Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

Кафедра «Глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою»

Державна політика забезпечення обороноздатності України

Індивідуальне завдання

на тему: «Геополітичний код (кодекс) держави»

Автор: слухачка 2-ого курсу

спеціальності «Державне управління у сфері національної безпеки»

заочної форми навчання

Твердоступ Людмила Олександрівна

Київ - 2016

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття «геополітичний код (кодекс)» та його види
• 2. Глобальні геополітичні коди на прикладі США, СРСР, Франції та Індії
• Висновки
• Список використаних джерел


Вступ

Сучасний історичний етап характеризується глобальними трансформаціями міжнародного життя. Змінюється політична карта, розширюються або, навпаки, звужуються сфери впливу держав, що призводить до руйнації всього світового порядку. Всі ці процеси стимулюють розвиток геополітичної думки та суттєво впливають на важливість геополітичних факторів в системі національної безпеки, до яких належать: географічні образи, геополітичний простір, геополітична свідомість та геополітичні коди (кодекси).

1. Поняття «геополітичний код (кодекс)» та його види

Сукупність усіх можливих траєкторій утворює дерево геополітичного розвитку. Відповідно, головним завданням геополітичного прогнозу є визначення негативних траєкторій і геополітичних тупиків, з'ясування умов і заходів щодо їх запобігання.

Географічні образи можуть набувати різної форми залежно від цілей, завдань, умов їх створення, і насамкінець від самих творців цих образів. Вони виступають як інструмент освоєння та присвоєння владою простору. Водночас якість цих образів залежить від ефективності політизації самого географічного простору. Адже відомо, що простір, по суті, як і його образи, створюється культурою і/або цивілізацією, живе ними і в них.

Зазначимо, що одним із найбільш цікавих типів геообразних просторів є геополітичний простір, під яким розуміють простір поширення зовнішньополітичних національних інтересів держав. Структура геополітичного простору зазвичай складається із трьох елементів: ядра, периферії, серединної зони і зв'язків між іншими - осей розвитку.

Геополітичний простір виступає як вербальна модель світу, яка для геополітичної свідомості важливіша, ніж реальний світ.

Саме тому проблема дослідження геополітичної свідомості залишається актуальною і потребує відповідної фіксації як на рівні теорії, так і на рівні практичного забезпечення функціонування системи національної безпеки тієї чи іншої держави.

Відомо, що геополітична свідомість, принаймні в ідеалі, ґрунтується на усвідомленні світу як диференційованого на сфери впливу, де кожна держава керується у своїх діях силовими підходами, що веде до ігнорування міжнародного права, перетворення останнього у різновид політичної риторики. Тобто, визначальним критерієм геополітичної свідомості є критерій сили.

Геополітична свідомість існує у двох головних формах: буденно практичній (відчуття, сприйняття, уявлення, емоції, традиції тощо) і науковій (ідеї, концепції, погляди, сформовані геополітичною наукою та освітою). Ці форми тісно пов'язані одна з одною.

Наукові геополітичні знання поза всяким сумнівом містяться як у першій, так і в другій з них. Однак, буденно практичний рівень це все ж переважно емоції, уявлення, суб'єктивне розуміння й оцінка того, що було в історії міжнародних відносин. Науковий рівень геополітичної свідомості має більш легітимний характер і знаходить своє відображення в геополітичних кодах (кодексах) країни. Під цим поняттям зазвичай розуміють оперативне зведення стратегічних пропозицій, які входять до набору політико-географічних гіпотез, що складають основу зовнішньої політики держави спрямованої на забезпечення контролю над геополітичним силовим полем шляхом мобілізації політичних, економічних, військових та інших засобів.

Іншими словами, геополітичний код можна визначити як набір стратегічних припущень, які уряд складає про інші держави при формуванні своєї зовнішньої політики.

Оперативні кодекси містять:

- оцінку геополітичних моделей зарубіжних держав, що отримана шляхом вивчення офіційних документів і заяв лідерів цих держав щодо пріоритетів та напрямів зовнішньої політики, основ політики безпеки, стратегічного партнерства, співпраці держави з міжнародними організаціями тощо;

- оцінку експансіоністських систем конкретних держав (домінуючі геополітичні цілі в суспільстві, методи концентрації управління, які можуть бути використані у світових процесах - руйнування управління в регіонах-конкурентах та інтеграція уламків або випереджальне вписування в регіон-конкурент, інструментарій та технології експансії);

- оцінку діяльності конкретної держави в інших країнах світу (матриця геополітичного аналізу: політичні зв'язки (державні і суспільні контакти та їх рівень, політичні союзи і т. ін.); економічні зв'язки (стан економіки та залежність від ввозу і вивозу сировини та продукції, транспортні зв'язки, економічна допомога і т. ін.);

- військова присутність (наявність баз, військ, радників, військової допомоги і т. ін.);

- оцінку сучасних тенденцій геополітичного суперництва - протистояння і зіткнення протилежних інтересів держав;

- оцінку ймовірності досягнення геополітичних цілей державами-конкурентами, що ґрунтується на результатах аналізу ресурсних можливостей реалізації геополітичної стратегії та інтегральної могутності цих держав. Це дозволяє спрогнозувати часові параметри виникнення тих чи інших подій міжнародного життя;

- оцінку обстановки в геостратегічних комплексах, які розглядаються як особливі системи «акторів» міжнародних відносин, об'єднаних географічною близькістю, чиї взаємовідносини у сфері безпеки настільки суттєві, що визначають їхні національні інтереси і лінії розмежування з іншими регіональними формуваннями;

- оцінку районів за межами кордонів держави з точки зору їхньої стратегічної важливості і як потенційних загроз національним інтересам;

- оцінку сильних та слабких сторін системи забезпечення національної безпеки держави, ресурсних можливостей реалізації геополітичної стратегії;

- варіанти стратегій забезпечення національної безпеки в конкретних зовнішньополітичних умовах;

- сценарії реагування органів державної влади на потенційні загрози національній безпеці у зовнішньополітичній сфері та обґрунтування такого реагування.

Геополітичні кодекси держави не лише державно-центричні, але й містять особливий погляд на світ та роль і місце країни в ньому. Водночас кодекси сприймаються як основні будівельні блоки геополітичних світових порядків.

Геополітичні кодекси держави діють на трьох рівнях - місцевому, регіональному, світовому.

Геополітичний кодекс держави місцевого рівня складається із оцінок сусідніх держав. Уряди всіх країн, навіть невеликих, повинні мати такий кодекс.

Геополітичний кодекс держави регіонального рівня необхідний державам, які намагаються поширити свій вплив далі своїх сусідів першого порядку. Урядам всіх регіональних держав і потенційних регіональних держав необхідно планувати такі кодекси.

Геополітичний кодекс держави глобального рівня необхідний державам, які намагаються поширити свій вплив на весь глобальний геополітичний простір.

Відповідно, всі країни мають місцеві геополітичні кодекси держави, більшість мають регіональні, і лише країни, які мають ядерну зброю, - глобальні кодекси (світового рівня).

Геополітичні кодекси держави інколи можуть вступати в конфлікт між собою. Прикладом можуть слугувати взаємини між Туреччиною та Грецією. Обидві країни входять до НАТО, тобто мають спільний регіональний геополітичний кодекс держави, встановлений цією організацією, водночас перебувають у традиційно місцевій ворожнечі.

Глобальні геополітичні кодекси держави в низці ключових для світової геополітики країн сформувалися після Другої світової війни.

З 1960-х рр. розпочалася «ера балістичних ракет». Дальність польоту балістичних ракет становить до 15 тис. км, «євростратегічних» - до 2 тис. км, тактичних - до 900 км, швидкість польоту до 25-30 тис. км за годину, досить висока точність попадання у визначені цілі, а також мобільність розміщення (шахти, підводні човни, бомбардувальники) - всі ці характеристики здійснили переворот в ієрархії стратегічних сил (табл. 3.2.).

Таблиця 3.2. Світові ядерні сили (за кількістю розгорнутих бойових головок) станом на січень 2005 р.

Більшість географічних факторів (острівне положення, геоморфологічні особливості, метеорологічні умови і т. ін.) втратили для світової геостратегії свій початковий смисл. Епоха «великих батальйонів» як основного елементу традиційної стратегії з появою «атому» і балістичних ракет повністю завершилася.

геополітичний код америка франція

2. Глобальні геополітичні коди на прикладі США, СРСР, Франції та Індії

Геополітичні коди США.

Сполучені Штати Америки свою зовнішню політику після Другої світової війни визначали поняттям «стримування», яке передбачало оборонну позицію проти свого основного супротивника - СРСР. Найвідомішим в науковій літературі був кодекс відомого американського дипломата, політолога та історика Джорджа Фроста Кеннана (1904-2005).

Кодекс стримування Дж. Кеннана включав в себе геополітично важливі позиції з точки зору безпеки США. Не всі райони світу в рівній мірі важливі для Сполучених Штатів. Дослідник виділяє чотири життєво важливих центру влади, які мають промисловий потенціал і здатні витримати сучасну війну проти США. До цих країн він відносить Великобританію, Німеччину, Японію і СРСР. Ці країни разом з США, згідно Дж. Кеннану, і становили п`ять центрів влади. Після закінчення Другої світової війни тільки один з цих центрів влади СРСР був ворожий США. Головне завдання США полягала в обмеженні його ворожості і запобіганні повторення тієї ситуації, що мала місце в часи Другої світової війни, коли Німеччина і Японія загрожували безпеці США.

Засобом досягнення цієї мети була традиційна стратегія рівноваги сил. А це означало, що можна було допустити відсутності влади в Німеччині та Японії. Їх необхідно було перетворити на дружні держави, аналогічні Великобританії. Тому політика США полягала в економічному, а не у військовому підтримці дружніх держав.

Інший автор Джон Льюїс Геддіс, професор Єльського університету, один з найвизначніших американських фахівців з політичної історії XX століття, колишній радник президента Джорджа У. Буша, в 1949 і 1979 рр. виділяє чотири різних глобальних геополітичних кодексу. В основі цих чотирьох кодексів лежало положення про суперництво між США і СРСР. Але кожен кодекс мав різні тлумачення природи цього конфлікту і, отже, пропонував різні політичні рішення. Кодекси Геддіс принципово відрізнялися від кодексу Дж. Кеннана. Вони пропонували не ізолювання ворога, а або його оточення, або переслідування.

Після 1949 року центр світової політики змістився в Азію і почалася Корейська війна. Ці події спричинили переосмислення геополітичної концепції, що й породило відомий документ «Доктрина Ради Національної Безпеки США - 68» і пов'язану з нею концепцію однаковості. Ця концепція повинна була створити більш передбачуваний світ. В результаті чого і була розроблена модель загального стримування - уздовж периметра кордонів СРСР.

З приходом до управління в 1960 році президента Америки Джона Кеннеді почався повернення до понять балансу сил і різноманітності. Тоді й була створена доктрина «гнучкого реагування».

Хрестовий похід США проти комунізму був замінений прагматичною практикою силової політики після поразки США у В'єтнамі, в період управління президента Річарда Ніксона. Були виведені війська США з В'єтнаму. Це пов'язано було з тим, що спільні геополітичні інтереси можуть трансформувати філософію та історію. Тому конкретна задача, яка була поставлена, визначалася як роздроблення комуністичного блоку.

«Політика стримування» повторилася наприкінці 1970-х - початку 1980-х рр. Ідеологічна трактування відроджується знову, але вже представляє СРСР у вигляді «імперії зла».

До кінця 1980-х рр. «кодекси стримування» США після завершення повного обороту, досягли дружніх відносин з СРСР.

Під час «холодної війни» США визначали геополітичний світовий порядок, тому геополітичні коди інших країн підбудовувалися або суперечили поглядам США на світ. Вплив США було настільки велике, що навіть СРСР змушений був враховувати зміни в кодах США.

Геополітичні коди СРСР після Другої світової війни.

Після Другої світової війни Радянський Союз, незважаючи на величезні людські та матеріальні жертви, понесені на війні, направив більшу частину своїх ресурсів на військовий комплекс і зберіг статус наддержави. Її світової геополітичний кодекс з'являється після випробування в 1949 році атомної, а потім в 1953 році - водневої бомби. До початку 1960-х рр. СРСР можна було розцінювати тільки як державу регіонального рівня. Перегляд геополітичного коду в СРСР відбувається тільки в кінці 60-х рр. XX століття. Доктрина Л. І. Брежнєва була проголошена після вторгнення в Чехословаччину в серпні 1968 року. У ній йде мова не тільки про оборону Радянського Союзу, але й захист усіх соціалістичних країн. Ця доктрина за своєю суттю обмежувала суверенітет зарубіжних соціалістичних країн.

Перший президент СРСР М. С. Горбачов в жовтні 1989 року беззастережно відкинув доктрину Л. І. Брежнєва і в 1991 році розпустив Організацію Варшавського Договору, створену як військова коаліція в 1955 році. У 1991 році відбулося також об'єднання Німеччини і виведення радянських військ з Афганістану. У СРСР повернулося понад 600 000 військовослужбовців з колишніх соціалістичних країн. В армії відбувається деполітизація. Одночасно М. С. Горбачовим було оголошено принцип одностороннього знищення танків і ракет.

Доктрина М. С. Горбачова припускала перехід від біполярного світу до «без полюсного, в якому жодна з держав не прагне до світового панування. Світовий порядок базується на гармонії та міжнародному згоді». А як показує історія, життя і практика, в світі не все так райдужно і гармонійно. «Шанобливе ставлення до Росії» будувалося на її потужному військовому потенціалі. І тому є безліч доказів, пов'язаних з останніми політичними подіями [31].

Голлістський геополітичний кодекс Франції.

Розглянемо Кодекс Франції, який виходив з традиційних геополітичних кодексів Франції. На місцевому рівні цей кодекс пов'язаний з німецької загрозою на Рейні. На регіональному рівні - це маневрування проти Росії. А на глобальному рівні він заснований на суперництві з Великобританією. Замість Великобританії США зайняли чільне місце на глобальному рівні в поглядах де Голля на сучасний світ.

Франція в 1960 році провела випробування своєї атомної бомби і тим самим підтвердила статус світової держави. Вона приєдналася до США, СРСР і Великобританії як ядерним державам. В умовах тогочасного світу, вперше в історії основні центри світової влади перемістилися за межі Західної Європи.

НАТО пов'язував країни Західної Європи з однією з наддержав. А членство в НАТО було несумісне з позицією де Голля, який вважав, що Франція повинна очолити блок західноєвропейських держав на противагу Сполученим Штатам Америки.

Індійський кодекс неприєднання.

Автором Індійського кодексу неприєднання є прем'єр-міністр Індії (з дня її незалежності і до його смерті - з 1947 по 1964 р) Джавахарлал Неру. У ці роки саме Д. Неру розглядався як основний миротворець людства. Він запропонував своїй країні своєрідний геополітичний кодекс, що має три рівні:

- На місцевому рівні - Індія запропонувала неофіційний протекторат над невеликими гімалайськими королівствами Непалом і Бутаном, а також батьківське ставлення до Шрі Ланки;

- На регіональному рівні - Індія констатувала гостре суперництво з Пакистаном в Південній Азії, а в більш широкому азіатському масштабі - з Китаєм;

- На глобальному - Індія претендувала бути світовою державою. Ця позиція базувалася на нетрадиційному для геополітики критерію - статусі президента Д. Неру як світового державного діяча, а також його величезної ролі у створенні Руху Неприєднання, який запропонував «П'ять принципів мирного співіснування»:

· взаємна повага територіальної цілісності;

· ненапад;

· невтручання у внутрішні справи один одного;

· рівність і взаємна вигода;

· мирне співіснування.

Висновки

Таким чином, геополітичний код, з одного боку, може бути визначений як історично сформована багатовекторна система політичних взаємин держави з зовнішнім світом, що забезпечує певний статус держави на світовому, регіональному і місцевому рівнях (наддержава, регіональна держава тощо). Геополітичний код (кодекс) включає державні інтереси, ідентифікацію зовнішніх загроз і технологію їх лікування чи нейтралізації. За підсумками геополітичного коду розробляються доктрини національної стратегії безпеки.

З іншого боку, геополітичний код є втіленням зашифрованих геополітичних показників світових держав. Він регулює в геополітичних формулах реальні геополітичні інтереси тієї чи іншої держави, яка проводить зовнішню політику у своїх інтересах, поділяючи весь світ на друзів, ворогів та нейтралів. Це дає змогу визначатись в стратегічних рішеннях. Особливе значення для держави має її найближче оточення, тобто держави-сусіди: або її положення визначає вигоду, або ускладнення відносин. Тобто, кожна держава має власний локальний код (відносини з державами-сусідами).

Геополітичні коди - це будівельні цеглини, з яких складається світовий порядок. Зміна урядів тій чи іншій країни може змінити її геополітичний код, але основні стратегічні шляху руху залишаються незмінними.

Список використаних джерел

1. Геополітичний аналіз та прогнозування : навч. посіб. / авт. кол. : Г. П. Ситник, В. Ф. Смолянюк, М. М. Шевченко; за заг. ред. Г. П. Ситника. - К. : НАДУ, 2014. - Ч. 1. - 180 с.

2. Духина, Т.Н. Геополитика [Электронный ресурс]: учебное пособие / Т.Н. Духина. - Ставрополь: АГРУС, 2013. - 168 c. - ISBN 978-5-9596-0852-1.

3. В.А. Колосов, Н.С. Мироненко. Геополітика та політична географія: Підручник для вузів. - М.: Аспект Пресс, - 479 с, 2001

4. Вознюк Ю. С., Шевченко М. М. Геополітика, геополітична свідомість, геофілософія (постановка проблеми) // Воєнна історія. - 2006. ? № 1?3. ? С. 36-42.

Размещено на Allbest.ru