Правовий механізм вирішення земельних спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВИРІШЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ

Волошина Д.О., Пилипчук Ю.В., Цатурян О.Г.

НЦЗІ ВІТІ ДУТ

Гарантоване і стабільне використання та охорона земельних ресурсів залежить від багатьох чинників, які безпосередньо закріплені в земельному законодавстві або ж випливають з його змісту. Тобто земельне законодавство передбачає певний механізм реалізації норм земельного права, який забезпечується передбаченою земельно-процесуальною формою. Відомо, що земельно-процесуальні відносини можуть виникати із правомірних дій уповноважених суб'єктів чи подій або із передбачених законом спірних ситуацій. У першому випадку вони мають характер регулятивних правовідносин, оскільки перешкоджають здійсненню суб'єктивних прав. У другому -- їх варто іменувати як охоронні. Останні земельно-процесуальні відносини виникають у процесі вирішення земельних спорів.

Під вирішенням земельних спорів у широкому сенсі треба розуміти діяльність усіх уповноважених, відповідно до п. 1 ст. 158 ЗК України, органів по їх розв'язанню, так само, як і діяльність осіб по вирішенню та подоланню суперечностей, що виникають між власниками землі (землекористувачами), органами місцевого самоврядування та виконавчими органами з приводу реалізації положень ЗК України. Але, враховуючи той факт, що положеннями ЗК України не може бути визначена процесуальна діяльність суду щодо вирішення суперечностей, пов'язаних, наприклад, з порушенням права власності на земельну ділянку (права користування), то під категорією вирішення земельного спору у вузькому сенсі слід розуміти лише ту позасудову процедуру вирішення (подолання) суперечностей, що визначається положеннями ЗК України.

Правове регулювання вирішення земельних спорів здійснюється правовими приписами, які закріплені в гл. 25 ЗК України [1].Сукупність названих приписів становить основу механізму, який відбиває матеріально-правові та процесуальні аспекти земельних спорів.

Так, виникнення спору полягає в тому, що конкретному суб'єкту стає відомо про фактичні або можливі дії (бездіяльність) іншого суб'єкта, якими порушуються його права, інтереси. Бажання суб'єкта захистити свої порушені права породжує спір. Тобто подання заяви чи позову щодо спору фактично свідчить не тільки про виникнення спору, а й про вираження волі заінтересованої особи захищати у встановленому порядку свої права та законні інтереси.

Волевиявлення щодо вирішення спору може бути легалізоване не лише за допомогою подання заяви, позову, а й шляхом здійснення певних дій (заходи оперативного впливу, самозахист тощо). Вказані дії або звернення з відповідним документом адресуються саме тій особі, яка, на думку першої, допустила порушенняїї прав та є другою стороною спору.

Спір -- це процесуальна категорія, а тому його характеризують певні стадії, які вказують як на його стан, так і на розвиток у часі. Незалежно від того, хто і яким чином буде вирішувати спір (в судовому чи в іншому порядку), уявляється, що започатковує спір відповідний позов чи заява, що свідчить про виявлення суб'єкта. Заява або позов фактично покладені в основу початкової стадії [2, с. 89].

Стадія заяви щодо спору формалізує останній і започатковує механізм захисту порушених прав. Цей механізм має свою специфіку як за своєю структурою, засобами, що використовуються, так і за своєю динамікою. У зв'язку з цим в літературі іноді слушно зазначається, що він становить індивідуально побудовану систему правових засобів і умов, спрямованих на досягнення кінцевої мети з юридичного і фактичного відновлення порушених прав [3, с. 413]. Крім того, як справедливо наголошується, головним у механізмі правового регулювання є забезпечення ефективності впливу права на суспільні відносини. Ефективність правового регулювання -- це доцільність та результативність правових заходів і юридичних норм.

Механізм захисту прав можна уявити структуровано: як рух від одного етапу до наступного, від досягнення конкретного проміжного правового результату до реалізації його на наступному етапі. Реалізація правового механізму відбувається за певною нормативно заданою схемою (процедурою). Ця схема, як іноді зазначають, обов'язково передбачає конкретні засоби, етапи та умови, які повинні вступити в дію.

У будь-якому правовому спорі (в тому числі й земельному) обов'язково існує припущення суб'єкта про порушення його суб'єктивних прав та інтересів. Вирішення спору і полягає саме в розв'язанні колізії інтересів та визначенні, які з них є превалюючими і підлягають обов'язковому задоволенню, а які залишаються незадоволені. Іншими словами, вирішення правового спору передбачає: 1) встановлення дійсних взаємовідносин суб'єктів спору; 2) правову характеристику їх взаємовідносин; 3) побудову оптимальної правової моделі правовідносин; 4) визначення способів реалізації цієї моделі [2, с. 92].

Вирішення правового спору обов'язково пов'язане з певним способом захисту суб'єктивних прав.

Під способами захисту прав розуміють передбачені законом засоби, за допомогою яких можуть бути досягнуті припинення, запобігання, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсація збитків, завданих порушенням права [4, с. 180 ]. Погоджуючись у цілому з такою думкою, можна виокремити основні ознаки способів захисту права. По-перше, їх мета -- усунення перешкод у здійсненні права. По-друге, спрямованість певних заходів на конкретну особу, яка чинить зазначені перешкоди. По-третє, коло способів захисту має бути прямо передбаченим законом або відповідати його вимогам.

Таким чином, спосіб вирішення спору можна визначити як передбачені або санкціоновані законом заходи, спрямовані на припинення спору за допомогою усунення перешкоду здійсненні права шляхом впливу на зобов'язану особу. Сам же механізм захисту повинен забезпечувати за допомогою послідовно організованих юридичних засобів реальний гарантований захист суб'єктивних прав.

Як відомо, в результаті вирішення спорів, у тому числі й земельних, забезпечується захист суб'єктивних прав. Незважаючи на близькість понять захисту суб'єктивних прав та вирішення спору, їх не слід ототожнювати.

Водночас можна виокремити спільні риси, притаманні поняттям, які аналізуються. По-перше, захист права і вирішення спору поєднує те, що вони пов'язані з конкретною діяльністю, яка здійснюється з метою усунення перешкод у здійсненні права. По-друге, така діяльність може здійснюватися певним колом суб'єктів -- юрисдикційними органами, або самими учасниками спірних правовідносин у формі самозахисту. По-третє, зміст цієї діяльності полягає у встановленні фактичних обставин справи, створенні належної моделі правовідносин, визначенні способів її втілення в реальне буття. Отже, вирішення спору і захист суб'єктивних прав, збігаючись за колом суб'єктів, змістом діяльності, розрізняються моментом завершення діяльності [2, с. 97].

Здійснення захисту прав є можливим і за відсутності рішення конкретного правового спору і навіть спору як такого взагалі. Тобто, захист прав є такою категорією, яка не завжди збігається з категорією вирішення спору.

Аналізуючи способи захисту прав, необхідно вказати на можливість захисту не тільки суб'єктивних прав осіб, а й їхніх інтересів.

Сутність інтересу взагалі була предметом спеціального дослідження. Так, В. К. Попов під інтересом розуміє об'єктивно існуюче особливого роду відношення соціального суб'єкта до матеріальних потреб і до інших матеріальних умов життя, які забезпечують його соціальне самоствердження і розвиток [5, с. 17].

Інтерес не входить до складу суб'єктивного права, а є окремою самостійно існуючою категорією. Суб'єктивний інтерес може існувати у двох варіантах: інтерес, задоволення якого забезпечене правом, та інтерес, задоволення якого не забезпечене правом.

У першому випадку одночасно із захистом інтересу відбувається і захист права, і навпаки. Наприклад, захист інтересу в одержанні земельної ділянки і захист права вимоги і відбуваються одночасно. В цьому разі право становить не безпосередній об'єкт захисту, а захищається опосередковано, одночасно з інтересом. Тобто мають місце одні правовідносини, один об'єкт правовідносин, але два окремих об'єкти судового захисту -- інтерес та право. Отже, фактично одночасно існують і два об'єкти спору, а відтак і два спори -- спір про право та спір про інтерес. Однак їх вирішення відбувається одночасно. Захист одного об'єкта обумовлює захист іншого і здійснюється за допомогою спільного для обох способу.

Вирішення спору, в тому числі й захист прав, пов'язані зі з'ясуванням питання щодо форм, в яких вони провадяться. Форму захисту прав у юридичній літературі прийнято визначати в розрізі категорій «порядок», «процедура», яким притаманний процесуальний зміст. Під процесуальним змістом розуміють звичний набір процесуальних форм на стадіях провадження: 1) порушення справи; 2) підготовка до розгляду; 3) розгляд і вирішення земельного спору по суті та винесення відповідного рішення; 4) оскарження рішення; 5) виконання прийнятого рішення. Зазначені положення певною мірою фактично стосуються і земельних спорів, вирішення яких здійснюється з дотриманням встановлених законом вимог та процедури.

Отже, за загальним правилом, початком розгляду конкретного земельного спору є подання до відповідного органу заяви про порушення прав та законних інтересів суб'єкта земельних відносин. При цьому порушення може дійсно мати місце або бути результатом сумлінної омани суб'єкта щодо порушення належних йому земельних прав.

Особливістю процедури є те, що розгляд справи і прийняття рішення чітко регламентовані законом. Крім того, ця процедура передбачає не лише активність відповідного органу (посадової особи), що розглядає справу, а й інших її учасників.

На підставі дослідження об'єктного й суб'єктного складу земельно-правового спору виокремлюються ознаки, притаманні лише йому. Визначальною ознакою таких спорів вважається те, що вони прямо чи опосередковано стосуються земель у межах територіїУкраїни, земельної ділянки, її частини чи прав на неї, у тому числі на земельну частку (пай). Саме з приводу цього й виникають земельні спори.

правовий земельний спір

Література

1.Земельний кодекс від 28 червня 1996р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon.rada.gov.ua

2.Лейба Л. В. Земельні спори та порядок їх вирішення / За ред. проф. М.В. Шульги: Монографія. - Х.: Право, 2007. - 160 с.

3. Ткаченко В.Д. Правове регулювання суспільних відносин // Загальна теорія держави і права: Підручник / за ред. проф. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петренка. - Х.: Право, 2002. - 432 с.

4. Вавилин Е.В. Некоторые проблеми механизма защиты субьективных гражданских прав // Правоведение. - 2002. - № 3. С. 178-184.

5. Попов В.К. Право и материальные интересы в межхозяйственной кооперации. - Х.: Вища школа, 1983. - 169 с.

Размещено на Allbest.ru