Про двооб’єктність військового насильницького злочину

Анотація

Аналізуються наукові підходи до проблеми визначення одного з елементів складу військового насильницького злочину - об'єкта злочину. Підтверджується думка вчених, що родовим об'єктом військових насильницьких злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби. Водночас автор переконаний, що військові злочини з елементами насильства мають два безпосередніх об'єкти: основний безпосередній об'єкт - ті конкретні відносини військової служби, проти яких спрямоване злочинне діяння; додатковий - фізичне, психічне здоров'я або особиста недоторканність людини.

Ключові слова: військовослужбовці, насильство, військовий насильницький злочин, склад злочину, об 'єкт злочину

Анализируются научные подходы к проблеме определения одного из элементов состава воинского насильственного преступления - объекта преступления. Поддерживается мнение ученых, что родовым объектом воинских насильственных преступлений является установленный порядок несения или прохождения военной службы. Вместе с тем, автор настаивает, что воинские преступления с элементами насилия имеют два непосредственных объекта: основной непосредственный объект - те конкретные отношения военной службы, на которые направлено преступное деяние.

The article analyzes the scientific approaches to the problem of determining one of the elements of the military violent crime - the object of the crime. Supports opinion of scientists that generic object of military violent crime is the established order of performance or passing over military service. At the same time, the author insists that the military crimes with elements of violence are two immediate object: the main direct object - the specific relationship of military service, which aims the criminal act; additional - physical, mental health or personal integrity rights.

Проблема насильства завжди набувала особливої ваги в періоди різких соціально- політичних, економічних поворотів, глибоких змін в розвитку нашого суспільства. У зв'язку з участю військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань в Антитерористичній операції (АТО) на сході України, проблема дослідження насильства військовослужбовців, власне військового насильства, нестатутних взаємовідносин, як власне і насилля взагалі, сьогодні виступає на передній план. Серед вчених поширена думка, що однозначну оцінку ступеню наукової розробки означеної проблеми дати складно: з одного боку, в науці кримінального права приділялась досить суттєва увага дослідженню насильницької поведінки, її сутності і формам прояву; з іншого боку, дана проблема все ще не вичерпана [1, с.6].

Як свідчать історичні факти, насильство між військовослужбовцями існувало в усі часи будівництва збройних сил на території України, як в радянські часи, так і в часи новітньої історії українського народу. Втім, ці правопорушення не мали таких стійких соціально негативних проявів кримінального характеру, як це спостерігається сьогодні, тільки у 1970-х роках їх почали розглядати як серйозну проблему у військових колективах [2,с.16].

Об'єктом нашого дослідженім є суспільні відносини, пов'язані із злочинами проти військової служби, які вчиняються із застосуванням насильства. Предметом дослідження є об'єкт військового насильницького злочину та погляди науковців на проблематику військового насильства.

В Радянському Союзі проблеми військової злочинності та військового насильства в різних аспектах досліджували вчені криміналісти і кримінологи А.А. Тер-Акопов, Х.М. Ахметшин, В.В. Гущин, Ф.С. Бражник, В.М. Бурлаков, А.С. Везнасенюк, О.В. Дамаскін, Ю.Г. Дьомін, А.І. Долгова, В.Є. Емінов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лунєєв, С.М. Іншаков, І.П. Малахов та інші. В Російській Федерації проблемі військової злочинності приділяли увагу А.Е. Волков, В.Я. Горелик, В.Е. Емінов, І.М. Мацкевич, С.Л. Мазур, Е.А. Моргуленко, Ю.П. Оноколов та інші вчені.

В Україні цю проблематику, в тому числі проблему насильства військовослужбовців, досліджували Г.М. Анісімов, В.В. Бондарев, В.О. Бугаєв, В.В. Голина, В.О. Глушков, І.М. Даньшин, Ю.П. Дзюба, С.І. Дячук, О.Г. Кальман, М.І. Карпенко, В.І. Касинюк, М.І. Мельник, М.І. Панов, Є.Б. Пузиревський, О.М. Сарнавський, М.С. Туркот, К.Г. Фетісенко, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов та інші вчені.

Однак, незважаючи на значну кількість робіт з даної тематики, в науці кримінального права досі немає одностайності у визначенні родового і безпосередніх об'єктів військових насильницьких злочинів. До того ж, поняття «насильство», а тим більш «військове насильство», до цього часу не мають свого нормативного визначення у КК, що не сприяє правильній кваліфікації злочинів, вчинених військовими із застосуванням чи з погрозою застосування насильства.

В законодавстві нашої держави відповідальність за військові злочини традиційно закріплювалось у кодифікованому законі - в окремому розділі Кримінального кодексу: так було в КК 1922, 1927, 1960 рр., таким воно залишилось і в КК України 2001 року, у якому всі склади військових злочинів «зосереджені» у Розділі XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» Особливої частини Кодексу [3].

Згідно із ч.І ст.401 Розділу XIX КК, «Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів» [3]. Як бачимо, визначення військового злочину закріплене у ч.І ст.401 «Поняття військового злочину» Розділу XIX Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК) і ґрунтується на загальному понятті злочину, яке законодавцем сформульоване у ч.І ст.11 Розділу III Загальної частини КК: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину» [3].

Поняття військового злочину як окремого виду (різновиду) загального поняття злочину (ч.І ст.11 КК) включає всі його обов'язкові ознаки: 1) суспільну небезпечність; 2) протиправність; 3) винність; 4) караність. Наукове визначення поняття злочину більш повне: «Злочином визнається суспільно небезпечне, винне, протиправне і кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність) вчинене суб'єктом злочину» [4, с.257], а тому й більш інформаційне, оскільки повно розкриває всі ознаки злочину. Наявність усіх ознак утворює зміст поняття військового злочину, нормативно закріпленого у ст.401 КК [5, с.8-9]. Проте, визнанім діяння злочином не означає обов'язкове притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка його вчинила. Адже згідно із ч.І ст.2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом [3].

Склад злочину - це сукупність юридичних ознак, встановлених законом і визначаючих дане діяння як злочинне [4, с.269]. Як відомо, сукупність - це певна система тісно пов'язаних, інтегрованих, взаємно проникаючих ознак [6, с.26-27]. Об'єктивними ознаками складу злочину є об'єкт і об'єктивна сторона, суб'єктивними - суб'єкт і суб'єктивна сторона [7, с.8]. Інакше в юридичній літературі ці ознаки називають елементами складу злочину. Вони є обов'язковими структурними одиницями складу злочину. Відсутність хоча із цих елементів буде свідчити про відсутність складу будь-якого злочину, в тому числі військового.

Звернемось до визначення об'єкта - одного з елементів складу військового злочину та його різновиду - військового насильницького злочину. О.С. Ткачук вважає, що об'єктом військового злочину є встановлений у ЗСУ порядок виконання обов'язків військової служби [8, с.7]. Вказаний порядок закріплений у Конституції, законах України, Військовій присязі, статутах, положеннях про проходження служби рядовим та сержантським (старшинським) складом, офіцерами й прапорщиками (мічманами), наказах Міністра оброни України. Суворе і точне дотримання суб'єктами військових правовідносин встановленого порядку виконання обов'язків по службі є основою військової дисципліни, військового правопорядку, а також необхідною умовою забезпечення (підтримання) високої боєготовності та боєздатності Збройних сил України. Саме на них, у першу чергу, і посягає військовий злочин, саме їм він завдає шкоди, через що і визнається діянням суспільно небезпечним.

Останнім часом в юридичній літературі з'явились обережні судження стосовно того, що об'єктом військового злочину може бути не лише встановлений у Збройних силах, інших військових формуваннях порядок виконання обов'язків військової служби, але й воєнна безпека держави. До такої думки підводить нас П.П. Богуцький, звертаючи увагу на те, що заснована на готовності Збройних сил... воєнна (військова) безпека вимагає належної злагодженості військових підрозділів, високого рівня військової дисципліни та військового правопорядку... Правопорушення у військовій сфері є не лише порушеннями норм права, утворюючи дефекти правореалізації, але й утворюють суттєві прогалини на шляху досягнення стану захищеності держави, суверенітету, територіальної цілісності. Військовий правопорядок - складова у забезпеченні військової безпеки суспільства [9, с.20-21]. Про воєнну (військову) безпеку України веде мову і М.С. Туркот [9, с.86]. Однак спірною видається думка про те, що родовий об'єкт військового злочину може бути подвійним.

Доречно зауважити, що військова безпека є лише частиною воєнної безпеки держави, кримінально-правовий захист якої передбачають, окрім норм Розділу XIX КК, також інші норми кримінального права, наприклад, норми Розділу І (ст.ст. 109-110, 112, 113 та ін.).

Ми підтримуємо усталену думку, що вся система Особливої частини КК України побудована за принципом виокремлення родового об'єкту посягання, його соціального значенім. Виходячи з назви Розділу XIX Особливої частини КК, родовим об'єктом усіх військових злочинів є встановлений законодавством України порядок несення або проходження військової служби. У свою чергу, цей порядок складається із сукупності інших встановлених законодавством «порядків» - порядку підлеглості, дотримання військової честі та інших, які є нормативними регуляторами складових військового правопорядку, дотримання яких є змістом військових правовідносин.

Нам видається вкрай важливим, особливо у зв'язку із змінами у військовому законодавстві, правильне визначення правовідносин, які порушуються військовими злочинами. Загалом зрозумілою, але невірно сформульованою видається думка М.С. Туркота, який вважає, що родовим об'єктом військових злочинів виступають суспільні відносини, «які виникають у зв'язку з регулюванням порядку несення або проходження військової служби із забезпечення воєнної (військової безпеки України)» [9, с.68]. Помилка в тому, що «суспільні відносини, які виникають у зв 'язку з регулюванням порядку несення або проходження військової служби», не є відносинами військової служби. Насправді це відносини між Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Міністерством Оборони України, народними депутатами України, іншими регуляторами порядку несення або проходження військової служби. Порушення цього порядку регулювання тягне за собою політичну, а не кримінальну відповідальність.

Ми вважаємо, що родовим об'єктом військових злочинів можуть виступати лише ті правовідносини, які уже врегульовані військовим законодавством, які є можливість порушити і порушує суб'єкт військового злочину. Якщо ж якийсь із «порядків» військової служби нормативно не врегульований, він відповідними суб'єктами не здійснюється (виконується, дотримується), а отже відсутні і реальні правовідносини, які за таких умов не можна (нема можливості) порушити.

З іншого боку, військові правовідносини (встановлені законодавством «порядки»), які зазнають негативного впливу при вчиненні злочину певного виду (порушення певного «порядку»), утворюють безпосередній об'єкт посягання у конкретних військових злочинах. На це звертає нашу увагу дослідник військової злочинності М.І. Карпенко, вказуючи (і з ним слід погодитись), що в основу класифікації військових злочинів покладено певний безпосередній об'єкт, який включає в себе якусь сторону порядку несення або проходження військової служби як родового (групового) об'єкта всіх військових злочинів [10, с.24]. Він запропонував в залежності від безпосереднього об'єкта посягання військові злочини поділяти на злочини:

1) проти порядку підлеглості (ст.ст.402- 405 КК);

2) проти порядку дотримання військової честі (ст.406 КК);

3) проти порядку проходження військової служби (ст.ст.407М09 КК);

4) що посягають на військове майно (злочини проти порядку користування військовим майном або збереження військового майна (ст.ст.410-413 КК);

5) про порушення правил поводження із зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст.414 КК);

6) проти порядку користування (експлуатації) військовою технікою (ст.ст.415И7 КК);

7) проти порядку несення спеціальних служб (ст.ст.418-421 КК);

8) проти порядку зберігання державної таємниці у військовій сфері (ст.422 КК);

9) військові службові злочини (ст.ст.425- 426, 426-1 КК);

10) проти виконання військового обов'язку в умовах воєнного стану, бойовій обстановці (ст.ст.427-431 КК);

11) проти звичаїв і правил війни (ст.432- 435 КК) [10, с.24-25]. Виходячи з такого поділу «порядків», безпосереднім об'єктом кожного конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких власне і спрямоване злочинне діяння.

Між тим, проведені дослідження диспозицій злочинів, які ми відносимо до військових насильницьких, вказують на наявність у їх складах окрім основного безпосереднього об'єкта (відносини військової служби), ще й додаткового безпосереднього об'єкта - життя і/або здоров'я людини. Прикро, що окремі дослідники військової насильницької злочинності на цю обставину уваги не звертають [8, с.8], додаткового безпосереднього об'єкта в цих злочинах «не помічають».

Між тим, дослідження ч. 1 ст.404 «Опір начальникові або примушування його до порушенім службових обов'язків» КК вказує, що в даному складі крім основного безпосереднього об'єкту, яким є встановлений порядок підлеглості, є і додатковий об'єкт - здоров'я начальника або іншої особи, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, - це «ті суспільні відносини, яким завдається шкода спільно, поряд, мимохідь з основним об'єктом» [6, с.32]. М.І. Панов і С.О. Харитонов, називають цей об'єкт додатковим факультативним об'єктом, вважаючи, що опір може і не супроводжуватися насильством, а виражатися у створенні перепон, у спробі вирватися під час затримання і таке інше [11, с.924-925]. Зауважимо, що на практиці такі «спроби» завжди пов'язані із застосуванням насильства (фізичної сили у вигляді упирання головою, чіпляння руками і ногами, виривання рук із захвату, штовхання головою, грудьми, плечима, колінами, ліктями, іншими частинами тіла, або психічного насильства у виді погроз побити, пошкодити майно і т. ін. Тому в даному випадку немає підстав додатковий (що існує завжди) безпосередній об'єкт цього складу вважати факультативним - тобто таким, на думку М.І. Бажанова, «котрий може бути, а може і не бути» [6, с.32-33]. На нашу думку, в насильницьких військових злочинах додатковий безпосередній об'єкт існує завжди.

Безпосереднім об'єктом іншого військового насильницького злочину, передбаченого ст.405 «Погроза або насильство щодо начальника» КК, є порядок беззастережної покори начальнику, що встановлений у ЗСУ і забезпечує останньому можливість в інтересах служби керувати підлеглими. Додатковим безпосереднім об'єктом, якому шкода завдається «спільно, разом, мимохідь», тут виступає життя, здоров'я і особиста недоторканність начальника. Додатковий безпосередній об'єкт знаходимо й в інших насильницьких злочинах Розділу XIX Особливої частини КК України.

З урахуванням викладеного, можемо зробити наступні висновки:

1) родовим об'єктом усіх військових насильницьких злочинів є встановлений чинним законодавством порядок несення або проходження військової служби;

2) на нашу думку, військові злочини з елементами насильства мають два безпосередніх об'єкти (є двооб'єктними): основним безпосереднім об'єктом військового насильницького злочину є ті конкретні відносини військової служби, проти яких спрямоване злочинне діяння; додатковим безпосереднім об'єктом військових насильницьких злочинів завжди виступає фізичне, психічне здоров'я і/або особиста недоторканність людини.

Переконані, що точне визначення основного та додаткового безпосередніх об'єктів військових насильницьких злочинів сприятиме їх правильній кваліфікації і постановлянню судом обґрунтованих вироків.

Література

1. Радостева Ю. В. Уголовно-правовое понятие насилия: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Радостева Юлия Викторовна. - Екатеринбург, 2006. - 165 с.

2. Ткачук О. С. Предмет і тактика доказування кримінального насильства : монограф. / Ткачук О. С., Фесенко Л. I. - К. : «Видавничий дім «Скіф», 2012. - 320 с.].

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р., № 2341-III // ВВР. - 2001. - № 25. - Ст. 131.

4. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина : навч. посіб. / Вереша Р. В. - К. : Центр учб. літ., 2008. - 960 с.

5. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) : навч. посіб. / Г. М. Анісімов, Ю. П. Дзюба, В. І. Касинюк та ін. ; за ред. М. І. Панова. - X. : Право, 2011.- 184 с.

6. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть: учебное пособие / М. И. Бажанов ; уклад. Тютюгин В. И. - Днепропетровск : Изд-во «Пороги», 1992. - 167 с.

7. Кримінальний кодекс України. Науково- практичний коментар : у 2 т. / за заг ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. I. Борисова, В. І. Тютюгіна. - 5-те вид., допов. - X. : Право, 2013- . - Т. 1 : Загальна частина / Ю. В. Баулін, В. I. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. - 2013. - 376 с.

8. Ткачук О. С. Судове слідство у кримінальних справах про насильство серед військовослужбовців : монографія / Ткачук О. С. - К. : КНТ, 2007. - 172 с.

9. Кримінально-правові та кримінологічні основи забезпеченім воєнної безпеки України : наук.-практ. посіб. / [Туркот М. С., Богуць- кийП. П, Дячук С. І., Вернидубов І. В., Сегеда С. П]. - К. : Видавничий дім «АртЕк», Нац. акад. прокуратури України, 2014. - 246 с.

10. Карпенко М. І. Військові злочини : характеристика, методика розслідування та запобігання : посібник / Карпенко М. І. ; за заг. ред. д. ю. н., проф. В. К. Матвійчука. - К. : ВД Дакор, 2013. - 472 с.

Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / за заг ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. - 5-те вид., допов. - X. : Право, 2013- . - Т. 2 : Особлива частина / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.-2013. - 1040 с.

Размещено на Allbest.ru