Предмет, межі і суб'єкти доказування в кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття процесу доказування і доказів у кримінальному процесі

1.1 Поняття та значення доказів у кримінальному процесі

1.2 Поняття доказування у кримінальному процесі

1.3 Характеристика процесуальних джерел доказів

Розділ 2. Предмет, межі і суб'єкти доказування в кримінальному процесі

2.1 Особливості предмета доказування в кримінальному процесі

2.2 Поняття меж доказування і їх співвідношення з предметом доказування

2.3 Суб'єкти доказування

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми. Вважаю що тема «Докази та доказування» в сучасній Україні, яка рухається в напрямку євроінтеграції особливо важлива, країна почала дуже важливі реформи, де звичайна людина може довіряти правоохоронним органам сучасної Української держави і суспільства в цілому, тому що саме на правоохоронні органи покладене забезпечення додержання законності, недопущення будь-яких порушень громадського порядку та злочинності, усунення умов та причин, що породжують насильство. Докази - це основа для кримінального провадження, вони є невід'ємною його частиною і приводять в дію всі механізми розслідування кримінальної справи. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання основоположних завдань. Нині важливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, національної поліції, судів, що покликані охороняти законність, захищати права та свободи громадян України, інтересів суспільства.

Поняття доказів та доказування кримінальному процесі розглядали у своїх працях такі українські вчені як, Гончаренко В.Г., Грошевий Ю.М., Стахівський С.М., Блажівський Є.М., Тацій В.Я., Капліна О.В., Шило О.Г., Коваленко В.В., Удалова Л.Д., Письменний Д.П., Рожнова В.В., Савицький Д.О., Хабло О.Ю. Молдован А.В., Мельник С.М. та інші.

Метою даної роботи є вивчення доказів, їх характеристики в кримінально-процесуальному закодавстві, значення доказів і їх класифікацію.

Мета наукового дослідження зумовила такі завдання:

- Узагальнення видів доказів у кримінальному процесі;

- Провести аналіз доказів у кримінальному судочинстві;

- Визначити класифікацію доказів у кримінальному процесі;

- Проаналізувати роль та значення доказів у кримінальному судочинстві;

- Характеристика норм чинного законодавства України стосовно ролі та значенні доказів;

Об'єктом дослідження є поняття доказів у кримінальному процесі їхпроцесуальне значення.

Предметом дослідження є теорії, наукові погляди, ідеї, концепції, щодо системи доказів і доказування у кримінально - процесуальному законодавстві України.



Розділ 1. Поняття процесу доказування і доказів у кримінальному процесі

1.1 Поняття та значення доказів у кримінальному процесі

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1, ст. 84 КПК). Юридичні властивості, якими повинні володіти фактичні дані, що містяться в певному джерелі, щоб стати доказом:

Належність -- визначає наявність зв'язку між його змістом (фактичними даними) і обставинами, які підлягають доказуванню в справі, що розслідується чи розглядається. Критерієм належності доказів є предмет доказування.

Допустимість -- вказує на відповідність відомостей вимогам кримінального процесуального закону: по суб'єкту отримання; по джерелу отримання; по способу отримання; по процесуальній формі, а також на відповідність нормам істинності та моральності.

Достовірність -- характеризує відповідність отриманих відомостей обставинам вчиненого злочину та іншим обставинам, які підлягають встановленню у кримінальній справі. Тобто означає, що докази правильно, адекватно відображають дійсність.

Достатність -- визначає необхідний і достатній обсяг відомостей для висновку про встановлення предмета доказування. Слід врахувати, що в реальній практиці доказування вимога достатності використовується не лише для всієї сукупності доказів, зібраних у справі, але й до окремих груп доказів, і навіть до якого-небудь одного доказу -- для оцінки наявності чи відсутності підстав прийняття якогось процесуального рішення, проведення слідчої чи процесуальної дії.

Належність доказів. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Допустимість доказу. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини.

Суд зобов'язаний визнати суттєвими порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

- здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

- отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

- порушення права особи на захист;

- отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати показання;

- порушення права на перехресний допит;

- отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. [1, с. 83]

На мою думку треба розкрити значення терміну перехресний допит. Перехресний допит - це допит особи, показання якої надаються як докази протилежною стороною для критичного дослідження і перевірки даних, отриманих у ході прямого допиту, а також для отримання нових даних від особи, допитаної при прямому допиті. [2, с. 246]

Докази, передбачені КПК, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Докази та відомості, передбачені КПК, можуть бути визнані допустимими, якщо:

- сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

- вони надаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом, або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;

- їх надає сам підозрюваний, обвинувачений;

- підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.

Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при постановленні судового рішення. У випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, має першочергове значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. Підозрюваний, обвинувачений, захисник та інші учасники процесу можуть брати участь в процесі доказування. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх надає.

Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. [1, с. 85]

Докази в кримінальному провадженні відіграють велику роль, але, при невиконанні правильної послідовності дій, передбачених у КПК України, вони будуть неправомірними.

1.2 Поняття доказування у кримінальному процесі

Доказування у кримінальному провадженні - це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК України). Обов`язок доказування обставин, які передбачені ст. 91 КПК України, як вже зазначалося, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого. [4, с. 88]

Метою доказування у кримінальному провадженні є встановлення істини. Знайти істину в кримінальній справі - значить виконати одне з завдань кримінального процесу, тобто повністю розкрити злочин, що є необхідною передумовою успішного здійснення правосуддя. Щоб повністю розкрити вчинений злочин, потрібно встановити об'єктивну істину. Змінюється і вдосконалюється сам процес доказування в кримінальному судочинстві, його правове регулювання: розширюється коло допустимих слідчих дій, вдосконалюється порядок проведення процесуальних дій, застосування технічних засобів і т. ін., але мета доказування - встановлення об'єктивної істини - залишається незмінною. [5, с. 8]

Значення кримінально-процесуального доказування:

- правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу;

- усі питання, що виникають під час кримінального провадження, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених під час доказування обставин;

- участь заінтересованих суб`єктів у доказуванні є гарантією реалізації засад кримінального процесу (зокрема, змагальності, забезпечення права на захист, презумпції невинуватості); - докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Елементи кримінально-процесуального доказування. Елементами кримінально - процесуального доказування є: збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Збирання доказів - це врегульована КПК України діяльність сторін кримінального провадження, потерпілих, яка полягає в пошуку, виявленні джерел фактичних даних, вилученні й отриманні необхідної інформації та її фіксації.

Способами збирання доказів та їх процесуальних джерел є:

1) для сторони обвинувачення:

- проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

- витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок;

- проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України (ч. 2 ст. 93 КПК України);

2) для сторони захисту, потерпілого:

- ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій,

- витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок;

- здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 ст. 93 КПК України).

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 220 КПК України.

Способи фіксації доказів:

- складання протоколів слідчих (розшукових) дій;

- застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження;

- виготовлення фототаблиць, схем, зліпків, відбитків та ін.

Перевірка доказів - це діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду з ретельного, всебічного й об`єктивного визначення достовірності фактичних даних і доброякісності джерел їх отримання для правильного встановлення обставин кримінального провадження. Усі зібрані в кримінальному провадженні докази підлягають всебічній і об`єктивній перевірці слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом.

Докази перевіряються шляхом:

- аналізу кожного доказу окремо, його зіставлення з іншими доказами та їх джерелами;

- проведенням повторних або нових слідчих (розшукових) дій.

Так, під час аналізу показань свідка з`ясовується, чи правильно він сприйняв описувану ним подію, чи нема суперечностей в його показаннях. Одночасно ці показання зіставляються, наприклад, з показаннями підозрюваного і, в разі виявлення суперечностей між ними, слідчий для усунення цього може поставити їм додаткові запитання або провести одночасний допит. Оцінка доказів означає з`ясування їх переконливості та придатності бути підставою для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка доказів означає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Внутрішнє переконання - це впевненість, що склалася у судді, слідчого судді, прокурора, слідчого в тому, що ними дано правильну оцінку всім наявним у кримінальному провадженні засобам доказування і всім встановленим фактам, і те що отриманий таким шляхом висновок з усіх питань, які виникли в кримінальному провадженні, є єдино правильним. Під час оцінки доказів суд, слідчий суддя, прокурор, слідчий повинні керуватися законом. Це означає, що як сама оцінка, так і збирання та перевірка доказів повинні відбуватися в порядку і умовах, передбачених кримінальним процесуальним законом. [4, с. 88-91 ]

На перший погляд здається, що процес доказування, є простою процедурою, але насправді це тривалий та багатоетапний процес, від якого залежить встановлення справедливості в кримінальному провадженні.

1.3 Характеристика процесуальних джерел доказів

Процесуальні джерела доказів - це форма закріплення та збереження фактич- них даних.

Згідно з ч.2 ст. 84, параграфами 3-5 глави 4 КПК, процесуальними джерелами доказів є:

1) показання;

2) речові докази;

3) документи;

4) висновки експертів.

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК. [4, с. 99]

Показання щодо фактів має давати особа, лише ті, які вона сприймала особисто. Але ст. 97 КПК, передбачений виняток, де вказано, що особа може давати показання з чужих слів, якими є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

Показання підозрюваного - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування відповідно до ст.224 КПК.

Для підозрюваного давати показання це право, а не обов'язок. Показання які дав підозрюваний виступають джерелом доказів, і засобом захисту його прав та законних інтересів. Закон не передбачає його відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань.

Показання підозрюваного розділяють на такі різновиди: 1) повне або часткове визнання вини; 2) повне чи часткове заперечення вини; 3) алібі; 4) обмова; 5) самообмова.

Часткове або повне изнання вини - це показання підозрюваного, який повідомляє слідчого, прокурора про обставини його вчинення, та визнає себе винним у вчиненні кримінального правопорушення.

Часткове або повне заперечення вини - це показання підозрюваного, в яких він не визнає себе винним у вчиненні кримінального правопорушення та повідомляє слідчому, прокурору про обставини, що встановлюють його невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується підозра.

Алібі - це твердження підозрюваного, що він не міг вчинити кримінальне правопорушення, оскільки в момент його вчинення перебував в іншому місці.

Обмова - це такі показання підозрюваного, в яких він викриває правдиво чи неправдиво інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення.[4, с. 101]

Самообмовою є такі показання підозрюваного, коли за різних підстав підозрюваний визнає себе винним у кримінальному правопорушенні, якого не вчиняв.

При оцінці показань підозрюваного у ході розслідування кримінальної справи не завжди є можливим відразу визначити неправдивість показань, або ж таки правдивість обвинуваченого. Всі надані відомості підлягають ретельній перевірці. І висновок можна зробити, маючи відповідну сукупність доказів, як правило, по завершенні процесу доказування. Потрібно враховувати його особистий інтерес у результатах досудового розслідування, що може впливати на їх достовірність.

Показання обвинуваченого - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час судового провадження відповідно до вимог ст.351 КПК. Характеристика показань обвинуваченого є аналогічною до показань підозрюваного.

Показання свідка - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст.224, 352 КПК.

Як свідок може бути викликана особа, якщо є достатні підстави вважати, що їй відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження (ч.1 ст.65 КПК).

Особа, яка викликана слідчим, або іншими посадовими особами як свідок, повинна з'явитися в зазначені місце, час та дати показання про відомі їй обставини кримінального провадження.

За відмову надати показання, або за дачу завідомо неправливих показань свідок притягується до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.384, ч.1 ст.385 КК). доказування кримінальний процесуальний суд

Показання потерпілого - це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст.224, 353 КПК.

Давати показання - право, а не обов'язок потерпілого. Коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст.384 КК, про що попереджається перед допитом.

Оцінюючи показання потерпілого, потрібно враховувати, що це особа особисто заінтересована, та надані ним відомості можуть впливати на об'єктивність його показань.

Показання експерта - це відомості, повідомлені ним на допиті під час досудового розслідування чи судового розгляду відповідно до вимог ст.ст.224, 356 КПК. Експерт підлягає допиту, коли виникає необхідність у роз'ясненні його висновку. При цьому, експерт зобов'язаний давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду.

Відповідно до ч.8 ст. 95 КПК, Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

Тепер розглянемо речові докази як джерело доказів. Так, відповідно до ст.98 КПК речові докази - це матеріалі об'єкти, які:

- були знаряддям вчинення кримінального правопорушення;

- зберегли на собі його сліди;

- містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження,

- предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій;

- гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Знаряддя вчинення кримінального правопорушення - це різноманітні предмети, які мають призначення для причинення шкоди здоров`ю , та спеціально виготовлені чи пристосовані для вчинення конкретного кримінального правопорушення.

До матеріалів справи можуть бути додані тільки ті предмети на яких збереглися сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які допоможуть при встановленні фактів, такими можуть виступати предмети, що зберегли на собі сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові, фарби, мікрочастки та ін.

Дати вичерпний перелік речових доказів неможливо, і тому закон, перелічуючи основні їх види, додатково вказує, що речовими доказами є й інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді безпосередньо на місці події. Також їх можуть надати сам підозрюваний, або потерпілий, слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, або інші громадяни.

Зберігання речових доказів здійснюється в порядку, визначеному ст. 100 КПК та постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», якою затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, зниження, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Головною умовою зберігання речових доказів є збереження їх властивостей.

Речові докази, які за своїми габаритами, кількістю, вагою, або об'ємом не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях.

Відповідає за зберігання речових доказів слідчий, який здійснює таке провадження. Якщо докази зберігаються в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, яка призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч.1 ст.99 КПК).

У тих випадках, коли документи містять ознаки речових доказів, зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України, вони є речовими доказами.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч.1 ст.99 КПК, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам ст.99 КПК, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Процесуальним джерелом доказів є протоколи всіх слідчих (розшукових) дій, крім протоколів допитів свідків, потерпілих, підозрюваних, одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, оскільки доказове значення мають їх показання.

Загальні вимоги до будь-якого протоколу процесуальної дії, а значить і до протоколу слідчої (розшукової) дії, визначені у ст.104 КПК. Ці вимоги конкретизуються у деяких статтях цього Кодексу, які регламентують порядок складання протоколу певної слідчої (розшукової) дії. Як приклад, можна навести ст.231 КПК, у якій встановлені вимоги до протоколу пред'явлення для впізнання.

Додатками до протоколу можуть бути:

- спеціально виготовлені копії, зразки об'єктів, речей і документів;

- письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

- стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;

- фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп'ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків (ст. 105 КПК України).

Для підтвердження, або навпаки для спростування, чи встановлення фактів, які можуть бути корисні для кримінального провадження, та в випадках коли в слідчого, прокурора, слідчого судді не достатньо специфічних знань, вони можуть звернутися до експерта, який після повного всебічного проведення експертизи, надає висновок.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результати висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч.1 ст.101 КПК).

В випадках передбачених ч. 2 ст. 242 КПК України проведення експертизи є обов'язковим, до них віднесені:

- встановлення причин смерті;

- встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;

- визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;

- встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;

- встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених ст. 155 КК України.



Розділ 2. Предмет, межі і суб'єкти доказування в кримінальному процесі

2.1 Особливості предмета доказування в кримінальному процесі

В кримінально-процесуальній літературі існують різні визначення предмета доказування.

На думку М.М. Міхєєнка предмет доказування в кримінальному процесі - це така сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. [9, с.132]

Л.Д. Удалова також визначає предмет доказування як коло обставин, що підлягають доказуванню і встановленню в конкретній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. [4, с. 94]

Можна зробити висновок, що науковці щодо поняття предмета доказування мають приблизно однакове бачення. Це коло таких фактів та обставин, які підлягають встановленню у кожній кримінальній справі для правильно обгрунтованого вирішення питань матеріального і процесуального права.

Стаття 64 КПК України дає перелік обставин, які підлягають доказуванню при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді. До них КПК відносить:

1. подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4. харктер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Треба зазначити, що є певні особливості предмету доказування при провадженні в справах про злочини неповнолітніх (ст.433 КПК України), в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб (ст. 417 КПК України), а також при вирішенні судом питань про застосування заходів медичного характеру (ст. 420 КПК України).

При розгляді провадження в справах про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у статті 64 КПК України, необхідно також звстановити вік, стан здоров'я та загальноий розвиток неповнолітнього, характеристику особи, умови життя та виховання неповнолітнього, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. (ст.433 КПК України)

Окреслений в статті 23 і 64 КПК України предмет доказування є загальним і обов'язковим для всіх кримінальних справ. Серед обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події злочину. В ч.1 ст.64 КПК України конкретизуються обставини, які саме мають бути тут досліджені. Це час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. Слід зазначити, що час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину підлягають встановленню і підтвердженню по кожній кримінальній справі незалежно від того, чи мають ці обставини значення для кваліфікації суспільно небезпечного діяння чи ні.

Час - це не лише тільки, в який день і о котрій годині вчинено злочин, але й те, скільки років в цей день і годину було тому, хто його вчинив, а отже, який матеріальний закон тоді діяв. Встановлення часу і місця події дозволяє індивідуалізувати й конкретизувати досліджувану подію, а також може мати зна чення для юридичної кваліфікації діяння [10, с.18]

Спосіб вчинення злочину - це будь-які дії, або бездіяння, які спричинили настання злочинного результату, і це дає можливість правоохоронним органам розрізняти ознаки, що характеризують спосіб, дозволяють відмежувати один злочин від іншого. Саме за способом вчинення злочину відрізняється крадіжка від грабежу та розбою.

Вимога закону про те, що підлягають доказуванню винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, передбачає необхідність установлення суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину (умисел чи необережність, їх форми, мотив, мета)

Слід встановити, чи скоїв обвинувачений діяння, яке вмінюється йому в вину; прізвище обвинуваченого, його ім'я та по-батькові, рік та місце народження, національність, освіту та інші дані про нього, які дозволяють безперечно завірити дану особу.

Коли вже доказаний факт вчинення діяння конкретною особою, необхідно з'ясувати, чи діяла вона при цьому умисно чи необережно, яка форма умислу чи необережності.

Важливе кримінально-процесуальне значення мають мотиви і мета злочину. Тому їх наявність, конкретний зміст і направленість повинні бути неодмінно доказані.

У випадках, коли за обставинами справи виникають сумніви в психічному стані обвинуваченого, в його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, підлягає доказуванню його осудність. [11. с.112]

При доказуванні треба встановити всі обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, які пом'якшують, обтяжують чи виключають кримінальну відповідальність.

Стаття 66 КК України визначає обставини, які пом'якшують покарання. До них, зокрема відносяться: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку чи заподіяної шкоди; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову та іншу залежність тощо.

Стаття 67 КК України визначає обставини, які обтяжують покарання. До них відносять: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші.

Не менш суттєвими для справи є обставини, які характеризують особу обвинуваченого. До таких обставин слід віднести поведінку обвинуваченого в побуті, в колективі, його відношення до праці та характеристики його як працівника, наявність у нього нагород, почесних звань тощо.

Характер і розмір шкоди, завданої злочином і розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння можуть також впливати на кваліфікацію злочину або на розмір покарання. В таких випадках вони підлягають встановленню разом з іншими кваліфікуючими обставинами або обставинами, які впливають на ступінь і характер відповідальності винного. Іноді ці обставини набувають самостійного значення, оскільки їх встановлення може слугувати основою для відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У вказаному випадку вони складують окремий елемент предмета доказування. [11. с.113].

Стаття 23 КПК України зазначає, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Це є досить суттєвим елементом предмету доказування, оскільки такі причини та умови можуть вплинути на ступінь та характер відповідальності, а їх не встановлення може потягнути відміну вироку. Крім того, виявлення причин та умов вчинення злочину може бути корисним для проведення профілактики злочинності та застосування заходів боротьби зі злочинністю.

Отже, предметом доказування у кримінальній справі є ряд обставин, які підлягають встановленню. Правильне, повне і точне їх вияснення та дослідження є запорукою правильної кваліфікації злочину та призначення тієї міри покарання, якій підлягає конкретна особа, обвинувачена у даному злочині.

2.2 Поняття меж доказування і їх співвідношення з предметом доказування

Поняття предмета доказування тісно пов'язане з поняттям меж доказування.

Під межами доказування у кримінальному процесі розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування. [11. с.113]

Більш точним і повним, вважаю що визначення меж доказування в кримінальному процесі, яке вказує, на межі доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу (доказів ті їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. [9. с.135]

Л.М. Лобойко вважає, що межі доказування - це такі межі доказової процесуальної діяльності, які констатують:

1) повноту версій, які перевіряють;

2) глибину дослідження обставин, що підлягають встановленню;

3) обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності або відсутності цих обставин;

4) достатність обґрунтування висновків у кримінальній справі. [12. с.124]

Зазначу, що поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, це дослідження всіх істотних обставин справи. Межі доказування визначають ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього.

Для кожної окремої кримінальної справи межу доказування є різними. Однак вони обов'язково мають забезпечувати законність і обґрунтованість прийнятих у справах процесуальних рішень.

Одночасно правильне визначення меж доказування має велике практичне значення. Насамперед це сприяє забезпеченню збирання і дослідження доказів в обсязі, який є необхідним для формування достовірних висновків щодо предмета доказування. Крім цього, сприяє застосуванню найбільш ефективних і водночас економічних засобів збирання й використання доказового матеріалу. Правильне визначення меж доказування - необхідна умова забезпечення достатньої глибини пізнання відповідних обставин, а також необхідної надійності й переконливості результатів такого дослідження. Зокрема, при звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої вичерпності їх дослідження. Це поставить під сумнів надійність процесуальних висновків і впливатиме на забезпечення прав та законних інтересів учасників кримінального провадження. Наслідком необґрунтованого розширення меж доказування є: невиправдане нагромадження доказової інформації; збирання фактичних даних, що не стосуються конкретного провадження; зайве залучення додаткових процесуальних сил і засобів; порушення розумних строків кримінального провадження.

Отже, межі доказування в кримінальному провадженні - це така сукупність доказів, зібрання і дослідження яких забезпечує необхідну для прийняття обґрунтованого рішення повноту встановлення обставин предмета доказування у кримінальному провадженні.

2.3 Суб'єкти доказування

Обов'язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка проводить дізнання. Вони зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого. Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на відповідача та їх представників. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу, мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх. [9, с. 137]

Таким чином, усіх суб'єктів доказування можна поділити на дві групи:

1. державні органи і посадові особи, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати і використовувати докази. Це такі суб'єкти, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя;

2. особи, які не зобов'язані, але мають право брати участь у процесі доказування певних обставин справи: обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані в результатах вирішення кримінальної справи. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про витребування і приєднання доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки того чи іншого доказу тощо.

Отже, неабияке значення для кримінально-процесуального доказування мають предмет доказування та межі доказування. Певні особливості мають суб'єкти доказування в кримінальному процесі. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб її досягнення. При цьому особлива увага має бути приділена межам доказування, оскільки саме точне і обґрунтоване дослідження необхідного обсягу доказів є передумовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а значить і правильного її вирішення. Щодо суб'єктів доказування, то для кримінальної справи характерним є те, що обов'язок доказування покладається лише на одну сторону - сторону обвинувачення, а саме на суд, суддю, прокурора, слідчого, особу, що проводить дізнання. Кримінально-процесуальний закон забороняє перекладати обов'язок доказування на сторону захисту, тобто на підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, представників.



Висновок

Підсумовуючи вище викладене, вважаю, що докази в кримінальному судочинстві займають дуже важливе місце, як в теорії, так і в практиці. Головна мета, яка ставиться перед слідчим, прокурором, слідчим суддею, та взагалі судом, визначити предмет доказування, визначати належність доказів до справи і допустимість засобів доказування по справі.

Як об'єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обгрунтовуються процесуальні рішення. Цим обумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності. У кінцевому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні і галузі права і практичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального процесу.

Оскільки оцінка доказів та їх джерел є лише розумовою, логічною діяльністю, КПК не регулює її так докладно, як збирання і перевірку, але в ньому сформульовані загальні правила такої оцінки, які мають методологічний характер: "Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили". Ці правила конкретизуються щодо показань свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, висновку. Також закон зобов'язує суд у при винесенні вироку навести докази, на яких грунтується засудження або виправдання підсудного, і вказати мотиви, з яких він відкидає інші докази.

Список використаної літератури

1. Кримінальний процес України : Навчальний посібник / Молдован А.В., Мельник С.М. - Київ «Центр учбової літератури». - 2013. - 367 с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України / За заг. ред.: Тацій В.Я., Пшонка В.П., Портнов А.В. // Харків «Право» - 2012. - 693 с..

3. Кримінальний процес України у питаннях і відповідях / Навчальний посібник / Удалова Л.Д., Рожнова В.В., Савицький Д.О., Хабло О.Ю. / Київ «Видавець» - 2012. - 275 с..

4. Докази і доказування у кримінальному процесі / Науково - практичний посібник / Грошевий Ю. М., Стахівський С. М. / Київ КНТ Видавець Фурса С.Я. - 2007. - 158 с..

5. Теория доказательств в советском уголовном процессе / изд. 2-е исправленное и дополненное, М., / під ред. Жогин Н. В. / « Юрид. лит. » / 1973. - 736 с.

6. Кримінальний процес України. / Міхєєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. / К.: 1999. - 536 с.

7. Доказування в кримінальному провадженні. / Науково- практичний посібник / Гончаренко В.Г. / Київ «ПРЕЦЕДЕНТ» / 2014. - 45 с.

8. Кримінальний процес України. Загальна частина / Навчальний посібник / Удалова Л.Д. / Київ «Кондор» / 2005. - 152 с.

9. Кримінально-процесуальне право. / Лобойко Л.М. / Київ Видавництво "Істина" / 2005. - 456 с.

10. Кримінальне право України: Навч. посіб. / Волкотруб С. Г., Омельчук О. М., Ярін В. М. / За ред. Омельчука О. М. / К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -- 297 с.

Размещено на Allbest.ru

...