Участь захисника у кримінальному провадженні на підставі угод

Размещено на http://www.allbest.ru/

УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ НА ПІДСТАВІ УГОД

Христов О.Л. кандидат юридичних наук

Макотченко Л.М. здобувач

(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ)

Розглянуто питання, пов'язані з участю захисника у кримінальному провадженні на підставі угод. Доведено необхідність обов'язкової участі адвоката у кримінальному провадженні на підставі угод.

Ключові слова: адвокат, захисник, захист, угода, обвинувачений, підозрюваний.

Христов А.Л., Макотченко Л.М. Участие защитника в уголовном производстве на основании соглашений. Рассмотрены вопросы, связанные с участием защитника в уголовном производстве на основании соглашений. Доказана необходимость обязательного участия адвоката в уголовном производстве на основании соглашений.

Ключевые слова: адвокат, защита, защитник, обвиняемый, подозреваемый, соглашение.

Khrystov O. L., Makotchenko L. M. Participation of defender in criminal proceedings on the basis of agreements. The article deals with issues of protecting rights of a suspect's and an accused in criminal proceedings under agreements.

An important aspect is consolidation at the legislative level a mandatory participation of a defense counsel in criminal proceedings on the basis of an agreement on the recognition of guilt and reconciliation.

An attention is paid to the international experience of the use of rules on mandatory participation of defense counsel in criminal proceedings under the agreements. Furthermore, according to the analysis of statistical data, there is a constant increase in the number of cases of institution agreements in criminal proceedings, indicating the urgency of this matter.

As a result of the research the authors have come to the following conclusions:

1) absence in the Criminal Procedural Code of Ukraine of requirements for mandatory participation of defense counsel in criminal proceedings on the basis of agreements significantly reduces the individual's right to protection.

2) subject to the necessary constitutional guarantees of the right to defense is to secure the legislative level mandatory participation of defense counsel in criminal proceedings on the basis of agreements on recognition of guilt and reconciliation.

Постановка проблеми. Суттєвим досягненням вітчизняної правової системи стало запровадження інституту угод до кримінального процесу.

Однак зміни у сфері кримінального процесуального законодавства сьогодні ще тривають і потребують наукового забезпечення. Зокрема, положення норм КПК не врегульовують всіх питань стосовно участі захисника у кримінальному провадженні під час укладення угод про примирення з потерпілим та угод про визнання винуватості. Остання обставина свідчить про актуальність обраної теми, а також про потребу її дослідження.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Серед дослідників, які займалися вивченням питання, суттєвий внесок зробили: К. Артюхова В. Власова, І. Кісліцина, О. Кучинська, М. Лотоцький, С. Марко, С. Паславський, К. Тарасюк та ін.

Метою статті є спроба авторів довести необхідність обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні на підставі угод.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань: у результаті формально-юридичного аналізу норм чинного КПК України і норм чинних КПК зарубіжних країн висвітлити основні недоліки і прогалини діючого вітчизняного законодавства стосовно забезпечення права на захист підозрюваного і обвинуваченого у кримінальному провадженні на підставі угод; проаналізувати і узагальнити думки науковців стосовно розглядуваної проблематики; висвітлити власну точку зору з досліджуваної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Процедури спрощеного судочинства сьогодні активно застосовуються у розвинутих державах світу. Наприклад, в США є дуже поширеною практика застосування інституту угод про визнання винуватості. Ще у 1968-1970 роках Верховний Суд США у низці своїх рішень у конкретних справах визнав конституційність практики угод про визнання вини, фактично, остаточно їх легалізувавши [1, с. 85; 2, с. 301].

В Україні особливості застосування інституту угоди у кримінальному провадженні встановлені Главою 35 Розділу IV КПК. Дана глава визначає види угод, коло осіб, які можуть їх укладати та проводити переговори, види злочинів за тяжкістю, які допускають укладення угод, частково зміст угод, а також процедуру їх укладення і затвердження тощо.

У цілому науковці у працях з цієї проблематики висловлюють позитивні думки стосовно доцільності запровадження інституту угод у кримінальне провадження. Так, С.І. Марко, С.І. Паславський вважають, що цей правовий інститут якісно впливає на стан кримінального судочинства в Україні [3, с. 387]. І. Кісліцина вважає, що інститут угод про визнання вини тільки почав втілюватися у нашу сучасну систему судочинства, але має перспективу стати таким популярним як і в США [4, с. 277].

У той же час окремі науковці дотримуються думки, що інститут угод у цілісному вигляді не може бути запроваджений у кримінальне судочинство. Так, Г. Власова вважає, що угоди про визнання вини, які передбачені у КПК України, не варто запроваджувати у кримінальний процес України, натомість у КПК мають віднайти місце аналоги судових угод Німеччини, суть яких зводиться до того, що підсудний перебирає на себе зобов'язання зізнатися у вчиненні діяння або відмовитися клопотати про застосування окремих процедур доказування і часто також компенсувати потерпілому завдану шкоду.

У відповідь - зобов'язанням суду є позначення певної верхньої межі покарання, причому на практиці пізніше призначене покарання відповідає цій верхній межі або трішки її не досягає [1, с. 99-101].

Про ефективність застосування інституту угод у кримінальному провадженні України можуть свідчити статистичні дані Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2014 р. Так, за вказаний період закінчено проваджень в порядку КПК - 763,4 тис. справ кримінального судочинства, із них із затвердженням угоди - 23,3 тис., або 23,1 % загальної кількості розглянутих справ із постановленням вироку, у тому числі із затвердженням угоди про примирення - 9,7 тис., або 41,7 % загальної кількості справ із затвердженням угоди, затверджених угод під час судового провадження та про визнання винуватості - 13,6 тис., або 58,3 % [5].

Однак зазначені показники, порівняно з показниками інших держав, дають змогу зробити висновок про недостатньо високий рівень застосування інституту угод. Такий стан обумовлений, на наш погляд, як недосконалістю законодавства з цього питання, так і недостатньою ефективністю застосування існуючих правових актів. Зокрема, одним із недоліків положень Глави 35 Розділу VI КПК є їх неповна відповідність вимогам забезпечення прав на захист, визначених у міжнародних нормативно-правових актах.

Слід звернути увагу на те, що Главою 35 Розділу VI КПК обов'язкову участь захисника у кримінальному провадженні на підставі угод не передбачено. У спеціальній нормі обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні (ст. 52 КПК) також відсутня згадка про обов'язковість його участі під час кримінального провадження на підставі угод. Поряд з цим, про

участь захисника у кримінальному провадженні на підставі угоди про примирення фрагментарно згадується лише в ч. 1 ст. 469 і ч. 5 ст. 474 КПК, але і ці норми не встановлюють участь захисника обов'язковою. Що стосується угоди про визнання винуватості, то питання участі захисника згадується лише у ч. 1 ст. 474 КПК, яка стосується стадії судового розгляду перед ухваленням рішення.

Аналіз публікацій дослідників з розглядуваної проблематики свідчить про майже одностайність їх думок з цього приводу. Так, М.В. Лотоцький вважає, що при укладенні угоди та її затвердженні не забезпечується рівність сторін у кримінальному провадженні. У зв'язку з цим автор пропонує внести до КПК зміни, а саме: встановити обов'язкову участь захисника у кримінальному провадженні на підставі угод - з моменту їх ініціювання [6].

Дещо відокремленою від попередніх дослідників є позиція К.В. Тарасюка, який зазначає, що для ефективного функціонування угоди про визнання винуватості необхідно врегулювати обов'язки доступу до правової допомоги під час укладання такої угоди (участь захисника має бути обов'язковою) [7]. До таких же висновків приходять і С.І. Марко та С.І. Паславський [3, с. 389-390; 8, с. 191].

Враховуючи множинність позицій авторів щодо необхідності обов'язкової участі захисника під час укладання та затвердження різних видів угод у кримінальному провадженні, вважаємо доцільним висвітлити свою точку зору з цього питання.

У зв'язку з відсутністю законодавчого закріплення обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні на підставі угод у правозастосовній діяльності виникають випадки, коли підозрюваний чи обвинувачений самостійно приймають рішення щодо ініціювання або укладання угоди. У подальшому зазначене рішення відіграє вирішальне процесуальне значення для виду та міри покарання за вчинений злочин.

Так, відповідно до ст. 473 КПК, у випадку укладення угоди про визнання винуватості або угоди про примирення і затвердження її судом підозрюваний чи обвинувачений відмовляється від значного обсягу прав. Зупиняючись на наслідках укладення та затвердження угоди про примирення і угоди про визнання винуватості, слід вказати на такі обставини:

1. По-перше. Наслідком укладення та затвердження угоди про примирення для підозрюваного і обвинуваченого є обмеження права на оскарження вироку, згідно з положеннями ст. 394 і 424 КПК, та відмова від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Зокрема, при укладенні угоди про примирення вирок може бути оскаржений лише з певних підстав, а саме: з підстав призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди, та з підстав ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання, що свідчить про значне обмеження прав обвинуваченого на оскарження вироку суду.

2. По-друге. Насідками укладення та затвердження угоди про визнання винуватості є також обмеження права обвинуваченого на оскарження вироку, тобто оскарження його лише з підстав призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди, та з підстав ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання. Окрім цього, ще одним із наслідків укладення та затвердження угоди є відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Відповідно до абзаців 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК, обвинувачений має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, та має право допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. І від цих прав обвинувачений відмовляється при укладенні та затвердженні угоди про визнання винуватості.

Отже, і у випадку укладення, і у випадку затвердження угоди про визнання винуватості обвинувачений позбавляється значного обсягу прав щодо оскарження вироку суду, справедливого судового розгляду та доказування.

Слід звернути увагу на те, що, відповідно до ст. 474 КПК, зазначені вище наслідки роз'яснюються особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, лише в суді і вже перед ухваленням рішення про затвердження відповідної угоди.

Отже, обвинувачений, не маючи захисника за власною ініціативою, або за відсутності матеріальної можливості звернутися до кваліфікованого захисника, дізнається про свої права, передбачені ч. 4 та ч. 5 ст. 474 КПК, а також наслідки укладання та затвердження угод вже наприкінці судового провадження, вже визнавши свою провину повністю та підписавши угоду. Найчастіше все це відбувається в одному судовому засіданні і обвинувачений не орієнтується у тому процесі, який відбувається.

Зауважимо, що спілкування у суді під час розгляду кримінального провадження є специфічним та наповненим юридичною термінологією і зворотами, де смислові нюанси мають велике значення. У цьому контексті вчені-філологи визначають, що проблема уніфікації та впорядкування юридичної термінології на сучасному етапі залишається не вирішеною. Значення терміна, вжитого в одному законі, не завжди однакове за змістом з терміном, який використано в іншому законі. Це пояснюється тим, що, крім загальноправової термінології, яка упорядковує основні терміни всієї системи законодавства, є міжгалузева й галузева термінологія [9, с. 153-154]. З урахуванням відсутності або недостатності юридичних знань у підозрюваного чи обвинуваченого, можна ставити під сумнів вірність самостійного розуміння ними відповідних процесуальних дій та правильність відмови від здійснення під час наступних процесуальних дій реалізації права на захист.

Крім того, важко собі уявити прокурора, який би за власною ініціативою переймався роз'ясненням підозрюваному чи обвинуваченому наслідків укладення та затвердження угод, більше ніж виконанням своїх прямих обов'язків, покладених на нього діючим законодавством. Більш того, згідно зі ст. 469 КПК, серед прямих обов'язків прокурора, як одного із ініціаторів укладення угоди про визнання винуватості, взагалі не передбачено роз'яснення обвинуваченому прав та наслідків укладання і затвердження угоди про визнання винуватості. Навіть доповнивши КПК відповідною нормою, що передбачала б такий обов'язок прокурора, проблема не вирішиться, адже сторона обвинувачення не може реалізовувати захист прав підозрюваного чи обвинуваченого, оскільки ця сторона зацікавлена у виконанні власних завдань.

Така непослідовність забезпечення захисту прав, свобод та законних інтересів підозрюваного і обвинуваченого, встановлена КПК, на нашу думку, є прогалиною чинного кримінального процесуального законодавства.

У кримінальному провадженні на підставі угод нормами КПК встановлено ряд випадків відновлення досудового розслідування та судового розгляду у загальному порядку, зокрема:

1. Недосягнення згоди щодо укладення угоди (ст. 469 КПК);

2. Відмова судом у затвердженні угоди (ст. 474 КПК);

3. Невиконання угоди та скасування вироку (ст. 476 КПК).

У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як визнання своєї винуватості (ч. 6 ст. 469 КПК), але це не свідчить про відсутність впевненої суб'єктивної думки суду щодо винуватості обвинуваченого у скоєнні злочину під час розгляду справи у загальному порядку чи впевненості сторони обвинувачення під час досудового розслідування. Таким чином, можна сказати, що у разі досудового розслідування або розгляду справи у суді в загальному порядку підозрюваний чи обвинувачений (підсудний) стають «заручниками» вищевикладених обставин.

Більше того, відповідно до ст.ст. 471, 472, зазначені особи повинні пові-домити про важливі для кримінального провадження обставини. Однак, якщо судом буде відмовлено у затвердженні угоди, справа повинна розглядатися в загальному порядку, під час якого відомості про обставини, повідомлені раніше підозрюваним чи обвинувачуваним, під час укладання угоди можуть бути використані проти них. Крім того, така ситуація ставить у нерівні умови учасників кримінального провадження, адже навіть при розгляді справи в загальному порядку обвинувачений вже визнав свою вину, і ця обставина буде мати велику силу переконання суду у винуватості особи.

Не менш важливим аргументом у вирішенні питання щодо доцільності та необхідності обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні на підставі угод є також розуміння наслідків невиконання угод, які передбачені ст. 476 КПК.

Згідно зі ст. 476 КПК, наслідком умисного невиконання засудженим угоди є скасування вироку та призначення судового розгляду чи досудового розслідування в загальному порядку. До того ж умисне невиконання засудженим угоди є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно зі статтею 389-1 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш [10].

Все це свідчить про те, що підозрюваний чи обвинувачений, виступаючи з ініціативою укладення угоди, ще до початку перемовин щодо її укладення мають знати і розуміти всі наслідки їх укладення. Розуміння і осмислення пі-дозрюваним чи обвинуваченим своїх прав та обов'язків під час укладення чи затвердження угоди, а також обов'язкова участь захисника є визначальними для всебічної реалізації права на захист, гарантованого статтями 29, 55, 59, 63, 64, 129 Конституції України [11]. Відповідно до положень ст. 22 Конституції України, права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, упущення законодавцем згадки про участь захисника у «перемовинах» щодо укладання угоди про визнання винуватості та встановлення у КПК положень, що прямо обмежують та сприяють відмові від частини прав підозрюваного чи обвинуваченого, однозначно звужує зміст та обсяг конституційного права підозрюваного чи обвинуваченого на захист.

На нашу думку, з урахуванням важливості всіх вказаних вище наслідків, останні повинні бути роз'яснені та зрозумілі підозрюваному чи обвинуваченому ще до підписання угоди про примирення чи про визнання винуватості, а в деяких випадках - ще до моменту ініціювання укладення угоди (підозрюваним чи обвинуваченим).

У контексті питання забезпечення гарантій захисту прав підозрюваного чи обвинуваченого необхідно також звернути увагу на зміст ч. 6 ст. 474 КПК, відповідно до якої суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Досвід практичної діяльності показує, що лише захисник, використовуючи свої права та виконуючи свої обов'язки, може повною мірою роз'яснити підозрюваному (обвинуваченому) ще до моменту визнання ним своєї вини та підписання угоди всі можливі наслідки і ризики та доцільність у цілому її укладання в кожному конкретному випадку. Тому участь захисника під час укладення та затвердження угоди сприяє уникненню порушення прав підозрюваного та обвинуваченого (у тому числі зменшує випадки зловживань з боку сторони обвинувачення при укладанні угод та притягнення невинних осіб до кримінальної відповідальності).

Слід зауважити, що позитивним прикладом закріплення на нормативно-правовому рівні обов'язкової участі захисника у кримінальному провадженні на підставі угод є досвід законотворчої діяльності органу законодавчої влади Грузії. Так, відповідно до ст. 45 Кримінально-процесуального кодексу Грузії від 09.10.2009 р. № 1772-ІІс [12], участь захисника має бути обов'язковою, якщо з підозрюваним (обвинуваченим) проводяться переговори щодо укладення процесуальної угоди. Згідно зі ст. 210 цього Кодексу, не допускається укладення процесуальної угоди без безпосередньої участі захисника (адвоката).

Висновок. Враховуючи все вищевикладене можна зазначити, що участь захисника у кримінальному провадженні на підставі угод повинна бути законодавчо визначена як обов'язкова. Зокрема, залучення захисника має бути обов'язковим вже з моменту ініціювання підозрюваним, обвинуваченим чи потерпілим укладення угоди про примирення, або з моменту ініціювання підозрюваним, обвинуваченим чи прокурором укладення угоди про визнання винуватості, але не пізніше моменту укладення угоди про примирення або визнання винуватості.

захисник кримінальний провадження угода

Бібліографічні посилання

1. Власова В. Укладення угоди про визнання вини у Сполучених Штатах Америки як форма спрощеного кримінального судочинства / В. Власова // Вісник Нац. академії прокуратури України. - 2013. - № 3. - С. 84-88 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnapu_2013_3_16.pdf.

2. Кучинська О. Угоди у кримінальному процесі України та Сполучених Штатів Америки / О. Кучинська, К. Артюхова // Юридичний вісник України. - 2014. - № 2. - С. 301-306 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.yurvisnyk.in.ua/v2_2014/54.pdf.

3. Марко С. І. Проблеми укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні / С. І. Марко, С. І. Паславський // Наук. вісник Львів. держ. ун-ту внутр. справ. - 2013. - № 4. - С. 383-391.

4. Кісліцина І. Про поняття та історичний аспект розвитку інституту укладання угод про визнання винуватості у світовій й вітчизняній науці та юридичній практиці / І. Кіслі- цина // Юридичний вісник. - 2014. - № 4. - С. 273-278 [Електронний ресурс]. - Режим до-ступу : http://yurvisnyk.in.ua/v4_2014/58.pdf.

5. Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва за 2014 рік / Офіційний сайт Вищого спеціалізованого суду України з розгляду ЦИВІЛЬНИХ І кримінальних справ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html.

6. Лотоцький М. В. Угода про визнання винуватості: процесуальний порядок укладення / М. В. Лотоцький. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://adwokat- lmw.at.ua/publ/ugoda_pro_viznannja_vinuvatosti_procesualnij_porjadok_ukladennja/1-1-0-46.

7. Тарасюк К. В. Застосування угод про визнання винуватості у контексті нового Кримінального процесуального кодексу України / К. В. Тарасюк // Наук. вісник Дніпроп. держ. ун-ту внутр. справ. - 2013. - № 1. - С. 629-637.

8. Паславський С. І. Статус захисника в кримінальному провадженні на підставі угоди про визнання винуватості: проблема правового регулювання / С. І. Паславський // Митна справа. - 2014. - № 1 (91). - С. 188-192.

9. Українська мова (за правознавчим спрямуванням): навчальний посібник / О.А. Лисенко, В.М. Пивоваров, Л.М. Сідак та ін. - Х., 2014.

10. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 -III / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341- 14/print1389901214114940.

11. Конституція України від 28.06.1996 р. / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр/print1389901214114940.

12. Закон Грузии. Уголовно-процессуальный кодекс Грузии от 09.10.2009 р. № 1772- IIc [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pravo.org.ua/files/Criminal%20justice/_- 09_10_2009.pdf.

Размещено на Allbest.ru