Суб’єктивні авторські права: поняття та класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«Харківский політехнічний інститут»

Кафедра організації виробництва та управління персоналом

Реферат

Суб'єктивні авторські права: поняття та класифікація

Виконала

студентка 1 курсу ЕК-27 групи

Виниченко Анастасія Андріївна

Перевірив: ст.викл. к.н.з. держ. упр.

Кармінська-Бєлоброва М.В.

м. Харків

2017



Зміст

суб'єктивний авторський право

Вступ

Розділ 1. Зміст суб'єктивного авторського права та сфера його регулювання

Розділ 2. Типи авторського права

2.1 Особисті немайнові авторські права

2.2 Особисте майнове право автора

Розділ 3. Форми захисту та термін дії суб'єктивного авторського права

3.1 Термін дії суб'єктивного авторського права

3.2 Цивільно-правовий захист авторського права

3.3 Кримінально-правовий захист авторського права

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність: ми живемо у 21 столітті, у час коли світ не стоїть на місці. Люди розвиваються і намагаються принести у цей світ свій особистий внесок. Дуже важливим стає питання про права авторів стосовно результатів їхньої праці.

Здобутки розумової діяльності стали невід'ємною частиною розвитку людства. Саме тому особливо актуальним є питання правомірності використання цих здобутків-об'єктів авторського права та визнання прав використання на них.

Авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов'язані із захистом свободи слова та прав людини.

Робота присвячена розгляду суб'єктивного авторського права ,його поняття та відповідальності за порушення авторського права. Субєктивне авторське право регламентується Законом України “Про авторське право і суміжні права”. Законодавство України у сфері авторського права становлять Конституція України, кодекси, закони, інші нормативно-правові акти, а також міжнародні договори, членами яких є Україна.

Метою роботи є розгляд питань пов'язаних з суб'єктивним авторським правом, виявлення особливостей та дослідження суперечностей у даній галузі.

Для реалізації даної мети треба виконати наступні завдання:

- розглянути зміст суб'єктивного авторського права

- визначити принципи та функції права

- уточнити ознаки об'єктів суб'єктивного авторського права та дати їм класифікацію

- виявити форми і види відповідальності за порушення авторського права

Теоретичною основою дослідження стало: цивільне законодавство України, наукові праці вітчизняних вчених в галузі цивільного права, а також інші літературні джерела та матеріали періодичної преси, які стосуються теми даної роботи.



Розділ 1. Зміст суб'єктивного авторського права та сфера його регулювання

Щоб розкрити суть даного питання необхідно з'ясувати , що ж являє собою саме суб'єктивне авторське право. Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.

Якщо конкретизувати деякі положення наведеного визначення цього поняття, то воно може виглядати так:

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі -- це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку всіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Автору відповідно до закону належать особисті немайнові та майнові права, що виникають у зв'язку із створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське пра-во, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Дер-жавній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав в установленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше. Завдання суб`эктивного авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України "Про авторське право та суміжні права" та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ст. 55 Конституція України надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує в ст. 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Ст. 41 цього закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності.



Розділ 2. Типи авторського права

Сукупність суб'єктивних цивільних прав, що належать автору у зв'язку зі створенням твору, поділяється на особисті немайнові та майнові.

Весь обсяг особистих немайнових і майнових прав належить автору як первинному суб'єкту авторських прав. До інших суб'єктів переходять лише майнові права за договором або законом.

Спадкоємці автора мають не лише право успадковувати майнові права, а й право захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також іншому посяганню на твір, якщо це може завдати шкоди честі та репутації автора.

2.1 Особисті немайнові права автора

Крім загальних норм про особисті немайнові права інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також статтями 438,439 ЦК і ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права». До них належать:

1) право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2) право автора на ім'я;

3) право на недоторканність твору і збереження його цілісності. Право авторства - це право вимагати визнання свого авторства як із боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім'я автор може реалізувати право авторства, вимагаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на примірниках твору. Право на ім'я є широким за обсягом і включає декілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазначення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання.

Право на недоторканність твору означає можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень до твору (ілюстрацій, передмов, післямов, коментарів) або, навпаки, виключення з нього окремих частин, що порушує цілісність твору. Стаття 439 ЦК передбачає заходи забезпечення недоторканності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторканності належить або особі, яка спеціально уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження - спадкоємцям автора[8].

2.2 Особисте майнове право автора

Види майнових прав на твір розрізняються за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права») наводить примірний перелік майнових прав автора у відповідності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами використання і розповсюдження творів, якими є:

1) право на опублікування твору (випуск у світ);

2) право на відтворення творів;

3) право на публічне виконання;

4) право на публічне сповіщення творів;

5) право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6) право на переклад творів;

7) право на переробки, зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;

9) право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

10) право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;

11) право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

12) право на імпорт примірників творів;

13) право на отримання винагороди за використання твору[9; с. 127].

Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст. 442 ЦК, вважається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації.

Законодавчо закріплено певні обмеження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. Вони поширюються, по-перше, на твори, які зачіпають "особисту сферу" людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко- чи відеозаписи або будь-які інші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сторони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які закликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, мають порнографічний характер.

У разі смерті автора право на опублікування твору мають його правонаступники, якщо це не суперечить волі автора.

Відтворенням, згідно зі ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права», вважається виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Відтворення може відбуватися у вигляді виготовлення друкованих примірників літературного твору або копій, репродукцій чи ілюстрацій із зображенням картин, або виготовлення примірників запису музичного твору на магнітній стрічці або компакт-диску, виготовлення примірників відеозапису. Твори живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії, декоративно-прикладного мистецтва можуть відтворюватись у промислових виробах - на шкатулках, коробках, футлярах, упаковках, обкладинках, флаконах тощо.[10]

Право на публічне виконання охоплює дії з подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час.

Публічною демонстрацією слід вважати публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола однієї сім'ї або близьких, знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Публічний показ визначений законом як будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час.

Публічне сповіщення творів охоплює декілька різновидів дій із доведення твору до загального відома: 1) передача творів в ефір за допомогою радіохвиль, а також лазерних променів, гама-променів тощо, у тому числі з використанням супутників; 2) передача на відстань за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів). Ознака публічності дій полягає у тому, що їх результатом є можливість сприйняття творів необмеженою кількістю осіб у різних місцях із значною віддаленістю від місця передачі.

Право на переклад твору означає можливість для автора здійснювати переклад на іншу мову самостійно, давати згоду на це іншим особам або, навпаки, забороняти таке.

Право на переробку означає право на будь-яку творчу зміну твору, в результаті якої виникає новий твір похідного характеру. Найбільш поширеними способами переробки є адаптація, аранжування, оркестровка. Переробка літературного твору можлива у формі переведення розповідного твору у драматичний, драматичного - в сценарний, віршованого - у прозу тощо.

Право на включення творів до складених творів поширюється на включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій та інших складених творів, що виникають у результаті поєднання інших самостійних творів (або їх частин) різних авторів за будь-яким критерієм.

Розповсюдження творів дає можливість необмеженому колу осіб ознайомитися із твором в індивідуальному порядку або придбати його примірник у власність. Виходячи зі ст. 441 ЦК та ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права» розповсюдженням визнається:

- перший продаж або інше відчуження (обмін, дарування, поставка, правовою метою яких є передача права власності на примірник твору);

- передача творів у майновий найм (оренду) чи у прокат як до першого продажу, так і після такого.

Належність автору права на імпорт означає, що імпорт примірників твору потребує окремої згоди особи, яка має авторські права, незалежно від мети ввезення і здійснення у подальшому будь-яких дій із їх розповсюдження. Тиражування творів у країнах, де права українських авторів не охороняються, також не дає правової можливості ввезти їх в Україну без згоди автора[11; с. 138].

Право па подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, передбачене п. 9 ч. З ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права». Його введення мало за мету охопити всі можливі способи доведення творів до загального відома публіки, які не підпадають під інші перелічені у законі форми їх поширення. Найбільш поширеним способом доведення твору до загального відома є розміщення інформації у глобальній інформаційній мережі Інтернет, що робить твори доступними для публічного використання.

Чинне законодавство закріплює деякі майнові права, які можуть бути реалізовані тільки стосовно певних об'єктів авторського права. Так, ст. 448 ЦК і ст. 27 Закону «Про авторське право і суміжні права» регламентують так зване право слідування щодо оригіналу твору образотворчого мистецтва та оригіналу рукопису літературного твору. Воно полягає у можливості автора одержувати п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору, що здійснений за першим його відчуженням автором.

Ще одне особливе право автора твору образотворчого мистецтва - це право доступу до твору. Воно закріплено у ст. 26 Закону і полягає у тому, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, у якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору (без його доставки авторові) з метою його використання для відтворення - виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо.



Розділ 3. Форми захисту та термін дії суб'єктивного авторського права

3.1 Термін дії суб'єктивного авторського права

Авторське право діє протягом певного терміну, після чого припиняється і твір стає неохоронюваним або переходить в суспільне надбання. Законом визначено, що об`єкти авторських прав захищаються протягом усього життя автора. Зрозуміло, творець творчого продукту може за своїм бажанням передати права на них - це здійснюється в рамках відповідних правових процедур. Але з моменту, коли об`єкти авторського права в майновому аспекті переходять до нового власника, їх захист також здійснюється без обмежень по терміну. Передача виключних прав здійснюється в рамках цивільного законодавства.

У свою чергу, в особистому аспекті об`єкти захисту авторського права, як ми вже зазначили вище, передані бути не можуть. Автор, який написав розповідь або склавши пісню, не може передати комусь немайнову складову володіння творчим продуктом. Хоча на цей рахунок є різні точки зору. Є юристи, які вважають, що деякі види об`єктів авторського права все-таки підлягають повноцінної передачі від одного власника до іншого не тільки в майновому аспекті, але також і в особистому.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

3.2 Цивільно-правовий захист авторського права

Зазвичай, авторсько-правові спори розглядаються районними, міськими й обласними судами загальної юрисдикції, адже спеціалізованих судів Україна поки що не має. Якщо ж обидві сторони конфлікту є юридичними особами, - справа може бути розглянута в господарському суді. Законодавство передбачає також можливість передання справ на розгляд до третейського суду.

Підставою для судового захисту прав є такі порушення:

- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи створюють загрозу такого порушення;

- піратство у сфері авторського права;

- плагіат -- оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

- ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

- будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

- розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Поширеною формою цивільної відповідальності є відшкодування завданих збитків. Найпоширенішою є вимога авторів про виплату їм грошової компенсації. Популярність такої форми відшкодування збитків пояснюється тим, що позивач у цьому разі не повинен обгрунтовувати заявлений ним розмір компенсації, достатньо тільки довести факт порушення майнових прав. Натомість, для стягнення прибутку з відповідача, що був отриманий ним унаслідок порушення прав автора, необхідно спочатку довести наявність цих прибутків. Це не завжди так легко зробити. Отож, якщо автор вимагає виплати компенсації, а порушення є досить очевидним, відповідач, зазвичай, намагається вирішити справу в досудовому порядку. Розмір компенсації в такому випадку коливається між 20 та 100 неоподатковуваними мінімумами доходів громадян за одне бездоговірне використання твору, тоді як при судовому розгляді справи ці суми зростають як мінімум удвічі.

Автор також може вимагати компенсації моральної шкоди, якщо внаслідок порушення його прав він зазнав моральних страждань. Через специфічність поняття моральної шкоди довести її наявність проблематично, тому від автора вимагають лише грошової оцінки заподіяної заподіяної йому моральної шкоди. Вимагати моральної компенсації потрібно за умов, якщо порушені немайнові права автора, зокрема, право на ім'я, на оприлюднення твору тощо.

Мати справу з юридичною особою як відповідачем перпективніше з погляду реальності одержання компенсації. Однак, на практиці юридичні особи часто організовують свою роботу так, щоб у разі виникнення конфлікту перкеласти відповідальність на плечі фізичної особи. Завдяки такому механізмові юридичні особи уникають відповідальності й обходяться мінімальними витратами, отримуючи при цьому за незаконне використання авторських прав високі прибутки.

3.3 Кримінально-правовий захист авторського права

Якщо застосування цивільно-правових способів захисту не дає результатів, порушників можна притягти до кримінальної відповідальності. У сфері авторського права цю можливість тривалий час вважали крайнім заходом і майже не застосовували. Однак, з появою в 2001 р. нового Кримінального кодексу України ситуація помітно змінилася. На відміну від попереднього Кримінального кодексу України 1960 р., охорона авторських прав здобула тут суттєву підтримку. Так, статтями 176 та 177 КК України за незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури та мистецтва, а також інше використання чужих творів передбачений штраф від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів (від 1000 до 2000 - при повторному порушенні) чи виправні роботи й навіть позбавлення волі строком до двох років. Кримінальна відповідальність настає за умови, якщо:

- об'єкт авторського права, права на який були порушені, охороняється законом;

- злочинні дії були здійснені навмисно;

- порушення завдало матеріальної шкоди суб'єктові авторського права у значному, великому чи особливо великому розмірі.

Відповідно до ст.176 КК України матеріальна шкода вважається завданою у значному розмірі, якщо її розмір у 20 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Розглянуті дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише в разі, якщо вони умисно вчинені (тобто порушник знав, що він порушує чужі авторські права та передбачав наслідки своїх дій). Дії, заподіяні з необережності, не є предметом карного переслідування.

Розглянемо переваги кримінального процесу порівняно з процедурою цивільного судочинства. Позивач у кримінальній справі не тільки не сплачує судового збору (державного мита) при поданні цивільного позову в кримінальній справі, але й може перекласти пошук доказів для обгрунтування пред'явлених до цивільного відповідача вимог на плечі представників державного обвинувачення. Також позивач отримує додаткові гарантії щодо забезпечення доказів, потрібних для обгрунтування його вимог. Навіть поза відповідними нормами Кримінального кодексу, згідно з ч.2 ст.53 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, за наявності достатніх даних про вивчення порушення авторського права, за яке передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства чи суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення розшуку й накладення арешту на примірники творів щодо яких припускається, що вони є контрафактними. Також арешту підлягають документи, рахунки й інші предмети, що можуть бути доказами вчинення протиправних дій. Зазначені заходи надають можливість забезпечити цілісність доказів до розгляду справи в суді. І навіть якщо кримінальна справа буде закрита, її матеріали можуть бути долучені (якщо позивач вимагатиме розгляду справи в порядку цивільного судочинства) як докази до цивільного процесу. Варто зазначити, що кримінальна відповідальність не поширюється на порушення немайнових прав, а саме: на право на ім'я, право на оприлюдненя твору, на захист репутації та ін.



Список використаної літератури

1. Конституція України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 72 с.

2. Цивільний кодекс України // ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Кримінальний кодекс України // ВВР України. - 2001. № 25-26. - Ст. 131.

4. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // ВВР України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.

5. Авторське право і суміжні права / За ред. О. Святоцького і В. Дроб'язка. - К., 2000. - С. 29-33.

6. Афанасьєва К.О. Авторське право: Практ.посіб. - К.: Атіка, 2006. - 224 с.

7. Гражданское право Украины. Учебное пособие под ред. Ю.А.Заики. К.,- 1998.

8. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посіб. - Вид. 2-ге, перероб. і доповн. - К., 2006. - 278 с.

9. Дроб'язко В.С. Право інтелектуальної власності. - К., 2004.

10. Корчевний Г.В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону авторського права і суміжних прав в Україні // Правова держава ОНУ ім. І.І. Мечникова. - Одеса: Астропринт, 2002. - № 5. - С. 171-175.

11. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 1997. - 416 с.

12. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. - 2000. -- № 3. - С. 3-4.

13. Права людини в Україні. Щорічник 1995 р. Українська правнича фундація, К., 1996.

14. Право інтелектуальної власності: Підручн. / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. -- К., 2002.

15. Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. -- Харків, 2002.

16. Цивільне право. Підручник під ред. О.А.Підопригори, Д.Б.Боброва. “Вентурі”, К., 1997, ч. 1.

17. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 т. -- Т. 1. -- Кн.1 / Р.Б. Шишка, В.А.

18. Голембо Я. Окремі питання авторського права // Право України, 1997.-- № 2.

19. Гончарова І. Захист авторського права в Україні // Право України, 1998.-- № 11.

Размещено на Allbest.ru

...