Пошук альтернативних оціночних критеріїв діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пошук альтернативних оціночних критеріїв діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю

В.А. Буржинський, кандидат юридичних наук, директор Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України;

Ф.О. Кіріленко, кандидат юридичних наук, заступник начальника управління міжвідомчої і міждержавної інформаційної взаємодії Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України

Досліджено проблеми використання та здійснено пошук оціночних критеріїв діяльності органів внутрішніх справ при розслідуванні та розкритті злочинів у різні періоди розвитку української держави. На підставі наявних статистичних показників за період 1960-2015 років здійснено спробу виявити наявні проблеми в діяльності органів поліції у цьому напрямку. Робота містить системно-структурний аналіз показників розкриття злочинів та критерії оцінки роботи органів поліції окремих країн.

Ключові слова: статистичні дані, аналіз стану злочинності, кримінальне провадження, розкриття злочину, обліково-статистична система.

Постановка проблеми. Розкриття злочинів є одним з основних криміналістичних понять, яке, у свою чергу, тісно пов'язане із процесом розслідування злочину, а саме прийняття того чи іншого процесуального рішення у зв'язку з виявленням особи, яка вчинила злочин, пред'явлення їй обвинувачення (оголошення підозри), складення обвинувального висновку та скерування справи (провадження) до суду, постановлення вироку судом і набрання ним чинності.

Оскільки розкриття злочинів безпосередньо пов'язане з розшуко- вою діяльністю і в значній мірі залежить від ефективності розшуко- вих дій слідчого та оперативно-розшукових заходів, що здійснюються органами дізнання за його дорученням, визначення поняття розкриття злочину, його складових має істотне значення для побудови об'єктивної системи статистики боротьби зі злочинністю.

Метою роботи є дослідження на різних етапах функціонування органів внутрішніх справ методики, за якою здійснювалася оцінка діяльності оперативних підрозділів ОВС, вплив об'єктивних та суб'єктивних факторів на її об'єктивність і достовірність, пошук нових оціночних критеріїв, вивчення даної практики в окремих західних країнах.

Виклад основного матеріалу. Аналіз статистичних даних розкритих та нерозкритих злочинів за 1960-2015 роки свідчить про їх пряму залежність від методики обліку зазначених категорій злочинів, а також порядку розрахунку відсотка розкриття.

Якщо у 1960-ті роки середньостатистичний показник розкриття злочинів становив 98,4 %, а тяжких та особливо тяжких чи, відповідно до діючого на той час поняття, «найбільш небезпечних злочинів» - 97,1 %, то у 1990-ті роки ці показники становили відповідно 56,2 % та 57,3 % (рис. 1, 2).

злочин поліція затримання арешт

Рис. 1

Рис. 2

Рис.3

Рис.4

Проведене в 2002 році реформування облікової системи сприяло тому, що в порівнянні з 1990-ми роками відсоток розкриття скоєних злочинів у цьому десятиріччі значно підвищився. Це підтверджується середньостатистичними показниками розкриття окремих видів злочинів.

Рис. 5

Так, відсоток розкриття умисних вбивств склав 92,5 % проти 843%, тяжких тілесних ушкоджень - відповідно 85,7 % проти 70,9 %, зґвалтувань - 91,0 % проти 85,4 %, розбоїв - 84,0 % проти 723 %, грабежів - 56,4 % проти 41,4 %.

Вивчення нормативно-правових актів за останні 50 років, які встановлювали порядок обліку злочинів, осіб, які їх учинили, рух кримінальних справ, дозволяє зробити висновок, що як у радянські часи, так і в період незалежності обліково-статистичній системі притаманні чітке визначення розкритого, нерозкритого злочину, а також формула розрахунку «відсотка розкриття» - як основної оцінки діяльності правоохоронних органів. При цьому, залежно від порядку обліку злочинів у звітному періоді, в окремі роки вносилися зміни до визначення понять розкритого або нерозкритого злочину, а також до методики розрахунку відсотка їх розкриття.

Так, до 1987 року включно відсоток розкритих та нерозкритих злочинів, а відповідно й відсоток їх розкриття, визначався з числа злочинів, зареєстрованих у звітному періоді. Починаючи з 1988 року, розрахунки здійснювалися з урахуванням перехідного залишку (за кількістю злочинів, кримінальні справи щодо яких знаходились у провадженні у звітному періоді). До 2010 року формула розрахунку «відсотка розкриття» була незмінною впродовж усього періоду використання цього оціночного показника в діяльності органів внутрішніх справ і визначалася як відношення розкритих злочинів до суми розкритих і нерозкритих, помножене на 100 (рис. 6).

Рис.6

Довідково: за Кримінально-процесуальним кодексом України в редакції 1961 року (далі - КПКУ) злочин вважався розкритим тоді, коли кримінальну справу щодо нього було закінчено провадженням та у справі прийнято одне з таких рішень:

- прокурором затверджено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду (ст. 232 КПКУ);

- особа, яка скоїла злочин, встановлена, але за згодою прокурора кримінальну справу закрито, особу звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням до неї заходів адміністративного стягнення: передачі матеріалів справи на розгляд товариського суду, передачі особи на поруки громадській організації, трудовому колективу чи направлення прокурором справи до суду для застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 7-2, 8, 9, 10 КПКУ);

- особа, яка вчинила злочин, відома, наявні докази, які вказують на вчинення злочинів цією особою, але кримінальна справа щодо цієї особи закрита у зв'язку із закінченням строків давності, внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, чи за смертю винного (п. 3, 4, 8 ст. 6 КПКУ);

- кримінальна справа за згодою прокурора закрита із звільненням особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обставин (ст. 7 КПКУ);

- особа, яка вчинила злочин, встановлена в процесі протокольної форми досудової підготовки матеріалів, і згідно із санкцією прокурора протокол разом із матеріалами надіслано до суду (ст. 426 КПКУ).

Отже, затримання чи арешт особи, підозрюваної у злочині, застосування до неї інших запобіжних засобів, а також пред'явлення особі обвинувачення у вчиненому злочині не давало підстав для обліку злочину як розкритого. При цьому нерозкритим вважався злочин, справа щодо якого зупинена за нерозшуком або за невстанов- ленням особи, яка підлягає притягненню як обвинувачена (п. 1, 3 ст. 206 КПКУ).

Слід зазначити, що до числа розкритих злочинів зараховувався злочин, стосовно якого у звітному періоді, незалежно від року порушення кримінальної справи, були представлені заповнені документи первинного обліку про наслідки розслідування злочину (статистична картка форми 1.1) і на особу, яка вчинила злочин (статистична картка форми 2), підписані відповідним прокурором чи його заступником.

З 1991 року до нерозкритих включаються також злочини, у справах яких з часу порушення пройшло більше двох місяців, але не було надано документів первинного обліку про зупинення слідства за нерозшуком обвинувачених чи невстановленням осіб, які вчинили злочини, або про пред'явлення обвинувачення (факти так званої тяганини). До підрахунку включалися злочини, справи щодо яких були порушені у звітному періоді (поточному році), а також перехідний залишок злочинів минулого року у справах, порушених після першого листопада.

Із 2002 року до числа нерозкритих почали відносити злочини, у кримінальних справах за якими з часу порушення або після пред'явлення обвинувачення пройшло понад два місяці, а облікові документи про інші процесуальні рішення (закінчення, продовження або зупинення слідства) до облікових підрозділів не надійшли (факти «тяганини» та «прихованої тяганини») (рис. 7).

Рис.7

Довідково:

- ф.1.1., ф.2 - кількість злочинів, справи щодо яких закінчені розслідуванням у звітному періоді (розкриті злочини);

- п.п.1.3 ст.206 - кількість злочинів, слідство щодо яких у звітному періоді вперше зупинено (незалежно від часу вчинення і реєстрації злочину) за п. 1 ст. 206 (ст. 207), п. 3 ст. 206 (ст. 209) КПКУ (коли місце знаходження обвинуваченого не відоме або коли не встановлена особа, яка вчинила злочин);

- >2 міс. - кількість злочинів, з часу порушення кримінальних справ за якими пройшло понад 2 місяці, а інформація про пред'явлення обвинувачення або продовження чи зупинення слідства не надана (факти «тяганини»);

- ф.4>2 міс. - кількість злочинів, щодо яких з часу пред'явлення обвинувачення пройшло більше двох місяців, а рішення у справі не прийнято у зв'язку із закінченням, продовженням чи зупиненням слідства (факти «прихованої тяганини»).

Система обліку злочинів, що діяла у радянські часи, та й у період незалежності, дозволяла штучно регулювати показники розкриття злочинів шляхом переносу реєстрації злочинів з одного звітного періоду на інший, приховання злочинів від реєстрації, фальсифікації облікових документів. Їх мета - забезпечити зростання у порівнянні з аналогічним періодом минулого року відсотка розкриття - як основного критерію оцінки діяльності органів внутрішніх справ.

У 1990-ті роки та наступне десятиріччя до цих порушень долучилася корупційна складова, коли облікові документи про те чи інше процесуальне рішення, що дозволяло облікувати злочин розкритим, в окремих випадках стали предметом купівлі-продажу. Масштаби порушень обліково-реєстраційної дисципліни в кінці 1990-х - на початку 2000-х років набули значних розмірів, деякі з них отримали широке розголошення в засобах масової інформації і використовувалися для дискредитації органів внутрішніх справ. Під сумнів ставилися статистичні показники, що характеризували розслідування злочинів, оперативно-розшукову, слідчу та профілактичну роботу міліції.

У зв'язку з тим Міністерством внутрішніх справ України були напрацьовані матеріали щодо реформування системи обліку та реєстрації злочинів та інших правопорушень, розробки нових критеріїв оцінки діяльності ОВС. Однією із пропозицій стала відмова від «відсотка розкриття» як основної оцінки діяльності органів внутрішніх справ із виявлення та розслідування злочинів. Ця пропозиція була реалізована лише у 2010 році, коли було затверджено Інструкцію про єдиний облік у новій редакції, в якій було відсутнє визначення відсотка розкриття як критерію оцінки діяльності ОВС, а також методики (формули) його розрахунку. Поряд з тим продовжувалися пошуки нової системи оцінки діяльності органів внутрішніх справ, яка б не спонукала до фальсифікації та маніпуляції статистичними показниками і відображала реальний стан справ у боротьбі зі злочинністю.

За кілька років до цього наказом МВС України від 12.07.2000 № 459 було затверджено Положення про критерії оцінки результатів діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України та запроваджено статистичну звітність «Основні показники діяльності органів внутрішніх справ. Формалізовані дані». До цієї звітності було включено окремі показники, що характеризували роботу оперативного блоку, слідства, підрозділів охорони громадського порядку, за якими за певною методикою здійснювалася оцінка діяльності ОВС України в цілому.

Залежно від кількості населення та заяв і повідомлень про злочини регіони було поділено на дві групи. До окремої групи включено УМВСТ. Кожен показник у своїй підгрупі оцінювався за бальною системою. Сума балів ранжувалася у підсумковій таблиці (табл. 1) та визначалося місце регіону в загальному рейтингу. Для міста Києва, як виняток, існував додатковий поправочний коефіцієнт 1,25. Ця методика проіснувала до 2002 року.

Загальний розрахунок оцінки результатів оперативно- службової діяльності ГУМВС, УМВС, УМВСТ

У наведеній нижче таблиці 1 відображено як зразок розрахунок оцінки результатів оперативно-службової діяльності ОВС відповідно до наказу МВС України від 12.07.2000 № 459. Звітний період становить 12 місяців 2000 року. Щодо м. Києва - див. попередній абзац.

Таблиця 1