Спадковий договір: основні положення та особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Херсонський кооперативний економіко-правовий коледж

Циклова комісія «Правознавство»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Цивільне та сімейне право"

на тему: «Спадковий договір: основні положення та особливості»

Студента IV курсу П-401 групи

напряму підготовки 0304 Право

спеціальності 5.03040101 Правознавство

Лущай Сергій Олександрович

Керівник: Унчикова.В.А

м. Херсон - 2017 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика спадкового договору

1.1 Становлення інституту спадкового договору

1.2 Поняття та ознаки спадкового договору

Розділ 2. Сторони, зміст спадкового договору

2.1 Сторони спадкового договору, їх права та обов'язки

2.2 Зміст спадкового договору

2.3 Додаткові умови спадкового договору

Розділ 3. Укладення, зміна та припинення спадкового договору

3.1 Укладення спадкового договору

3.2 Зміна та припинення спадкового договору

3.3 Інші підстави припинення спадкового договору

Висновки

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

спадковий договір інститут

Актуальність дослідження: Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема договірних відносин.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) передбачає низку нових інститутів, раніше не відомих цивільному законодавству України, серед яких, зокрема, й інститут спадкового договору, навколо якого виникає багато проблем, пов'язаних із внутрішньою суперечністю норм, які регулюють даний інститут, та їх практичною реалізацією.

Запровадження цього договору, відомого законодавству багатьох європейських країн, можна визнати таким, що зумовлене потребами практики і, отже, є обгрунтованим з практичної точки зору. У зв'язку з відсутністю у раніше чинному цивільному законодавстві відповідного інституту, а також фактично офіційним відкиданням ідей буржуазного права, що існувало раніше, питання теорії спадкового договору на момент прийняття нового ЦК України не були предметом досліджень, що зумовило спірність низки положень присвячених йому норм. Оскільки спадковий договір належить до числа новел цивільного законодавства України, природно, виникли певні труднощі при з'ясуванні його сутності, значення, правової природи та місця у системі договорів цивільного права в Україні. З'ясування цих питань має не лише теоретичне, але і неабияке практичне значення, оскільки від розуміння характеру спадкового договору залежить формування нотаріальної та судової практики з цих питань.

Актуальність теми підвищується у зв'язку з тим, що з набуттям чинності ЦК України 2003 р. на практиці може виникнути чимало питань, пов'язаних з його укладенням спадкового договору, його змістом та виконанням, які потребуватимуть теоретичного та законодавчого уточнення. Зокрема, це: питання більш точного визначення самого поняття спадкового договору; аналіз особливостей вимог до осіб, які можуть бути відчужувачами та набувачами; встановлення меж розпорядження майном з боку відчужувача та вимог до набувача; з'ясування особливостей зміни, розірвання та припинення цього договору; співвідношення таких категорій, як спадковий договір, договір про довічне утримання та заповіт тощо.

Метою курсової роботи: цивільно-правова характеристика спадкового договору як інституту договірного права, а також визначення його юридичної природи, змісту та суб'єктного складу спадкового договору, його місця в системі цивільного права України, а також особливостей його укладення, здійснення, зміни, розірвання та припинення.

Відповідно до поставленої мети в курсовій робиті сформовані такі завдання:

- дослідити виникнення і розвиток спадкового договору;

- визначити сутність спадкового договору;

- уточнити коло осіб, які можуть бути відчужувачем та набувачем у спадковому договорі, та проаналізувати положення цивільного законодавства щодо особливостей укладення спадкового договору за участю подружжя;

- визначити зміст спадкового договору;

- розкрити порядок укладення спадкового договору;

- дослідити підстави припинення спадкового договору.

Об'єктом дослідження: спадковий договір як правова форма передання майна у власність після смерті відчужувача.

Предметом дослідження: правові відносини, які виникають у зв'язку з укладенням, виконанням та припиненням спадкового договору.

Методи дослідження: Методологічну основу дослідження складають філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.

Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку інституту спадкового договору у цивільних правовідносинах.

Методи аналізу та синтезу використовувалися у зв'язку з формулюванням поняття спадкового договору.

Історико-правовий метод використовувався при дослідженні процесу виникнення, розвитку та становлення інституту спадкового договору, формально-юридичний - при аналізі змісту правових норм, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку з укладенням спадкового договору.

Практичне значення одержаних результатів: полягає насамперед в тому, що на підґрунті положень і висновків дослідження зроблено низку пропозицій щодо вдосконалення деяких норм нового Цивільного кодексу України. Внесено також пропозиції стосовно тлумачення положень законодавства судовою та нотаріальною практикою, для чого вказано критерії застосування певних норм у тих чи інших ситуаціях.



Розділ 1. Загальна характеристика спадкового договору

1.1 Становлення інституту спадкового договору

Своїм становленням інститут спадкового договору винен, головним чином, романістичній літературі. Тому не дивно, що фундаментальні положення цього цікавого правового явища найбільш ретельно опрацьовані німецькою і певною мірою французькою доктриною.

Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римського приватного права. Однак, як це не дивно, саме римське право спадкового договору взагалі не допускало: воно оголошувало недійсним будь які договори, яким обмежувалося б воля заповідача, навіть договори про відмову від спадщини, що повинна була відкритися. Римський закон допускав, як особливий вид договору дарування на випадок смерті, однак такий договір не вважався обов'язковим для дарувальника, і останній у будь-який час до відкриття спадщини міг взяти його назад. Тобто стародавнє римське право було принципово проти договорів про спадкування і не визнавало жодних винятків з загального правила. [6, с.13].

Сам інститут спадкового договору сформувався у ту добу, коли суспільство базувалося на засадах феодального поземельного права і коли питання, пов'язані з переходом нерухомості, мали величезне значення для існування тих чи інших середньовічних організацій. Спадкування за договором утворилося шляхом трансформування німецького звичаєвого права і розвинулося далі юриспруденцію нового часу в особливу систему. Однак слід зазначити, що нові законодавства цих народів визнають даний вид закликання до спадкування не однаковою мірою.

Спадковий договір виник та розвивався в рамках німецького національного права. Спадкові договори в Німеччині первісно охоплювали три види договорів: договір про призначення спадкоємця, який в сучасному німецькому праві, власне і позначається терміном “спадковий договір”, договір про встановлення легату та договір про відмову від права спадкування. На даний час в німецькому спадковому праві договір про встановлення легату втратив самостійне значення і став одним із розпоряджень, що складають зміст спадкового договору в сучасному його розумінні, а договір про відмову від права спадкування став самостійним видом договору в рамках спадкового права. Згідно доктрини німецького спадкового права спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором. Це означає, що такий спадковий договір є однією з підстав спадкування, а зроблене у ньому розпорядження на випадок смерті не підлягає односторонній зміні чи скасуванню. [28, с.44].

Спадковий договір був відомий і застосовувався на території України задовго до появи його законодавчого регулювання у Гл. 90 ЦК України від 16 січня 2003 року, з поширенням у 1811 році на території західноукраїнських земель дії положень ЦК Австрії, які застосовувалися аж до 1933 року, коли почав діяти польський кодекс зобов'язань. Згідно тоді чинного законодавства спадковий договір був однією з підстав спадкування, поряд із заповітом та законом, і вважався чинним лише за умови укладення його між подружжям.

Сучасне правове регулювання інституту спадкового договору в Україні кардинально відрізняється від його правового регулювання за часів перебування західноукраїнських земель у складі Австрійської монархії: спадковий договір є інститутом зобов'язального, а не спадкового права. [28, с.46].

Отже, незважаючи на те, що спадковий договір є досить новою для українського законодавства правовою конструкцією, будемо сподіватися, що його застосування дозволить громадянам реалізувати свої права щодо розпорядження своїм майном.



1.2 Поняття та ознаки спадкового договору

Спадкове право -- це один із найдавніших інститутів права, який був і залишається актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки з ним пов'язані не лише політичні, економічні та соціальні аспекти життя суспільства, а й родинні, шлюбні відносини, особисті інтереси людей. Тому проблемам спадкування завжди приділялася увага в юридичній літературі [26, с.1].

Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання, що укладався раніше за старим Цивільним кодексом. Але коли укладався договір довічного утримання, право власності на квартиру одразу ж переходило від відчужувача до набувача, і набувач міг перевезти відчужувача до іншого місця проживання й оселитися у квартирі сам. Втім, у набувача не було можливості продати квартиру, бо нотаріус, котрий посвідчував договір довічного утримання, накладав заборону на відчуження квартири. Інформація про заборону відчуження вносилася до спеціального реєстру. Повне право власності на квартиру за договором довічного утримання до набувача переходило тільки після смерті відчужувача.

У випадку укладання спадкового договору право власності на квартиру до набувача не переходить аж до смерті відчужувача. Це обмежує можливості набувача до смерті відчужувача користуватися квартирою. В той же час нотаріус, котрий посвідчив спадковий договір, все одно накладає заборону на відчуження квартири, тільки на цей раз, щоб її протягом дії договору не міг продати відчужувач.

Спадковий договір не може обмежувати законні права набувача. Наприклад, відчужувач не може вимагати від набувача, щоб той оселився в певному місці або обмежувати у договорі право набувача взяти шлюб.

Набувачем квартири за спадковим договором можуть бути і громадяни, і організації, установи, підприємства. Спадковий договір має бути укладений у письмовій формі і обов'язково посвідчений у нотаріуса, без цього він не матиме законної сили. Посвідчувати спадкові договори можуть як державні, так і приватні нотаріуси. Право власності відчужувача на майно, що є предметом спадкового договору, повинно бути підтверджене правовстановлюючими документами [16, c.4].

Спадковий договір є інститутом договірного, а не спадкового права, незважаючи на його розміщення у Книзі шостій ЦК України - “Спадкове право”. До спадкового договору не застосовуються норми спадкового права в силу відсутності юридичного складу спадкового правонаступництва. Такий висновок ґрунтується на тому, що:

1) відчужувач не може розпорядитися майном, яке є предметом спадкового договору, на випадок смерті;

2) майно, яке є предметом спадкового договору, не включається до складу спадщини;

3) набувач може оформити право власності на майно, яке є предметом спадкового договору, негайно після смерті відчужувача, а не по спливу 6-місячного строку, встановленого для оформлення права на спадщину;

4) майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом заповідального відказу;

5) на таке майно після смерті відчужувача не можуть претендувати особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;

6) майно, яке є предметом спадкового договору, на момент його укладення визначене конкретно і не може бути відчужене.



Розділ 2. Сторони, зміст спадкового договору

2.1 Сторони спадкового договору, їх права та обов'язки

Розкриваючі основні питання щодо суб'єктного складу спадкового договору, у статті 1303 ЦКУ закріплено перелік суб'єктів спадкового договору, зокрема сторони, яких має бути принаймні дві, оскільки спадковий договір є двостороннім правочином.

При визначенні кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому договорі законодавець відходить від традиційного критерію, який кладеться в основу визначення сторін цивільно-правового договору, а саме - поділу осіб на фізичних та юридичних. При такому формулюванні поза увагою залишається питання про те, що відчужувачем у спадковому договорі не може бути юридична особа. [14, c.21].

Такий висновок випливає з норми ст. 1302 ЦК України, де йдеться про те, що набувач набуває право власності на майно відчужувача лише після його смерті. А це означає, що відчужувачем у спадковому договорі не може бути юридична особа, оскільки смерть є підставою припинення цивільних прав та обов'язків лише для фізичних осіб, а отже, й відчужувачем у спадковому договорі може бути лише фізична особа. Як зазначали розробники проекту ЦК України, сфера застосування спадкового договору на практиці не буде широкою і стосуватиметься, головним чином, подружжя та інших осіб, які спільно проживають і не мають дітей. Однак практика, яка вже склалася за останні роки, свідчить про протилежне, а саме на користь того, що спадковий договір укладається, здебільшого, літніми особами, які не перебувають у шлюбі. [14, c.22].

Глава 90 ЦК України, присвячена правовому регулюванню спадкового договору, не передбачає спеціальних норм щодо того, яким обсягом цивільної дієздатності повинні володіти його сторони, а тому дехто з науковців вважає, що тут треба керуватися загальними положеннями про фізичну особу, передбаченими главою 4 ЦК України, тобто що відчужувачем у спадковому договорі може бути будь-яка фізична особа. Безумовно відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність, оскільки в цьому випадку вона може вчиняти будь-які правочини.

За загальним правилом, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18-річного віку. Але з цього правила є винятки, оскільки набуття фізичною особою повної цивільної дієздатності закон пов'язує не лише з досягненням певного віку, а й з іншими юридичними фактами. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана: фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю[14, c.23].

З метою уточнення кола осіб, які можуть бути відчужувачем та набувачем у спадковому договорі, та визначення правового режиму майна, набутого на підставі спадкового договору кількома фізичними особами окремими дослідниками, пропонується викласти ст.1303 ЦК України в такій редакції:

"Стаття 1303. Сторони у спадковому договорі.

1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа.

2. Набувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

3. Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Щодо прав та обов'язків сторін спадкового договору, то ст. 1305 ЦКУ регламентує лише обов'язки набувача у спадковому договорі. Так, набувач у спадковому договорі зобов'язаний:

ь - вчинити певну дію(ї) майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття;

ь - передати свідоцтво про смерть відчужувача призначеній особі.

Для аналізу таких прав та обов'язків набувача, крім ст. 1305 ЦКУ, потрібно брати до уваги й ст. 1302 ЦКУ та її зміст. Зокрема, у ст. 1302 ЦКУ на відміну від ст. 1308 ЦКУ йдеться про виконання розпорядження, а не певних дій. Крім того, у ст. 1302 ЦКУ час переходу права власності на майно відчужувача встановлюється після смерті відчужувача, а в ст. 1305 ЦКУ йдеться про час відкриття спадщини (як до, так і після). Рахувати час від моменту відкриття спадщини не зовсім коректно, оскільки в спадковому договорі може бути встановлено умову про перехід всього майна відчужувача після його смерті до набувача, а тому спадщина відкриватися не повинна.

Мной проведено опис та аналіз, а також правову природу спадкового договору, аналізуючи особливості даного договору. Також у договорі досліджуються деякі проблеми, які пов'язані з визначенням місця спадкового договору в системі договірного права. Визначено сторони договору , предмет і всі права та обов'язки як набувача так і відчужувача. [див. дод.1].

Отже, при посвідченні спадкового договору доцільно чітко встановлювати умови виконання зобов'язань до смерті відчужувача та після його смерті. Крім того, у спадковому договорі можуть мати місце умови, які стосуватимуться особисто відчужувача, наприклад, надання йому матеріальної допомоги до його смерті, а також розпорядження щодо його, відчужувача, поховання та періодичного проведення поминальних обідів на його честь після його смерті.



2.2 Зміст спадкового договору

Норми ЦКУ, які визначають зміст спадкового договору, є диспозитивними за своїм характером. Так, у ст. 1302 ЦКУ лише згадується про те, що набувач зобов'язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача), а після його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд.

Істотними умовами спадкового договору є умови про:

1) майно, яке після смерті відчужувача перейде у власність набувача (місцезнаходження майна, якщо йдеться про нерухомість; якісні характеристики майна; склад та вартість майна);

2) дії, які зобов'язаний вчинити набувач відповідно до умов договору (характер та зміст цих дій);

3) інші умови, на включенні яких до змісту договору наполягає хоча б одна зі сторін (це, зокрема можуть бути умови про обсяги, вартість та строки вчинення набувачем передбачених договором дій)

Обов'язки набувача за спадковим договором можуть полягати у вчиненні будь-яких дій майнового чи немайнового характеру, визначених на розсуд сторін і погоджених ними, за винятком дій, які передбачають одноразову сплату набувачем грошової суми еквівалентної вартості майна, визначеного спадковим договором, а також передання у власність відчужувачеві майна в обмін на майно, яке є предметом спадкового договору. При цьому, немає підстав пов'язувати момент виконання набувачем обов'язків за спадковим договором з моментом відкриття спадщини, як це зазначається у ст.1305 ЦК України. У зв'язку з цим окремими вченими пропонується викласти ст.1305 ЦК України в такій редакції: "Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового чи немайнового характеру за життя відчужувача або після його смерті" [8, c.93].

Предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності. Якщо йдеться про рухомі речі як предмет спадкового договору, то виникають певні проблеми практичного характеру щодо забезпечення збереження об'єктів рухомого майна, оскільки на сьогоднішній день немає нормативно-правового акту, який би регулював дане питання. Для усунення вказаних проблем пропонується запровадити ведення єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна. Аби уникнути будь-яких непорозумінь щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору, пропонується доповнити Гл.90 ЦК України статтею 13021 такого змісту:

"Стаття 13021. Предмет спадкового договору

1. Предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності".

Цивільне законодавство залишило нерегламентованим питання моменту набуття права власності на майно за спадковим договором. У зв'язку з цим пропонується доповнити Гл.90 ЦК України статтею 13022 такого змісту:

"Стаття 13022. Момент набуття права власності за спадковим договором

1. Право власності на майно, визначене спадковим договором, виникає у набувача після смерті відчужувача.

2. Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації " [22, c.32].

З метою захисту інтересів набувача як сторони спадкового договору пропонується передбачити в законі обов'язки відчужувача щодо збереження майна, визначеного спадковим договором, які полягають у тому, що відчужувач зобов'язаний належним чином утримувати майно, визначене спадковим договором, не допускаючи його погіршення, а також не передавати без згоди набувача майно, визначене спадковим договором, в користування іншим особам, якщо договором не встановлено інше. У разі невиконання чи порушення відчужувачем цих обов'язків набувач має право вимагати відповідного зменшення обсягу його обов'язків.

2.3 Додаткові умови спадкового договору

Предметом спадкового договору можуть бути також обов'язки набувача вчинити певну дію майнового або немайнового характеру, на що вказує ст. 1305 ЦКУ.

Відчужувач може покласти на набувача обов'язок виконати дії майнового або немайнового характеру ще за життя відчужувача (наприклад, виплачувати йому певну грошову суму одноразово або частинами). При цьому може бути передбачене виконання обов'язку на користь однієї або декількох осіб, які набувають права вимоги його виконання. Наприклад, відчужувач може зобов'язати набувача надавати матеріальну допомогу онуку до досягнення ним повноліття. Право вимагати виконання обов'язків належить батькам останнього.

Набувач може бути зобов'язаним виконати також певні дії нематеріального характеру. Наприклад, відчужувач має право застерегти в спадковому договорі різноманітні побажання щодо поховання, увіковічення його пам'яті, надання, допомоги родичам тощо.

У кожному разі відчужувач не може зобов'язати набувача виконати дії, які обмежують його цивільну правоздатність (наприклад, відчужувач не може обмежити набувача у виборі місця проживання, у виборі подружжя тощо).

Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення в договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних. [11, c.76].

Так, за загальним правилом, оцінка вартості дій, які має виконати набувач, як випливає зі ст. 1305 ЦКУ, не належить до істотних умов спадкового договору. Однак якщо відчужувач хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови, а набувач не згоден з такою вимогою, то спадковий договір не можна вважати укладеним, аж поки не буде досягнуто згоди сторін з цього питання.

Крім істотних, у спадковому договорі можуть бути і звичайні умови. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовилися про те, хто буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача, автоматично діє умова, передбачена ч. З ст 1307 ЦКУ, згідно з якою за відсутності спеціально призначеної відчужувачем особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. [15, c.26].



Розділ 3. Укладення, зміна та припинення спадкового договору

3.1 Укладення спадкового договору

Укладення спадкового договору являє інтерес і має бути проаналізоване у двох аспектах:

1) визначення змісту угоди сторін, а відтак і змісту відповідних правовідносин, що виникають на його основі;

2) встановлення особливостей і правового значення процедури оформлення спадкового договору.

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, мають диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд.Саме диспозитивними за своїм характером є норми Цивільного кодексу, які стосуються змісту спадкового договору. [25, c.28].

Так, у ст. 1302 ЦКУ у визначенні спадкового договору лише згадується про те, що набувач зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), а у разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд.

Цей висновок підтверджує й аналіз ст. 1305 ЦКУ «Обов'язки набувача у спадковому договорі», яка встановлює, що набувач за спадковим договором може бути зобов'язаний вчиняти певні дії майнового чи немайнового характеру до відкриття спадщини чи після її відкриття. Як випливає з положень цієї статті, сторони мають право визначити характер дій (майнові чи немайнові), конкретний їхній перелік, порядок і час (до відкриття спадщини чи після її відкриття) вчинення.

Визначаючи вимоги до змісту спадкового договору, які мають дотримуватися при його укладенні, слід враховувати загальне положення цивільного права стосовно того, що залежно від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до трьох основних груп: істотні, звичайні та випадкові. [13, c.15].

Істотними вважаються умови, необхідні і достатні для укладення договору. Як випливає з наведеного положення ст. 638 ЦКУ, дана норма поділяє істотні умови на чотири групи:

1) умови про предмет;

2) умови, визначені законом як істотні;

3) умови, які є необхідними для договорів даного виду;

4) умови, щодо яких за заявою однієї з сторін має бути досягнуто згоди.

Визначення істотних умов договору залежить насамперед від суті відносин сторін.

Так, спадковий договір за своєю сутністю є відплатним договором, отже, не встановлення угодою сторін таких умов, як покладення на набувача обов'язку вчинити певні дії, свідчить про відсутність самого спадкового договору.

Будь-яка із сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору даного виду, і зажадати включення у договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних.

Так, за загальним правилом, оцінка вартості дій, які має виконати набувач, як випливає зі ст. 1305 ЦКУ, не належить до істотних умов спадкового договору. Однак якщо відчу-жувач хотів укласти договір тільки з дотриманням даної умови, а набувач не згоден з такою вимогою, то не можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згоди сторін щодо загального переліку обов'язків набувача, порядку та часу їхнього виконання. [10, c.17].

Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовилися про те, хто буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача, автоматично вступає в дію умова, передбачена абз. 2 ч. 3 ст. 1307 ЦКУ, згідно з якою за відсутності спеціально призначеної відчужувачем з цією метою особи, контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

До того ж у договір за розсудом сторін можуть бути включені й випадкові умови. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти внаслідок одного лише факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір.

Разом з тим, самого факту досягнення згоди сторін щодо умов спадкового договору для того, щоб він вважався укладеним, недостатньо. Зокрема, спадковий договір має бути укладеним у відповідній формі -- письмово з нотаріальним посвідченням [11, c.76].Тому сказане про істотні умови спадкового договору повною мірою стосується і його форми. Недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність

Крім того, нотаріальна форма договору полегшує доведення факту правочину, його змісту та інших обставин у разі виникнення спору в суді, коли доказом слугує тільки нотаріально посвідчений документ.

Для того, щоб оцінити значення та особливості нотаріального посвідчення спадкового договору, коротко зупинимося на основних питаннях нотаріального провадження у цій галузі.

Посвідчення правочину починається зі встановлення нотаріусом волевиявлення сторін. Після з'ясування дійсних намірів сторін, нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст цієї угоди вимогам закону. Так, спадковий договір не може укладатися з обмеженнями правоздатності набувача (наприклад, незаконним є покладення на набувача обов'язку не брати шлюб до смерті відчужувача тощо)

Наступними моментами укладання договору є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.

Якщо в договорі бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити її правоздатність. Для цього треба ознайомитись зі статутом юридичної особи, щоб визначити, чи відповідає нотаріальна дія, що вчиняється, правам, наданим цій юридичній особі статутом. Нотаріусом перевіряються також повноваження представника юридичної особи. Але якщо від імені юридичної особи діє її керівник, якому за статутом надано право укладати угоди, то в цьому випадку доручення не вимагається, достатньо лише документа, який посвідчує його службове становище.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, витребовується документ, що стверджує його повноваження на розподіл обов'язків між членами колегіального органу (статут, установчий договір тощо).

Якщо предметом відчуження за спадковим договором є майно, що підлягає реєстрації (нерухоме майно чи автотранспорт), то нотаріусу обов'язково подаються документи, які підтверджують право власності на це майно [12, c.45].

Наступним обов'язковим документом є довідка про відсутність заборони на відчуження чи арешту відчужуваного майна. Перевірка відсутності заборони на відчуження чи арешту майна провадиться за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Договір стосовно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, що встановлюють право власності (меблі, коштовності, посуд тощо).

З'ясувавши справжні наміри сторін і те, що договір відповідає чинному законодавству, встановивши особу громадян, обсяг їхньої дієздатності і правоздатність юридичних осіб -- учасників спадкового договору, оглянувши всі витребувані документи на майно, що підлягає реєстрації, нотаріус складає проект угоди, яка викладається не менш як у двох примірниках, що видаються сторонам на бланках суворої звітності. Один примірник залишається у справах нотаріуса.

Посвідчення спадкового договору має свої особливості. По-перше, якщо предметом угоди є частка об'єкта нерухомого майна, то не вимагається згоди співвласників. По-друге, спадковий договір може бути укладений одним або обома із подружжя.

Що стосується укладення спадкового договору подружжям, то тут слід враховувати, що при укладанні кожної угоди стосовно спільного майна подружжя, яка потребує нотаріальної форми, повинна бути письмова згода іншого з подружжя.

Спадковий договір може бути посвідченим без згоди другого з подружжя, якщо з право-встановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене в ньому майно є не спільною, а особистою власністю другого з подружжя, а також у випадках, коли останній не проживає за місцезнаходженням майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили.

Порушення вимог щодо суб'єктного складу, змісту, порядку укладення тощо спадкового договору може мати наслідком його недійсність.

На практиці може постати питання про можливість визнання недійсною частини спадкового договору, коли одні з умов спадкового договору можуть суперечити вимогам закону. У цьому випадку, на мою думку, слід керуватися правилами ст. 217 ЦКУ.

Отже, недійсність окремих частин правочину не виключає дії правочину взагалі лише у випадках, коли можна припустити, що пра-вочин був би укладений і без включення недійсних частин. Якщо підстав для такого припущення немає, то правочин визнається недійсним.

Таким чином, для укладення спадкового договору необхідне досягнення згоди сторін з усіх істотних його умов, якими є визначення майна, що має перейти до набувача після смерті відчужувача, визначення переліку, характеру, порядку і строку виконання дій набувачем, а також додержання відповідної форми -- письмової з нотаріальним посвідченням, яка є також істотною умовою спадкового договору. [23, c.62].

Оскільки ст. 73 Закону України «Про нотаріат» поміж переліку випадків, коли нотаріус накладає заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна, не містить прямої згадки про посвідчення спадкового договору, що може створити непорозуміння на практиці, доцільно узгодити в цьому питанні новий Закон «Про нотаріат» з книгою шостою ЦК України.

Отже, спадковий договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Враховуючи законодавчу вимогу про нотаріальне посвідчення спадкового договору, наявність пропозиції укласти спадковий договір з усіма визначеними законом необхідними для неї ознаками та повне і безумовне прийняття цієї пропозиції іншою стороною, що свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, не має наслідком укладення договору. Спадковий договір не буде вважатися укладеним, поки не відбудеться його нотаріальне посвідчення. [7, c.10].

Укладення спадкового договору обмежує можливість відчужувача розпоряджатися майном, яке є предметом спадкового договору. Однак, у цьому відношенні, спадковий договір порівняно з іншими договорами, на підставі яких здійснюється передання майна у власність, має свої переваги, оскільки за відчужувачем, хоч і з деякими обмеженнями, але зберігаються окремі правомочності щодо розпорядження майном, яке є предметом спадкового договору (за винятком відчуження).

3.2 Зміна та припинення спадкового договору

Зміна і припинення спадкового договору можливі із загальних або спеціальних підстав.

За загальним правилом, це допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або припинення договору, вчиняється в такій самій формі, в якій був вчинений договір. Проте угодою сторін може бути передбачений спрощений порядок зміни або припинення спадкового договору за погодженням сторін.

Оскільки спадковий договір є підставою виникнення зобов'язань, то при вирішенні питань щодо його зміни, розірвання, припинення тощо мають враховуватися відповідні загальні вимоги щодо зобов'язань. [9, c.75].

Загальним принципом зміни зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦКУ).

Найліпшою підставою припинення спадкового договору є його виконання. Однак зобов'язання, що виникають на його основі, припиняються лише у випадку належного виконання спадкового договору, тобто відповідно до умов договору і вимог актів цивільного законодавства, норм моральності суспільства тощо.

Спадковий договір може бути також припинений шляхом передання відступного, але за умови, що на те є згода сторін договору. Розмір, строки й порядок його передання встановлюються сторонами (ст. 600 ЦКУ)

Припинення зобов'язання, що грунтується на спадковому договорі, можливе також шляхом прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків (ст. 605 ЦКУ). Припинення спадкового договору смертю фізичної особи має місце в тих випадках, коли виконання неможливе без особистої участі боржника, або виконання призначене особисто для кредитора, або зобов'язання в інший спосіб нерозривно пов'язане з особою кредитора. Таким чином, це можливо, швидше, як виняток -- необхідною умовою є особистий характер зобов'язання. В іншому випадку зобов'язання зберігаються внаслідок правонаступництва. [4, c.123].

Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридичної особи, яка є набувачем, крім випадків, передбачених законом (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, в порядку правонаступництва переходять до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).

Разом із тим, зобов'язання, що виникають при спадковому договорі, не можуть бути припинені шляхом зарахування зустрічних вимог, оскільки в цьому разі це суперечило б інтересам відчужувача, котрий прагне саме виконання конкретних дій. Тому в порядку аналогії закону має застосовуватися правило ст. 602 ЦКУ, згідно з яким не допускається зарахування зустрічних вимог щодо договору довічного утримання (догляду).

Стаття 1308 ЦКУ передбачає, що спадковий договір може бути розірваний у односторонньому порядку як на вимогу відчужувача, так і на вимогу набувача.

Зокрема, спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача в разі невиконання набувачем його розпоряджень.

Крім того, спадковий договір може бути розірваним судом на вимогу набувача в разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувана. [5, c.34].

Варто звернути увагу на те, що можливість такого розірвання договору на вимогу відчужувана іноді пов'язується з невиконання набувачем його розпоряджень, тобто застосовується як санкція за правопорушення, яка одночасно є засобом захисту інтересів відчужувача. Разом із тим, розірвання спадкового договору на вимогу набувача в разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача є не санкцією за порушення договору, а лише засобом захисту інтересів набувача.

Варто підкреслити, що й в першому, й в другому випадках розірвання спадкового договору можливе лише в судовому порядку. Саме суд має встановити факт порушення спадкового договору або неможливість його виконання.

У разі, коли спадковий договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання чинності рішенням суду про зміну або розірвання спадкового договору.

Забезпечення виконання спадкового договору можливе як за допомогою загальних способів забезпечення виконання зобов'язань (глава 49 ЦКУ), а також використання заходів цивільної відповідальності, передбачених за порушення зобов'язань (глава 51 ЦКУ), так і спеціальних засобів, установлених законом (ст. 1307 ЦКУ) саме для цих відносин. [14, c.23].

З метою захисту прав сторін спадкового договору, забезпечення виконання його належним чином актами цивільного законодавства передбачаються заходи запобігання порушенню умов такого договору як з боку відчужувача, так і набувача.

Слід зазначити, що відправним моментом такого забезпечення є правило ст. 1304 ЦКУ, яке передбачає, що спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним.

Отже, з метою захисту прав набувача, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження на майно, визначене у спадковому договорі (ч. 1 ст. 1307 ЦКУ). Після вчинення нотаріальної дії відомості про таку заборону мають бути внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. [2, c.36].

Якщо спадковий договір розривається або припиняється, нотаріус знімає заборону відчуження. Ще одним заходом із забезпечення прав набувача є визнання заповіту, який відчужувач склав щодо майна, зазначеного у спадковому договорі, нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦКУ). Серед спеціальних засобів захисту його прав варто також згадати передбачене ч. 1 ст. 1308 ЦКУ право відчужувача вимагати розірвання спадкового договору судом внаслідок невиконання набувачем його розпоряджень. Якщо такі дії виконуються після відкриття спадщини, то, зрозуміло, що відчужувач не має можливості звернутися до суду. На цей випадок ч. З ст. 1307 ЦКУ передбачає право відчужувача призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача.

3.3 Інші підстави припинення спадкового договору

Окремими дослідниками пропонується доповнити Гл. 90 ЦК України нормою, яка б регулювала підстави припинення спадкового договору. Зокрема, спадковий договір припиняється внаслідок смерті набувача у випадку:

1) якщо у набувача, який помер раніше відчужувача, немає спадкоємців, вони не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття або їх усунено від права спадкування;

2) за заявою відчужувача, якщо набувач помер раніше відчужувача, не приступивши до виконання своїх обов'язків у зв'язку з тим, що строк їх виконання ще не настав, незалежно від наявності спадкоємців та прийняття ними спадщини, якщо спадковий договір не передбачав вчинення певних дій на користь третьої особи. Можливість відчужувача припинити спадковий договір в цьому випадку вважається допустимою з огляду на те, що не відбулося порушення співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки жодна зі сторін ще не приступила до виконання своїх обов'язків. [27, c.43].

Смерть відчужувача не є підставою для припинення спадкового договору у випадку, якщо спадковий договір передбачає вчинення набувачем певних дій на користь відчужувача (коли зобов'язання нерозривно пов'язане з особою кредитора) ще за його життя і відчужувач помер до настання строку виконання набувачем цих обов'язків. За таких обставин спадковий договір не може припинитися, незважаючи на те, що набувач ще не вчинив жодної з дій, передбачених договором, оскільки спадковий договір належить до алеаторних договорів. [20, c.95].



Висновки

З вищесказаного випливає, що нововведенням Цивільного Кодексу України є спадковий договір, урегульований у гл.90. Враховуючи те, що останній пов'язаний із спадкуванням, він розміщений у книзі шостій ЦКУ "Спадкове право".

Спадковий договір -- це договір, за яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і у разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦКУ).

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один з подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Предметом спадкового договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також те, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що у разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а у разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який його посвідчив, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Відчужувач має право призначити особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Набувач у спадковому договорі може, бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового, або не майнового характеру до відкриття спадщини, або після її відкриття. Набувач повинен вчинити дії у точній відповідності до волі відчужувача. У спадковому договорі мають бути чітко і конкретно застережені всі необхідні дії, які зобов'язаний виконати набувач. В договорі може бути зазначена особа, яка здійснює контроль за виконанням такого договору.

Підбиваючи підсумок дослідження інституту спадкового договору в новому цивільному законодавстві України, можна зробити наступні висновки:

- по-перше, виникненню самої ідеї можливості існування договірних спадкових відносин сучасне цивільне право, безсумнівно, зобов'язане стародавньому римському праву (з тією лише особливістю, що власне в самому римському праві ця конструкція не знайшла все ж таки законодавчої підтримки, однак часто зустрічалася в практичній юриспруденції);

- по-друге, своїм походженням та становленням в якості окремого самостійного правового інституту, спадковий договір винен романістичній доктрині, головним чином німецькій;

- по-третє, внаслідок суттєвих особливостей зобов'язання, яке виникає зі спадкового договору, вітчизняний закон використовує і особливу конструкцію даного інституту, що надає йому специфічних ознак, кардинально відмітних від класичного. Останній, на відміну від українського, не встановлює права ані на все майно, ані на його окремі частки; він не створює жодного права як на дійсне майно спадкодавця, так і права, встановленого під відкладальною обставиною; він не обмежує спадкодавця у праві розпорядження майном за свого життя.

- по-четверте, не зважаючи на те, що закон у ст. 1217 цілком відкидає його як один з видів спадкування, тим не менш, не дивлячись на особливий зобов'язальний характер спадкового договору, бачиться все ж вірним закріплення цього інституту, як тісно пов'язаного з відносинами з приводу посмертного переходу майна, саме в системі спадкового права;

- по-п'яте, вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають зі спадкового договору, в подальшому потребуватиме розвитку, який безсумнівно викличе практична діяльність правозастосувальних органів (суду, нотаріату).



Список використаної літератури

1. Конституція України //ВВР - 1996, №30 - с. 141

2. Цивільний кодекс України // ВВР.-2003. - №40-44. - с.325.

3. Закон України від 7 лютого 1991р. “Про власність”// ВВР. -1991.-№20. с. 249

4. В. Васильченко. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права. // Право України № 6, 2003 - с.123

5. Васильченко В. В. Спадковий договір: деякі міркування з приводу нормотворчості // Підприємництво, господарство і прано. -- 2003. -- № 12 -- с. 34-37

6. Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного. -- Запоріжжя, 2006. - с. 13.

7. Гелич А. «Про поняття склад спадщини за ЦК України»// Підприємство господарство і право; - 2010. №2 - с. 10;

8. Дідух Г. «Загальні положення про спадкування»// Праця і зарплата; - 2010. №29. - с. 93;

9. Достдар Р. «Принципи спадкового права»// Підприємство господарства і права; - 2008.№112. - с. 75.

10. Заіка Ю.О. Спадщина як елемент спадкових правовідносин. Держава і право / Збірник наукових праць юридичні і політичні науки. -- Вип. 10. -- К., 2003. - с. 17

11. Зубович І. «Особливість посвідчення спадкового договору»// Праця і зарплата - 2010 №35- с.76;

12. Кравець А. «Оформлення права на спадщину»// Урядовий кур'єр. - 2007.№170 - с.45;

13. Мазуренко С.В. Особливості укладення спадкового договору //Право України. - 2004. - № 2. - с. 15-17.

14. Мазуренко С.В. Суб'єкти спадкового права //Актуальні проблеми держави і права: 36. наук, праць. - Одеса, 2002. - Вип. 13. - с. 21-24.

15. Мазуренко С.В. Юридична сутність інституту спадкового договору // Право України. - 2004. - с.26

16. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України // За ред. проф. Коссака В. М., - Київ, 2004. -- с. 4

17. Панченко М.І. Спадкове право України/ - К.: Знання, 2010. - с. 76;

18. Ромовська 3. Реформа спадкового права // Українське право. -- 1997. -- № 1. -- с. 104-107

19. Рябоконь Є. О. Спадкове право. -- К., 2004. -- с. 293

20. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю., Юридическая энциклопедия / Под. ред. М.Ю.Тихомирова. -- М., 1998. - с. 95

21. Фурса С. Я., Фурса Є. 1. Спадкове право: теорія та практика. -- К., 2002. -- с. 96

22. Харітонов О., Цивільне право України: Підручнк. - К.: Істина. 2003. - с.32;

23. Цивільне право України: Кн. 2 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Дов/ герт та іп.; за ред О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. -- К., 2002. -- С. 62-65.

24. Цивільне право України: У 2 т. / за ред. Я. М. Шевченко. -- К., 2003. -- Т. 1. -- с. 520

25. Цивільний кодекс України. Коментар / За ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. -- Харків, 2003. - с. 28

26. Чуйкова В.Правова характеристика спадкового договору»// Підприємство господарство і право - 2005.№4 - с. 1

27. Шама Н.П. Зміст спадкового договору // Вісник Академії адвокатури України. - 2007. - № 2 (9). - с.40-46.

28. Шама Н.П. Правова природа спадкового договору // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2006. - № 2 (18). - с.44-48.



Додаток №1 Спадкового договору

Спадковий договір

(відносно нерухомого майна)

Місто Харків, дванадцяте березня дві тисячі четвертого року.

Ми,

- Савінов Володимир Васильович, який народився 15 лютого 1937 року, ідентифікаційний номер 0748941, що проживає в м. Харків по вул. Перемоги, 47, кв. 69, далі іменований „Відчужувач”, та:

...