До питання про поняття цивільного судочинства: проблеми та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.95

До питання про поняття цивільного судочинства: проблеми та перспективи

Василь Бонтлаб,

доцент Інституту інтелектуальної власності

Національного університету «Одеська юридична академія»

Здійснення в Україні системних демократичних перетворень шляхом розбудови громадянського суспільства, розвитку сучасної моделі держави вимагає вироблення підходів до реформування судової гілки влади на основі посилення гарантій щодо правової охорони і захисту прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. У юридичній літературі підкреслюється, що судовий захист цивільних прав позначає право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [1, с. 814]. Головними складовими системи захисту прав та свобод людини і громадянина, є встановлені нормами Цивільного кодексу України [2], зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової шкоди); визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Звідси, можна констатувати, що за допомогою цивільних процесуальних норм відбувається регулюючий вплив на суд та інших учасників цивільного процесу в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Цивільне судочинство, як одна із законодавчо встановлених форм захисту порушених законних прав осіб, передбачає певний процесуальний порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Якщо врахувати національний і міжнародний досвід, саме судова гілка влади покликана забезпечувати здійснення правосуддя в частині цивільних правових відносин. Конституція України [3] передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При цьому, Основний Закон України забороняє делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами та декларує поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Також доречним буде наголосити, що реалізація судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Закономірно, поділяючи достатньо важливі конституційні засади щодо організації судочинства, здійснення правосуддя, що Основний Закон України повною мірою не вирішує проблему їх ефективного правового забезпечення. У юридичній літературі наголошується, що доступність правосуддя розглядається як принцип організації й діяльності судової влади, сфера дії якого поширюється на організацію судової системи, регламентацію процедури вирішення судом юридично значущих справ [4, с. 12]. Натомість, реалізація цього принципу у контексті оптимізації судочинства, має декларативний характер. Крім того, не сприяє активізації демократичних перетворень у царині судочинства і та обставина, що в літературі до останнього часу проблема його моделей зводилася в основному до характеристики змагальних та інквізиційних засад а, відтак, такий підхід не може в повній мірі задовольнити потреби сучасної науки та судової практики, оскільки не відображає більш широких соціально значущих аспектів доступності правосуддя та права на справедливий судовий розгляд [5, с. 11]. Особливо відповідальним завданням суспільства і держави у контексті проведення судово-правової реформи є реформування цивільного судочинства. По-перше, таке судочинство залишається достатньо складним, що об'єктивно не відповідає потребам сучасного розвитку суспільства і держави, гарантування системи прав та свобод особи. Тому, в сучасних умовах, цивільне судочинство не відповідає таким принципам як: об'єктивність, неупередженість, обґрунтованість і доступність. По-друге, достатньо складним і недоступним залишається право на судовий захист. Слід підкреслити, що з науково-правової точки зору, відсутність якісного документального закріплення факту порушення права, а також належної їх фіксації, інших протиправних дій приводить до неякісного розгляду справи, або ж винесення несправедливого рішення. По-третє, достатньо ускладненою є процедура звернення до суду цивільної юрисдикції. По-четверте, достатньо складною є процедура судового розгляду цивільних спорів, яка супроводжується можливістю зволікання процесу. Оскільки строки у цивільному процесі законодавчо чітко не регламентуються, то на практиці це досить часто веде різних процесуальних можливостей застосування суб'єктивного підходу до термінів вчинення різних процесуальних дій. По-п'яте, достатньо не чіткою залишається процедура винесення судами рішень у цивільних справах, набрання ними законної сили. По-шосте, складною і вибірковою є процедура апеляційного і касаційного оскарження. Також можна погодитися із професором С. Я. Фурсою, яка до важливих проблем цивільного судочинства відносить нестабільність законодавства, відсутність системності при внесенні змін до Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК), нечіткість норм у кодифікованому акті, яка дає можливість їх двозначного тлумачення [6, с. 448]. Враховуючи вищевикладене, можна констатувати, що існуюча модель цивільного судочинства повною мірою не відповідає його основному завданню. Як відомо, нормами ЦПК України [7] передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Доречно відзначити, що питання оптимізації цивільного судочинства набуває важливого значення у контексті новітньої судово-правової реформи, яка була започаткована Президентом України та народними депутатами України шляхом ініціювання низки важливих законопроектів, спрямованих на подальшу інституціоналізацію судової гілки влади, якісного забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій [8], [9].

Метою даної наукової статті виступає є науково-теоретичне дослідження поняття та ознак цивільного судочинства у контексті сучасного етапу розвитку суспільства і держави, необхідності підвищення ефективності судової гілки влади. Слід підкреслити, що у юридичній літературі порушена проблематика частково розглядалася у працях таких вчених-юристів як: Ю. В. Білоусов, Ю. М. Грошевий, Л. Є. Гузь, К. В. Гусаров, П. Заєць, І. І. Ємельянова, М. І. Ін- шин, С. Ю. Кац, О. С. Кізлова, В. Комаров, О. Ю. Кожемякін, В. М. Коссак, В. А. Кройтор, Д. Д. Луспеник, Р. М. Мінченко, Г. О. Світлична, В. В. Сердюк, С. О. Погрібний, О.М. Трач, О. І. Угриновська, Ю. М. Чуйков, П. І. Шевчук, М. Й. Штефан, С. Я. Фурса та інших. Разом із тим, незважаючи на високий внесок у розвиток доктрини цивільного судочинства цих вчених-юристів, проблеми його реалізації залишаються відкритим і сьогодні. Варто відмітити, що враховуючи стан і динаміку розвитку громадянського суспільства, що супроводжується необхідністю підвищення ефективності прав та інтересів учасників правовідносин, удосконалення цивільного судочинства є важливою складовою подальшого розвитку науки цивільного процесуального права, проведення системної та дієвої судово-правової реформи.

Насамперед, варто відзначити, що становлення в Україні сучасної моделі цивільного судочинства підпорядковано формуванню ефективних механізмів взаємодії суспільства, особи та держави. Принагідно констатувати, що поняття «цивільне судочинство» тісно пов'язане із розумінням категорії «цивільний процес». Свого часу М. Гурвіч характеризував цивільний процес як складне (комплексне) правовідношення, яке складається із елементарних правовідносин. У своїх наукових дослідженнях вчений виділяв: 1) головне правовідношення - між судом, з однієї сторони, і позивачем, відповідачем, третьою особою яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, прокурором та іншими органами і особами, які мають право звернутися до суду для захисту чужих інтересів, з другої сторони; 2) додаткові правовідносини - між судом і третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, органами, які виконують функцію дачі висновку у справі; 3) службово-допоміжні правовідносини - між судом та іншими учасниками процесу (свідками, перекладачами, спеціалістами, експертами). Якщо ж здійснити системний аналіз досліджуваного питання, можна прийти до висновку, що усе ж таки цивільне судочинство є системою процесуальних відносин, які складаються між судом і кожним учасником цивільної справи. [10, с. 61]. В одному із юридичних словників підкреслюється, що цивільний процес - це врегульована цивільним процесуальним правом сукупність дій та відносин, які виникають між судом та іншими суб'єктами у процесі розгляду та вирішення цивільних справ [11, с. 74]. Отже, цивільний процес виступає організаційно-правовим механізмом за допомогою якого реалізується цивільне судочинство шляхом реалізації судами функції правосуддя. Відповідно цивільне судочинство виступає комплексною організаційно-процесуальною формою реалізації судової влади шляхом здійснення правосуддя загальними судами загальної юрисдикції.

У юридичній літературі підкреслюється, що цивільне судочинство - це встановлений процесуальним законом порядок розгляду і вирішення справ по спорах, що виникають з цивільних, трудових, земельних, сімейних та інших правовідносин та характеризується системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків та дій, якими вони реалізуються судом і учасниками процесу у складі цивільних процесуальних правовідносин, та забезпечує виконання завдань, покладених на цивільний процес [12, с. 366]. Інші вчені розглядають цивільне судочинство як врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних прав і обов'язків, а також процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу [13, с. 17]. Разом із тим, заслуговує на підтримку позиція відомого українського теоретика, професора М. Й. Штефана який вказує, що цивільне судочинство як врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу [14, с. 56]. Тому, можна констатувати, що цивільне судочинство, виходячи із своєї правової природи, можна розглядати як: по-перше, цілісне і системне багатосуб'єктне процесуальне правовідношення; по-друге, система цивільних процесуальних правовідносин, елементами якої є окремі правовідносини між судом та іншими учасниками - суб'єктами цивільного процесу.

Слід наголосити, що у процесі здійснення захисту прав та інтересів осіб у порядку цивільного судочинства потрібно розуміти, що у цивільному судочинстві в аспекті підвищення його ефективності, потрібно виходити з того, що інститути правосуддя і судочинства повинні вдосконалюватися відповідно до викликів сучасного суспільства, виходячи з такого очевидного цивілізаційного факту, як фундаменталізація прав людини [15, с. 624]. А оскільки право на судовий захист і справедливий судовий розгляд є одним із головних загальновизнаних прав людини, держава має забезпечити громадянам не лише умови реалізації такого права, але й його ефективність. Також можна погодитися із твердженням професора В. В. Комарова, який вважає, що сучасні вимоги до розвитку процесуального законодавства ґрунтуються на тому, що рівень правової захищеності особи, інших суб'єктів права залежить від ефективності судочинства. [16, с. 440] Принагідно зауважити, що для покращення рівня ефективності цивільного судочинства в Україні необхідно:

1) покращити рівень державного забезпечення можливостей для отримання безкоштовної консультації у адвокатів у державних юридичних установах; 2) визначення переліку документів, які необхідні для звернення до судових органів, а також забезпечити доступ до даного переліку усім громадянам; 3) спростити складний механізм судочинства для дрібних спорів; 4) звести до мінімуму живе спілкування між сторонами та суддею, працівниками апарату суду; 5) збільшити перелік механізмів до- судового врегулювання спорів; 6) впровадити систему недержавних судових органів, тобто приватних судів або суддів.

Саме тому сьогодні перед законодавцем постає одне із найсерйозніших та відповідальних завдань - організація і проведення судово- правової реформи, яка повинна відповідати інтересам та потребам громадянського суспільства, окремої особи та держави загалом. Реформа судочинства в Україні повинна приводити національне законодавство у відповідність до потреб суспільства та європейських стандартів, та покликана сприяти належній реалізації конституційного права кожного громадянина - права на справедливий суд, яке проголошується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [17].

Доречно наголосити, що Верховною Радою України 12.02.2015 року за наслідками розгляду одного із законопроектів про судово-правову реформу внесеного Президентом України було ухвалено Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», який було повернуто з підписом Президента України 24.02.2015 року. Слід вказати, що переважно, пропоновані зміни до ЦПК України носять уточнюючий характер, зокрема відзначається, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення. Водночас, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (ст. 214). Також уточнено, що заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; 4) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (ст. 355). Крім того, заява про перегляд судових рішень подається безпосередньо до Верховного Суду України (ст. 358). За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов: 1) про повне або часткове задоволення заяви; 2) про відмову в задоволенні заяви (ст. 360-3). Крім того, у змінах до ЦПК України (ст. 360-7) визначено, що висновок

Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений в його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Також висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня їх прийняття. З огляду на наступне можна виділити декілька важливих тенденцій: по-перше, реформа найбільш повно торкнулася статус Верховного Суду України як важливої складової у здійсненні цивільного судочинства; по-друге, Верховний Суд України набув статусу повноцінної судової інстанції; по-третє, посилено правовий вплив Верховного Суду України на процес здійснення цивільного судочинства. Безперечно, ухвалена парламентом судово-правова реформа потребує окремого правового аналізу та оцінки з позицій її впливу на стан судочинства. Разом із тим, проведена реформа не забезпечила радикального оновлення механізму цивільного судочинства, його доступність, дієвість і ефективність. У цьому плані очевидно варто вести мову про системне оновлення положень Конституції України у частині регламентації питань судової гілки влади, а також радикальне оновлення базових законів з питань судочинства та механізмів їх здійснення.

Таким чином, слід відзначити, що цивільне судочинство можна охарактеризувати як врегульовану нормами цивільного процесуального права процедуру провадження у цивільних справах, у межах якої виникають, змінюються та припиняються правовідносини за участю суду та учасників процесу. Основними ознаками цивільного судочинства є наступні: а) спрямоване на забезпечення ефективності права на судовий захист; б) передбачає посилення системи цивільних прав та інтересів, механізмів їх правової охорони і захисту; в) регламентується у межах норм цивільного процесуального права; г) містить процедуру провадження у цивільних справах; г) передбачає якісне, системне і доступне правосуддя; д) включає комплекс цивільних процесуальних правовідносин сторонами яких є суд та інші учасники процесу; е) характеризується обсягом прав та обов'язків учасників цивільного процесу, а також повноваженнями суду по вирішенню цивільних справ.

Враховуючи суспільну та державну вагу судово-правової реформи, вона має відповідати потребам та інтересам суспільства, особи і держави, передбачати дієву модель цивільного судочинства.

судочинство цивільний правовий реформа

Список використаних джерел

1. Енциклопедія цивільного права України / Ін-т держави і нрава ім. В. М. Корецького НАН України ; відн ред.. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2009. - 952 с.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-44. - 346 с.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - 141 с.

4. Овчаренко О. М. Достунність нравосуддя та гарантії його реалізації: автореф. дис... на здоб. наук. стун канд. юрид. наук: стц. 12.00.10 «Судоустрій, нрокуратура та адвокатура» / О. М. Овчаренко ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х., 2007. - 20 с.

5. Сакара Н. Ю. Проблема достунності нравосуддя у цивільних снравах: автореф. дис... на здоб. наук. стун канд. юрид. наук: стц. 12.00.03 «Цивільне нраво та цивільний нроцес; міжнародне нриватне нраво» / Н. Ю. Сакара ; Нац. юридич. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х., 2006. - 20 с.

6. Фурса С. Я. Цивільний нроцес України: Проблеми і нерснективи : науково- нрактичний коментар / С. Я. Фурса, С. В. Щербак, О. І. Євтушенко . - К. : Видавець Фурса С. Я: КНТ, 2006. - 448 с.

7. Цивільний нроцесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-44. - 356 с.

8. Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відновідно до євронейських стандартів: закононроект реєстр № 1497 від 17.12.2014 р. // [Електронний ресурс] : Режим достуну: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52976.

9. Про забезнечення нрава на снраведливий суд: закононроект реєстр № 1656 від 26.12.2014 р. // [Електронний ресурс] : Режим достуну: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53217.

10. Гурвич М. А. Гражданские нроцессуальные нравоотношения и нроцессуаль- ные действия / М. А. Гурвич. - ВЮЗИ. - М.: 1965. - 623 с.

11. Юридический энциклонедический словарь/Под общ. ред. В. Е. Крутских, 3-е изд., нерер. и дон М. - ИНФРА-М, 2001. - VI. - 450 с.

12. Юридична енциклопедія : в 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова ред- кол.) та ін.. - К.: «Укр. Енцикл.», 1998. - 765 с.

13. Андрушко А. В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України: автореф. дис... канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; міжнародне приватне право» / А. В. Андрушко ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2002. - 17 с.

14. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України : Академічний курс / М. Й. Штефан. - К.: «Ін Юре». - 2005. - 624 с.

15. Комаров В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного суду України / В. В. Комаров. - Х.: Право, 2012. - С. 624

16. Комаров В. В. Проблемы науки гражданского процессуального права / В. В. Комаров, В. А. Бигун, В. В. Баранкова, под ред. проф. В. В. Комарова. - Х.: Право, 2002. - 440 с.

17. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : Міжнародний документ від 4 листопада 1950 року // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - 270 с.

Бонтлаб В.В. До питання про поняття цивільного судочинства: проблеми та перспективи

У представленому науковому дослідженні наводиться комплексне дослідження поняття «судочинства» та «цивільного судочинства», визначається його правова природа та зміст. Також у статті встановлено та оцінено роль законодавчого регулювання порушених суспільних відносин. Визначено, що сфера цивільного судочинства є одним із найважливіших суспільних регуляторів правовідносин, особливо у тих державах, які позиціонують себе як правові та визнають принцип верховенства права. В контексті наукового дослідження автор пропонує визначення поняття цивільного судочинства в Україні з точки зору теорії та практики цивільного процесуального права. У статті наводяться основні ознаки цивільного судочинства, визначається місце, зміст та значення цивільного судочинства у правовій системі України. Також у науковій статті аргументується необхідність організації та проведення судово-правової реформи, яка повинна відповідати інтересам та потребам громадянського суспільства, окремої особи та держави загалом.

Ключові слова: законодавство, судочинство, цивільне судочинство, судово-правова реформа

Бонтлаб В.В. К вопросу о понятии гражданского судопроизводства: проблемы и перспективы

В представленном научном исследовании приводится комплексное исследование понятия «судопроизводства» и «гражданского судопроизводства», определяется его правовая природа и содержание. Также в статье определены и оценены роль законодательного регулирования нарушенных общественных отношений. Определено, что сфера гражданского судопроизводства является одним из важнейших общественных регуляторов правоотношений, особенно в тех государствах, которые позиционируют себя как правовые и признают принцип верховенства права. В контексте научного исследования автор предлагает определение понятия гражданского судопроизводства в Украине с точки зрения теории и практики гражданского процессуального права. В статье приводятся основные признаки гражданского судопроизводства, определяется место, содержание и значение гражданского судопроизводства в правовой системе Украины. Также в научной статье аргументируется необходимость организации и проведения судебно-правовой реформы, которая должна соответствовать интересам и потребностям гражданского общества, отдельной личности и государства в целом.

Ключевые слова: законодательство, судопроизводство, гражданское судопроизводство, судебно-правовая реформа.

Bontlab V. On the concept of civil proceeding: problems and prospects

This research study provides a comprehensive study of the concept of "justice" and "civil proceedings" is determined by the legal nature and content. The article defines and evaluates the role of legislative regulation violated public relations. Determined that the area of civil justice is one of the most important regulators of social relations, especially in those countries that position themselves as legal and recognize the rule of law. In the context of research the author proposes a definition of civil justice in Ukraine in terms of theory and practice of civil procedure. The article presents the main features of civil proceedings, the place, the meaning and importance of civil justice in the legal system of Ukraine. Also in this scientific paper discusses the need for and conduct of judicial reform to meet the interests and needs of civil society, the individual and the state in general.

Key words: legislation, litigation, civil litigation, judicial reform.

Размещено на Allbest.ru