Про деякі правові засади застосування заходів і засобів безпеки до засуджених у місцях позбавлення волі в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.8

Про деякі правові засади застосування заходів і засобів безпеки до засуджених у місцях позбавлення волі в Україні

О.В. Охман,

здобувач

В статті здійснений аналіз правових засад та практики реалізації у кримінально-виконавчій діяльності України заходів безпеки (фізичної сили, спеціальних засобів та зброї) до осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах та кримінально-виконавчих установах закритого типу, а також запропоновані науково обґрунтовані заходи щодо вирішення існуючих у цій сфері проблем.

Ключові слова: безпека; фізична сила; спеціальні засоби; зброя; правові підстави; ув'язнений під варту; засуджений до позбавлення волі; виправна колонія; персонал Державної кримінально-виконавчої служби України.

В статье осуществлен анализ правовых оснований и реализации в уголовно-исполнительной деятельности Украины мер безопасности (физической силы, специальных средств и оружия) к лицам, которые содержатся в следственных изоляторах и уголовно-исполнительных учреждениях закрытого типа, а также предложены научно обоснованные мероприятия, направленные на решение существующих в этой области проблем.

Ключевые слова: меры безопасности; физическая сила; специальные средства; оружие; правовые основания; заключенный под стражу; осужденный к лишению свободы; исправительная колония; персонал Государственной уголовно-исполнительной службы Украины.

The article analyzes the legal principles and the implementation of safety measures (physical force, special means and weapons) to the persons who are held in a detention facilities and penal institutions of the closed type in penal activity of Ukraine. Evidence-based measures directed to the existing problems in this area are proposed.

Key words: security; physical strength; special tools; weapons; legal basis; taken into custody; sentenced to imprisonment; penal colony; Penal Service of Ukraine.

Постановка проблеми та її актуальність.

Останні події в Україні (застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї до активістів Майдану в м. Києві у листопаді 2013 - лютому 2014 р.р.) активізували зазначену теоретико- прикладну проблему й у кримінально-виконавчій діяльності, а саме: практика застосування заходів безпеки до ув'язнених під варту в слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) та кримінально-виконавчих установах (КВУ) закритого типу (до таких, згідно вимог ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України, відносяться виправні та виховні колонії)) [1], показує, що нерідко персонал Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) України зловживає цим правом, а, подекуди, й перевищує свої повноваження при цьому, що в кінцевому результаті приводить до суттєвого порушення прав і законних інтересів як осіб, які тримаються в СІЗО, так і засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення волі [2].

Як встановлено у ході даного дослідження, однією з детермінант, що обумовлює такий стан справ, є неналежне правове забезпечення даного виду кримінально-виконавчої діяльності в Україні, а також недостатня роль науковців у роз'ясненні особливостей правових підстав застосування до ув'язнених під варту та засуджених до позбавлення волі заходів безпеки, у тому числі шляхом детального викладення зазначеного питання, у першу чергу, в підручниках, навчальних посібниках і Науково-практичних коментарях до КВК України та в інших доктринальних джерелах, що й стало вирішальним при виборі теми даної наукової розробки та визначенні її мети і задач.

Аналіз досліджень і публікацій. Вивчення наукової літератури показало, що як у радянську добу (до 1991 р.), так і в сьогоденні означеною проблематикою вчені у більшій мірі займаються у межах закритих (конфіденційних) досліджень, що, без сумніву, теж негативно впливало на стан кримінально-виконавчої діяльності в Україні, позаяк їх результати доступними були лише для обмеженого кола фахівців (тільки для осіб, що мають відповідний доступ до державної таємниці) та, у свою чергу, не могли бути предметом наукових дискусій для широкого загалу як спеціалістів у сфері виконання покарань, так і практиків і громадськості.

Поряд з цим, варто зауважити, що окремі аспекти даної тематики досліджувались у працях науковців кримінально-виконавчого профілю, а саме: В. А. Бадири, Є. Ю. Бараша, І. Г. Богатирьова, В. В. Василевича, О. М. Джужи, С. В. Денисова, Т. А. Денисової, В. М. Дрьоміна, А. В. Кирилюка, В. О. Корчинського, О. Г. Колба, І. М. Копотуна, В. А. Меркулової, А. Х. Степанюка, В. М. Трубникова, І.С. Яковець, С. Я. Фаренюка та ін.

Проте кількість таких наукових розробок є мізерною, у той самий час, коли теоретико- прикладні проблеми у зазначеній сфері є очевидними та вкрай актуальними з огляду необхідності удосконалення як правових засад, так і в цілому правового механізму застосування до осіб, які тримаються в СІЗО та у виправних і виховних колоніях, заходів безпеки (фізичної сили, спеціальних засобів і зброї).

Виклад основних положень. В науці під правовими підставами розуміють систему правових норм та підзаконних актів, які визначають загальну допустимість, встановлюють принципи і правила, регламентують порядок і умови використання тих чи інших засобів, включаючи науково-технічні, для вирішення завдань боротьби зі злочинністю та забезпечення правопорядку [3, с. 759]. Застосування права - це правова форма діяльності уповноважених суб'єктів стосовно забезпечення реалізації норм права щодо конкретних життєвих випадків шляхом ухвалення індивідуально-правових рішень [4, с. 265].

Таким чином, якщо взяти за основу зазначені вище поняття, то під «правовими підставами застосування в Україні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї до засуджених у місцях позбавлення волі» слід розуміти систему законодавчих та інших нормативно-правових актів, що визначають загальну допустимість, встановлюють принципи і правила, регламентують порядок і умови діяльності персоналу виправних і виховних колоній щодо використання зазначених заходів і засобів до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, у конкретних життєвих випадках шляхом прийняття індивідуально-правових рішень по суті.

Враховуючи існуючі в теорії права підходи [4, с. 266] та добуті в ході даного дослідження результати, можна вивести наступні характерні риси застосування норм права персоналом ДКВС України, що пов'язані з використанням фізичної сили, спеціальних засобів і зброї до засуджених у місцях позбавлення волі:

1) його метою, виходячи із змісту ч. 1 ст. 106 КВК України «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї» є припинення: а) фізичного опору осіб, які тримаються у виправних і виховних колоніях; б) злісного невиконання законних вимог персоналу колонії; в) буйства засуджених; г) участі зазначених осіб у масових заворушеннях; ґ) захваті заручників; д) інших насильницьких дій; е) втечі з-під варти; є) заподіяння засудженими шкоди оточенню (у формі запобігання таким діям); ж) заподіяння цими особами шкоди самим собі у такій самій формі запобігання;

2) така діяльність персоналу ДКВС України є владною, тобто передбачає прийняття юридично обов'язкових рішень та включає у себе:

а) попередження про намір використати вказані в ст. 106 КВК заходи і засоби;

б) застосування цих заходів і засобів без попередження у випадках, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб (ч. 2 ст. 106 КВК);

в) про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії, а при застосуванні зброї ще й повідомляється про цей випадок прокурору (ч. 5 ст. 106 КВК);

3) застосування передбачає прийняття індивідуально-правових рішень щодо використання форми та рівня фізичної сили, видів спецзасобів і зброї до конкретно взятих засуджених у місцях позбавлення волі для досягнення визначеної у ч. 1 ст. 106 КВК мети;

4) застосування є діяльністю, що здійснюється чітко уповноваженими суб'єктами - персоналом колоній, який є складовим елементом персоналу ДКВС України, мова про який ведеться в ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» [5];

5) застосування фізичної сили, спецзасобів і зброї здійснюється по спеціально визначеній процедурі (ч. ч. 2-5 ст. 106 КВК та п.п. 59-63 ПВР УВП);

6) застосування завершується прийняттям акта правозастосування - рапорта і письмового повідомлення прокурора (ч. 5 ст. 106 КВК).

При цьому, як з даного приводу зробив висновок Ж. В. Ревель, застосування сили у передбачених законом випадках не слід ототожнювати з порушенням прав людини. Зокрема, властива нашій добі схильність до політичних евфемізмів дає змогу вживати один і той самий м'який термін «порушення прав людини» до злочинів і до випадків, коли йдеться про неспроможність тієї чи іншої демократичної держави гарантувати своїм громадянам їх права [6, с. 312]. Більш того, варто погодитись з цим автором і у тому, що у сьогоденні великою помилкою в цій царині стало сплутування цілей з правами. Через це сталося нехтування реальними правами й виконанням того, що можна було бути для негайної та реальної гарантії дотримання цих прав [6, с. 313], що досить важливо з огляду визначення правомірності застосовування фізичної сили, спеціальних засобів і зброї до засуджених у місцях позбавлення волі, включаючи й Україну.

У цьому контексті заслуговує на увагу позиція Ю. Бондаря, який вважає, що правозастосовна діяльність є єдиною з найважливіших форм «життя» права, а тому функції правозастосовної діяльності виступають як виявлення функцій права, займають підпорядковане положення щодо них і відбивають в динаміці головне в їх змісті [7, с. 614]. При цьому, як вірно зауважили А. Х. Степанюк та К. А. Автухов, установлення самих норм матеріального права має відбуватися за належною процедурою, реалізація якої виступатиме мінімальною гарантією того, що в результаті її дотримання будуть закріплені справедливі правила поведінки [8, с. 787]. Водночас це, на переконання С. П. Погребняка, чи не єдиний шлях легитімізації права, тобто забезпечення довіри населення до нього, сприйняття його як засобу ефективного соціального регулювання [9, с. 59]. При такому підході, як слушно вважає О. О. Уварова, якщо матеріальні норми права встановлюють сам варіант поведінки шляхом гарантування прав, закріплення обов'язків чи заборон, то процесуальні вказують на послідовність дій з їх втілення в життя, розкривають процедуру реалізації можливої або належної поведінки [10, с. 20].

Саме зазначені теоретичні підходи склали метологічне підгрунття для висвітлення у цій статті питань, пов'язаних з правовими підставами застосування в Україні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї до засуджених у місцях позбавлення волі.

Аналіз нормативно-правових актів з означеної проблематики показав, що ці підстави визначені в наступних джерелах права:

1) Конституції України (ст. ст. 3, 19, 27, 28, 29, 34, 37, 39, 55, 56, 59, 60, 62, 63, 68). При цьому визначальними в основному законі є положення ст. 3, у якій зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ст. 63, відповідно до якої засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

2) Стаття 106 КВК України «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї».

3) Стаття 19 Закону України «Про попереднє ув'язнення («Підстави та порядок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї до осіб, взятих під варту» [11].

4) Кримінальний кодекс України (ст. 36 «Необхідна оборона»; ст. 38 «Затримання особи, що вчинила злочин»; ст. 39 «Крайня необхідність») [12].

5) Закон України від 20.12.1990 «Про міліцію» (розділ IV «Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї»: ст. 12 «Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї»; ст. 13 «Застосування заходів фізичного впливу»; ст. 14 «Застосування спеціальних засобів»; ст. 15-1 «Гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції») [13].

6) Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27.02.1991 № 49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1534) [14].

7) Наказ Державного департаменту України від 22.10.2004 № 205 «Про затвердження Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах» [15].

8) Наказ державного департаменту України з питань виконання покарань від 08.12.2003 № 237 «Про затвердження Інструкції з організації охорони кримінально-виконавчих установ закритого типу» (глава 3 «Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, зброї та службових собак під час охорони об'єктів та переміщення засуджених») [16].

9) Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 № 275 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (розділ ХІІ «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї»: п. 59 «Застосування фізичної сили і спеціальних засобів»; п. 60 «Порядок і підстави застосування наручників»; п. 61 «Порядок і підстави застосування сльозоточивих речовин, гумових кийків та фізичної сили»; п. 62 «Порядок і підстави застосування гамівної сорочки», п. 63 «Порядок і підстави застосування вогнепальної зброї») [17].

Такими є основні правові засади застосування в Україні заходів фізичної сили, спеціальних засобів і зброї до засуджених у місцях позбавлення волі. Поряд з цим варто звернути увагу на той факт, що відомчі нормативно-правові акти України з означеної тематики або регулюють (шляхом усунення) прогалини законодавчого характеру, або дають так зване «розширне» тлумачння змісту закону [18, с. 411], що є недопустимим з огляду вимог принципу верховенства права, який знайшов своє відображення в ст. 8 Конституції України. Як у зв'язку з цим зазначено у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 р. № 9, відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому, як витікає із змісту п. 2 цієї постанови, судові рішення мають грунутуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй [19, с. 136].

На підтвердження такої позиції можна звернутись до ч. 3 ст. 63 Конституції України, у якій закріплено положення про те, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду, тобто і в питаннях, пов'язаних із застосуванням до осіб, які тримаються у виправних і виховних колоніях України, фізичної сили, спеціальних засобів і зброї, регулювання суспільних відносин має здійснюватись на рівні тільки закону, а не підза- конних нормативно-правових актів, що має місце у даний час. Зокрема, в назві ст. 106 КВК «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї» мова про застосування гамівної сорочки не ведеться, у той самий час коли у змісті цієї норми (ч. ч. 1, 3, 5 ст. 106) законодавець визначив порядок і умови її застосування до засуджених у місцях позбавлення волі.

Логічно у зв'язку з цим було доповнити назву ст. 106 КВК словосполученням «гамівної сорочки» та викласти її в наступній редакції: «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, гамівної сорочки та зброї». Крім цього, главу 16 КВК «Режим у колоніях та засоби його забезпечення» необхідно доповнити ст. 106-3 «Порядок і застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, гамівної сорочки та зброї», взявши за основу положення, що визначені в розділі ХП ПВР УВП «Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї», реалізувавши таким чином на практиці у контексті означеної проблематики принцип законності в кримінально-виконавчій діяльності України [20, с. 172-179]. Як з цього приводу вірно зробили висновок ряд науковців (О. Г. Колб, В. П. Захаров, С. М. Мирончук та ін.), принцип законності є визначальним, базовим серед усіх названих вище. Це такий стан, відповідно до якого діяльність всіх суб'єктів права ґрунтується на законі, а ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності панують над особистими, вузько груповими інтересами [21, с. 233], що є досить важливим з огляду запропонованих у цій роботі змін до чинного законодавства України.

безпека кримінальний виконавчий ув'язнений

Література

1. Кримінально-виконавчий кодекс України: прийнятий 11 липня 2003 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/1129-15.

2. Дані Генеральної прокуратури України за 2013 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gp.gov.ua

3. Артеменко П. Правові основи застосування технічних засобів // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10-т. / відп. ред.: В. В. Коваленко, Є. М. Моісеєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. - К.: Атіка, 2010. - Т. 6: Оперативно-розшукова діяльність поліції (міліції). - С. 759.

4. Вороніна М. А. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації // Теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. В. Петришин, С. П. Погребняк, В. С. Смородинський та ін.; за ред. О. В. Петришина. - Х.: Право, 2014. - С. 265-267.

5. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23 червня 2005 р. // Офіційний вісник України. - 2005. - № 30. - Ст. 409.

6. Ревель Ж. Ф. Застосування сили та порушення прав людини // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / відп. ред.: Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. - К.: «Вид. Дім «Ін Юре», 2003. - Т. 2: Права людини у контексті поліцейської діяльності. - С. 312-314.

7. Бондар Ю. Права функції застосування // Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. / відп. ред.: Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. - К.: «Вид. Дім «Ін Юре», 2003. - Т. 1: Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. - 2003. - С. 614.

8. Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної дисципліни «Кримінально-виконавче право» / уклад.: О. В. Лисодєд, О. В. Ткачова, М. П. Черненок. - Х.: Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», 2013. - 112 с.

9. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика [Текст]: монографія / С. П. Погребняк. - Х.: Право, 2008. - 264 с.

10. Уварова О. О. Матеріальне і процесуальне право: питання функціонального співвідношення [Текст] // О. О. Уварова, О. О. Сидоренко // Юрист України. - 2012. - № 4. - С. 18-24.

11. Про попереднє ув'язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 35. - Ст. 360.

12. Кримінальний кодекс України: Прийнятий 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.

13. Про міліцію: Закон Української РСР від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

14. Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку: постанова Ради Міністрів Української РСР від 27 лютого 1991 р. (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. № 1534) // Офіційний вісник України. - 2001. - № 47. - Ст. 2089.

15. Про затвердження Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах: наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 22 жовтня 2004 р. № 205. - К.: ДДУПВП, 2004. - 65 с.

16. Про затвердження Інструкції з організації охорони кримінально-виконавчих установ закритого типу: наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 08.12.2003 р. № 237. - К.: ДДУПВП, 2003. - 87 с.

17. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: затв. наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 р. № 275 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 52 (ч. 2). - Ст. 2898.

18. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [під- руч.] / О. Ф. Скакун; пер. з рос. - Х.: Консум, 2001. - 656 с.

19. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В. В. Рожнова, А. С. Сизоненко, Л. Д. Удалова. - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. - С. 136-141.

20. Степанюк А. Ф. Принцип законности в деятельности органов и учреждений исполнения наказаний: [Текст] / А. Ф. Степанюк // Проблеми законності: республік. між від. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. - № 40. - С. 172-179.

21. Захаров В. П., Колб О. Г., Мирончук С. М., Міліщук Л. І. Організація індивідуального запобігання злочинам у кримінально-виконавчій установі: Монографія. - 2-ге вид., переробл. і доп. - Луцьк: Під-ць Іванюк В.П., 2007. - 442 с.

Размещено на Allbest.ru