Проблеми формування понятійного апарату кримінально-виконавчого права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Проблеми формування понятійного апарату кримінально-виконавчого права України

Анотація

Розглянуто окремі проблеми формування понятійного апарату кримінально-виконавчого права і його термінологічної складової.

Ключові слова: кримінально-виконавче право, понятійний апарат, термінологія.

Аннотация

Рассмотрены отдельные проблемы формирования понятийного аппарата уголовно-исполнительного права и его терминологической составляющей.

Ключевые слова: уголовно-исполнительное право, понятийный аппарат, терминология.

Annotation

The author has examined some problems of formation of conceptual apparatus of criminal-executive law and its terminology component. Relevance of this problems is raised due to the fact that criminal-executive law and national criminal-executive system is a quarter century in a state of permanent reform, which the end to be seen. Therefore constant attention needs scientific support reform of this area of the state, the development of the theory of criminal-executive law, including clarification of concepts, terms, filling them with modern content and more.

There is the scientific exploration of the current state of formation of conceptual apparatus of criminal-executive law, actual problems of this process, the ways of their solution.

The author has paid attention to some problematic points forming conceptual apparatus of criminal-executive law: interference in this process experts from different fields of law; unjustified substitution of basic concepts (criminal-executive law, criminal-executive system and others) with foreign ones, penal law, penitentiary system etc.; removing from the research activity of experts who defended the thesis on criminal-executive issues.

Based on the study the author is motivated by:

1) notes that in the science of criminal-executive law problem really exists reasonable implementation of new scientific terms (definitions), their definitions and use;

2) expresses doubts about the necessity and urgency of intervention in the formation of the conceptual apparatus of criminal-executive law experts from different fields of law;

3) proposes to step up (including the state order) research criminal-executive law involving experts who came to science, with practical experience in the criminal-executive sphere.

Постановка проблеми. Актуальність порушеної проблеми зумовлена тим, що і кримінально-виконавче право, і національна кримінально-виконавча система вже чверть сторіччя перебувають у стані перманентного реформування, якому кінця-краю не видно. Саме тому постійної уваги потребує наукове супроводження реформ цієї сфери діяльності держави, розвиток самої теорії кримінально-виконавчого права, в тому числі уточнення її понять, термінів, наповнення їх сучасним змістом тощо.

Після ухвалення 11 липня 2003 року Верховною Радою України чинного Кримінально-виконавчого кодексу України [7] висловлювалися різні точки зору щодо термінологічної системи, використаної в Кодексі, правильності його назви тощо, які продовжуються і понині.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Проблеми термінології кримінально-виконавчого права (КВП) у більшій чи меншій мірі досліджували такі вчені: К.А. Автухов, В.А. Бадира, І.Г. Богатирьов, О.М. Джужа, Т.В. Денисова, О.Г. Колб, О.В. Лисодєд, М.В. Романов, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков, Ю.В. Шинкарьов та інші. Але їх зусиль виявилося недостатньо для упорядкування термінології даної галузі, а також забезпечення однакового розуміння і вживання термінів (понять, дефініцій), дотримання їх субординації і взаємовідносин у всій кримінально-правовій сфері. виконавчий понятійний кримінальний право

З урахуванням викладеного, кримінально-виконавча теорія наразі потребує нових досліджень, нових дослідників, перш за все тих, які проходять службу, працювали чи працюють в органах та установах виконання покарань (ОУВП), і під час виконання функціональних обов'язків виявили спроможність бачити недоліки і пропонувати шляхи вирішення проблеми недосконалого регулювання сфери виконання та відбування покарань, приведення її у відповідність міжнародним, перш за все європейським, стандартам поводження із засудженими і ув'язненими.

Проведений моніторинг наукових публікацій свідчить, що частина здобувачів першого наукового ступеня після захисту дисертації з кримінально311

виконавчої тематики більше до неї не звертаються, пропозиції щодо вдосконалення процесу виконання та відбування покарань не вносять. У підсумку наука кримінально-виконавчого права не дораховується частини науковців, в т.ч. з практичним досвідом роботи в ОУВП, на яких могла розраховувати. Але наука, як і природа, не «терпить пустоти». Це стосується і теорії кримінально-виконавчого права як системи знань про тенденції і закономірності процесу виконання-відбування покарань.

Мета статті здійснити наукову розвідку сучасного стану формування понятійного апарату кримінально-виконавчого права, актуальних проблем цього процесу, запропонувати шляхи їх вирішення.

Сьогодні стає проблемою прискіплива увага до кримінально-виконавчого права фахівців інших сфер права, їх намагання привнести в кримінально-правову галузь щось своє, нібито нове, «збагатити» її понятійний апарат, запропонувати непритаманні цій галузі права обґрунтування тощо. При цьому наукові винаходи окремих авторів на кримінально-виконавчу тематику викликають чималий подив. Так, один із цивілістів стверджує: «Сьогодні складно дати визначення кримінально-виконавчих правовідносин у зв'язку з тим, що вони розглядаються у різних аспектах. Це кримінально-правові правовідносини які регулюють порядок і умови виконання і відбування покарань, кримінально-виконавчі правовідносини які регулюють порядок і умови звільнення від відбування кримінальних покарань тощо. Все це і спонукало автора розвернути з цього приводу наукову дискусію» (орфографія оригіналу) [1, с. 249].

Залишивши іншим дослідження справжнього змісту понять «розвернути» і «розгорнути», зупинимося на уточненні поняття «кримінально-виконавчі правовідносини». З курсу «Теорія держави та права» відомо, що правовідносини нічого не регулюють, оскільки самі є наслідком правового регулювання суспільних відносин і виникають у результаті впливу норм права на фактичні суспільні відносини... Правовідносини є формою реалізації норм права [2, с. 209-210]. У свою чергу, кримінально-виконавчі відносини є одним із результатів реалізації норм кримінально-виконавчого права.

В галузевій теорії кримінально-виконавчі правовідносини визначаються як урегульовані нормами кримінально-виконавчого права суспільні відносини, які виникають між органами й установами виконання покарань і засудженими з приводу виконання та відбування кримінальних покарань [3, с. 140]. Таке визначення поняття кримінально-виконавчих правовідносин є усталеним, позитивно сприймається фахівцями в галузі кримінально-виконавчого права, і нових підходів на даному етапі розвитку цієї галузі не потребує.

На жаль, до цієї ненаукової справи долучаються і окремі науково-педагогічні працівники ВНЗ, підпорядкованих Державній пенітенціарній службі України. Одні з них пропонують нібито нові терміни кримінально-виконавчого права, другі вигадують нові головні завдання для державних підприємств УВП, треті наполягають на існуванні в Україні «пенітенціарної системи» (а не кримінально-виконавчої), «пенітенціарного судочинства»[9, с. 870] і т. ін.

Так, О.Г. Гончаренко і І.В. Горшунова у спільній науковій роботі «Роль маркетингових служб у підвищенні ефективності діяльності державних підприємств пенітенціарної системи України» дійшли висновку, що «головне завдання державного підприємства УВП виховання і ресоціалізація засуджених...» [4], хоча ні Глава 18 КВК України [7], ні ст.13 «Підприємства установ виконання покарань» Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» [5] такого завдання для підприємств УВП не визначають.

Інший відомий вчений, обґрунтовуючи можливість впровадження в науковий обіг поняття «кримінально-виконавча характеристика покарання», зауважував: «Відсутність серед вчених-пенітенціаристів єдиних поглядів на поняття (дефініції) кримінально-виконавча характеристика, дозволяє нам, запропонувати загальне її визначення. Кримінально-виконавча характеристика це упорядкований чинним законодавством порядок умов виконання та відбування кримінальних покарань» (орфографія оригіналу) [6, с. 39]. Насправді ж «упорядкований чинним законодавством порядок.» визначає зміст зовсім іншого поняття кримінально-виконавчого права і законодавства «режим». Частина перша статті 102 КВК України чітко визначає: «Режим у виправних і виховних колоніях це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання. » [7].

Водночас необхідно зробити певні зауваження стосовно пропонованого до впровадження терміна «кримінально-виконавча характеристика», правильності його використання, першості серед авторів тощо.

По-перше, і ми на цьому наполягаємо, не всі інститути, категорії і явища правової, в т.ч. кримінально-правової, сфери можна описати чи піддати кримінально-виконавчій характеристиці, а лише ті з них, які мають кримінально-виконавче походження, тобто перебувають, власне, у сфері кримінально-виконавчих, а не кримінально-правових, кримінально-процесуальних чи інших видів правовідносин.

По-друге, сам цей термін, вперше введений в обіг автором для опису кримінально-виконавчої характеристики злісного порушника, встановленого порядку відбування покарання [8, с. 44], є досить складним за своїм змістом. Саме тому, для початку дискусії, було запропоновано використовувати кримінально-виконавчу характеристику злісного порушника режиму тримання у вузькому і широкому значенні, оскільки поняття «кримінально-виконавча характеристика» засудженого легше описати, а ніж чітко сформулювати його визначення. Ми вважаємо доцільним надати спочатку розгорнуту характеристику того чи іншого правового явища у сфері виконання та відбування покарань, аніж сформулювати недосконалу дефініцію, яку завдяки своїй «науковій свіжості» одразу ж підхоплять молоді вчені і практики, фахівці інших галузей права, і яка у такий спосіб заживе своїм власним, незалежним від автора життям, кочуючи з однієї публікації до іншої.

По-третє. Наші дослідження, в т.ч. аналіз правового регулювання виконання та відбування покарань, наводить на думку, що правомірно вести мову про кримінально-виконавчу характеристику засудженого, який відбуває позбавлення волі на певний строк чи інший вид покарання, тобто перебуває у русі, в динаміці. Але не можна надати кримінально-виконавчу характеристику якомусь виду покарання, наприклад, позбавленню волі, якщо, з одного боку, вирок суду не звернутий до виконання, засуджений покарання не відбуває, не відчуває на собі передбачені законом обмеження і виховний вплив, з іншого персонал виправної колонії стосовно конкретного засудженого покарання не виконує, зміни в його поведінці не фіксує.

У даному випадку відсутні і кримінально-виконавчі правовідносини суспільні відносини між суб'єктами виконання (персоналом виправної колонії) та відбування покарання (засудженим), взаємодія яких, власне, і призводить до належної реалізації покарання у виді виникнення, існування, зміни і припинення кримінально-виконавчих правовідносин.

Тими словами, оскільки процес виконання та відбування покарання не розпочався, не здійснюється, не завершився, відсутній рух (динаміка, зміни в умовах відбування покарання, в поведінці засудженого тощо), немає чого і описувати (характеризувати), а отже, немає підстав вживати «-виконавча» як динамічну складову вказаного поняття.

Виходячи з викладеного, правильно буде вживати терміни «кримінально-виконавча характеристика засудженого, який відбуває позбавлення волі», «кримінально-виконавча характеристика злісного порушника режиму тримання», і водночас помилковим, на нашу думку, є вживання терміна «кримінально-виконавча характеристика покарання» і його інтерпретацій на кшталт «кримінально-виконавча характеристика обмеження волі», «кримінально-виконавча характеристика арешту», оскільки за ними вбачається лише статика формально закріплені (фіксовані) в нормах чинного КВК України порядок і умови виконання та відбування конкретних видів покарання.

Послідовники пенітенціарної ідеї Г.О. Радова в наукових публікаціях і публічних виступах систематично використовують терміни «українська пенітенціарна наука» [6], «пенітенціарна система України» [10], «пенітенціарне законодавство», у той час, як відповідна наукова галузь має офіційну назву «Кримінально-виконавче право України», а діюча система виконання покарань є кримінально-виконавчою системою, з базовим Законом «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», власною системою норм Кримінально-виконавчим кодексом та відповідною філософією, відмінною від пенітенціарної. Тому нічим іншим, як правовим нонсенсом слід вважати перейменування Державного департаменту України з питань виконання покарань на Державну пенітенціарну службу України.

Однак, чи не перебільшена наша увага до такого, здається, не першорядного для кримінально-виконавчого права питання? Переконані, що будь-який інший підхід свідчитиме про недооцінку термінологічної складової формування понятійного апарату кримінально-виконавчого права як галузі знань і сфери регулювання, без чого неможливий їх подальший розвиток. З іншого боку, належне володіння мовою є показником загальної освіченості людини, а послугування правильною термінологією у своїй сфері (галузі) є свідченням високої професійності.

Висновки

З урахуванням викладеного, можемо обґрунтовано:

1) стверджувати, що в науці кримінально-виконавчого права існує проблема обґрунтованого впровадження нових наукових термінів (дефініцій), їх визначення та використання;

2) висловити сумніви в необхідності і актуальності наполегливого втручання в процес формування понятійного апарату кримінально-виконавчого права фахівців інших галузей права;

3) пропонувати подальшу активізацію (в т.ч. за державним замовленням) наукових досліджень вказаної галузі, із залученням фахівців, які прийшли в науку, маючи практичний досвід роботи у кримінально-виконавчій сфері.

Бібліографічні посилання

1. Рибянцев А.А. Вплив кримінально-виконавчих правовідносин на виконання та відбування покарання / А.А. Рибянцев // Сучасна наука пенітенціарній практиці : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 24 жовт. 2013 р.) / відп. ред. І.М. Копотун, С.Г. Стеценко. К., 2013. С. 249-251.

2. Коталейчук С.П. Теорія держави та права: навч. посібник для підготовки до державних іспитів для студ. вищ. навч. закладів / С.П. Коталейчук. К., 2009.

3. Кримінально-виконавче право України : підручник / О.М. Джужа, І.Г. Богатирьов, О.Г. Колб, В.В. Василевич та ін. ; за заг. ред. О.М. Джужи. -К., 2010.

4. Гончаренко О.Г. Роль маркетингових служб у підвищенні ефективності діяльності державних підприємств пенітенціарної системи України / О.Г. Гончаренко, І.В. Горшунова [Електронний ресурс].-Режим доступу: http//vistnik.stu.cn.us/index.pl?task=arcl&l=en&j=l&id=18.

5. Про Державну кримінально-виконавчу службу України : Закон України від 23 червня 2005 р. № 2713-IV // ВВР України. 2005. № 30. Ст. 121.

6. Богатирьов І.Г. Українська пенітенціарна наука : монографія / І.Г. Богатирьов. Х., 2008.

7. Кримінально-виконавчий кодекс України : Закон України від 11 липня 2003 р. № 1129-IV// ВВР України. 2004. № 3-4. Ст. 21.

8. Стулов О.О. Кримінально-виконавча характеристика злісного порушника встановленого порядку відбування покарання / О.О. Стулов // Держава та регіони. 2008. № 2. С. 44-47.

9. Севостьянов В.П. Пенітенціарне судочинство: питання конституційного нормування / В.П. Севостьянов // Форум права. 2013. № 1. С. 870-877.

10. Прусс В.М. Пенітенціарна система України : монографія / В.М. Прусс, Д.В. Ягунов. Одеса, 2006. Размещено на Allbest.ru