Судоустрій та кримінальні процесуальні аспекти протидії корупції в Україні

Звичайно, викладений аналіз нормативної технології прийняття КПР у кримінальному провадженні є фрагментарним та не претендує на вичерпне охоплення всіх корупційних ризиків чинного кримінального процесуального законодавства України в цій площині. Тож перспективним є продовження наукових пошуків у цьому напрямі для вдосконалення нормативної регламентації кримінальної процесуальної діяльності та усунення прогалин КПК України, що можуть стати підставою для здійснення різноманітних корупційних практик недобросовісним правозастосувачем.

Одним з антикорупційних стандартів кримінального процесуального законодавства України, як було зазначено вище, є наявність дієвих механізмів оскарження рішень, дій та бездіяльності органів та суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження. Адже можливість перегляду прийнятого рішення, ініційованого заінтересованою особою, спонукає суб'єкта, уповноваженого приймати таке рішення, належно його мотивувати, указуючи фактичні та правові мотиви, що наочно демонструють його правильність. Відповідно усвідомлення правозастосовником остаточності ухваленого ним рішення в низці випадків є фактором, що послаблює його вимогливість до якості такого рішення, а за наявності корупційної складової в мотивації його прийняття - сприяє вчиненню корупційного правопорушення.

Під час досудового розслідування таким механізмом протидії корупції й захисту прав і законних інтересів учасників кримінальних процесуальних відносин є порядок оскарження й розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого й прокурора, а також оскарження ухвал слідчого судді, постановлених під час здійснення судового контролю. Аналіз чинного законодавства України в частині встановлення порядку цього напряму судового контролю дозволяє дійти висновку про потребу його удосконалення, оскільки окремі його положення є суперечливими або мають місце прогалини правового регулювання чи наявні правові конструкції, нечітке нормативне формулювання яких дає підгрунтя для неоднакового тлумачення й формування різної практики, а відтак - простору дискреції там, де його не повинно бути.

Проте перш ніж навести конкретні приклади, уважаємо за доцільне звернутися до положення ст. 2 КАСУ, відповідно до якої в справах щодо оскарження рішень чи дій суб'єктів владних повноважень суди перевіряють чи прийняті (учинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою воно надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (учинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи й цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. На наш погляд, упровадження зазначених алгоритмів щодо перевірки слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого й прокурора може зменшити (обмежити) корупційні ризики під час досудового розслідування злочинів.

Відповідно до ст. 309 КПК України, що визначає предмет оскарження в апеляційному порядку при здійсненні судово-контрольної діяльності під час досудового розслідування, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені лише ті ухвали слідчого судді, які зазначені у визначеному переліку. Стосовно запобіжних заходів оскарженню підлягають лише ті ухвали слідчих суддів, які стосуються вирішення питання щодо обрання або продовження строку запобіжних заходів, пов'язаних з позбавленням свободи підозрюваного (тримання під вартою; домашній арешт). Ухвали слідчих суддів щодо обрання інших запобіжних заходів оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування не підлягають.

Отже, якщо слідчий суддя обирає заставу як запобіжний захід, то така його ухвала не підлягає апеляційному оскарженню. Що ж стосується обрання застави як альтернативи триманню під вартою, то через недосконалість правової конструкції це питання неоднозначно вирішується на практиці, а тому й є вельми актуальним для наукового аналізу. Так, згідно з порядком, установленим КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК, крім кримінальних проваджень щодо злочину, учиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої в цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею (ч. 3, 4 ст. 183 КПК України).

Отже, ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має комплексний зміст і, по суті, включає два рішення - перше з них безпосередньо стосується вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; друге - щодо визначення розміру застави, достатньої, на думку слідчого судді, для забезпечення виконання процесуальних обов'язків підозрюваного (або, з огляду на наявність обставин, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України, про незастосування застави як можливої альтернативи триманню під вартою).

Остання теза має принциповий характер для розв'язання питання щодо можливості оскарження ухвали слідчого судді про застосування тримання під вартою в частині визначення слідчим суддею розміру застави. Узагальнення судової практики в цих кримінальних провадженнях дає підстави констатувати її неоднаковість і наявність протилежних підходів суддів до вирішення вказаного питання. В одних випадках судді відмовляють у відкритті провадження по такій апеляційній скарзі, в інших - розглядають її по суті та приймають відповідне рішення. Видається, що такій ситуації, як було зазначено вище, сприяє недостатньо чітке формулювання положення, що визначає предмет оскарження в цьому випадку.

Якщо виходити з того, що вказане рішення слідчого судді не підлягає оскарженню в частині визначення розміру застави (адже, зважаючи на зміст статті 309 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді застави не є предметом оскарження під час досудового розслідування), відсутніми в такому разі є й антикорупційні чинники кримінального процесуального законодавства. У разі наявності в слідчого судді корупційної мотивації його рішення в частині визначення розміру застави або відмови від її застосування є остаточним, незважаючи на те, що воно може бути шкідливим для самого кримінального провадження й унеможливлювати вирішення його завдань, передбачених статтею 2 КПК України.

Повертаючись до вищезазначеної тези щодо наявності в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою двох різних процесуальних рішень, уважаємо за потрібне визнати правильною практику тих судів, які розглядають апеляції на ці ухвали в частині, що стосується визначеного слідчим суддею розміру застави. При цьому слід підкреслити, що в таких випадках апеляційному оскарженню підлягає не ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, а саме ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в частині визначеного розміру застави. У зв'язку з цим цілком доречною видається аналогія з оскарженням вироку суду в частині окремих рішень суду, які в ньому містяться (вирішення цивільного позову чи долі речових доказів; призначення покарання тощо).

Як зазначалося вище, за наявності обставин, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави. Хоча незастосування застави в цих випадках є правом, а не обов'язком судді, проте в конкретному кримінальному провадженні, ураховуючи мету та підстави застосування запобіжного заходу, доведення ризиків, що дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, визначення застави як альтернативи триманню під вартою може бути необгрунтованим та неефективним (тобто, не забезпечувати мету застосування запобіжного заходу, а відтак вирішення завдань кримінального провадження). За таких обставин прокурор повинен мати право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в частині визначення застави й просити апеляційний суд скасувати ухвалу слідчого судді в цій частині й застосувати вказаний запобіжний захід без визначення застави. Якщо на момент розгляду апеляції застава вже була внесена, апеляційний суд у випадку задоволення апеляції прокурора має прийняти рішення про повернення застави заставодавцеві.

На окрему увагу в контексті розгляду механізму оскарження як антикорупційного стандарту кримінального процесуального законодавства України заслуговує й питання оскарження проміжних рішень суду першої інстанції, функціональне призначення яких полягає у створенні належних умов для здійснення правосуддя. Зокрема, до таких процесуальних рішень суду першої інстанції належить рішення про застосування, зміну чи скасування запобіжних заходів, які можуть бути прийняті в підготовчому провадженні або під час судового розгляду. Утім апеляційному оскарженню відповідно до чинного законодавства вони не підлягають, що також заслуговує на критичну оцінку, адже механізм оскарження процесуальних рішень у кримінальному провадженні, крім вираженого правозахисного аспекту, відіграє важливе антикорупційне значення, оскільки мінімізує можливість зловживань при прийнятті процесуальних рішень, забезпечує їх перегляд та відповідність вимогам закону.

Зважаючи на це, уважаємо, що кримінальне процесуальне законодавство України має чітко визначати предмет, підстави та порядок оскарження процесуальних рішень на всіх етапах кримінального провадження. Виняток складає рішення про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Згідно з чинним КПК (ст. 214) це рішення не оформлюється процесуальним актом. Формалізація зазначеного рішення в окремому процесуальному документі й надання права заінтересованим особам оскаржувати його несе в собі загрозу виникнення корупційних ризиків. Стверджуючи це, ми виходимо з такого.

Рішення про внесення відомостей до ЄРДР можна розглядати з двох позицій. (1) Якщо це рішення приймають на підставі лише отриманої інформації (відомостей), то воно є суто технічним, а не процесуальним, і спрямоване в майбутнє для перевірки інформації через досудове розслідування. У такому разі відсутні результати попередньої процесуальної діяльності, а тому оскаржувати по суті нема чого. (2) Якщо внесення відомостей до ЄРДР розглядати як рішення за результатами дослідчої перевірки первинних відомостей про кримінальне правопорушення, то воно є кримінальним процесуальним рішенням, а тому є предмет для оскарження - перебіг і результат перевірної діяльності.

Ідея КПК 2012 р. в частині внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР полягає в тому, що воно є технічною акцією. Але відомчими нормативно-правовими актами ця ідея була дещо відкоригована. Згідно з ч. 1 ст. 214 КПК відомості про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов'язаний внести до ЄРДР негайно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела цих обставин. Однак на практиці це положення КПК розуміють як можливість співробітників оперативних підрозділів протягом 24 годин здійснювати перевірку заяв, повідомлень та іншої інформації про кримінальні правопорушення. На підставі Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 6 листопада 2015 року № 1377, первинну інформацію спочатку реєструють у журналі Єдиного обліку, а потім після перевірки вона може бути перенесена до ЄРДР. Перевірку здійснюють співробітники оперативних підрозділів зазвичай через відібрання пояснень. У разі відсутності підстав для внесення до ЄРДР оперативні співробітники «списують» заяву в справу органу Національної поліції, не посилаючись на жодну статтю КПК чи іншого закону. «Списування» у такий спосіб заяв не передбачене законами й навіть відомчими нормативними актами. Отже, замість того, щоб діяти на підставі ч. 1 ст. 214 КПК, тобто вносити відомості про кримінальні правопорушення до ЄРДР, органи Національної поліції здійснюють перевірку, не передбачену жодним нормативно-правовим актом. Пояснюється це потребою встановити, чи є в заяві обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Але ж сам факт початку перевірки свідчить про те, що в службової особи, яка її розпочинає, існують обгрунтовані сумніви в тому, що заява містить відомості про правопорушення, яке не є кримінальним. А в разі наявності таких сумнівів потрібно розпочинати кримінальне провадження.

Отже, поширена в органах Національної поліції практика здійснення перевірки заяв про кримінальні правопорушення для встановлення в них даних про ці правопорушення, по-перше, виглядає не логічною, а, по-друге, містить корупційний ризик, що полягає в можливості укриття кримінальних правопорушень. Укриття може здійснюватися шляхом «встановлення» оперативним співробітником (за певну винагороду) відсутності підстав до внесення відомостей до ЄРДР, що є вигідним для особи, яка не бажає внесення цих відомостей до реєстру. Для виключення корупційних ризиків на перших етапах (прийняття й реєстрації первинних джерел відомостей про кримінальні правопорушення) подібна відомча їх регламентація має бути скасована, а реєстрація зазначених джерел повинна відбуватися в автоматичному порядку. Практичних співробітників правоохоронних органів варто орієнтувати на те, що їхнє ставлення до внесення відомостей про правопорушення до ЄРДР як до процесуального рішення про початок досудового розслідування, суперечить вимогам статті 214 КПК.

Висновки

Результати проведеного аналізу, безумовно, не претендують на вичерпаність розглядуваної проблеми оцінки кримінального процесуального законодавства України під кутом зору його корупціогенності. Викладені ж у цьому підрозділі теоретичні положення скоріше створюють методологічне підгрунтя для проведення й надалі наукових досліджень у цьому напрямі та можуть бути використані для формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо попередження, виявлення та виправлення (через зміни й доповнення) норм кримінального процесуального права, які містять корупціогенні фактори. Урахування цих пропозицій сприятиме підвищенню ефективності діяльності з попередження й протидії корупції в практиці кримінального провадження.

Використані джерела

1. Грудзур О. Корупційні ризики проекту КПК / О. Грудзур // Юрид. вісник України. 2012. № 9. 3-9 березня. С. 4.

2. Глинська Н. В., Шило О. Г. Антикорупційні стандарти кримінально- процесуального законодавства: поняття та види / Н. В. Глинська, О. Г. Шило // Акт. проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства та удосконалення діяльності судових та правоохоронних органів України: матер. міжнар. наук.практ. конф., 20 квіт. 2012 р., м. Луганськ. Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. С. 216-219.

3. Закон України від 14 жовтня 2014 року «Про запобігання корупції» // Офіційний вісник України. 2014. № 87. Ст. 2474.

4. Международно-правовые основы борьбы с коррупцией и отмыванием преступных доходов [Текст]: сб. документов / сост. В.С. Овчинский. М.: ИНФРА-М, 2013. С. 46-104; 398-430; 126-129; 213-293.

5. Тарасов А.А. Антикоррупционные стандарты в уголовном судопроизводстве: от законодательной идеи в к процедурному воплощению// Уголовное судопроизводство. № 1. 2010. С. 15.

6. Сучасний тлумачний словник української мови: 100 000 слів/ за заг. Ред.. д-ра філол.. наук, проф.. В.В. Дубічинського.Х.: ВД «Школа», 2009. С. 828.

7. Уголовно-процессуальное право: Актуальные проблемы теории и практики / Под ред. В.А. Лазаревой, А.А. Тарасова. М.: Изд-во Юрайт, 2012. С. 302.

8. Методологія проведення антикорупційної експертизи / Затв. наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v1380323-10.

9. Талапина В. Н. Методика первичного анализа (экспертизы) коррупциогенности нормативных правовых актов. М.: ЦСР, 2007. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nsaldago.ru/downIoad2/ %B8%.

10. Краснов М. А. Анализ коррупциогенности законодательства: Памятка эксперту по первичному анализу коррупциогенности законодательного акта / М. А. Краснов, Э. В. Талапина, Ю. А. Тихомиров и др. М.: Центр стратег. разраб., Статут, 2004. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.tambov.gov.ru /pravo/files/Antikorrupc /Pamytka_korruptsiogennost.rtf.

11. Панько Н.К. Статутные и дискреционные начала формирования судейского убеждения/ Н.К. Панько // Вестник ВГу.Серия: Право, 2010. С. 73.

12. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua /Review/36442878.

Анотація

корупціогенність судовий кримінальний процесуальний

На підставі аналізу положень вітчизняного та зарубіжного законодавства розглянуто судоустрійні та кримінальні процесуальні аспекти протидії корупції в Україні. Феномен корупції розкрито через призму взаємовпливу широкого спектра правових, соціальних та інших чинників. Досліджено організаційно - правові засади попередження корупції в судовій системі; здійснено оцінку корупціогенності кримінального процесуального законодавства України та розглянуто її окремі аспекти. За результатами дослідження досвіду деяких розвинених країн запропоновано зміни й доповнення до чинного судоустрійного законодавства та КПК України. Наголошено на важливості проведення й надалі теоретико-правових досліджень у цій царині.

Ключові слова: корупція, запобігання корупції, судоустрій, корупційні ризики в кримінальному провадженні.

Аннотация

Лобойко Л.Н., Шило О.Г. и др. Судоустройственные и уголовные процессуальные аспекты противодействия коррупции в Украине

На основании анализа положений отечественного и зарубежного законодательства рассматриваются судоустройственные и уголовные процессуальные проблемы противодействия коррупции в Украине. Феномен коррупции раскрыт через призму взаимодействия широкого спектра правовых, социальных и иных факторов. Исследованы организационно-правовые основы предупреждения коррупции в судебной системе; осуществлена оценка коррупциогенности уголовного процессуального законодательства Украины и рассмотрены ее отдельные аспекты. По итогам исследования опыта некоторых развитых стран предлагаются изменения и дополнения в действующее судоустройственное законодательство и УПК Украины. Отмечается важность дальнейших теоретико-правовых исследований в этой области.

Ключевые слова: коррупция, предотвращение коррупции, судоустройство, коррупционные риски в уголовном производстве.

Annotation

Loboyko L., Shilo О. and others. Judicial Systems and Criminal Procedural Aspects of Opposition to Corruption in Ukraine

On the basis of the provisions of national and international legislation considered judiciary and criminal procedural aspects of opposition to corruption in Ukraine. Organizational and legal framework to prevent corruption in the judiciary; the estimation corrupt implications criminal procedural legislation of Ukraine and discussed some aspects. The authors concluded that a significant upgrade of the criminal procedural law was carried out without carrying out anti-corruption expertise.

The authors proved that the estimation algorithm the presence of corruption- factors shall consist of the following stages: 1) formulation of a system of anti-corruption standards in criminal procedural law; 2) identifying its main corruption-generating factors; 3) statement of the list of standards that contains elements of corruptibility, formulated according to the system of corruption-factors; 4) formation of a system of anti-corruption mechanisms - identification of the norms of the criminal procedural legislation, which comply with anti-corruption standards; 5) providing evidence-based recommendations for changing certain regulations of the criminal procedural legislation of Ukraine to resolve their corruption and prevention of corruption offenses.

The form of the materialization of the existing corrupt practices have been classified into two varieties: (a) unlawful actions and inaction of subjects of corruption practices in criminal proceedings, and (b) making violations of the law requirements of procedural decisions.

The content of corrupt practices was subdivided into (a) violations of requirements of law and (b) abuse of officials granted them discretionary authority, that is, using them contrary to their actual meaning, purpose and goal.

The study experience of some developed countries proposed amendments to the current and judiciary legislation and Criminal Procedure Code of Ukraine. Stresses the importance of further theoretical and legal research in this area.

Key words: corruption, prevent corruption, judicial system, corruption risks in criminal proceedings.