховування через його зміст та цілі також вбачається методологічно правильним, але це менш загальна форма вираження, яка відображає внутрішню, змістовну форму приховування в рамках окремого злочину. Недоліком такого підходу є те, що воно не відображає загального зв'язку, який взаємопов'язує усі етапи вчинення, розкриття, розслідування та судового розгляду кримінального правопорушення, і що саме головне, не відображає сутності правовідносин, які визначають стан взаємозв'язку (стосунків) злочинця із суспільством. На наш погляд, приховування є правовою категорією, оскільки удосконалення прийомів приховування злочину можуть бути суттєвою рисою способу вчинення злочину, або свідчить про умисний характер злочину, а це впливає на ступінь вини та покарання. А такі способи приховування, як дача неправдивих показів, примушування до дачі неправдивих показів, самообмова та інші є самостійною формою приховування злочину, на що вказує Корноухов В. Є. у своєму означенні приховування [8, с. 190].

Таким чином, сутність приховування як кримінально-правового явища полягає в приховуванні від суспільства підготовки і вчинення кримінального правопорушення, а з моменту розкриття злочину приховування набуває форму (стан) кримінально-процесуальних відносин та реалізується через різні способи протидії розслідуванню. Приховування, особливо до етапу розкриття та розслідування злочинного діяння, по змісту полягає у діях чи бездіяльності з приховування злочину. Приховування ж, як правовідносини, є триваючим явищем між суб'єктом вчинення злочину та суспільством і триває до закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. У відношенні інших осіб виступає окремим видом кримінально-правових відносин, яке по тяжким та особливо тяжким злочинам (ст. 396 КК України - приховування злочину) [9] може приймати самостійну форму злочину.

У зв'язку із чим, на наш погляд, необхідно розрізняти приховування як зовнішню сутнісну його форму, закономірність злочинної діяльності, як соціального явища, яке пронизує усі етапи вчинення злочину, його розслідування та судовий розгляд, як особливу форму правовідносин у сфері кримінального судочинства, яка відображає відносини з приховування злочину від суспільства і конкретно від органів розслідування та суду. Зі змістовної точки зору приховування розкриває взаємозв'язок мети та змісту дій з приховування злочинного діяння.

На наш погляд, системоутворюючою категорією в приховуванні злочину є не злочинна діяльність, як стверджує Трухачов В. В. [4, с. 54], а дія з приховування злочинного діяння.

Різній категорії злочинів і конкретній слідчій ситуації притаманний свій особливий вид змістовної сторони приховування. Тому спроба визначити змістовну сторону приховування злочину, тільки як злочинну діяльність на наш погляд, не продуктивна.

Вбачається, що приховування в теорії розглядається однобічно, тільки як дія або деяка системна злочинна діяльність. Тим самим підкреслюється її умисний, суб'єктивний характер. Це правильний підхід, але однобічний, який враховує тільки суб'єктивну сторону злочину. Однак у криміналістиці, у при розгляді тактики огляду місця події, слідчого експерименту, освідування, пред'явлення для впізнання, загальновизнаною є дія об'єктивних факторів: природних, діяльність людини, по незнанню або в силу ділової активності знищуючого сліди злочину (прибирання), чи активність тварин по знищенню, наприклад, об'їдання трупа. Освідування також вимагає своєчасного проведення в силу загоювання слідів тілесних ушкоджень, зникнення ідеальних слідів характерно при таких слідчих (розшукових) діях як пред'явлення для впізнання та допит.

Необхідно зазначити, що при дослідженні природи приховування злочину, як соціального явища, злочин часто сприймається, як явище в минулому, є неочевидним і сліди в такому разі, як привило, не видимі. Визначену їх сукупність криміналісти вивчили, навчились виявляти, фіксувати, досліджувати, ідентифікувати та реєструвати.

Поряд із цим, злочин може бути прихованим у силу умов неочевидності його підготовки та вчинення, тобто відсутність свідків і слідів. Свідки можуть бути відсутні на момент учинення злочину, а у випадку їх наявності - можуть самоусунутися від передачі криміналістичної інформації. Завдяки чому фактор неочевидності є соціальним фактором приховування злочинів. злочинний переправлення державний кордон

Значна частина латентних злочинів, по яким як застосовуються так і не застосовуються прийоми та способи приховування, але в силу неочевидності (реальної відсутності свідків події або ж в силу їх небажання співпрацювати з органами розслідування), а також дії об'єктивних природних факторів закономірність приховування діє найбільш «антисоціально» тому злочини залишаються нерозкритими. Звідси і витікає важливий методологічний висновок про те, що злочин може бути і прихованим і у випадках невикористання прийомів і способів приховування, а в силу дії природних і соціальних факторів (неочевидність).

Як наслідок, приховування злочинів у широкому значенні далеко не завжди залежить від волі злочинця, а об'єктивно визначається самою природою взаємозв'язку злочинця з навколишнім середовищем та суспільством, розвитком криміналістичної техніки, тактики і методики розслідування злочинів. Очевидно, що при розгляді природи приховування необхідно виділяти не тільки активні суб'єктивні дії, злочинну діяльність суб'єктів злочину по забезпеченню таємного характеру злочинного діяння, але і об'єктивні (природні і соціальні) форми і фактори приховування злочинів. Облік цих об'єктивних факторів при з'ясуванні природи приховування злочину, його головного сутнісного зв'язку, а з іншого боку, при розробці техніко- криміналістичних напрямів і технологій виявлення слідів злочину, відпрацюванні тактики і методики розслідування злочинів є обов'язковим.

На наш погляд, приховування є закономірністю злочину, як найбільш часто повторюємий сутнісний зв'язок, який полягає у забезпеченні таємного характеру злочину, як взаємозв'язок об'єктивних (природних) і суб'єктивних факторів на всіх етапах вчинення, розкриття, розслідування злочину та його судового розгляду. І не дарма, у зв'язку із цим, Лисиченко В. К. та Шехавцов Р. М. відносить приховування злочину до однієї із форм протидії класифікуючи її стосовно події злочину та етапів його розслідування [7, с. 45].

Як правильно зазначає Чесакова М. С. вказаній формі протидії розкриттю і розслідуванню злочинів було привчено дійсно багато досліджень. Класифікація представлена багатьма науковцями, але загальноприйнятної у криміналістиці так і немає, відсутньою є також єдність думок і підходів з приводу підстав класифікації [10, с. 143].

Спробуємо розглянути більш детально приховування у системі злочинної діяльності із незаконного переправлення осіб через державний кордон. Враховуючи, що приховування це завжди умисні дії, спрямовані на утаювання, знищення, маскування, фальсифікацію слідів злочину, злочинця або їх носіїв і здійснювані як правило під час або безпосередньо після вчинення злочину, необхідно зазначити, що кожна із названих дій притаманна для діяльності із протидії розкриттю та розслідуванню незаконного переправлення осіб через державний кордон.

Механізм вчинення незаконного переправлення осіб через державний кордон як правило включає у себе дії з підготовки до вчинення даного злочину, яка здійснюється завчасно, безпосереднього вчинення злочину та виконання заходів з приховування.

Підготовчі дії зазвичай маскуються та приховуються, про дійсні наміри і дії мають відомості лише обмежене коло осіб. Досить часто навіть самі незаконні мігранти не знають дати, місця та часу їхнього переправлення через державний кордон. Зв'язок між учасниками злочинної групи, як правило, здійснюється по засобам мобільного зв'язку із одноразовим використанням sim-карт.

Для забезпечення раптовості незаконного переправлення характерним елементом підготовки є накопичення (акумулювання незаконних мігрантів) поблизу державного кордону у закинутих безгосподарних приміщеннях, особистому володіння громадян тощо. Даним особам забороняється виходити з приміщень до моменту переправлення.

Найбільший ступінь прихованості притаманний діям злочинців і при безпосередньому незаконному переправленні осіб через державний кордон. Зазвичай для цього вибирається нічний час (як правило з 00.00 до 04.00), погані погодні умови (дощ, сніг, туман), важкодоступні ділянки місцевості або ділянки державного кордону, які менш за все контролюються, якщо мова йде про незаконне переправлення через так звану «зелену» ділянку державного кордону або схованки у конструктивних порожнинах транспортних засобах, якщо мова йде про незаконне переправлення у пунктах пропуску через державний кордон з приховуванням від прикордонного контролю [11, с. 120].

Для приховування ознак зовнішності злочинці часто використовують щлем-маски балаклави, для унеможливлення їх затримання і при цьому здійснення контролю за рухом групи знаходяться на певній відстані від незаконних мігрантів, використовують завчасно підготовлені пролази у загороджувальному паркані, які потім швидко заробляються.

Досить часто злочинці вдаються також і до маскування матеріальних слідів злочину і застосування хитрощів. Так, сліди ніг можуть замітатися, ділянки контрольно-слідової смуги перепрофілюватися. Матеріально-фіксовані відображення можуть фальсифікуватися під сліди тварин, сліди звернуті носками у зворотному напрямі тощо. Подолання контрольно-слідової смуги може здійснюватись із застосуванням хитрощів, таких як перекочування, проходження слід у слід, застосування різних підручних засобів (дощок, гілок т.п.), які маскують сліди або унеможливлюють їх утворення.

Особливим способом приховування незаконного переправлення є опосередкований вплив злочинців на осіб, яких переправляють через державний кордон. Так, незаконні мігранти завчасно інструктуються по умовам та правилам поведінки у разі їхнього затримання (покривання злочинців, у обмін на повторні спроби їх незаконного переправлення, дача завідомо неправдивих показань або взагалі відмови від дачі показів тощо).

Комбінованим способом приховування можна вважати також і неправдиве алібі тобто створення злочинцем неправильного уявлення про своє перебування в момент, який цікавить слідство, в іншому місці або при виконанні інших завдань (збирання дикоросів, дров, соку, смоли, вирубки лісу тощо).

Висновки дослідження перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Вважаємо, що, приховування злочину потрібно визначати як діяльність або елемент злочинної діяльності, що становить собою систему об'єктивних і суб'єктивних факторів дійсності, що формуються на усіх стадіях вчинення злочину, його розслідування та судового розгляду, реалізація якої спрямована на перешкоджання встановлення об'єктивної істини у провадженні з метою уникнення кримінальної відповідальності шляхом знищення, маскування чи фальсифікації слідів злочину, злочинців і їх носіїв. Діяльність у цьому випадку охоплює не лише активну форму людської поведінки - дію, а й пасивну - бездіяльність.

Нами встановлено, що приховування як форма протидії розкриттю та розслідуванню це завжди умисні дії, спрямовані на утаювання, знищення, маскування, фальсифікацію слідів злочину, злочинця або їх носіїв і здійснювані як правило під час або безпосередньо після вчинення злочину. Кожна із вище зазначених дій притаманна для протидії розкриттю та розслідуванню незаконного переправлення осіб через державний кордон у специфічних проявах.

Вбачається, що з метою надання криміналістичних рекомендацій, спрямованих на усунення (або нейтралізацію) протидії розслідуванню злочинів необхідним є визначення та розуміння інших форм і способів протидії розслідуванню даного злочину, що і вважаємо перспективним напрямом подальших наукових досліджень окреслених питань.

Список використаної літератури

1. Щур Б. В. Тактика нейтралізації протидії розслідуванню злочинів, вчинених організованими групами: [монографія] / Б. В. Щур / за ред. В. Ю. Шепітька. - Х. : Гриф, 2005. - 176 с.

2. Олександренко О. В. Криміналістичні проблеми подолання протидії розслідуванню : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно- розшукова діяльність» / О. В. Александренко. - Харків, 2004. - 22 с.

3. Саінчин А. С., Похіла І. Б., Притула А. М. Методика розкриття незаконного переправлення осіб через державний кордон України (криміналістичні та оперативно- розшукові аспекти) : Монографія. - О. : Фенікс, 2008. - 368 с.

4. Трухачёв В. В. Криминалистический анализ сокрытия преступной деятельности / Трухачёв В. В. Воронеж: Изд-во Воронежского гос. университета,- 224 с.

5. Белкин Р. С. Криминалистика : проблемы, тенденции, перспективы: от теории к практике / Белкин Р. С. - М. : Юрид, лит., 1988. - 302 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] : Близько 170000 сл. та словосполучень / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: Перун, - 1440 с.

7. Лисиченко В. К., Шехавцов Р. М. Форми та способи протидії розслідуванню злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями : Науково- практичний посібник / Лисиченко В. К., Шехавцов Р. М. - К. : Атіка, 2009. - 220 с.

8. Корноухов В. Е. Курс криминалистики. Общая часть / Отв. ред. В. Е. Корноухов. - М. : Юристь, 2000. - 784 с.

9. Кримінальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 6 вересня 2011 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К. : ПАЛИВОДА А.В., 2011. - 216 с. - (Кодекси України).

10. Чесакова М. С. Форми і способи протидії розслідуванню злочинів: підходи до їх класифікації / М. С. Чесакова // Право.иа. - 2015. - № 1. - С. 139-145.

11. Кримінально-процесуальна діяльність органів охорони державного кордону : навчальний посібник / О. В. Андрушко, А. З. Сорока, Л. Ю. Капітанчук, В. Ю. Мазур. - Хмельницький : Видавництво НАДПСУ, 2015. - 264 с.

Размещено на Allbest.ru