Міжнародний досвід короткострокових виїздів засуджених за межі установ виконання покарань

О.М. Крук, Навчально-науковий інститут права та психології Національної академії внутрішніх справ

Анотація

Аналізуються досвід низки європейських країн з правового регулювання надання виїздів засуджених за межі виправних установ. Детально розглянуто відмінні риси між вітчизняною практикою надання короткострокових виїздів та в країнах СНД. Виокремлюються позитивні для впровадження в Україні положення законодавства інших країн.

Ключові слова: короткострокові виїзди засуджених, установи виконання покарань

Анализируются опыт ряда европейских стран по правовому регулированию предоставления выездов осужденных за пределы исправительных учреждений. Детально рассмотрены отличительные черты между отечественной практикой предоставления краткосрочных выездов и в странах СНГ. Выделяются положительные для внедрения в Украине положения законодательства других стран.

The article analyzes the experience of some of European countries on the legal regulation of visits convicts outside the prison. It was detailed the analysis of the distinctive features between domestic practice of short-term visits and in the CIS countries.

При дослідженні інституту короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань доцільно звернути увагу на вивчення досвіду інших країн. Це зумовлюється нагальними потребами, оскільки розв'язання існуючих в процесі застосування названого інституту проблем буде більш ефективним за умови узагальнення досвіду прийняття правових рішень у цій сфері країнами, які мають схожі темпи розвитку або державами, до об'єднань яких Україна має намір приєднатися.

Питання міжнародного досвіду короткострокових виїздів засуджених за межі установ виконання покарань раніше не розглядались у вітчизняній літературі, існують лише окремі публікацій О.Г. Колба, О.В. Лисодєда, С.В. Лучка, А.І. Марчука, А.Х. Степанюка, В.М. Трубнікова, І.С. Яковець та деяких інших науковців, які побічно розглядали й питання короткочасних виїздів. У інших країнах питання короткочасних виїздів засуджених вивчалося рядом науковців, серед монографічних робіт яких можна відзначити дослідження М. Пяткевича, 0.0. Соколова, Ж.А. Курмангалієва та С.М. Дендебер. Звідси, метою даної статті є розгляд міжнародного досвіду короткострокових виїздів засуджених за межі установ виконання покарань та визначення на основі проведеного аналізу позитивних моментів, які можливо впровадити у вітчизняне законодавство та практику.

До розпаду СРСР положення про короткочасні виїзди засуджених до позбавлення волі за межі колоній повторювались одноманітно у всіх ВТК союзних республік. Загальні традиції, а також схожість економічних та суспільно-політичних умов держав колишнього СРСР, що породили вихідні вимоги й установки законодавця, призвели до майже одноманітної практики застосування названого інституту, але підходи, закріплені у законодавстві цих країн, не є тотожними.

Так, відповідно до ст.97 КВК Російської Федерації, засудженим до позбавлення волі, що тримаються у виправних колоніях і виховних колоніях, а також засудженим, залишеним в установленому порядку в слідчих ізоляторах і в'язницях для ведення робіт з господарського обслуговування, можуть бути дозволені виїзди за межі виправних установ:

а)короткострокові тривалістю до семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду туди і назад, у зв'язку з винятковими особистими обставинами, а також для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування засудженого після звільнення;

б)тривалі на час щорічної оплачуваної відпустки. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини виправних колоній, може бути дозволено короткочасний виїзд за межі виправних установ для влаштування дітей у родичів або в дитячому будинку на строк до п'ятнадцяти діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду туди і назад, а засудженим жінкам, які мають неповнолітніх дітей- інвалідів поза виправної колонії, - один короткостроковий виїзд на рік для побачення з ними на той самий строк.

Порівняно з кримінально-виконавчим законодавством України, у Російській Федерації коло осіб, яким можуть надаватися короткочасні виїзди за межі колонії викладається за іншим підходом. Російський законодавець фактично пішов дещо іншим шляхом: якщо в Україні визначається коло осіб, які мають можливість отримати короткостроковий виїзд за межі установи, то в Росії визначено ті категорії засуджених, які таких виїздів не мають. Як видається, це прогресивніший підхід, оскільки він відповідає загальній вимозі щодо визначення в законі не всіх прав засуджених, а виключно встановлених заборон. Ширшим є й перелік обставини, що беруться до уваги при розгляді питання щодо доцільності надання виїзду, до яких додано тяжкість злочину та відбутий строк покаранім; тривалішим є і час, на який може бути надано виїзд за межі установи засудженим жінкам та особам, які працюють в установах виконання покарань. Водночас, КВК РФ не передбачає можливості виїзду для отримання медичної допомоги, що, безумовно, є негативною обставиною.

Аналізуючи зарубіжне законодавство з цього приводу, потрібно відзначити, що в ч.І ст.97 КВК РФ передбачено, що для засуджених осіб, які залишені в установленому порядку в слідчих ізоляторах і в'язницях для ведення робіт з господарського обслуговування, можуть бути дозволені такі виїзди. Тобто, для таких засуджених збережена можливість щодо надання виїзду за межі місця відбування покарання у зв'язку з винятковими особистими обставинами, хоча відповідно до ч.З ст.77 КВК РФ зазначено, що особи які залишені в СІЗО та тюрмі утримуються на умовах, передбачених КВК РФ для виправних колоній загального режиму тримання. В Україні ж особи, залишені для робіт із господарського обслуговування, можливості отримання дозволу на виїзд автоматично позбавляються.

Зауважимо, що у Російській Федерації адміністрацією установи також вживаються і заходи щодо забезпечення безпеки осіб, які постраждали від дій засудженого. Так, у разі надання засудженому дозволу на виїзд за межі виправної установи, адміністрація виправної установи негайно повідомляє про це потерпілого або його законного представника, якщо в особовій справі засудженого є копія ухвали або постанови суду про повідомлення потерпілого або його законного представника про виїзд цього засудженого за межі виправної установи.

Процедура розгляду заяви про короткочасний виїзд та порядок перебування за межами установи є майже тотожною з українською. Однак, нагляд за поведінкою засуджених в період перебування за межами установи покладається на суб'єкта, що жодним чином не пов'язаний з процесом виконання кримінальних покарань - на органи внутрішніх справ. Так, у добовий термін після прибуття до місця призначення засуджений зобов'язаний з'явитися до чергової частини органу внутрішніх справ, а в сільській місцевості - до дільничного уповноваженого міліції і отримати в посвідченні відмітку про прибуття, повідомити мету приїзду, строк та місце перебування, дату вибуття. Після закінчення виїзду засуджений в тому ж органі внутрішніх справ повинен отримати в посвідченні відмітку про вибуття в установу. При вибутті в установу виконання покарань в нічний час або рано вранці відмітка робиться в день, що передує від'їзду. Після повернення в установу засуджений пред'являє посвідчення, проїзні квитки.

І ще однією суттєвою відмінністю є, нехай і теоретична, проте законодавчо закріплена можливість виїзду засуджених на територію іншої держави (в Україні така можливість у засуджених взагалі відсутня). У підсумку можна визнати, що кримінально-виконавче законодавство Російської Федерації реальніше відбиває потреби засуджених у короткострокових виїздах, що вказує на його більше прогресивність. Отож, нормативно визначений порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установи, на наш погляд, в РФ є прогресивнішим, ніж в Україні, хоча доцільність окремих обмежень (наприклад, щодо виїзду ВІЛ-інфікованих засуджених) і процедури (стосовно здійснення контролю за поведінкою засуджених органами внутрішніх справ) видаються доволі сумнівними.

У цілому тотожними законодавству РФ є норми, що регламентують підстави та порядок виїздів засуджених за межі виправних установ, в Республіках Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Азербайджан, Киргизькій Республіці та ряді інших пострадянських країн з незначними відмінностями щодо строків виїздів, обмежень у їх кількості на рік, необхідності погодження позитивного рішення з прокурором та ін. В Грузії до уваги береться лише тяжкість злочину та відбутий строк покаранім: два рази на рік ув'язнений, який відбув дві третини або половину терміну (залежно від тяжкості злочину), отримує п'ятиденну відпустку [1].

Натомість в інших європейських країнах виїзди засуджених за межі установ виконання покарань мають дещо інше значення та, відповідно, надаються в іншому порядку. Так, у більшості держав - членів Ради Європи існує тенденція до зменшення негативного впливу покарання у вигляді позбавлення волі за допомогою застосування короткочасних виїздів засуджених (тюремних відпусток) за межі колонії. Вони також виступають однією з форм збереження сімейних зв'язків та спрощення переходу особи від тюремного ув'язнення до вільного життя після звільнення.

Так, у вихідних міжнародних стандартах поводження з ув'язненими, зокрема, ЄТП та МСП, тюремні відпустки знайшли своє відображення. Зокрема, ЄТП у правилі 103.6 встановлює: «Як невід'ємний елемент загального режиму для засуджених ув'язнених повинна передбачатися система відпусток з пенітенціарної установи» [2]. Натомість у МСП відображається лише рекомендація забезпечувати виїзд засуджених у разі виняткових обставин: «В'язням слід негайно повідомляти про смерть чи серйозну хворобу будь-кого з їхніх близьких родичів. У разі критичного захворювання близького родича в'язневі треба дозволити, якщо є можливість, відвідати його під охороною чи самостійно» [3]. Інакше кажучи, форми та типи виїздів засуджених за межі установ виконання покарань ці стандарти не визначають.

У 1982 році Комітет міністрів Ради Європи, посилаючись, що питання проведення єдиної політики в області кримінального законодавства є важливим для всіх країн- учасниць, враховуючи, що відпустки важливі для того, щоб зробити умови змісту гуманнішими і поліпшити умови утримання злочинців, розуміючи, що відпустки є одним із засобів, що допомагають соціальної інтеграції ув'язнених, розробили Рекомендацію R (82) 16 країнам-учасницям щодо надання короткострокових відпусток ув'язненим [4].

Необхідно відзначити, що наведені рекомендації по-різному впроваджуються в різних країнах. Так, у Норвегії засудженим надаються тюремні відпустки на 21 день, що є правом засудженого та можуть мати місце за умови позитивної поведінки після відбуття 1/3 строку покарання [5, 6]. Кримінальним кодексом Франції передбачається виконання покарання в умовах напівсвободи, яка дає, поміж іншим, й можливість виїзду ув'язнених у відпустку для відвідування рідних. Виїзди дозволяються особам з гарною поведінкою, незалежно від терміну відбування покарання, але за умови, що весь строк покарання не перевищує більше одного року. Відпустка може бути дозволена і тоді, коли ув'язнений пройшов перші три фази відбування покарання [7, с.59].

У СІЛА виїздом за межі місць ув'язнення називається дозволена відсутність у в'язниці ув'язненого, що перебуває під спостереженням співробітника в'язниці, судового виконавця, інших федеральним агентів або агентів штату. У Німеччині відпустка з-під охорони тривалістю 21 день являє собою спеціально врегульоване пом'якшення виконання покарання, надається судом за клопотанням адміністрації установи з метою підтримання стосунків з близькими йому особами і реально перебувати в умовах нормального життя. У Фінляндії відпусткою є санкціоноване директором в'язниці або відділом пенітенціарних установ залишення місць ув'язнення під конвоєм або без нього на час, вказаний в законі з метою підтримання соціального та психічного здоров'я, а також з інших важливих причин. При цьому час виїзду не буде зарахований до строку покарання у разі порушення умов виїзду [8, с.130]. У Фінляндії засудженим надається вісімнадцять днів відпустки на рік, а у Нідерландах у в'язницях відкритого типу утримувані особи всі уїк-енди проводять удома [9].

У Сполученому королівстві тюремна відпустка з в'язниці позначається як «звільнення за тимчасовою ліцензією» (ROTL), остання ж має три основні форми: 1) ліцензія співчуття реалізовується тільки за умови, що в ув'язненого є виняткові особисті обставини; 2) ліцензія можливостей використовується для забезпечення участі засуджених у заняттях, суспільно корисних проектах, працевлаштуванні, освітніх курсах тощо; 3) ліцензія інтеграції видається засудженому для вирішенім проблем, які виникли у сімейному житті (для підтримання таких позитивних зв'язків), налагодити контакт з суспільством, підготуватися до звільнення, здійснити пошук житла, роботи тощо [10, с.211].

У ряді країн виїзди за межі установ виконання покарань входять до змісту відповідної форми позбавлення волі та застосовуються під час реалізації прогресивної системи виконання позбавлення волі. Наприклад, у Швейцарській Конфедерації для засуджених існують такі можливості: «робітничий (навчальний) екстернат» - засуджені, що позитивно характеризуються (в Швейцарії поняття «позитивно характеризуються» означає, що особа представляє собою незначний ризик для суспільства. Тобто, позитивність поведінки засуджені не вимушені доводити якимись вчинками, достатньо дотримуватись встановлених правил) та відбули половину призначеного строку покарання можуть за власним бажанням знайти собі роботу або галузь навчання за межами тюрми; «житловий екстернат» - у разі дотримання особою встановлених правил перебування в тюрмі, їй дозволяється не лише працювати й навчатися за межами тюрми, а й проживати за межами установи. У даному разі поведінка засудженого контролюється адміністрацією тюрми (за допомогою засобів зв'язку та особистих зустрічей); «позбавлення волі по днях» - як правило, застосовується у разі призначення тюремного ув'язнення до 4-х тижнів. Але може бути впроваджене як вираз схвальної оцінки доброї поведінки засудженого. Дана форма позбавлення волі полягає в тому, що засуджений перебуває в тюрмі лише у вихідні і святкові дні. Означеним вище форми виконання позбавлення волі не вичерпуються, оскільки в різних установах різних кантонів запроваджуються власні способи і форми поступового залучення засуджених до суспільного життя й обмеження негативного впливу ізоляції на особу [11, с.165]. Тобто, незважаючи на відсутність інституту короткочасного виїзду за межі установи, законодавство Швейцарії фактично їх запроваджує у досконалішій формі, що дозволяє стверджувати про вагоме значення таких «відпусток» з в'язниці для стимулювання позитивної поведінки засуджених.

Безперечно, подібна прогресивна система та поетапна зміна форми ув'язнення забезпечує реальну можливість звикання до умов свободи та знижує вірогідність рецидивів, натомість її практична реалізація вимагає не лише корінної зміни кримінальної політики держави, а й значних людських та грошових ресурсів, що робить швейцарську модель взірцем, запровадження якого - справа майбутнього.

Водночас, в цій країні засуджені мають право на короткочасні відпустки не у виді заохочення. Інститут цих відпусток тісно поєднаний із прогресивною швейцарською системою мотивації засуджених працювати і навчатися професії: «працюєш, отримуєш зарплату, маєш дозвіл на виїзд за межі установи». Якщо засуджений має на рахунку 100 швейцарських франків, зароблених в установі, йому може надаватися дозвіл на відвідування родичів за межами установи на вихідні [12]. І подібні підходи заслуговують впровадження у національне законодавство та практику, бо забезпечують не просто можливість виходу із в'язниці, а стимулювання таким чином правослухняної поведінки.

Слід звернути увагу, що адміністрація установ виконання покарань в різних країнах світу чудово розуміє ризикованість таких заходів. Але ще більшу небезпеку для суспільства і самого засудженого практичні німці вбачають в тому, коли засуджений, припустимо після 10 років ув'язнення, безконтрольно і з головою порине в абсолютно нове, забуте ним життя [13, с.35].

Підбиваючи підсумок викладеному, можна зазначити, що міжнародно-правові документи поступово відходять від чіткої регламентації форм короткочасних виїздів засуджених за межі установи, хоча й визнають доцільність їх існування.

На зміну цьому напрацьовуються базові принципи вирішення державами питань правового регулювання вказаних аспектів, які й покладаються в основу кримінально- виконавчого законодавства інших країн.

Як бачимо, міжнародні стандарти, на відміну від національного законодавства, орієнтують, так би мовити, на «презумпцію» доцільності надання засудженому короткочасного виїзду за межі установи, вказуючи на необхідність створення максимально сприятливих умов для його застосування.

На нашу думку, у національне законодавство та практику має бути впроваджений «принцип доцільності виїзду засуджених», внаслідок чого слід змінити загальний підхід до цієї діяльності: не засуджений має доводити, що він повинен виїхати за межі установи, а адміністрація установи повинна надати докази, що засуджений представляє небезпеку для суспільства і йому не слід надавати дозвіл на такий виїзд. Подібний підхід, з одного боку, дозволить знизити рівень корупції, з іншого - вимагатиме доведення адміністрацією установи реального здійснення усіх передбачених заходів, спрямованих на зменшенім небезпеки, яку становить засуджений для суспільства.

короткостроковий виїзд виправний засуджений

Література

1. Реформа тюремной системы в Грузии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// shimerli. livej ournal.com/350368, html.

2. Європейські пенітенціарні правила [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_032/pri nt 1390640591661911.

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/995_212/print 1390640591661911.

4. Рекомендация R(82) 16 странам-участ- ницам относительно предоставления краткосрочных отпусков заключенным [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/994_051.

5. Як зробити в'язниці кращими в світі. Досвід Норвегії [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://edu.helsinki.org.ua/ pod/novini-vipusknik-v-programi/yak-zrobiti- vyaznits-krashchimi-v-sv-t-dosv-d-norveg.

6. Норвезька в'язниця - дзеркало норвезького суспільства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://svitohlyad.com.ua/zakon/ norvezka-vyaznytsya-dzerkalo-norvezkoho- suspilstva.

7. Калинин, Ю. В.Тюремная система Франции / Ю. В. Калинин. // Правоведение. - 1978. -№ 5. - С. 57-64.

8. Пяткевич И. Н. Выезды осужденных к лишению свободы за пределы исправительных учреждений : (Правовые и орг. вопр.): дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Пяткевич И. Н. - Москва, 1997. - 290 с.

9. Западная традиция тюремного заключения [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://allpravda.info/content/2326.html.

10. Іваньков І. Аналіз проблем запровадження громадського моніторингу в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань посібник / Іваньков І. - К. : Кім, 2007. - 536 с.

11. Яковець І. С. Система виконання покарань Швейцарії / І. С. Яковець // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. пр. - 2011. - Вин. 21. -С. 162-173.

12. Досвід пенітенціаріїв Швейцарії. Що можна впровадити в Україні для збалансування національної кримінально-виконавчої політики? [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.kvs.gov.ua/peniten/ control/main/uk/publish/ article/743013.

13. Чухин И. В тюрьмах Германии И. Чухин // Преступление и наказание. 1997. -№ 5. - С. 33-36.

Размещено на Allbest.ru