Аспекти співвідношення державної влади і громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аспекти співвідношення державної влади і громадянського суспільства

Ірина Жаровська

Анотації

Жаровська І.М. Аспекти співвідношення державної влади і громадянського суспільства

У статті розглядаються питання сучасного розуміння державної влади. Вказується на особливостях її прояву при демократичному, авторитарному та тоталітарному режимі. Визначаються аспекти взаємодії державної влади і громадянського суспільства.

Ключові слова: державна влада, громадянське суспільство, демократія, держава.

Жаровская И.М. Аспекты соотношения государственной власти и гражданского общества

В статье рассматриваются вопросы современного понимания государственной власти. Указывается на особенностях ее проявления при демократическом, авторитарном и тоталитарном режиме. Определяются аспекты взаимодействия государственной власти и гражданського общества.

Ключевые слова: государственная власть, гражданское общество, демократия, государство.

Zharovska I. Aspects of ratio of government and civil society

The article deals with the modern understanding of the government. Indicate on the specifics of its manifestation in a democratic, authoritarian and totalitarian regimes. Identify aspects of interaction between government and civil society.

Key words: publicauthorities, civilsociety, democracy, state.

Поняття державної влади є одним із центральних. Воно дає ключ до розуміння суті та призначення політичних інститутів, організації публічної влади, взаємовідносин різних рівнів її організації. Дослідження проблематики співвідношення державної влади та громадянського суспільства має не тільки пізнавальне, академічне, а й політико-практичне значення. Воно дає змогу глибше зрозуміти соціальну природу держави і права, їх особливості і риси, допомагає визначити всі властиві їм функції - основні спрямування їх діяльності, чіткіше встановити їх місце і роль в житті загальнополітичної системи.

В умовах розбудови державної незалежності України проблеми державної влади на всіх рівнях набувають особливого значення і у прагматичному сенсі, і з погляду необхідності теоретичних розробок найбільш доцільних та ефективних моделей державно-владних відносин, відповідних новим історичним обставинам і потребам суспільства.

Проголошення на конституційному рівні положення, що держава є демократичною, правовою, вимагає досягнення ефективного функціонування узгодженої в усіх елементах політичної системи. Серед них велике значення має поняття влади, оскільки демократія передбачає активну участь громадян в керуванні державними справами, їх здатність реально впливати на зміст і спрямованість владних рішень. У період становлення демократичних інститутів особливу увагу потрібно приділити системі гарантій, здатних захистити суспільство від негативних явищ авторитаризму, тому історико-правові дискусії з приводу функціонування влади, її понятійного апарату, взаємодії громадянського суспільства та державної влади є актуальними сьогодні для розвитку наукової думки.

Серед теоретиків держави і права ніколи не було і зараз немає не тільки єдності, але навіть спільності поглядів щодо процесу таких феноменів, як держава, право і державна влада. Однак варто звернути увагу на появу нових фактів і обставин для таких політико-юридичним за своєю природою явищ, інститутів й установ, як правова держава, принцип поділу влади, інститут приватної власності, багатопартійність і множинність ідеологій, розподіл права на публічне і приватне та інші, що безпосередньо впливають на зміну розуміння механізму державно-владних відносин. У вітчизняній юридичній науці вказану проблему або суміжні з нею досліджували такі вчені, як Ю. Барабаш, С. Бостан, С. Головатий, А. Заєць, М. Кельман, В. Ковальчук, М. Козю- бра, Р. Мінченко, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, В. Сіренко, А. Селі- ванов, О. Скакун, О. Скрипнюк, С. Сливка та ін.; у російській науці - С. Алексєєв, В. Нерсесянц, Ю. Тихомиров, В. Чиркін, В. Халіпов, Д. Шапсугов та ін.

Однак, новітнє праворозуміння державотворчої парадигми соціальних явищ детермінує необхідність перегляду розуміння державної влади з погляду сучасної методології, особливо в контексті взаємодії з громадянським суспільством. Тому метою цієї статті є визначення аспектів співвідношення сучасної державної влади демократичної держави та громадянського суспільства. влада державний громадянський

Громадянське суспільство - сфера самореалізації вільних громадян і добровільно сформованих асоціацій та організацій, відмежованих відповідними законами від прямого втручання й довільної регламентації діяльності цих громадян й організацій з боку державної влади. Визначаючи поняття "громадянське суспільство", виділимо такі його характерні риси: можливість реалізації особистістю власних прав та свобод, вільне об'єднання індивідів, позбавлені державного впливу суспільні відносини тощо.

Громадянське суспільство є одним з найважливіших ціннісних і культурологічних феноменів сучасного суспільства. У загальноприйнятому розумінні воно виступає як сукупність соціальних утворень (груп, колективів), об'єднаних специфічними інтересами (економічними, етнічними, культурними тощо), які реалізовані поза сферою діяльності держави і дозволяють, в умовах демократичної системи облаштування суспільного життя, контролювати дії держави, як ієрархії владно-політичних інститутів.

Держава, яка позбавлена внутрішньої свободи громадських відносин, не підтримує демократичного режиму соціального життя і не розвиває цінності законності, свободи й демократії, не має привілею розвиватися на базі доброчинних ініціатив, новацій та енергії громадянського суспільства. Тому що в умовах тоталітаризму, навіть обмеженої демократії, громадянське суспільство якщо й можливе, то радше в контексті елемента опору - сукупності нелегальних соціальних течій.

На сучасному етапі термін "громадянське суспільство" використовують для виокремлення організацій та інститутів соціального порядку, які є відносно незалежні від держави. Якщо держава ототожнюється з правовим та адміністративним апаратом, то громадянське суспільство являє собою модель різноманітних, незалежних від держави об'єднань, структур, інституцій. В основі становлення громадянського суспільства лежать важливі й першочергові потреби та інтереси особистості і суспільства.

Громадянське суспільство виступає як сукупність структур, за допомогою яких будь-яка людина розпочинає суспільно значущі дії без участі держави [1, с. 78].

Пропонуємо відповісти на запитання: чи існує суспільство без владних відносин? Закони логіки підказують очевидну відповідь - ні. Адже необхідною й достатньою умовою існування соціуму є суспільні відносини, які, своєю чергою, відображають владну сутність.

Кожна людина народжується вільною. Сутністю свободи є воля. Мати свободу - означає мати волю, а мати волю - відповідно, мати владу. Воля є абсолютною можливістю самовизначення.

На рівні особистості влада - це здатність її суб'єкта діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, втручатися в хід подій та змінювати його. На інституціональному рівні влада означає здатність надавати повноваження тим чи іншим групам людей або інститутам ухвалювати рішення та реалізувати їх на практиці.

Саме особистість, її інтереси і прагнення, ціннісні орієнтації і цілі виступають своєрідним мірилом організації державної влади. Воля народу - єдине й абсолютне джерело влади, якому належать верховенство і повнота державної влади. Держава - інструмент втілення в життя загальної суверенної волі народу. Тому закони, прийняті виборним органом, який безпосередньо представляє волю народу, мають найбільшу юридичну силу, і вираженій у такій формі волі, тобто закону, мають коритися всі.

Кожна людина в суспільстві наділена владою. Але вона віддає (усвідомлено, добровільно чи примусово) частину своєї влади державі як органу, покликаному забезпечити нормальне існування кожній людині. Влада є поняттям полієдиним. Вона може набувати різних форм, поділяючись і зливаючись, переходячи від одного суб'єкта до іншого і повертаючись назад. Крім того, влада здатна до граничної концентрації. У зв'язку із цим, підтримуємо позицію Ф. Гайєка, який критикує "трагічні ілюзії деяких ліберальних соціалістів, котрі вважають, що, відбираючи в індивіда владу, якою він володів в умовах лібералізму, і віддаючи її суспільству, ми тим самим знищуємо владу як таку. Усі, хто так міркує, зустрічаються з очевидним фактом: влада, необхідна для здійснення плану, не просто делегується, вона ще тисячократно підсилюється" [2, с. 111].

Відзначаючи важливе значення влади в державі, Б. Чичерін писав: "Посередником між протилежними елементами, на які поділяється суспільство, може бути лише єдина державна влада, яка стоїть над ними, зважує протиборчі інтереси, стримує непомірні прагнення і дає кожному належне йому місце в загальному організмі" [3, с. 67].

Як слушно зазначає український науковець Є. Цокур, роль громадянського суспільства в конкретній державі залежить від політичного режиму, що домінує в ній. Причиною істотних відмінностей в існуванні громадянського суспільства в авторитарній і тоталітарній політичній системі є ставлення представників влади до громадської активності і самих громадян до влади. У літературі зазначається, що авторитаризм більшість населення сприймає як нелегітимний режим, тоді як легітимність тоталітарного режиму частіше за все не оскаржується. Авторитаризм встановлюється без підтримки народу, тоталітаризм же - за активної участі мас.

При авторитаризмі держава і громадянське суспільство розділені, держава не дуже інтенсивно втручається в життя громадянського суспільства, хоча й утримує його під жорстким контролем, громадянське суспільство певною мірою є автономним, хоча й не здатне вагомо впливати на державу. При тоталітаризмі формування громадянського суспільства цілеспрямовано етатизується. За авторитаризму політична влада, надаючи людині певні можливості самореалізації в громадянському суспільстві, перешкоджає активній самостійній політичній діяльності громадян, внаслідок чого для авторитаризму характерний політичний абсентеїзм. За тоталітаризму, внаслідок граничної політизації та ідеологізації всієї життєдіяльності людей, громадяни не можуть бути осторонь політичного життя, та й сам режим перманентно намагається утримувати людей у стані політичної напруженості. Політичний абсентеїзм не лише не заохочується, як при авторитаризмі, але й розглядається як велике зло.

Як зазначив Г. Мальцев, "більш стабільні суспільства, які мають достатній потенціал самоуправління і збалансовану систему владних відносин, потребують найменшої етатизації. Натомість набагато більшої або досить високої етатизації потребують суспільства, які з величезними зусиллями вибираються з кризи і хаосу, де відсутні або деформовані соціальні структури, а владні організації відносно слабкі й стурбовані не так організаційними нотребами, як боротьбою за владу" [4, с. 322].

Співвідношення громадянського суспільства і державної влади в демократичних державах проявляється в таких аспектах:

1. Держава підпорядкована суспільству. Законодавчо закріплено право суспільства замінити державу на інше - зокрема принципово іншого тину (легітимна зміна "режиму правління").

2. Держава законодавчо визнає громадянина рівнозначним із собою суб'єктом нрав. (Громадянин може подати позов до суду на будь-який державний орган, і навіть просто "на державу".)

3. Державні органи формуються на основі самоврядування - шляхом делегування частини владних повноважень від низу до верху - у процесі самоорганізації громадянського суспільства в ієрархічну інформаційно- стільникову структуру за тезаурусно-територіальним принципом.

4. Державний механізм, окрім звичайних трьох гілок (судової, законодавчої, виконавчої), містить концептуальну владу, якій в стратегічному управлінні суспільством підпорядковані інші три гілки.

5. Всі гілки державного механізму є представницькими: всі вони формуються і розформовуються тільки народом (суспільством загалом). Жодна з гілок влади не володіє правомочністю зі створення або розпуску інших гілок влади.

6. Всі гілки влади функціонально строго розділені. Законодавчо заборонені будь-які перетини владних повноважень різних гілок державного механізму.

7. Президент законодавчо визнається головою виконавчої влади. Не може бути іншого гаранта Конституції, окрім того, хто апріорі є легітимним носієм всієї повноти влади в суспільстві. Повною необмеженою владою в громадянському суспільстві володіє тільки народ (суспільство загалом).

8. Конституція громадянського суспільства є вичерпною повною, відкидаючи не тільки необхідність, але й можливість якого-небудь її тлумачення. її повинен чітко розуміти будь- який освічений громадянин, армія чиновників-виконавців повністю скасовується як соціальний інститут.

9. Доходи державного чиновника-управлінця будь-якого рангу законодавчо обмежуються; йому забороняється будь-яке сумісництво, окрім науково-педагогічної діяльності.

10. У процесі самоорганізації громадянського суспільства не застосовується "голосування за партійними списками": кожен кандидат на ту чи іншу посаду в механізмі управління разом зі своєю передвиборчою програмою публікує результати офіційного огляду в медико- біологічному, інтелектуальному й етичному аспектах. Не допускаються не тільки всі релігійні, расово- національні і статеві, але й вікові обмеження.

Реалізуючись у суспільстві, влада покликана служити суспільству, забезпечуючи його цілісність, організованість і належне функціонування. У демократичному громадянському суспільстві влада забезпечує й охороняє, передовсім, нрава і свободи особистості. Але влада може набувати значення самостійної сили, бути ареною зіткнень різних інтересів. Отже, у широкому значенні слова під владою варто розуміти здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою якого-небудь засобу - авторитету, нрава, насильства.

У процесі формування громадянського суспільства виникає потреба змін у правовому світогляді влади, орієнтації її на пошук оптимальних гуманістичних основ організації, пошук шляхів зняття суперечності між морально необхідним та соціально вимушеним у її діяльності. Актуальними, зокрема, є проблеми співвідношення національних і загальнолюдських гуманістичних цінностей, гуманізму і права, гуманізації державної влади і відповідальності та вимогливості.

У сучасних умовах досконалим можна вважати лише те суспільство, державна влада якого орієнтується на утвердження морально-етичних цінностей, подолання ситуації, за якої відбувається приниження індивідуальності, виховання поневоленої людини, не здатної на виявлення всіх своїх творчих здібностей. Права і свободи людини виступають основою та підґрунтям взаємодії суб'єкта соціуму й інститутів влади. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх протиборство, виконує суспільні справи та забезпечує консенсус інтересів.

Список використаних джерел