Проблеми удосконалення правового регулювання використання слідчим конфіденційного співробітництва з іншими особами

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Проблеми удосконалення правового регулювання використання слідчим конфіденційного співробітництва з іншими особами

Мороз С. М.

ад'юнкт

Визначено проблеми правового регулювання використання слідчим конфіденційного співробітництва з іншими особами та надання рекомендацій щодо окремих напрямків удосконалення чинного законодавства. Зазначено, що розширення повноважень слідчого у сучасних умовах є необхідним атрибутом вдосконалення його діяльності, але законодавець не вирішив низку проблем, з якими зіткнувся слідчий при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій та використанні ним конфіденційного співробітництва з іншими особами.

Ключові слова: негласні слідчі (розшукові) дії, конфіденційне співробітництво, анонімний допит, форми використання конфіденційного співробітництва слідчим, правове регулювання, кримінальний процес.

Постановка проблеми

Набуття чинності новітнім КПК запровадило у практику слідчого новий напрямок діяльності - систему проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених статтями 260-274 КПК. Також запроваджено ст. 275 КПК Використання конфіденційного співробітництва [1].

Безперечно, розширення повноважень слідчого у сучасних умовах є необхідним атрибутом вдосконалення його діяльності, але законодавець не вирішив низку проблем, з якими зіткнувся слідчий в частині проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання ним конфіденційного співробітництва з іншими особами.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Питання, пов'язані з дослідженням правових проблем використання конфіденційного співробітництва, розглядалися у межах теорії оперативно-розшукової діяльності в роботах таких авторів: К.В. Антонов, Б.І. Бараненко, Е.О. Дідоренко, М.П. Водько, О.Ф. Долженков, А.М. Кислий, Я.Ю. Кондратьєв, І.П. Козаченко, В.Л. Ортинський, В.Л. Регульський, В.Є. Тарасенко, І.Р. Шинкаренко та ін.

В останні два роки деякі аспекти використання слідчим можливостей конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій досліджувалися у статтях та монографіях О.М. Бандурки, В.Д. Берназа, Є.Д. Лук'янчикова, 1.1. Мусієнко, М.А. Погорецького, Д.Й. Никифорчука, Є.Д. Скулиша, В.М. Тертишника, В.Г. Уварова та ін. [2-4].

У 2014-2015 роках захищено низку робіт з теоретико-правових та організаційно-тактичних проблем здійснення НСРД та використання під час кримінального провадження слідчим конфіденційної співпраці з іншими особами (докторські: О.А. Білічак, Д.Б. Сергеєва [5; 6;]; кандидатські: В.І. Максимов, С.С. Тарадойна [7; 8].

У той же час в означених роботах не розглянуто у повному обсязі моральні, етичні, теоретичні, організаційні та тактичні проблеми використання конфідентів при здійсненні НСРД різних видів та не визначено злочини, при розслідуванні яких можна їх залучати для вирішення конкретних завдань, а також засади побудови системи нормативно-правового забезпечення використання слідчим конфіденційного співробітництва з іншими особами.

Метою статті є визначення проблем правового регулювання використання слідчим конфіденційного співробітництва з іншими особами та надання рекомендацій щодо окремих напрямків удосконалення чинного законодавства.

Виклад основного матеріалу

Як показало дослідження, в процесі провадження досудового слідства зустрічаються випадки відмови органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, у наданні відомостей про осіб, що співпрацюють на конфіденційній основі (48 % випадків по вивчених кримінальних справах), відомостей про використання при здійсненні оперативно- розшукової діяльності спеціальної техніки і спеціальних засобів [9, с. 91-119].

Як правило, в постановах керівників органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, йшла мова про існування якоїсь невизначеної загрози особистим і громадським стосункам, незважаючи на наявність досить великої нормативної бази, що дозволяє обґрунтувати необхідність засекречування конфіденційної інформації

За даними проведеного у період до 2012 р. опитування, 71 % респондентів з числа співробітників органів досудового слідства зазначали, що співробітники оперативно-розшукових підрозділів без яких-небудь вагомих підстав відмовляли в наданні певної частини оперативної інформації, що утрудняло роботу по перевірці і оцінці доказів.

За даними проведеного дослідження, 44 % вивчених кримінальних справ містили формулювання, що особа не може бути допитана як свідок внаслідок того, що здійснює конфіденційну співпрацю; 40 % кримінальних справ містили формулювання про те, що особа є конфідентом; 10 % кримінальних справ - резидентом; 6 % кримінальних справ - інформатором (2012 р. - довірена особа).

Як показав аналіз робіт з оперативно-розшуковій діяльності та кримінального процесу, існувало декілька точок зору, що розкривають співвідношення оперативно-розшукової і доказової діяльності, зокрема:

використання результатів оперативно-розшукової діяльності як доказів за умови правильності перевірки порядку їх передачі від органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, в орган попереднього розслідування;

перетворення результатів оперативно-розшукової діяльності в докази при належній оцінці оперативно-розшукової інформації по встановлених кримінально-процесуальним законом правилах доведення;

результати оперативно-розшукової діяльності взагалі не можуть бути перетворені в докази внаслідок того, що докази збирає сам слідчий у процесі провадження розслідування;

перетворення оперативно-розшукової інформації в докази шляхом фактичного залучення останньої до матеріалів кримінальної справи [9, с. 100].

Це було підтверджено низкою соціологічних досліджень. Фактично це доказувало, що існуюча система паралельних проваджень сприяла дублюванню функцій та розосередженню сил.

Означене та вимоги Європейського суду з прав людини щодо стандартів використання спеціальних слідчих методів та прийомів стало підґрунтям введення глави 21 «Негласні слідчі (розшукові) дії» до чинного Кримінального процесуального кодексу [10; 1].

Згідно з означеною главою, негласні слідчі (розшукові) дії можуть здійснювати: слідчі особисто, слідчі спільно з уповноваженими оперативними підрозділами, уповноважені оперативні підрозділи на підставі доручення слідчого, прокурора, відповідний оперативний або оперативно- технічний підрозділ на підставі завдання уповноваженого оперативного підрозділу[11, c. 168; 1].

Відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК України, вказані суб'єкти можуть залучати будь-яких інших осіб для проведення НСРД.

Це підтверджує зміст ст. 275 КПК України, що дає право слідчому під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій [1].

Законодавець передбачив дві форми конфіденційного співробітництва під час НСРД: 1) використання під час проведення НСРД інформації, що отримана внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами; 2) залучення осіб, з якими встановлено конфіденційне співробітництво, до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

В той же час ми згодні з думкою науковців, що не бажано обмежувати використання конфідентів межами НСРД [12; 13]. Окрім того, детально не регламентовано використання конфідентів за окремими НСРД.

Як відомо, сприяння громадян органам, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, прийнято підрозділяти на три види - гласне, анонімне і негласне (конфіденційне).

Гласне сприяння виявляється особою при підготовці і проведенні оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій, в ході яких ця особа не вимагає (чи взагалі не вимагається) збереження в таємниці її участі в цих заходах, а в наступному при необхідності вона може безперешкодно надати свідчення при провадженні розслідування і в суді.

Анонімне сприяння здійснюється шляхом надання інформації, коли особа не бажає розкривати своє ім'я або брати участь надалі у кримінальному процесі. Анонімна інформація може передаватися по телефону, у письмовій формі, у процесі безпосередньої зустрічі з оперативним співробітником або через посередника. конфіденційний співробітництво орган сприяння

Конфіденційність сприяння встановлюється за умови вираженого бажання громадянина. Конфіденційність означає, що відомості про осіб, що сприяють правоохоронним органам в здійсненні оперативно-розшукових заходів, не підлягають розголошенню.

У спеціальній юридичній літературі наведено класифікацію таких осіб, зокрема:

по мірі участі в оперативно-розшуковій діяльності;

по формі сприяння;

по тривалості сприяння.

По статусу таких осіб прийнято підрозділяти на осіб, що сприяють на конфіденційній основі, довірених осіб, фахівців, перекладачів і т. ін. [14, с. 210].

Як приклад розглянемо етичну сторону використання оперативної інформації, що надається конфідентами, при провадженні розслідування злочинів.

У зв'язку з прийняттям ст. 275 КПК України повстало також питання щодо використання конфідентів під час НСРД, а можливо й при забезпеченні проведення інших заходів, наприклад обшук, допит, прийняття рішення та інформаційного забезпечення тимчасового доступу до речей і документів з метою ознайомлення з ними або вилучення їх на підставі ухвали слідчого судді і т. ін. [1, ст. 159].

Історичний досвід та реалії сьогодення, розвиток інноваційних технологій, які дозволяють створити глобальну систему контролю за кримінально активними особами, свідчать, що значення конфідентів не зменшується. Так, ще на початку минулого століття один з учених-юристів того часу І.Н. Якимов писав, що здійснення конфіденційної діяльності є мистецтвом, заснованим на практичному досвіді та спеціальних знаннях [15, с. 140].

Про це свідчить досвід провідних поліцій світу та їхні результати у протидії злочинності та встановленні контролю над нею за допомогою осіб, що сприяють правоохоронним органам та спецслужбам на конфіденційній основі [16].

Так, у французькій поліції роль агентів відведено так званим "бригадам розшуку і захоплення". Співробітники вказаних підрозділів поліції здійснюють оперативне спостереження за відповідним злочинним середовищем, будучи впровадженими в нього зсередини [17].У Швейцарії практикується оперативне впровадження в злочинне середовище штатних співробітників поліції, що іменуються "кротами", разом з агентами.

Угорська поліція має так званих глибоко законспірованих співробітників, спеціально підготовлених для роботи із злочинцями [18].

Оперативні кримінальні відомства Федеральної Республіки Німеччини використовують у кримінальному середовищі так званих "прикритих співробітників" [19].

У Сполучених Штатах Америки проводяться секретні операції з використанням конфідентів, секретних агентів, співробітників ФБР, коли необхідно отримати не просто яку-небудь оперативну інформацію про злочинну діяльність, а звинувачувальні докази для судового процесу. Ця практика в США застосовується з 1987 р. [20, с. 212, 213].

До того ж Міжнародним судом Європи вже було визнано правомірним використання як доказів у кримінальній справі свідчень анонімного свідка, коли ці свідчення не були єдиним доказом винності підсудного в здійсненні злочину.

Проте оперативно-розшукове і кримінально-процесуальне законодавство країн СНД без достатнього інтересу поставилося до використання конфідентів у розслідуванні злочинів.

Так, деякі учені вважають неможливим виклик як свідків осіб- конфідентів та їх участь в певних оперативно-розшукових заходах.

Тнттті повністю заперечують їх участь у кримінальному процесі і вважають, що використання відомостей, наданих конфідентами, як доказів по кримінальних справах суперечить суті процесуальної форми кримінального судочинства.

Зокрема, Б.А. Філімонов дослідив цю проблему на прикладі законодавства і практики кримінального процесу ФРН з позиції можливості використання відомостей, наданих конфідентами, в кримінальному процесі як доказів та дійшов висновку про неприпустимість їх трансформації в докази шляхом допиту оперативних співробітників і осіб, що сприяють на конфіденційній основі.

Аналогічної думки дотримується і Е.А. Доля, вважаючи, що ця заборона повністю стосується законодавства і практики кримінального судочинства Росії

В Україні, за результатами проведеного нами дослідження, 54,7 % респондентів вважають, що можливе використання конфіденційних відомостей як доказів при їх процесуальній трансформації в кримінальний процес, а також під час здійснення не тільки НСРД, а й інших слідчих (розшукових) дій.

Ми вважаємо, що в кожному випадку використання інформації, отриманої внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, слід здійснювати ретельний її аналіз на достовірність та об'єктивність.

Слід зазначити, що використання конфіденційної інформації як доказів допускалося при розслідуванні кримінальних справ про державні злочини в царській Росії.

Як відомо, використання даних, що надавалися особами-конфідентами, як доказів допускалося в період репресій у СРСР 30-50-х років ХХ століття, що, поза сумнівом, було порушенням прав і свобод людини.

На нашу думку, інформація, надана особами-конфідентами, може бути легалізована під час анонімного допиту або проведення НСРД та інших слідчих дій.

Виключно актуальним у даному випадку є питання про те, як, вирішуючи завдання кримінального провадження, забезпечити захист законних інтересів осіб, що надають конфіденційну інформацію, і як не перейти межу від правової держави до доцільності репресій.

Висновки

Аналіз правового регулювання використання конфіденційного співробітництва слідчим свідчить, що відсутня чітка регламентація тих, хто залучає до співпраці, як використовується інформація, як вона формалізується, по яких НСРД можна використовувати конфідентів та під час розслідування яких злочинів.

Вирішенням означених проблем вважаємо внесення змін до чинного кримінально-процесуального законодавства:

Визначити перелік злочинів, у межах розслідування яких слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Визначити перелік НСРД, до яких можна залучати конфідентів.

Внести доповнення до ст. 225 КПК, що регламентує допит, у такій редакції: "У разі, коли допитується особа, яка сприяє на конфіденційній основі органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, то допит може проводитися з дотриманням спеціальних правил, передбачених чинним законодавством та Кримінально-процесуальним кодексом щодо забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, про що слідчий виносить відповідну постанову".

Бібліографічні посилання

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 // ВВР України. - 2012. - № 4651-VI.

Бандурка О. М. Теорія і практика оперативно-розшукової діяльності : монографія / Бандурка О. М. - Х., 2012.

Берназ В.Д. Нові професійні функції слідчого при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій та напрями вдосконалення їх підготовки / В.Д. Берназ // Юридичний часопис Нац. акад. внутр. справ. - № 1. - 2013. - С. 8-12.

Уваров В.Г. Інститут негласних слідчих (розшукових) дій / В.Г. Уваров // Юридичний часопис Нац. акад. внутр. справ. - № 2. - 2013. - С. 266-270.

Білічак О.А. Теорія і практика проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативними підрозділами СБ України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / О.А. Білічак. - К., 2015.

Сергеева Д.Б. Теоретичні, правові та пракселогічні засади використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесуальному доказуванні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / Д.Б. Сергєєва. - Одеса, 2015.

Максимов В.І. Використання конфіденційного співробітника у кримінальному провадженні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / В.І. Максимов. - Львів, 2010.

Тарадойна С.С. Контроль за вчиненням злочину в системі негласних слідчих (розшукових) дій: процесуальні та тактичні аспекти (за матеріалами практики СБ України)

: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / С.С. Тарадойна. - К., 2015.

Ширванов А.А. Оперативно-розыскное обеспечение расследования преступлений оперативными подразделениями ОВД : монография / А.А. Ширванов, Е.В. Камнева, З.А. Асатрян и др. - М., 2013.

Справочное руководство по уголовному судопроизводству [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://polis.osce.org/library /f/3071/1897/OSCE- AUS-SPM-3071- RU-Справочное руководство по уголовному процессу^Е

Сергеева Д.Б. Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінально-процесуальному доказуванні : монографія / Д.Б. Сергеєва. - К., 2014.

Сергеєва Д.Б. Використання негласного співробітництва на стадії досудового розслідування / Д.Б. Сергеєва, М.А. Погорецький // Збірник наукових праць НА СБ України. - 2014. - № 53. - С. 188-196.

Тарадойна С.С. Можливості залучення негласного апарату СБ України як свідків у кримінальному провадженні за результатами контролю за вчиненням злочину / С.С. Тарадойна // Збірник наукових праць НА СБ України. - 2013. - № 47. - С. 155-160.

Губанов А. В. Полиция Запада: основы деятельности по охране правопорядка : монография / А. В. Губанов. - М., 1993.

Якимов И.Н. Практическое руководство к расследованию преступлений. - М.,1924.

Размещено на Allbest.ru